Донька попрощалась із мамою, поцілувала її портрет і повільно пішла додому.
Удома був повний розгардіяш: одяг Раїси Іванівни розкиданий, серед ньогоречі Кості, мамині речі зібрані у великий прозорий мішок. Дівчинка, проминувши батька та жінку, яка з почервонілим обличчям порпалась у маминій шафі, пішла у свою кімнату, обняла ляльку Марійку і лягла з нею на ліжко. Лялька до цього часу була одягнута в сукню без одного рукава, й Олеся подумала, що мамі не сподобалось би, що вона так і не дошила одежину. Дівчинка вирішила сходити до тітки Ліди й попрохати її викроїти рукав. Але не зараз, не сьогодні.
Батько зайшов до Олесі лише під вечір. Він сів на краєчок ліжка, погладив доньку по руці.
Лесю, ти вже доросла дівчинка,сказав він,і розумієш, що маму не повернеш
Я знаю, не дитина,обірвала його Олеся.
Так, так!закивав чоловік головою.Ти маленька доросла дівчинка. Тобі рано довелося подорослішати.
Тату, що ти мені хочеш сказати?Олеся подивилася на нього якось по-дорослому.Те, що Раїса Іванівна буде жити в маминій кімнаті? Це я вже побачила.
Не зовсім так,замявся батько.Раїса Іванівна Вона стане моєю дружиною.
Замість мами?задрижав голос у дівчинки.
Я ж не можу завжди жити сам. У домі має бути господиня, а в тебемама.
Мама?!
Олеся аж підскочила на ліжку, ніби її обдали окропом. Батько тяжко зітхнув.
Так, мама,повторив він стиха.
У мене є мама, двох не буває. Вона мені мачуха, якщо
Що якщо?
Якщо ти вже з нею спав,Олеся повторила слова Ніни.
Олесю!з докором промовив батько й усміхнувся.Ми з Раїсою Іванівною розпишемося, і вона стане мені законною дружиною.
Розписуйтеся хоч сто разів! А я тут до чого?
Можеш не називати її мамою, зви хоча б тіткою Раєю,сказав батько і, помовчавши, додав:Поки що.
Домовились.
Завтра тітка Рая забере Костика. Він старший за тебе на пять років, але я думаю, що ви вживетеся.
Костя буде жити з нами?
Звичайно! Він буде спати в маминій кімнаті, а ми з Раїсою Іванівною в нашій спальні,пояснив батько.
Зрозуміло! Ви поспите з нею й одружитеся, тоді вона стане мені мачухою,сказала Олеся.Я все зрозуміла.
Батько усміхнувся, обняв доньку, але вона легенько від нього відсторонилася. Їй здалося, що він пахне так, як Вусата Гора, а від тої завжди тхнуло борщем і кислою капустою.
Ти повинна прийняти їх,сказав батько й почухав лоба.
Нехай собі живуть, аби до мене не чіплялися,відповіла Олеся.
Ось і порозумілися,невесело промовив чоловік,а зараз ходімо вечеряти.
Розділ 9
Перші дні Костя поводився спокійно й тихо, тож Олеся зраділа, що зведений брат їй не дошкуляє. Вона сходила до сусідки, і тітка Ліда викроїла їй рукав для ляльчиної сукні. Удома Олеся взялася його пришивати, коли до її кімнати зайшов Костя.
Що ти робиш?запитав він.
Шию. Чи не бачиш?
Ти й досі граєшся ляльками?гигикнув хлопець.
А тобі яке діло? Іди до хлопців і з ними гасай вулицями.
Я ще нікого тут не знаю, але встиг заприятелювати з твоєю подругою, вона обіцяла познайомити з деким.
Ніна?Олеся глипнула на Костю.Та познайомить! Там тебе навчать і пиво пити, і курити.
А ти буцімто не куштувала пиво!посміхнувся хлопець.
Уяви собі, що ні! І не смалю цигарки, бо вони смердять!
У мене є пачка цигарок. Хочеш спробувати? Можу навчити курити,запропонував Костя.
У тебе з головою все гаразд?
Не бзди, Лесько! Твій таточко не дізнається!
Та йди ти знаєш куди?!сказала сердито Олеся.
Сама пішла туди! Коза драна!розізлився Костя й гепнув дверима.
Козел!крикнула йому навздогін дівчинка.
З того дня в них почалися непорозуміння. Олеся намагалася не чіпати Костю, але той за столом наступав їй боляче на ногу й дивився, чи пожаліється вона батькові. Дівчинка мужньо терпіла, хоча іноді від болю на очі наверталися сльози. Він міг ущипнути її непомітно від батьків або смикнути за косу. Коли вони залишалися вдома самі, Костя курив у садку і, якщо там була Олеся, пускав на неї дим і погрожував розказати батькам, що то вона курить і від неї тхне димом. Дівчинка знала, що Ніна його водила до старших дівчат і хлопців, і він там іноді випивав, але мовчала, хоча хлопець щодня перетворював її життя на пекло.
Усе частіше Олеся йшла з дому і гуляла десь із Ніною. Іноді вони з Іванком ходили на шкільний стадіон або десь подалі від дому, знаходили серед багатоповерхівок гойдалку чи каруселі і там проводили разом час. Якось Олеся зізналась Іванкові, що не може дочекатися, коли почнеться навчальний рік.
Ти хочеш у школу?здивувався він.
Так, хочу.
Чому? Невже тобі не набридло сидіти за книжками? Учитися?
Краще вже сидіти на заняттях, ніж бути вдома з так званим братиком,зізналась Олеся й розповіла дещо про знущання над нею.
З того дня вони з Іванком почали проводити разом ще більше часу. Одного разу їх випадково у дворі побачив Костя зі своїми новими друзями. Хлопці підійшли, штовхнули Іванка в плече й почали кепкувати з них обох.
Малюк, а ти вже цілував свою кралю?хихикнув Костя.
Що її цілувати, коли в неї ще й цицьки не виросли?!сказав його друг, і обоє зареготали.
Іванко кинувся до старшого хлопця, але той був набагато більший за нього, ударив кулаком в обличчя. Іванко не втримався на ногах, упав, з носа заюшила кров, але хлопець не хотів так легко здаватися, підвівся і знову кинувся на кривдника.
Не треба!Олеся відтягла його вбік.
Вона схопила камінь, замахнулася на Костю.
А я до чого?він зробив крок назад.Дурна чи що?
Дурна! І зараз голову тобі ним розібю!
Навіжена!сплюнув Костя і покрутив пальцем біля скроні.Зовсім того?
Та ну їх!махнув рукою Костин друзяка.Ходімо, нехай милуються голубки!
За вечерею Олеся все розповіла. Костя боляче смикнув її під столом за руку, але дівчинка терпіти далі знущання вже не могла.
Костику, синку, це правда?Раїса Іванівна зі співчуттям подивилася на сина.Ти ображав сестру?
Ви її побільше слухайте!сказав Костя. Хлопець набурмосився, й Олеся побачила, як у нього почервоніли кінчики вух.Вона ще й не таке вигадає. Не хоче, щоб я тут живось і оббріхує мене!
Це правда! Можете спитати в Іванка,сказала Олеся.
Лесю, ти правду кажеш?запитав її батько.
Мама навчила мене завжди казати правду.
Навіть не знаю,стенула плечима жінка.На сина ніколи не було нарікань. Я не вірю, що він міг тебе, Олесю, ображати.
Лесю, може, ти того Трохи вигадала?невпевнено промовив батько.
Я не брешу!спалахнула Олеся, ображена тим, що їй не вірить навіть тато.Він і вдома мене не раз ображав!
І ти мовчала?скептично спитала жінка.
Бо не хотіла ябедничати!
Вона бреше!закричав Костя.Я її й пальцем не чіпав! Мамо, ти мені віриш?!
Вірю, синку, вірю, заспокойся,лагідно промовила Раїса Іванівна.А ти, Олесю, навіщо вигадуєш таке? Обмовляєш свого брата?
Ви Ви всіОлеся встала з-за столу.Ви всі мені бридкі!скрикнула вона крізь сльози й побігла у свою кімнату.
Дівчинка довго плакала, обнявши ляльку. Потім, щоб заспокоїтися, дістала мамині листи й почала їх перечитувати.
Костя помстився Олесі за кілька днів. Дівчинка пішла в садок подивитися, чи не потрібно полити мальви, бо вже кілька днів нещадно палило сонце і стояла спека, коли побачила витоптані квіти. Вона довго й невтішно плакала над кожним зламаним стебельцем.
Мої любі,крізь сльози промовляла Олеся, піднімаючи зламані стебла,ви ж мали незабаром зацвісти!
Кілька мальв уціліли, і дівчинка спушила навколо них землю, потім полила водою.
Що мені робити, мамо?питала вона, звівши очі до неба.Як із ними жити?
Олеся вирішила помститися Кості. Коли того не було вдома, узяла ножиці й порізала його улюблені джинсові шорти. Зробивши таке, дівчина злякалася своєї витівки. Вона пішла до Іванка й попросила побути з нею до пізнього вечора.
«Коли я повернуся, усі вже полягають спати,розмірковувала Олеся.До ранку всі заспокояться, охолонуть і вже не так будуть сердитися».
Вона помилилась. На неї чекали всі і, ледь пустивши за поріг, почали лаяти.
Ви всі мене ненавидите!скрикнула Олеся.
Дівчинка затулила вуха долонями й побігла до себе. За нею придибала Вусата Гора. Цупкими руками вона стягнула дитину з ліжка й потягла в куток.
Тут стоятимеш!наказала жінка.Наступного разу поставлю на коліна,пригрозила,ще й пшона насиплю на підлогу!
Раєчко, може, не треба?несміливо запитав батько, зайшовши до кімнати.
Нічого з нею не станеться! Наступного разу спочатку подумає головою, а не сракою!
То хоча б недовго стоятиме?
Поки не попросить вибачення в Костика!сказала Вусата Гора.А ти чому приперся? Іди на кухню до хлопця!гримнула на чоловіка.
Олеся не попросила вибачення і простояла в кутку аж до ранку.
Розділ 10
Олесині канікули Костя перетворив на справжнє жахіття. Дівчинка майже ніколи не жалілася на нього, бо вже добре усвідомила, що Вусата Гора все одно вигородить свого Костика й усю провину звалить на неї. Донька не хотіла довірятися навіть своєму батькові. Вона бачила, як той дуже швидко стає схожим на зацьковану тваринку. Варто було Раїсі Іванівні зиркнути на нього лихим і невдоволеним поглядом, він одразу замовкав, якось зіщулювався, згорблювався, ніби намагався зменшитися, стати менш помітним, і в усьому погоджувався із жінкою. Нова дружина крутила ним, як хотіла і коли хотіла, й Олеся не впізнавала свого батька. Колись веселий і добрий, її тато змінювався на очах, ставав схожим на безхребетну амебу. Доньці здавалося, що він навіть боїться Вусату Гору не менше, ніж вона, а з іншого боку, їй було так шкода батька! Дівчинка спостерігала, як часто після вечері чоловік іде в садок, сідає на лавку, де вони колись любили відпочивати разом із мамою, подовгу курить, не помічаючи нічого навколо себе, і стає сумним-сумним. Якось Олеся спробувала підійти до нього, коли він звично палив цигарку й подумки був не тут, а десь далеко, напевно, у тому минулому, коли поруч із ним була його Яна, яку він у прямому й переносному сенсі носив на руках, а вона дивилась на нього закоханими очима.
Тату,Олеся підійшла й легенько торкнулася рукою його плеча.
Чоловік здригнувся від несподіванки, немов прокинувшись від глибокого і щасливого сну, розгублено глипнув на доньку, кинув під ноги недопалок, розчавив його, як ненависну гадину.
Чого тобі?спитав він.
Нічого. Просто хотіла побути з тобою поруч, поговорити,відповіла Олеся, примостившись на краєчок лавки.
Говори,якось байдуже промовив батько.
Навіть не знаю, з чого почати.
Будеш знову жалітися? Костик ображав? Вінхлопчик, трохи старший за тебе, можливо, грубіший,сказав чоловік.А тиніженка, тому тобі здається, що Костик тебе ображає.
Здається?Олеся іронічно посміхнулася.То ти також вважаєш, що я все вигадую й обмовляю його?
Не так тих штурханців, як твоїх сліз і шмарклів!
У доньки тьохнуло серце, і від таких слів щось ніби застрягло в горлі. Батько їй не вірить! Він ніколи з нею раніше так не розмовляв! Що з ним сталося? Чому він так змінився, коли в їхньому житті зявилася Вусата Гора? Куди подівся її чуйний, уважний і люблячий тато? І в кого тепер шукати захисту?
То що мені робити, тату?стиха промовила дівчинка.
Іди спати, Олесю! Бо побачить тітка Раїса тебе тут зі мноюотримаєш знову на горіхи!
Мені чи обом дістанеться?спитала Олеся, пильно глянувши батькові в очі.
Чоловік підвів із землі важкий, сумний до болю погляд, подивився на доньку.
Як ти схожа на свою матір!зітхнув він.
І на твою дружину,сказала Олеся й пішла до хати.
Покійну,видихнув батько їй услід.
До нового навчального року залишалися лічені тижні. Серпень розкидав по садках запашні яблука та груші з ароматами літа, квітів та меду, порозкладав по городах пузаті кавуни та гарбузи, позолотив, налив солодощами соковиті дині. І всі запахи літа: квітів, динь, яблук та грушокзмішав із терпкістю часникових стрілок, зеленню кропу, петрушки та всього того, що виростили дбайливі руки людей.
Олеся вже раділа, що незабаром розпочнуться заняття, вона піде до школи й принаймні півдня не бачитиме Костика, який стиха постійно намагався їй накапостити.
Зрідка Костя й Олеся лишалися самі вдома, і тоді дівчинка намагалася кудись піти з хати. Коли її батько був на роботі, а Вусата Гора пішла в магазин купити хліба, Олеся швидко зібралася, щоб не залишатися наодинці зі зведеним братом, але Костя вже чекав на неї. Він став на шляху дівчинки у вузькому коридорі, загородивши собою вихід.
Стоп, малявка!розставив він широко ноги та руки.
Пропусти!
А чарівне слово?Костя нахабно посміхався.
Будь ласка, відійди,попросила дівчинка.
Даси свій золотий ключикпропущу!
Не дам!
Ну й не треба!пхикнув хлопець.Дуже потрібні мені твої цяцьки-брязкальця!
Костя пропустив Олесю, не забувши при цьому боляче смикнути її за косу. Дівчинка пішла до Ніни, але її мати сказала, що та ще зранку подалася з подругами на річку, тож Олеся мала намір приєднатися до них. Вона пройшла вже півдороги, коли в душу закралася тривога. Костя лишився сам удома і чомусь саме сьогодні проявив таку цікавість до ключика від її тумбочки. Дівчинка зупинилась у роздумах.
«Невже Вусата Гора підмовила його виманити ключик?роздумувала Олеся. І раптом її як окропом обдало:Тумбочка!»
Вона прожогом кинулася додому. Їй по спині били коси, підстьобуючи, мов батоги. Дівчинка спіткнулась, перечепившись за якусь гілляку посеред дороги, упала, розбила коліно, підхопилась і знову побігла, забувши про біль. Одна коса розплелася, але Олеся не помітила, та й це було для неї зараз неважливо: вона відчула, що може втратити найдорожчеєдиний звязок із мамою.
Дівчинка не помилилась. Захекана, спітніла, розпатлана, з розчервонілим обличчям, перелякана та схвильована, вона фурією влетіла до своєї кімнати. Костя стояв навпочіпки біля її тумбочки й викруткою довбався в замку. Кілька деревяних трісок уже були на підлозі, й Олеся зрозуміла, що замок ось-ось буде зламано.
Геть звідти!щосили закричала дівчинка.
Ти що, малявка, зовсім страх втратила?!зле кинув їй хлопець, продовжуючи розколупувати замок.
Я сказала: відійди звідти!
Зараз!кепкував з неї Костя.Ось тільки побачу твої скарби!
Олеся підбігла до хлопця і спробувала його відтягти за руку, але він відштовхнув її від себе так, що дівчинка впала. Не тямлячи себе від гніву, вона схопила стільчик і з розмаху вдарила Костю, який сидів навпочіпки спиною до неї. Він заволав від болю, й Олеся побачила на голові в хлопця кров.
Сука!просичав він, схопившись за голову.Ти мене вбила!
Перелякана до смерті дівчинка тремтіла, як осиковий листок на вітрі. Розширеними від страху великими очима вона дивилась, як розростається кривава пляма на голові хлопця, як рудувате волосся стає червоним і кров просочується між пальцями.
Я Я його вбилапрошепотіли її губи саме тоді, коли до хати нагодилася Раїса Іванівна.
Жінка запричитала, заойкала й кинулася до сина.
Це вона! Вона мене вдарила!Костя тицяв у бік зблідлої Олесі скривавленим пальцем.Хотіла мене вбити!
Ой, леле! Потрібно викликати швидку!заметушилася Вусата Гора.Дитину ледь не вбили!
Олеся вибігла надвір, сховалась у садку, за розлогим старим кущем смородини. Перелякана дівчинка вже не знала, чого більше боїться: помсти брата, гніву мачухи чи того, що її тепер посадять за ґрати. Її всю лихоманило, пальчики дрібно тремтіли, очі застилали сльози, й Олеся беззвучно, зовсім не по-дитячому, плакала.
Коли швидка поїхала від будинку, забравши Раїсу Іванівну та Костю, Олеся трохи заспокоїлася. Сльози були виплакані, але на душі легше не стало. Дівчинка побачила на великому листку смородини маленьку комахусонечко. Посланець сонця, його дитинка, у червоному вбранні з чорними крапинками весело снував по листочку. Сонечко перебралося на кінець листочка і, міцно тримаючись маленькими лапками, швидко бігало по ньому, потім зупинилося на мить, ніби роздумуючи, чи правильним шляхом рухається. Олеся всміхнулася комасі, підставила долоньку й легенько струснула її. Сонечко опинилося на долоні, завмерло, потім почало хаотично снувати в різні боки.