І ще досить багато всього такого.
Altius, fortius?
У тій місцевості, де я здобував дитинство, частіше, ніж в інших відомих мені місцях, траплялося летюче каміння. Зрештою, це було так часто і різноманітно, що саме цілеспрямований політ міг вважатися нормальним станом каміння.
Каміння було різне. Кругле, пласке, кострубате, гладеньке, сіре, чорне, крихке, шарувате, з червоними прожилками, з відбитками черепашок і рачків давнього моря. Було також надто багато кременю. Один знаменитий арабський мандрівник описував цю місцевість як важливий сакральний пункт на надзвичайно важливому панконтинентальному великому кремнієвому шляхові. Також на цих горбах час від часу викопували цілі відра різноманітних камяних знарядь, тож не тільки природа, а й затемнена історія давала поживу для розуміння й уяви: якими всілякими можуть бути камені.
Каміння виростало тут краще, ніж картопля. В кожному разі, готуючи поле до картоплі, щороку виймали каменів не набагато менше, ніж дрібної бульби восени. Каміння завжди було під ногами і, що важливіше, під рукою.
Дорослі його переважно двигали, визбирували, кололи. Ним мостили дороги, фоси і стежки, на яких в іншому разі мало би бути болото. Камінням обкладали джерела. З каміння робили загати на потічках, аби утворилося хоч малесеньке плеско, де би можна було принаймні лягти у воду. З каменів складали фундаменти деревяних хатів, склепіння пивниць, цямриння криниць, опори кладок, камінням обкладали основи всіляких вертикальних стовпів і стовпчиків.
Натомість дітипорушуючи біблійний детермінізмкаміння розкидали. Кидали його, кидалися ним. Тому тут так часто траплялися летючі камені. Базовою еволюцією дитинства ставала зарадність із каменем. Узяти, потримати в руці, обхопити пальцями, втримати, перекинути з руки в руку, підкинути і зловити. Потім якось кинути. Розвиток проявлявся спочатку у важкості каменя й дальності кидання. Вся середня школа полягала винятково у цільності: влучити каменем точно туди, куди намірився. Вищим же було вміння безпомилково вибрати з усіх каменів у найближчій доступності саме тойза формою, за вагою, за структурою, яким треба найефективніше скористатися для того, що потрібно тут і тепер. На каміннях таким чином шліфувався мозок. А попри ньогоі чіпкість пальців, ергономіка складних рухів, спостережливість, точність, вивіреність, швидкість просторових розрахунків, незворотність і відповідальність.
Бо каміньзавжди небезпека. І для того, хто кидає, також (там казали «такі»).
Тепер самому видається неправдоподібним, але ми кидали годинами. І у кожного з нас кидали також. Перекидували через річку, дах, дерева, дроти. Ціляли в стовпи, стовбури, калабані, галузки і яблука, які несли потоки. Збивали горіхи і грушки. Вели справжні перестрілки камінням, ховаючись у фосах, шкапах, за колійовими насипами. Брали багато каміння в руки, ставали купкою, всі разом підкидали свої камінці до неба, встигали обнятися, пригнути голови і промовити: «На кого Бог пошле». Досягненням особистого контакту було те, що ти можеш з кимось легко перекидатися великим важким каменем. Підручне каміння якось так впливало на самоусвідомлення, що у певному сенсі вирівнювало права сильніших і слабших. Історія Давида з Голіафом була цілком натуральною. Потенційний кривдник завжди знав, що покривджений може вхопити камінь (там казали «плиту») і в цьому сенсі виявитися вправнішим. Усі зважали також на психопатів. І завдяки камінню не боялися здичавілих псів. Через камінь приходило перше знайомство з болем. Через біль від каменя зявлялася перша емпатія. Нас не дивувало, що десь колись когось каменували, якраз це було цілком зрозумілим.
Світ стає інакшим, коли летюче каміння є не магічним реалізмом.
Через багато років (але вже і багато років тому) я мусив цілу ніч проходити злобною осінньою Варшавою. Якісь легендарні кримінальні дільниці. Поодинокі пяні, цілі горстки вгодованих і крикливих хлопаків у вєтнамських дутих куртках. Але мені було спокійно, як у дитинстві. Навіть дозволив собі зайти у кілька люмпенських кнайп, незважаючи на смішну беретку і білий плащ. Бо у кожній кишені того плаща лежало по дві дрібні бруківки з Королівського тракту, який тоді ремонтували, а у кожній порепаній рукавиці долоню студив бездоганно круглий камінчик з берега Вісли. Мій дзядзьо на таке казав «жолудь». Відповідно, і погляд був таким, що нічого поганого навіть не збиралося статися. Камінь око точить.
Чистий страх
У деяких пристойних домах доводиться пити чай із чистих порцелянових горняток, всередині аж коричневих від усіх попередніх якісних чаїв, які у них наливали. Натомість моя напарниця у барі передовсім шурувала содою дно кожної філіжанки, яка стояла на тарілочці, де збиралися краплі кави або чаю. Не могла інакше, вважаючи, що якраз невидима сторона денця має бути бездоганно білою.
Так само старший прапорщик У., перевіряючи вранці нічне прибирання казарми, дивився не на підлогу, а запихав пальці за деревяні панелі на стінах коридору і майже завжди знаходив там якщо не сміття, то принаймні порохи. Між іншим, туди дуже часто зовсім ненавмисно запихав погашені недопалки або папірчики від мятних цукорків прапорщик X., який навіть на автономних радіосеансах у лісах не тільки щодня прав у гарячій воді свої труси і майку, але й прасував їх, скроплюючи офіцерським одеколоном. Наша сусідка Раїса Петровна шаліла, дотримуючись правил гігієни, яких ще у ранньому дитинстві перед Першою світовою набралася від свого дяді-фелшера. Два рази на тижденьодин із них обовязково припадав на неділювона довго тріпала усі хідники та інші підстилки, її лазничка завжди пахла хлоркою, у нас вона ніколи не торкалася клямок, чекаючи, поки їй відчинять двері. Але, приносячи якусь городину, немиту і з грудками землі, без жодного злого умислу клала її на кухонний стіл, просто поміж тарелями, з яких ми їли обід. Вона йшла, не торкаючись своїми чистими руками нашої інфекційної клямки, і мама починала протирати стіл спиртом, а начиння виварювати в окропі з додатком соди.
Я знаю людей, які мають понищені руки від регулярного миття, але днями не міняють шкарпеток; які здобули алергію від надмірного використання прального порошку, але щохвилинно витирають ніс долонею; які не торкаються тварин, але можуть витирати масні пальці об штани. Страшенно поширеними є також мирне співіснування блискучої вітальні і запущеного туалету, наґлянсованих мештів і поскладаного в мушлі брудного начиння, дезінфекційних засобів на родинному пікніку і куп сміття на березі річки
Таких тонкощів і особливостей настільки багато, що варто визнати: загальне визначення «чистість» (або «чистолюбивість» чи «акуратність») попросту нічого не означає. У цій царині практично не буває універсальності і рівноваги. Переважно кожен має свій індивідуальний набір того, про чистоту чого дбає. Переважно у деяких видах очищення і вичищення кожен так само перебільшує, як на інші не зважає.
Цей набір залежить від усієї попередньої послідовності вражень і знань, починаючи від темпераменту, пренатального досвіду, родинних моделей і закінчуючи вродженими й виробленими властивостями розуму, який, зрештою, так само не може бути різностороннім і всеохопним.
Мало хто здатний жити настільки усвідомлено, щоб раціонально підтримувати чистоту у всіх відношеннях. Здається, що чистолюбство взагалі тримається не на тому, чого хочеш досягнути, а на тому, чого не можеш витримати. Тобто на страхові чогось, що тебе тривожить. Тим часом занечищеності, яка не межує з фобією, можеш навіть не зауважувати.
І це стосується не тільки поверхонь і матеріалів. Принципи гігієни однаково поширюються на мовлення, поведінку, вчинки, стосунки, думки і філософствування. Найважливішим у цьому всьому є здатність розглядати власну і чужу чистоту як проявник, як модель до усвідомлення неможливості повного порозуміння, до прийняття того, що манера поведінки залежить передовсім від пережитих емоцій, а не доступних знань. І розуміння того, що попри найбільше старання у тебе є безліч брудних деталей, а у того, хто тобі здається брудасом, обовязково заховане щось бездоганно чисте.
Щоправда, колись Серж Ґензбур, бажаючи хоч трохи порятувати від себе жінок, які його прагнули, перестав голити щетину, чистити зуби і нігті, мити голову і черевики, прасувати сорочки. І нічого з того не вийшло, тобто стало ще гірше, тобто аж тоді він перетворився на секс-ідола. Ніколи з таким не вгадаєш.
Дані для систематики
Сестра бабці обрізáла гострим ножем шкірку тонких кромок формового сірого хліба так, що весь периметр мав тільки один розріз у кутику. Хліб вона змочувала молоком і підсмажувала грінки на маслі, іноді додаючи трошки сирого яйця. Крім того, снідала кількома горіхами восени, підсмаженими голубінковими шапками, коли верталася з лісу на горі, де збирала рижики для маринування на зиму. Від червня до жовтня завершувала сніданок свіжими суничками, щойно зірваними на маленькому бездоганному городчикові.
Бабця з дзядзем також їли на сніданок хліб. Спочатку кромку чорного, яку дзядзьо називав фундаментом, потімбілого. Хліб мастили свіжим маслом. На кількох тарілках були посічена зелена цибулька, молодий часник, стара бринза. Намащений хліб перевертали маслом вниз і притискали, як прес-папє, до порізаного, щоб на бутерброд додався верхній шар омочки.
Всі шкільні роки ми з братом снідали переважно залишками вечері: якась каша з молоком або нагріта варена картопля.
Сестра діда їла тільки щось рідке, тому, коли батьків довго не було вдома, вона щоранку годувала нас рогаликом або бубликом, розмоченим у гарячому молоці.
Тато перед роботою пив каву стоячи, а вже на роботі випивав фляшку кефіру.
В армії головною сніданковою коштовністю були двадцять грамів масла, а в неділіще й два яйця. Делікатесом була канапка з маслом і розтисненими на ній твердими жовтками.
В інфекційній лікарні на сніданок давали дієтичну зупку, яка залишалася із вчорашнього обіду.
Були ще інші сніданки Свіжий сік із помаранчі, цитрини і яблук в Іспанії. Пів шклянки коньяку з холодильника на Кавказі. Зелений чай з жасмином. Сира несмажена гречка, залита домашнім йогуртом. Замерзлі мясо-кашані консерви у тридцятиградусні морози. Двадцять ґатунків оселедця з чорним хлібом.
У закордонних готелях хотілося попробувати всього з багатющих шведських столів. У радянськоподібних дорогих готелях офіціант приносив яєчню, апельсиновий нектар, плястерок фігурно врізаного голандського сиру з листочком петрушки і розчинну каву.
Косарі снідали вже після роботи, а подорожні у поїздахдо прибуття на кінцеву станцію.
Коли я працював у барах, то після вчорашньої зміни починав снідати вже знову на робочому місціспочатку нічого, потім мінеральна вода з цитриною, потім кава, потім перша склянка вина. Натомість, працюючи вчителем, нащось снідав перед восьмою і вже після другого уроку відчував нестерпний болісний голод.
Живучи у гуцулів, снідав кулешею з бринзою, обідав і вечеряв теж нею. Ціле літо у себе в горах ми їли на сніданок тільки сир з помідорами. А був такий час, коли діти не хотіли вранці нічого іншого, крім гарбузової каші на молоці.
Ціле десятиліття кожен у нашім домі снідав якось по-своєму й у свій час. Я робив сніданки впродовж кількох годин, тож сам живився крихтами всього. В часі канікул ми з дітьми намагалися дотягнути зі сніданням принаймні до першої години. Навіть це видавалося поспіхом. Передовсім мав поснідати пес.
Теперішні часи розмили різноманітні класові, станові, навіть групові ознаки. Врешті, й багатство та бідність у середньому статистичному відрізку є умовними. Традиції також впливають менше, ніж мінливість модних тенденцій. Географічне походження харчів перестало бути вирішальним.
Але є надійний маркер способу життя і ставлення до вибору цінностейсніданок. Не якість, вартість і кількість спожитої вранці їжі. Класифікаційний і системаційний поділ у типології якості життя проходить через кілька сніданкових параметрів. По-перше, коли ти снідаєш. По-друге, з ким і де ти снідаєш, кому ти робиш сніданок і хто робить тобі. По-третєі найголовніше, скільки часу ти можеш дозволити собі уділити на ранкову їжу. Це якщо не зважати на те, скільки поживи тобі потрібно, щоб цілий день робити те, що маєш робити.
Елементарно
Треба знати свою адресу і точний маршрут з дому до школи. Треба знати дату свого народження. Табличку множення треба знати, як Отче Наш. Отче Наш просто знати.
Треба, щоб ти вмів плавати, грати на фортепіано, танцювати, ходити на ходулях і стріляти з пістолета, давав тато завдання на рік. Культурній людині треба знати хоча би сто латинських висловів. Товариський чоловік мусить уміти грати у шахи, на біліярді, у преферанс і бріджа, повчав товариський батько товариша. Ви мусите знати гімн Радянського Союзу й УРСР з будь-якої лінійки будь-якого куплета, вимагав завідувач міського відділу культури. Люби і знай свій рідний край! Три закони Ньютона, теорему Піфагора, кількадесят алгебраїчних формул, іменники першої відміни, кровоносну систему риб і кістяк птахів, «Партія веде», «Заповіт». Щоб називатися посереднім ботаніком, треба знати мінімум сто карпатських видів. Для здачі нормативів ГТО треба могти підтягатися десять разів, стрибати з місця на метр сімдесят, кидати гранату на тридцять метрів. У комсомол не приймуть, якщо не знати шість його орденів. Залік не здаш, не знаючи всіх з'їздів партії. Зразковий солдат мусить назвати усі країни Варшавського договору і всіх вищих керівників армії та флоту. Радіотелеграфіст другого класу зобовязаний приймати і передавати азбукою Морзе двадцять вісім груп за хвилину. Учень першого класу повинен читати сто слів за хвилину. Щоби вважати себе ознайомленим з камасутрою, треба вивчити ази ще кільканадцяти вмінь. Благородній людині досить уміти фехтувати, їздити верхи, знати генеалогію, етикет і навчитися бути дотепним, вичитав десь брат. Письменник мусить просто сідати і писати те, що добре знає. Принаймні косити і рубати дрова. Хоча би завести машину і повільно поїхати по порожній дорозі. Я вже не кажу про техніку безпеки, десятки іспитів з різних дисциплін, списки рекомендованої літератури і словнички різних мов, пін-коди, номери телефонів, розклади поїздів, вимоги щодо перетину кордону, дату спалення Яна Гуса, дівоче прізвище матері Як треба, то треба. Я все це поступово знав і умів. Не можна сказати, що шкодую, не можна сказати, що все це дійсно було потрібним. Добре, що сам додумався до того, щоб самостійно навчитися надавати першу (а часом і останню) медичну допомогу.
Але попри то все я забув, як робляться базові речі. Тепер дивлюся на девятимісячну людину і, не перестаючи бути таким, який знає, що є для чого, що після чого виникає, що як функціонує, намагаюся повторяти за нею доступні їй рухи, погляди, відчуття, здивування, відкриття, повертаючись до елементарного і найважливішого, про яке ніхто не казав мені, що треба. Життя, в якому панує не мусиш, а можеш, не повинен, а здатний.
Він до всього доторкається руками. Долонею, переважно цілою, виокремити один палець ще не має потреби. Найбільше бє по поверхнях, в тому числі по інших руках, своїх і чужих, але також і по клавішах фортепіано. Перевіряє все на пружність, на опір і податливість: підлогу, стіни, шиби. Треться рукою об фактури: різне дерево, різний метал, різний текстиль. Мне папір, сливку, виноградину. Інший базовий підхідхапати. Траву, листя, шерсть звірів. Намагається повязати розмір з вагоющо як тримати. І на що як тиснути, скажімо, на клямку. Він лазить на колінах і руках, залишаючись часом на одній руці. Дійшовши до перешкоди, він перевіряє її своїм напором, щоб знати, що робити далі.
Він досліджує звуки. Передовсім удари чогось об щось. І свої власні. Вивчає, як можна фуркати губами, клацати язиком, пищати і гудіти. Пищить і гуде у різних просторах по-різному, лапаючи луну. Він завжди обертається на різні звуки, бо звуки є ознакою події.
Йому подобаються люди зі жвавою і виразною мімікою. Йому здається, що одежаце частина особи, але він розуміє, що окуляри і коралі є чимось додатковим. Його око уважно слідкує за водою, яка тече вертикально, але ще байдуже до горизонтальних водних поверхонь. І все-все він все ще перевіряє губами. Він любить відповідати сміхом на сміх. А спить так гарно, аж стає страшно, заки не придивитися, що груди легенько піднімаються й опускаються. І такого різного так багато, що може не вистачити дня, щоби повторити все, що було одного дня.
Ще таке спостереження для іграшкової індустрії. Здається, що людей у такому віці трохи кумарять кольори і конфігурації запропонованих іграшок. Ліпше каміння, пси, баняки, ложки, патички, шнурки і шматки. І обовязковосправжнє доросле взуття.