Як ти вважаєш,порушив мовчання Марк,вони можуть вирахувати, як далеко й швидко тіло просувається річкою?
Ти в мене це питаєш?
Я думав, ти в курсі таких справ. Це ж у тебе в старших класах був приятель, який утопився?
Еге ж, Джої Барнс. Йому було пятнадцять,Тодд, постукуючи пальцями по керму, згадував свого давнього друга.Потопельники завжди йдуть на дно, незалежно від глибини. Якщо вода холодна, тонуть повільніше. А вже на дні відбуваються хімічні реакції, які спонукають тіло піднятись на поверхню. Майже всі спливають, зазвичай неподалік від того місця, де шубовснули. Але інколи за щось чіпляються і залишаються під водою.
Запала тиша, тільки шипів обігрівач.
Його викине на берег, як ти вважаєш?знову спитав Марк.
Його знайдуть. Адже треба провести обряд проводів і поховання, щоб покінчити із цим жахом. Ніколи не чув про поминальну службу без тіла.
Вони знайдуть, ми поховаємо і знов попхаємося до юридичної школи, аби відбути останній семестр.
Я про це навіть не думав.
Ця школа призвела до смерті Ґорді, Тодде. Якби він туди не вступив, із ним було б усе добре.
Як із нами?
Я не можу туди повернутися.
Давай про це поговоримо згодом. Зараз нам треба поспати.
НЕВДОВЗІ МАРКОВІ ЗАТЕЛЕФОНУВАВ доктор Карві з проханням визволити машину Ґорді, підїхати на ній разом із Тоддом до готелю та зустрітися там із Таннерами. Гірше не придумати, але вони були потрібні батькам Ґордіу них тут більше нікого не було. Отже, другий день поспіль вони вирушили до міського штрафмайданчика, щоб забрати синю «мазду». Перед тим, як стрибнути з мосту, Ґорді вимкнув запалювання і, вочевидь, поклав ключ у кишеню. На щастя, Марк досі мав оберемок його ключів. Муніципалітет чуйно відмовився від відшкодування втрат за буксирування і нагляд, зберігши їм двісті доларів.
У номері сімї Карві було сумніше, ніж у морзі. Бренда сиділа на дивані поміж; матірю і пані Таннердвома ланками, які, безперечно, ненавиділи одна одну й сварилися через планування весілля. Хоча тепер усе це лишилося позаду й вони журилися, обєднані спільним нещастям.
Тодд і Марк, знову по черзі, розповіли болючу історію останніх днів, намагаючись відвести від себе якнайбільше обвинувачень. Милостивість доктора Карві, яку він демонстрував зранку, кудись поділась, проте він старався, аби зустріч пройшла спокійно. Пан Таннер закидав їх гострими запитаннями про те, що вони робили, а чого не робили. Навіщо Марк збрехав, що Ґорді хворіє на грип? Чому вони не звернулися за допомогою до батьків? Як вони дозволили Ґорді вислизнути з квартири, і навіть не раз, а двічі? До яких заходів вони вдавалися, щоб обмежити його в споживанні спиртних напоїв? Бренда була небагатослівна. Або сиділа, втупившись у підлогу й терла очі, або дивилася на Марка з Тоддом з такою люттю, ніби то вони самі скинули Ґорді з мосту. Зустріч була жахливою, всі добряче повимотували кишки, і якоїсь миті вже кожен, включно з Марком і Тоддом, сидів у сльозах. Коли ситуація вкрай погіршилася, Марк підняв руки, сказав, що з нього достатньо, і прожогом кинувся геть з номеру, а слідом за ним і Тодд.
Вони їхали мовчки, переймаючись тим, що обидві сімї завжди вважатимуть їх винними в смерті Горді, і лютилися від того, що винуватцями призначили їх Звісно, зараз, постфактум, легко аналізувати, що вони зробили правильно, а що неправильно, і засуджувати їхні рішення. А правда була в тому, що Горді хворів, і вони робили все, аби йому допомогти.
Імя Золи не згадувалось.
9
ОЧІКУВАННЯ БУЛО НЕСТЕРПНИМ. Тодд, аби згаяти час, пішов на кілька годин на роботу до бару. Марк і Зола вийшли з дому й пішли в кіно. Вони здригалися щоразу, як починали вібрувати їхні телефони, але повідомлень із фронту пошуків не було. Постійно заходили, прагнучи новин, друзі з юридичної школи. Соцмережі повнилися новинами й чутками. Історію висвітлила онлайн-версія «Пост».
Після роботи Тодд завітав до Золи з шісткою пива й вони замовили піцу. Після трапези Зола розповіла хлопцям про батьків і брата. Удень їх відвезли до центру тимчасового утримання нелегальних мігрантів, що знаходився у штаті Пенсильванія. Озброєні агенти імміграційно-митної поліції дали їм годину на зборитільки одяг і дрібні особисті речі,а потім наділи кайданки й загнали разом із чотирма іншими нелегалами у фургон. Батько телефонував із центру, який, за його словами, «гірший за вязницю». Він і гадки не мав, скільки їх там утримуватимуть перед тим, як відправити до Сенегалу.
Марка й Тодда це приголомшило й розлютило. Як навмисне вибрали час. Зола й без того збентежена самогубством свого хлопця, а тепер іще й це. Вони вирішили триматися разом і десь опівночі нарешті лягли спатиЗола в своєму ліжку, Марк на дивані, Тодд у кріслі поряд із ним.
РАНО-ВРАНЦІ, КОЛИ ВОНИ ВТРЬОХ пили каву, відходячи від сну, з квартири навпроти почулися голоси й кроки. Марк відчинив двері, і вони нашорошили вуха.
До квартири Ґорді зайшли доктор Карві, Бренда й Таннери. Вони знайшли її бездоганноювесь посуд вимитий і прибраний, у холодильнику нічого зайвого, ніде ні краплини спиртного. У кімнаті прибрано, підлога чиста, робоче місце за обіднім столом ретельно впорядковане. Ліжко ідеально застелене. Весь одяг випрано до останнього стібка та охайно складено. На комодівелика світлина Бренди, та сама, яку він зазвичай тримав у шухляді. Рушники у ванній кімнаті складено в стоси. Підлога, унітаз, душ і раковина буквально сяяли. В аптечці не було жодних ознак його пігулок. Вони припустили, що Ґорді не пошкодував часу й привів усе до ладу перед тим, як піти.
Бренда знову зірвалась. Вона сиділа на дивані й схлипувала, а батько гладив її коліно. Троє друзів за дверима квартири навпроти, заклякши в моторошній тиші, пильно прислухалися.
Таннери вирішили, що наразі короткого огляду достатньо. Вони повернуться за його речами пізніше. Троє щиро співчуваючих друзів спостерігали з вікна коридора другого поверху, як відїжджає машина.
НАСТАВ ПОНЕДІЛОК, ШОСТЕ СІЧНЯ. За тиждень починалися заняття, але про школу ніхто не згадував. І попри те, що свій перший візит до центру тимчасового утримання нелегальних мігрантів вони не вважали захопливою поїздкою, їм необхідно було вирватися з міста. Зола зателефонувала на роботу й сказала, що захворіла, а Тодд взяв у «Рудому котярі» відгул. Під полудень вони виїхали з Вашингтона й попрямували на північ. Аби уникнути Потомаку, Тодд їхав Чеві Чейзом і Мерілендом по Коннектикут-авеню. Перші півгодини майже не розмовляли. Пригнічена Зола сиділа на передньому сидінні, тупо дивлячись у вікно. Тодд цмулив каву з високої паперової філіжанки й крутив радіо; зрештою він зупинився на станції зі старими піснями, але збавив гучність.
Марк, який сидів на задньому сидінні й шарудів паперами, видобув якусь журнальну статтю і почав читати вголос:
Згідно з «Пост», імміграційно-митна поліція має пятнадцять центрів по всій країні, у яких щодня утримується під вартою тридцять пять тисяч осіб. Торік ІМП затримала понад чотириста тисяч нелегальних працівників і майже стільки було депортовано, що обійшлося в двадцять тисяч доларів на одного депортованого. Уся структура зїдає щорічно понад два мільярди доларів, і це найбільша в світі система тимчасового утримання нелегальних мігрантів. На додачу до цих пятнадцяти центрів, ІМП має договори на утримання заарештованих ними нелегалів із сотнями окружних вязниць, центрами утримання для неповнолітніх і державними тюрмами, на що уряд виділяє щодня приблизно сто пятдесят доларів на одну особу й триста пятдесят на сімю. Двома третинами центрів керують приватні компанії. Чим більше людей там утримується, тим більше грошей заробляють власники. Міністерство національної безпеки, якому підлягає ІМП, має квоту, затверджену Конгресом. У жодному з інших силових відомств не існує подібної системи квот.
І настільки жалюгідних умов утримання,додала Зола, немовби знала більше, ніж Марк.
Правильно. Оскільки бракує незалежного нагляду за цими центрами, утримувані там люди часто зазнають жорстоких знущань, як-от, зокрема, довгострокове одиночне увязнення, брак медичної допомоги й погане харчування. Вони зазнають фізичного насильства, ба навіть зґвалтування. Торік під вартою померло сто пятдесят чоловік. Нерідко їх утримують разом із небезпечними злочинцями. У більшості випадків їм не надається правова допомога. На папері ІМП має стандарти для цих центрів, але вони не мають юридичної сили. Майже неможливо підрахувати, скільки вони витрачають бюджетних коштів. Насправді ніхто за цим не наглядає і нікого це не цікавить, крім самих затриманих і членів їхніх сімей. Це люди, про яких забули.
Достатньо,сказала Зола.
Еге ж,зіграв в одну дудку Тодд,досить. І взагалі, навіщо ми про це балакаємо?
А про що ти бажаєш побалакати? Про Горді? Бренду? Школу? Заняття розпочнуть за тиждень, просто не можу дочекатися.
Розмова на якийсь час припинилася. Марк продивлявся інші статті й мугикав під радіо. Зрештою сказав:
Зола, може побалакаємо про твою сімю?
Згода.
Чому вони поїхали із Сенегалу?
Батьки майже ніколи не розповідали про свою країну. Вони раділи, що виїхали звідти, вирішивши розпочати нове життя тут. Подорослішавши, я заходилася розпитувати, але зазвичай вони ухилялися від прямої відповіді. Мій батько працював у чомусь подібному до фермерського кооперативу, і в них виникла якась проблема з урядом. Батько нажив ворогів, утратив роботу й вирішив за краще виїхати з країни. Він завжди боявся повертатися. Його родина розїхалася хто куди, і нічого, крім неприємностей на нього там не чекає. Батько боїться, що його там зацькують.
А твої брати?
Старший, Сорі, одружився з американкою й живе в Каліфорнії. Його дружина не мусульманка, тому батько з ним на ножах. Молодшийми скорочено звемо його Бо,народився в Сенегалі, тому він теж у біді. Він ніколи не був одружений і дуже побожний.
Я гадав, що ІМП дотримується правила не розділяти сімей,зауважив Тодд.
Це, мабуть, десь прописано,сказав Марк,але ніхто не дотримується. Учора ввечері я читав статтю про сімю з Камерунубатьків із пятьма дітьми, які всі разом жили в одній квартирі в Бронксі. Якось уночі імпівці вибили двері, схопили батька і, як заведено, відправили його кораблем назад до Африки. У матері теж не було документів, і вона з дітьми жила в постійному страху, що будь-якої миті прийдуть і за нею. Уявляєте? Діти народилися тут, як Зола, і тому їх можуть розєднати з батьками. Коли ІМП запитали про цей випадок, якийсь чиновник сказав, мовляв, у штаті Нью-Йорк чудова система нагляду за дітьми. Неймовірно!
Я б краще поговорила про юридичну школу,озвалася Зола.
Тільки не я,заперечив Марк.Я не можу туди повернутися. Друзі, ви справді збираєтеся йти наступного понеділка на заняття?
А ти що пропонуєш, Марку?спитала Зола.Якщо кинеш, потім не знайдеш роботу. Хіба можна, коли залишився останній семестр?
Роботу я знайду лише після адвокатського іспиту, скласти який просто неможливо. У мене зараз не настільки добрий розумово-емоційний стан, аби закріплювати пройдене. А в тебе, Тодде?
Від однієї думки ригати охота.
Він аж через сім місяців,нагадала Зола.
А чом би й не пропустити семестр, типу, зійти на короткий час з дистанції?спитав Тодд.
Тому що нас живцем пожиратимуть акули-позикодавці. Якщо ми не в школітреба починати виплату боргів. Звісно, мають бути якісь лазівки, але сумніваюся, що ми їх знайдемо.
Отож-бо й воно. Навряд чи нам так пощастить.
Давайте поговоримо про щось інше,запропонувала Зола.
Згода, але всі теми вичерпано,зауважив Марк.
Учергове всі надовго замовкли, зрештою Марк сказав:
Гаразд, мені потрібно сповідатися. Коли ми в суботу прибирали в квартирі Горді, я побачив біля його компютера дві флешки. Я їх забрав, вважаючи, що ні його батькам, ні Бренді вони не знадобляться. Учора ввечері я подивився, що там є, і не знайшов нічого, що стосувалося б його самогубства. Проте він дійсно надибав щось істотне.
Реклі?
Так, і набагато більше. Ви слідкуєте за скандалом, у який залучено «Свіфтбанк»?
Бачила заголовки,відгукнулась Зола.
Ні, мені своїх проблем вистачає,заперечив Тодд.
«Свіфтбанк» наразі девятий за величиною в країні. Ще кілька років тому, він із себе пнувся, доводячи, що досить значний, аби зазнати краху, але уряд сказав «ні». На жаль, не зазнав, і відтак справи пішли вгору. Він по самі вуха загруз в аферах зі субстандартними іпотечними кредитами, також наявні факти шахрайства та корупції. Це дійсно низькопробна установа, залучена буквально в усі фінансові схеми найнижчого рівня, проте витрачає купу грошей на маркетинг, тому що воліє бути «вашим банком на районі».
Так, ми бачили рекламу,сказав Тодд.
Добре. Так от, Горді вважає, чи то вважав, що Реклі володіє частиною «Свіфтбанку». Невідомо, наскільки великою, бо, як завжди, Реклі ховається за надійною стіною підставних компаній-одноденок, більшість із яких зареєстрована в офшорах. Ці підставні компанії тихо й повільно придбавали акції «Свіфтбанку», завжди купуючи менше пяти відсотків. Бо, як ми знаємо, якщо брати більше, слід реєструватися в Комісії у справах бірж і цінних паперів. Горді виявив три окремі, імовірно, ніяк не повязані між собою компанії-одноденки, які володіли дванадцятьма відсотками «Свіфтбанку». Їх поточна вартість становить приблизно чотири мільярди, що робить Реклі найбільшим акціонером, але він узяв за краще замовчувати цей факт.
Он як,промовив Тодд.А ми тут яким боком?
Мабуть, ніяким. Просто цікавий факт, і позаяк ми так і не домовилися про нову тему розмови, я просто патякатиму про «Свіфтбанк» і Гайнса Реклі. Є заперечення? Чудово. Словом, десь місяць тому «Свіфтбанк» потрапив на перші шпальти у звязку зі скандаломнічого нового для цих ошуканців, але тут вони перевершили самих себе. Отже, припустімо, ти, Тодде, йдеш у місцеву філію «Свіфтбанку» й відкриваєш звичайний поточний рахунок. Кладеш на нього тисячу доларів і отримуєш чарівну чекову книжку; все в нормі, навіть припала до вподоби симпатична, найввічливіша в світі операціоністка. Але, тільки-но ти виходиш із банку, вона перетворюється на сучку-облудницю і відкриває тобі кілька додаткових рахунків: один-два ощадних, валютний, кредитну картку, дебітну картку, може, навіть брокерський рахунок. Отже, замість одного рахунку в «Свіфтбанку» ти вже маєш сім. Вона отримує премію, її хвалять: хороша дівчинка. Ти й гадки не маєш про інші шість рахунків, але старий добрий «Свіфтбанк» стягує з тебе кілька додаткових баксів щомісячно за обслуговування загадкових рахунків.
А хто доніс?спитала Зола.
Вона й донесла. Виявилося, що всіх операціоністів «Свіфтбанку» змушують навязувати додаткові рахунки клієнтам, а якщо ті відмовляються, все одно їх створювати. Мільйони рахунків. Та твоя дівчина, та ще кілька інших, пішли й донесли. Жалілися, мовляв, верхівка нестерпно на них тиснула, наполягаючи, щоб вони відкривали додаткові рахунки. Відтак весь банк став догори дриґом, а Конгрес наступного тижня розпочне слухання.
Сподіваюсь, що це правда, хоча б заради Реклі,пожвавішав Тодд. І судовий позов?
Авжеж. Адвокати позивачів як із цепу зірвалися. Уже два колективні позови, інші на підході. Знервованих клієнтівмільйони.
Шкода, що я не клієнт «Свіфтбанку»,сказав Тодд.А то б і я дав копняка Реклі під сраку.
Він і так добряче впяв у нас пазури.
Давайте поговоримо про щось інше, урвала їх Зола.
10
БАРДТАУНСЬКИЙ ФЕДЕРАЛЬНИЙ ЦЕНТР утримання нелегальних іммігрантів містився в ізольованій долині в трьох милях від 99-ої автомагістралі та в двадцяти милях на південь від Альтуни. Якщо неподалік і було якесь містечко, воно було незриме. До входу вела широка, нова на вигляд асфальтована дорога. Вона спускалася пагорбом, що давало змогу на підїзді до центру милуватися панорамою. Перед ними розкинувся комплекс із схожих на коробки будинків із плоскими дахами, вельми подібних до класних кімнат на колесах, якими користуються у переповнених школах. Правильний квадрат із рядами будинків було обнесено подвійною ґратчастою огорожею з блискучим колючим дротом на верхівці, що немовби натякало: цей обєкт ніщо інше, як вязниця. Збавивши швидкість, Тодд зауважив:
На вигляд, як на старих чорно-білих світлинах Освенціма.
Дякую, Тодде,сказала Зола.
Видовище було деморалізуючим, і Зола не могла стримувати емоцій. Коли Тодд звернув на засипану гравієм стоянку, вона розридалася. Пару хвилин вони просто сиділи й дивилися на двоповерховий будинок попередувочевидь, місце, куди їм потрібно буде зайти. Він теж був із плоским дахом і здавався зробленим із ДВП. Взагалі було таке враження, ніби весь Центр спорудили за одну ніч.
Ходімо,зрештою сказала Зола, і вони попрямували до головного входу. На табличці поряд із ним було написано: «Бардтаунський федеральний центр тимчасового утримання. Імміграційно-митна поліція. Відділ утримання і перепровадження. Міністерство національної безпеки. МНБ, ВУП, ІМП. Адміністративний корпус».
Вони стояли, витріщаючись на табличку.
Абетковий суп,промимрив Тодд.
На що Марк відповів:
Будемо сподіватися, що вони відповідають вимогам Американської спілки громадянських свобод, АСГС.
Вони пройшли через двері й потрапили в зону прийому вперше прибулих затриманих. Ніяких вказівників ніде не було, тому Марк зупинив якогось дебелого молодика в однострої:
Перепрошую, пане, а де тут прийом відвідувачів?
Яких саме відвідувачів?
Ну, нам хотілось би побачитись із одним із ваших вязнів.
Вони називаються «утримувані».
Гаразд, ми хотіли б побачитися з одним із ваших утримуваних.
Той недбало вказав кудись у кінець коридора:
Спробуйте там.
Щиро дякую.
Вони чвалали широким коридором, відшукуючи хоч якісь ознаки того, що вказувало б на порядок відвідування. Оскільки це був федеральний обєкт, усюди сновигали службовцівсі в одностроях, але в різних: кремезні молодики походжали з пістолетами на ременях і з виразними літерами «ІМП» на спинах курток; клеркив білих сорочках із краватками й золотистими жетонами, прикріпленими до кишень; полісмени взагалі скидалися на якихось помічників окружного шерифа.
Друзі підійшли до конторки, за якою розмістилися три дами. Одна заповнювала папери, в той час, як інші насолоджувалися їжею.
Перепрошую, сказала Зола. Я тут побачитись із батьками.
А хто ваші батьки?запитала та, що з паперами.
Маал. БатькоАбду, матиФанта. Ма-ал: ем, а, а, ел.
Звідки вони?
Загалом із Нью-Джерсі, хоча за походженням із Сенегалу. Їх забрали вчора.
А, так вони утримувані?
Марк прикусив язика, щоб не бовкнути: «Авжеж вони утримувані. Інакше, що б ми тут робили?» Але він тільки глянув на Тодда і нічого не сказав.
Так, саме так,ввічливо відповіла Зола.
Маєте дозвіл?
Узагалі-то, ні, але ми їхали дві години, аби з ними побачитися.
Перша похитала головою, в той час, як друга, відклавши тістечко, застукотіла по клавішах. Третя, біла, старша за інших, сказала:
Вони ще не оформлені.
Це, вочевидь, означало, що розмовляти більше нема про що.
Ну так оформіть.
Ми про це подбаємо, зрозуміло?сказала перша. Але, боюся, ви не зможете з ними побачитися, доки вони не оформлені.
Ви жартуєте?
Мені шкода,сказала та без тіні співчуття.
А хіба можна їх утримувати, якщо вони не оформлені?напосідала Зола.
Перша, чорношкіра жінка середнього віку, презирливо посміхнулася Золі, мовляв, знай своє місце.
У нас тут свої правила,відрізала вона.
Марк і Тодд підступили до конторки. Тодд був у джинсах, кедах і старій шкіряній куртці. Марк був одягнений трохи солідніше для такого випадку: брюки кольору хакі, високі черевики й тепла куртка-безрукавка. Тодд кивнув Маркові, той подався вперед і гучно сказав:
Послухайте, я її повірений, зрозуміло? Вонаамериканська громадянка і має право побачитися зі своєю сімєю. Заради цього ми їхали сюди дві години, і не треба нам перешкоджати. Її батьків і брата забрали учора, аби відправити до Африки. Можливо, вона більше ніколи їх не побачить.
Третя службовка припинила їсти. Другастукати по клавішах. Перша відсахнулася й видушила із себе:
Боюся, вам доведеться зустрітися з інспектором.
Чудово!заволав Марк.Кличте його сюди!
Суперечка привернула увагу двох імпівців. Один із них, Гібсон, запитав:
Якісь проблеми?
Ясна холера проблеми!гримнув на нього Марк. Моя клієнтка приїхала з Вашингтона, округ Колумбія, побачитися з рідними, можливо, востаннє в житті, перед тим, як їх депортують до Сенегалу. А нам тут кажуть, що вона не може з ними побачитися через якусь там канцелярську тяганину.
Імпівці подивилися на трьох службовок. Перша сказала:
Ви знаєте правила. До неоформлених допуску немає.
Ґібсон знову повернувся до Марка:
Отже, ви чули. Правила є правила.
Я можу зустрітися з інспектором?вимогливо запитав Марк.
Ви можете припинити кричати, ось що ви можете, Ґібсон підступив ближче, готовий застосувати силу. На допомогу своїм підтятися ще двоє імпівців.
Просто дайте мені поговорити з інспектором,наполягав Марк.
Мені не подобається ваше ставлення,сказав Ґібсон.
А мені ваше. І взагалі, яким боком тут ставлення? Чому ви не дозволяєте моїй клієнтці зустрітися з рідними? Казна-що! Адже їх депортують! Можливо, вона більше ніколи їх не побачить!
Те, що їх депортують,рішення судді. Якщо вам щось не подобається, йдіть до судді.
А от тепер, коли ви згадали суддю, ви будете грати за моїми правилами. І перше, що я зроблю завтра вранці, це подам на вас позов до федерального суду. Як там вас звати? Ґібсон?Марк ступив ближче й глянув на його нагрудний знак:
М. Ґібсон. Дозвольте запитати, як розшифровується М.?
Морріс.
Отже, Морріс Ґібсон. Занотуй, Тодде.
Тодд вийняв ручку й схопив з конторки аркуш паперу.
Марк подивився на іншого імпівця і спитав:
А вас як звати?
А навіщо вам моє імя? озвався той із зухвалою посмішкою.
Для судового процесу, шановний. Щоб вас засудити, мені потрібно знати ваше імя.
Джеррі Данлеп.
Марк дзиґою повернувся й націлився на трьох службовок, що всі як одна немов скамяніли.
Ваше імя?гаркнув він першій.
Та мигцем глянула вниз, на жетон, прикріплений до лівої кишені, немов хотіла пересвідчитися, і сказала:
Філліс Браун.
Тодд занотував.
Ваше?звернувся Марк до другої.
Деббі Аккенберґ.
Будь ласка, по буквах,попрохав Тодд.
Коли та закінчила, Марк подивився на третю:
Ваше?
Страшенно хвилюючись, та ледь чутно промовила:
Керол Мотт.
Марк обернувся і помітив ще чотирьох імпівців, які спостерігали за тим, що відбувалось.
Якщо хтось із вас, хлопці, бажає наразі щось вдіяти, знайте: передусім завтра вранці я подам позов у федеральний суд. І кожному з вас вкрай знадобиться негайно найняти хоча б одного адвоката. А я зроблю все, аби цей судовий процес затягнувся щонайменше на два роки. Є охочі?
Четверо імпівців злагоджено відступили.
Із-за рогу вискочив чоловік у костюмі й розлючено гаркнув:
Що тут у біса коїться?
Марк підступив до нього й гучно спитав:
Я переписую імена для федерального судового процесу. Це ви інспектор?
Я,гордовито підтвердив той.
Чудово. А звати як?
Та хто ви в біса такий?
Марк Фрейжер з вашингтонської юридичної фірми «Несе Скелтон». Я повірений Золи Маал, ось цієї пані. Ми приїхали з Вашингтона, аби зустрітися з її рідними. Вона громадянка Сполучених Штатів і має право на побачення перед тим, як їх депортують. Ваше імя, будь ласка.
Джордж Макілвейн.
Дякую. Найголовніший тут ви?
Я.
Тодд досі занотовував імена. Марк рвучко вийняв телефон і потицяв у нього пальцем, набираючи неіснуючий номер. Люто вирячившись на Макілвейна, він сказав у слухавку:
Алло, Келлі, це Марк. Негайно дай мені Кінсі з відділу судочинства. Скажи, невідкладна справа.Пауза.Та мені байдуже, що він на засіданні. Давай бігом!
Узявши ще довшу паузу, Марк підступив до третього імпівця, який стояв занадто близько до нього, і гавкнув через його плече Тодду:
Додай у список: «Т. Ватсон». Що означає Т?
Ватсон мигцем роззирнувся й переступив із ноги на ногу.
Що таке, пане Ватсоне, ви не знаєте власне імя?
Тревіс.
Молодчина! Додай до судового позову Тревіса Ватсона.
Тодд занотував. Зола позадкувала, щоб дистанціюватися від цього дикуна. Повернувшись до телефонної «розмови», Марк сказав:
Так, Кінсі, слухай, я в Бардтаунському центрі утримання і тут порушують право нашої клієнтки на побачення із сімєю. Я хочу, щоб ти швидко підготував позов і чимскоріш зареєстрував справу в суді. Зараз я вишлю тобі імена відповідачів.Він зробив паузу, ніби когось вислуховуючи.Правильно. Почни з Нацбезпеки та ІМП, потім додай імена... зараз, зачекай.Марк послідовно вказав на прізвища трьох дам, трьох імпівців і Макілвейна.Заразомсім особистих позовів.
Марк подивився на інших імпівців і запитав:
Хтось іще хоче приєднатися?
Вони знову відійшли, на цей раз подалі.
Схоже, що ні. Кінсі, зроби все якнайшвидше.
Знову пауза. Ґібсон і Ватсон нажахано глянули на Макілвейна. Три дами стояли з виряченими очима й боялися поворухнутися. Марк знов сказав у телефон:
Чудово! Зареєструй позов негайно через інтернет. Східний округ Пенсільванії, федеральний суд. Подивись там, чи не вдасться залучити суддю Бакстера. Він на них усіх собак спустить. Передзвони за десять хвилин.
Марк відвів телефон від вуха й сховав у кишеню. Глянув на Макілвейна й сказав:
Я подаю позови на кожного з вас особисто за грошові збитки. Коли я їх зареєструю, розпочнеться розгляд справи в суді, і на ваші зарплати та майно буде накладено арешт.Він обернувся й гаркнув на Тодда:Давай сюди імена.
Зола і Тодд пішли за ним до шеренги стільців під стіною. Вони всілися і Марк знову витягнув телефон. Узявши в Тодда список, він прикинувся, що набиває в телефон сім імен. Макілвейн врешті заворушився. Глибоко зітхнувши, він підійшов до них із силуваною посмішкою і спитав:
Слухайте, а ми можемо якось домовитись?
ЧЕРЕЗ ДВАДЦЯТЬ ХВИЛИН агент Ґібсон провів їх до маленької кімнати в задній частині адміністративного корпусу і наказав чекати. Коли вони залишилися наодинці, Тодд спитав:
Ти в курсі, що ти псих?
Але ж вийшло,відповів Марк, самовдоволено вишкірившись.
Не хотіла б я, щоб ти подав на мене позов,розсміялася Зола.
І нащо та адвокатська ліцензія?поставив запитання Марк.
Бо якщо практикуватимеш без неї, проблем не оберешся, сказав Тодд.
Гадаєш, ці клоуни телефонуватимуть у вашингтонську асоціацію адвокатів, щоб підтвердити наявність ліцензії?
Зола відкрила свою велику сумку й дістала звідти чорний хіджаб. Марк із Тоддом дивилися, як вона, покривши ним голову й плечі, затягувала його, доки він не сів як треба.
Вважається, що я мушу носити його в присутності чоловіків не з моєї сімї,обґрунтувала вона.
Яка файна мусульманочка,промовив Тодд.І довга сукня замість тих вузьких джинсів, якими всі ми захоплювалися роками.
Які там джинси. Це найменше, що я можу зробити для батьків, яких ще невідомо коли побачу.
А я вважаю, ти приваблива,озвався Марк.
Я приваблива, тільки мовчіть про це, добре? Мій батько вельми підозріливий.
Радше цнотлива на вигляд,сказав Тодд.
Цить!наказала вона.
Двері відчинилися. У кімнатку позаходили її батьки й брат Бо. Мати Золи, Фанта, вчепилася в неї і притиснула до грудей, і вона, й Зола були в сльозах. Потім Зола обійняла свого батька Абду й брата Бо і, нарешті, подивилася на Тодда з Марком. Вона відрекомендувала їх як друзів із юридичної школи, які підвезли її з Вашингтона. Марк і Тодд потисли руки Бо й Абду, але не її матері. Батько Золи дякував їм знов і знов, і, коли настала хвилина ніякової тиші, Марк сказав:
Ми почекаємо в коридорі.
Коли хлопці вийшли з кімнати, вся сімя розридалася.
11
У ВІВТОРОК НА СВІТАНКУ, коли катер поліції округу Колумбія крейсував біля вузької протоки до водосховища Тайдал-Бейсін на східному березі річки Потомак, один із полісменів помітив щось дивне. Коли катер підійшов ближче, зясувалося, що то було тіло: вибілене, роздуте, застрягле в прибережних чагарях неподалік від Меморіалу Джефферсона.
Марк ще спав, коли подзвонив детектив Свейзі. Він описав знахідку і сказав, що вже зателефонував панові Таннеру, який повернувся додому в Мартінсбурґ разом із матірю Горді й сімєю Карві. Ані Тодд, ані Марк не розмовляли з Брендою, її батьком і Таннерами після неприємної суботньої зустрічі. Вочевидь, якоїсь миті у понеділок сімї вирішили, що не буде жодного пуття з того, що вони чекатимуть у столиці.