Та ні!шепотіла.Я зможу Спочатку складу план. Так! Треба план. Пункт номер один: почитати в Інтернеті про ВІЛ і СНІД. Потім
Думка урвалася, наче втопилася у чорній масі. Галя схлипнула: сльози на очі.
Нічого не хочу,заплакала.І жити
Заклякла.
Скільки так просиділа? Хтозна! Коли думки покидають людську голову, час перестає мати таке вже непересічне значення, зникає у просторі разом із самими думками. Галя не помічала поодиноких перехожих, що вони іноді зявлялися у тихому провулку; сміттєвоза, який по обіді підїхав до сміттєвих баків, щоб забрати з них непотріб, та ніяк не міг дотягнутися металевими щупальцями до одного з них, бо поряд причаївся собі блювотно-зелений «міні-купер»такий старезний, що навіть іржа на ньому виглядала як обнова. Комунальники недовго думали: відтягнули зелену жабку до лави, на якій скніла Галя, забрали сміття і гайда, а зелена іржава істота залишилася стояти настільки впритул біля лави, що злилася з нею і стала індустріальним тлом відчайдушного живого людського горя. Дивилася на закляклу дівчину очима-вікнами, наче цікавилася: «І довго сидітимеш?..»
І довго сидітимеш?повторював вітер, куйовдив довге Галине волосся.
Галя не бачила, не чула, не відчувала. Галя перестала помічати білий світ. Бездумно і спустошено втупилася очима у землю, і, здавалося, то вкрай неприємно і незрозуміло комусь наймогутнішому і всесильному у всьому білому світі. Так неприємно і незрозуміло, що той наймогутніший і всесильний образився й у свою чергу заприсягся викреслити Галю зі списку живих і вже зараз теж перестав помічати її: сидиш? Сиди, хоч охолонь! Ніхто у всьому білому світі віднині просто не побачить тебе!
Чула би Галя те збурення, здивувалася б, бо збувалося. Оптимістичний весняний день уже котився спати, а навколо Галі наче прозорий густий ліс виріс чи мінне поле розляглося: навіть ті перехожі, шлях яких лежав повз лавку, де горювала Галя, в останню мить змінювали маршрут, оминали її.
Та Галя не бачила того. Не чула, не відчувала. І лише коли під лавкою поряд з її ногами слабко ворухнулося щось живе, торкнулося її теплим мяким вогким тілом, наче схаменулася. Роззирнулася з подивом: уже вечір? З вікон будинківзатишне світло, та від того надворі затишно не стає: вогко, темно.
Однаково
Нахилилася: хто ж там під лавкою? Бачить: котисько лежить, не ворушиться. Смугастий, жовтоокий, вгодований, доглянутий, з яскраво-жовтим вибагливим ошийником на шиї.
А ти не волоцюга, дім маєш,прошепотіла. Простягнула руку, бо чомусь до біса сильно захотіла торкнутися чогось живого і теплого. Погладила котиськапальці мокрі. У крові.
Наче прокинулася, і так злякалася, що геть забула про себе. Підхопилася. Присіла біля лавки, заглядає під неї.
Що з тобою?запитала кота, наче би міг відповісти, та на тому припинила безглуздя. Обережно обхопила тварину двома руками, витягла з-під лавки, аби краще роздивитися. Кіт мовчав: не нявкав, не скиглив по-своєму, по-котячому. Дивився на Галю застиглим, наче скляним поглядом, та Галя б заприсяглася, щоз надією.
Задихнулася, схлипнула.
Зараз, заразувімкнула ліхтарик у мобільному, на кота світить. Бачить: лапка зламана, у крові.Он що!
І знову йому:
Зараз, зараз!
За мить докумекала, що робити. Знайшла в сумці звичайні кулькові ручки: зійдуть за шини! До котячої лапки приклала, обмотала носовичком, зафіксувала міцно, взялася далі кота оглядати. Ніби нема більше ран.
Ти як?погладила кота по спині.
Кіт не рухався. Так і лежав пластом, дивився на Галю. Лиш трохи тремтів.
Змерз чи лихоманить? Зігріти тебе?обережно підхопила кота на руки, сіла на лаву, поклала тваринку собі на коліна, дістала з сумки робочий фартух, обгорнула ним кота, притулила до себе і тільки тепер змогла краще роздивитися жовтий шкіряний ошийник з металевими шипами і кільцями. На одному з кілець теліпалася металева бляха. «Мурчик»значилося на блясі.
Так ти Мурчик,прошепотіла, ковтнула сльози.Не бійся, Мурчику. Я тебе не покину.
Кіт слабко нявкнув, наче подякував.
Аж тут мобільний: дзень! Тьома? У голові молотками: «ВІЛ! ВІЛ!»
Тьомо?приклала слухавку до вуха, вийшла на звязок з усім білим світом. А куди ж від нього сховаєшся? Тільки на тому світі.
Галю, ти й досі на роботі?ніби спокійно спитав Тьома.
Й досі? А котра година?
Восьма
А
Так ти на роботі?
Так
Багато клієнтів?
Так
А справи як?
Нормальнопрошепотіла Галя.
Добре. А додому коли?
Вже зараз.
Тьома не відповів. Галя напружилася.
Тьомо
Тоді дочекаюся тебе і повечеряємо разом,відповів Тьома.Купиш щось у кулінарії?
Добре,прошепотіла.
І хліба. І цукор скінчився,повідомив Тьома наостанок, розмова обірвалася.
Масажистка Женька Лисиця вже майже рік пила каву без цукру, бо винуватила підлу «солодку смерть» у всіх негараздах свого особистого життя. Звязок, на думку Лисиці, очевидний: масажистці здавалося, що цукор робив її шкіру сіро-тьмяною. Женька через це комплексувала, тому пропонувала потенціально перспективним залицяльникам інтимний звязок виключно у суцільній темряві, а оскільки совою не була і приладу нічного бачення теж не мала, то під час інтимних ігрищ з нею траплялися геть неестетичні катастрофи. Закінчувалися вони самотністю масажистки, та Женька лиш сміялася.
Чи на мою дупу мужиків не вистачить? Однаково всі вони не те, що мені треба! Бо той, що треба, не зі мною, на жаль!
Та час намотував собі річні кола, і коли намалювалося їх у Женьчиному житті аж двадцять девять, задумалася. І рішучо викреслила зі свого раціону цукор як найбільше зло. З того часу все стало ще паскудніше, бо тепер до Женьчиної самотності додалася гірка, як її печаль, кава, і те зробило і без того нахабну масажистку ще більш агресивною.
Чому я маю збирати Галин інструмент?психувала, коли пані Жадкіна врешті відпустила персонал зі свого кабінету. Тане дурна ж, аби що на язиці, те й на ділі. Зібрала-таки Галині гребінці-фени-плойки-ножиці у полотняну торбину, і знову їй криво, бо пані Жадкіна на той момент встигла здиміти з «Белли» у невідомому напрямку.
Мені Юльку до вечора чекати?посмикала зачинені двері хазяйчиного кабінету, побігла працювати, бо клієнтки пішли косяком, висмоктали з Женьчиних рук усі сили.
Увечері ледь трималася на ногах. Ковтала у службовій кімнаті гірку каву. Наштовхнулася поглядом на полотняну торбину з Галиними лахами.
Дідько, чому ж я і досі заразний інструмент Юльці не віднесла?!
Пані Жадкіна була у кабінеті не сама. Крізь прочинені двері Женька побачила не тільки ідеальну струнку фігурку хазяйки у звичному для неї Dior, а й сиву башку хазяйчиного старого чоловіка, поліцейського полковника Фелікса Аскольдовича Жадкіна, що він виглядав на всі сто! І не відсотків, а років! Розвалився у кріслі, як те бидло, ноги розчепірив, аби пузові вільно лежалося. А навколо нього Юлька нервово з ніжки на ніжку переминається.
І що ж нам тепер робити, Феліксе?!вигукнула тихо, але відчайдушно, перелякано.
Женька загальмувала. Ух ти, як цікаво! Притулилася до стіни, вуха локаторами: і що ж тобі тепер робити, Юлько?! Га?
Платити!хижо відповів Фелікс Жадкін.
Всю суму? Всю?!пані Жадкіна поперхнулася повітрям, закашлялася.Феліксе, у кейсі було вісімсот тисяч доларів!
Краще б ми віддали лише грошима!
Лише грошима? Що ти маєш на увазі? А чим ще ми маємо віддавати?пані Жадкіна зупинилася навпроти чоловіка. Дивилася на нього з неприхованим жахом.
Він хоче забрати три наші аптеки.
Господи, ні! Тільки не аптеки!пані Жадкіна озвучила свою позицію з таким болем, що і на краю прірви люди з менш напруженою емоцією з життям прощаються.
Що ти тут мені істерики влаштовуєш?!визвірився поліцейський полковник.І без них ніби хто гімном мене обмазав! Ти ще Треба було дивитися, щоби курєр з кейсом спокійно дійшов до своєї тачки, сів у неї і відїхав від «Белли»! А даліне наші проблеми!
У чому ти мене звинувачуєш?!і собі визвірилася пані Жадкіна.Я намагалася зупинити грабіжника! Жакет зіпсувала, руки попекла! Краще свою роботу нормально роби! Теж мені«нова поліція»! Я вам зателефонувала одразу після пограбування! Прикмети покидька описала! І де результат? Чому ви і досі його не впіймали? І чому нікого не дивує поведінка курєра? Цей Льоня Бурсак кинувся обійматися з асфальтом від одного удару у щелепу! Ти його про це питав?!
Льоня Бурсак не тільки курєр, Юлю! Льоня Бурсакпомічник народного депутата України Ореста Валерійовича Гашинського!
І що з того? Йому теж аптеку подарувати?замовкла, глянула на чоловіка ошелешено.Феліксе! А може, він разом зі своїм шефом оце «пограбування» зорганізував, щоби наші аптеки віджати?!
Розберуся
Так розбирайся! Зустрінься з цим Гашинським. Поясни йому: ми ні в чому не винуваті, хай не чіпає наші аптеки!
Повернеться з Сейшельських островівзустрінусь. Зараз мені і без Гашинського є з чим розбиратися.
Так працюй!
А я навіщо тут? На тебе красиву дивитися?Фелікс Жадкін врешті відірвав дупу від крісла. Підвівся. Руки в кишені, заходив.Дівчину поклич! Допитаю її у неформальній обстановці.
Яку дівчину?
Ту, яка тебе кавою облила.
Галю Чорнобай? Я її звільнила.
У смислі?отетерів пан полковник. Зупинився. Дивився на дружину роздратовано.
У прямому смислі!огризнулася Юлька.Через цю корову на нас повісили борг майже у мільйон! І я її не просто звільнила! Я цю погань знищила! Зганьбила, нагородила ВІЛ і знищила!
Тобто як «нагородила»?не зрозумів Фелікс Аскольдович.Юлю, у тебе ВІЛ?
Під дверима хазяйського кабінету Женька Лисиця не тільки напружилася, а й здивувалася вкрай: оце так поворот!
Феліксе, ти хворий, мать твою?!зло відповіла Юлія Володимирівна.Немає у мене ВІЛ!
А в кого?
Ні в кого!призналася пані Жадкіна.Але ж я повинна була віддячити тій падлюці, яка на мене каву вилила! Ти сам мене вчив: ніколи і нічого нікому не пробачати! Я так і зробила. Домовилася у клініці, де наш персонал проходить медогляд. «Підмалювали» Галі Чорнобай позитивну пробу на ВІЛ, щоби життя їй медом не здавалося.
А насправді у Галі немає ВІЛ?
Та звідки?
«От же сука підла!»засмутилася під дверима Женька Лисиця і вже хотіла було відійти від хазяйського кабінету на безпечну відстань, та пан полковник раптом вигукнув:
Юлю, а думати?!
Про що я маю думати?!почула голос хазяйки.
Галя Чорнобай учора невипадково подалася по каву! Розумієш? Вона точно у змові з грабіжником. Не міг він діяти без спільників! Надто небезпечно. Хтось мав його підстрахувати!
У кабінеті зависла пауза, а в коридорі під дверима Женька Лисиця усміхнулася злостиво. «Теж мені відкриття!подумала.Я відразу допетрала, що Галя у темі!»
Галя?врешті перепитала чоловіка пані Жадкіна.Ні! Галя биніколи! Феліксе, повір, ти помиляєшся. Галятака чиста У ній стільки доброти, що я навіть колись подумала: якби у мене була дитина, я б хотіла, аби у неї була така ж світла душа, як у Галі. І вона з тією кавою попхалася мені назустріч, бо дуже хотіла допомогти!
Це ти весь час помиляєшся, мила!відрубав полковник.Помилилася, коли повірила цій Галі і взяла її в «Беллу»! Помилилася, коли звільнила! Де мені її тепер шукати?
Вона сама завтра в «Беллу» прибіжить! Гарантую!відповіла пані Жадкіна, пішла до дверей, а як дійшла, то тільки тепер побачила: вони ледь прочинені. Напружилася, розчахнула їх рвучко, вийшла у коридор: нікого. Посунула до службової кімнати.
Женю, ти на сьогоднівсе?спитала напівголу масажистку, яка саме перевдягалася там.
На восьму ще був лімфодренаж, але клієнтка перенесла на завтра,Женька так і стояла перед хазяйкою напівгола.
Значить, відпрацювала? Чудово. Виконаєш одне моє прохання?
Я вже його виконала,Женька підхопила полотняну торбину з Галиним інструментом, простягнула хазяйці.
Юлія Володимирівна Жадкіна демонстративно-гидливо відсторонила від себе руку масажистки з торбиною.
Викинь усе це на смітник!наказала.І зателефонуй Галі. Скажи, щоб завтра на девяту прийшла до «Белли» за остаточним розрахунком.
Можу зїздити до Галі додому і передати їй гроші,нахабно запропонувала Женька Лисиця.
А це ідея!із викликом дивлячись масажистці в очі, відповіла пані Жадкіна.І справді, Женю! Не телефонуй! Краще поїдь до Галі! Скажи, щоб завтра була! Бо гроші я передам їй особисто! З рук в руки! Зрозуміло?
Женька Лисиця кивнула, та очі про всяк випадок відвела. Коли двері за Юлькою зачинилися, показала їй услід «фак», дістала цигарку і замість бігти виконувати прохання хазяйки відчинила вікно і закурила. У голові збирався докупи неймовірний обнадійливий пазл, і щоб загальна картинка остаточно склалася, не вистачало дрібниціодного телефонного дзвінка.
Масажистка докурила. Викинула недопалок на вулицю, дістала мобільний, почала набирати номер, та раптом перервала себе, скинула дзвінок і задумалася.
Може, несподівана тяжка ноша в скрутну годину для того і звалюється на людину, аби вона перестала відчувати тягар власного горя? Тьомин дзвінок повернув Галю до реальності, та вона так і не могла зрозуміти: куди ж їй тепер слід рухатися у тій новій реальності? До мами? Уявила тоскні очі матері, аж схлипнула. Ні! Мамі правди не скаже. До Тьоми?
Ми жодне цілемовила. Повірила. Завжди вірила.
Знадобилося більше години, аби пішки дістатися близьких Березняків з Печерська через міст Патона. Покинула у тихому правобережному провулку біля сміттєвого бака великий целофановий пакет: звалила до нього все, крім університетських підручників, які Тьома мав здати до бібліотеки. Їху сумку. Сумку на плече. До гаманця не зазирала. І без того памятала: відучора в ньому лишилося триста вісімдесят гривень. Якщо викликати таксі, лишиться менше трьохсот. І що робити? Викликати?
Не зараз!прошепотіла.
Притиснула до живота слабкого Мурчика, обмотаного перукарським робочим фартухом, подибала з правого берега на лівий. І навіть тінь сумнівів у душі не ворухнулася: мовляв, може, і не варто котиська додому перти, бо Тьомине терпіння ж не безмежне? А Галі Тьому наразі нащо зайве дратувати?
Не покину!повторювала вперто і бачила на своєму місціТьому. Ніби не Галя мостом додому брьохаєТьома. А зранений кітто ж Галя і є. Тьома притуляє Галю прямо до серця і все повторює: не покину!
На Березняках упевненості поменшало. Кіт руки обриває, у скроні бє: ВІЛ! І що ближче до дому, то сильніше бє, наче вимагає всім і кожному повідомляти: «У мене ВІЛ! Люди, у мене ВІЛ!»
Зараз, зараз! Прийду і все Тьомі розповім. Спочатку вечерю йому приготую, а потім розповім,згадала про вечерю, засмутилася: нема вдома з чого готувати, інакше би Тьома не просив Галю щось у кулінарії купити. І хліба! І цукор скінчився. І, певно, олія, борошно. А як все те купити, коли кіт руки обриває? Та й не пустять у «Сільпо» з котом на руках!
Що глухіший кут, то несподіваніший з нього вихід. Неподалік торговельного центру під тополями випотрошила сумку: вийняла з неї все чисто, акуратно поскладала під деревом. Лишила при собі тільки мобільний і гаманець. Потім обережно поклала до сумки Мурчика.
Дуже тебе прошу, потерпи,погладила кота, закрила сумку: от і все! Готова витратити на вечерю чоловікові останні гроші.
Сумку з котомна плече і попхалася кулінарію обносити.
Плов, млинці з сиром, запечені курячі стегенця, а ще хліб, цукор, гречка, олія, улюблена Тьомина салямі, молоко для кота. У гаманцівітер. Не зважала, наче ситна магазинська вечеряневідємна частина складної розмови, яка вже душу рве, хоч Галя ще і слова вголос не вимовила. Тягнула повні торби додому, просила себе:
Тільки б не розплакатися!
Тьома відчинив двері, та чомусь не зробив, як завжди, крок назад, аби пропустити Галю у передпокій. Роздивлявся дружину із прикрістю: у кожній руці по пакету з продуктами, на плечі важка повна сумка. Пакети з продуктами відібрав і тільки потім відступив:
А в сумці що?
Та так. Неїстівне,Галя поставила сумку в куті передпокою. Дивилася на Тьому напружено.Зголоднів? Ходімо вечеряти.
Тьома поніс на кухню продукти і куплену вечерю. Викладав усе на стіл разом із порожнім гаманцем і мобільним дружини і навіть не здивувався тому, що мобільний і гаманець не в сумці. А в передпокої Галя швидко скинула чобітки і тепло-жовту куртку, трохи відкрила сумку, аби Мурчику стало чим дихати, погладила його:
Трохи почекай. Скоро дам тобі молока.
Посунула на кухню, ніби приречена. «Повечеряємо, і вже тоді все розповім. Розповім. Тільки б не розплакатися»,вмовляла себе, та все ж не уявляла, як відкриє рота і вимовить: «Тьомо, у мене ВІЛ!»