Дідько!завмер біля водійських дверцят.
Що робити? Шкірою відчував: йому би краще заразподалі від награбованих багатств. Не їхати в далекий Козелець, лишити автівку в тихому провулку, якнайскорше повернутися до обителі, щоб зорганізувати собі яке-не-яке алібі про всяк випадок, і по-тихому відіпрати від крові підрясник. Але як покинути напризволяще жирну здобич?! Та Юрка на шмаття порве від нетерплячки і невизначеності, коли він скнітиме у монастирі, а його дорогоцінна, набита скарбами жабка чекатиме на нього тут, у тихому провулку!
Уявив альтернативу: ось він за кермом «міні-купера», вже далеченько відїхав від Києва, аж поліція. Стояти! Чи просто зупинився кави попити у придорожній кафешці. Дівчина за стійкою подає йому каву і каже: «У вас, отче, ряса в крові!» Чи вже доїхав до Козельця, знайшов того Гавану, що він лише знайомий його знайомого, тобтогеть незнайома людина, і ще невідомо: чи можна їй довіряти? А якщо те падло посеред ночі накине на шию Юркові удавку і задушить, аби автівку забрати, наприклад! А в автівці ж
От же сука!не знати кому, бо так розгубився, ажсльоза. І сам собі: та думай, Юрку, думай, бо просто тирлуватися біля автівкище гірше! Скоро на тебе озиратися почнуть!
От же сука!геть засмутився, посунув провулком. Недалеко відійде! Тільки для того, аби не привертати уваги людей, що вони ніби з-під землі повиростали: і все більше їх у тихому провулку, все більше! Метрів за пятдесят зупиниться, ніби йому зателефонувати треба, озирнеться на жабку: чи в порядку?
За пятдесят метрів не зупинився, тягнув ноги й далі, бо раптом згадав послушника Тараса Подоляка з Тернопільщини, з яким потоваришував у монастирі. Був у Тараса «пунктик»: обливався холодною водою у дворі щоранку. І хоч там дощ падає, сніг, завірюхаоднаково дурник пнеться, хоч і тремтить щоразу від холоду, як те гілля на вітрі!
Тарасе, нащо ти так над собою збиткуєшся?спитав його раз Консуматенко.
Бо істинно вірую у Господа нашого,відповів Подоляк, пояснив: дав обітницю мордувати себе льодяною водою щодня на підтвердження віри, бо вірить, що Бог його врятує, не дасть захворіти і померти. Тож тепер не має права хоч день пропустити, бо то буде ніби сумнівом, ніби фактом, що не вірить, вагається.
Господь випробовує міцність моєї віри,сказав тоді Подоляк, а Юрко Консуматенко ті слова нині згадав.
Збудився. Точно! Так і є! То вищі сили, а може, і сам Бог випробовують Юркову віру у дідові пророцтва про недоторканність багажника «міні-купера».
А я вірую! Істинно вірую, що дід не збрехав! От піду зараз, і ніяка сука до моєї жабки навіть на кілометр не підійде!завівся, крокширше. Все будесупер! І тільки одна істерична думка рибиною без води: а раптом
До монастиря повернувся ще до опівдня. По-тихому перевдягнувся, сховав закривавлений підрясник, щоби випрати його вночі, коли всі поснуть.
Шкода, сам не можу сховатися,занервував, бо напруга зашкалювала,ані вдихнути, ані видихнути!та для якого-не-якого алібі мав бути на видноті, посеред інших послушників. На автоматі виконував звичну роботу, рухав руками-ногами, та мозок виїдала лише одна думка! «Йолоп!бідкався.Який же я йолоп! Нащо ж я покинув у багажнику кейс і сумку?! Який у тому сенс?! Віру перевірити вирішив? Та чи я геть хворий, що утнув таке безглуздя? Козел я! Мене Бог точно покарає за таку дурню! От щоби я був здох! Завтра прийду до жабки, відкрию багажник, а він порожній!..»
Перед очіпорожній багажник. Дідько! Аж би заволав чи зірвався і побіг у тихий провулок, та відчуття самозбереження затуляло пельку, змушувало і далі на автоматі рухати руками-ногами, підбадьорювати себе:
Все буде добре, у мене ж фарт тепер.
Коли впав вечір, навіювання вже не допомагали. Разом з іншими послушниками сидів за столом у трапезній, механічно колупався ложкою у тарелі, та думав лише про одне: що б такого вигадати, аби здиміти з обителі, збігати у тихий провулок і перевірити багажник іржавого «міні-купера»? Що?! Вкотре спробував підхльоснути власну вигадливість чітким запитанням, та лише зрозумів: не можна зараз за жодних умов з монастиря виходити. Надто підозріло!
Од відчаю кинув ложку в таріль, затулив лице долонями і, як не намагався стримати безсиле роздратування, не змігпрорвалося істеричними, невтримними, майже неконтрольованими риданнями.
Господи! За що?! За що?!голосив крізь сльози, і як браття не випитували у Консуматенка, що за гіркі думи стали причиною тих чистих сліз, лише хитав головою, мовляв, облиште мене наодинці з моїми гіркими думами. Браття змилосердилися, не чіплялися, лиш пообіцяли помолитися за Юрка. І не збрехали, бо вночі, коли Консуматенко врешті виправ закривавлений підрясник, підкинув його до монастирської пральні, опісля ніяк не міг заснути і від того тинявся коридором, то чув, як у своїх келіях моляться браття.
Увесь наступний день послушник Юрко Консуматенко виглядав так, наче не просто загубився у нескінченному віковому лісі, не тільки втратив компас, усі запаси їжі і води, а й лишився рук-ніг, зору, слуху і будь-якої надії на спасіння. Сидів, як прибитий, на лаві під розкішним голим дубом, чіплявся очима за землю.
За що?! За що то мені?все повторював.
Під вечір упав на коліна перед настоятелем, попросив дозволу і благословення піти з монастиря, щоби не тут, не в обителі, не у дружньому колі братів, а у складному і суперечливому світському житті стати більш міцним у вірі і лише після такого непростого випробування повернутися до обителі.
Бо обливаюся сльозьми від того, що раптом усвідомив: посеред братів дуже просто вірою пишатися, а от робити те саме поза межами монастиря складніше. Маю той відповідальний шлях пройти,брехав зі щирим хвилюванням.Відчуваю, що Господь того від мене вимагає.
«Гудбай, підряснику, молитви і гидка їже! Ягеній»,хвалив себе пихато, коли прощався з браттями, бо цілком аргументовано і без підозр покидав обитель того ж вечора вже у звичайному цивільному одязі.
А Тарас де?спитав одного із послушників, бо тільки тепер усвідомив, що вже другий день не бачить товариша.
Застудився сильно вчора,відказав той, здивувався.Хіба ти не по ньому вчора плакав?
Юркове серце впало.
Так Тарас де?перепитав.
Помер сьогодні вранці
Не міг він померти! Він же теє зміцнювавзамовк від жаху, бо уявив не мертвого Тараса Подоляка, а порожній багажник «міні-купера».
Сука! Сука!біг до «міні-купера», психував. Оце його Бог підставив! Змусив повірити у дідову маячню, аби потім показати дулю? А так взагалі можна? То не злочин Бога проти віри?! Мають же бути константи, незмінні й непорушні основи, щоб за них зачепитися у вірі! От, наприклад, хай хоч земля лусне, тільки би жабка зберегла Юркове багатство!
У тихий печерський провулок увірвався, ніби у страшну безодню пірнув. Роззирався: ніде підступу не видно? Ніхто тут на нього не чатує? Все спокійно? Відчиняв багажник, тремтів од хвилювання. Зараз отримає відповіді на всі запитання! Дізнається не тільки, бідний він чи багатий, а й чи варто вже так на віру покладатися!
Віра Вірато таке святе діло!прошепотів затято, коли врешті побачив у багажнику і сумку з хмельницьким мотлохом, і поцуплене у ченців, і багатство з квартири старої жінки, і кейс. Спробував знову кейс відкрити, та без успіху. А цікавість уже пекла у дупу: що ж всередині? За що чоловік у двох куртках одна поверх одної життям поплатився?
Зараз уже точно дізнаюся!за кермо і гайда подалі од тихого провулка у таке глухе місце, де можна без остраху бити каменюкою по замку кейса, поки той не відпаде. Тиснув на газ, із роздратуванням згадував Тараса Подоляка. Нормальний хлопець. Тільки дуже вже цькував свого Бога отими викликами, а воно ж, певно, і Богові не дуже подобається, коли до нього з постійними претензіями: типу якщо якийсь хлопець щодня водою обливається, так Бог має за тим спостерігати. А Богові, може, набридло на одне й те саме дивитися! Богові, може, теж щодня нове шоу подавай. Ну, не витримав. Взяв і перекрив кисень спортсмену Буває.
Кейс злякався так по-людськи, так зрозуміло. Як ото людина втрачає голову і обсирається від страху, так і він: у глухому тупику на ДВРЗ біля лісу Консуматенко поклав кейс на пасажирське сидіння поряд з водійським, присвічував собі ліхтариком і довгу годину все натискав і натискав кнопки замка, відшукуючи правильну комбінацію, яка б відкрила кейс, і все марно, та варто було лише занести над кейсом руку з каменюкою, як у кейсі щось клацнуло. Замок смикнувся і відкрився.
Юрко відкинув кришку і очам не повірив: кейс був ущерть заповнений баблом. Банківські упаковки доларів щільно тулилися одна до одної. Скільки ж тут грошей?
Невже мільйон?озвучив мрію всіх без винятку людей на планеті. Кинувся рахувати: вісімдесят пачок по десять тисяч баксів у кожній!
Аж розсміявся! Так он як щастя виглядає! Заливає жагу бажань шампанським: бери все, що хочеш.
Хочу! Тачку круту, шмотки суперові, годинник, каблучку з діамантом! У Париж! Чи до океану! Чи щоби японки мені еротичний масаж робили! Чи замовити вечерю з Бредом Піттом! Чи з Анджеліною Джолі! Чи з Бредом Піттом і Анджеліною Джолі! І дивитися, як вони чубляться! І щоби можна було ставки робити: хто кого! Яхту куплю! Точно! Чи ні? Спершу хату круту! З гаражами! Щоби всі тачки вмістилися. І жабка теж!
Задумався. Може, не варто коштовні автівки купувати, бо він же весь час має на жабці пересуватися, аби удача при ньому лишалася? Так же дід пророкував? Ейфорія ще не відступила, відганяла слушні запитання. Перебирав пачки доларів, усе усміхався, як той дурник.
Матір Божа! Такі гроші Убив би за них! Тобто вже Тобтомене ж грохнуть, якщо хтось дізнається, що в мене цей кейс!
Йой Допетрало дурне! Ліхтарик враз вимкнув! Засовався, у навколишню темряву вдивляється: нікого поблизу нема? Ніхто не спостерігав, як він у салоні «міні-купера» валізу грошей перераховував?! Дістав з-під сидіння гайковий ключ, вислизнув з автівки, обійшов периметр: ніби нікого.
Треба гроші сховати!
Відчинив багажник, довго кумекав, як замаскувати награбоване. Врешті-решт баксюки з кейса склав у звичайний целофановий мішок для сміття, запхнув його під заднє сидіння «міні-купера», та враз і вийняв, бо дідхай йому грець!казав лише про багажник як про суперсейф, тож поклав мішок на самісіньке його денце. Поверхсумка з речами із квартири старої довірливої жінки. Поряд сумка з хмельницькими здобутками та поцупленим у монастирі. Прикрив усе це запаскою, порожніми пластиковими шестилітровими бутлями, які жили в багажнику, певно, від народження. Безпритульними лишилися лише порожній кейс і велике шовкове покривало. «І покинь їх тут! Нащо тобі той мотлох?! У тебе бабла теперяк іграшок на різдвяній ялинці!»промайнула у Юрковій голові чужа йому думка, бо не збирався нічого викидати.
До Козельця подамся! Продам Гавані все, що мені зайве. Бо гроші мені точно зайвими не будуть,вирішив, хоча хвилиною раніше цілком логічно розмірковував про те, що варто не метушитися і не світитися у різних регіонах рідної країни, а надійно сховати багатство і залягти на денце у психлікарні, наприклад, у будинку для літніх людей чи знову в монастирі.
Поклав до алюмінієвого кейса велике шовкове покривало. Кришка кейса не втрималася, впала. Замокклац! Закрився, і як Консуматенко не намагався знову його відкрититак у нього нічого й не вийшло.
От же ти сука!вилаявся на кейс. Кинув його на заднє сидіння автівки. Прощавай, Києве! Консуматенку тут сподобалося! Якось ще повернеться!
Вивернув з-під лісу на Алма-Атинську, щоб через неїна Броварський проспект, а з нього в бік Чернігова, на пів дорозі до якого і стояв собі Козелець. Отут і побачив дівчину: сиділа на бордюрі з котом на руках, поряд стояла немала рожева валіза. Та Консуматенка вразила не чергова легка здобич, що просто просилася в руки: варто лиш ледь пригальмувати, випростати руку, підхопити валізу за ремінець і чкурнути Консуматенка вразив кіт, якого дівчина турботливо притуляла до себе, бо на шиї кота виблискував металевими шипами і кільцями жовтий ошийник! Цей ошийник син старої довірливої жінки власноруч злампічив з упольованого кабана. Другого такого немає!
Консуматенко і сам не знав, чому натис на гальма. Нога смикнулася? Сидів у автівці, дивився на дівчину, ще шукав слова, аби обережно випитати, як кіт із багатої квартири довірливої старої жінки опинився на столичній околиці, а руки-ноги вже рухалися. Розчахнув дверцята, вийшов. Повільно пішов до дівчини.
Підвела на Консуматенка заплакані очі.
Не знаєте, чи є десь тут поблизу ветеринарка?..
Сідай!мовив хижо.Підвезу
Старенькому «міні-куперу» перевантаженняяк людині ожиріння. Рипів двигуном: коли встигнув «наїсти» до біса зайвих кілограмів?! Багажникповний! На передньому сидінні поряд із водіємзаплакана дівчина з кволим котом на руках, на задньомувелика рожева валіза і алюмінієвий кейс розляглися.
Консуматенко демонстративно-зосереджено вів автівку в бік Броварського шосе, тихцем косував на дівчину. «Якась вона порожня! Пофігистка, певно. Чи, може, колеться. Тітакі. Геть відморожені. Дивно, що з котом возиться. Не мала би Та однаково! Хай тільки признається, як кіт до неї потрапив. Валізу заберу, дівкуу тришия, а кота прибю, козлину!» Згадка про кота змусила колишнього послушника зиркнути на скривджену тваринку. «Ти що зириш, падло?!»занервував подумки, бо кіт, якого дівчина обережно притискала до себе, не зводив з нього очей і, здавалося, якби мав сили, то вже вчепився б у водія
Давно кота маєш?запитав аж занадто голосно, ніби те мало нагадати котиську, що з Консуматенком краще не перетинатися зайвий раз.
Кіт не мій. Знайшла У містіслова-обрубки.
Просто знайшла?
Так.
Чому ж ти не спитала людей: чий це кіт?
Не було людей. А кіт під лавою сидів.
Тобто ти не знаєш, чий це кіт і звідки?
Не знаю.
І що з ним не так?
Лапка зламана. Внутрішні органи точно пошкоджені, бо геть не рухається. Якби тільки лапкавін би на трьох гасав. Я таке бачилазамовкла, роззирнулася.Куди ми їдемо?спитала тьмяно.
«Міні-купер» саме вивернув на Броварське шосе, мчав у бік станції метро «Лісова», за якою місто закінчувалося лісом.
У Бровари. Знаю там ветеринарку, яка цілодобово працює,відповів Консуматенко, бо стрельнуло: треба за місто виїхати, знайти місце темне-безлюдне і там уже розібратися з валізою, котом, дівчиною. І даліна Козелець.
Добрелегко погодилася. Дивилася перед собою, вперед, та наче бачила те, що лишилося позаду.
Добре,повторив Консуматенко, бо вкотре вразився магічній силі іржавої жабки: геть перестав сумніватися в тому, що до дівчини з котом його теж привела автівка, щоби поставив остаточну крапку у справі про пограбування квартири старої довірливої жінки. «Усе будеяк по нотах!подумав легковажно.Треба лише бензину залити, аби не застрягнути десь на трасі посеред ночі, а з усім іншим впораюся!»
Повернув до АЗС на виїзді з міста і навіть зрадів, що заправника кудись занесло: краще сам вставить пістолет у бензобак, ніж чужа людина буде поряд крутитися й у вікна автівки заглядати. Пішов до будівлі АЗС платити за пальне, а коли вийшов назовні, то побачив: дівчина з котом на руках стоїть біля «міні-купера», схвильована, розгублена.
Скоріше, прошу, скоріше! Мурчику геть погано!гукнула Юркові.
А тут звідкілясь і заправник, чорти б його взяли! І чорний, як ніч, великий «ленд ровер» до АЗС підїжджає Та вони знущаються чи то просто чергове випробування Юркової віри у діда-віщуна?
Консуматенко збудився, завівся. Швидко йшов до дівчини.
Нащо ти притискаєш кота до себе? Ти ж тільки гірше робиш! Поклади його на заднє сидіння і поїхали скоріше до ветеринарів!сказав, бо не хотів бачити гидоту, яка йому спину пошкрябала! Хай на задньому сидінні теліпається.
Дівчина не протестувала. Лиш повернулася до заднього сидіння, простягнула руку, аби притримувати Мурчика, і скільки їхали від заправки в бік Броварів, не зводила з нього очей. У дзеркалі заднього огляду ще виднілися вогні столиці, коли дівчина раптом схлипнула, повернулася до Консуматенка і прошепотіла:
Зупиніть
ПозадуКиїв, попередуБровари, між ними кілька кілометрів темної від лісу на узбіччях траси. Вітер розгулявся. Вночі рвав повітря на короткі жорсткі шматки, шмагав ними, ніби віниками: по лісу, по самотньому «міні-куперу», що застиг при дорозі з увімкненими фарами, по людях.
Консуматенко не помічав вітру. Стояв біля автівки, ледь стримуючи лють, спостерігав за дівчиною: під деревом на узбіччі голими руками рила у мерзлій землі ямку, а те мертве падло, для якого вона пальці калічила, лежало у салоні, у кривавому блювотинні, бо ним і закінчилося котяче життя. «Таки харконув мені кіт у душу!злився Консуматенко.Спеціально попсував салон! Помстився, козлина!»