Нехай квітне аспідистра - Джордж Орвелл 3 стр.

Гас у лампі закінчувався, холод став пробирати до кісток. Стягнувши з ліжка ватяну ковдру, Гордон закутав у неї ноги і повернувся до книжки. Долоні грілися під пахвами, перед очима пролітали рядки «Пістрявої стрічки», над головою потріскувала лампа, тепла від гасу було не більше ніж від воскової свічки.

Десь у лігві місіс Візбіч годинник вибив пів на одинадцяту. Вночі його було особливо добре чути: бум-бум-бум! Через це звук маленького дзиґаря, що стояв на камінній поличці, почав діяти Гордонові на нервивін нагадував про те, що час невпинно спливає. Він відірвав очі від книжки. Ще один змарнований вечір. Години, дні, роки спливають, мов пісок крізь пальці. І з дня на день та сама історіясамотня кімната, холодне ліжко без жінки, пил, попіл від цигарок і листя аспідистри. А йому от-от виповниться тридцять. Свідомо віддаючи себе на поталу покаранню, Гордон знову дістав купу чернеток з текстом «Принад Лондону» і кинув на них скорботний погляд. «Памятай про смерть»,подумав він. «Принади Лондону», доробок Гордона Комстока, автора «Мишей». Його шедевр, плід (насправді, плід) його творчих пошуків, що розтягнулися на два рокинескінченний лабіринт слів, які не мають жодного сенсу! Досягнення цього вечорадва викреслені рядки. Замість того, щоб написати два нові, він стількох само позбувся.

Потріскуючи, згасла лампа. Зібравши в кулак усю свою волю, Гордон розкутався і швиргонув ковдру на постіль. Краще лягти спати зараз, доки не стало нестерпно холодно. Він поплентався до ліжка. Стривай-нозранку ж на роботу! Треба завести будильник. Нічого не зробив, не просунувся вперед ані на міліметр, а квапиться до ліжка.

Деякий час він намагався змусити себе роздягнутися. Десь хвилин двадцять лежав в одязі, заклавши руки під голову. Роздивлявся тріщини на стелі, що нагадували мапу Австралії. Тоді спробував лежачи скинути черевики і шкарпетки. Кинув критичний погляд на свої ступнімаленькі, незграбні. Ще й смердять. Ванну не приймав уже днів з десять. Соромлячись вигляду своїх ніг, Гордон підвівся, сів на ліжку й нарешті роздягнувся, скинувши одяг на підлогу. Закрутивши гасовий клапан, здригаючись від холоду, прослизнув під простирадла,спав він завжди голяка. Ще торік він викинув останню свою піжаму.

Годинник внизу пробив одинадцяту. Щойно простирадла наситилися теплом його тіла, думки Гордона повернулися до вірша, який не йшов йому з голови цілий день. Він почав шепотіти:

Зненацька порив зловісного вітру,

Лихого, того, що зміта все довкола.

Дими оповили осінню палітру,

Високі тополі гнуться додолу.

Годинник старанно вибивав ритм: тік-так, тік-так, тік-так! Механічність процесу вселяла в нього жах.

Поезія! Остання з марних речей, що доступні людству. Він лежав з розплющеними очима, чітко усвідомлюючи марність усіх своїх зусиль і той глухий кут, в який його завело життя.

Годинник пробив північ. Ліжко почало здаватися теплішим та комфортнішим, і Гордон випростав ноги. За шторою блимнуло світло фари випадкової машини, що промчала вулицею, відкинувши тінь на листок аспідистри, який зблиснув, наче спис Агамемнона.

3

Гордон Комстокімя милозвучне, родовите. Гордонвід пращурів з Шотландії, звісно. Протягом останніх пятдесяти років це імя давали мало не кожному новонародженому в рамках політики «шотландизацїї» Англії. «Гордон», «Колін», «Малкольм», «Дональд» стоять в одному ряду з іншими шотландськими дарами людству, серед яких віскі, гольф, вівсянка та оповідання Баррі і Стівенсона.

Комстоки, дрібні дворяни без власного клаптика землі, належали до найбідніших у середньому класі. У своїх жалюгідних злиднях вони не могли знайти втіхи навіть у спогадах про золоті часу «давнього» роду, бо ніколи до нього не належали, а були насправді пересічною родиною, що піднялася на хвилі вікторіанського процвітання, а тоді розпаласяраніше, ніж ера процвітання дійшла свого кінця. Жили вони в достатку не більше кількох десятків років, доки ще був живий Гордонів дід, містер Семюель Комсток«дідусь Комсток», як з дитинства привчили Гордона називати його. Помер він за пять років до народження Гордона.

«Дідусь Комсток» був одним із тих людей, які зберегли свій вплив і після смерті. Ще той покидьок за життя, він нагрів руку на пятдесят тисяч фунтів, грабуючи робітничий клас і приїжджих, збудував собі добротний маєток з червоної цегли і наплодив дванадцять чад, з яких вижило одинадцять. Його смерть прийшла несподіванокрововилив у мозок. Діти звели над його могилою глибу з написом:

Не варто й згадувати ті святотатні коментарі до останнього речення, що лунали з вуст знайомих діда. Лише варто зазначити, що гранітна глиба важила близько пяти тонн і встановили її там не просто такнащадки Семюеля Комстока хотіли бути певні, що дід з могили вже не підведеться. Хочете дізнатися, що думають родичі небіжчика про нього, подивіться на його надгробний камінь.

Комстоки, принаймні на памяті Гордона, були безініціативним, нудним сімейством. Їхня інертність дивувала. Без участі «дідуся Комстока» тут, звісно, не обійшлося. На момент смерті того всі його дітки вже були дорослими і самостійними. Протягом життя придушувалися будь-які вияви ініціативи з їхнього боку. Він пройшовся по них, мов катком по асфальту, не залишивши їм жодного шансу на вираження особистості. Зрештою, всі вони виросли безхребетними невдахами. Жоден із синів не здобув справжньої професії, бо «дідусь Комсток» завчасу скерував їх у ті галузі, які були для них абсолютно не підходящими. Тільки одному з нихДжонові, батькові Гордонане забракло духу зробити щось по-своєму. Він одружився ще за життя батька. Неможливо було уявити когось із чад діда успішними бодай у чомусьу створенні чогось нового чи, навпаки, у руйнуванні, щасливими чи глибоко нещасними, такими, що живуть на повну та мають пристойний заробіток. Їхня доляживотіти, чіпляючись за респектабельність роду. Одне з типових сімейств середнього класу, в якому ніколи нічого не відбувається. Взагалі.

Родичі з раннього дитинства викликали у Гордона відчуття пригніченості. Його оточували численні тітки і дядьки, яких обєднував однаково сумний тьмяний погляд, погаслі очі й занедбаний вигляд; всі вони скаржилися на здоровя і постійно переймалися через грошікрий Боже, збанкрутують. Не дивно, що вони втратили навіть основний інстинкт. Ті, в кого палає вогонь життя, плодять потомство незалежно від того, є в них гроші чи їх немає. «Дідусь Комсток», для прикладу, який був дванадцятим у родині, примудрився зачати одинадцятьох нахлібників. Ті ж, своєю чергою, спромоглися дати світові тільки двохГордона та Джулію, які до цього дня лишалися бездітними. Гордон, останній з Комстоків, прийшов у цей світ 1905-го. Вагітність була незапланованою, і протягом наступних тридцяти років у родині не зявлялося жодного малюка, самі небіжчики. І йдеться не тільки про продовження роду, в інших сферах так самоцілковитий штиль.

Здавалося, кожен у цій родині приречений. Ніби хтось наклав на рід прокляття: доживати віку у злиднях посередності. Жоден із них не зробив за все своє життя жодного вчинку. Такі вже вони людиз тих, що у будь-якій справі опиняються за бортом, навіть якщо йдеться про просту необхідність влізти у переповнений автобус. З грошима, звісно, ніхто належно поводитися не міг. Зрештою, «дідусь Комсток» розділив між ними всіма порівну свій статок, який отримав після продажу маєтку: кожному дісталося по пять тисяч. Не встигло тіло діда охолонути, як вони почали тринькати гроші. У них забракло духу спустити їх на якісь шалені розваги, як-от на жінок чи роблячи ставки на перегонах; натомість, вони потроху витрачали їххтось бездумно вклав кошти в облігації, хтось в ризикований бізнес, який за рік-два прогорів, не залишивши після себе нічого, крім збитків. Більше половини з них померли холостяками. Дехто з уже немолодих доньок усе ж таки вискочив заміж після смерті батька, але ті шлюби не були вдалими. Сини ж так і лишилися неодруженими, бо через неспроможність заробити достатньо грошей на утримання сімї просто «не могли собі її дозволити». Жоден із них, крім Гордонової тітки Анджели, не мав власної домівки; всі вони гибіли в орендованих кімнатчинах. І рік за роком хтось із них йшов з життя після якоїсь сумнівної, проте дороговартісної в лікуванні хвороби, що висмоктувала з них усе до останньої копійки. Тітка Шарлотта, наприклад, 1916-го потрапила до Клепгемської психлікарні. Нині такі заклади в Англії переповнені! Головним чином, за рахунок самотніх старих дів. До наших днів серед живих з цієї родини залишилося троєтітка Шарлотта, про яку вже згадували; тітка Анджела, яку якимось дивом переконали придбати будинок і крихітну ренту ще 1912-го; і дядько Волтер, який примудрявся крутитися на кілька сотень фунтів, що лишилися з тих пяти тисяч від «дідуся Комстока», і прибутку від сумнівних «агенцій», якими він управляв.

Гордон зростав в атмосфері перешитого одягу і баранячих хрящів на вечерю. Його батько, як і решта Комстоків, був депресивною особистістю. Спочатку він виявляв кмітливість і демонстрував хист до літератури. Помітивши це, як і його страх перед арифметикою, «дідусь Комсток» відразу ж відправив Гордонового батька вивчати бухгалтерську справу Тож він безуспішно займався фінансовою справою, час від часу встрягаючи в якісь партнерські угоди, які прогорали через рік-другий. Дохід його був нестабільнийіноді доходив до пяти сотень на рік, а іноді падав до двохсот, але ніколи не зростав. Помер він 1922-го. Йому було пятдесят шість, та здоровя не витрималопідкосила ниркова недостатність.

Оскільки Комстоки були сімейством хоч і бідним, але шляхетним, економити на «освіті» Гордона для них було абсолютно неприпустимо. Дивна річ ця освітня лихоманка! Для того, щоб улаштувати своє чадо до «правильного» освітнього закладу (тобто до котроїсь з приватних шкіл), маєш роками скніти, проживаючи життя, яким погребував би пересічний робітник. Гордона віддали до нікудишньої, проте претензійної школи, рік навчання в якій коштував близько ста двадцяти фунтів. Для того, щоб дозволити собі такі витрати, родині доводилося багато від чого відмовлятися. Старшу сестру Джулію залишили практично взагалі без освіти (згодом її відправили до якоїсь скромної публічної школи, та щойно їй виповнилося шістнадцять, забрали звідти). Джулія ж була «дівчинкою», а Гордон «хлопчиком». Тому здавалося цілком природним, що дівчинка має поступитися хлопчику. До того ж Гордона в родині заздалегідь охрестили «здібним хлопчиком». Задум був такий: він зі своїми «блискучими талантами» мав отримати стипендію в університеті, досягти успіху в житті і повернути родинне багатство. Більше за всіх у це вірила Джулія. Худорляве високе дівчисько, на голову вище за Гордона, з видовженим обличчям і дещо довгуватою шиєю, яке, хай би що робило, завжди нагадувало гуску. Простодушна, непримхлива Джулія була народжена для того, щоб створювати сімейний затишок, прибирати, прати і прасувати. Навіть у розквіті юності в неї на лобі було написано: «стара діва». Гордона вона обожнювала. Для неї він був ідолом. Леліяла, пестила, сама ходила у старому дранті, щоб йому могли придбати нову шкільну форму, економила кишенькові гроші, аби купити йому подарунок на Різдво і день народження. Відплатив він їй сповна: зневагою до сестри, яка ніколи не здавалася йому достатньо розумною чи вродливою.

Навіть в його школі третього ґатунку всі хлопчики були із більш забезпечених родин. Згодом, довідавшись про майнове становище Гордона, вони влаштували йому веселе життя. Певно, найжорстокіший вчинок, який батьки можуть скоїти щодо своєї дитини, це віддати її до школи, в якій навчаються дітки багатих батьків. Жоден дорослий сноб не здатен зрозуміти, крізь які муки має пройти дитя. У школі, особливо в початковій, основні Гордонові зусилля були спрямовані на те, щоб усіляко приховувати фінансове становище своєї родини. Через які приниження йому довелося пройти! До прикладу, згадати хоча б те жахіття, коли на початку кожного семестру треба було привселюдно показувати директорові суму кишенькових грошей, взятих із собою з дому, і він витягав з кишені жменьку монет, викликаючи за спиною злі смішки однокласників. А коли всі довідалися, що форму йому купили в крамниці, а не пошили на замовлення, і коштувала вона лише тридцять пять шилінгів! Та найбільше Гордон боявся тих днів, коли до нього приїздили батьки. Тоді він молився, щоб щось сталося і вони не приїхали. Особливо батько; як такого не соромитисяпонурого, блідого як небіжчик, сутулого, в старому і давно не модному одязі. Від нього віяло зневірою, поразками і нудьгою. Ще була в нього дурнувата звичкана прощання давати Гордонові перед усіма хлопцями півкрони, півкрони замість десяти бобів! І двадцять років потому, на одну згадку про це, Гордонові ставало зле.

Першим наслідком такого виховання стало побожне схиляння хлопчика перед грошима. Він просто ненавидів своїх злиденних родичівбатька, матір, Джулію, всіх. Ненавидів їхнє жалюгідне житло, несмак, брак жаги до життя, постійну стривоженість і ниття через три зайво витрачені пенси. Найчастіше в будинку Комстоків можна було почути: «Це нам не по кишені». Тоді гроші йому були потрібні лише для задоволення своїх дитячих забаганок. Чому не можна гарно вдягатися, їсти цукерки і ходити в кіно, коли цього хочеться? Він звинувачував батьків у їхній бідності, ніби вони потрапили в таке становище навмисно. Чому вони не можуть бути такими, як решта батьків заможних хлопчиків зі школи?

Гордону ж здавалося, що бути бідними їм подобалося. Такий вже хід думок у дитини.

Та з віком ця логіка не зникла. Просто дещо змінилася. В школі він уже освоївся, над ним не так сильно знущалися. Зірок з неба не хапавдодаткові заняття не відвідував, на стипендію не тягнув, та кумекав не гірше за решту однокласників, а деколи навіть і краще. Читав заборонені дирекцією книжки, висловлював нетрадиційні погляди на англіканську церкву, патріотизм і шкільне братство. З часом почав писати перші вірші, надсилати їх в «Атенеум», «Нову добу» і «Вестмінстерський вісник». Але жодне з цих видань не погодилося їх надрукувати.

Звісно, були в його школі хлопці, з якими йому вдавалося ладнати. В кожній приватній школі можна було знайти представників інтелігенції з критичним мисленням. А в ті часи, відразу після війни, бунтарський дух охопив Англію настільки сильно, що потрапив навіть за огорожу навчальних закладів. Молодь, навіть зовсім юні хлопці, навідріз відмовлялися слухатися старших; тоді будь-хто, в кого бодай трохи працювали мізки, вважав себе революціонером. Старше покоління (ті, кому було за шістдесят) заволало про небезпеку «підривних ідей». Гордон зі своїми друзями добряче розважалися, сповідуючи ті «підривні ідеї». Цілими днями просиджували в редакції своєї щомісячної газети «Більшовик», яку розмножували на копіювальній машині. В ній пропагувалися ідеї соціалізму, вільного кохання, закликали до розвалу Британської імперії та розпуску її збройних сил і таке інше. Було весело. Який розумник шістнадцяти років не вважає себе соціалістом? У такому віці гачка під приманкою не видно.

Уже тоді Гордон почав розуміти, як влаштований бізнес; раніше за однолітків второпавуся сучасна торгівля побудована на принципі: надури когось, перш ніж надурять тебе. Як не дивно, та на цю думку його наштовхнули рекламні проспекти в метро. Цікаво, чи міг він подумати тоді, що колись і сам працюватиме у рекламній фірмі? Але, як зясувалося пізніше, для ведення бізнесу недостатньо самого лише вміння дурити людей. Згодом для Гордона стало очевиднимлюди піднесли гроші на рівень культу; їм поклонялися. Можливо, це єдина релігія, яка залишилася. Гроші зайняли місце Бога. Поняття добра і зла зникло, його місце зайняло поняття успіху і невдачі. Божі настанови звелися до двох заповідей: одна для тих, хто наймав на роботу«твори гроші!», а інша для рабів та підлеглих«бійся втратити роботу!» Десь тоді до рук Гордона і потрапила книжка «Філантропи у дранті», в якій йшлося про тесляра, який заклав усе, що мав, окрім своєї аспідистри. Після цього аспідистра стала для Гордона певним символом. Аспідистраквітка Англії. Це її зображення треба було розмістити на армійській формі замість єдинорога та лева. Цій країні не загрожує жодна революція, доки з її вікон виглядає листя аспідистри.

Він більше не ненавидів своїх родичів, принаймні не так сильно. Вони й досі викликали у нього відчуття депресії: бідолашні тітки і дядьки, які повсихали від старості і злиднів (двох чи трьох з них уже не було серед живих), зовсім знесилений батько, зблідла і «слабенька» матір (проблеми з легенями), що постійно була на нервах, і вже повнолітня Джулія, яка сумлінно працювала зрання аж до смеркання, а пристойної сукні у шафі так і не мала. Тільки зараз Гордон усвідомив, у чому їхня проблема. Вона не в тому, що їм бракувало грошей, а в тому, що вони жили у світі, в якому статок вважався достоїнством, а бідність ґанджем. Вони всім серцем вірили в силу грошей і страждали від свого становища. Не могли просто жити, як то роблять інші, навіть ті, хто взагалі не має грошей. А найбіднішим із середнього класу це вдається. Варто зняти капелюха перед тим простим робітником з фабрики, що з чотирма пенсами в кишені не боїться зробити пропозицію одружитися своїй дівчині! Принаймні в його жилах тече кров, а не калькульовані цифри доходів і видатків.

Так розмірковував наївний юний егоїст. У житті тільки два шляхи, думав він: бути багатим або навмисно відмовитися від матеріальних благ; або гроші, або аскеза. Найгірше, що може статисяпоклонятися грошам, не володіючи ними. Сам він змирився з тим, що йому не судилося збагатіти в цьому житті. Йому навіть на думку не спадало, що він може бути наділений такими талантами, які могли б принести йому пристойний заробіток. Таку «послугу» зробили йому вчителі: втовкмачили в голову, що він бунтар-невдаха, який ніколи не «досягне успіху» в житті. І він спокійно це прийняв. Тим ліпшене доведеться вдавати, що маєш чогось «досягати». Відтепер його єдиною метою стало всіляко уникати цього «успіху». Краще вже бути королем у пеклі, ніж слугою в раю; і якщо на те вже пішло, то служити легше чортам, аніж янголам.

Уже в шістнадцять Гордон визначився, з чим він прагне боротисяз усюдисущим ідолом грошей і служінням йому. Грошам було оголошену війну (потайки, звісно).

Рік потому помер батько, залишивши лише двісті фунтів. Джулія на той час вже кілька років працювала: спершу в державній установі, а згодом, закінчивши кулінарні курси, у паскудному кафе (для дам) біля станції метро «Графський двір». Сімдесят дві години на тиждень за двадцять пять шилінгів, плюс безкоштовний обід, з яких майже половину вона витрачала на сімейні видатки. За таких обставин, звісно, найрозумнішим було б забрати Гордона зі школи і прилаштувати його до якоїсь роботи, а гроші віддати Джулії, щоб та могла порядкувати у власному кафе. Але на заваді стала типова родинна дурість і ставлення до грошей. Ані Джулія, ані мати й чути не хотіли про те, щоб Гордон покинув навчання. Опинившись у заручниках безглуздого снобізму середнього класу, вони б радше пішли до трудового табору, ніж дозволили Гордону залишити школу до того, як йому виповниться вісімнадцять. Дві сотні фунтів мають піти на завершення синової «освіти». Гордон не опирався. Через оголошення війни грошам меншим егоїстом він не став. Йому аж ніяк не здавалася оптимістичною думка про необхідність йти працювати. А кого в такому віці вона може привабити? Перекладати папірці в якомусь запилюженому офісі! Його рідня вже починала обговорювати, куди б його влаштувати у житті, приміряючи «надійні місця». Молодому Смітові дісталася така хороша посада в банку! А яке чудове місце отримав Джонс у страховій компанії! Від усіх цих історій Гордона нудило. Здавалося, їм так і кортіло поховати живцем всіх юних англійців на цвинтарі «надійних місць».

Та проблема нестачі грошей нікуди не зникала. Треба було щось вирішувати. До заміжжя мати Гордона працювала вчителькою музики, та навіть після весілля мала час від часу брати учнів, коли у родині було зовсім сутужно з фінансами. От і зараз вирішила повернутися до викладацької практики. У передмісті не так уже й складно знайти учніввони жили в Ектоні, тож з пристойною погодинною оплатою і внеском Джулії до сімейного бюджету рік-два вони б могли якось протягнути. Та у місіс Комсток почалися проблеми з легенями. Надто вже «делікатними» вони стали в такому віці. Оглядаючи її, лікар, який навідував батька перед смертю, мав стривожений вигляд. Рекомендував їй берегти себе, не переохолоджуватися, дотримуватися збалансованої дієти, та перш за все уникати стресових ситуацій. Нервові заняття з учнями, звісно, не найкращим чином могли вплинути на її здоровя. Гордону про це нічого не було відомо. На відміну від Джулії. Це була їхня таємниця, яку вони надійно приховували від Гордона.

Минув рік. Для Гордона він був нестерпнимбрак кишенькових грошей і жебрацький зовнішній вигляд посилили його страх спілкування з дівчатами. А от «Нова ера» погодилася надрукувати його вірш. Мати ж у цей час гибіла у холодних вітальнях на стільчиках для фортепіано за два шилінги на годину. Та нарешті Гордон закінчив школу, і напрочуд настирливий дядько Волтер почав наполягати на тому, щоб через свого знайомого влаштувати його в «надійне місце»бухгалтером у фірмі, що займалася продажем фарби. Це була справді чудова робота, яка відкривала перед юнаком багато можливостей. За належної самовіддачі хлопець міг би посісти відповідальні посади. Почувши цю пропозицію, Гордон запанікував. Як усі слабкі натури, він утяв штуку і, здивувавши всю родину, навідріз відмовився навіть спробувати там працювати.

Ніхто не міг уторопати, як таке могло статися. Усі в родині вважали його несповна розумувідмовитися від такого «хлібного місця». Коли ще трапиться така нагода! Гордон же продовжував наполягати на своєму: ТАКА РОБОТА його не цікавить. «Що ж тоді тебе цікавить?»не могли збагнути вони. «Письменництво»,роздратовано огризнувся Гордон. «Та хіба ж писаниною заробиш на життя?»ніяк не заспокоювалися вони. На це запитання відповіді у нього, звісно, не було. Десь на підсвідомому рівні він знав, що хотів би заробляти на життя поезією, але про таке не варто було навіть говорити вголос. Та хай би як склалися обставини, він не буде займатися бізнесом. На роботу влаштується, але це не буде неодмінно «надійне місце». Ніхто в родині не міг збагнути, що в Гордона на думці. Мати плакала, навіть Джулія не стала на його бік, численні дядьки і тітки правили тієї ж (живими й досі лишилося шестеро чи семеро). Три дні потому сталося й геть страшне. Під час вечері у матері виник сильний напад кашлю, притиснувши долоню до грудей, вона впала на підлогу, з її рота потекла кров.

Гордон страшенно перелякався. Непритомну матір, яка скидалася на небіжчицю, віднесли нагору. Гордон побіг за лікарем. Кілька днів мати була на межі життя і смерті. Холодні кімнати, заняття і в дощ і в снігусе це добряче похитнуло її здоровя. Гордон тинявся будинком, не знаходячи собі місця від відчуття провини, що не залишало його. Десь глибоко в душі він відчував, що мати ледь життям не наклала за те, щоб розрахуватися за його навчання. Після цього він просто більше не міг з нею сперечатися. Пішов до дядька Волтера і заявив, що готовий стати до роботи хоч завтра, якщо у них ще є для нього місце. Тож дядько Волтер поговорив зі своїм другом, Гордона запросили на співбесіду зі старим джентльменом з давно не новою вставною щелепою, і за якийсь час його взяли на роботу з випробувальним терміном. Почав він зі ставки у двадцять пять бобів на тиждень. І затримався в цій конторі на цілих шість років.

Згодом родина переїхали з Ектона до багатоквартирного будинку в не надто людному кварталі біля Педдінгтонського вокзалу. Місіс Комсток забрала із собою фортепіано і, трохи набравшись сил, знову почала давати уроки. Оклад Гордона дещо збільшився, тому втрьох вони якось потроху «вправлялися», втім, головним чином, на заробітки матері та сестри. Гордон переймався власними проблемами. Він сумлінно виконував роботу, та не виявляв великих амбіцій. Його зневажливе ставлення до роботи полегшувало його життя. Таким чином йому було легко примиритися з беззмістовністю офісної праці, адже він ніколи не розглядав її як щось постійне. Одного дня, нехай і бозна-коли, але він вирветься звідти. Зрештою, Гордон завжди міг зайнятися «письменницьким» ремеслом. Можливо, колись він зароблятиме на життя тільки цимтоді й зможе стати по-справжньому вільним від смороду грошей, який, як йому здавалося, оточував усіх навколо, особливо старших чоловіків. Від них Гордона просто нудило. Ось що означає поклонятися ідолугрошам: закріпитися в «надійному місці» і продати душу за будинок і аспідистру на робочому столі! Стати «гідною маленькою людиною» в котелку і краватці, чоловіком, який з понеділка по пятницю вдома вже чверть на сьому, на вечерю ласує пирогом з персиковим джемом, тоді пів години слухає запис симфонічного оркестру, а перед тим як лягти спати, виконує подружній обовязок, «якщо дружина в настрої»! Оце так життя! Ні, така доля не для людини.

Людина має звільнитися від цього смороду. Такий таємний план плекав Гордон. Самозречено намагався оголосити війну грошам. Хоч і приховану.

Його колеги ніколи б не запідозрили його у сповідуванні неортодоксальних ідей. Вони так і не дізналися, що він пише вірші (важко сказати, що він їх, власне кажучи, писавпротягом шести років у журналах зявилося менше двох десятків). На виглядпересічний офісний клерк, один із численної армії тих, що щоранку біжать до метро, поспішаючи в офіси Сіті.

Гордону було двадцять чотири, коли померла мати. Родина розпадалася. Зі старшого покоління Комстоків лишилося тільки четверотітка Анджела, тітка Шарлотта, дядько Волтер і ще один дядько, який помер рік потому. Тож Гордон із Джулією розїхалися: він винайняв кімнату з меблями на Даунті-стріт (вулиці Блумсбері вже давали можливість почуватися частиною літературної спільноти), Джулія ж переїхала до «Графського двору»ближче до роботи. На цей час їй було майже тридцять, та виглядала вона набагато старшою: сильно схудла, й хоча колір обличчя був здоровий, у волоссі зявилася перша сивина. Вона і досі працювала дванадцять годин на добу, та за шість років її зарплатня зросла лишень на десять шилінгів на тиждень. Власниця кафедама з манерамивважала себе подругою Джулії, тому не соромилася витискати з «дорогенької» всі соки. За чотири місяці після смерті матері Гордон звільнився з роботи без жодних пояснень. У фірмі вирішили, що він знайшов краще місце, тож дали йому гарні рекомендації. Та він навіть і не думав шукати нову роботу. Йому кортіло спалити за собою всі мости. І тільки тоді він зможе дихати наповну, бути вільним від усього матеріального. І це аж ніяк не означає, що він чекав, поки помре мати, просто її смерть підштовхнула його до цього кроку.

Родичі запанікували. Дехто почав було думати, що Гордон збожеволів. Та його марні спроби пояснити, чому він не має наміру продавати себе у рабство заради перспективи вхопитися за «надійне місце», не увінчалися успіхом. «На що ж ти житимеш?»знай запитували вони. Гордон же відмовлявся думати про це. І досі плекав надію, що зможе заробляти на життя як письменник. Тоді Гордон уже був знайомий з редактором «Антихриста» Ревелстоном, який іноді підкидав йому романи для написання критичних статей. Тож його літературні перспективи виглядали вже не такими примарними, як шість років тому. Та жага працювати пером не була головною його спонукою. Понад усе Гордон прагнув позбутися фінансового ярма. На горизонті бовваніло життя аскета-самітника. Він щиро вірив у те, що людина може вижити у цьому світі без грошейбути вільною, як птах. Єдине, чого Гордон не врахував, так це того, що птахам не треба сплачувати рахунків. Якось та буде.

Наступні сім місяців стали для нього справжнім випробуванням. Гордон був на межі. Тільки зараз він зрозумів, що таке тижнями не бачити нічого, окрім окрайця хліба з маргарином, намагатися «писати», коли в голові паморочиться від голоду, бути змушеним закласти власний одяг, щоб розрахуватися з боргами, щоразу повертатися додому зі страхом, що тебе перестріне хазяйка, якій ти винен за оренду житла.

За цей час він не написав майже жодного рядка. Першим, що він зрозумів, було те, що злидні вбивають політ фантазії. Неочікувано для себе Гордон зробив відкриттябезгрошівя не рятує від матеріальних проблем. Навпаки, ти перетворюєшся на раба грошей, доки не заробиш достатньо для того, щоб було на що жититака гірка правда життя. Три дні він прожив на вулиці. Жахливий досвід. Скориставшись порадою бувалого безхатька, Гордон попрямував у портвозити візки з рибою. З кожного такого мав по два пенси, іноді більше, якщо пощастить, а на додачу нестерпний біль у мязах. Та охочих на цю роботу було хоч греблю гатитож спершу треба було ще дочекатися своєї черги; якщо до девятої ранку вдавалося заробити вісімнадцять пенсів, то був справжній успіх. Та на четвертий день Гордон зламався. Який, зрештою, в цьому всьому сенс? Йому не лишалося нічого іншого, окрім як просити грошей у родини і шукати нову роботу.

Тільки от роботи ніякої зараз не було. Довелося сісти родичам на шию. Джулія витратила на брата всі свої заощадження. Від сорому його хотілося крізь землю провалитися. От до чого призвели всі його шляхетні думки! До відмови від амбіцій, оголошеній війни грошам і того, що Гордон опинився на утриманні у своєї сестри!

Джулія страшенно переживала за брата. І річ не у витрачених заощадженнях. Вона покладала на Гордона такі надії! Він єдиний з Комстоків мав шанс «вибитися в люди». Вона й досі вірила, що одного дня Гордон поверне родині всі втрачені статки. Він же такий «розумник»звісно, він впорається, якщо захоче. Два місяці він жив з тіткою Анджелою в її тісному будинку у Хайгейті (зі старенькою тіткою, яка вже геть усохла і ледь могла прогодувати саму себе). Цього разу Гордон насправді активно шукав роботу, та дядько Волтер вже нічим не міг йому допомогти. Його колись впливові друзі тепер самі опинилися за бортом. Та вкрай несподівано доля усміхнулася Гордоновічерез когось, хто товаришував з братом тієї пані, на яку працювала Джулія, його влаштували в бухгалтерію рекламного агентства «Новий Альбіон».