Вперше Матильда побачила йоговперше цього разуз вікна горішньої спальні. Флора пішла щось купити й прихопила з собою Карлітоса, щоб той не хникав від нудьги в годину сієсти; стояла січнева спека, і Матильда дихала повітрям біля вікна, водночас фарбуючи нігті в той колір, який полюбляв Херман, хоча Херман був у Катамарці та ще й узяв машину, і Матильду дратувало, що до центру чи до Бельграно доводиться діставатися пішки, вона вже звикла до відлучок Хермана, але сердилася, коли той забирав машину. Він обіцяв купити іншу машину, спеціально для неї, одразу після злиття компаній, проте вона нічого не тямила в бізнесі, хіба що розуміла, що компанії, либонь, іще не злилися; ввечері вона таки піде, мабуть, у кіно із Перлою, треба буде вибачитися, вони повечеряють десь у центрі, а от із гаражем тут провина Хермана, в Карлітоса на ногах якийсь висип, слід показати його педіатрувід самої думки про це робиться ще спекотніше, Карлітос влаштовує істерики, користуючись тим, що батька немає вдома і ніхто не дасть йому пари ляпасів, аби привести до тями; хлопець виробляє бозна-що і, коли Херман кудись іде, весь час її шантажує. Флора насилу вгамовує його пестощами та морозивом, до речі, після сеансу можна буде з Перлою поласувати морозивом. Вона побачила його під деревомо цій порі вулиці безлюдні під подвійним покривом листя гілок, що переплітались у вишині; постать окреслювалася поруч зі стовбуром, лице Міло огортав сигаретний димок. Матильда відсахнулася, вдарившись спиною об бильце крісла, рукою, що пахла лаком, затиснула рот, щоб з нього не вихопився зойк, і притулилася до задньої стіни кімнати.
«Міло», сяйнула думка, якщо можна було назвати думкою, цей миттєвий спалах, коли твоє нутро, немов блювоту, вивергає минуле й повязані з ним óбрази. «Це Міло». Коли знайшла в собі сили визирнути в інше вікно, на протилежному розі вже не було нікого, лише вдалині двоє хлопчаків бавилися з чорним собакою. «Він помітив мене», здогадалася Матильда. Якщо це він, то він її побачив, він приходив, щоб її побачити, приходив саме сюди, а не під якесь інше дерево на якомусь іншому розі. Звісно, він її побачив, бо якщо приходив сюди, то знав, де її дім. А найгіршим було те, що він пішов, коли вона його впізнала, бачив, як вона відсахнулася, затиснувши рукою рота; тепер на розі було порожньо, і не залишалося місця для сумнівів: усе було гранично зрозумілим і загрозливимі самотнє дерево, і вітер у листі.
Вона знову побачила його надвечір, Карлітос бавився електричним поїздом, а Флора мугикала якусь пісеньку на першому поверсі; ожилий дім начеб боронив її, навіював сумніви, вона переконувала себе, нібито Міло вищий на зріст і кремезніший, може, це просто примарилось їй у годину сієсти, в сліпучому сяйві. Вона раз по раз відходила від телевізора і, стоячи якомога далі, дивилась у вікно, притому не в те, що перед тим, та й то лише з горішнього поверху, бо боялася визирати просто на вулицю. Коли знову побачила його, він стояв майже на тому самому місці, тільки з іншого боку дерева; вже споночіло, і силует Міло невиразно тьмянів серед інших фігур, що проминали його, розмовляючи та сміючись: пробудившись од летаргійного сну, Вілья-дельПарке розходилася по кавярнях і кінотеатрах, квартал поволі починав жити вечірнім життям. Це був він, сумнівів не залишалося, та сама постать, порух руки, яким він підносив до рота сигарету, кінчики білої хустинки; це був Міло, якого вона вбила пять років тому, після втечі з Мехіко, Міло, якого вона вбила за допомогою сфальшованого папірця, який коштував їй хабара та неймовірних зусиль в одній з адвокатських контор у Ломас-де-Самора, де в неї був друг дитинства, котрий за гроші робив усе, що завгодно, але й по дружбі також; Міло начебто померлий від серцевого нападу в Мехіковона вбила його заради Хермана, бо Херман інакше б не погодився, Херман і його карєра, його колеги, його клуб і його батьки, заради Хермана, щоб вийти за нього заміж і створити сімю, мати власну домівку і Карлітоса, і Флору, і машину, і садибу в Мансанаресі, заради Хермана та його грошей, і відчуття впевненостівона зважилася тоді, майже не роздумуючи, сита донесхочу злиднями та обіцянкамицяцянками, після другої зустрічі з Херманом у домі Реканаті, поїздка до Ломас-де-Самори для відвертої розмови, спершу він сказав «ні», мовляв, це було б занадто, так не можна чинити, ну й халепа, що ж, гаразд, за пятнадцять днів, згода, Еміліо Діас помер у Мехіко через серцевий напад, це було майже правдою, бо вони з Міло жили, мов мерці, в ті останні місяці в Койоакані, поки літак не повернув її до себе самої, до Буенос-Айреса, до всього того, що мало стосунок і до Міло ще перед тим, як вони поїхали разом до Мехіко й усе почало потроху руйнуватися в цій війні, позначеній взаємними недомовками, обманами та безглуздими примиреннями, які нічого не залагоджували, лише опускали завісу перед новою дією, новою ніччю довгих ножів.
Сигарета поволі тліла в роті Міло, котрий стояв, притулившись до дерева й утупившись у вікна її оселі.
«Звідки він взнав?»подумала Матильда, марно силкуючись зосередитися на чомусь іншому, бо ця думка випереджала будь-яку нову. Звісно, він зрештою взнав, що помер для Буенос-Айреса, бо в Буенос-Айресі гадали, нібито він помер у Мехіко: було принизливо дізнатися про це, лють, наче порив вітру, шмагонула його по обличчю, це скидалося на удар батога, який змусив його сісти в літак і повернутись, і далі рухатися лабіринтом попередніх зясувань і уточнень, може, йому щось вибовкали Чоло та Марина, а може, матір Реканаті, старі відпочивальники, завсідники навколишніх кавярень; спершу лише здогади, а тоді цілком певна новина: вона вийшла за Хермана Моралеса, друже, що ви таке кажете, це неможливо, кажу тобі, обвінчалася та й по всьому, Моралеси, сам знаєш, текстильна промисловість, нерухомість, поважні люди, старий, поважні люди, але як же це, хіба таке можливо, вона ж сама сказала, ми всі повірили, що ти, не може такого бути, друже. Авжеж, такого не могло бути, і через це було ще дошкульніше, це Матильда стежила за ним із-за фіранки, час закляк у теперішності, що вмістила в собі всеМехіко, Буенос-Айрес, пообідню спеку, сигарету, яку він раз по раз підносив до губ, і в якусь мить знову на розі нікого, нікогісінько, Флора гукає її, бо Карлітос не хоче митися, телефонна розмова зі стривоженою Перлою, сьогодні ввечері ні, Перло, щось зі шлунком, піди сама або зі Смаглявкою, мені боляче, краще я ляжу, а завтра тобі зателефоную, і весь часні, цього не може бути, якщо вони знали, то чому не сповістили Хермана, це не через них він розшукав її дім, не може бути, щоб через них, матір Реканаті одразу б зателефонувала Херманові хоча б для того, щоб розіграти перед ним виставу, щоб першою повідомити йому новинувона ніколи не сприймала її як жінку гідну Хермана: який жах, двошлюбність, я завжди казала, що їй не можна вірити; а що коли ніхто так і не зателефонував Херманові, а може, й телефонували, але до офісу, а Херман далеко; напевно, матір Реканаті чекає на нього, щоб сказати все у вічі, щоб не пропустити жодної подробиці, вона чи хтось інший, від когось же Міло взнав, де мешкає Херман, не міг же він випадково розшукати їхню домівку, не міг випадково стояти й курити під тим деревом. А якщо зараз його там немає, байдуже, можна зачиняти двері на всі замки, але це теж байдуже, хіба що Флора здивується; залишається тільки снодійне, щоб після кількагодинних роздумів поринути в забуття, в якому час від часу виникатимуть сновидіння, однак у них не буде Міло, а вранцізойк, коли вона відчула руку Карлітоса, той хотів зробити їй сюрприз, і плач скривдженого Карлітоса, і Флора веде його на вулицю, зачини добре двері, Флоро. Підвестися й знову побачити його на тому самому місцівін незрушно стоїть і дивиться просто на її вікна, метнутися назад, а потім стежити за ним із кухні й край, і нарешті усвідомити, що ти в зачиненому домі, але це не може тривати довго, бо рано чи пізно доведеться вийти, щоб відвести Карлітоса до педіатра чи зустрітися з Перлою, вона щодня телефонує, нетерпеливиться й нічого не розуміє. Задушливе помаранчеве надвечіря: Міло притулився до дерева, на ньому чорна куртка в таку спеку, вється й тане струмінь диму. Чи це тільки дерево, але Міло все одно там, все одно там о будь-якій порі, зникаючи ненадовго, поки діють пігулки чи телевізор працює до останньої програми.
На третій день Перла прийшла без попередження, чай із печивом і Карлітос, Флора скористалася нагодою, щоб сказати Перлі віч-на-віч: так не може тривати далі, сеньйорі Матильді треба розважитися, вона цілими днями сидить у чотирьох стінах, я нічого не розумію, сеньйорито Перло, кажу це вам, хоча мені й не личить; а Перла посміхається їй у комірчині: авжеж, дорогенька, я знаю, ти дуже любиш Матильду та Карлітоса, думаю, вона почувається пригніченою через відсутність Хермана, а Флора похнюплено править своєї: сеньйорі треба розважитися, кажу це вам, хоч мені й не личить. Чай і звичні балачки, ніщо в поводженні Перли не наводить на підозри, але звідки тоді Міло взнав, неможливо уявити, щоб матір Реканаті знала й так довго мовчала, навіть заради втіхи дочекатися Хермана й викласти йому все, заприсягнувшись іменем Христа чи ще чимось: вона ошукала тебе, аби ти пошлюбився з неюсаме так сказала б ця відьма, і Херман падає з небес на грішну землю: цього не може бути, не може бути. Ні, може, і тепер у неї не залишається навіть певності, що все це їй не наснилося, що досить наблизитися до вікна, але тільки не в присутності Перли, ще чашечку чаю, завтра ми підемо в кіно, обіцяю, тільки заїдь по мене, не знаю, що це зі мною в останні дні, краще заїдь, і ми поїдемо в кіно, вікно осьде, поруч із кріслом, але тільки не в присутності Перли, дочекатися, коли Перла піде, а тоді Міло на розі, спокійно стоїть собі, притулившись до стіни, мовби чекає на автобусчорна куртка та біла нашийна хустинка. А тоді знову нікого до наступної появи Міло.
На пятий день вона завважила, що той іде за Флороюдівчина саме вийшла до крамниці,і все обернулося на майбутнє, мовби недочитані сторінки роману, який лежав долілиць на софі; щось уже написане, але таке, що його вже не треба було читати, бо все сталося ще до читання, ще до того, як це мало відбутися в книжці. Вона бачила, як вони повертаються, розмовляючи між собою, лице у Флори якесь збентежене й начеб недовірливе, вона прощається на розі й швидко перетинає вулицю. Перла приїхала по неї на машині, Міло не було, як не було його й тоді, коли вона повернулася пізно ввечері, проте вранці вона помітила, що він чекає на Флору, яка йшла на ринок, цього разу він підійшов просто до неї, і Флора простягнула йому руку, вони сміялися, і він узяв у неї кошик, а потім уже ніс його з овочами та фруктами й провів Флору до дверей; через виступ балкона Матильда не могла бачити їх на тротуарі, але Флора довго не зявлялася, вони ще гомоніли якийсь час перед дверима. Наступного дня, йдучи за покупками, Флора прихопила з собою Карлітоса, і Матильда бачила, як вони сміються втрьох, і Міло гладить Карлітоса по голові, а повернувся Карлітос із ганчіряним левом і сказав, що це подарунок Флориного нареченого. У тебе є наречений, Флоро? вони були самі у вітальні. Не знаю, сеньйоро, він такий симпатичний, ми зустрілися випадково, він провів мене, коли я йшла за покупками, і він такий добрий з Карлітосом, ви ж не проти, сеньйоро, еге ж? Сказати їй: ні, не проти, це ваша справа, але добре пильнуй, ти ж іще зовсім молоденька, а Флора, опустивши очі: звісно, сеньйоро, він лише проводжає мене, і ми розмовляємо, у нього свій ресторан в Альмарго, а звати його Симоном. А в Карлітоса журнал із картинками, мені його купив Симон, мамо, він Флорин наречений.
Херман зателефонував із Сальти, сказав, що повернеться днів за десять, мої любі, у мене все гаразд. У тлумачному словнику сказано: «Двошлюбністьшлюб, узятий вдруге тим із подружжя, хто овдовів». Ішлося про чоловіка, пошлюбленого з двома жінками, або жінку, пошлюблену з двома чоловіками. А ще там містилося тлумачення двошлюбності згідно з канонічним правом як шлюбу, укладеного з жінкою, котра втратила цнотливість, займалася проституцією або якщо перший шлюб було визнано нечинним. А ще двошлюбність трактувалася як друге одруження за життя першого чоловіка або дружини. Вона розкрила словник, сама не знаючи, навіщо, наче це могло щось змінити, хоча знала, що змінити вже нічого не можна, не можна вийти на вулицю й поговорити з Міло, не можна визирнути у вікно й покликати його одним порухом руки, не можна сказати Флорі, що Симонніякий не Симон, не можна забрати в Карлітоса ганчіряного лева та журнал, не можна зізнатися в усьому Перлі, а залишається тільки стояти отак і дивитися на нього, знаючи, що кинута на софі книжка дописана до останнього слова, що нічого не можна змінити, хоч читай її, хоч не читай, хоч спали або закинь у найвіддаленіший закуток бібліотеки Хермана. Десять днів, і все, Херман повернеться до свого офісу та своїх друзів, і матір Реканаті або Чоло, чи будь-хто з приятелів Міло, хто дав йому адресу цього дому: мені треба поговорити з тобою, Хермане, справа серйозна, друже, і все спливе одне по одному, але спершу Флора із зашарілими щічками: сеньйоро, ви не проти, якщо Симон зайде на хвильку сьогодні ввечері випити зі мною по філіжанці кави на кухні? Авжеж, не проти, хіба вона може бути проти, якщо зі світлом і на хвильку, Флора має повне право приймати його на кухні та пригощати кавою, як і Карлітос спуститися вниз і бавитися з Симоном, котрий приніс йому каченя на мотузці, яке може рухатися. Залишатися нагорі й почути стукіт у двері, Карлітос прийшов із каченям: Симон сказав мені, що він за «Рівер», яка прикрість, мамо, я за «СанЛоренсо», поглянь, що Симон мені подарував, він може ходити, бачиш, мамо, наче справжнє каченя, це подарунок Симона, Флориного нареченого, чого б тобі не спуститися й не познайомитися з ним?
Тепер вона могла визирати у вікно, нехтуючи марудні й марні запобіжні заходи; Міло вже не стояв під деревом, він приходив щодня о пятій і півгодини сидів із Флорою та майже завжди з Карлітосом, часом Карлітос піднімався до матері раніше, ніж той ішов, і Матильда розуміла, що за ті кілька хвилин, коли вони залишаються самі, готується те, що має статися, те, що вже відбувалося тут, як у тому кинутому на софі романі; це готувалося на кухні, в чиємусь домі, власне, в будь-чиємучи то матері Реканаті, чи то Чоло; минуло вже вісім днів, і Херман зателефонував із Кордови, запевнив, що невдовзі повернеться, сказав, що привезе Карлітосу медяників, а на Матильду чекає сюрприз: він візьме пятиденну відпустку й вони зможуть утішатися дозвіллям, ходити по ресторанах, поїздити верхи в Мансанаресі. Ввечері вона зателефонувала до Перли, просто, щоб почути її голос, а за годину повісити слухавку, бо Перла вже починала здогадуватися, що тут щось не так, що з Матильдою щось коїться, тобі варто піти до психолога Грасіели, ти якась дивна, Матильдо, послухай мене. Коли повісила слухавку, не мала навіть сил наблизитися до вікна, знала, що сьогодні це вже зайве, вона не побачить Міло на тьмяному розі. Спустилася до кухні, щоб побути з Карлітосом, поки Флора годувала його вечерею, чула, як хлопчик вередував через суп, а Флора глипала на неї, сподіваючись, що вона втрутиться й принаймні допоможе покласти його до ліжка, бо Карлітос опирався, він хотів залишитись у вітальні, щоб бавитися з каченям і дивитися телевізор. Увесь перший поверх був наче іншою територією; вона не розуміла, чому Херман так наполягав, аби спальня Карлітоса була поряд із вітальнею, так далеко від їхньої нагорі, однак Херман не терпів уранішнього гамору, коли Флора виряджала Карлітоса до школи, а Карлітос галасував або співав; вона поцілувала його на порозі спальні й повернулася до кухні, хоча не мала там ніяких справ, глянула на двері Флориної кімнати, підійшла, взялася за клямку й трохи їх прочинилауздріла ліжко, шафу, обклеєну знімками різних рок-музикантів і Мерседес Соси , їй здалося, що Флора вийшла зі спальні Карлітоса, й вона рвучко зачинила двері та втупилася в холодильник. Я приготую ваші улюблені гриби, сеньйоро Матильдо, й принесу вечерю до вас нагору за півгодини, тож вам не доведеться більше виходити, я ще маю для вас смачний десерт із шматочків підсолодженого гарбуза, як готують у моєму селі, сеньйоро Матильдо.
Світло над сходами ледь блимало, але сходинок мало й до того ж вони широкі, тож вона піднімалася, майже не дивлячись під ноги; з-під нещільно причинених дверей спальні пробивалась яскрава смужка й відсвічувалася на начищеній до блиску площадці сходів. Уже кілька днів вона їла за столиком біля вікна, вітальня внизу здавалася надто помпезною без Хермана, на таці поміщалося все, а Флора така прудка, їй начеб подобалося, що тепер, коли сеньйор у відїзді, сеньйора Матильда їсть нагорі; Флора залишалася з нею, і вони якийсь час теревенили про те та се, Матильда воліла б, аби Флора їла разом із нею, але Карлітос розповість Херманові, а той почне читати їй мораль, мовляв, повинні бути дистанція та повага, Флора теж боялася, адже врешті-решт Карлітос завжди про все дізнається й розповідає Херманові. Та й про що зараз гомоніти з Флорою, коли залишається тільки однерозшукати пляшку, яку вона заховала за книгами, й перехилити півсклянки віскі, задихнутися, а тоді налити знову й випити майже біля вікна, розчахнутого в ніч, у порожнечу, де нічого не відбудеться, де навіть не зявиться тінь під деревом, не зажевріє вогник сигарети, що здійматиметься й опускатиметься, ніби подаючи незбагненний, але такий очевидний сигнал.