Наступного дня Сашко у ранню пору сів за письмовий стіл перед відкритим підручником, аби «пройти» заплановані кілька пунктів програми. Але замість знаків тотожності йому вперто спливало обличчя дівчини з бібліотеки.
Не сказати, що вона була красуня мальована. А в порівнянні з однокласницями Сашка виглядала майже дитиною. І одночасно набагато дорослішою, як таке можна собі уявити. Але був в неї якийсь шарм, якому Сашко за абсолютним браком досвіду спілкування з дівчатами навіть і не намагався знайти назву.
Довгенько Сашко тупо дивився у підручник, а потім підхопився, згріб усі бібліотечні книжкичи то дочитані, чи ні! та зібрався йти до бібліотеки.
Ти це далеко налаштувався? це його майже на порозі гукнула мати.
Та треба книжки поздавати. Учора сварилися
Ти бач, терпець їм увірвався! Дивись, туди й назад. Тобі треба графік виробляти.
Звісно, мам!
І Сашко щодуху побіг на Московську вулицюдо бібліотеки. Для молодих прудких ніг один-два кварталито дрібниця. Потім, через дві сходинкина другий поверх, потімповернути наліво
І тут Сашко наче наразився на невидиму перешкоду: за столом сиділа Марта Артурівна. Підвела короткозорі очі на Сашка, побачила стосик книг і потягнулася шукати формуляр. А що Сашко розгублено озирався по сторонах, підбадьорливо запитала:
Щось нове братимеш?
Та ні, я зараз готуюсь до іспитів А учора тут замість Вас була дівчина
Так, була. То Оленканаша практикантка. А що, сподобалася?
Та ні, просто так.
То вона буде у другу зміну, як тобі цікаво.
Чого б то мені було цікаво? Сашко мимоволі зайняв оборону. До побачення, піду додому зубрити.
І нікуди він не пішов. Бо вже вирішив для себе будь-що дочекатися незнайому дівчину. Оленку. А що з дому удруге він не втечето вже напевне. І так Сашко відгонив думку, що йому буде за довгу відсутність. То потім, потім! А тепер він спустився на Набережну, розлігся на травичці, закинув руки за голову та знічевя став слідкувати за небом. День був безвітряний, тож хмаринки переповзали з місця на місце дуже повільнояк і час, коли його будь-що хочеш підігнати.
Як там нетерплячка не їла Сашка, а вечір врешті-решт настав. Сашко вже вирішив, що прийде під кінець роботи, аби начебто ненароком проводити дівчинку додому. Глянув на годинник: пів на шосту. Вже час! Дійшов, почав підводитися сходинками. Мимоволі подумав, що як знову буде Марта Артурівна, він виглядатиме повним йолопом.
Але за столом вже сиділа Оленка. Сашка пізнала, бо відразу почала шукати формуляр.
Ще якогось підручника? Поспитала як і вчора, аж занадто серйозно.
Та ні, що-небудь почитати, аби відволіктися від парабол і гіпербол.
А які книжки Вас цікавлять? Якого автора?
Ото спитала! Сашко почав гарячково мізкувати, що б його замовити. Сам він читав з захватом, але виключно про кораблі: про яхти і бригантини, про крейсера і лінкори. Але дівчата в цьому нічогісінько не тямлять! А треба ж щось таке поспитати, аби вони хоча б кілька хвилин порозмовляли. Ото бовдур! Був же часбуло б заздалегідь надумати!
Пауза дещо затягнулася.
Так що Вам? Чи самі пошукаєте?
Ні, самому ніколи. А порадьте мені Порадьте мені що-небудь про кохання! Нарешті осяяло! Дівчата всі марять про вічне кохання і про всяку таку дурницю!
Про кохання?! Оленка зацікавлено сфокусувала погляд на Сашкові.А саме?
Ну, щоб вони чекали один одного довгі роки, а потім під загрозою смерті зустрілись Сашко під пильним поглядом Оленки геть знітився. Навіть захрип. Але фразу хоч якось потрібно було закінчити.
І що б врешті решт все закінчилося на добре.
І тут Оленка вибухнула сміхом. Але сміхом приязним, не образливим:
То Вам треба почитати про цикад!
Про цикад?! Від несподіванки Сашкові повернувся голос. Таким чином ще лікують гикавку, кажуть. Та то ж комахи!
Ну, то що? Оленка висмикнула з полички і розкрила посередині чималенький фоліант про комах. Вони теж живі істоти. І чекають роками, і крізь смерть линуть один до одного. Ось, дивись!
Оленка водила тоненьким пальчиком по обраному абзацу і скоромовкою читала: «Багато років важкої підземної роботи і тільки один місяць життя на сонечку серед численних ворогівтака доля цикади. Співають у цикад тільки самціце шлюбна пісня, таким чином вони кличуть партнерок. Їх чутно майже за милю».
Сашко отетеріло дивився на сторінку, ані слова не чуючи. Бачив тільки тоненький дитячий пальчик, що у Мишка і в того був більший, і заклинав небеса, аби ніхто саме зараз не приперся в бібліотеку.
То що, братимеш? Оленка й сама не помітила, як стала називати Сашка по-приятельському, «на ти». Чи ще щось пошукати?
Ні, це саме те Записуй.
Він взяв попід пахви товстелезну книгу, вийшов на двір і налаштувався будь-що дочекатися Оленку. Аби його зараз поспитали, чому він так одразу вподобав саме цю дівчину, нічого розбірливого не почули б.
Серед співучнів він був чи не найменший, худорлявий, хоча й жилавий. Може, через те дівчата на Сашка не зважали. Та й йому було якось байдуже.
А тут йому раптово захотілося подовжити знайомство! Будь-що!
Кохання з першого поглядуто не така вже й дивина, а, радше, закономірність. Якщо то вона, саме твоя половинка, то погляд висмикне її з будь-якого натовпу і миттєво намостить невидимий магічний місток від серця до серця. Тільки котримсь щастить прожити зі своїм коханням все життя, а інших закоханих клята доля розтягує в різні боки. Так вони й живуть нарізно, з чужими половинками. Якщо це життя
4
Оленка нарешті вийшла з дверей та легко застрибала по сходинках. Сашка вгледіла, але якщо і здивувалася, знаку не подала.
Сашко вже оговтався, тож як ніяк повів у розмові:
А ти далеко живеш?
Мені на Фалєєвськутам гуртожиток нашого технікуму.
Гуртожиток? То ти не місцева?
Ні. Але моя родина живе неподалік, у Степовому А тобі куди?
А мені на Радянську. То ходімо? Нам по дорозі. Разом і шлях коротший.
Сашкові бракувало досвіду в спілкуванні з дівчатами. Його однолітки, як вищий прояв лицарських почуттів, щоденно підносили додому дівчатам портфелі.
Сашко скосив очі на Оленчину сумочку, що пасок від неї був закинутий на одне плече: невеличка, розміром десь менша за зошит. Чи підносять хлопці такі сумки? На вигляд вона начебто й не важка. І навіщо вона дівчатам? Чи не зручніше все порозкладати по кишенях? Навіть одну книгу не запхати!
Це Сашко мимоволі згадав про «свою» книгу, що повсякчас вислизала з пахви. І, аби подовжити розмову, запитав:
А звідкіля ти узнала про цикад? Ти що, цікавишся комахами?
Та не сказати, що дуже. Просто читаю всього потроху. А цикади мене зацікавили, бо вони великі хитруни. Їхні личинки живуть під землею великими колоніями по декілька років. А потім всі разом повилазять, перетворяться на комах і швиденько-швиденько закладають нову колонію. Ото в цей час самці цикад так самозабутньо співають, аби якнайшвидше знайти подругу, встигнути і покохатися, і сховати під землю своїх нащадків. Але скільки вони там під землею ховатимуться, ніхто не знаєчи три роки, чи сім, чи, може одинадцять. Отож і природні вороги на них не чатують. Хіба що випадково натраплять.
Дивина! А я-то думав, чому якогось літа цикад і не чути, а іноді скрекочуть так, що хоч вуха затикай!
Отож бо! А ще кажуть, що цикада боронить від ворогів. А в мене є бурштин з цикадою! Показати? Він завжди зі мною.
Олена довгенько порсалася у своїй сумочці і нарешті дістала досить величенький окатиш з бурштину. Проти сонця там явно було видно комаху, яка раптово загинула у вязкій смолі, але завдяки цьому збереглася на століття.
З наступної фрази схоже було, що Оленка бодай трохи зацікавилася Сашком.
А ти що, цікавишся кораблями? Твій формуляр від палітурки до палітурки списаний як не «Юним кораблебудівником», так «Морським флотом».
Так, цікавлюсь. Ще й як! Сашка зрадів нагоді похизуватися перед дівчиною. Я знаю всі моделі кораблів від барки до підводних човнів.
А які моделі ти вже зробив?
Сашко уявив, що сказала б мама, аби він розвів в її бездоганно чистій квартирі моделювання кораблів, і трохи знітився.
Та в мене мама так опікується порядком, що я вдома волію не стругати нічого.
Так ти що, за собою не прибрав би?! Оленка відверто здивувалася.
Та чого б то, прибрав Сашко будь що намагався замяти слизьку тему, тому провадив далі дещо гарячково. А от якось у піонерському таборі я з друзями зробив модель яхти. Ми на ній все зробили до дрібниць: і кіль, і гик! Закріпили грот і стаксель! Яхта вийшла як справжня, тільки що меншенька. Але дитину б напевне витримала!
Сашко так розійшовся, що ладен був переказати всі складові яхти до найменших дрібниць. Але його зупинив здивований, майже заворожений погляд Оленки. Вона чи не пошепки сказала:
І ти ВСЕ ЦЕ знаєш?
Сашко нарешті зупинився.
І тільки тоді помітив, що вони давно вже стоять біля входу до Оленчиного гуртожитку. Оленка схаменулась першою:
Я вже й прийшла. Ти зараз додому йтимеш?
Йти Сашкові чомусь геть не хотілося. То не завадило б заздалегідь домовитись про наступну зустрічіншим разом дременути на цілісінький день Сашкові не вдасться однозначно. Він гарячково вираховував: завтра його черга гуляти з Мишком, тож вивільниться він що-найраніше через день.
А ти післязавтра як працюєш?
У другу, як і сьогодні. Ми з Мартою Артурівною через день міняємось змінами. А чому ти питаєш? І безневинно схилила голову до плеча. Вона розуміла, чому! Адже найменш досвідчена дівчина володіє таємничим жіночим чуттям.
То, можливо, я саме тоді і прийду? Здати книжки. Десь під кінець твоєї зміни.
Отримавши згоду, Сашко щосили помчав додому, боячись навіть уявити, чого йому очікувати за несанкціоновану відсутність.
Тільки-но Сашко перетнув поріг своєї домівки, Ляля вивернула на нього цілий потік звинувачень: і де це він вештався цілий день, і як він нехтує підготовкою до іспитів, і Сашко заздалегідь вирішив: краще не брехати. То ж як там йому язик не присох у роті, він через силу видушив:
Я проводжав дівчину додому. Тому й затримався.
Такого Ляля не очікувала! Аби дати собі час оговтатися, вона витягла з буфету пляшечку з корвалолом, відміряла кілька крапель у склянку і пішла на кухню по воду. Не дочекавшись, аби син її наздогнав, Ляля повернулася у кімнату, підкреслено випила ліки й менторським тоном почала його відчитувати:
Чи не зарано ти почав дівчатами цікавитись? Ти ж ще шматка хліба не маєш, в батьків на шиї сидиш! Дякував би, що ми ще пять років згодні тебе годуватитак ні! Замість вчитися він до побачень охочий!
Сашко мовчки вислухав матір до кінця, не перепиняючи. А потім, чи не вперше за все життя спокійно, але вагомо вимовив:
Мамо, досить мене так дрібязково опікати! Дайте мені можливість жити своїм життям! І навіть якщо я не потраплю до інституту цього рокусвітло від цього не згасне. Є ще й наступний рік, і інші професії.
Ляля в першу мить аж заклякла від неочікуваної зухвалості сина і ледь втрималася, аби не дати йому добрячого прочухана. Але швиденько схаменулася, вийшла з образу розлюченої фурії, а натомість набула вигляду несправедливо скривдженої феї. Так, синок подорослішав! То ж він потребує такого ж поводження як і дорослий чоловік! Тому Ляля з усього арсеналу жіночого зброї використала найбільш непереможну: сльози.
Цього Сашко знести не міг. Він обхопив шию мами руками, занурився в зачіску і ніжно забурмотів:
Мамо, мамцю, вибач! Даю слово, що я добре складу іспити, все зроблю для цього!
Ляля наче через силу всміхнулася, розкуйовдила синові чуба і млявим голосом сказала:
Та хіба ж я оце собою опікуюсь? За тебе ж переймаюся, за твою долю!
А сама подумала: «Ах ти ж курча неоперене! І ти вважаєш, що сам обираєш собі життя? Помиляєшся! Мати знає, як наполягти на своєму».
Наступного дня Сашко наполегливо зубрив формули з математики, аби заробити на іспитах пятірку. Тоді, за пільгою для медалістів, його зарахують на навчання з одного іспиту. І вивільниться цілий літній місяць! Як чесно, у Сашка, окрім бажання заспокоїти матір, був ще один мотив, більш потужниймати можливість частіше зустрічатися з Оленкою. То ж вчив він сумлінно, будьте певні!
5
Каштановий сквер із залишками розкоші палацу Аркасамармуровими левами. З ними виросли всі підлітки радянського Миколаєва.
Сам палац німці, як тікали від червоноармійців, спалили. Спалили, як і ще кілька важливих будівель в центрі міста. Шкода. Бо палац Аркаса був найкрасивішим будинком в місті.
А леви якось уціліли. І, безтурботно передрімавши якийсь час у запасниках комунгоспу, за ініціативою чиєїсь світлої голові пересунулися охороняти вхід в Каштановій сквер. І на тому спасибі.
Вдень тут охоче відпочивали пенсіонериграли чи то в доміно, чи у шахи. А надвечір підтягувалася молодь. Парубки вмощувалися проти входу і жартували: як поміж левів першою з компанії пройде цнотлива дівчина, леви прокинуться і втечуть. Звісно ж, скільки дівчат не проходилолеви продовжували спати. А хлопці просто таки заходились реготом. Що то молодість!
На однієї з лавок скверу сиділа трійця підлітків і щось гарячково обговорювали. Це були Сашко, Оленка і Мишко.
Десь за годину до цього Сашко стояв перед сходами до бібліотеки і пильно дивився на двері, аби не проґавити Оленку. Трохи позаду Сашка переминався з ноги на ногу Мишко.
Після Сашкового зізнання щодо знайомства з Оленкою мати жодного разу йому не дорікнула. Навпаки: була приязна і поблажлива. Навіть частіше ніж завжди звільняла його від чергування з Мишкомаби він мав більше часу готуватися. І не заперечувала, коли Сашко (не без докорів сумління) бігав в бібліотеку «замінити підручники». Звісно ж, він стрічався з Оленкою. І вони хай недовго, але встигали побродити набережною або посидіти на березі і поспостерігати за пароплавами, що пропливали повз них.
Чи здогадувалася мати, що син не втримається від швидкоплинних побачень з небажаною знайомою? Звісно ж, здогадувалася! Але чинила так, аби Сашко не знервувався і старанно готувався до іспитів.
А от тільки-но вони знайшли своє прізвище в списках медалістів, яких було зараховано за результатом першого іспиту, поведінка матері докорінно змінилася. І тепер Сашко нікуди не міг піти без супроводу молодшого братика.
Тільки Оленка вигулькнула з дверей, Сашко метнувся їй назустріч.
Привіт, Оленко! Я поступив до інституту!
Поздоровляю! Як же я рада за тебе! То сьогодні ти не бігтимеш додому? Прогуляємось до річки?
Сашко відразу знітився.
Так, але З нами піде Мишкото мій молодший брат. Я маю за ним доглядати.
Оленка неабияк здивувалася.
А скільки йому років?
Вісім Вісім років! голос Сашка мимоволі став дещо агресивним.
Оленка продовжила примирливо:
Та я ж аніскілечки не проти. Тільки у нас в селі такі діти молодших доглядають, худобу пасуть.
Потім звернулась до Мишка:
То що? Давай-но знайомитись? ЯОленка.
Мишко, що із задоволенням прислухався до сутички, що могла виникнути через його присутність, поважно відповів, мало не лускаючи від свідомості власної значущості:
А я Мишко. Молодший брат Сашка.
То ти як, ніколи-ніколи сам не гуляєш?
Мишко відповів хитрувато:
Ніколи. Або з мамою, або з Сашком.
Тут уже втрутився Сашко:
Ото хитрун! Як йому цікаво з дітлахами, то він залюбки мене відпускаєтільки аби мама не дізналася. А от коли нудьгуєто на крок не відійде!
Всі троє потроху йшли вулицею. Ноги мимоволі привели до Каштанового скверу. Як трохи спуститися внизтут тобі й набережна, де останніми днями бодай на трошки стрічалися закохані.
Оленка перезирнулася з Сашком. Вона звернулася до Мишка:
А от ти не спасуєш на деякий час залишитись в сквері? Глянь, тут і дітлахів багато! А ми з Сашком пройдемося до річки і поговоримо про нудні для тебе речіпро іспити, про інститут
Мишко вперто заперечив:
А як я злякаюся?
Оленка почала вмовляти:
Та чого б І раптом замовкла. Їй майнула щаслива думка.
А якщо я тобі залишу охоронця?
Це ще кого? спитав Мишко. Звісно, підозріло.
Оленка порилася в своїй сумочці й дістала бурштин з застиглою цикадою. Простягнула його Мишкові на своїй вузенькій долоні.
Ось, дивись! За повірям, застигла цикада стереже від ворогів!