Валя була повніше і солідніше витонченої Домнікії Данилівни, хоча молодше по роках. Вона відчувала себе в гостях, як вдома. Із зачіскою під хлопчика мелькала то в одному, то в іншому кінці будинку. Говорила гучним грудним голосом. Пограла з Радієм, переговорила на всі теми з подругою. Коли сіли за стіл, і тут ні хвилини не мовчала. Все розклала по поличках, спантеличила чоловіків.
Домна Данилівна не переставала посміхатися, дивлячись на свою нову знайому.
«Така проста, жвава, з нею не засумуєш», захоплювалася вона Валентиною.
Коли випили по маленькій спирту, Семен Васильович звернувся до жінок з проханням про допомогу.
Ми й так вам допомагаємо, чим можемо, сказала Домна Данилівна. Я за своєю ініціативою створюю бібліотеку. Уже вирішено питання приміщення.
Жінки разом відшукали вільну кімнату. Вирішили з особистих бібліотечок створити загальну. Валя вже віддала кілька книг, звернулася до знайомих. Ті теж відгукнулися.
Вислухавши Домну Данилівну, не втримався Григорій Іванович:
Приходжу якось зі служби і застаю у будинку всіх жінок нашої частини за пранням червоноармійського білизни. Одні носять і кип'ятять воду, інші перуть, треті розвішують випрану.
В чому справа? Питаю дружину.
Це тобі, як командиру, наука, відповідає вона. Треба швидше закінчувати будівництво пральні.І додає під сміх подруг:Поки нема пральні, доведеться тобі пожити в штабі, а прати ми будемо тут
Молодець, не поступається моїй Ньомі,посміхнувся Семен Васильович.
Ми вирішили влаштувати свято пельменів. Як ви до цього ставитеся? Не втрималася Валя.
Позитивно, відразу підтримав її Руднєв.
Нам набридла щоденна перловка, супчик з вермішелі. Хочеться чогось смачненького, додав Туров.
Усім хочеться. Ми, жінки гарнізону, всіх і нагодуємо, сказала Домна Данилівна.
Не віримо, засумнівався Туров.
Подивишся, сказала Валя.
Так жінки частини стали активно допомагати командирам в дуже важкій роботі з налагодження побуту та харчування бійців, по створенню затишку в казармах, по організації художньої самодіяльності та інших заходів.
Семен Васильович на цьому не заспокоївся. За допомогою секретарів комсомольських організацій та спортсменів-любителів в короткі терміни обладнав спортивні майданчики для гри у футбол, баскетбол та волейбол.
По весні Семен Васильович приступив до вирішення ще однієї нагальної проблеми. У багатьох кровоточили ясна, випадали зуби.
Він зустрівся з медпрацівниками.
Що зробиш, знизувала плечима жінка в білому халаті.Край такий. Не ростуть ні фрукти, ні овочі. Не вистачає вітамінів.
Пішов до Барановського.
Ви при мені обіцяли допомогти червоноармійцям з зубами.
Я багато чого і кому обіцяв, відповів той, коли Руднєв загострив його увагу на цьому питанні.Що ти конкретно пропонуєш?
Створити пошукові групи для збору дикорослого зеленого лука, черемші, брусниці та іншого.
Не заперечую, створюйте. Ми якось не приділили цій проблемі належної уваги.
З людей, не зайнятих на основних роботах, створили десять груп і відправили в тайгу за дикорослими травами і ягодами. Кілька разів на день стали пити соки і відвари, їсти продукти з вітамінами.
Незабаром з цингою було покінчено.
Хтось казав, що тут неможливо жити. Все можна, якщо організувати, говорив Семен Васильович своїй дружині.
5
Домна Данилівна ходила на останніх місяцях вагітності. Семен Васильович хвилювався. Пологи можуть початися несподівано. Він нічим не може допомогти дружині. В гарнізоні було кілька лікарів. Але зі стаціонаром ніяк не могли вирішити питання. Так чи інакше, медиків належало запрошувати додому.
Тому щоранку перед відходом на службу він нагадував дружині і синові, щоб були напоготові.
Того ранку він прохав дружину:
Нічого не роби. Нікуди не виходь. Сиди вдома.
Домна Данилівна нічого не відповідала. Лише посміхалася. По можливості, з пересторогою вона робила роботу по дому. Навіть у дворі замітала сніг. Доводилося їй виходити на вулицю за місцем. Вона була впевнена, що все обійдеться благополучно.
Закінчивши розмову з дружиною, Семен Васильович взявся за сина:
Радя! Не відпускай маму одну. Не давай їй працювати. В разі чого запрошуй лікаря і дай знати мені.
Все ясно! Відповідав Радик, потягуючись.
Він встав, але ще не прокинувся. І щоденні інструктажі батька йому порядком набридли. Він їх знав напам'ять.
Рідні заспокоїли Руднєва. Він вірив, що вдома все буде нормально, поки він несе службу.
Стояв мороз. Валив сніг. З моря дув різкий пронизливий вітер. Про будівництво зовнішніх об'єктів не могло бути й мови. Товщина сніжного покриву досягала двох метрів. Будівельники загрузали в кучугурах. Не встигали прочищати дороги і стежки.
Семен Васильович по вузенькій стежині в снігу пробрався в штаб. У кабінеті Барановського зібрався командний склад. У нього кожен день планувалися роботи в укріпрайоні.
Петро Григорович сидів за великим столом, заваленим кресленнями, доповідними і пояснювальними записками, технічною та нормативною літературою. Почухував, що почала лисіти, маленьку голову.
У таку негоду будівництво не повинно стояти, вкотре повторював він. Проводьте внутрішні роботи.
За кожним об'єктом закріпили військових штабу. Руднєв ніс персональну відповідальність за медсанчастину. Він проводив на будівництві левову частку свого часу. Відразу після засідання в штабі сів на Бурана. Поїхав на об'єкт. У двоповерховій будівлі медсанчастини недавно вставили вікна і двері.
«Тепер хоч сніг не замітає приміщення», із задоволенням подумав комісар.
Він спішився. Поставив коня. Вузькою стежкою, яку за ніч порядком занесло, пробрався до будівлі. Там вже працювали військові та вільнонаймані будівельники. До комісара підійшли виконроб і кілька бригадирів.
Чому не очистили територію від снігу? Запитав Руднєв виконроба.
На вулиці неможливо працювати, відповів той.
Знаю. Але без цього не обійтися. Нікуди розвантажувати матеріали, сказав Руднєв.
Виділяйте людей, наказав бригадирам виконроб.
У довгому коридорі стояло кілька грубок-буржуйок. Будівельники розтопили їх. Метал почав віддавати тепло. Тут же, в коридорі, знаходились ящики з розчином. Чоловіки штукатурили стіни. Пісок, який висипали в майбутніх кабінетах, за ніч промерз. Хлопці його довбали ломиками. Відігрівали на вогні. Потім робили розчин.
За вікнами гуляв вітер. Завивала хуртовина. Сніжне кришиво прилипало до вікон. Але роботи на об'єкті велися.
Семен Васильович звільнився ввечері, коли вже було темно. Він повертався додому з думою про дружину. Як вона там? Чи немає ускладнень? Перш ніж почнуться пологи, треба запросити лікаря або акушерку. Найголовніше, не упустити цей момент.
Радя, де мама? Запитав першим ділом сина, коли зайшов до будинку і не виявив дружини.
Радій лежав на ліжку і читав книгу. Побачивши батька, піднявся.
Вона у сусідів, відповів.
Я тобі що казав: нікуди її не відпускали. Тим більше одну.
Казав. Але хіба вона мене послухає?!
Семен Васильович побіг до сусідів. Там йому пояснили, що вона недавно пішла. Відразу відправився на пошуки. Ньома лежала на снігу. Він відразу не помітив її в темряві, бо її наполовину занесло білою заметіллю.
Він обережно взяв її на руки. Поніс додому. Вона не подавала ознак життя. Поклав на ліжко.
Швидше лікаря! Прокричав Радику.
Той моментально одягнувся і вискочив з будинку.
Семен Васильович очистив сніг з обличчя дружини. Роззув її, зняв шубу. Взяв за руку. Відчув у своїх пальцях, як пульсує її кров. «Тепер головне пересвідчитися, щоб вона не відморозила обличчя, руки і ноги»подумав Руднєв.
Заскочив на кухню, дістав шкалик зі спиртом, ватяний тампон. Протер тіло дружини. Вона не приходила до тями.
Ньома! Ньома! Повторював він.
Її смугляве обличчя набуло блідий відтінок. Очі були закриті. Чорне волосся розкидане по подушці.
Семен Васильович злегка поплескав дружину по щоках. Вона не приходила до тями. Тоді він згадав про нашатирний спирт, яким йому доводилося користуватися. Він змочив тампон. Підніс до носа. Ньома чхнула і відкрила очі.
Вона відчужено подивилася на чоловіка і нічого не сказала. Знову закрила очі.
Ньома! Це я. Скажи хоч слово!
Вона не відкривала очі. Але він почув тихий стогін. Обличчя її перекосилося від болю.
«Зараз почнеться, подумав Руднєв. Що робити? Де лікар?».
В цей самий час відчинилися двері і на порозі з'явився Радик з лікарем.
У Семена Васильовича відлягло від серця.
Віра Іванівна мала вищу освіту. Була жінкою вже в роках, але дивом зуміла зберегти здоров'я і красу.
Вона швидко зняла верхній одяг. Відкрила саквояж. Присіла на ліжко до хворої і почала свої звичні процедури. Благо приймала пологи не перший раз, була особисто знайома з породіллею.
Радик з батьком вийшли в іншу кімнату. Але незабаром довелося Семену Васильовичу повернутися. Він допомагав Вірі Іванівні.
Пологи закінчилися пізно вночі. Семен Васильович не стулив очей. Лише на світанку він, не роздягаючись, примостився на стільці біля ліжка дружини і заснув.
Розбудив його крик дитини. Він метався поруч з матір'ю. Видно, зголоднів.
Семен Васильович відкрив очі. Ньома лежала розчервоніла і усміхнена. Вона притискала дитину до грудей. Руднєв придивився до червоного клубочку. Хлопчик був схожий на них з Ньомою. Такий же смаглявий, з чорним волоссям і темними очима.
Вилитий батько, вимовила слабким голосом Домна Данилівна.
А носик мамин, посміхнувся Семен Васильович.
На сімейній раді хлопчика вирішили назвати Юрою.
Кілька днів комісар не ходив на службу. Виняток склав день, коли він з усім штабом обмивав поповнення в родині. Спеціально для цього приберіг спирту, солоних огірків і грибів.
Командири, включаючи Барановського, залишилися задоволені і ще довго згадували з відкритою заздрістю про народження в родині Руднєвих сина. Навіть Петро Григорович не втримався, похвалив:
Молодець! Наклепав собі заміну. Поді ж ти. Двох мужиків зробив.
Кілька днів батько і син не відходили від ліжка з малюком. Семен Васильович часами сидів на стільці біля дружини з дитиною. Вони мріяли про майбутнє.
Сеня, треба збирати гроші. Коли ти відслужиш свій термін, ми купимо маленький будиночок в Україні або в Криму. Біля Севастополя або в іншому місці. Не важливо. Лише б поруч з морем.
Чому поруч з морем? Запитав він. Можна на моїй батьківщині в Путивлі. Будемо купатися в річці, ловити рибу на болотах і озерах.
Знаю, погодилася вона, притискаючи маленьку дитину. Але на морі краще. У відкриті вікна нашого будинку буде вриватися свіжий морський вітер. Ми будемо слухати шум прибою, гуляти вечорами берегом моря.
Влітку на півдні спека, а взимкумокреча. Мені більше подобається середня смуга. Там і літо нормальне, і зима, міркував Семен Васильович.
Вони майже не згадували події перед пологами, які так налякали Семена Васильовича.
Про них в сім'ї воліли мовчати.
6
Хочу з вами проїхатися, подивитися, як іде заготівля дичини, сказав Ситникову Руднєв.
Будемо раді, товаришу комісар, відповів той.
Ланка з заготівлі дичини для їдальні розташовувалася в невеликому дерев'яному приміщенні з широкими скрипучими воротами. До нього примикало стійло для коней, приміщення для саней, різного начиння.
Микола Федорович Ситников у кожусі, у шапці-вушанці і валянках запрягав коня, готувався до поїздки в ліс. Його висока масивна фігура в теплому одязі нагадувала копицю сіна, була не здатна згинатися і розгинатися.
З приходом Руднєва Микола Федорович залишив звичне заняття, підійшов до комісара. Його широке обличчя зробилося червоним, вуса були покриті памороззю, з рота, як з труби, валив пар.
Семену Васильовичу, ви думаєте в цій шинельці і чоботях їхати в ліс, сидіти в засідці на кабана?
Мороз, начебто, не сильний.
Якщо з дому пробігти до штабу, то несильний, а якщо їхати в ліс, то замерзнете, говорив капітан Ситников.
Він завів комісара в приміщення. Дістав кожух, валянки, шапку-вушанку.
Одягайтеся, як слід.
Семен Васильович швидко переодягнувся. Причому, кожух натягнув на шинель.
Тепер порядок, протрубив Ситников.
Червоноармійці запрягли коня, посередині саней поклали гвинтівки і патрони. Всі завалилися в сани. У глибокому снігу виднівся слід. По ньому і тримався їздовий. Кінь фиркав, провалювався в білий наст, але мчав по вже наїждженій дорозі досить швидко.
Коли потрапили на крутий поворот, їздовий забарився. Кінь вскочив в глибокий сніг і зупинилася. Чоловіки встали з саней. Їздовий взяв під вуздечку коня і потягнув її на вторований слід. Решта, провалюючись у снігу, тягли на собі сани.
Нічого, буває,заспокоював себе і комісара Ситников, хоча Руднєв не сказав ні слова докору.
Незабаром приїхали до місця призначення. Микола Федорович відірвав свою масивну фігуру від саней. За ним піднявся Семен Васильович.
Тепер підемо пішки, протрубив Ситников.
Вони з Руднєвим закинули за плечі гвинтівки. Ситников пропихтів їздовому:
Тихо тут. Коли почуєш постріли, під'їжджай!
Вони пішли вже протоптаною стежкою. Їх оточував хвойний ліс. Микола Федорович розповідав комісару про заготовки дичини.
Щодня по кілька туш для їдальні заготовляємо.
Підмога хороша, підтримав його Семен Васильович. Служба у нас нелегка. І будуємо, і зброю встановлюємо. Почали за статутом вчення проводити. Без калорійної їжі червоноармійцю не вижити.
Хлопці дуже задоволені,сказав Ситников.
Чоловіки вийшли на круглу галявину, яку оточував все той же хвойний ліс. З краю галявини, на вході в тайгу, на чотирьох метрових стовпчиках стояла будочка з отворами на всі сторони. Мисливці піднялися туди по дерев'яних східцях. У ній був встановлений невеликий столик. Там стояли кілька кружок і чайник. Навколо столикалавки.
Ситников опустився на лавку. Він важко дихав. Руднєв в порівнянні з ним здавався хлопчиком. Перехід по снігу переніс порівняно легко і спокійно, незважаючи на теплий одяг.
Зняли гвинтівки. Притулили до стінки.
Дивись, комісар, промовив, задихаючись, Ситников. Там ми розсипаємо мелене зерно. По кілька мішків. Кабани приходять поласувати. Вибирай підсвинка. Старих старайся не чіпати. Вони на наступний рік ще потомство принесуть. Та й м'ясо у підсвинків м'якше.
Як їх визначити?
Елементарно. Вони менше своїх батьків.
А якщо не прийдуть з якихось причин?
Такого не може бути.
Чоловіки зачаїлися в будочці. Незабаром почувся характерний шум тварин. Ситников штовхнув комісара. Чоловіки схопили гвинтівки. Застигли в очікуванні.
На галявину вискочило стадо чорних кабанів. Вони розбіглися по колу, жадібно підбираючи корм. Зерно завжди висипали кільцем.
Семен Васильович звів курок. Прицілився в голову підсвинка. Вони з Миколою Федоровичем вистрілили одночасно. Стадо кинулося врозтіч. Дві чорні туші борсалися на снігу. Семен Васильович поспішив перезарядити гвинтівку. Але не міг це зробити швидко. Йому щось заважало. То не міг відразу вийняти з патронника патрон. То не міг вставити його.
Ситников це зробив у лічені секунди. Пролунав постріл. Ще один кабан залишився лежати на снігу.
Семен Васильович вдруге стріляти не став. Не встиг. Стадо розбіглося в різні боки. Сховалося за деревами.
Полювання на звіра не могло залишити комісара байдужим. Він був весь в азарті. В напрузі. Чоловіки спустилися по дерев'яних східцях на поляну. Пішли оглядати дичину. До них уже мчав на санях їздовий.
Утрьох вони довго розглядали кабанів. Більш досвідчений Ситников перший раз потрапив у вухо, другийв око. Семен Васильовичу вухо.
Присутні високо оцінили майстерність комісара.
Давненько на полюванні не був, сказав Семен Васильович.
Ставлю вам тверду четвірку, комісар, промовив Ситников.
Спасибі! Посміхнувся Руднєв.
Заготівельники повернулися в частину після обіду. Біля їдальні знаходився акуратний дерев'яний сарайчик. Чоловіки на металевій тачці перевезли туші в сарай.
Коли туші розчленували, до комісара підійшов Ситников. Він витирав ганчіркою закривавлений ніж.
Члени бригади заготівельників грілися біля багаття. Микола Федорович ножем обрізав вуха кабанам. Насадив їх на шампур. Встановив шампур над багаттям. Коли з вух зійшов верхній шар, вони зробилися рум'яними, Ситников обережно відрізав шматочок одного з них. Із задоволенням прожував.