Це наш із тобою договір про юридичне обслуговування, сказав він і вписав туди суму: «1000 дол.».Це також зобовязання на сплату решти. Переглянь і впиши свої імя, адресу і розпишись унизу.
Марк узяв ручку і вписав імя Ґордона Таннера та його стару адресу. Вони з Тоддом розраховували на те, що ніхто не впізнає імя з репортажів про самогубство Горді. І вони також сумнівалися, що хтось у цій величезній системі судочинства видалить імя Горді зі списку справ про КСС, призначених на слухання. А втім, якщо Маркові ставитимуть незручні запитання, вони просто вийдуть із залу. Можливо, притьмом.
Марк читав договір, намагаючись запамятати якомога більше. Повернувши його Клайну, він спитав:
А ви часто таке утрясаєте?
Постійно,відповів той із такою пихою, наче був найвпливовішим із юристів.
Скажіть,утрутився Тодд.У мене це, братуха побився на стадіоні, і йому шиють напад. Таке можете владнати?
Звісно. Простий чи обтяжений?
Мабуть, простий. А скільки візьмете?
Тисячу, якщо не визнає провину. Але якщо дійде до суду, буде набагато дорожче.
А можете витягти його з тюрми?
Авжеж, які проблеми. Якщо не визнає провину, то вийде. Пізніше видалю запис про затримання. Це ще одна тисяча. Звісно, це якщо в нього чисте досьє.
Дяка. Побалакаю з ним.
О першій суддя Канту прийняв на себе головування в суді й усі встали. Запрацював конвеєр: відповідачі й відповідачки за КСС одне за одним проходили хвірткою за викликом діловоди. Близько половини з них мали адвокатів. Кожного запитували: визнає чи не визнає провину. Тим, хто визнавав, обвинувач давав папери й просив сісти в кутку й заповнити. Тим, хто не визнавав, призначали зявитися в суд у лютому.
Марк із Тоддом пильнували за кожним рухом і слухали кожне слово. Скоро їм самим братися до таких справ.
Коли викликали Ґордона Таннера, Клайн наказав:
Зніми картуза.
Він підвів Марка до суддівської лави, де вони, задерши голови, подивилися на суддю.
Вітаю, пане Клайне,сказав суддя Канту.
Вони спостерігали за його роботою десь хвилин зо двадцятьтакий собі Санта Клаус, з усмішкою й добрим слівцем для кожного, хто постав перед його очима. І хоча справи з дорожнього руху вважалися найнижчим щаблем судової карєри, здавалося, він щиро ними насолоджувався.
Перше порушення?спитав суддя Канту.
Так, пане суддя, відповів Клайн.
Співчуваю,жартівливо сказав суддя Маркові, у якого в животі утворилась грудомаха розміром із кулю для боулінга. Він усе чекав, що з хвилини на хвилину хтось, можливо, помічник обвинувача, вигукне: «Гей, знайоме імя! Але ж Таннер стрибнув з мосту!». Але обійшлось без сюрпризів.Можу я глянути на ваші водійські права, пане Таннере?
Розумієте, пане суддя,насупившись промовив Марк, я загубив свій гаманець. Усі кредитки й таке інше.
Що ж, права вам і не знадобляться. Напевне, ви не визнаєте себе винним.
Саме так, Ваша честь,швидко промовив Клайн.
Суддя щось кудись записав, потім іще щось уже в інші папери і насамкінець проголосив:
Гаразд, дата судового розглядучотирнадцяте лютого. Ото буде вам свято, на Валентинів день,він так усміхнувся, ніби сказав щось дотепне.
Клайн переглянув документи, які взяв у діловоди, і сказав:
Дякую, пане суддя. До побачення.
Вони відійшли від суддівської лави, і, коли вже пішли на вихід із залу, Марк прошепотів адвокатові:
Скажіть, а нічого, якщо ми зависнемо тут, подивимось, як тут і що?
Авжеж, якщо вам аж настільки нудно.
Вони пішли на задній ряд, і, коли Клайн зник, Тодд пошепки зауважив:
Так ось як пораються з КСС. Нічого аж такого.
Інші адвокати приходили й ішли з напливом нових відповідачів. За десять хвилин Клайн повернувся з іншим клієнтом, якого, безсумнівно, тільки-но здибав у коридорі. Марк і Тодд поглинали цю виставу десь годину, а потім пішли. Згідно з бізнес-карткою Клайна, його контора була на І-стрит, неподалік від Окружного суду. Вони пройшли три квартали і знайшли адресу. Це був чотириповерховий будинок, явно по вінця наповнений адвокатами. У вказівнику імен біля вхідних дверей перелічувались понад десяток фірмочок і чимало практикуючих сольно. Безсумнівно, Клайн працював один. Поки Марк чекав зовні, Тодд увійшов до тісної приймальні, де за величезним столом поралася бліда худорлява дівчина. Вона привітала його без усмішки:
Я можу чимось допомогти?
Еге ж, я оце шукаю адвоката на імя Престон Клайн,відповів Тодд, розглядаючись навкруги. На краю столу стояв коробок із чарунками, підписаними іменами полчищ адвокатів. У коленій іменній чарунціакуратно складена кореспонденція.
Ви клієнт?
Можливо. Мені його рекомендували. Сказали, вправний адвокат у кримінальних справах.
Ну, зараз він у суді. Я можу записати ваше імя і номер телефону, а він вам зателефонує.
А його контора десь тут?
Так, другий поверх. А що?
А я можу побачити його компаньйона або помічника? Мені треба з кимось поговорити.
Він працює один. Я його секретарка.
Тодд вагався, роззираючись, зрештою сказав:
Гаразд, у мене є його номер, я йому зателефоную. Дякую.Він вийшов раніше, ніж вона змогла щось відповісти.
Як ми й гадали,сказав Тодд по дорозі назад,чувак працює на себе. Має комірку на другому поверсі, але без працівників. Дівчина в приймальні відповідає на дзвінки за всю цю ораву. Дешево й сердито.
Мені це до вподоби,зауважив Марк.Тепер усе, що нам потрібно,це дівчина.
14
ЗОЛА ПІШЛА В ПОНЕДІЛОК на одне заняття, але воно виявилося настільки гнітючим, що на інші вона просто забила. Лекція з «Прав літніх людей»одна з тих факультативних дисциплін, що були дуже популярні серед третьокурсників, які второваним шляхом мчали до фінішної стрічки. Вони з Горді підписалися на цей курс і планували нудитися на лекціях по черзі, потім звірити конспекти й отримати пятірки або четвірки. На курс записалося мало студентів, приблизно двадцятеро, і коли місце праворуч залишилось незайнятим, Зола могла думати лише про Горді. Він мав би сидіти там. Вони почали зустрічатися минулого вересня і поводилися дуже обережно. Горді був популярним студентом, непересічною особистістю і привертав до себе багато уваги. Зола була не першою дівчиною, до якої він залицявся, але першою чорношкірою, в яку він закохався. Їхні друзі знали, що вдома на нього чекає сувора кохана, ревнивиця, яка часто приїжджає до Вашингтона, щоб його перевірити. Хоча Зола й Горді все приховували, із часом про їхні стосунки дізналися. Пішов розголос.
Викладач почав лекцію зі слів співчуття щодо трагічної смерті пана Таннера, і Зола спіймала кілька націлених на неї поглядів. Вона вже майже нічого не чула й не могла дочекатися, коли вже нарешті можна буде вийти із цього будинку, проте не раніше, ніж вона отримає свій чек на десять тисяч доларів. Зола віднесла гроші в банк і поклала на депозит, потім щільно закуталась і пішла гуляти містом. Коли небо посіріло, вона зайшла в Національну портретну галерею і згаяла там якийсь час.
Під час навчання в юридичній школі їй вдавалося знаходити тимчасову роботупо кілька годин де-не-де. Вона була менш вибаглива, ніж решта її зубожілих друзів, і, позаяк не пила, рідко тусувалася на вечірках, користувалася громадським транспортом і заощадила трохи грошей. Двадцяти тисяч, що уряд щорічно позичав їй на прожиття, їй цілком вистачало, і на початок останнього семестру в неї залишилося шістнадцять тисяч на ощадному рахунку, про які ніхто не знав. Дрібязок для Вашингтона, округ Колумбія, але великі гроші для Сенегалу. Якщо її батьків і брата зрештою депортують, ці гроші стануть вирішальним фактором їх виживання. Хабарництво там звичне явище, і хоча Золу тіпало від однієї думки про поїздку до Сенегалу, де її могли заарештувати або відмовити у виїзді, вона знала, що одного дня доведеться вирушити на порятунок своєї рідні, маючи на руках стільки грошей, скільки в неї є. Отже, вона заощаджувала, намагаючись не думати про борги.
Вона нічого не чула від своїх рідних. Користування телефоном у центрі утримання було суворо обмежено. Її батько сказав, що йому дозволять сповістити Золу, коли їх зрештою випроваджуватимуть, ще до вильоту до Сенегалу. Але здавалося, що правила депортації змінюються щодня. Вона запевняла себе, що вони ще в країні, і це її трохи заспокоювало. Чому? Вона не знала. Що краще: жити, наче вязень, у федеральному таборі чи жити залишеним напризволяще на вулицях Дакара? Жоден із сценаріїв не давав найменшої надії. Їм ніколи не дозволять повернутися до своїх у Ньюарку. За чорну роботу, яку вони виконували впродовж двадцяти шести років, тепер візьмуться інші нелегальні іммігранти. Цикл триватиме, бо комусь треба виконувати цю роботу, а справжні американці нею гидують.
Коли Зола не сумувала за Горді й не картала себе, вона хвилювалася за своїх рідних, які опинилися в такій страшній скруті. А коли вона якось прихитрялася відгородитися від трагічних думок, вона залишилася віч-на-віч із невпевненістю в завтрашньому дні. Тягнувся холодний і похмурий січень, і Зола впала в глибоку й цілком очікувану хандру.
Після десяти днів нерозлучного життя з Марком і Тоддом їй конче потрібно було побути на відстані. Вони пропускали заняття і перебували в непохитній впевненості, що більше ніколи не повернуться до школи. Час від часу вони писали їй, аби взнати, як вона там, але складалося враження, що вони захоплені чимось важливішим.
У вівторок перед обідом вона почула гуркіт у квартирі навпроти й зрозуміла, що Таннери забирають коробки з речами Горді. Вона хотіла було привітатися з ними та висловити співчуття, але передумала. Пан Таннер і брат Горді биту годину ходили туди-сюдивід квартири до орендованого фургона, що стояв на вулиці. Неприємна робота, вона чула як вони з трудом протискаються крізь відкриті двері. Коли вони поїхали, вона взяла запасний ключ і пройшла в квартиру Горді. Старі меблі, що надавалися разом із помешканням, стояли на місці. У темряві вона сіла на диван і розридалася.
Вона двічі несвоєчасно заснула на цьому дивані, дозволивши Горді вирушити в ніч. Її провина безмежна.
У середу вона одягнулася, аби йти на заняття, і вже майже вийшла з дому, коли подзвонив батько. Вони все ще в центрі утримання і досі не знають остаточної дати виряджання. З моменту її останнього візиту нічого не змінилося. Він намагався говорити життєрадісним тономсправжній подвиг у його обставинах. Зола намагалася відшукати родичів у Сенегалі, щоб попередити їх і просити про допомогу, але й досі не досягла успіху. За двадцять шість років усі звязки обірвались, і навряд чи їх повернення в рідний край радо вітатимуть. А поза-як батько навіть точно не знає, коли їх туди повернуть, домовлятися про щось конкретне було неможливо. Сам батько казав, що більшість родичів давно втекли з країни. А в тих, хто залишився, свої проблеми, їм не до співчуття.
Вони розмовляли двадцять хвилин і після дзвінка вона знову занепала духом. Заняття в юридичній школі тепер здавалися чимось несуттєвим. Вона ходила туди, оманена мрією стати адвокатом і боротися, захищаючи свою сімю та інших іммігрантів. Тепер усе це не має значення, пусте заняття.
Вона зібрала невелику бібліотеку порадників і процесуальних норм стосовно іммігрантів і просиділа кілька годин онлайн, читаючи статті, блоги й урядові публікації. Вона була на звязку з кількома правозахисними групами та адвокатами, які надавали допомогу іммігрантам. Її досі лякало одне питання. ІМП у своїй жазі хапати й депортувати постійно припускалася помилок. Зола зібрала матеріали з випадками, коли під час зачисток були захоплені й вислані законнонароджені нащадки, громадяни США. Вона знала з десяток історій про те, як громадяни, чиї батьки не мали виду на проживання, теж були помилково марковані та видворені. І майже в кожному випадку незаконний арешт відбувався після того, як батьків поміщали в центр утримання.
Як одна із сімї утримуваних у центрі, вона почувалася самотньою і вразливою і знову почала боятися кожного стуку в двері.
У четвер вона вдягнулася в найліпше заради співбесіди в Міністерстві юстиції. Вакансій для початківців було багато, але й вимоги були суворі. Їй пощастило вже тому, що її запросили на співбесіду. Зарплата48 тисяч на рікне зовсім така, про яку вона мріяла три року тому, але ті фантазії вже давно розвіялись.
Федеральний уряд створив програму амністії студентських боргів для молодих юристів, які працюють на державній службі. У програмі зазначалося, що студенти, які працюватимуть в будь-якому державному закладі місцевого, штатного або федерального рівня або в некомерційній установі, що офіційно визнана, виплачуватимуть лише десять відсотків від своїх річних зарплат упродовж десяти років, а решту боргу скасують. Це було спокусливим для багатьох студентів, зокрема з Фоґґі-Боттому, особливо в світлі млявого ринку праці в приватному секторі. Більшість обирали роботу в правових закладах, інші йшли вчителювати або вступали до Корпусу Миру.
Співбесіда відбувалася на цокольному поверсі адміністративної будівлі на Вісконсин-авеню, далеко від головного управління Міністерства юстиції біля Білого дому. Зола зайшла й відмітилась. Маленька приймальня була заповнена студентами останнього курсу, серед яких були й Фоґґіботтомці. Вона взяла номерок, постояла, поки не звільнився стілець, і ледве не втекла, коли її викликали. Пятнадцять хвилин вона говорила з дратівливим невдахою з міністерства й не могла дочекатися, коли можна буде звідти піти.
З огляду на нестабільність її життя десять роківто задовгий строк для будь-яких зобовязань.
15
У ПЯТНИЦЮ її ЗАПРОСИЛИ на обід у бар «Когут»місце, про яке вона ніколи не чула. Як сказав Тодд, вони з Марком бажають пригостити її вишуканою стравою. Одного погляду на це місце було достатньо, аби зрозуміти: щось намічається. Вони чекали на неї за столиком у куткуобидва в нових костюмах, обидва неголені, з доглянутими борідками, в обох на писках химерні нові окуляри: на Марковікруглі з роговою оправою, на Тоддівузькі без оправи, в європейському стилі.
Вона сіла навпроти й запитала:
То що відбувається?
Ти ходила цього тижня на заняття?поцікавився Тодд.
Намагалася. Принаймні спробувала. А от вас я там щось не бачила.
Ми кинули школу,сказав Марк.Настійно рекомендуємо й тобі.
Це так пянить, Золо,додав Тодд.Ніяких більше занять. Ніяких хвилювань про адвокатський іспит.
Я слухаю,промовила вона.Де ви допяли ці костюми?
Офіціант приніс замовлені напої: пиво для хлопців, содова для неї.
Це наш новий образ, Золо,пояснив Марк.Ми тепер адвокати й нам належить мати відповідний вигляд, хоча в нашому секторі він не конче має бути надто вишуканим. Фахівці з КСС, як ти знаєш, нечасто потрапляють на обкладинки глянцевих журналів штибу GQ.
Зрозуміло. І хто ж це впаде в такий відчай, що найме вас?
Ми заснували свою шарагу,промовив Тодд.Найняли самі себе. Юридична консультація «Апшо, Паркер і Лейн».Він вручив їй нову бізнес-картку з назвою фірми, адресою і телефонним номером.
Вона глянула на неї, потім роздивилася уважніше й запитала:
Ви, мабуть, жартуєте, так?
Серйозніше нікуди,заперечив Марк.І ми наймаємо на роботу.
Вона глибоко зітхнула, повагом виставила перед собою обидві долоні:
Гаразд. Більше нічого не питаю. Або розказуйте, що відбувається, або я піду.
Нікуди ти не підеш,сказав Тодд.Ми переїхали з наших квартир, кинули школу, змінили імена і знайшли спосіб заробляти гроші. Ми збираємось називатися адвокатами, відшукувати в кримінальних судах клієнтів і брати в них гонорар, звісно, готівкою. І сподіватися на бога й чорта, що нас не спіймають.
Нас не спіймають,запевнив Марк.Там сила-силенна таких, як ми, роблять те саме.
Але вони всі ліцензовані,нагадала Зола.
Звідки ти знаєш? Ніхто не перевіряє. А клієнти й поготів. Вони завжди перелякані до смерті, приголомшені, їм і на думку не спаде спитати. Як-от ми не питали в Даррелла Кромлі в тюрмі.
Це неправомірно,не здавалася Зола.Я не те щоби багато чого навчилася в Фоґґі-Боттомі, але знаю, що адвокатська практика без ліцензії протизаконна.
Тільки якщо нас спіймають,зауважив Марк.
Авжеж:, ризик є,додав Тодд.Але це не важливо. У гіршому випадку ми просто вчергове зникнемо.
А до того намолотимо готівки,сказав Марк.Звісно, неоподатковуваної.
Ви з глузду зїхали.
Ні, насправді ми напрочуд кмітливі. Ми поза полем зору, Золо. Заховалися від орендодавця. Заховалися від позикових консультантів. Заховалися від усіх, кому заманеться нас відшукати. І робитимемо бабло.
А ваші борги?
Марк відпив пива, витер рота й нахилився поближче:
Ось як воно буде. Одного дня в школі зрозуміють, що ми її кинули, але нічого не робитимуть. Найавторитетніші юридичні школи повідомляють про таке в Міносвіти, а потім торгуються про те, яка частина виділених на навчання коштів буде повернута. Закладаюся, що Фоґґі-Боттом нічого повертати не захоче, а тому там просто замовчуватимуть нашу відсутність на заняттях, аби залишити собі всі гроші. Ми звязуватимемось електронною поштою з нашими консультантами, створюючи в них враження, що ми досі ходимо до школи. Випуск у травні, і, як тобі відомо, ми повинні погодитися з планом погашення, який розпочнеться через півроку. Якщо ми не платитимемо, вони оголосять нас неплатоспроможними.
Ти в курсі, що за останній рік мільйон студентів оголошено неплатоспроможними?додав Тодд.
Зола знизала плечима: чи то знала, чи то ні.
Отже,вів далі Марк,у нас є девять-десять місяців, доки нас не оголосять неплатоспроможними. І за цей час ми всіх на шматки порвемо нашою фірмочкою й заробимо купу грошей.
Але неплатоспроможністьце невиконання обовязків, гарантований судовий позов, який ви не в змозі оскаржити, зауважила Зола.
Це якщо вони нас знайдуть,заперечив Тодд.Мій консультант працює у філадельфійській потогонці. Марковав Нью-Джерсі. Забув, а твоя де?
У Чеві-Чейзі.
Так, трохи ближче, але все одно ти будеш у безпеці. Річ у тім, що в нас інші імена, інші адреси. Вони віддадуть наші справи до якоїсь другорядної фірми, власник якої, безсумнівно, Гайндс Реклі, і ті відкриють справу. Подумаєш! Вони судяться із студентами як навіжені, а толку нуль.
Зруйнують твою кредитну історію.
Яка ще кредитна історія? Вона й без того зруйнована неможливістю сплатити борги. Навіть знайшовши чесну роботу, яким бісом ми повернули б усе, що винні?
Підійшов офіціант, і Марк замовив тарілку начос. Коли той пішов, Зола промовила:
До чого ж вишуканий обід.
Дякуємо за комплімент. Це за рахунок фірми,усміхнувся Тодд.
Зола все ще тримала в руці бізнес-картку. Глянувши на неї, вона спитала:
А звідки взялись імена?
Із телефонного довідника,відповів Марк.Звичайні, повсякденні імена. ЯМарк Апшо і маю підтверджувальні документи. ВінТодд Лейн, просто черговий невибагливий адвокат, яких повно на вулицях.
А хто такий Паркер?
Це ти,сказав Тодд.Зола Паркер. Ми подумали, що нашій фірмочці не завадить трохи розмаїтості, тому додали тебе як середнього компаньйона. Всі рівні, ти ж розумієш. Три рівноправні компаньйони.
Три рівні облудники,промовила вона.Вибачте, але це безумство.
Так і є. Але набагато безумніше навіть думати про те, щоб замакітритися в Фоґґі-Боттомі, закінчити його в травні, не маючи роботи, а потім зубрити, готуючись до адвокатського іспиту. Погодься, Золо, до такого ти морально не готова. Як і ми. Отож ми зробили свій вибір.
Але ж ми майже закінчили юридичну школу,сказала вона.
Ну то й що?відповів Марк.Ну, закінчиш ти її з нікому не потрібним дипломом. Ще один аркуш паперу, любязно наданий Гайндсом Реклі та його «фабрикою дипломів». Золо, нас втягнуто в облуду епічних масштабів. Ґорді був правий. Ми не можемо просто плисти за течією і надіятися на диво. Принаймні дамо здачі.
Нікому ти здачі не даси. Просто нагнеш платників податків.
Платників податків нагинають Конгрес і Міносвіти. І, звісно, Реклі, який уже нашкріб луски з наших гузен.
Але ми самі вирішили позичити гроші. Ніхто нас не силував.
Правильно, але гроші нам позичили оманливим шляхом, сказав Марк.Коли ти тільки почала навчатися в юридичній школі, ти повірила б, що одного чудового дня ми будемо сидіти отут із цілою горою боргів і без роботи? Ні, дідько б їх ухопив. Нам тоді малювалася більш райдужна картина. Береш гроші, отримуєш диплом, проходиш іспит і йдеш працювати за чудовим фахом, який дасть змогу із легкістю розплатитися з усіма боргами.
Офіціант приніс чергову порцію напоїв. У розмові виникла паузавони пили, втупившись у стіл.
Це видається надто ризикованим,тихо зауважила вона.
Марк і Тодд кивнули, погоджуючись. Марк сказав:
Так, ризики є, але ми розглядаємо їх як не дуже суттєві. По-перше, нас можуть спіймати на тому, що ми практикуємо без ліцензії. Але за таке не вбивають. Надають по руках, заплатимо невеликий штраф і рухаємося далі.
Ми дослідили це питання,додав Тодд.Практика без дозволуне таке вже й незвичне явище. Бува, ловлять, і, до речі, трапляються доволі цікаві випадки, але ще нікого не запроторили до вязниці.
Це має мене заспокоїти?
Атож. Дивись, Золо, згідно з нашим планом, якщо хтось нас запідозрить і донесе або, скажімо, на порозі зявиться асоціація адвокатів округу Колумбія з купою питань, ми просто зникнемо знову.
І це має заспокоїти мене ще більше?
Марк не звернув на це уваги й вів далі:
По-друге, є ризик, що через невиконання зобовязань стосовно боргів наше й без того скрутне життя стане ще скрутнішим.
Принесли начос, і всі почали їсти. Двічі відкусивши, Зола витерла очі серветкою і вони зрозуміли, що вона плаче.
Слухайте, хлопці,промовила вона.Я не можу залишатися у своїй квартирі. Щоразу, коли я бачу двері Горді, мене трусить. У вівторок його рідні вивезли речі, і я зайшла туди й сиділа там у темряві. Мені конче потрібно переїхати. Куди завгодно.
Вони кивнули і, переставши їсти, приклалися до трунків.
І ще одне,додала Зола. Вона глибоко зітхнула, знову витерла очі й розповіла історію студентки з Техасу, до кімнати в гуртожитку якої вдерлися серед ночі імпівці. Її відправили в Сальвадор, де вона воззєдналася із сімєю нелегальних іммігрантів, яких депортували місяцем раніше. Але річ у тім, що та студентка народилася в США, тобто була повноправною громадянкою. Але всі її апеляції бюрократи відклали на безрік.
Зола розповіла їм, що нарахувала з десяток випадків, коли громадяни США потрапляли в імпівські тенета, після чого їх депортували. І кожен такий арешт траплявся після того, як інших членів сімї відправляли в центри утримання. Вона живе в постійному страху, і це дуже виснажує.
Марк і Тодд із співчуттям її вислухали. Коли вона закінчила й перестала плакати, Марк сказав:
Ну, ми знайшли класну схованку, і там є кімната й для тебе.
Де?
Нагорі. Ми ділимо на двох діру на четвертому поверсіслід додати, що ліфт відсутній,а якраз під нами є ще дві кімнати. Мейнард каже, що ми можемо їх зайняти за досить розумну оплату.
Хто такий Мейнард?
Наш хазяїн,пояснив Тодд.Власник цього будинку.
Це, звісно, не хороми,сказав Марк.Але буде місце, де можна хоч якось усамітнитись.
Я не буду ділити з вами квартиру, хлопці.
Та ні, ми на четвертому поверсі, а ти будеш на третьому.
А кухня там є?
Насправді немає, але згодом тобі не потрібно буде готувати.
А санвузол?
Оце справді проблема,сказав Тодд.Єдиний санвузол на четвертому поверсі, але ми щось придумаємо. Це не ідеальне місце, Золо, але всім нам важко. Кілька місяців перекантуємось, а там подивимось.
Це чудове місце для схованки,запевнив Марк.Згадай Анну Франк, яка ховалася від нацистів, тільки не так суворо, розумієш?
Це має мене втішити?
Певно, треба було підшукати іншу аналогію.
А що Мейнард?спитала Зола.Як багато він знає?
Я працював на нього три роки,сказав Тодд.Нормальний чувак. Звісно, пронозливий, крутий букмекер і все таке інше, і він гадки не має, що таке правова консультація. Він думає, що ми досі навчаємося в школі, але насправді йому байдуже. Ми з ним домовились, що будемо відробляти орендну платню, працюючи в барі. Він погодився.
Відверто кажучи,промовила Зола,не уявляю себе фахівцем із КСС-справ штибу того пролази Кромлі.
Авжеж, ні, Золо,сказав Марк.Згідно з нашими спостереженнями, усі ці пролазичоловіки, здебільшого білі. Ти не підходиш, тому що, скажімо так, привертатимеш увагу.
І яка в мене буде спеціалізація?
Конторська робота,відповів Тодд.
Якось не звучить. І де та контора?
Твоя комірка. Оце і є нова контора «Апшо, Паркер і Лейн». АПЛ. Адвокатські Послуги Лиходіїв.
Дотепно.
Ми ось що придумали. Будеш працювати в сфері особистої шкоди, яка, про що ми знаємо завдяки нашій чудовій юридичній освіті, досі найприбутковіша галузь вуличного права.
Наче вони це репетирували, в гру вступив Марк:
Ми бачимо тебе в чекальнях невідкладної допомоги, де ти будеш хомутати травмованих позивачів. У цьому місті більшість із них чорношкірі, тому тобі буде легше знайти до них підхід. Вони довірятимуть тобі й захочуть тебе найняти.
Я не розуміюся на законах про особисту шкоду.
Авжеж, розумієшся. Ти бачила силу-силенну рекламних роликів по телебаченню від усіляких бариг, що жебрають клієнтів. Вони не найрозумніші люди, тому особливих складнощів у тебе на цьому фронті не виникне.
Дякую.
Достатньо лише парочки путніх автомобільних аварій, щоб добре заробити,додав Тодд.Я познайомився з одним адвокатом у «Рудому котярі», так він ледь не помирав із голоду. Якось, під час ожеледі, він послизнувся і впав, опинився в лікарні, де познайомився з мотоциклістом, який потрапив у аварію. Через рік цей адвокат відсудив на користь того постраждалого мотоцикліста майже мільйон доларів і взяв третину собі.
Ось так просто?запитала вона.
Атож. Люди постійно потрапляють у аварії, і їх завжди привозять до лікарень. Там ти на них і чекатимеш.
Це спрацює, Золо, тому що ми зробимо все, щоб це спрацювало,переконував Марк.Тільки ми втрьох, один за всіх, і всі за одного. Рівноправні компаньйони до переможеного кінця.
А що є метою, хлопці? Що в підсумку гри?
Виживання,відповів Тодд.Ми виживемо, переховуючись і прикидаючись іншими людьми. Будемо пробиватись уперед, бо зворотного шляху немає.
А якщо нас упіймають?
Марк і Тодд цмулили трунки, міркуючи над запитанням. Зрештою Марк промовив:
Якщо нас упіймають, втечемо. Ось і все. Просто зникнемо.
І так усе життя в бігах,зітхнула Зола.
Ми й зараз в бігах,озвався Тодд.Можливо, ти не бажаєш цього визнавати, але ми постійно від чогось тікаємо. У нашому житті немає нічого тривкого, тому іншого вибору в нас і немаєтільки тікати.
Марк хруснув пальцями і сказав:
Така справа, Золо. Оскільки ми встряли в це всі разом, то й будемо вірними одне одному нерозлучними друзями до самого кінця. Давайте тут і зараз домовимось, що, коли буде потреба, ми й підемо разом.
Куди підемо?
Цим будемо перейматися, коли настане той час.
А як же наші рідні?запитала вона.Що їм сказати?
Хлопці замовкли, і це мовчання було відповіддю.
Ні,промовив Марк,я нічого не казав матері. У неї зараз і без того проблем вистачає. Вона гадає, що я досі вчуся, а після випуску на мене чекає чудова робота, і все йде як по маслу. Мабуть, зачекаю пару місяців, а потім скажу, що взяв на семестр академвідпустку. Не знаю. Щось придумаю.
А ти?звернулася вона до Тодда.
Так само. Зараз мені бракує мужності розказати батькам. Навіть не знаю, який із правдивих варіантів звучить гірше. З одного боку, двісті тисяч боргу й відсутність роботи. З іншого боку, я кинув школу й вирішив заробляти бабки, продаючи послуги пяним водіям за готівку під фальшивим іменем. Як і Марк, зачекаю, а потім щось придумаю.
А якщо ваш план провалиться і буде вам лихо?
Такого не станеться, Золо,відповів Марк.
Хотілося б мені вам вірити, але я не впевнена, що ви розумієте, про що кажете.
Ми теж; не впевнені,промовив Тодд.Але ми прийняли рішення без вороття. Ставлю питання руба: ти з нами чи ні?
Ви забагато просите. Чекаєте від мене, що я відкину три роки навчання в юридичній школі.
Облиш, Золо,сказав Марк.Що вона тобі дала, та школа? Нічого. Тільки життя зруйнувала. А ми пропонуємо вихід. Можливо, бруднуватий, але іншого наразі не маємо.
Вона захрумтіла начос і роззирнулася. Бар був заповнений молодими чоловіками тридцяти-сорока років, усі пили та дивилися баскетбол і хокей на великих екранах. Були й жінки, але небагато. Студентів майже не було.