Дівчатка йшли поруч, як раніше, розмахуючи портфелями, а згори на них синню дивилося травневе небо. Уперше Олесі не було так тужно й самотньо, і дівчинка розуміла, як їй допомагає мамин лист.
Що ти робитимеш удома?спитала вона Ніну.
Саме це я хотіла тобі розказати!сказала Ніна й озирнулася. Навколо нікого не було, але вона все одно стишила голос.Піду гуляти з Анжелкою з пятого А.
Так вона ж старша від тебе!Олеся здивовано поглянула на Ніну.Ти з нею вже дружиш?
В Олесиному голосі прозвучали нотки розчарування й навіть образи, але подруга того не помітила.
Так це ж класно! Уяви, вони мене прийняли до своєї компанії!
Хто це «вони»?
Анжелка й хлопці з шостого класу збираються на пустирі біля старої школи,майже пошепки сказала Ніна.Я також із ними там тусуюсь.
І вони кажуть на тебе Мала?з іронією сказала Олеся.
Та яка різниця? Головне, що я там уже як своя!із захопленням розказувала дівчинка.Хлопці приносили пиво, й Анжелка також пила з ними.
А ти?
А що я? Так, зробила ковток, щоб не прогнали,і все. Гидке! А ще вони там курять! Але дивись, щоб нікому!
Ти ж мене знаєш!ображено сказала Олеся й додала:А я гадала, що ми побудемо разом.
Ще встигнемо, а сьогодні не можу!
Олеся повернула у свій провулок. Батько був на роботі, тож дівчинка передяглася й одразу взялася за домашні завдання. Як виявилося, вона й справді багато чого пропустила. Робити уроки самій було незвично, але дівчинка знала, що потрібно звикати до нового життятак хоче її мама, й Олеся змусила себе зосередитися на завданнях. Коли все закінчила, узяла маленький ключик, просунула в нього товсту шовкову нитку й повісила на шию. Тепер її тумбочку, де лежить мамина тека, ніхто не зможе відчинити. Олеся хотіла пообідати, але передумала. Вона відімкнула замок і дістала мамин лист.
«Доню, посади мої улюблені квіти мальви,просила мама.Ти знаєш, де вони ростуть: у садку ліворуч, понад довгим парканом. Ці квіти самі можуть насіватися, але трапляється так, що вимерзають узимку, тому я зібрала для тебе насіння».
Олеся усміхнулася, розглядаючи малюнок червоної мальви, який зробила для неї мама. Дівчинка знайшла у шафці насіння квітів, пішла в садок. Вона спушила землю й висіяла насіння. Олеся добре памятала, як вони щовесни з мамою разом сіяли квіти, а потім дівчинка мірялася зростом з високими мальвами, які швидко росли й завжди обганяли її. Мама зривала квітку й прикрашала доньчині коси, а потім вони разом робили з квіточок лялечки в різнобарвних сукнях. Знову сум огорнув дівчинку, і їй хотілося розплакатися, але вона згадала мамині слова, звела очі вгору, туди, де так далеко від неї була матуся. Над дівчинкою синіло високе прозоре небо. Олеся усміхнулася кутиками вуст чи то небу, чи мамі, але усмішка вийшла якась сумна-пресумна.
Розділ 4
До кінця навчального року Олесі вдалося надолужити згаяне в навчанні, і дівчинка думала про те, що мама пораділа б разом із нею. Почалися літні канікули, й Олеся мала більше вільного часу, щоб гуляти з Ніною, але подружка все частіше бігала до старшої компанії. Олесі було неприємно від того, і, можливо, вона образилася б на Ніну, але мама їй написала:
«Може трапитися так, що одна з твоїх подружок почне дружити зі старшою дівчинкою. Ти повинна її зрозуміти, бо в такому віці дівчатка можуть захоплюватись якоюсь старшокласницею і це природно. Твоя подружка захоче наслідувати старшу дівчинку, може, навіть спробує стати в чомусь схожою на неї, якщо навіть поведінка її не заслуговує похвали. Ти можеш або зблизитися з іншою подружкою, або зачекати, поки захоплення старшокласницею мине, або просто продовжувати спілкуватися зі своєю подружкою, як і раніше, і не перейматися тим, що вона більше часу проводить не з тобою. Домовились? Не перейматися!»
Олеся терпляче чекала, поки Ніна натусується зі старшими й прийде до неї.
У червні Тихон Павлович узяв відпустку, і дівчинка раділа з того, що зможе більше часу бути з ним, а не на самоті, але в перший же вечір батько зайшов до хати, і донька відчула, як від нього тхне перегаром. Раніше він міг випити, але то траплялося дуже рідко й то на свята. Вона питально подивилася на батька, той не витримав погляду, сів на стілець, почав роззуватися.
Не дивись так на мене, Лесько,язик у батька заплітався.Мене ніхто, ніх ніхто й ніколи не має права засуджувати Якось так.
Олеся мовчки пішла до своєї кімнати. На столі в кухні холонула смажена картопля, але дівчинка до неї не доторкнулася того вечора. Не став вечеряти й батько. Олеся чула, як він гучно гепнувся на ліжко і вмить голосно захропів. Вона заглянула в кімнатубатько спав в одному черевику. Олеся зняла його й поставила біля дверей.
Уранці батько попросив Олесю сходити в магазин і купити кефіру. У черзі дівчинка чула, як пліткували жінки про її батька.
Кажуть, що Тихон почав потихеньку випивати,стишеним голосом сказала одна жіночка.Та воно й зрозуміло: таке горе звалилося, а тут ще й дитина мала лишилася.
Так про неї і дбав би, бо сирота ж!заперечила їй інша.Казали люди, що на роботі випиває.
Так тож щоб донька не знала й не бачила!
А якщо попруть із роботи? Де зароблятиме? Дитину потрібно чимось годувати й одягти.
Шкода, якщо зіпється Тихон!зітхнула жінка.Гарний чоловік!
Якщо гарний, то довго сам не буде. Знайдеться на вдівця якась жінка.
І то так! Не вік же йому вдівцем бути!
Жінки перевели мову на інше, а Олеся купила кефір і майже побігла додому. Батько на кухні їв холодний борщ. Він поглянув на розчервонілу доньку і спитав, чи все в неї гаразд.
Тату, ти пєш горілку?одразу спитала вона, гепнувши пакетом кефіру об стіл.
Я?чоловік поклав ложку на стіл, витер рушником губи.Ти про вчорашнє? Та ні, Олесю, то я з хлопцями трохи відмітив відпустку.
Ти не будеш більше пиячити?
Ні,винувато всміхнувся він,не буду.
Почута в магазині розмова не давала спокою дівчинці. Вона не хотіла, щоб її батько став таким, як інші пяниці. Олеся боялася їх і сторонилася чоловіків, які завжди голосно матюкалися і від яких смерділо. Дівчинка навіть уявити боялася, що таким може бути її любий батько. Звичайно, Олеся не хотіла, щоб у їхньому домі господарювала чужа жінка. Навіть одна думка про мачуху її лякала. Вона вирішила, що потрібно ще більше проявляти турботу про тата, і тоді він не буде пиячити. Того ж дня дівчинка взялася прибирати в хаті. Вона мела, шкребла, пилососила, до блиску натерла віконне скло, зібрала татів одяг і вкинула у пральну машинку. Поки одяг прався, Олеся заходилася готувати вечерю, і коли батько прийшов з городу, у неї все блищало, а на плиті стояла каструля зі свіжим супом, приправленим кропом і зеленою цибулею.
Ти все це сама зробила?батько здивовано оглянув кімнати.
Так! Сама!Олеся задоволено всміхнулася.
Яка ж ти молодчинка!похвалив він доньку.
Того вечора Олеся, ще раз перечитавши мамин лист, заснула задоволеною. Її страхи й сумніви розвіялися. Їй наснилася мама, уперше після смерті. Вона надула багато різнокольорових повітряних кульок і дала їх Олесі. Дівчинка тримала кульки за довгі нитки і побігла з ними по росяній зеленій траві. Ось уже вона ледь торкається ногами травички, кульки набирають швидкість, піднімаються вгору, й Олеся вже зовсім відривається від землі. Вона летить угору, а внизузелені дерева, квітучі луки і її мама. Постать мами зменшується, віддаляється, й Олесі стає лячно, коли вона перестає бачити маму.
Матусю!у відчаї скрикує вона і прокидається.
За вікном уже ранок, грайливі перші промінчики падають на підлогу. Олеся опиняється в реальності, яка набагато жорстокіша, ніж сон, але знову кутається в ковдру й заплющує очі. Вона хоче продовження сну, схожого на прекрасну казку, де всі барви набагато яскравіші, ніж у житті, де є її люба мама. Сон уже не йде, і дівчинка ще трохи ніжиться в ліжку, прислухаючись до звуків у кімнаті. Зачинилися вхідні дверінапевно, тато пішов на город, поки не спекотно. Олеся неохоче дибає на кухню. На століпорожня немита миска. Батько вже поснідав і кудись пішов. Дівчинка набрала у відро води й пішла полити мальви, що вже зійшли й виструнчилися попід парканом. Вона полила їх і поглянула на городбатька там не було.
День для Олесі тягнувся довго. Ніна до неї не забігала, а батько повернувся пізно ввечері. Він довго не міг відчинити двері, потім хотів сісти на стілець, щоб роззутися, але впав на підлогу і виматюкався. Дівчинка дивилася на нього з німим докором: батько знову був пяний як чіп.
Не дивись на мене очима Яни,розібрала вона з його нечіткої мови.
Сльози бризнули з дитячих очей, і дівчинка побігла у свою кімнату. Олеся довго й невтішно плакала, укрившись ковдрою з головою, а потім не могла заснутибоялася пяного батька. Вона чула, як він пішов на кухню, натикаючись на меблі, щось бубонів собі під ніс, потім було чути, як упала на підлогу каструля, і батько довго матюкався. Уже й небо засвітилося зорями, а дівчинка не спала. Лише за північ вона забулась у тривожному сні
Олеся мала намір прокинутися рано, щоб застати вдома тата й нагадати йому про обіцянку не пиячити, але коли розплющила очі, уже високо піднялося сонце і батька вдома не було. Дівчинка зайшла на кухню. На підлозі у великій плямі супу лежала каструля, яку впустив батько. Вона все прибрала, посмажила яєчню, без апетиту поїла й пішла до Ніни.
До будинку подружки Олеся не заходилапокликала її з вулиці. Ніна вибігла босоніж, заспана й нечесана.
Ти чому так рано?протерши очі, запитала вона.Не спиться?
Поспиш тут!сказала Олеся.Татко знову напився.
Ну то й що? Мої щодня пють, і я вже звикла. Тебе батько спяну не бив?
Що?!Олеся здивовано поглянула на Ніну.Бив?
Пяні завжди бються,спокійно пояснила Ніна.Мені дістається, якщо потраплю під гарячу руку й не встигну з дому вибігти. Особливо батько звіріє. Знаєш, які в мене бувають синці?
Я бачила, але ж ти казала, що впала з гойдалки й забилася.
А що я мала казати? Що мої батьки, алкаші, дубасять мене?посміхнулася Ніна.Соромно таке розповідати. Якщо твій тебе не гамселить, то вже добре.
Гроші пропє. За що житимемо?
А ти не знаєш, де їх узяти?Ніна хитрувато примружила очі.
Ні.
Дурненька! Коли нажереться до всирачки й засне, то понишпори в кишенях, витруси все, що там лишилося.
А Якщо дізнається, що я вкрала?розгублено промовила Олеся.
Дізнається?засміялася Ніна.Та наступного дня пяниці вже нічого не памятатимуть!
Навіть не знаю,стенула плечима Олеся.Я ніколи нічого не крала.
Та хіба то крадіжка? Ти візьмеш гроші, щоб було чим його годувати, коли вийде із запою. Тоді ще дякувати тобі буде! Ось побачиш!
Олеся задумалася. Можна було погодитися з Ніною, бо якщо батько й надалі пиячитиме, то дійсно пропє всі гроші, але як узяти чуже? Стати крадійкою?
Чого так скисла?Ніна штовхнула подругу під бік.Ходімо десь погуляємо! Ось тільки шльопки вдягну!
Того вечора батько знову напився. Він плакав, пригортаючи до себе доньку:
Лесько, як мені тепер жити? Чому так сталося? Сироти ми з тобою, сироти! Пробач свого непутящого батька. Ясвиня! А ти Ти в мене розумниця. Ось тільки погано, що ти на Яну схожа. Викапана мати!
Не чіпай маму!Олеся спалахнула й відштовхнула батька.
Іди геть!скрикнув чоловік.
Олеся злякано здригнулась і пішла в кімнату. Коли батько заснув на підлозі, не діставшись до ліжка, вона, переборюючи страх, підійшла до нього, просунула руку в кишеню. Там лежали кілька зіжмаканих купюр. Тремтячими руками дівчинка забрала більші, залишивши дрібязок. Гроші пекли вогнем, і Олеся швидко заховала їх у тумбочку, замкнула її й лягла в ліжко. Дівчинка довго не могла заснути. Їй здавалося, що батько прокинеться, помітить пропажу і прийде її бити. Цього не сталосябатько нічого не помітив.
Розділ 5
Червень тягнувся для Олесі надто довго. Щоранку її тато обіцяв не пити, потім швидко забував про свою клятву. Дівчинка все менше часу проводила з подружкою і ставала все сумнішою. Іноді до неї навідувалася сусідка. Тітка Ліда пригощала Олесю чимось смачненьким, гладила по голівці, непомітно змахувала сльози з очей і йшла додому. Олесі не подобалось те, що тітка її жаліє, але вона намагалася бути чемною, дякувала жінці й терпляче чекала, поки та, пожалівши «бідну сирітку», ішла геть.
Олеся часто перечитувала мамин лист, папірці якого швидко почали стиратися на згині, тому дівчинка їх обережно складала в конверт. Аркуші не раз були зрошені слізьми, і деякі букви розпливлися, але Олеся вивчила напамять кожне слово, яке їй написала мама. Вона доглядала за мальвами, що швидко росли, тяглися вгору до сонця. Дівчинка виходила в садок, милувалася рослинами, виривала бурянці, а потім виносила низенький ослінчик, сідала в тіні дерев і довго-довго дивилася на небо. Десь там, далеко-далеко, її мама. Вона бачить свою донечку згори. Олеся добре памятала, що ненька просила її не плакати, а всміхатисяі дівчинка усміхалася. Їй подобалося спостерігати за хмарками. Іноді вони були схожі на кудлатих баранчиків, які напаслись на луках і тепер граються в «доганялки». Потім баранчики перетворювались на білих гігантських пташок, які, розправивши великі крила, повільно пливуть небом. Олеся могла дивитися на небо годинами, і її фантазія не мала меж. Дівчина уявляла, що мама також бачить хмарки-картинки, різниця лише в тому, що спостерігає за ними згори
Коли у батька скінчилася відпустка і він вийшов на роботу, Олеся трохи повеселішала. У неї зявилася надія, що тепер він не пиячитиме. І справді, її тато приходив додому стомлений, вечеряв, потім виходив надвір і мовчки сидів на ґанку, подовгу смалячи цигарки. Вихідними він знову йшов до своїх почарківців і напивався. І знов Олесю рятував мамин лист. Дівчинка вкотре його перечитувала, хоча й знала кожне слово. Те читання було як розмова з матірю: воно надавало їй сил і наснаги для того, щоб дитина йшла вперед, не знаючи, що життя приготувало їй чергове випробування
Розділ 6
Вона вперше зявилася в їхньому домі напередодні новорічних свят.
Раїса Іванівна,відрекомендувалась Олесі жінка, що прийшла разом із батьком.
Дівчинка оглянула її з ніг до голови. Велика, товста, вона поруч із довготелесим та худим батьком мала занадто огрядний вигляд.
«Схожа на нашу шафу з одягом або на велику гору»,подумала Олеся.
Раїса Іванівна заходилася господарювати на кухні. Вона понюхала в каструлі картоплю, яку відварила Олеся, і невдоволено поморщила носа.
Треба щось свіженьке приготувати!бадьоро промовила жінка й викинула картоплю в помийне відро.
Я її щойно зварила,несміливо зауважила дівчинка.
Раїса Іванівна невдоволено глипнула на дитину й одразу змінила вираз обличчя.
Дитинко, тьотя Рая знає, що каже,промовила улесливо.
Олесі не подобався її вдавано лагідний, навіть солодкий голос. Дитячим серцем вона відчула нещирість. Те кругле червоне обличчя з мясистим, схожим на картоплину носом могло змінюватися в одну мить. Господарюючи на кухні, жінка розмовляла з дівчинкою. Коли щось тітці не подобалось, її обличчя червоніло від невдоволення, але вона могла посміхнутися до Олесі. Дівчинка спостерігала, як тітка вдягла мамин фартух, а батько допомагав їй і аж сяяв від задоволення.
Я піду до себе,промовила Олеся, не в змозі дивитися, як чужа тітка витирає свої товсті пальці маминим фартухом.
Лесечко, ми зараз будемо разом вечеряти,весело повідомив батько.
Я не голодна,відказала Олеся й пішла.
З того дня Раїса Іванівна почала частенько до них навідуватися. Олесю тішило лише те, що батько вже не пиячив із друзями й на вихідних бував удома. Раїса Іванівна все більше відчувала себе повноправною господинею в їхній оселі, і дівчинка була змушена змиритися. Одного разу тітка взялася прибирати в її кімнаті.
Не треба, я сама!сказала їй дівчинка й хотіла забрати з рук жінки пилосос.
Відійди!тітка грубо її відштовхнула.
Це моя кімната! Мама мене навчила прибирати,уперто повторила Олеся, не відпускаючи руку.
Іди геть!знову відштовхнула її жінка так, що Олеся поточилась і ледь не впала.І що це за мода замикати тумбочку?! Де це бачено, щоб у селі тримали речі під замком?! Що там у тебе? Золото мати залишила?
Не ваше діло!спалахнула Олеся.