Зі мною все добре,сказав він.Будь ласка, не розказуйте про це Золі та мамі.
Що сталося?
Та доглядачі трохи розважилися, розумієте?
Мені шкода. Подати скаргу?
Прошу, ні. Стане тільки гірше. Хоча куди вже гірше. Зі мною в камері ще пятеро, усі депортовані з Америки. Умови погані, але ми тримаємося. Скарги тільки погіршать становище.
Про Абду щось чути?
Ні. Батька так і не бачив. Дуже хвилююсь за нього.
Тебе вже допитували?
Так, уранці. Офіцер високого рангу. Віч-на-віч, більше в камері нікого не було. Вважає, що моя сестра заможна американська юристка. Звісно, хочуть грошей. Я намагався пояснити, що вона просто бідна безробітна студентка-юристка, а він не вірить. Назвав мене брехлом. Типу, в них є доказ: Золині гроші, що знайшли в сейфі готелю. Сказав, що то аванс і він хоче іще.
Скільки?
Десять тисяч доларів США за батька, вісім тисяч за матір, ще вісім за мене.
Це просто обурливо!вигукнула приголомшена Ідіна.Хабарі тут звична річ, проте не в такому розмірі!
Адже він вважає, що Зола багачка. Якщо вона приїхала сюди із такими грошима, то, ясна річ, вдома в неї ще більше.
А що з тими шістьома тисячами, які вони вже забрали?
Він сказав, що то за саму Золу. Я заперечив, що вона громадянка США і вже зареєструвалася в посольстві, але це не справило на нього враження. Сказав, що заарештує і Золу, і матір, якщо не отримає гроші.
Це просто нечувано! У мене є впливові друзі в уряді, і я негайно їм зателефоную.
Не робіть цього, я вас благаю,скривився і захитав головою Бо.Мені сказали, що минулого тижня тут уже померли двоє. Усе тільки погіршиться. Час від часу ми чуємо жахливі крики. Знов-таки, якщо ви поскаржитеся, хтозна, що трапиться.Бо підніс сковані руки до обличчя і незграбно витер зворотом долоні вуста:У мене є друзі в Штатах, але всі вони прості роботяги, як-от ми, незаможні. Мій брат Сорі живе в Каліфорнії, але він ніколи не вмів заощаджувати, йому самому постійно бракує грошей. Навіть не знаю, кому я можу зателефонувати. Мій начальник, тобто колишній начальник, хороша людина, але не захоче вплутуватися. Ніхто не хоче вплутуватися, коли затримують нелегалів, щоб відіслати назад. Ми чотири місяці перебували в центрі утримання, і в нас обірвалися всі звязки із зовнішнім світом. Як тільки друзі дізнаються, що тебе депортують, вони перестають бути друзями. Кожен сам за себе,він заплющив очі й поморщився, наче від болю.Мені нема кому зателефонувати. Тож запитайте Золу.
«МЕТС» ВИГРАЛИ ПЕРШІ ДВІ ГРИ на стадіоні «Янкі». Інші дві були в «Сіті-Філд». І знову Марк і Тодд купили найдешевші місця, а самі пішли на верхні ряди лівого сектора, подалі від вболівальників. Як завжди, на гучно розрекламованій третій грі аншлагу не було.
Вони пили пивце й дивилися на поле, ні за кого не вболіваючиТодд був фанатом «Оріолс», а Марк топив за «Філліс»,і складали план дій на наступні дні. Зранку вони сядуть на потяг до Вашингтона й зустрінуться з Філом Саррано, який поговорить із прокурором, аби довідатись, який у того настрій.
Тодд саме купував пакетик арахісу, коли задзижчав Марків телефон. То була Зола, яка досі тулилася в занехаяному готелі, перебуваючи в стані невизначеності. Марк або Тодд розмовляли з нею щодня, хоч і помалу. Що в них нового, вони писали електронною поштою, але обережно, не все. Обговорювати тему хабарництва краще було по телефону.
Справа серйозна,зауважив Марк, відкладаючи телефон. Він коротко виклав, що вона йому розповіла, закінчивши так:
Їй потрібно двадцять шість тисяч доларів. У неї є шість тисяч у вашингтонському банку. Тобто треба виділити ще двадцять з рахунку фірми.
Тодд трохи подумав і сказав:
Рахунок старої фірми значно порідів за ці дні. Купа витрат і катма прибутків.
Баланс: тридцять одна тисяча, правильно?
Трохи більше. І як воно тобіперерахувати двадцять тисяч абикому в Сенегалі?
Вона хоче, щоб ми переказали їх на трастовий рахунок її адвокатки. Що далі я не знаю, але певен, що Зола все обміркувала.
А якщо її затримають за давання хабара?
Не думаю, що там узагалі за таке затримують. Ми не повинні упускати цей шанс.
Отже, так і зробимо? Ось так просто? Попрощаємось із двадцятьма тисячами баксів, заробленими тяжкою працеювпарюванням послуг алкашам у міських судах?
Ну, здебільшого там кошти платників податків, якщо памятаєш. Ми склали в загальну купу всі наші позики на проживання. У нас всі за одного, Тодде, нічого не змінилося. Золі потрібні ці гроші. У нас вони є. Припиняємо балачки.
Тодд хруснув коробком і закинув до рота кілька горішків.
Добре. Але її точно не заарештують, чи вони такі, що можуть? Як-не-як, вона зареєстрована в нашому посольстві.
Це ти в мене питаєш, що можуть, а чого не можуть поліціянти в столиці Сенегалу місті Дакар?
Ні, насправді запитання не до тебе.
От і добре. Вона американка, Тодде, як-от ми. Проте ми сидимо тут, на бейсбольному матчі, тимчасом як вона сходить потом в Африцімісці, де вона ніколи в житті не була. Ми турбуємося, що в пятницю постанемо перед неприязним суддею, тимчасом як вона хвилюється, що опиниться у вязниці, в якій може трапитися що завгодно. Прикинь, що буде, як її побачать вертухаї.
Ти знову мене повчаєш?
Я не знаю, що я роблю, правда, хіба що пиво пю. Ми винні їй за все, Тодде. Пять місяців тому все в її житті було нормально. Вона весело проводила час із Горді, закінчувала юридичну школу, думала, що займатиметься тим, чим вона там, чорт забирай, збиралася займатися. І тут намалювалися ми. Тепер вона в Сенегалі, перелякана, збанкрутіла, безробітна, проти неї вчинено позов і скоро звинуватять у правопорушенні, і так далі, і тому подібне. Бідна дівчина. Мабуть, проклинає той день, коли нас зустріла.
Ні, вона нас любить.
Вона полюбить нас набагато більше, коли ми перерахуємо їй двадцять штук.
Певно, вона слабша, ніж ми вважали.
Згоден. Добре, хоч ми з тобою не слабкі. Радше безумці, ніж слабаки.
Оце точно, безумці. Пара варятів.
Ти коли-небудь замислювався над питанням, що ми накоїли?
Ні. Ти забагато думаєш про минуле, Марку. Або я недостатньо. А втім, що зроблено, те зроблено. Ми не можемо повернутися назад і щось виправити. Отже, припини думати про минуле та осмислювати його. Це вже сталося. Ми щось там зробили і тепер не можемо нічого змінити. Нам би, чорт забирай, краще подумати про найближче майбутнє.
І ніякого жалю?
Я ніколи ні про що не жалкую, адже ти знаєш.
Хотів би я бути таким,Марк хильнув пива й подивився на поле. За мить сказав:Я жалкую про той день, коли вперше зайшов у юридичну школу. Мені жаль, що я запозичив стільки грошей. Мені жаль, що так вийшло з Горді. І я точно жалкуватиму, якщо нас, як злочинців, запроторять на півроку до вязниці.
Чудово. Тепер тобі жаль. І що нам толку від твого скиглення тепер?
Я не скиглю.
А я чую скиглення.
Гаразд, я скиглю. Хочеш сказати, якщо ти опинишся в тюрмі, все одно не будеш ні про що жаліти?
Марку, ми обидва знаємо, що не потрапимо до тюрми. Крапка. Може, якийсь суддя і випише ордер на наше увязнення, але нас у той час не буде в тому залі суду. Нас не буде й у тому місті, а можливо, і в країні. Згоден?
Згоден.
39
У ЧЕТВЕР О ДЕВЯТІЙ РАНКУ Марк і Тодд зайшли в свій новий банк на Фултон-стрит, щойно він відчинився. У них було призначено зустріч із операціоністкою, якій вони згодували зворушливу казку про термінову потребу переказати двадцять тисяч доларів на рахунок юридичної фірми в Сенегалі. Зола надіслала електронною поштою ретельні інструкції щодо переказу. Операціоністці, за її недовгу карєру, ще не доводилося виконувати такого завдання. Вона зробила кілька телефонних дзвінків і взнала те, що й так знали Тодд і Марк: має велике значення курс долара США до західноафриканського франка. Спочатку долари обміняли на франки, потім переказ було авторизовано паном Лусеро, старшим компаньйоном. Переказ було ініційовано, гроші мали дійти до Сенегалу протягом доби, якщо все буде добре. Транзакція зайняла годинудостатньо часу, аби Марк і Тодд зачарували операціоністку своїм шармом і розумними зауваженнями.
Поки гроші йшли до місця призначення, Марк і Тодд сіли на потяг до Мангеттену і зрештою дісталися Пенн-Стейшн. Гайнуючи час і не дуже поспішаючи повертатися до Вашингтона, вони сіли в потяг опівдні й прокуняли весь шлях додому.
Додому? Хоча їх тут не було тільки пять днів, Вашингтон вже здавався іншою планетою. Роками то було їхнє обране місце, майданчик, на якому вони могли почати будівництво своїх карєр у осередку безлічі сприятливих можливостей, у місті, що по вінця заповнене юристами, фірмами і молодими професіоналами, які невпинно дерлися вгору. Тепер це було місце, де вони зазнали нищівної поразки, а лічильник втрат безупинно цокотів і понині. Скоро вони поспіхом покинуть це місто, знеславлені, переслідувані, і тому не дивно, що, дивлячись на нього через вікна таксі, вони не відчували але ніякої ностальгії.
Контора Філа Саррано знаходилась на Массачусетс-авеню біля Скотт-серкл. Він був одним із чотирьох молодших компаньйонів фірми з десяти юристів, яка спеціалізувалася на захисті «білих комірців»робота, яка зазвичай означала гарні гонорари від забезпечених політиків, лобістів або урядових підрядників. Якось ця фірма знайшла час на двох відрахованих студентів, що доволі зухвало вторглися на територію глибоко шанованої в місті юридичної професії і були надто бідні, аби найняти більш досвідченого адвоката.
Філ був лише на рік старшим від Марка й Тодда. Він закінчив юридичну школу Фоґґі-Боттом в дві тисячі першому році, коли вони саме вступили. Проте оглянувши його кабінет, вони не знайшли жодного «фабричного» диплома. На «стіні слави» за його столом висів тільки гарний, обрамлений сертифікат Мічіганського університету про надання йому ступеня з гуманітарних наук, а з Фоґґі-Боттому нічого не було. Це був гарний кабінет у приємній маленькій фірмі, яка справляла враження привабливої та успішної. Здавалося, Філ і справді насолоджувався своєю роботою. Де ж це вони звернули не на той шлях? Чому їхні карєри вибило з тієї колії?
Хто виступає як обвинувач?поцікавився Тодд.
Міллз Ріді. Знаєте таку?
Ніт. Ніколи з нею не спав. А ти?спитав він Марка.
Із цією не спав.
Перепрошую?не зрозумів Філ.
Вибач, ми тут жартуємо про своє.
То й тримайте своє при собі.
Вона жорстка?допитувався Марк.
Атож. Справжня бузувірка,відповів Філ і потягнувся за підшивкою.Ось, вона прислала мені документи за вашою справою, і я встиг їх переглянути. У них є дублікати всіх ваших реєстрацій явок у суди, звісно, під тими, іншими, іменами. Отже, у мене до вас питання, яке я зазвичай не ставлю своїм клієнтам: хлопці, у вас є що протиставити звинуваченню?
Ні,промовив Марк.
Узагалі нічого,сказав Тодд.Винні з усіх боків.
Тоді навіщо ви це робили?
Хіба таке питання припустимо задавати клієнтам? спитав Тодд.
Припустимо. Мені просто цікаво, ось і все.
Поговоримо про це пізніше,запропонував Марк. Може, якось випємо разом. А зараз у мене питання стосовно обвинувачення. Вони це серйозно? Адже це незначне правопорушення. У половині штатів незаконна юридична практика взагалі не вважається злочином. Це просто дрібний судово караний проступок.
Тут вам не та половина штатів,пояснив Філ.Тут округ Колумбія. І якби ви мали ліцензії, то, певно, знали б, що Асоціація адвокатів ставиться до таких речей дуже серйозно. І правильно робить. Я вже мав розмову з пані Ріді, і вона вкрай вимоглива. Нагадала мені, що максимальне покарання: два роки увязнення і штраф тисяча доларів.
Це ж смішно,посміхнувся Тодд.
Ми не відбуватимемо покарання, Філе,промовив Марк.І ми геть зовсім вийшли з грошей, віддавши тобі ті шість кусків.
Які я позичив у бабусі,додав Тодд.
Вам їх повернути?устав дибки Філ.
Ні-ні, залиш їх собі,сказав Марк.Ми просто хочемо, аби ти знав, що ми розорені дощенту і в тюрму не збираємося, тож закарбуй це собі де-небудь.
І на заставу в нас грошей нема,знову встряв Тодд.
До цього навряд чи дійде,похитав головою Філ.Якщо вам нічого протиставити звинуваченню, але ви не згодні прийняти покарання, то чого ви хочете від мене?
Затягування,зажадав Марк.
Відстрочки,сказав Тодд.Тягни без краю свою дудку, спускай справу на гальмах. Якщо ти попросиш призначити дату суду, скільки до нього буде часу?
Щонайменше півроку, може, рік,прикинув Філ.
Чудово,промовив Марк.Скажи пані Ріді, що ми збираємося судитися і в нас буде купа часу, аби попрацювати над угодою.
Ви, хлопці, мудруєте наче справжні адвокати,зауважив Філ.
Ми ж навчались у Фоґґі-Боттомі,відповів Тодд.
ЯК СТЕМНІЛО, ВОНИ прокралися в свою квартиру над баром «Когут», аби перевірити речі, а може, й переночувати. Але все там навівало таку тугу, що вони вже за годину викликали таксі й поїхали до дешевого мотелю. Кожен мав у кишені по пять тисяч доларів, і це означало, що на рахунку фірми «Лусеро та Фрейжер» залишилося 989 доларів 31 цент. Вони знайшли дорогий ресторан із мясними стравами й витратилися на філе й дві пляшки каліфорнійського каберне.
Після того, як усе було зїдено, а вино майже випито, Тодд спитав:
Памятаєш фільм «Жар тіла» з Кетлін Тернер і Вільямом Гертом?
Авжеж. Чудовий фільм про незугарного адвоката.
Між іншим. Так от, у Мікі Рурка, який там грав увязненого, була славнозвісна репліка, щось штибу: «Убиваючи когось, ти робиш десять помилок. І якщо ти усвідомлюєш вісім із них, тигеній». Памятаєш таке?
Можливо. Ти когось убив?
Ні, але ми наробили помилок. Насправді ми наробили стільки помилок, що не усвідомлюємо й половини з них.
Наведи хоч одну?
Ми проговорилися, коли сказали Реклі, що наш друг наклав на себе руки. Це було справді тупо. Той його чорт із безпеки, як там його звати?
Дуг Брум, здається.
Точно. Той Брум налякав нас до всирачки, коли увійшов і сказав, що перевірив кожного Марка Фінлі та Тодда Маккейна в країні. Було таке?
Було.
Отже, очевидно, що Реклі схиблений на безпеці й розвідці. Не треба докладати багато зусиль, аби розшукати одного з учнів з однієї з його юридичних шкіл, який нещодавно вчинив самогубство. Випливе імя Горді. Блум зі своїми людьми почнуть винюхувати довкола Фоґґі-Боттому, хтось кине побіжно наші імена, які, до речі, минулого тижня оприлюднило «Пост». Без зайвих зусиль Брум установить наші справжні імена, які, звісно, виведуть його на нашу нову фірму в Брукліні.
Зачекай, я не встигаю. Навіть якщо він знає наші справжні імена й звідки ми, як він знайде «Лусеро та Фрейжер» у Брукліні? Адже ми там не зареєстровані. Її немає в телефонних довідниках, немає на веб-сайті. Ніяк не второпаю.
Помилка номер два. Ми перестаралися з колективним позовом у Маямі. Реклі й Стрейхан можуть спитати себе, чому це ми так зацікавлені в позові «Коен-Катлер». Якщо ми так наполягали, отже, маємо там шкурний інтерес. Я, звісно, не певен, але раптом Брум виявить, що фірма «Лусеро та Фрейжер» передала справи тисячі трьохсот клієнтів фірмі «Коен-Катлер»?
Отут зупинись. Ми ніде не значимося як повірені, як і наша фірма, як і десятки інших адвокатів, що передавали свої справи. Ця інформація є тільки в «Коен-Катлер» і вона конфіденційна. І Реклі ніяк туди не пробратись. Та й навіщо воно йому треба?
А може, йому й не треба. Може, він просто повідомить ФБР, мовляв, є підозра, що в угоді зі «Свіфтбанком» криється якесь шахрайство.
Але ж він дійсно бажає чимскоріш укласти угоду.
Можливо. Проте, гадаю, Реклі жорстко відреагує, якщо запідозрить, що ми його ошукали.
Сумніваюся, що він відважиться хоч близько підійти до ФБР, коли воно так насідає на «Свіфтбанк».
Згоден, але може нашептати.
Марк крутив вино в келиху й зачаровано на нього дивився. Потім трохи відпив і посмакував. Тодд утупився в порожнечу.
А я думав, ти ні про що не шкодуєш,промовив Марк.
А я і не шкодую, я звертаю увагу на помилки. Із жалем покінчено без жалю, шкода шкодувати, тільки час витрачати. А от помилки, невдалі кроки в минулому можуть призвести до наслідків у майбутньому. Якщо нам пощастить, помилки можна затлумити або навіть виправити.
Ти й справді стурбований.
Так. А ти ні? Ми маємо справу з одним із найбагатших людей з необмеженими можливостями і, крім того, порушуємо закони направо й наліво.
Тисяча триста порушень, якщо точніше.
Як мінімум.
Підійшов офіціант і запитав про десерт. Замість нього вони замовили бренді. Тодд сказав:
Я сьогодні чотири рази дзвонив Дженні Вальдес із «Коен-Катлер». Безрезультатно. Уявляю, який там у них зараз хаос. Обробити двісті двадцять тисяч позовівце тобі не смішки. Спробую ще завтра. Треба упевнитися, що назва нашої фірми буде надійно схована, і треба, щоб нас повідомили, якщо хтось буде винюхувати.
Гаразд. Як ти вважаєш, Брум не заявиться завтра в суд?
Особисто ні, але може надіслати спостерігача.
Ти з мене параноїка зробиш.
Ми в бігах, Марку. Параноя нам не завадить.
40
АБИ ЇХ НЕ ВПІЗНАЛИ в коридорах суду, у яких вони колись полювали, відповідачі скористалися службовим ліфтом заднього входу, про який мало хто з юристів знав. Проте Філ знав і провів хлопців через лабіринт коротких коридорів із рядами дверей кабінетів суддів, секретарів і діловодів. Марк і Тодд надягнули піджаки й галстуки, бо їх могли сфотографувати для газет. Вони ні з ким не розмовляли і, якщо бачили знайоме обличчя, то відводили очі.
О девятій пятдесят, вигулькнувши з нетрів будинку, вони увійшли до залу, де головував вельмишановний Авраам Еббот із шостого відділу суду загальних сесій. Аби взнати, хто ними цікавиться, відповідачі швидко озирнули аудиторію. Там було чоловік тридцять глядачів, трохи більше, ніж зазвичай приходить на першу явку. Вони сіли на місцях захисту, спиною до натовпу, в той час як їхній адвокат вступив у розмову з прокуроркою. Суддя Еббот сидів на лаві й заповнював якісь документи. Нізвідкіль вигулькнула Гедлі Кавінесс і нахилилася поміж ними.
Просто заскочила аморально вас підтримати, хлопці, прошепотіла вона.
Дякуємо,озвався Марк.
Ми думали подзвонити тобі вчора ввечері,сказав Тодд.
Я була зайнята.
А сьогодні ввечері?
На жаль, вже домовилася про побачення.
Що за одна та пані Ріді? спитав Марк, кивнувши в бік сусіднього столу.
Абсолютно некомпетентна,усміхнулася Гейді.І вкрай тупа, щоб це зрозуміти. А втім, та ще паскуда.
Газетярі тут є?поцікавився Тодд.
Отой у рудуватому піджаку, у четвертому ряді зліва, з «Пост». Більше нікого не знаю. Мені час бігти. Не загубіть мій номер і зателефонуйте, як звільнитеся.
Вона щезла так само швидко, як і зявилася.
Звільнимося? Як-от із тюрми?прошепотів Марк.
Люблю цю потіпаху,промурмотів Тодд.
Відчинилися дальні двері праворуч, і в зал завели трьох вязнів у помаранчевих комбінезонах, скованих одним ланцюгом. Усі троємолоді чорношкірі хлопці, яких узяли прямо на злих вулицях Вашингтона й, напевно, засадять на роки в тюрму. Якщо вони досі не в якійсь банді, то у вязниці швидко до когось пристануть, бо гуртом там легше вижити. Протягом їхньої недовгої карєри адвокатів у кримінальних справах Марк і Тодд вислухали доволі розповідей про жахи тюремного трибу життя.
Діловод викликав Фрейжера та Лусеро. Вони встали, підійшли до лави судді разом із Філом і глянули в невсміхнене лице судді Еббота. Його першими словами були:
Не скажу, що впізнаю когось із вас, хоча мені казали, наче ви тут уже бували.
Так, бували, проте вони не прохопились ані словом.
Пане Фрейжере, ви обвинувачуєтеся в порушенні статті пятдесят чотири «бе» кримінального кодексу округу Колумбія: незаконна юридична практика. Чи визнаєте ви свою вину?
Не визнаю, Ваша честь.
А ви, пане Лусеро, за тим самим обвинуваченням?
Не визнаю, Ваша честь.
Іще є третій відповідач, пані Зола Маал, також відома під імям Зола Паркер, я так гадаю, це її фаховий псевдонім. То де ж ця пані Маал?
Він подивився на Марка, який знизав плечима, мовляв, і гадки не маю. Подав голос Саррано:
Ну, Ваша честь, складається враження, що вона залишила країну. Її сімю депортували в Африку, і мені сказали, що вона, імовірно, теж поїхала туди, щоб їх підтримати. Я не представляю її в суді.
Чудово,сказав суддя Еббот,дивовижа стає ще дивнішою. Ваші справи передаються на розгляд досудовій колегії. Якщо буде висунуто обвинувачення, вас сповістять про дату слухань. А втім, я певен, процедуру ви знаєте. Маєте якісь питання, пане Саррано?
Ні, Ваша честь.
Ваша честь,узяла ініціативу до своїх рук Міллз Ріді, я наполягатиму на застосуванні запобіжного заходу для цих двох відповідачів у вигляді застави.
Філ розчаровано крякнув, а суддя Еббот подивився на неї здивовано:
Чому це?
Бо, як ми бачимо, ці відповідачі користуються різними іменами, від чого зростають ризики втечі. Внесення ними застави забезпечить своєчасність їх явки в суд.
Пане Саррано?запитав суддя.
Немає необхідності, Ваша честь. Моїх клієнтів заарештували минулої пятниці й наказали зявитися сьогодні о десятій. Вони найняли мене, і ми прибули на пятнадцять хвилин раніше. Скажіть, коли їм прийти, і я їх приведу.
«Чорта з два приведеш,подумав Тодд.Вбирай в очі, дядьку Ейбе, бо більше ти мене не побачиш».
«Ризики втечі,розмірковував Марк.А як вам повна ілюзія зникнення з лиця землі? Якщо ви вважаєте, що я добровільно приречу себе до тюрми, то ви зовсім з глузду зїхали, пані».
Ваша честь, їхня співвідповідачка вже втекла з країни, не вгамовувалася пані Ріді.Вони видавали себе за інших людей.
Я тут справді не бачу потреби в заставі,промовив суддя.Пане Саррано, чи згодні ваші підзахисні залишатися в місті, поки їхні справи не представлять досудовій колегії присяжних?
Філ поглянув на Марка, який знизав плечима й пообіцяв:
Звісно. Хоча мені треба провідати матір у Довері. Утім, гадаю, потерпить.
А в мене зовсім хвора бабуся в Балтиморі,додав Тодд.Утім, гадаю, потерпить. Як скаже суд.
До чого легко брехати!
Ваша честь,запевняв Саррано,ці хлопці нікуди не подінуться. Застава для нихнепотрібна витрата.
Згоден,знесилено сказав старий Ейб.Не бачу потреби.
Ну Ваша честь!наполягала пані Ріді.Можемо ми хоча б відібрати в них паспорти?
Марк розсміявся і сказав:
Ми не маємо паспортів, Ваша честь. Ми просто двійко розорених і відрахованих із юридичної школи студентів.
Його справжній паспорт був у кишені штанів, і йому аж свербіло чимскоріш його використати. А через годину він про всяк випадок придбає і новий, фальшивий.
Суддя здійняв руку, щоб той замовчав:
Без застави. Побачимося через місяць чи коли воно там.
Спасибі, Ваша честь,подякував Саррано.
Ледве вони відійшли від суддівської лави, як через хвіртку барєру пройшов Даррелл Кромлі з якимись формулярами в руках і гучно оголосив:
Перепрошую, що втручаюсь, пане суддя, але мені треба вручити цим двом процесуальні документи. Ось копія позову, який я вчинив від імені мого клієнта Рамона Тейпера.
Що за чортівня?спитав Саррано.
Буду судитися з вашими клієнтами,відповів Кромлі, тішачись загальною увагою.
Марк і Тодд, які відходили до столу захисту, отримали копії судових повісток і позову. Суддю Еббота це, схоже, веселило. Іще один добродій піднявся з першого ряду й оголосив:
Ваша честь, мені теж потрібно вручити їм папери. Я представляю «Нерухомість Керрбоу» і ці двоє не сплатили оренду за січень.
Він помахав паперами, і Саррано підійшов і взяв їх. Чотирма рядами далі від повіреного Керрбоу встав чоловік і сказав:
А скажіть, пане суддя, я найняв отого Марка Апшо владнати справу мого сина, який напідпитку сів за кермо, і дав йому тисячу доларів готівкою, а він не зявився на суд. І моєму синові виписали ордер на арешт. То хай тепер повертає гроші.
Марк пильніше подивився на того чоловіка: дійсно знайоме обличчя. А центральним проходом вже сунув Рамон Тейпер, волаючи на все горло:
Ці двоє взяли мою справу та запороли її, судде! Я вважаю їх треба посадити в тюрму!
Йому перегородив шлях судовий пристав у однострої. Суддя Еббот почав гамселити своїм молотком і гукати:
Порядок у суді! Порядок!
Філ Саррано глянув на своїх підзахисних і сказав:
Ушиваємося.
Вони оминули суддівську лаву й прожогом вибігли в бічні двері.
ЧЕРЕЗ ЧОТИРИ МІСЯЦІ після того, як вони вперше купили підроблені водійські права й розпочали свою злощасну авантюрну діяльність вуличних адвокатів, Марк і Тодд знову відвідали майстерню в Бетесді, аби їхній улюблений фальсифікатор справив їм липові паспорти. Без сумніву, ще один злочин, але він відкрито рекламував свої послуги в інтернеті, разом із десятками інших у галузі «фахового оформлення документів». На словах він гарантував, що його вироби обдурять будь-яку митницю та паспортний контроль світу. Тодд ледве стримався, щоб не спитати його, як той діятиме в гарантійному випадку. Невже заявиться до аеропорту та почне торгуватися з прикордонниками? Ні. Марк і Тодд знали: якщо їх застукають, цей дядько навіть не відповість на телефонний дзвінок.
Сфотографувавшись і підписавшись у потрібних місцях іменами «Марк Апшо» і «Тодд Лейн», вони протягом години спостерігали за тим, як він скрупульозно вирізає й прилагоджує різні деталі та завіряє сторінки, а потім штемпелює їх дивовижною кількістю печатокявними доказами того, що власники паспортів завзяті мандрівники. Він відібрав дві добряче заяложені обкладинки для загальногромадянських паспортів і навіть наліпив на звороті захисні стрічки. Вони заплатили йому тисячу доларів готівкою, а коли виходили, він сказав їм:
Щасливої дороги, хлопці.
ВИПУСКНИЙ ВЕЧІР ВИЛИВСЯ в імпровізоване святкування в одному з барів Джорджтауна. Вілсон Фезерстоун надіслав повідомлення із запрошенням Маркові, і, оскільки йому й Тоддові нічого було робити в пятницю ввечері, вони приїхали туди із запізненням і приєдналися до десятка старих друзів по юридичній школі, що зібралися добряче надудлитись. Завтра у Фоґґі-Боттомі відбудеться формальна церемонія вручення дипломів, проте, як завжди, відвідувачів буде негусто. Тільки двоє з їхньої компанії дійсно планували піти на вручення своїх майже нікчемних дипломів, бо на тому наполягали їхні матері.
Отож вони напилися. Пригоди Марка й Тодда за останні чотири місяці викликали в усіх неослабну увагу, і двоє друзів усмак почастували компанію ескападами фірми «Апшо, Паркер і Лейн». За столиком не ущухав сміх, коли Марк і Тодд розігрували в особах сценки про Фредді Гарсія або Рамона Тейпера та його чудовий позов, що заснядів у них на очах; про візити до контор «Довір-Расті», Джеффрі Корбета і Едвіна Моссберґа; про бідну Золу, яка блукала буфетами лікарень; про те, як судові курєри обламувалися в барі «Когут» та про цькування позикових консультантів. Вони більше нічого не втаювали. Вони стали легендами Фоґґі-Боттому, і те, що їм світила тюрма, а вони з цього сміялися, лише додавало перцю їхнім історіям.
Коли їх спитали про подальші плани, Марк і Тодд відповіли, що вирішили відкрити філію АПЛ у Балтиморі, і закликатимуть клієнтів у тамтешніх кримінальних судах. Кому вона треба та ліцензія на адвокатську практику? Проте про свою грандіозну аферу вонианічичирк.
Із восьми їхніх приятелів шестеро збиралися два місяці готуватися до адвокатського іспиту, троє знайшли роботу, утім, двоє з них у неприбуткових організаціях, і лише один влаштувався в юридичну фірмуі це був контингент, здатний пройти іспит. Кожен із них мав непідйомні борги завдяки великій юридично-освітній облуді, організованій Гайндсом Реклі.
Незважаючи на майже зриму присутність, про Горді ніхто не згадував.
41
У СУБОТУ ВРАНЦІ Тодд, вигравши в орлянку, узяв таксі до аеропорту Даллеса. Він заплатив сімсот сорок доларів за квитки на літак авіакомпанії «Дельта» до Барбадосу й назад. Його підробка пройшла як реєстрацію «Дельти», так і паспортний контроль. Упродовж двох годин польоту до Маямі він здебільшого спав. Остаточно збадьорився, коли після тригодинної затримки в залі очікування аеропорту ледь не пропустив свій рейс на південь. До столиці Барбадосу міста Бриджтаун він прибув присмерком і взяв таксі до маленького готелю на пляжі. Почувши музику, він скинув туфлі, закачав штани й пішов теплим піском на сусідську курортну вечірку. Не пройшло й години, як він відчайдушно фліртував із привабливою жінкою років пятдесяти з Гюстона, чоловік якої лежав у відключці в гамаку поряд із ними. Словом, Барбадос відповідав усім вимогам.
Марк вирушив потягом із вокзалу Юніон, залишивши округ Колумбія позаду. Назавжди. Він прибув до Нью-Йорка о пятій дня, дістався підземкою до Брукліна і знайшов їхній номер у такому самому стані, в якому вони його й залишили в четвер.