Молодь розглядалася навколо, думала, що вона тут забула. При першій же можливості їхала назад додому. Валя не розгубилася в цих умовах. Вийшла заміж за Турова, тобто зв'язала свою долю з військовим. З кочовим життям, невлаштованістю та іншими принадами дружини військового. Уже це позитивно налаштовувало комісара до молодої жінки, яку він ще не бачив.
А ми з Ньомою більш десяти років по гарнізонах мотаємося. Іноді мені шкода її. Викладала б діточкам в Кадіївці. Вийшла заміж за місцевого. Ось воножіноче щастя.
Валя ризикована. Не тільки тому, що приїхала сюди. Що зв'язалася зі мною. Жила б в Ленінграді розкошуючи.
Ньома мені сина народила. Теж постійно з нами
Неспокійна у нас доля, Семен Васильович. Добре, що японці причаїлися. Бояться поткнутися. В іншому випадку і жінкам, і дітям довелося б вкусити. Не тільки нам.
Чоловіки потрапили до рідних пізно ввечері.
3
Наступного дня Семен Васильович знову був у Барановського. Той наставляв двох червоноармійців, які скаржилися на зуби. Болять, хитаються, а санчастина заходів ніяких не приймає. Руднєв уважно подивився на молодих хлопців, які скаржилися на здоров'я, але нічого не сказав.
Барановський пообіцяв їм розібратися і вжити заходів. Але, як здалося комісару, його думки були зайняті іншим.
Семен Васильович хотів звернутися за статутом. Петро Григорович махнув рукою:
Доповідай, що там у тебе.
Руднєв поділився першими враженнями від укріпрайону. Будівельний майданчик великий. Роботи багато. Відразу перейшов на конкретику:
В дивізіоні Турова артилеристи не дали проходу: потрібна лісопилка.
Командир подивився на нього уважно і сказав:
Поді ж ти. Семене Васильовичу, ти взявся не за свою справу. Технічні питання у нас інші служби вирішують, начальник політвідділу должон займатися політичними. Партійні і комсомольські організації, лекції, бесіди.
Не розмежовував би технічні та політичні питання. Вони взаємопов'язані.
Кожен должон виконувати свої обов'язки.
Не скажіть, Петро Григорович. Я буду болтологією займатися, а червоноармійці як пиляли, так і будуть пиляти вручну колоди. Гріш ціна такій політико-виховній роботі.
Петро Григорович встав з-за столу. Заходив по кабінету. Він прокручував сказане Руднєвим у своїй маленькій, вже починаючій лисіти голові. Мовляв, що він нісенітницю несе, цей замполіт. Споконвіку швець точив чоботи, а кравець шив одяг.
А, може, з'явилися нові установки, яких він не знає? Начебто нічого подібного не було. Петро Григорович у роздумі сказав:
Вперше зустрічаюся з таким замполітом. Інший би на твоєму місці перекладав папірці з одного ящика столу в інший. Відвідував парторганізації частин. Давав цінні вказівки.
Буття визначає свідомість. Скільки не співай про прекрасне життя, як соловей, люди не зрозуміють. Стануть сміятися. Я в своїй діяльності завжди старався принести користь особовому складу. У той же час підвищував вимогливість до рядових і командирів за виконання поставлених задач.
І як?
Така тактика завжди давала позитивні результати.
Уговорив. Якщо є бажання займатися лісопилкою, дій. Нам без неї, як без рук. А механіки не чешуться. Я б цих технарів у карцер пересаджав.
І механіків заставимо працювати. Заслухаємо звіти на партійних зборах.
Во! Правильно мислиш.
Семен Васильович вже захопився, не в змозі був себе зупинити. Хоча розумів, що скинув на голову Барановського достатньо інформації. Навряд чи той її переварить з першої подачі. Сказав після деякого мовчання:
Не можна забувати про дозвілля та побут червоноармійців. Про повноцінне харчування. Суворов недарма казав, що шлях до серця солдата лежить через його шлунок.
Поді ж ти. Про дозвілля і побут! Знову тебе заносить, замполіт. Яке дозвілля? Який побут? Фортецю будувати треба!
Погодьтеся зі мною, що голодний, немитий, неголений, виснажений червоноармієцьпоганий будівельник.
Поді ж ти! Проти цього теж нічого не попреш. Ти і тут правий, замполіт.
Потрібно не тільки військові об'єкти будувати, але і казарми, і медсанчастину, і школу, і їдальню, і магазин, і Будинок червоної армії і флоту.
Треба. Розумію, що потрібно. Все це є в планах. Але в першу чергу фортецю треба будувати. А у нас ні людей, ні техніки, ні матеріалів.
Проблем багато. Прориватимемося, заспокоїв Петра Григоровича Руднєв, закурюючи.
Петро Григорович теж узяв з попільнички свою цигарку. Глибоко затягнувся:
Що ми і робимо.
В коридорі Руднєва чекав його новий знайомий Туров.
Про що домовився, комісар?
На пилораму отримав добро, посміхнувся Руднєв. З сьогоднішнього дня займуся нею.
Молодець! Скільки розмов по лісопилці, а обробляти деревину продовжуємо вручну.
Мені відступати нікуди. Займуся сам і механіків притисну.
Мої не повірять.
Час покаже. З Петром Григоровичем про все переговорив. Про організацію побуту і дозвілля. Скрипить, впирається, але погоджується, посміхнувся Руднєв.
На жаль, старше покоління нас не завжди розуміє. Петро Григорович роботу вимагає. А чим живе червоноармієць, йому вникати ніколи.
В тому й полягає моє завдання, як політичного працівника: перейнятися турботами особового складу. Не тільки лекції читати, яка в нас прекрасна влада, яка величезна країна. Ні. Будувати кришталеві палаци теж не вийде. Зробити для людей все, що можна в даних умовах. Ось це і є моя головна мета.
Глибоко ти береш, комісар, посміхнувся командир дивізіону.
Інакше не вмію! Відповів Руднєв.
Дивись, не надірвися.
Ми доведемо, що на самому краю землі можна нормально служити і жити.
* * *
Коли Семен Васильович повернувся пізно ввечері додому, його вже чекали дружина і син. Вони закінчували вішати фіранки в спальні. Без його участі встановили полуторне металеве ліжко. Заправили його. Помили, почистили приміщення.
У Радика в кімнаті теж порядок навели. Дружині і сину вдалося туди встановити ліжко, маленький саморобний столик і стілець. Біля ліжка розтягнули доріжку. На вікно повісили фіранки.
Молодці! Не втримався від похвали Семен Васильович. Тепер приємно додому заходити.
Домна Данилівна зняла фартух, поправила спідницю, розв'язала косинку. Кілька разів струснула головою. Віялом розлетілося її чорне густе волосся і опустилося на круглі плечі.
Подобається? Блиснула темно-коричневими очима в бік чоловіка і посміхнулася так, що на щоках утворилися ямочки.
Це треба відзначити, обняв за плечі дружину комісар.
Він дістав великий коричневий чемодан. Порився в ньому й витягнув пачку китайського чаю і пакетик з цукерками «подушечка».
Радик відразу вихопив у батька цукерочку, кинув її в рот.
Не поспішай! Зупинила його мама. Зараз приготую чаю.
Дружно всілися за столиком на кухні. Пили міцний ароматний напій.
Як справи по службі? Запитала дружина у чоловіка.
Як завжди. Нормально. Розповів Барановському про деякі мої методи політичної роботи. Скрипить, впирається, але погоджується, відповів Семен Васильович, попиваючи гарячий міцний чай в прикуску з «подушечками».
З якою я жінкою сьогодні познайомилася! Поспішила поділитися новиною Домна Данилівна. С Валею Туровою. Вона з Ленінграда. Приїхала сюди на будівництво оборонних споруд. Тут познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком.
А ми встигли з Туровим познайомитися.
Нам завжди щастить на хороших людей, додала задоволена жінка.
А ти боялася, що ми тут пропадемо.
Це мені спочатку так здалося.
Не хвилюйтеся, мої рідні! Місця тут чудові. Люди зайняті потрібною для Батьківщини справою, продовжував заспокоювати Семен Васильович домашніх.
Я так зрозумів, що нудьгувати тут не доведеться, перебив його Радик.
Ти, як завжди, правий, посміхнувся Семен Васильович.
Після паузи сказав:
Знаєш, Ньома, у мене є прохання. Допоможіть нам, чоловікам, організувати побут в укріпрайоні.
Ми теж з Валею про це думали
Во-во, разом з Валею. У вас вийде.
Укріпрайон великий, про нього треба думати, та й сімю не забувати. Кажуть, тут коротке літо, студені зими, міцні морози. Вже зараз потрібно готуватися до холодів.
Чи не зарано?
Не рано, блиснула темними очима Домна Данилівна.
Семен Васильович не зрозумів в чому справа, на що вона натякає.
Візьму солдат. Напиляють і привезуть дрова. А поколемо з сином самі.
На сина не розраховуй, він ще маленький.
Нехай привчається до праці. Батько в чотирнадцять років вже працював у Петрограді. Сам на життя заробляв.
Радик вискочив з кімнати на вулицю. Йому не подобалося, коли старші його починали вчити.
Не збагну, чому очицями підморгувала. Що трапилося? Запитав у дружини Руднєв.
Сталося, Сеня. У нас буде дитина.
4
До першого прохання Семен Васильович поставився з усією серйозністю. Займався лісопилкою кожен день. Заслухав на партзборах механіків, звернув їх увагу на важливість виготовлення пиломатеріалів.
Він щодня відвідував ділянку розпилювання колод, де трудилося кілька десятків людей.
Здалеку спостерігав, як хлопці вручну затягували наверх колоди. Крейдою довго натирали шнур. Відбивали лінії, за якими колоди пиляли. Вони не завжди лягали рівно. Пильщики нервували.
Того дня приїхав на дільницю в піднесеному настрої. Спішився. Прив'язав Бурана до дерева. Двоє червоноармійців якраз зробили розмітку. Один з них заліз на ліси. Став на колоду. Інший розташувався внизу під ним. Взяли пилку. Звичними рухами приступили до довгої виснажливої роботи, яка давала мізерні результати.
На лісопилку підете? Запитав у хлопців.
Ще б пак, відповів той, що нагорі.За день так напрацюєшся, цілу ніч руки гудуть.
Готуйтеся!
Семен Васильович пішов до дерев'яної будівлі, через яку пролягали металеві колії. З їх допомогою на візках подавалися колоди на пилораму і вивозили від неї готові дошки заданої товщини.
Механіки з задоволеними обличчями закінчували останні приготування.
Як настрій? Запитав Руднєв.
Відмінний! Відповів один з механіків.
Не підведіть! Сказав Руднєв.
На відкриття зібралося кілька сотень військових і цивільних будівельників. Поруч з лісопилкою встановили невелику пересувну трибуну. Руднєв особисто перевірив готовність нового об'єкта, уточнював останні тонкощі у старшого механіка.
В супроводі офіцерів штабу на об'єкт приїхав Петро Григорович Барановський.
Руднєв відкрив мітинг коротким вступним словом. Барановський з трибуни виголосив коротку промову:
Товариші! Сьогодні у нас важлива подія. Ми запускаємо в експлуатацію лісопилку. Укріпрайон повністю забезпечить себе в пиломатеріалах. Вони підуть не тільки для оборонних об'єктів. Ми швидше зможемо побудувати будинки, санчастину, школу, будинок культури
Після нього виступило кілька учасників мітингу. Вони дякували керівництво укріпрайону за безцінний подарунок, зроблений всьому колективу.
Зазвучали урочисті звуки духового оркестру. Петро Григорович перерізав червону стрічку.
Запрацювала пилорама. Блок пил засувався зверху вниз і назад. На них подали вже приготовану колоду. Протягом декількох хвилин на іншій стороні пилорами працівники взяли пакет готових дощок.
Потужне «ура» пронеслося над об'єктом.
Радості не було кінця. І будівельники, і військові розуміли, що для них значила пилорама.
Барановський підійшов до Руднєва. Міцно потиснув руку.
Молодець! Слово стримав. Бачу, за все хапаєшся. Думав: не можна осягнути неосяжне. Поговорили і забудемо. Поді ж ти. Все-таки домігся свого.
Руднєв засяяв радістю.
Спасибі, Петро Григорович! Постараюся продовжувати в тому ж дусі.
Спочатку Семен Васильович записував всі прохання, зауваження і побажання. Намагався їх виконати.
За рахунок цього багато червоноармійців, які мріяли про більш світле життя, старалися вирішити свої питання. Він таких хлопців розумів і підтримував. Але це виявилося непосильним завданням особисто для нього. Упущень і невирішених проблем в укріпрайоні накопичилося стільки, що розгрібати їх треба було кілька років.
Він знав вихід з цієї ситуації. Сам він все зробити не в змозі. Потрібно підключати партійні та комсомольські організації. Тобто, розподілити обов'язки між ними. Вселити в них упевненість, що можна будувати не тільки оборонні обєкти, причали, а й покращувати своє життя.
Урочистості тривали. Люди оточили лісопилку, стежили за її роботою, захоплювалися результатами.
До Семена Васильовича підійшла група комсомольців.
Допоможіть! Без вас це ніхто не зробить. Нова кіноустановка валяється на складі,сказав спортивного складу червоноармієць.
Пожалійте, хлопці. Бачите, який у мене сьогодні день. Не хочеться звідси нікуди йти.
Семене Васильовичу. Ніхто, крім вас.
Що за молодь пішла?! Ми свого часу все робили самі.
Ніхто, крім вас.
Гаразд. Вмовили. Давно кіноустановка лежить?
З рік. Чекають, поки побудують Будинок червоної армії і флоту.
Семен Васильович хмикнув. Прикинув, скільки доведеться чекати молодим, поки побудують Будинок культури.
Йдемо на склад.
На складі вони загубилися в численних стелажах. Завідувач складом вже не пам'ятав, де лежить короб з тією самою установкою. Хоча він твердо знав, що така установка є.
Йому підказали, що установка живиться електроенергією від двигуна внутрішнього згоряння.
Так би відразу й сказали!
Комірник швидко відшукав двигун. Незабаром витягнув зі стелажа пакет з ще не розпакованою кіноустановкою.
Обізнані червоноармійці розпакували її, привели в робоче положення.
Давайте зробимо так. Ви знаходите кіномеханіка, вирішуйте інші поточні питання. Я займуся основним: приміщенням.
Хлопці зам'ялися. Вони думали, що достатньо висловити комісару своє прохання і проблема буде вирішена. А тут належало і самим побігати.
Не чую відповіді? Звернувся до юнаків Семен Васильович.
З вашою допомогою все владнаємо, нарешті знайшовся все той же червоноармієць.
Руднєв вирішив не відкладати питання в довгий ящик. Відразу звернувся до Петра Григоровича. І почув у відповідь:
Знаю про установку. Та ніде її розміщувати. Вирішили показувати кіно, коли побудують Будинок армії і флоту.
Руднєв знав, що до будівництва установи культури ще не приступали і невідомо, коли приступлять. Щонайменше, злочинно залишати доти людей без кінофільмів.
Безвихідних положень не буває,зауважив він. Давайте щось придумаємо.
Думай, замполіт, думай. У тебе добре виходить.
Барановський перебував під впливом мітингу. Його маленьке кругле обличчя посміхалося. На об'єктах криком кричали про брак пиломатеріалів. Механіки у вус не дули. Тепер лісопилка дозволить у декілька разів збільшити розкрій деревини.
Але ідея з кіноустановкою носила елементи ризику. Петру Григоровичу не хотілося за це відповідати. Хотілося, щоб все було законно. Інакше можна потрапити до в'язниці.
А якщо в їдальні спорудити тимчасову кабінку для кіноустановки. У нас це саме більше приміщення.
В їдальні не можна. Санітарно-епідеміологічна служба не дозволяє. У харчовому блоці. Сам розумієш. Різні захворювання.
А ми відгородимо кухню. Глядачі кіно з нею не будуть стикатися.
Це не таке просте питання, як тобі здається. На великі неприємності можна нарватися. Я не дозволяю.
А якщо ми узгодимо питання з санітарними службами фронту?
Фронту? Зам'явся Барановський. Треба подумати.
Семен Васильович через політичне управління фронту домігся дозволу на показ фільмів у їдальні. Незабаром жителі укріпрайону кілька разів на тиждень переповнювали їдальню, дивилися кінофільми і шумно їх обговорювали. «Броненосець Потьомкін», «Земля». На «Чапая» у великій будівлі їдальні взагалі не можна було протиснутися. Тому його показували цілий тиждень.
Конкретні справи для людей підняли авторитет Руднєва. Але він не думав зупинятися. Якось запропонував Григорію Івановичу.
Як би нам зустрітися по-сімейному. Є дуже важлива розмова.
Просто. Наприкінці дня зберемося у мене чи у тебе, поговоримо.
Давай так і зробимо. Ти в шахи граєш?
Уже не пам'ятаю, коли останній раз сідав за дошку.
Увечері зібралися у Руднєвих. Поки жінки готували спільну вечерю, чоловіки грали в шахи.