І ви обидва тут працюєте?спитала вона.
Атож,відповів Тодд.Це набагато приємніше, ніж сидіти в аудиторії чи зубрити, готуючись до адвокатського іспиту.
І які умови партнерства?
Ми складаємо в загальний казан гроші на прожиття за цей семестр. По десять тисяч із кожного. Це покриває початкові витрати: нові компютери, телефони, офісне обладнання, документи, кращий одяг.
Ти в ділі?запитав Тодд.
Дайте мені подумати, добре? Мені досі здається, що ви збожеволіли.
Тут ми з тобою погодимось.
16
ТРИДЦЯТЬ МІСЯЦІВ ТОМУ, коли Марк Фрейжер поставив свій підпис на останньому бланку урядової програми позик і з головою занурився у драговину студентських боргів, Міністерство освіти надало йому позикову консультанткужінку на імя Моргана Неш. Вона працювала в «Нау-Ессист», приватній компанії зі штату Нью-Джерсі, яку Міносвіти підрядило обслуговувати студентські борги, і її вибір був випадковим. Марк ніколи з нею не зустрічався і не мав такого бажання. Як позичальникові, йому дозволялося вибрати спосіб комунікації, і він, як і більшість студентів, звів балачки до мінімуму. Він спілкувався з пані Неш лише електронною поштою. Якось вона спитала в нього номер мобільного, але, оскільки Марк не був зобовязаний розголошувати таку інформацію, вона його не отримала. «Нау-Ессист» була однією з багатьох компаній з обслуговування боргів, і всі вони, напевно, ретельно перевірялися Міністерством освіти. Компаніям, у яких результативність була незадовільною, давали менше роботи або взагалі припиняли з ними відносини. Згідно з рейтингом на сайті Міносвіти, «Нау-Ессист» була в середині списку. Марк міг скаржитися на задушливий борг, але до самої пані Неш та її методів роботи в нього претензій не виникало. Після тридцяти місяців вислуховування чортихань від цілої купи студентів, він знав, що існують і гірші компанії з обслуговування студентських позик.
У її останньому електронному листі, який він отримав на стару поштову скриньку, ішлося:
Привіт, Марку Фрейжере!
Напевне, Ви добре відпочили на канікулах і серйозно підійшли до занять у заключному семестрі останнього курсу юридичної школи. Вітаю Вас із досягнутим і бажаю успіхів у подальшому. Коли ми спілкувались востаннє, у листопаді, Ви були в захопленні від Вашої посади в «Несе Скелтоні», але Ви ще напевно не знали розміру початкової зарплати. Буду дуже Вам вдячна, якщо Ви поновите інформацію із цього питання. Базуючись на розмірі Вашої зарплати, я могла б запустити процес складання плану погашення Вашого боргу. Як Вам відомо, згідно із законом, після завершення навчання Ви повинні підписати план погашення боргу і рівно через шість місяців після цього Ви зобовязані здійснити перший платіж. Я розумію, що Ви дуже зайнята людина, але, якщо буде Ваша ласка, звяжіться зі мною за першої нагоди.
Останній частковий платіж: 13 січ. 2014 = 32,5 тис. дол. Загалом підлягає виплаті (основна сума плюс відсотки): 266 тис. дол..
Марк зачекав два дні й у суботу вранці відповів:
Шановна пані Неш!
Дякую за Ваш лист. Мені було дуже приємно його отримати. Сподіваюсь, у Вас усе добре. Наразі «Несе Скелтон» у підвішеному стані Фірма обєднується з британською компанією, і тепер там все постійно змінюється. Фактично я не можу знайти жодної особи, яка воліла б поговорити зі мною щодо запропонованої мені посади. У мене склалося враження, що ця вакансія може бути скасована Це дуже прикро. Додайте до цього, що минулого тижня мій друг стрибнув із Арлінгтонського меморіального мосту в Потомак (див. Посилання), і тому мені зараз якось не до юридичної школи. Дайте мені час, і я зберусь із силами Останнє, про що я бажаю зараз розмовлятице про погашення боргу.
Дякую за Ваше терпіння.
ТОДД БУВ ПРИКРІПЛЕНИЙ до установи під назвою «Служба студентських позик», або ССП. Чи просто СС, як Тодд і багато інших студентів її називали. Вона знаходилась у Філадельфії й мала лиховісну історію обслуговування позик. Тодд знав, що по країні було щонайменше три судові процеси, у яких ССП звинувачували в зловживаннях при стягненні боргів. Компанію спіймали на завищуванні відсотків на позики, і вона вже виплатила штрафи. Проте Міносвіти досі з нею співпрацювало.
Його консультантом був справжній пройда на імя Рекс Ваґнер, якому задиркуватий Тодд при нагоді залюбки зацідив би в зуби, чого, звісно, ніколи не станеться. Ваґнер малювався йому як жирний чувак із навушниками на лисому черепі, який сидить у тісній комірчині котельної у підвалі низькопробної фірмочки та, хрумкаючи чіпсами, цькує дітей по телефону та розсилає образливі електронні листи. Його останній був таким:
Шановний пане Лусеро!
Тепер, коли Ви відтягнулися вдома, і не за горами випуск із школи, саме час побалакати про погашення, яке, припускаю, Ви не бажаєте обговорювати, оскільки, згідно з нашим останнім листуванням місяць тому, ви досі не знайшли «гідної роботи юристом». Сподіваюсь, усе змінилося. Прошу надіслати мені оновлення щодо Ваших останніх спроб працевлаштування. Боюся, я не в змозі затвердити план погашення на підвалинах Вашого очевидного бажання працювати лише барменом. Давайте поговоримо, і якнайшвидше.
Останній частковий платіж: 32,S тис. дол., 13 січ. 2014; усього (основна сума з відсотками): 193 тис. дол.
На що Тодд негайно відповів:
Шановний старший позиковий консультанте СС
Рексе Ваґнере!
У барі я можу заробити більше грошей, ніж Ви, домагаючись студентів. Я читав про Вашу компанію і всі позови проти неї, і жорстокі способи стягнення боргів, але особисто Вас я у зловживаннях не звинувачую, але це поки що. Я не порушую ніяких боргових зобовязань, бо якого біса, я ще навіть не закінчив школу, так що відчепіться від мене. Ні, я ще не знайшов пристойної роботи, тому що такої просто не існує, принаймні для випускників низькопробних комерційних шкіл штибу ЮШФБ, яка, до речі, попросту набрехала нам тоді, коли ми вагалися, чи варто в неї вступати. Якими ж йолопами ми були!
Дайте мені час, і я щось придумаю.
Ваґнер відповів:
Шановний пане Лусеро!
Я би хотів увійти в позитивне русло. Я працював з багатьма студентами, які відчайдушно намагалися знайти роботу, й усі вони зрештою її знаходили. Так, заради цього доведеться побігати, стоптати не одну пару взуття, аби знайти те саме місце й постукати в ті самі двері. У Вашингтоні чимало чудових юридичних фірм і добре оплачуваної роботи в держустановах. Я певен, що серед них Ви знайдете те саме місце і зробите гідну карєру. Я проігнорую факт використання Вами слів «зловживання» і «домагаючись». Наше листування може стати публічним, і я вважаю, що нам слід обережніше добирати слова. Я був би радий обговорити всі ці питання по телефону, але, звісно, в мене немає Вашого номера.
З повагою,
Тодд відповів:
Шановний старший позиковий консультанте
СС Ваґнере!
Вибачте, якщо я Вас образив. Не певен, що Ви усвідомлюєте під яким тиском я перебуваю на нинішньому етапі життя. Усе йде не за планом, а майбутнє видається сумним. Я проклинаю той день, коли я вирішив піти до юридичної школи, і особливо до цієї Фоґґі-Боттом. Чи знаєте Ви, що такий собі субчик із Волл-стрит, власник мережі юршкіл, заробляє з однієї тільки ЮШФБ двадцять мільйонів на рік? І це лише одна з вісьмох у його портфелі! Крутезно! Оглядаючись назад, я б краще цю школу купив, аніж до неї вступив.
Так у Вас немає мого телефонного номера. Згідно із численними позовами проти СС, найбільше зловживань фіксувалися у телефонних розмовах, які майже ніколи не записувалися Давайте обмежимося електронною поштою, бо те, що написане,не вивезеш і волом.
Ваш усе ще друзяка,
УСЮ СУБОТУ ВОНИ ВІДМИВАЛИ, фарбували та виносили лантухи сміття. «Номер люкс» Золи насправді мав три кімнати: одна під ліжко, одна під вітальню-контору і комірчина, що мала потенціал. Вони вмовили Мейнарда дозволити їм знести стіну й додати двері. Один із Мейнардових кузенів був підрядником без ліцензії й час від часу виконував роботи, не марудячись із офіційними дозволами. За тисячу баксів готівкою він обіцяв зробити нашвидкуруч невелику душову кабіну, унітаз і раковину та переобладнати комірчину на санвузол. Тодд і Марк сумнівалися, що на Золу це справить враження, але в неї і справді не було вибору.
Вона так і не погодилася стати компаньйонкою їхнього підприємства, але це було питанням часу.
ДЕНЬ ВИДАВСЯ ПРОХОЛОДНИМ і сонячним, і Зола вирішила подихати свіжим повітрям. У суботу рано-вранці вона вийшла з квартири й пішла до Національної алеї, де сіла на сходах меморіалу Лінкольна й розглядала туристів. Дивлячись на монумент Вашингтона та будинок Капітолію віддалік, вона думала про батьків і брата, яких засадили, наче вязнів, у жахливий центр утримання очікувати депортації. Перед нею відкривався величний краєвид, де кожний будинок і памятник символізував нездолану свободу. А перед їхніми очима, якщо й був якийсь краєвид, то це огорожа й колючий дріт. Завдяки їхній самопожертві Золі було дароване громадянство США, постійний статус, задля якого вона сама нічого не зробила. Вони працювали не покладаючи рук у країні, якою пишалися, мріючи, що надійде той день, коли вони стануть її громадянами. Яку вигоду їх висилка принесе великій нації іммігрантів? У цьому не було жодного сенсу, і це здавалося несправедливо жорстоким.
Зола намагалася гнати з голови думки про Горді. Його трагедія лишилася позаду, і зациклюватися на ній було безглуздо. У них і так нічого не вийшло б, вона просто обманювалася, якщо думала інакше. Але він досі був там, і вона не могла позбутися почуття провини. Зола неквапом пройшла повз Дзеркальний басейн, намагаючись уявити це місце наповненим 250 тисячами чорношкірих в 1963 році, коли доктор Кінг описував їм свою мрію. Її батько завжди казав, що велич Америки в тому, що тут хто завгодно може втілити свою мрію, а зробити це можна працею і самопожертвою.
Наразі його мрії перетворилися на кошмари, і вона нічим не могла йому допомогти.
Біля Монумента Вашингтону вона стала в довгу чергу охочих піднятися вгору, але невдовзі їй набридло стояти й вона пішла далі. Їй подобалися музеї Смітсонівського інституту, і вона провела кілька годин, занурившись в американську історію. За весь день їй жодного разу не спала на гадку юридична школа чи пошук «гідної роботи юристом».
Пізніше в той же день Тодд надіслав їй повідомлення із запрошенням на «ще один вишуканий обід». Але вона відмовилась, мовляв, у неї свої плани. Вона почитала книжку, подивилася старе кіно і одразу після одинадцятої лягла спати. Будинок розривався від гучної музики і буйства студентів, які бігали туди-сюдиу середину й назовні. Суботня ніч у великому місті. Близько першої ночі її розбудила сварка в коридорі, але вона все-таки спромоглася заснути.
Зола спала глибоким сном, коли хтось загрюкав у двері. Іммігрантам, особливо нелегальним, правила гри були добре відомі: завжди тримай одяг і взуття поряд, як і телефон, не підходь до дверей, молись і сподівайся, що це не ІМП. А якщо це вони, то все одно вибють двері, й нікуди ти не дінешся. Проте Зола була така сама законна громадянка, як і будь-який імпівець, і тому не грала за цими правилами.
Не тямлячись від страху, вона натягнула джинси. Грюкіт не стихав, і за дверима гучно заволали: «Відчиняй! Імміграційна поліція!». Вона принишкла в кімнаті й із жахом витріщилася на двері; її серце калатало, як відбійний молоток. Схопивши телефон, вона майже набрала Марка, наче він міг прибігти о другій ночі та врятувати її. Грюкіт припинився. Голосів було не чути, лише човгання ніг. Вона вирішила, що зараз почнуть вибивати двері, але нічого не відбувалося. Тиша. Відтак десь наприкінці коридора почувся сміх.
Чи справді то були імпівці, чи то чийсь пришелепкуватий жарт? Вона чекала, затамувавши подих. Проходили хвилини, а вона стояла, заклякши в пітьмі, не сміючи й писнути. Імовірно, імпівці, бува, заходять поставити кілька запитань, але ж не серед ночі, чи не так? І взагалі, якщо імпівці й приходять, то правильно виконують свою роботуне грюкають у двері й не ідуть, якщо ніхто не відповів.
Незалежно від того, хто там насправді був, шкоди їй було завдано. Зола повільно повернулася в спальню, одягла светр, взулася і ще трохи почекала. Заспокоївшись, вона відчинила двері, визирнула в коридор, подивилась ліворуч і праворуч і, нікого не побачивши, вийшла й зачинила за собою двері. Відкривши запасним ключем квартиру Горді, вона зайшла всередину і, не ввімкнувши світла, випросталася на незастеленому матраці.
Заснути було неможливо. Більше так жити не можна. Якщо вже обидва її друга настільки збожеволіли, що почали нове життя, то й вона спробує щастя разом із ними.
МОРГАНА НЕШ НАДІСЛАЛА ЛИСТА:
Дорогий Марку!
Мені дуже шкода Вашого друга, і я розумію, чому Ви так засмучені Проте давайте спробуємо прояснити ситуацію з «Несе Скелтон» і почнемо розмову про графік виплат.
Прийміть мої співчуття
У неділю вранці Марк відкрив вогонь у відповідь:
Дорога пані Неш!
Дякую за Ваші співчуття вони багато для мене значать. Здається мене звільнили з «Несе Скелтон», звільнили ще до того, як я почав там працювати, і це добре, тому що то був гадючник і мені були бридкі всі хто там працював. Отже, я знову безробітний, як і решта моєї групи, і насправді я морально не готовий починати пошуки чергової тупикової роботи, так що, будь ласка, відчепіться від мене, гаразд?
З любовю,
Передусім у понеділок вранці вона відповіла:
Дорогий Марку!
Мені шкода, що Ви так засмучені Я просто виконую свою роботу, і ця робота вимагає від мене залучити Вас до обговорення плану погашення боргу. В окрузі Колумбія дуже багато хороших робочих місць, і я певна, Ви знайдете гідну роботу юристом. Просто тримайте мене в курсі Ваших пошуків.
Марк відповів:
Дорога пані Неш!
Яких ще пошуків? Нічого нема. Я зараз лікуюсь, і мій психотерапевт порадив мені не звертати на Вас уваги. Звиняйте..
17
У ПОНЕДІЛОК ВРАНЦІ, дочекавшись, коли всі підуть на заняття і будинок спорожніє, вони перевезли Золині речі в її нове житло на третьому поверсі над баром «Когут». Якщо її нові «хороми» й не справили на неї враження, вона ніяк це не показувала. Вона розпакувала свій одяг і різні дрібнички з усмішкою і здавалася задоволеною своєю схованкою. Це ж не назавжди. Дитиною в Нью-арку вона жила в набагато гірших умовах без жодної можливості усамітнитися. Марк і Тодд і гадки не мали, наскільки бідною була того часу її сімя.
Поки підрядник із бригадою працьовитих і, безперечно, нелегальних словаків працювали над перетворенням комірчини на санвузол, компаньйони йшли вулицею на пізній ланч. За салатами і крижаним чаєм Тодд окреслив основні правила їхньої співпраці. Вони житимуть у світі готівки, ніяких кредитівкартки залишають сліди. Вони домовилися з Мейнардом про оренду в обмін на працю. Тодд і Марк працюватимуть у барі по двадцять пять годин на тиждень, і це ніде не буде зазначено. Мейнард також погодився, що це покриє витрати і за комунальні послуги, інтернет і кабельне телебачення; також він дозволив їм користуватися своєю адресою для очікуваної ними пошти. Здається, йому сподобалася ідея мати при собі трьох приятелів-адвокатів, що переховуються в його домі, і він, вочевидь, не вбачав відмінності між юридичною консультацією і адвокатською фірмою. Зайвих питань Мейнард не задавав.
Була якась іронія в тому факті, що їхнє прагнення уникати кредитів підживлювалося спільним боргом у 600 тисяч доларів, отриманих у кредит, але їм тоді було не до іронії.
Вони ще раз відвідали тіньового «консультанта з безпеки» і купили липові водійські права для Золиїї єдине посвідчення особи. Як тільки вона стала Золою Паркер, друзі купили їй новий стільниковий телефон, але залишили й старий, щоб знати, якщо хтось їх шукатиме. Їх усіх могли засудити орендодавці, але то марна справа, бо Марк Фрейжер, Тодд Лусеро і Зола Маал вже не існували й, очевидно, покинули місто. Із часом їхні позикові консультанти оголосять їх такими, що не виконують зобовязання за боргами, але до цього ще було кілька місяців. А втім, важко ефективно засудити того, кого неможливо знайти. Вони намагатимуться уникати всіх старих друзів, але оновлюватимуть сторінки у Фейсбуці, хоч і не так активно, як раніше. Із ЮШФБ жодних контактів не матимуть, упевнені, що адміністрація не помітить їхньої відсутності на заняттях.
Інколи Золу вражала ця змова. Це безумство, яке, безперечно, погано закінчиться, але тут їй було безпечніше, а для неї головнесаме безпека. Щодо її компаньйонів, то вони або надто самовпевнені, або робили добру міну при поганій грі. У думках вона розуміла, що вони й самі не знають, що їм робити, але ентузіазму в них хоч відбавляй. Крім того, вона хоч і з неохотою, але визнала, що її втішає їхня вірність.
Марк посерйознішав і підняв тему особистого життя. Важливо не завязувати нових дружніх взаємин і уникати тривалих стосунківвіднині жодних побачень. Ніхто не має знати про їхню аферу. Треба збудувати навколо їхньої компанії непробивну стіну.
Ти з мене смієшся?перервала його Зола.Ми тільки-но поховали мого коханого, а ти думаєш, я зразу почну з кимось зустрічатися?
Аж ніяк,заперечив Марк.Ні Тодд, ні я наразі ні з ким не зустрічаємося, і було б непогано, аби так залишалось надалі.
Послухай, Золо, додав Тодд.Якщо тобі потрібен секс, то і я, і Марк завжди в твоєму розпорядженні. Все має бути тільки поміж нами, розумієш?
Не діждетесь,відповіла вона зі смішком.Зараз у нас і без того все надто складно.
Гаразд, просто май на увазі,сказав Тодд.
Це твоя найкраща репліка для підкату: «все має бути тільки поміж нами»?
Не знаю. Ніколи раніше так не говорив.
От і не кажи більше. Не подіє.
Та я жартую, Золо.
А ось і ні. У тебе щось там було з тією красунею Шерон, із якою ти торік ходив на побачення?
Щось там було.
Давайте домовимось,озвався Марк.Якщо когось підчепимо, сюди не приводити, гаразд?
Хай буде так,погодилась Зола.Що там наступне в списку?
Немає в нас ніякого списку,промовив Марк.У тебе ще є запитання?
Скоріше сумніви, ніж запитання.
Уважно слухаємо,заохотив Тодд.Це великий момент у нашому житті, наш зоряний час. То викладемо всі карти на стіл.
Добре. Я дійсно сумніваюся, що здатна підсовувати адвокатські послуги пацієнтам із тілесними ушкодженнями в палатах невідкладної допомоги. Сумніваюсь і в тому, що ви самі знаєте, як це робити.
Ти маєш слушність,сказав Тодд,але ми навчимося. Просто мусимо. Інакше нам не вижити.
Ох, Золо,долучився Марк.Я певен усе в тебе вийде само собою. Приваблива чорношкіра дівчина в гарній сукні, можливо, з короткою спідничкою, і на стильних підборах. Та я б тебе миттю найняв, якби моя дружина розбилася в автоаварії.
Єдина моя гарна сукняце та, в якій я була на похороні.
Ми оновимо твій гардероб, Золо,пообіцяв Тодд. Ми вже не студенти, а справжні фахівці. Тримаємо фасон. Це закладено в бюджет фірми.
Це поки що єдина багатообіцяюча річ, що я від вас почула. А тепер скажіть, от ми знайшли клієнтів і треба зустрітися з ними в офісі. Що тоді?
Було очевидно, що в них все обмірковано. Без затримки Марк пояснив:
Кажемо їм, що в конторі ремонт і призначаємо зустріч у барі на першому поверсі.
У барі «Когут»?
Атож. І, як владнаємо всі формальності, випивка за рахунок фірми,сказав Тодд.Вони таке люблять.
Не забувай, Золо,зауважив Марк,що більшість наших клієнтів незначні правопорушники, які плататимуть готівкою. Ми зустрічатимемось із ними в суді й тюрмі, і установа законниківостаннє місце, в яке їм закортить прийти.
І ми не плануємо влаштовувати конференції з іншими юристами, додав Тодд.Чи щось типу того.
Звісно ні.
А якщо доведеться,сказав Марк,то ми завжди можемо орендувати погодинно приміщення в бізнес-центрі. Він тут неподалік.
Здається, хлопці, у вас є відповіді на всі запитання.
Ні,промовив Тодд.Немає відповіді на ключове запитання. Але ми в усьому розберемося, почнемо працювати і навіть будемо насолоджуватися процесом.
Щось іще не дає тобі спокою?запитав Марк.
Так, сумніваюсь, що зможу втаїти хоч щось від Ронди. Вона моя найближча подруга й хвилюється за мене.
А ще вона найбільша базіка в нашій групі,занепокоївся Тодд.Ти маєш тримати її в невіданні.
Це не так просто. Сумніваюся, що в мене вийде кинути школу так, щоб вона про це не дізналася.
А вона знала про тебе й Ґорді?спитав Марк.
Звісно, знала. Він залицявся до неї на першому курсі.
Що ти їй розповіла?поцікавився Тодд.
Вона захотіла поговорити, і ми вчора ввечері пішли в кафе та зїли по сандвічу. Я сказала, що тримаюсь, як можу, й деякий час пропускала заняття, можливо, візьму академвідпустку, щоб усе владнати. Вона не дуже випитувала, просто хотіла побалакати про Горді та його останні дні. Я мало що розповіла. Вона вважає, що мені слід піти до психотерапевта чи ще когось, хто допомагає в біді. Я сказала, що поміркую. Вона справді така мила, а мені це потрібно.
Золо, ти мусиш із нею порвати,сказав Марк.Відштовхни її, але мяко. Ми мусимо триматися подалі від усіх знайомих із юридичної школи. Якщо піде поголос про те, що ми пропустили останній семестр, адміністрація почне розпитувати. Звісно, проблема не цьому, а в тому, що вони можуть повідомити Міносвіти.
Я думала, що ми більше не хвилюємося за позики.
Авжеж, але нам треба якнайдовше відтягти початок виплат. Якщо позикові консультанти дізнаються, що ми кинули школу, вони почнуть дзявкати про погашення. А коли вони нас не знайдуть, передадуть наші справи юристам, які наймуть слідчих, щоб ті нас розшукали. Я б краще зіткнувся з таким уже наприкінці шляху.
Мені б узагалі хотілося всього цього уникнути,зауважив Тодд.
Ох, гадаю, уникнемо.
Але ти не знаєш як саме, так?спитала Зола.
Марк із Тоддом перезирнулися і нічого не відповіли.
Завібрував Тоддів телефон і він витягнув його з кишені.
Не той,промовив він і витяг із другої кишені другий телефон. Два телефонистарий і новий. Телефон для минулого й телефон для теперішнього. Тодд прочитав повідомлення і сказав:
Вілсон. Пише: «Привіт, чувак, тебе й сьогодні не було в школі. Щось трапилось?»
Здається, це буде важче, ніж ми думали,зітхнув Марк.
18
О ВОСЬМІЙ СОРОК ПЯТЬ у широкому коридорі Окружного суду біля дверей залу 142 скупчилися знервовані люди. Вивіска на дверях сповіщала, що це володіння високошановної Фіони Далраймпл, 19-й відділ кримінального суду загальних сесій округу Колумбія. Викликані до суду суворі на вигляд мешканці небезпечних районів міста були здебільшого чорношкірі або темношкірі, і майже кожен тримав у руці клаптик паперу з вимогою зявитись у суд або стояв поруч із близькими з такими самими папірцями. Поодиноких не було. Обвинувачувані брали із собою дружин, чоловіків, батьків, дітей-підлітків, і в кожному обличчі так чи інакше проявлялися переляк і розпука. На цей час там ще не було адвокатів, які полювали б на жертв.
Зола і Тодд прийшли першими, обоє в повсякденному одязі, і почали спостерігати за всіма іншими. Притулившись до стіни, вони чекали на «адвоката Апшо», який невдовзі зявивсяв елегантному костюмі та зі старим портфелем у руці. Він приєднався до них і вони скупчилися, як і всі інші, і почали вичікувально перешіптуватися, ніби вибираючи першого-ліпшого для страти.
Мені до вподоби отой хлопець,промовив Тодд, киваючи в напрямку низькорослого кругловидого латиноамериканця років сорока, який стояв, тримаючи папірець, поряд із метушливою дружиною.
Мені теж!збуджено сказала Зола.Він може стати нашим першим клієнтом!
Тут багато з кого можна вибрати,майже ковтаючи слова, пробурмотів Марк.
Добре, пане Велике Цабе, покажи нам, як це робиться,запропонувала Зола.
Марк, важко ковтнувши, обдарував їх силуваною посмішкою, і сказав: «Як два пальці» й попрямував до тієї парочки. Коли він наблизився, дружина з переляку опустила очі, а чоловік вилупив баньки.
Перепрошую,промовив Марк низьким голосом.Ви пан Гарсія? Я шукаю Фредді Гарсію.
Чоловік заперечливо похитав головою, але нічого не сказав. Марк скосив очі на повістку, яку той тримав у правій РУЦІ:
Ви прийшли до суду?
Тупе питання. Інакше чого б той чоловік пропустив роботу й тупцював біля дверей зали суду? Той згідно кивнув, уперто продовжуючи мовчати.
А за яким обвинуваченням?запитав Марк.
Чоловік мовчки простяг повістку. Марк узяв, проглянув і нахмурився.
Напад без обтяжливих обставин,промурмотів він.Це може погано закінчитися. Вас уже раніше судили, пане Лопесе?
Той шалено помотав головою: ні. Його дружина відвела очі від своїх черевичків і глянула на Марка так, наче ось-ось розридається. Натовп збільшувався, там і тут ходили люди.
Слухайте, вам потрібен адвокат. Суддя Далраймпл доволі сувора. Розумієте?вільною рукою Марк витяг із кишені свіженьку бізнес-картку та сунув її чоловікові.За напад без обтяжливих вам світить тюрма, але я можу все владнати. Не треба хвилюватися. Вам потрібна допомога?
Той закивав: так! так!
Добре. Дивіться, мій гонорартисяча баксів. Потягнете?
Коли пан Лопес почув про гроші, він роззявив рота. Несподівано позаду Марка хтось заверещав не своїм голосом, вочевидь звертаючись до нього:
Агов, що тут відбувається?
Марк обернувся і побачив спантеличено-стурбоване обличчя автентичного вуличного адвокатачоловіка, вищого за нього, років сорока, в заношеному костюмі та з гострим носом. Ледь підійшовши, той чітко оцінив ситуацію.
Що таке, приятелю?спитав він, понизивши голос. Зваблюєш мого клієнта?
Маркові відібрало мову. Він позадкував, коли адвокат, вихопивши з його руки повістку, звернувся до пана Лопеса:
Хуане, цей хлоп тобі набридає?
Пан Лопес віддав адвокатові бізнес-картку. Той глянув на неї і промовив:
Слухай, Апшо, це мій клієнт. Ти що оце робиш?
Маркові треба було щось сказати, і він насилу видушив:
Нічого. Просто шукаю Фредді Гарсію.
Він озирнувся і побачив, що на нього витріщається ще якийсь чоловік у костюмі.
Брехня!заперечив адвокат.Ти намагався переманити мого клієнта. Я чув, як ти назвав суму свого гонорарутисяча доларів. Було таке, Хуане?
Лопес, який зненацька виявився доволі говірким, підтвердив:
Було. Так він і сказав, тисяча, сказав, а то піду в тюрму.
Адвокат підступив до Марка, майже торкаючись його носа своїм. Марк уже подумав, чи не вмазати йому, але за мить вирішив, що бійка двох адвокатів біля дверей зали суду не кращий вихід із ситуації.
Шуруй, Апшо,прошипів адвокат.
Альо, приятель, вгамуйся,заговорив Марк, намагаючись зобразити посмішку.Я шукаю свого клієнта, Фредді Гарсію. Ну, обізнався, бува й таке.
Та невже, узяв його на глум адвокат.Якби ти вмів читати, то помітив би, що повістку виписано на імя пана Хуана Лопеса, мого клієнта. Бюсь об заклад, що ніякого Фредді Гарсії навіть немає в списку на слухання, і бюсь об ще більший заклад, що ти тут просто обкручуєш клієнтів.
Тобі краще знати,відповів Марк.Попустися.
Я попустився. Шуруй давай.
Марку хотілося чкурнути геть, але він опанував себе і просто відступив:
Хай буде по-твоєму, вилупку.
Іди набридай комусь іще.
Марк обернувся, страхаючись поглядів Тодда і Золи.
Але вони вже втекли.
ВІН ЗНАЙШОВ ЇХ НЕПОДАЛІК, і вони всі разом поспішили в кавярню на першому поверсі. Коли вони витягали стільці з-під столу, до Марка дійшло, що Тодд і Зола так сміються, що навіть неспроможні розмовляти. Це його роздратувало, але вже через кілька секунд він сміявся і сам. Тодд зрештою затримав дихання і промовив:
Гарна робота, Даррелле.
Зола витерла щоки тильним боком долоні.
Фредді Гарсія,випалила вона. Тодд знову зареготав.