Марк сповістив Тодда й Золу. Вони домовилися за годину зустрітися вдома у неї. За десять хвилин, коли Марк сидів на дивані в пітьмі й цмулив каву, задзвонив телефон. Це був батько Горді. Марк довго дивився на телефон, потім знехотя відповів на дзвінок. Він висловив співчуття й не знав, про що ще говорити, коли пан Таннер спитав:
Слухай, Марку, не міг би ти зробити нам ласку?
Інстинктивно, він майже сказав «ні», але останньої миті схаменувся:
Так, звісно.
Чи не могли б ви з Тоддом поїхати до моргу та впізнати тіло. Я зараз просто не в змозі туди їхати, особливо через таке.
Марка це вразило. Ще три дні тому обидві сімї звинувачували його в смерті Горді, а зараз вони прохають його виконати найгірше завдання з усіх, що можна уявити. Позаяк Марк ніяк не відреагував, пан Таннер сказав:
Просто наразі ми всі вкрай розбиті, а ви з Тоддом усе одно там. Будь ласка. Так, я розумію, жахливе прохання, але ви безмірно допомогли б нам.
Звісно,неочікувано для себе погодився Марк.
ТІЛО ЗАБРАЛИ ДО ГОЛОВНОГО УПРАВЛІННЯ медичної експертизи, в якому також розташовувався морг. Тодд зупинив машину біля сучасного скляного будинку, і вони відшукали вхід. Детектив Свейзі вже очікував на них у вестибюлі й подякував їм за те, що вони прийшли. Він подивився на Золу й сказав:
Щиро кажучи, не думаю, що вам треба це бачити.
Я і не збиралася. Зачекаю тут.
Гаразд. Онде кімната для очікування,показав він, кивнувши, і Зола пішла туди. Тодд і Марк спустилися за ним сходами в широкий коридор і зупинилися перед металевими дверима. Поряд висіла табличка з написом «Покійницька».
Там холодно,сказав Свейзі,але це не займе багато часу.
Як часто ви сюди приходите?спитав Марк.
Двічі на тиждень. Там двісті тіл. У нашому окрузі кількість ніколи не зменшується.
До дверей підійшла жінка в білому лабораторному халаті й відчинила їх.
Таннер, так?запитала вона детектива.
Усе правильно,відповів Свейзі. Вони зайшли у велику стерильну холодильну камеру, заповнену акуратними металевими стелажами з десятками темно-синіх мішків для трупів, наглухо застібнутих на «блискавки». Повернувши за ріг, знову довго йшли повз стелажі з тілами і раптом зупинилися. На бирці, прикріпленій до мішка, значилося: «Г. Таннер.?? Потопельник».
Марк роззирнувся і побачив ще одну бирку: «Невідомий. Вогнепал».
Жінка взялася за бігунок «блискавки» й повільно розстібнула мішок, зупинившись на грудях. Розвела половинки. Очі Горді були широко відкриті, безживні, немовби він кричав, охоплений жахом, коли вдарився об воду. Шкіра була надзвичайно біла, мов свіжовипалий сніг. Але найстрашнішим за все був язик, розбухлий і кулястий, що непристойно стирчав із рота. Щоки були подряпані. Густе світле волосся здавалося досі мокрим.
Марк схопився за стелаж, намагаючись оговтатись. Тодд бовкнув: «Чорт» і зігнувся так, наче його от-от знудить.
Це Ґордон Таннер?буденно спитав Свейзі.
Марк кивнув, а Тодд позадкував.
Жінка знов застібнула мішок і підняла пластиковий пакетик.
Взуття, шкарпеток, штанів і спідньої білизни на ньому не було. Оце залишилося від його сорочки. Більше нічого.
Ось чому в нас не було цілковитої впевненості в ідентифікації його особи,пояснив Свейзі.Ми здогадувалися, що це він, але його гаманець, ключі та все інше пропали. Мені шкода.
Як і мені,промовив Марк, заплющивши очі. Він чомусь доторкнувся до мішка в районі щиколоток і поплескав по ньому.Як і мені.
Слідом за жінкою вони вийшли з покійницької. У коридорі Марк запитав детектива:
І що тепер?
Сімя вже заповнила належні папери. Його забере бюро ритуальних послуг. Через дві години перевезуть.
Від нас ще щось потрібно?
Ні. Дякую. І ще раз прийміть мої співчуття.
Дякуємо.
Доволі довго вони сиділи разом із Золою в чекальні, мовчки сумуючи, поки Тодд не покликав:
Ходімо вже звідси.
Уже назовні Марк зупинився й сказав:
Певно, мені слід подзвонити панові Таннеру.
ЗАЛИШОК ВІВТОРКА Й УСЮ СЕРЕДУ Тодд і Марк залишалися поряд із Золою. Вона не могла працювати й втратила роботу «на підхопленні» в аудиторській фірмі. Усе одно вона була тимчасовою. Коли Тодд ішов на кілька годин у бар, із нею залишався Марк. Вони подовгу блукали містом, зависали в книгарнях, роздивлялися вітрини та зігрівалися в кавярнях. Коли Марк марнувався в «Несе Скелтон», Тодд ходив із нею в кіно. Вони щоночі залишалися в її квартирі, хоча вона запевняла, що з нею все буде добре. Але добре їй не було. Як і кожному з них. Вони були мов сновиди під час кошмару й потребували одне одного.
Інші студенти юридичної школи, повертаючись у місто, жадали побалакати про Горді, але кожен із трійці намагався уникати таких розмов. У четвер ввечері цілий вагон студентів вирушив до Мартінсбурґа на заупокійну службу, але Марк, Тодд і Зола вирішили з ними не їхати. Пізніше, тим вечором, вони пішли на вечірку до одного з популярних спорт-барів і провели там годину з друзями. Вони пішли, коли пиво полилося рікою, а їхні друзі почали проголошувати тости за Горді.
Марк відчув полегшення від того, що Бренда йому не телефонувала. Він не хотів виступати з промовою на панахиді, хоча розумів, що навряд чи його прохатимуть. Їм із Тоддом навіть не запропонували нести трунуще одне полегшення. Під час церемонії і без того буде доволі нестерпно. Вони вирішили триматися подалі від обох родин і, якщо це можливо, спостерігати за всім звіддалік. У них навіть зайшла мова про те, щоб зовсім не їхати, але це було б занадто.
У пятницю Марк і Тодд вдягли свої найліпші костюми, білі сорочки, краватки приглушених кольорів, шкіряні туфліїхні найкращі «однострої для співбесід» і забрали Золу в довгій чорній сукні, в якій вона була схожа на модель. За півтори години вони доїхали до Мартінсбурґа й знайшли церквувишукану будівлю з червоної цегли і з безліччю вітражів. Біля сходів уже юрбилися люди. Біля узбіччя стояв катафалк. О пів на другу вони ввійшли до притвору й взяли у воротаря програмки. На обкладинці була гарна світлина їхнього друга. Марк запитав у воротаря про балкон, і той показав на сходи. Нагорі ще нікого не було, але вони сіли в закапелку на задній лаві, якнайдалі від кафедри.
Зола сіла між хлопцями й витерла щоки хусточкою.
Це я в усьому винна,сказала вона й розревілася. Вони її не сварили й не сперечалися з нею. Нехай горе пройде своїм шляхом. Пізніше в них буде вдосталь часу все обговорити. Марк із Тоддом і самі ледь не розплакалися, але зуміли зберегти самовладання.
Храм був гарний, з оббитими деревом хорами, які з одного боку трохи піднімалися за кафедрою й масивним трубчастим органом. За ними висіла картина із розіпятим Христом. Уздовж стін тяглися вітражі, що пропускали доволі багато світла. Півколо із чотирьох секцій лав розділяв центральний прохід. Поки всі чекали, бригада врочисто серйозних чоловіків прикрашала кафедру великою кількістю квітів.
Лави швидко заповнювалися людьми, і невдовзі вони почали зявлятися і на балконі. Родини Таннерів і Карві жили в Мартінсбурзі поколіннями, і тому такий наплив був очікуваним. Маркові згадався його уявний сценарій про те, як у місті дізналися, що один із їхніх улюблених синів поїхав геть з африканською мусульманкою, зрадивши дівчину, яку він кохав із дитинства. Зрадивши всіх, хто знав Горді. Це здавалося майже смішним кілька днів тому, але не зараз. На щастя, у місті про це ніколи не дізнаються. Якби все пішло, як планувалося, приблизно через чотири місяці Марк і Тодд стояли б тут, унизу, в ролі свідків, і дивилися б, як Бренда йде проходом під вінець. Але вийшло так, що вони вшановують память Горді, ховаючись на балконі, аби уникнути його та Брендиної рідні.
Органістка сіла перед інструментом і заграла заупокійну пісню, просто ідеальну в цьому випадку. За кілька хвилин через бічні двері вийшов хор і став по місцях. Вочевидь Горді поминатимуть із усіма почестями. Плакальники все підходили й невдовзі вже стояли попід стінами. Балкон заповнювався, і трійці довелося посунутися, аби звільнити місце літньому подружжю. О другій годині дня зявився пастор і став за кафедру. Згідно з програмкою, це був преподобний Ґері Честер. Він здійняв руки, і всі встали. По проходу покотили домовину, обабіч неї йшло по чотири чоловіки ескорту. Позаду самотньо йшла виструнчена й напружена Бренда. За нею пан і пані Таннери, потім решта рідні. У Горді були старший брат і сестра-підліток, яка ледь стримувалася. Брат заспокійливо обіймав її за плечі. Коли домовинуна щастя, не відкритувстановили попід кафедру, а рідні пройшли на свої місця, преподобний Честер махнув присутнім, щоб ті сідали.
Марк глянув на годинника: 14:12. Як довго все це тягтиметься?
Після тривалої молитви преподобного хор проспівав чотири станси гімну. Потім органістка зіграла пєсу, більш гнітючої за яку, мабуть, не існувало. Коли вона закінчила, декілька жінок ридали. Піднявся брат Бренди, підійшов до аналоя біля піаніно і прочитав Псалом 23. Честер повернувся до кафедри й розпочав проповідь. Очевидно, він жив тут доволі давно, бо добре знав Горді. Він розповідав історії про те, як спостерігав за хлопчиком, який грав у футбол і бейсбол. Уникаючи слова «самогубство», він зосередився на темі таїнства смерті, яка часом набуває бентежливих форм. Але все в руках Божих. Усе відбувається згідно з Його замислом. Нам залишається тільки гадати про причини смертей, особливо трагічних, але Бог знає, що Він робить. Настане день, і ми дізнаємось, чому Горді так вдіяв, або ніколи не дізнаємось, але Богверховний архітектор усього живого й мертвого, і наша віра в Нього ніколи не згасне.
Честер умів підбадьоритисправжній фахівець. Інколи його голос слабішаввін явно страждав. Отримавши місію, що нездійсненна, він хоробро втішав словом.
Джиммі Гезбро, найкращий друг дитинства Горді, з яким Марк і Тодд неодноразово тусили на вечірках під час навчання в юридичній школі, був першим із двох, що виступили з надгробними промовами. У дитинстві Горді захоплювався зміями, він їх колекціонував. Мати заборонила йому приносити їх додому і правильно зробила. Це поманливе хобі зійшло нанівець, коли мідноголовий щитомордник впявся зубами в праве коліно Горді. Лікарі навіть наполягали на ампутації. Джиммі добре зробив, що розказав цю історію, додавши нотки гумору в поминки. Коли вони були підлітками, у них був улюблений поліціянтстарий на імя Дарден, нині покійний. Якось уночі патрульна машина Дардена зникла. Зранку її знайшли в ставку за містом. Як так сталося, роками залишалося великою таємницею, що її так ніхто й не розгадав. Дотепер. Із драматизмом і гумором Джиммі розповів історію про те, як Горді «позичив» поліційну машину і втопив її в ставку на очах у Джиммі. Храм вибухнув сміхом, який тривав кілька хвилин. До чого ж вдало обрано час, щоб після стількох років викрити реальну таємницю.
Коли сміх ущух, Джиммі знову посерйознішав. Він зривався з голосу, коли описував самовідданість Горді. Назвав його уособленням «фронтового побратима», того, хто завжди бється пліч-о-пліч із тобою. Того, хто завжди прикриє твій тил. Як сумно, що деякі з друзів самого Горді виявилися не настільки самовідданими. І коли він мав найбільшу в них потребу, коли він страждав, потребуючи допомоги, деякі друзі не виправдали його довіри.
Марк здригнувся, а Зола схопила його за руку. Тодд ковзнув по них поглядом. Усі троє відчули удар нижче пояса.
Так от який поголос кружляє Мартінсбурґом! Горді не відповідальний за свій вчинок. Бренда не зіграла жодної ролі в його зриві. Ажніяк. Деякі друзі з Вашингтона, округ Колумбія, приятелі з юридичної школи, знехтували ним.
Приятелі Горді сиділи, вражені гнівом і зневірою.
Зрештою Джиммі задихнувся від сліз і перервав промову. Витираючи очі, він залишив трибуну і пішов на своє місце у третьому ряді. Знову заспівав хор. Церковний служка зіграв на флейті. Однокурсник Горді з Університету імені Вашингтона та Лі виголосив надгробну промову, в якій нікого не звинувачував. Через пятдесят пять хвилин преподобний Честер прочитав завершальну молитву. Розпочалася похоронна процесія. Під ревіння органа паства встала, а ескорт покотив домовину по проходу. Бренда, тепер уже ридаючи, шанобливо йшла слідом. Багато хто ридма ридав, навіть на балконі. Марк зрозумів, що зненавидів панахиду назавжди. З якою метою вони тут зібралися? Існують набагато кращі способи втішення рідних. Не обовязково тіснитися в напхом напханій церкві, аби поговорити про небіжчика та добряче виплакатися.
Давай ще трохи посидимо тут, гаразд?прошепотів Тодд.
Маркові теж спала така думка. Бренда й рідні голосять і обіймаються назовні, поки Горді завантажують у катафалк, за яким вони підуть дорогою до цвинтаря, де знов зберуться на похованняще один нестерпний ритуал, за яким троє друзів не збиралися спостерігати. Крім того, там, мабуть, знову почне викаблучуватися цей Джиммі Гезбро. І якщо Марк зустрінеться з ним очима, він не стримається і зацідить йому в зуби, споганивши весь день.
Вони сиділи на спорожнілому балконі й спостерігали, як недавня бригада збирає квіти й мерщій виносить їх гетьбезперечно, щоб віднести на цвинтар. Коли квіти винесли, а храм знелюднів, вони ще сиділи й чогось чекали.
Неймовірно,тихенько сказав Марк.Усі звинувачують нас.
Той клятий покидьок,сказав Тодд.
Будь ласка,попросила Зола.Не в храмі.
Вони спостерігали, як наглядач прибирає розкладні стільці біля піаніно. Він глянув угору, побачив їх і, здавалося, зацікавився їх самотньою присутністю на балконі. Відтак повернувся до роботи й вийшов із церкви.
Зрештою Марк сказав:
Ходімо вже звідси.
12
ПЯТНИЦЯ, ДЕНЬ, КІНЕЦЬ чергового нещасного тижня. Вони не квапились повертатися до міста, тому Тодд обрав другорядні дороги й вони розсікали Віргінією. Біля містечка Беррівілль хлопцям закортіло випити, і Тодд зупинився біля крамнички. Зола, яка ніколи спиртного не вживала погодилась вести машину, що вона часто робила останнім часом, залишившись без Горді та шкільної компанії. Марк купив шістку пива й безалкогольний напій для неї.
Куди їдемо?спитала вона.
Тодд, який сидів поруч, вказав на знак:
Поворот на Фронт-Рояль. Хтось бував у Фронт-Роялі?
Ні.
Отже, їдьмо туди, подивимось, що там.
Вони клацнули заклепками бляшанок і рушили. Через кілька миль Марк, затиснувши бляшанку між колін, перевірив телефон. Йому прийшов електронний лист із «Несе Скелтон». Він прочитав і заволав:
Що?! Це вони так жартують, чи що?!
Що там таке?перелякано спитав Тодд.
Мене тільки-но звільнили! Мене звільнено!
Бути не може,сказала Зола.
Так! Це від Еверетта Болінга, перепрошую, М. Еверетта Болінга, форменого засранця, керівного компаньйона «Несе Скелтон». Тільки послухайте. Він пише: «Шановний пане Фрейжере! Сьогодні відбулося злиття нашої фірми з лондонською юридичною фірмою ОМара і Сміт. Ця хвилююча подіясприятлива можливість для розширення і покращення обслуговування наших клієнтів. Водночас злиття потребує оптимізації нашого персоналу. Із жалем змушений повідомити Вам, що позицію молодшого юриста скасовано. Бажаємо Вам усього найкращого у Ваших починаннях. З повагою, М. Еверетт Болінг».
І треба ж так вчасно,сказав Тодд.
Тобто мене звільнили раніше, ніж прийняли на роботу. Як вам таке?
Мені дуже шкода, Марку,промовила Зола.
Еге, мені теж, докинув Тодд.Співчуваю, друже.
Їм навіть забракло мужності сказати це в обличчя, обурювався Марк.Підло звільнили по електронній пошті.
Ти справді здивований, Марку?запитав Тодд.
Звісно, здивований. А чому я не маю бути здивований?
Тому що це зграя низькопробних лобістів, які надали тобі напівсире робоче місце без зарплати і умовно запропонували ще одне, якщо складеш адвокатський іспит. Ти ж сам казав і, до речі, неодноразово, що не довіряєш нікому на тій фірмі й що ніколи не почувався там добре. Там якесь зміїне кубло; зауваж, ти так сказав, не я.
Марк глибоко зітхнув, відклав телефон, допив пиво, зібгав бляшанку й кинув на підлогу. Видер із пакунка нову, відкрив і добряче до неї приклався. Тодд теж допив своє пиво й попрохав:
Дай і мені.
Відкривши бляшанку, він підняв її та проголосив:
Будьмо! Ласкаво просимо в світ безробітних!
Будьмо!долучився Марк, і вони цокнулись бляшанками.
Через милю-другу він порушив мовчанку:
Насправді я й не збирався там працювати.
Молодчина! сказав Тодд. Зола невідривно дивилася на нього у дзеркало. Ти там почувався б ні в тих ні в сих, вів далі Тодд. Усі вонизграя покидьків, самовдоволені дурні, що ненавидять свою роботу. Ти сам це казав.
Знаю, знаю. Але кортить подзвонити Рендаллові, моєму куратору, і просто послухати, як він бекатиме й мекатиме.
Гарантую, що він скине твій дзвінок. Забємось?
Програю.
Годі вже,втрутилась Зола.Не витрачай сили.
Із низки причин мені й так останніми днями бракує сил,сказав Марк.Мій молодший брат-телепень ось-ось загримить кайданами, так йому й треба, але мені шкода матері. Потім втрата Горді. Тепер ще нас паплюжать за його самогубство. Сімю Золи загребли й кинули за ґрати чекати депортації. І тепер отаке. Крім того, вважається, що ми кудись усе це відсунемо і притьмом побіжимо до школи завершувати освіту, щоб наступні два місяці пекельно готуватись до адвокатського іспиту, і все заради працевлаштування і хоч якогось заробітку, аби можна було розпочати виплату боргів, що насправді навіть неможливіше, ніж здається, хоча, трясця, і так здається, що неможливіше вже й нікуди. Так, Золо, люба, я геть утомився. А ти ні?
Я вкрай виснажена,відповіла вона.
Отже, нас троє таких, додав Тодд.
Вони знизили швидкість, проїжджаючи містечко Бойс. Коли воно залишилося позаду. Марк запитав:
А ви що, справді збираєтеся в понеділок на заняття? Яні.
Ти кажеш це вдруге, якщо не втретє,зауважила Зола. Якщо ти не збираєшся йти на заняття, то які в тебе плани?
Немає в мене жодних планів. Буду жити сьогоднішнім днем.
Гаразд, а що ти робитимеш, коли зі школи почнуть надзвонювати?спитав Тодд.
Не буду відповідати.
Гаразд, тоді вони запишуть тебе у відсутні, повідомивши про це твоїх акул-позикодавців, і ті чимдуж накинуться на тебе, зачувши кров.
А якщо не знайдуть? Що як я зміню телефонний номер і переїду до іншої квартири? Не важко зникнути в двомільйонному місті.
Уважно тебе слухаю,промовив Тодд.Отже, ти почав ховатися. А як із роботою, з грошима, усілякими іншими клопотами?
Я уже все обміркував, відповів Марк і приклався до бляшанки. Можливо, знайду роботу бармена, за готівку, звичайно. Або офіціанта. А може стану фахівцем із керування в стані спяніння, як отой відразливий тип, якого ми зустріли минулої пятниці в центральній тюрмі. Як там його?
Даррелл Кромлі,підказала Зола.
Бюся об заклад, Даррелл загрібає сотню тисяч на рік, навязуючи свої послуги. І все готівкою.
Але ж у тебе немає ліцензії,зауважила Зола.
А ми питали Даррела про ліцензію? Авжеж, ні. Він назвався адвокатом. На його бізнес-картці написано, що він адвокат, тому ми вирішили, що він має ліцензію. А він із тим же успіхом може бути продавцем вживаних машин, який за сумісництвом підробляє у вязниці.
А як щодо слухань у суді?спитала Зола.
Ти хоч раз була в міському суді? А я був і бачив той цирк. Там швендяють сотні таких дарреллів кромлі, полюючи на злочинців-неофітів, аби злупити з них гонорар, а потім бігають туди-сюди по залах, у яких куняють із нудьги судді, й усі ці судді, діловоди й решта в залах суду просто впевнені, як-от ми тоді, що ті швенді в дешевих костюмахсправжнісінькі адвокати. Трясця, та в цьому місті сто тисяч адвокатів, і ще ніхто ніколи не зупиняв когось, щоб запитати: «А ти точно адвокат? Покаж ліцензію».
Здається, пиво вдарило тобі в голову,сказав Тодд.
Марк усміхнувся в дзеркало Золі.
13
ПЕРШИЙ ДЕНЬ ЗАНЯТЬ СЕМЕСТРУ означав гроші. Міністерство освіти перерахувало Фоґґі-Боттому по двадцять дві тисячі пятсот доларів за кожного студента на навчання і ще по десять тисяч на прожиток. Школа негайно перерахувала більшу суму за навчання своїм власникам«Бейтріум Груп», а студентам вручила чеки на особисті витрати. У Відділі фінансової допомоги цього дня було пожвавленнязголоднілі за готівкою студенти чекали на своє в довгих чергах.
Марк із Тоддом пропустили заняття і дочекалися своєї черги близько пятої, під закриття. Із двадцятьма тисячами в кишенях вони повернулися в шинок, який знайшли на вихідних. Бар «Когут» містився на Флорида-авеню в районі Ю-стрит, оддалік від Фоґґіботтомської клієнтури. Він займав підвальний поверх чотириповерхового будинку, що, хоча й був пофарбований у яскраво-червоний колір, не привертав зайвої уваги. Хазяїн Тодда, букмекер, якого всі звали Мейнард, володів і баром, і будинком, а також «Рудим котярою» і ще двома забігайлівками в місті. Тодд виканючив у Мейнарда, щоб той перевів його в «Когут». Також він погодився найняти Марка, який божився, що в нього величезний досвід змішування напоїв. Вони мали прислужувати в барі вечорами й на вихідних, і тепер, із новонабутою роботою, їхнє фінансове майбутнє здавалося більш райдужним. Звичайно, над ними досі тяжіли величезні борги, але вони не прагнули щось із цим робити.
Бар «Когут» із його атмосферою був типовим «місцевим генделиком». Більшість його завсідників працювали на уряд і жили неподалік або щодня забігали після роботи пересидіти за чаркою транспортні пробки. Зазвичай ті не розсмоктувалися кілька годин. На пяту годину за широким, у формі півмісяця, шинквасом із полірованих червоного дерева й бронзи в два-три ряди стояли поважні чинуші середньої руки й хиляли міцні напої за зниженими в години пік цінами, втупившись у телевізор із «Фокс-ньюс». На кухні готували пристойну їжу за пристойні кошти.
Марк і Тодд годинами сиділи за столиком у кутку, поглинаючи пиво з курячими крильцями та плануючи свої наступні кроки.
Вони пропустили заняття у вівторок, шукаючи в інтернеті гідного підроблювача, який забезпечив би їх новими посвідченнями особи. Знайшли одного в Бетесді, в авто-майстерні, де «консультант із безпеки» роздрукував їм по парі ідеальних водійських прав кожному: округу Колумбія та штату Делавер для Марка Апшо та Марка Фінлі, у минуломуМарка Фрейжера; і округу Колумбія та штату Меріленд для Тодда Лейна та Тодда Маккейна, у минуломуТодда Лусеро. Це обійшлося в 200 баксів за комплект, плюс підроблювач запропонував ідеальні паспорти по 500 за кожен. Вони відмовилисяце не на часі. Їхні поточні паспорти були ще дійсними, і вони не планували залишати країну.
На нові імена вони купили нові стільникові телефони й номери. Старі залишили, щоб слідкувати за тим, хто їх розшукуватиме. Після телефонної крамниці вони поїхали в швидкодрук і замовили бланки й бізнес-картки для свого нового підприємства: «Апшо, Паркер і Лейн, судові повірені». Марк Апшо та Тодд Лейннові імена, нові телефонні номери, нове майбутнє. АдресаФлорида-авеню, 1504як у бара «Когут».
Вони пропустили заняття в середу і, поки інші орендарі помешкань Курника вчилися, повиносили, ніким не помічені, речіодяг, кілька книжок і навіть трохи каструль, сковорід і тарілокі залишили будинок, нікому нічого не сказавши. Вони вже заборгували платіж за січень, і чекали переслідувань хазяїна нетрів. Хай тепер спробує знайти. Вони перебралися в занедбану трикімнатну квартиру на верхньому поверсі над баром «Когут»справжню діру, якою, вочевидь, користувались як складом ще із часів президентства Франкліна Делано Рузвельта. Вони не дійшли згоди з Мейнардом щодо термінів виплати орендної плати, але їх осяяла ідея відробляти її в барі, звісно, неофіційно. Мейнардові це сподобалось.
Одна лише думка про життя в подібних умовах викликала огиду, але їм нічого не залишалосяабо завелика платня, або переслідування хижими позикодавцями. Марк із Тоддом не проти перекантуватися кілька місяців у щурячій норі, якщо це втримає збирачів боргу в стійлі. Вони купили два ліжка, диван, стільці, дешевий кухонний гарнітур та інші прибамбаси в комісійному біля притулку для бездомних.
Марк і Тодд вирішили не голитись і відпустити бороди. Як щирі студенти-юристи, вони взагалі рідко голилися. Неохайний виглядочікувана річ від адвокатів. Окрім того, зарості на обличчінепогане додаткове прикриття.
У середу вони вперше попрямували в район Джудішері-скверосередок різноманітних будинків судів, у яких вершився закон округу Колумбія. Основою був Окружний судмасивна бетонна будівля в стилі 1970-х, яка завжди кишіла звинувачуваними в тих чи інших злочинах, яких можна було обкрутити. Джунглі залів суду розрослися до шостого поверху. Коридори там ломилися від адвокатів, які сновигали по залах, і відповідачів, звільнених під заставу, що нервово тинялися в супроводі рідних. Суд був відкритий для публіки, пройти туди були легко й просточерез обовязковий огляд із металошукачами та сканерами тіла. Марк із Тоддом спостерігали судові процеси в їхньому розвитку. Слідкували за судом першої інстанції, коли до залу заводили увязнених у комбінезонах, щоб ті швидко постали перед суддею задля формальностей, після чого їх знову відправляли до вязниці. Спостерігали за клопотаннями, де обвинувачі й публічні захисники безупинно сперечалися. Крім того, вивчали список справ, призначених до слухання і збирали якомога більше документації. Вони блукали коридорами, обережно спостерігаючи за тим, як адвокати спілкуються з переляканими родичами. Жодного разу ніхто не запитав адвоката або адвокатку, чи мають ті дозвіл на практику. Жодного разу не помітили когось, хто їх упізнав би.
Тим вечором вони працювали до десятої, подаючи їжу та напої в барі «Когут», потім усамітнились у своїй занедбаній квартирі, де кілька годин вивчали хитросплетіння вашингтонської судової системи. Вони братимуться за кримінальні справи зокрема тому, що гонорари оплачувалися готівкою, та й клієнтам бракуватиме часу бігати на консультації до них у контору. Наради відбуватимуться або у вязниці, або в суді, як у Даррелла Кромлі.
У четвер вони також пропустили заняття і відкрили нові поточні рахунки. В окрузі Колумбія було шість філій «Свіфтбанку». Марк пішов у той, що біля станції метро Юніон, і поклав пятсот доларів на рахунок Марка Апшо. Тодд Лейн зробив те саме у відділенні на Род-Айленд-авеню. Разом вони відвідали ще одну філію «Свіфтбанку» на Пенсильванія-авеню і відкрили поточний рахунок юридичної фірми за фіктивним податковим ідентифікаційним номером. Того ж четверга вдень вони знову сиділи в суді, проймаючись тим цирком.
Вони пропустили заняття в пятницю і перестали навіть думати про Фоґґі-Боттом. Якби їхня воля, вони більше ніколи не переступили б поріг того навчального закладу, і тільки від цього в них паморочилося в голові.
Повістка, виписана Горді за керування в стані спяніння, дозволила їм зявитися в залу номер 117 Окружного суду в пятницю о першій дня. О дванадцятій сорок пять Марк із Тоддом тупцяли біля дверей залу, вдаючи, що геть знервовані. Потроху збирався натовп. Марк стискав повістку й тримався так, ніби потребував допомоги. Обидва були в джинсах, високих черевиках і мали доволі розпатланий вигляд. На довершення Марк натягнув рагульського картуза «Джон Дір». Незабаром зявився чоловік із портфелем і вздрів їх. Наблизившись, він запитав Марка:
Ви тут за керування в стані спяніння?
Так, пане, відповів Марк.Ви адвокат?
Еге ж. Ви вже маєте адвоката?
Ні, пане, не маємо.
Можна глянути вашу повістку?
Марк передав йому папірець, і той, насупившись, прочитав. Відтак дістав бізнес-картку й вручив Марку. Престон Клайн, повірений у судових справах.
Тут вам потрібен адвокат,сказав він.Мій гонорартисяча баксів. Готівкою.
Ого, а що так дорого?вразився Марк. Тодд став поряд із ним і додав:
Я його друг.
Синку, тобі ж буде вигідніше,сказав Клайн.Я збережу тобі купу грошей. Якщо визнаєш себе винним, то на рік відберуть права, але до того ти проведеш деякий час у буцегарні. А я, можливо, зможу все це утрясти.
Клайн був не такий витончений, як Даррелл Кромлі, але наразі це було неважливо.
У мене є чотири сотні готівкою, промовив Марк. Решту можу віддати пізніше.
Гаразд,погодився Клайн,Але обовязково до призначеної тобі дати суду.
Якої ще дати суду?
Дивись, зараз ми підемо до судді, його звати Канту, той ще упертюх. Я з ним побалакаю, а ти помовч, доки я не скажу. Канту проведе звичайну процедуру, ну, всі ці формальності, а потім ти скажеш, що не винний. Тоді він призначить справу на слухання десь через місяць, і це дасть мені час виконати свою роботу. Я ж так розумію, ти дійсно дмухнув нуль-одинадцять?
Так, пане.
Маєш готівку?
Марк сягнув у кишеню і дістав гроші. Він простяг Клайну чотири сотенних купюри, які той хутко вхопив.
Ходімо оформлятися.
А мені з вами можна?спитав Тодд.
Авжеж. Звіринець відкрито для всіх.
Усередині роїлися біля барєру юристи, а за ними спостерігали понад десяток відвідувачів. Клайн скерував Марка до місця в першому ряді і дістав зі свого обшарпаного портфеля якісь бланки.