Москва в порівнянні з Миколаєвом Лялі здалася людським мурашником. Аж девять залізничних вокзалів вихлюпували у місто тисячі й тисячі прибулих з усіх пятнадцяти республік великого могутнього. Отетерілі гості столиці з подивом і острахом занурювалися в розкриту пащу метронеповторне підземне диво, що було створено безбожним комуністичним ідолом за планом середньовічного алхіміка.
Молода душа гнучка й податлива. Через кілька діб Ляля добре освоїлася серед строкатої за складом спільноти абітурієнтів, подумки виокремлювала собі дівчат, з якими буде товаришувати після вступу; накинула оком і на хлопців Але ні, вона варта більшого! Це ж Москва! Можна познайомитися або з лауреатом чого-небудь, або з режисером будь-якої кіностудії, або Вона не буде поспішати.
І тут гримнув грім. Ляля не пройшла навіть першого туру іспитів, мета якогозалишити претендентів з відповідними фізичними даними.
На невеличкій сцені учбового театру абітурієнти складали творчий іспит з класичного танцю. Ляля встигла зробити тільки кілька балетних па, як одна жінка з членів комісію гучно поляскала в долоні: все, зупинись!
Скажіть-но, молодичко, який у Вас розмір бюстгальтеру?
Третій, ледь чутно зніяковіло відповіла Ляля.
Так-так. Третій-то третій, але він ледь тримався на маківках грудей, а решту розкішного жіночого тіла було безжально розплющено під трико.
Ляля, як бачила себе в дзеркало, відмовлялась зізнатися навіть собі, що з пластичного рухливого підлітка вона перетворилася на вродливу пишну жінку. І цим невиправно зачинила собі шлях до великого балету, що прискіпливо добирає собі вироблених на один кшталт дівчат: струнких, довгоногих і пласких. Жінка байдуже сказала: «Наступна». А Ляля все ніяк не могла усвідомити, що це все. Кінець.
Наче уві сні, вона спустилася сходинками на вулицю. Зупинилася.
Крізь уламки надій вигулькувала болюча проблема: що ж тепер казати подругам?! І тут шок від поразки вийшов назовні рясними сльозами.
Скажи-но, хто насмілився образити таку красуню? Я викличу його на дуель!
Лялі від несподіванки сльози враз висохли. Вона підвела здивований погляд на джерело таких незвичних для її вух лестощів і побачила його!
Такого вродливого хлопця вона ще в житті не бачила! Яскраво-жовта «водолазка» підкреслювала геть не худорляву статуру. Штани були як не імпортні, то щонайменше з Прибалтики. Каштанове хвилясте волосся не обскубане звичним бобриком, а більш довге, як у затаврованих на віки вічні в Радянському Союзі бітлів. Пухкі губи привертали увагу, щоб вони там не казали. І величезні блакитні очі, що саме зараз дивилися на Лялю.
Кількох секунд Лялі вистачило, аби оговтатися і навіть вдатися до кокетування.
А якщо це жінка, яка ж тут дуель? поспитала вона у красунчика.
О, я навіть не питаю, чим вона Вас образила! Але чи не була вона стара і потворна? Так то звичайнісінькі заздрощі!
Ляля згадала жінку, що миттю знищила її мрію: так, вона безперечно була не молода. А от чи потворна Мабуть, ні. Але так приємно було вважати, що було саме так! Її, незаперечний талант і неземну красуню, було усунуто, аби вона не затьмарила стару каргу. І власному самолюбству не так дошкульно.
А молодик провадив далі.
Я в цьому гадючнику вже шостий ріквчусь на режисера в ДІТМ. Звик нічому й не дивуватися.
Ляля і так вже була зачарована своїм співрозмовником, а тут ще й почула, що він має відношення до мистецтва. І відразу ж подумки розташувала його десь серед небосяжних.
А Ви абітурієнтка? З якої республіки?
Ляля не хотіла виправляти співрозмовника, що вона вже, власне, і не абітурієнтка, тож вона відповіла тільки на друге запитання:
Я з України, з Миколаєва.
О, так! Тільки на Україні виростають такі розкішні красуні! До речі, саме зараз я підшукую акторку на роль Клеопатри для моєї дипломної роботи. В оксамитовому голосі почали бриніти ділові нотки. Задля цього й біля училища чатую, раптом стріну відповідну дівчину Може, вже будемо на «ти»? Як тебе звуть?
У Лялі серце млосно закалатало від передчуття пропозиції, що має прозвучати. Дещо квапливо відповіла:
Ляля. Мене звуть Ляля.
А, звісно, Ляля, пробурмотів хлопець до себе, як же інакше? А ти не бажаєш спробувати свої сили на головну роль? Всі інші дівчата і нігтя твого не варті!
Як його «спробувати»? А раптом не зможу? Я ж не акторка! пробурмотіла Ляля непевно. А душа раділа: звісно, вона зможе! Вже цього шансу вона з рук не випустить!
Наївна мрія провінціальної дівчинки одразу зануритися в богемне середовище не була така вже нездійсненна. В ті часи, за відсутності єдиного інформаційного простору, який сьогодні значно прискорює пошук виконавців на будь-які творчі проекти, дійсно був шанс випадково отримати роль. В пошуках потрібного типажу для свого героя режисер того часу мав немало потоптати долівку як в учбових класах театральних учбових закладів, так і в школах, спортивних секціях, а то й просто на вулиці.
Чи були щасливчиками обрані, чи ніце ще питання. Акторське щастянестійка сполука. Чи мало є прикладів, як після вдалого дебюту неофіт спочатку підпадав під шквал обожнювання, до якого був не готовий, а трохи згодом його огортало повне забуття як з боку режисерів, так і шанувальників. Добре, як такому виконавцеві не забракне сил знайти себе в іншій професії. А як навіть складеться карєра актора, то його життя, а ще більшежиття акторки дуже залежне від цілої низки факторів. І самий нешкідливий, але й найбільш руйнівний для карєри привід звучав цілком безневинно: ваш типаж є ворожим соціалістичному реалізму.
Дивом дивуєшся, як це Любов Орлова, що її походження сягає дворянським корінням до графа Орлова, фаворита Катерини Другої, не тільки уникла таборів і страти, а й була улюбленою акторкою керманича! Яку надлюдську відповідальність мала відчувати акторка, що її свинарки, пастушки, доярки, реалістично і привабливо відтворені в радянському кіно й були запорукою виживання батьків з жахливим родоводом, сестри з дітьми, коханого чоловіка! Вона змогла прожити все життя і не впасти в неласку можновладців.
А скільки талановитих акторок закінчили свою карєру в злиденній комуналці, без засобів до існування, у коконі штучно створеної непамяті!
І все одно численні безвісні дівчатка прагнули стати акторками! Більшість з них опалювали крила своєї мрії одразу. І то була ласка долі, бо вони ще встигали впорядкувати своє життя.
Серед таких опинилась і Ляля.
2
Хлопець запевнив, що Ляля просто створена для головних ролей, але підготовитись, звісно, не завадить. І тут таки запропонував хоча б трохи прорепетирувати. Чи сумніваєтеся ви, що Ляля погодилася? Десь на споді свідомості майнуло: а де зазвичай репетирують? Може, десь є вільна аудиторія чи то студія?
Ляля ледь встигала за своїм супутником, який спочатку потягнув її в метро. Потім, як вийшли, вони підбігли, стрибнули в трамвай. Трохи підїхали та нарешті зайшли у парадне триповерхового житлового будинку. Всередині досить помітно тхнуло котами.
М-да, не студія.
На другому поверсі супутник Лялі натиснув на одну з чотирьох кнопок дзвоника. Двері відчинила ще не стара, але якась понура жінка в потертому халаті з байки.
Ляля із супутником опинилися в коридорі, який міг би бути просторим, аби не був захаращений бозна чим. Тут були дорослий велосипед, дитяча колиска з якимось мотлохом замість немовляти, дитячі ночви, якісь коробки, обрізки дощок. І впродовж усього коридору висіло декілька мотузок з вогкою білизною.
Ляля була ще маленька, як її родина переїхала з комуналки в окрему квартиру, тож трохи знітилися від несподіванки. Але супутник не дав їй часу на сумніви і швиденько штовхнув її в одні з дверей. Кімната за дверима виявилась хоч і бідненька, але ретельно прибрана і затишна. Стіл було покрито плетеною скатертиною; на столі був графин з водою і два стакани з тонкого скла; на підвіконніяскраво червона герань; на стіні висіла репродукція «Трьох богатирів» Васнєцова; на ліжкустосик подушок в білосніжних наволочках. Ліжко було деревяне.
Хлопець вийшов з кімнати, але швидко повернувся з двома пляшками шампанського в одній руці і плиткою шоколадув другий. Досі Ляля пила спиртне тільки раз, на весіллі у родичів. Та й то як пила: тільки сьорбнула. Але якось не хотілося виглядати провінціальною «синьою панчохою», тож вона покірливо взяла з рук хлопця стакан із шампанським, вислухала якийсь банальний тост і хоробро випила. І І спочатку нічого не відчула. «Багато галасу даремно!»мимоволі подумала Ляля, згадавши застереження мами щодо випивки.
А потім все відбулося як в паскудному романі. Бульбашки шампанського із шлунку спочатку повільно, а потім все швидше й швидше помчали по судинам, розігріли мязи і добулися мозку, аби його відключити. Крізь шпаринки в свідомості проглядалися лише окремі кадри: ось хлопець ґречно бере її за руку і просить пройтись туди й сюди; ось Ляля походжає перед хлопцем в імпровізованому хітоні з простирадла, а під хітоном зовсім нічого; а ось вже не залишилося й хітона А перед очима пухкі губи, що повторюють і повторюють її імя: Ляля, Ляля, Лялечка.
Коли вона прокинулась, хлопця в кімнаті не було. За вікном вже сутеніло. В голові Лялі шуміло, її трохи нудило. І, крім явного дискомфорту в найінтимнішому місці, який не залишав сумнівів, що вона попрощалася із цнотою не уві сні, невідомо чому страшенно свербіла спина. Ляля звелася на лікті і мимоволі глянула під себе. І тут же зіскочила з ліжкана білосніжному простирадлі жваво перебігали з місця на місце з десяток жирних клопів.
В цей час хтось не надто голосно постукав у двері. Мабуть, це хлопець! Ляля із запізнілою соромязливістю швиденько вдяглася і прочинила двері.
Ваш кавалер запевнив, що до ночі вас вже не буде, за дверима виявилася хазяйка. Мені дітей треба вкладати спати.
А де він?
Та звідкіля ж я знаю? Пішов. Давненько вже пішов.
Ляля хотіла ще дещо поспитати, але з жахом згадала, що навіть не знає імені того хлопця! «Господи! Де був мій розум?»з розпачем майнула думка.
Хазяйка підійшла до ліжка і почала швиденько стягувати білизну.
Трохи провагавшись, Ляля все ж таки додала:
Ви, можливо, не помічали, але у вас клопи.
Та чи я не знаю! Зараз намащу гасом, аби хоч би вночі не дошкуляли. Їх би одночасно в усіх сусідів потруїти, так куди його діватися! Аж чотирьом родинам! Так, потроху виводимо, аби самим не отруїтися.
Давайте я допоможу! Лялі було до пекучих сліз соромно, тож вона намагалась бодай так виправити враження про себе.
Та йди вже, я сама впораюсь. Та й кавалер в тебе не жадібний, заплатив непогано А в мене чоловік в увязненні, без права листування. А ти на актрису приїхала вчитися?
На балерину. Не пройшла
То повертайся додому! Не всім же бути балеринами! Нічого не забула?
Ляля роздивилась кругом себе. В сумочні вона знайшла ту саму шоколадку. Навіть не розкриту! Ляля витягнула її і непомітно поклала на стіл. Все! Геть звідсіля!
Ляля повернулася в гуртожиток в препаскудному настрої. Але ніхто нічого не питав. Багато хто з дівчат теж «провалилися» і теж радості не відчували, тож Ляля не виглядала винятком. Ранком вона зібрала речі і поїхала на вокзал, воліючи більше не бачити ані цього закладу, ані Москви.
Дорогою додому Ляля подумки виробила лінію поведінки. Про те, що з нею трапилося, не скаже нікому. Нікому, жодній живій душі! А провал на іспитах? А чому повернулася? Чому? І тут згадався Віктор. Ось він, порятунок! А заміж виходжу, ось чому! Палке кохання, не могла опиратися! А Вікторові вона допоможе зробити карєру. Він наполегливий! Якщо їм вдало керувати А що не надто привабливий, навіть добре! Менше жінки тулитимуться!
Ото так воно і трапилось, що Віктор, як повернувся, вгледів на пірсі Лялю, яка цнотливо опустила оченята додолу, відчайдушно граючи роль закоханої вірної подруги.
Дуже швидко відгуляли весілляможливість без очікування зареєструвати шлюб була одна з пільг моряків. Ляля з панічним страхом чекала першої шлюбної ночі, бо боялася почути докір у відсутності цноти. Не почула. Чи то Віктор був не досить обізнаний в інтимних питаннях, чи, навпаки, більш делікатний, ніж від нього чекала Ляля. Для себе ж Ляля твердо вирішила: все, минулому не має вороття! Більше ніяких коханців! Тепер вона зразкова дружина, зразкова хазяйка, а згодомй зразкова матір.
Як там як, а цієї ролі вона дотримувалася повсякчасно і настільки бездоганно, що й сама потроху почала в це вірити. А Віктор й поготів, бо, добуваючись ненадовго суходолу, він знаходив затишну квартиру, що аж сяяла від чистоти; смачну домашню їжу, про яку за довгий похід він тільки мріяв; а найголовнішерозкішну кохану, яка ані на хвилину не припиняла грати роль до нестями закоханої жінки. Згодом грати роль ідеальної дружини настільки зробилося її звичкою, що Ляля й сама почала в це вірити. Та й врешті решт то чоловікові важко вдати з себе закоханого, а щодо жінки
Через рік у молодого подружжя народився первісток, Сашко. Віктор, як часто буває у батьків, чоловічі амбіції яких цілком задоволені появою першого сина, волів би одразу отримати й дочку.
Навіщо тобі дочка? Інші чоловіки, навпаки, марять синами, спадкоємцями, заперечувала Ляля кокетливо на досить прозорі натяки щодо другої дитини.
Як це навіщо? Аби отримати ще одну красуню. Схожу на матір, тільки молодшу, віджартовувався Віктор.
«Це вже дзуськи! подумки обурено заперечувала Ляля. Ще одна! А як же! В нашій родині має бути одна красуняце я!».
Уголос такого Ляля, звісно ж, не казала. І коли було вичерпано всі аргументи проти другої вагітності, народила ще одного сина, Мишка.
За допомогою синів Ляля намагалася виконати нереалізовані з чоловіком мрії про карєру. Сашко, тільки-но трохи підріс, почав марити морем, як його тато. Але Ляля, завбачливо не порушуючи суперечки за присутності чоловіка, іншим часом категорично забороняла синові навіть думати про море.
Коли Сашко закінчував середню школу і тільки натякнув про службу на флоті, Ляля заперечила як відрубала:
Ніякої армії! Тільки інститут! А потімаспірантура. Захистиш кандидатськуі про докторську згодом можна подумати. І пошана, і пільги, й броня від армії. І не будеш поневірятися, як Мало не сказала «Як наш тато», та вчасно прикусила язиказрозуміла, що перебрала куті меду. Як безталанний невдаха.
Уф, вивернулась! Взагалі з дітьми вона була геть не така покладлива, як із Віктором.
Ото ж закарбуй собі на лобі: ніякого флоту!
3
Сашко звично забіг на другий поверх новенької будівлі обласної бібліотеки. Відчувалося, що він тут далеко не рідкісний відвідувач. Знав: зараз пройде вкритим килимовою доріжкою коридором, а там оберне наліво, в абонементний зал, а там із-за столу йому привітно посміхнеться Марта Артурівнасива як голуб приязна бібліотекарка, що памятала на імя усіх завсідників і чи не наперед знала, яку книгу зараз поспитає відвідувач.
Сашко налаштувався хвастнути, що закінчив школу з золотою медаллю, складатиме іспити в кораблебудівний. Він відкрив було рота
Та замість незмінної старенької за столом було дівча десь років пятнадцяти-шістнадцяти. Воно було чорняве, худеньке, чимось схоже на коника. Досить довге волосся було затягнуте чорною гумовою смужкою.
Сучасні дівчата, що мають можливість обрати шпильку на будь-який смак під будь-яку одіж в найближчому «Просторі», не зрозуміють, яке то було багатствошматок старої велосипедної камери, від якого за потреби відрізали тоненьку смужку. Це був такий важливий стратегічний запас причандал для волосся, що його дівчатка ховали в найнадійнішому місті своєї оселі, аби братик (за наявності) не поцупив таке багатство, аби заклеїти свою камеру.
Сашко від несподіванки отетеріло дивився на дівчину і мовчав.
Ви у нас записаний? офіційним тоном спитала дівчина і цим вивела його із ступору.
Так. Так, звісно. Сашкові нарешті повернулася здатність говорити. Мені потрібні Сканаві і Ландсберг
Задачники? Для вступу? Дівча говорило таким не за віком серйозним тоном, що мало не викликала посмішку. Потім труснула своїм «кінським хвостом», шаснула кудись за стелажі і через хвилинку повернулася з обома підручниками у руках. Старанно школярським почерком заповнила формуляр, вимогливо нагадала: «Розпишіться!». І через кілька хвилин Сашко вже був на вулиці з підручниками у руках і сумбуром у голові.