Раїса Іванівна штовхнула ногою пилосос так, що він поїхав по кімнаті й уперся в стіну. Жінка присіла навпочіпки біля дівчинки, узяла її руками за плечі.
Де ключик від тумбочки, Олесю?солодко проспівала, ніби щойно не ладна була зірвати свій гнів на дитині.Я знаю, що він у тебе, а мені конче потрібно поприбирати, витерти пилюку, у твоїй тумбочці також
Жінка ще щось говорила, але Олеся її вже не чула. Уся її увага була спрямована на обличчя Раїси Іванівни. Зблизька дівчинка побачила в Раїси Іванівни вуса. Справжні, як у дядьків, тільки світліші! Від дихання волосинки над губою ворушилися, як живі, і дитина не могла відірвати від них здивованого погляду. «Вусата Гора»,подумала Олеся й усміхнулася кутиками вуст.
Ти наді мною насміхаєшся?!гримнула Раїса Іванівна й боляче трусонула Олесю за плечі.Де ключ, я тебе питаю?!
Пустіть мене!злякано промовила дівчинка, коли цупкі товсті пальці жінки боляче впялись у її передпліччя.
Негідниця!жінка попустила руки, але пообіцяла:Я все одно заберу в тебе той клятий ключ! Ось нехай лише батько повернеться додому! Геть розпустили дитину.Пилосос знову загудів і витягнув довгий хобот. Олеся наостанок встигла почути:Пороти треба її, а не по голівці гладити та жаліти!
Дівчинка, як ошпарена, вискочила з кімнати, вибігла на кухню й лише тоді торкнулася рукою ключика на мотузці, пересвідчившись, що Вусата Гора його не відібрала. Доведена до відчаю, Олеся побігла до Ніни.
Я її ненавиджу!з порога випалила вона подружці.
Кого?!
Вусату Гору!відповіла Олеся й розказала Ніні про вуса жінки.
Подруга довго сміялася.
Нічого нема смішного,провадила Олеся, трохи заспокоївшись.Знаєш, як я злякалась? Ні, не вусів, а того, як вона в мене вчепилася пальцями. Вона злюка!
А де ти бачила добру мачуху? Мачухи всі злі,діловито пояснила Ніна.
Хіба вона мені вже мачуха?Олеся здивовано округлила очі й подивилась на подругу.
Вусата Гора вже спала з твоїм батьком?
Як спала?Олеся закліпала очима.
Ну так, як сплять чоловік із жінкою. Не знаєш чи що?
Чому не знаю? Знаю,дівчинка почервоніла, хоча й до кінця не второпала, що має на увазі Ніна.Напевно, спала.
Значить, Лесько, у тебе вже є мачуха!підбила підсумки Ніна й порадила:Але ти не переймайся! Буде ображатине мовчи, пожалійся батькові. Це в мене рідні батько й мати, пожалієшся одномувід другого отримаєш мемелів.
Олеся не стала ябедничати й нічого батькові не розповіла, але страх від того, що Вусата Гора може відібрати ключик, з того дня поселився в ній. Дівчинка намагалася оминати жінку й не потрапляти їй на очі, щоб менше спілкуватися. Відтоді мамин лист вона перечитувала лише ввечері у своїй кімнаті перед сном або тоді, коли Раїса Іванівна до них не приходила.
Розділ 7
Незадовго до Різдва Раїса Іванівна почала ретельно прибирати в усіх кімнатах. Вона прала фіранки, постільну білизну, витирала пил, чистила снігом килимки. Приходила ледь не щодня, приносила пакети з харчами й розпаковувала їх у холодильник.
На свято познайомишся зі своїм братом,якось заявила Вусата Гора.Сподіваюся, що ви потоваришуєте.
У мене немає брата,заперечила Олеся.
Тепер буде!сказав їй батько.
Олеся взагалі не любила хлопчаків. У школі вона спілкувалась із багатьма дівчатками зі свого класу та з паралельного і майже ніколиз хлопчиками. Хіба що іноді з Іванком. Він гарно вчився, був акуратним, іноді допомагав Олесі в навчанні, особливо з математики, яку дівчинка не дуже любила. Інші хлопчаки вважали його занудою й не завжди приймали у свої компанії, але то із заздрощів. Іванко займався бальними танцями, і, напевно, хлопчики заздрили його успіхам та красивим партнеркам, з якими той танцював. Олеся іноді уявляла себе на місці танцівниць, у красивому блискучому вбранні та лакових черевичках на невисоких підборах. Інші хлопчики для Олесі були забіяками та бешкетниками, які тільки й можуть, що посміятися над нею або й штурнути в плече. Звісно, бойова Ніна завжди за неї заступалася, але від того хлопчики не ставали кращими в її очах. Олеся спробувала уявити, який буде в неї брат, але, окрім розбишакуватого, розхристаного хлопчика з брудом під нігтями й неохайним виглядом, нічого в голову не йшло, тому вона з хвилюванням чекала свята.
На Святий вечір Олеся з батьком розклали в кухні великий стіл, застелили його білою скатертиною. Гості не забарилися. Раїса Іванівна поважно внесла своє велике тіло у двері, й аж тоді Олеся побачила за нею хлопця. Він був старший за дівчинку, опецькуватий, із веснянками на носі.
Доброго вечора!привітався він, знявши шапку.
Мав русяве волосся з рудим відтінком. «Майже рудий!»подумала Олеся. Чомусь саме руді хлопчаки здавалися їй найбільш нахабними та забіякуватими. За столом Костя сидів біля Олесі, і вона крадькома його розглядала. Він із таким апетитом наминав качку, смажену з яблуками, ніби його рік не годували. Пальці були жирні, і по бороді стікала цівка жиру. Олесі стало гидко, і вона відвернулася.
Чому сидиш як засватана?звернувся Костя до Олесі.Їж, сестричко!
Я їм,стиха промовила дівчинка й поклала собі на тарілку курячу гомілку.
Почути, як її називають сестрою, було незвично, й Олеся не могла визначитися, чи їй це приємно, чи ні, тому почала спостерігати за батьком і Вусатою Горою. Вони пили горілку, чаркувалися, голосно і збуджено розмовляли. Ніхто нікого не вітав, не дарував подарунки, і складалося враження, що за столом зібралися не з нагоди Різдва, а просто щоб багато і смачно нажертися й напитися. Олесі стало сумно. Вона почувалася зовсім чужою й нікому не потрібною за цим столом, де всі пили, голосно прицмокували, смакуючи стравами, брязкали чарками, ложками та виделками.
Їжте, дітки, не соромтеся!час від часу припрошувала Раїса Іванівна.Усе свіженьке, сама готувала!
Олеся згадала минулорічне Різдво, коли вона ще не знала, що на них чекає попереду. Мама з татом не пили горілки, натомість була купа подарунків для кожного. Усі тоді раділи й веселились, а зараз тато вперше на Різдво їй нічого не подарував. Їсти Олесі перехотілося, і вона тихенько вислизнула з-за столу. Здавалося, що її зникнення ніхто з присутніх не помітив
Олеся з нетерпінням чекала свого дня народження. Їй не хотілося ніяких подарунків, привітань, тортиків і повітряних кульоклише б швидше прочитати послання від мами. Того дня вона прокинулася рано. День обіцяв бути сонячним і світлим. Ранні пташки вже співали дифірамби новонародженому дню, і крізь відчинене вікно долинало їхнє веселе різноголосся. За вікном буяв цвітом садок, розносячи навколо запахи свіжості, солодощів і самої весни. Ясно й весняно було на душі в Олесі. Дівчинка усміхнулася травневому ранку, випурхнула з-під ковдри й ключиком відімкнула дверцята тумбочки. Обережно, як найціннішу у світі річ, вона дістала мамину теку, прихопила ножиці та зручно вмостилася на ліжку.
«Ніби для маленької,усміхнулась Олеся, поглянувши на рівну, відмічену під лінійку, пунктирну лінію відрізу.Мені вже девять років!»подумала вона, обережно чикаючи ножицями.
«Вітаю, моє сонечко! Моя кохана, мила, люба, моя найкраща дівчинко у світі!»
прочитала Олеся перші слова маминого листа. Як не стримувалася, але на очі навернулися сльози. Так лагідно і з любовю ніхто її не називає вже другий рік поспіль. Вона вже ладна була розплакатися від чулості, побачивши привітання з днем народження, але прагнула прочитати все до кінця, до останньої крапки. Щоб сльози не застилали очі, дівчинка втерла їх долонькою й читала далі. Мама писала про школу та стосунки з однолітками:
«Іноді тобі може здаватися, що і школа не така, і вчителька, і твої однокласники. Не переймайся, доню, таке трапляється. Тобі, наприклад, одна людина не подобається, а інша вважає її хорошою. Сприймай людей такими, якими вони є, але вчися відрізняти добро від зла. І головне: не накопичуй у душі образи, не засмічуй її брудом. Душа має залишатися чистою»
Олеся замислилася. Їй одразу не все було зрозуміло і важко второпати, як зберегти чистою душу, але вона вже знала, що має час для того, аби все це збагнути і зрозуміти. Мама писала їй про стосунки з подружками:
«У тебе є добра подружка? Сподіваюсь, що так. З нею ти можеш поділитися секретом та чимось потаємним? Якщо так, то це добре. Слова моя найкраща подругане просто звуки, дівчатка твого віку вже знають і вміють цінувати дружбу. Хоча іноді буває, що улюблена подруга товаришує з іншими дівчатками, і тоді стає боляче. Не потрібно робити з цього трагедію. Нехай вона поспілкується з іншими, щоб зрозуміти, що саме ти є її вірною й найкращою подружкою. Погано, коли людина залишається зі своїми проблемами сам на сам»,
прочитала Олеся й одразу згадала Ніну. Вона дійсно часто гуляла з іншими дівчатками, але це не заважало їм спілкуватися й далі дружити. Мама радила, як будувати стосунки з однолітками і ще багато цікавого.
«Моя дівчинко, мені здається, що настав час поговорити про хлопчиків,прочитала Олеся й зашарілася.Хто, як не мама, повинен почати з тобою таку розмову? У твоєму віці у дівчаток зявляється зацікавленість ними. І не заперечуй! Напевно, і тобі хтось із них симпатичний?»
«Ніби про Іванка дізналася,майнула думка в дівчинки.Я ж нікому про це не розповідала!»
«Якщо ти намалювала сердечко, проткнуте стрілою, з іменем якогось симпатичного хлопчика, то це нормально,прочитала Олеся, і її щоки спаленіли аж до вух. Так, вона якось намалювала таке сердечко, написала імя Іванка, але ж нікому не показувала!Це означає, що тинормальна дівчинка, якій починають подобатися хлопчики. Про закоханість і велике кохання тут казати ще рано, напевно, це прояв твоєї симпатії. Може трапитись так, що твій обєкт уваги не помічатиме тебе, тож будь готова до такого. А інший хлопчик, навпаки, дістає тебе придирками, смикає за коси, показує язика й навіть насміхається. Знай, доню, що хлопчаки не такі романтичні, як дівчатка, тому такою своєю поведінкою можуть показувати, що дівчинка подобається. Складно? Так, життяскладна річ, але я намагатимусь тобі допомогти розібратися»
У кінці листапоцілунок, відбиток мамин губ і такі слова:
«Лесечко, памятай, я люблю тебе однаково: коли ти спиш чи коли в школі, коли вдома чи з друзями, люблю тебе, коли ти зразкова дівчинка з янгольським характером і коли показуєш зубки. Мене може засмучувати твоя поведінка, бо вона не завжди може відповідати моїм очікуванням, але я все одно люблю тебе безмежно! Не забувай про це і знай: я завжди поруч із тобою. До нової зустрічі, сонечко, уже за рік!»
Дякую, матусю,пошепки промовила Олеся й торкнулася губами відбитку на аркуші.І я тебе люблю! Дуже-дуже!
На душі в Олесі була суміш суму та радощів. Мама її не забула, вона любить її і знає про життя так, ніби й зараз десь поруч. На мить Олесі здалося, що вона відчула запах улюблених маминих парфумів. Дівчинка навіть озирнулася, чи, бува, немає мами поруч, чи не вийшла вона на хвильку з кімнати, написавши їй листа? Навколо нікого, лише сонечко піднялося над землею, заглянуло у квітучий садок, потім у кімнату й пустило до неї свої грайливі промінчики. Олеся понюхала папір. Так і є! Аркуші пахли маминими парфумами! Дитина приклала лист до щоки й довго так сиділа, насолоджуючись знайомим запахом. Аркуші пахли конвалією й весною. Дівчинка поцілувала кожен листочок, де мамина рука старанно вивела кожне слово. Увесь минулий рік мамин лист був порадником і другом, її надією, рятівним колом, самим життям. Зараз мама подарувала їй іще один рік надії, й Олеся тішилася з того, що тепер можна буде перечитувати кожне слово, аж поки не вивчить увесь лист напамять. Дівчинка не знала, що біда вже чекала на неї, причаївшись десь у темному куточку оселі, там, куди не дісталися світні теплі промінчики весняного сонечка.
Розділ 8
Щойно закінчився навчальний рік і розпочалися літні канікули, до будинку підїхав білий мікроавтобус. З нього, важко дихаючи, вийшла Раїса Іванівна, й одразу до неї підтюпцем побіг батько, почав вивантажувати клунки. Олеся спостерігала, як речі Вусатої Гори татко переносив до хати. Дівчинка пішла подивитися, куди саме їх носить чоловік. Клунки лежали в маминій кімнаті, на її ліжку. Олеся згадала, як тут востаннє бачила маму живою, як її тремтячі пальці торкалися доньчиного обличчя. Ненька знала, що вже помирає, і того останнього вечора прощалася з Олесею. Дівчинці стало так сумно! Було боляче дивитися, як повеселілий батько метушиться, заносячи речі, кладе їх на мамине ліжко. Доньці хотілося заснути, потім прокинутися, зайти до мами в кімнату й побачити її живою, нехай і хворою, але щоб живою. Олеся вийшла з кімнати, і батько її зачепив великим клунком.
Не заважай!кинув чоловік на ходу.
Не буду,сказала дівчинка, але він не чувпомчав по інші речі до машини.
Олеся сходила до Ніни, але, крім пяного батька, нікого вдома не виявилося, і дівчинка пішла на кладовище. Вони жили на околиці селища, тож дорога була не дуже й далека. Олеся вийшла на прямий шлях до кладовища. Вона не любила сюди ходити. Дівчинку лякали великі дерева, які загрозливо шуміли гіллям, вона боялася, що з кущів навколо кладовища вискочить лисиця або навіть вовк, також її жахали високі хрести. Але цього разу бажання побути наодинці з мамою було непереборним і сильнішим за її страхи.
Олеся здалеку побачила гранітний памятник із маминим портретом, і страх як рукою зняло. Вона пришвидшила ходу і вже за хвилю була біля могили матері. Дитина поцілувала портрет. Він був теплим від сонця. Дівчинка сіла на лавку, яку змайстрував батько, задивилася на рідне зображення. До неї усміхалася щаслива мама.
Привіт, матусю!сказала Олеся.Як тобі там? Ти там, із Богом, а я тут, з татком і Вусатою Горою. Ти ще не знаєш, хто це? Напевно, знаєштобі згори все видно, але все одно я тобі зараз розповім
Донька розказувала, як у їхньому будинку вперше зявилася Вусата Гора, як вона хотіла відібрати в неї ключик, і зізналася, що ненавидить її.
Я намагатимуся бути чемною,пообіцяла Олеся,але не знаю, чи зможу. Вона справжня злюка! Знаєш, мамо, тобі, напевно, буде боляче це чути, але й мені неприємно Сьогодні ця тітка переїхала до тата. Вона оселиться у твоїй кімнаті, буде вкриватися твоєю ковдрою, спати на твоїй подушці, і я маю все це бачити й терпіти Знаєш, як мені важко? Ти знаєш, бо тина небі, звідти все видно, але я це повинна пережити й добре навчатися. Мамо, я памятаю кожне слово твого листа.
Олеся подивилася вгору. На глибокій сині небалише одна маленька хмаринка, схожа на пірїнку. Десь там, де хмаринка, або навіть ще вище, її люба матуся. Зараз вона дивиться на доньку й усе розуміє.
Так шкода, що я не можу чути твій голос,промовила з жалем дівчинка,але можу прочитати твої листи.
Вона поспостерігала, як хмаринкапірїнка повільно перетворилася на пінний потічок, і вголос почала читати напамять:
«Інколи життя буває не таким, як нам уявлялося або хотілося. Можливо, моя люба дівчинко, і ти стикнешся ще в ранньому віці з його несправедливістю, і перед тобою постане питання Чому?. Часом одразу не можна зрозуміти, чому з нами відбувається так чи інакше, але відповідь знайдеться, можливо, трохи пізніше. Мені здається, що потрібно трохи інакше ставити питання. Не Чому?, а Для чого?, бо в житті нічого не відбувається просто так. Важко мене зрозуміти? Ось дивись, моє сонечко, такий простий приклад. У тебе раптово заболів зуб. Ти ж не питатимеш Чому?, бо й так зрозуміло, що в ньому карієс. Для чого? Для того, щоб ти його вчасно полікувала. Так і в житті. Усе трапляється для чогось, люди лише не завжди розуміють, для чого. Головне знайти в собі силу гідно пережити всі життєві труднощі й залишитися людиною».
Далі, мамо, ти пишеш, що мені важко буде здолати труднощі без підтримки старших,сказала Олеся, подивившись на материн портрет.Тепер у нас житиме Вусата Гора, і татко крутиться біля неї, як бджілка біля квітки, а про мене забуває.
Дівчинка замовкла й знову подивилася вгору. Замість потічка на синьому тлі неба вона побачила темну плямкуто завис жайворонок, славлячи новий день своєю піснею.
«Може, то не пташка, а мамина душа?подумала Олеся.Ні, мама залишається собою, лише вона не поруч».
Мені буде нелегко, але я користуватимуся твоїми порадами,промовила вголос дівчинка.Саме твої листи мені допоможуть у важкі часи.