Спробуй скласти шматочки ось так, запропонував чоловік.
Але ні, ті два не підходили один до одного.
Це жіночий почерк.
А який красивий. Мої літери зовсім не такі виведені, як ці.
У тебе дуже добре виходить, люба.
Дивись-но, як рівно вона пише. Жодної ляпки. У неї майже такий же красивий почерк, як і в тебе, а ти ж багато років провів за партою. Що ти про це думаєш, Роберте?
Деякий час він мовчки вдивлявся.
Марно намагатися відтворити ціле. У нас тут лише фрагменти. Краще спробуємо інакше
Вони почали пересувати клапті, її спритні руки рухалися під його керівництвом, і їм вдалося розподілити шматки на три групи. Перша складалася з тих шматочків, що були надто дрібними для читання та містили половинки слів, артиклі, прийменники або ж часточку берегів. Вони відклали їх убік.
Другий набір містив фрази, які вони прочитали вголос.
«Любов»
«цілковито без»
«дитина незабаром повністю»
«допомоги ні від кого, крім тебе»
«плата»
«більше чекати»
«батько моєї»
«в кінці»
Останнім був напір клаптиків, на яких написано одне й те саме слово:
«Еліс»
«Еліс»
«Еліс»
Роберт Армстронг повернувся до дружини, і вона також подивилася на нього. Погляд її блакитних очей був стурбованим, та й його похмурий.
Скажи мені, люба, промовив він. Що ти про це думаєш?
Уся справа у цьому Еліс. Спочатку я подумала, що то її імя, тієї, хто написав листа. Але ж людині, що пише послання, не треба так часто називати своє імя, вона ж бо пише про себе я. Та Еліс це хтось інший.
Так.
Дитина, помірковано повторила вона. Батько.
Так.
Не можу збагнути Хіба у Робіна є дитина, Роберте? У нас є онучок? Чому він нам не повідомив? І хто ж ця жінка? Які труднощі примусили її написати цього листа? І чому його так пошматовано? Я боюся
Не бійся, Бесс. Яка користь від страху? Припустімо, є дитина. Припустімо, є жінка. Це найстрашніші помилки, які може зробити молодий чоловік від кохання, і якщо вже воно увінчалося дитиною, ми перші їй порадіємо. Нашим серцям достатньо моці, еге ж?
Але ж чому цей лист наполовину знищено?
Гадаю, виникли якісь труднощі Існує не так багато речей, яких не залагодиш любовю, а тут її не бракує. Де любов програє, зазвичай досягають мети гроші.
Чоловік твердо дивився у її ліве око. То було гарне блакитне око, і він чекав, поки хвилювання поступиться у ньому місцем упевненості.
Ти маєш рацію. То що ж робитимемо? Ти з ним поговориш?
Ні. Поки що ні.
Він повернувся до паперових клаптиків і вказав на один із купки нерозбірливих.
Що ти думаєш про це?
Вона похитала головою. Розрив ішов по горизонталі просто через середину слова, відєднуючи вершечки літер від нижньої частини.
Гадаю, тут написано Бемптон.
Бемптон? Та це ж за якісь чотири милі звідси!
Армстронг подивився на годинник.
Тепер надто пізно йти. Тут ще треба прибрати і дати раду цим тушам. Якщо я не покваплюся, стане надто темно, і до того часу мені ще треба нагодувати свиней. Встану рано-вранці і спершу піду до Бемптона.
Гаразд, Роберте.
Вона повернулася, щоб піти.
Пильнуй поділ!
Зайшовши до будинку, Бесс Армстронг попрямувала до свого бюро. Ключ повертався у замку із зусиллям. Так було повсякчас відтоді, як його відремонтували. Вона пригадала один день, коли Робіну було вісім. Прийшла додому і побачила, що бюро виламане. Усюди були папери, гроші та документи зникли, а Робін схопив її за руку і промовив:
Я злякав грабіжника. То був грубезний чоловяга. І дивися, матусю, ось прочинене вікно, крізь нього він і втік.
Роберт одразу ж вирушив на пошуки того чоловіка, але вона не пішла з ним. Замість того торкнулася повязки на оці й пересунула її праворуч, прикривши здорове око і відкривши друге воно дивилося вбік і бачило те, що не видно було звичайному оку. Бесс взяла сина за плечі й спробувала поглянути на нього своїм зрячим оком. Коли Армстронг повернувся додому, не знайшовши й сліду грубезного грабіжника, вона сказала:
Я й не сподівалася, що ти щось знайдеш, бо того чоловіка не існує. Справжній грабіжник Робін.
Ні! заперечував Армстронг.
То був Робін. Надто вже задоволений він вигаданою історією. Це Робін.
Я не вірю.
Вони так і не змогли дійти згоди, тож поховали цю суперечку під вантажем численних днів. Утім, щоразу, повертаючи ключ у замку, вона про це пригадувала.
Жінка склала аркуш паперу конвертиком і поклала всередину всі нерозбірливі шматочки. Потім відправила туди ж клаптики з фразами. Над останніми трьома папірцями вона застигла, вагаючись, не впевнена, чи варто їх туди класти. Нарешті опустила їх у конверт, примовляючи услід кожному як заклинання:
«Еліс»
«Еліс»
«Еліс»
Вона витягла шухляду бюро, та вже збиралася прибрати складку паперу з очей, аж тут якийсь інстинкт змусив її зупинитися. То був не сам лист. І не спогади про зламаний замок бюро. Щось інше. Відчуття, ніби щось струменить у повітрі.
Жінка спробувала піймати це відчуття за хвоста і дати йому назву. Майже в останню мить, та їй вдалося його вхопити, бо вона почула, як її голос промовляє в порожній кімнаті:
Щось має статися.
Надворі Роберт Армстронг закінчив гострити ножа. Він покликав другого та третього сина, і разом вони підвісили туші на гаках, щоб кров стекла з них у жолоб. Усі вимили руки в цеберку з дощовою водою, а потім розлили її по підлозі, щоб розмити кров із місця заклання. Наказавши хлопцям відмити підлогу, він пішов годувати свиней. Вони зазвичай робили це разом, але в ті дні, коли йому потрібно було щось обміркувати, чоловік волів робити це наодинці.
Армстронг без зусиль підняв мішки й насипав зерна у корита. Одну свинку він почухав за вухом, іншій потріпав бік згідно з їхніми персональними вподобаннями. Свині дивовижні істоти. І хоч більшість людей надто сліпа, щоб це побачити, та вони розумні, і це помітно в їхніх очах. Армстронг був переконаний, що кожна свиня має власний характер, особисті здібності. Коли він обирав поросятко-самицю для розмноження, то зважав не лише на фізичні якості, а й на розум, передбачливість і здоровий глузд: завдяки цьому зі свинки вийде добра мати. Він мав звичку розмовляти зі свинями під час годування, і сьогодні йому також було що сказати кожній із них. «З якого це дива ти така роздратована, Доро?» та «Роки даються взнаки, еге ж, Полл?» Його скарб, свиноматки, усі мали імена. Тим свиням, яких вирощував на заріз, він не давав імен і називав їх усіх Поросятком. Новій свинці зазвичай обирав таке імя, що починалося з тієї ж літери, що й імя її матері так легше було простежити лінію схрещування.
Він пішов до Марти, що мешкала в останньому свинарнику. Вона була черевата і мала опороситися за чотири дні. Він наповнив її корито зерном, а в миску налив води. Вона підвелася з соломяної постілки і перевальцем пішла до корита, що стояло біля дверей. Там свиня не стала одразу їсти чи пити, а натомість поклала підборіддя на деревяну перекладину загорожі й почухалася. Армстронг погладив її по маківці між вухами, і вона задоволено рохнула.
«Еліс», задумливо промовив він. Лист увесь цей час не йшов у нього з голови. Що ти про це думаєш, Марто?
Свиня поглянула на нього сповненими розуміння очима.
Я й сам не знаю, що думати, визнав він. Чи це мій перший онук? А Робін Що коїться з Робіном?
Він тяжко зітхнув.
Марта якийсь час споглядала його забруднені чоботи, а коли підняла на нього очі, в них майоріла ясна думка.
Він кивнув.
Ти маєш рацію. Мод знала б. Та Мод тут немає, твоя правда.
Мод, мати Марти, була найкращою свиноматкою, яку він знав. Вона привела у світ чимало численних поросячих виводків і жодного не загубила. Ба більше Мод слухала чоловіка так, як ніколи не слухала жодна інша свиня. Вона була терпляча й ніжна, і давала йому змогу висловити все, що було в нього на душі. Коли він ділився радощами про дітей, її очі світилися від задоволення, а коли розповідав про негаразди Робін, майже всі вони були повязані з Робіном, її очі наповнювалися мудрістю та співчуттям, і чоловік завжди йшов від неї з кращим настроєм. Її доброзичлива та делікатна увага давала йому змогу промовляти свої думки вголос, й іноді це був єдиний спосіб їх віднайти. Дивно, яким затьмареним може бути людський розум, поки не зявиться правильний слухач, а Мод була саме такою. Без неї він ніколи б не здогадався про певні речі щодо себе та сина. На цьому само місці декілька років тому Армстронг розказав про суперечку з дружиною щодо Робіна та крадіжку з бюро. Коли завершив розповідати Мод цю сумну історію, то побачив її в новому світлі. Помітив те, що начебто знав, та не звертав уваги весь цей час. «Я бачив чоловіка, сказав Робін. Я бачив, як у вікні щез його чобіт». Армстронг підсвідомо бачив у людях тільки найкраще, тож без вагань повірив хлопцеві. Але потім, під запитливим поглядом Мод, він пригадав пильне очікування, що супроводжувало цю історію, вже здогадуючись у душі, що воно означало: Робін спостерігав, чи вийшло в нього їх обдурити. Як не боляче було Армстронгові це визнавати, та в цьому випадку Бесс мала слушність.
Коли вони одружилися, Робін мав от-от народитися. Його вклав до її утроби інший чоловік. Роберт свідомо заплющив на це очі. То було нескладно, адже він любив хлопця усім серцем. Був рішуче налаштований побудувати з Бесс сімю, причому не розщеплену, а цілісну, тож не міг дозволити жодному її членові лишитися на узбіччі. Любові вистачало всім. Любов тримала їх разом. Та коли він усвідомив, що злодій, який розламав й обнишпорив бюро, був його Робін, то розридався. Мод не зводила з нього очей. Що ж тепер робити? І він знайшов відповідь. Якщо любити хлопця ще дужче, все стане на свої місця. З того дня він захищав Робіна ще несамовитіше, ніж раніше.
Мод споглядала за ним, ніби питаючи: «Справді?»
Спогади про Мод раптом наповнили його очі сльозами. Одна з них впала на товсту шию Марти, повисла на рудій щетинці й скотилась у багнюку.
Армстронг витер вологу з очей рукавом. «Це безглуздо», вилаяв він сам себе.
Марта впритул дивилася на нього з-під рудих вій.
Але ж ти також за нею сумуєш.
Йому здалося, що її очі затуманилися.
Скільки ж часу минуло? він подумки порахував. Два роки й три місяці. Багато. Хто ж її забрав, ге? Ти ж була там, Марто. Чому ти не вищала, коли вони вкрали твою матір?
Марта пильно на нього поглянула. Він роздивився вираз її писка, спробував розгадати його, та цього разу йому це не вдалося.
Армстронг саме чухав Марту на прощання, коли вона підняла підборіддя і повернула його у напрямку ріки.
Що там?
Він сам поглянув у той бік, але не побачив і не почув нічого особливого. Утім, мало щось бути Роберт і Марта обмінялися поглядами. Він ніколи не бачив такого виразу в її очах, але зміг зіставити його з власними відчуттями, щоб зрозуміти його значення.
Гадаю, ти маєш рацію, Марто. Щось має статися.
Місіс Вон і річкові гобліни
У куточку ока намистинкою блищала сльоза. Око належало молодій жінці, що лежала на дні човна. Волога скупчилася там, де рожева спідка вічка поєднується із вишуканим хитромудрим устроєм сльозових протоків. Вона тремтіла в такт коливанню човна, але під захистом верхніх і нижніх вій не падала.
Місіс Вон?
Молода жінка перетнула ріку на веслах, але потім склала їх і дозволила човнику дрейфувати до очеретяної затоки, де вона тепер і перебувала. Коли до неї долинули заклики з берега, річкова імла приглушила їхню настирливість. Слова проникали в одне вухо, виходили з іншого та просочувалися водою, тож звучали ледве голосніше, ніж думки в її голові.
«Місіс Вон Це я», подумала Гелена. Утім, прозвучало це як імя геть іншої людини. Вона уявила таку собі місіс Вон із тою в неї не було нічого спільного. Та старша близько тридцяти чи трохи більше, з обличчям немов із портретів, що висіли в передпокої будинку її чоловіка. Дивно було зараз думати, що лише кілька років тому вона була Геленою Ґревіл. Здавалося, що то було так давно. Про ту дівчину вона думала, немов про добре знану людину, яку ніколи більше не побачить. Гелена Ґревіл зникла назавжди.
Надто холодно для прогулянок, місіс Вон.
Так, холодно. Гелена Вон могла перелічити різні види холоду. Холод від того, що вийшла надвір без пальта, шапки та рукавичок. Холод у повітрі, що пробирав крізь плаття до кісток, а груди, руки й ноги хапали сироти. Коли вдихаєш зимне повітря, а воно жалить ніздрі й змушує легені тремтіти. І наостанок холод від ріки. Цей найповільніший, йому потрібен був час, щоб дістати її крізь товсті дошки човна, але коли це вдалося, він обпікав кінчики лопаток, потилицю, груди, хребет і всі частини тіла, які торкалися деревини. Річка підштовхувала човен, витягуючи цим заколисуванням із неї тепло. Вона заплющила очі.
Ви там? На бога, дайте відповідь!
Відповідь Це слово витягло на поверхню спогад. Тітка Еліза говорила про відповідь. «Подумай, перш ніж давати відповідь, торочила вона, адже такі можливості зявляються не щодня».
Тітка Еліза була молодшою сестрою батька Гелени. Після сорока вона овдовіла і, не маючи дітей, поселилась у брата та дитини його пізнього шлюбу, щоб дратувати їх і засмучувати, так це бачилося Гелені. Її мати померла, коли Гелена була ще немовлям, тож Еліза була переконана, що племінниця потребує материнського виховання та контролю. Брат Елізи був диваком, якому плювати на дисципліну, тож дівчинку майже ніхто не виховував. Еліза спробувала, та їй не вдалося забрати собі багато влади. Спочатку Гелена скаржилася таткові на тітку, а він, підморгуючи, повідав: «Їй більше нема де знайти прихисток, Піратику. Просто кивай і погоджуйся з усім, що вона говорить, а потім роби як собі знаєш. Я завжди так роблю». Стратегія спрацювала. Батько та дочка продовжували жити добрими друзяками, і жодне з них не дозволяло Елізі втручатись у їхні спільні справи на річці та у човнярській майстерні.
Одного разу в саду, між закликами стишити крок, тітка Еліза розповіла дівчині багато з того, що вона і так уже знала, оскільки це стосувалося її самої. Вона нагадала Гелені (ніби та могла про це забути), що в неї немає матері. Натякала на поважний вік і слабке здоровя її батька. Гелена не дуже прислухалась і вела тітку в певному напрямку, а та, поглинена власними словами, дозволяла себе вести. Вони дійшли до ріки й стали гуляти вздовж берега. Гелена вдихала холодне пульсуюче повітря і споглядала, як качки пірнають у бурхливі води. Її плечі смикалися від думки про веслування. Живіт сповнився передчуттям радості від першого ривка весла у воді, від змагання з течією «Вгору чи вниз? так завжди казав батько. Несуттєво, сюди чи туди. Пригоди чекають усюди!»
Тітка Еліза нагадувала Гелені про фінансове становище її батька, яке було навіть жалюгіднішим, ніж його здоровя, а потім може, Гелена щось і пропустила, бо подумки веслувала річкою, заторочила про якогось містера Вона, про його порядність, доброту і про те, що його бізнес процвітає. «Тож якщо ти цього не бажаєш, варто лише про це сказати, і цю справу забудуть раз і назавжди, й жодним словом про неї не згадають. Твій батько доручив мені повідомити про це», підсумувала тітка Еліза. Усе це спочатку заінтригувало Гелену, але раптом усе стало абсолютно зрозумілим.
Хто з них містер Вон? поцікавилася вона.
Тітка Еліза була збентежена.
Ти ж не раз бачила його Чому ти така неуважна?
Та для Гелени усі таткові приятелі злилися в одне старі нудні чоловіки. Жоден із них і близько не був такий цікавий, як татко, і її завжди дивувало, як він може витрачати на них час.
Містер Вон зараз із батьком?
Вона зірвалася з місця і, пропустивши повз вуха обурення тітки Елізи, помчала до будинку. У саду перестрибнула через зарості папороті й крадькома підібралася під вікно кабінету. Вдершись на цоколь величезної вази та притулившись до підвіконня, вона отримала чудовий вид на кімнату, де її татко курив у компанії іншого джентльмена.
Містер Вон не був ані сивим, ані сизоносим. Тепер вона впізнала у ньому усміхненого молодого чоловіка, з яким її татко засиджувався допізна за чаркою та сигарою. Коли Гелена лягала спати, їй було чути, як вони регочуть. Вона раділа, що є кому розрадити татка вечорами. У містера Вона були карі очі та брунатні волосся й борода. До того ж він виділявся й вимовою. Говорив зазвичай як і будь-який інший англієць, та інколи промовляв щось цілком незнайоме. Вона з цікавістю прислухалася до цих дивних звуків й одного разу запитала його про це.
Я виріс у Новій Зеландії, відповів він. Моя родина володіє там шахтами.
Крізь вікно вона обдивилася того чоловіка відрази він у неї не викликав.
Гелена ковзнула з цоколю вази і повисла, зачепившись за підвіконня, насолоджуючись напруженням у раменах і плечах. Коли почула кроки тітки Елізи, то розтиснула пальці й приземлилася.
Якщо я вийду заміж за містера Вона, мені доведеться покинути рідну домівку?
Одного дня тобі так чи так випаде її покинути. Справи у твого батька йдуть дуже кепсько. Твоє майбутнє таке непевне. Звичайно, він занепокоєний тим, щоб якось влаштувати тебе. Якщо тобі судилося вийти заміж за містера Вона, ти будеш жити з ним у Баскот Лоджі, але якщо ні
Баскот Лодж?
Гелена завагалася. Вона знала Баскот Лодж великий будинок, розташований у чудовій місцині. Річка там широка і текла прямо, вода гладка та спокійна, а просто перед домом місце, в якому ріка ніби забувала, що вона ріка, і так лінувалася, що здавалася невеличким озером. Там був водяний млин, і міст Святого Іоанна, і човнарня Одного разу вона підгребла туди й, обережно підвівшись зі свого одномісного човна, зазирнула всередину. Там була сила-силенна вільного місця.