Не бійся, маленьке!Олеся нахилила голову й піднесла сонечко ближче до обличчя.Я тебе не скривджу!
Вона піднесла руку вгору й промовила:
Сонечко, сонечко,
Відчини віконечко,
Та скажи мені,
Де маму знайти?
Комашка вибралася на кінчик вказівного пальця, стріпнула крильцями. З-під червоно-краплистого вбрання визирнули менші темні, майже прозорі крильця.
Любе сонечко, полети до моєї матусі,попросила дівчинка сумно і, примруживши очі, додала:Передай їй, що япогана донька й тепер буду сидіти в тюрмі.
Сонечко стріпнуло крильцями, злетіло вгору, туди, де серед баранчиків-хмаринок зависло жовтогаряче сонце, і за мить зникло з поля зору.
Лесю!дівчинку покликав батько.Ти де?
Я тут!озвалося дівча і сміливо вийшло зі своєї схованки.
Олеся зрозуміла, що довго ховатися за кущем не зможе і що швидше сяде у вязницю, то краще буде для всіх.
Де ти була?спитав батько.І куди йдеш?
Я пішла збиратися,відповіла донька, проходячи повз нього до хати.
Куди?чоловік здивовано закліпав очима.
У тюрму.
Батько ледь помітно усміхнувся.
Сідай,показав він на лавку,поговоримо.
Олеся покірно сіла, поклала долоньки на коліна. Її погляд зупинився на пелені синього літнього платтячка, яке вони колись купували разом із мамою. «Незабаром буду носити смугасту піжаму,подумала Олеся й зітхнула,а з платтячком доведеться розпрощатися».
Чому ти його вдарила?запитав батько.
Бо Костя хотів зламати замок у моїй тумбочці.
Невже не можна було якось усе вирішити мирно? Га?
Я його попередила, але він не зрозумів. Я захищала своє особисте майно,упевнено й чітко промовила дівчинка.Мені помякшать вирок за зізнання? Врахують на суді те, що Костя хотів викрасти мої речі?
Лесю, що ти говориш?здивовано промовив чоловік.І звідки така обізнаність? Такі терміни? Ти ж зовсім ще дитина! Маленька дівчинка!
«Якій рано довелося стати дорослою»,повторила Олеся слова з маминого листа.
Який вирок? Ти думаєш, що тебе Ой, дурненька!усміхнувся батько й хотів її обійняти, але донька відсунулася від нього подалі.
Не чіпай мене,серйозно сказала вона.Хтось побачить і вирішить, що ми з тобою змовилися.
Чоловік не стримався, розсміявся.
Тобі смішно, а мені не дуже. Тату, коли мене заберуть до вязниці?
Лесю, не мели дурниць. Ніхто тебе нікуди не буде забирати.
Якщо не заберуть, то мене вбє або тітка Райка, або Костя.
Не бійся, нічого тобі не буде,заспокоїв доньку батько.Хіба що доведеться вибачитися за скоєне.
Олеся промовчала, але вже твердо вирішила, що краще сидітиме за ґратами, ніж вибачиться перед «братиком». Вона вважала, що має рацію, бо вчинок Кості гидкий, тож справедливість має бути відновлена.
Вусата Гора повернулася додому надвечір. Вона одразу покликала на кухню чоловіка й Олесю.
Є розмова,сказала, сідаючи за стіл.
Олеся зрозуміла одразу, що розмова буде важкою й неприємною.
Ти розбила дитині голову, йому наклали десять швів!Вусата Гора тикнула товстим пальцем у бік Олесі й свердлила її ненависним поглядом.Чому?!
Він хотів зламати замок,ледь чутно промовила дівчинка.
Костик тебе бив?
Штовхнув.
А ти б відійшлаі все! Якби ти мені пожалілася, то я б сама його покарала.
Вас не було вдома,сказала на те Олеся.До того ж, я його речі не чіпала, а він хотів зламати замок, де мої особисті речі.
Усе! Мій терпець уривається!скрикнула Раїса Іванівна й так гепнула кулаком об стіл, що Олеся від несподіванки аж підскочила на місці.Потрібно цьому покласти край, а то ви повбиваєте одне одного!
Олесю, я ж просив тебе не сваритися з братом, жити мирно,промимрив собі під ніс чоловік.
Іди звідси геть!шумно видихнула Вусата Гора, і її великі груди піднялися вгору й опустилися.Мені з батьком потрібно серйозно поговорити.
Звичайно, Раєчко!закивав чоловік на знак згоди. Олеся вийшла. Вона ніколи не мала звички підслуховувати дорослі розмови, але за нею двері самі прочинилися від протягу, залишивши вузьку щілину. Дівчинка зробила кілька кроків від кухні, але цікавість її зупинила, і вона тихенько, навшпиньки, котячими безшумними кроками повернулася назад. «Так чинити не можна!»казала вона сама собі й наказувала ногам іти звідси, але вони вросли в підлогу, як коріння дерева в землю.
Вусата Гора довго говорила, яка Олеся нечемна, невихована, часом огризається й зовсім відбилася від рук.
Я б і надалі терпіла її свавілля, якби не цей випадок,обурювалась жінка.У мене одна дитина, і я не хочу її втратити. Розумієш мене?
Звичайно, Раєчко, дитинаце святе,улесливо підігравав дружині батько.Але ж, Раю, зрозумій, що Олеся в мене також єдина дитина,несміливо нагадав він.
Трошо, любий, зрозумій мене правильно,лелійним голоском промовила Вусата Гора.Чи я ворог Олесі? Чи не розумію тебе? Якби я погано ставилася до дівчинки, то одразу б написала заяву в міліцію, і її увязнили б «по малолетці».
Вона ще малаʹ, щобпочав був чоловік, але Олеся вже не слухала.
Дівчинка прочинила двері, зайшла до кімнати.
Вибачте, але я випадково все чула,сказала вона.Що можна з собою взяти до вязниці? Я піду збиратися.
Груди Вусатої Гори заколихалися, як хвилі на річці від вітру, вона голосно розреготалася.
Зовсім здуріла!сказала тітка крізь сміх.Іди краще до Костика й негайно попроси вибачення.
Не піду й не буду!набурмосилося дівча.Краще вже в тюрму!
Ось бачиш!жінка боляче ткнула пальцем у плече дівчинки.Уперта, як сто віслюків!
Якщо не вибачишся, тозатинаючись, почав несміливо батько.
Здамо тебе в інтернат!закінчила його думку Вусата Гора.
Добре!погодилася Олеся й пішла.
За кілька хвилин вона повернулася. Чоловік і жінка обернулися на її тихі кроки. На порозі стояла Олеся, одягнена у вязану шапочку та синю курточку. В одній руці вона тримала свій портфелик, другою притискала до грудей теку.
Що це за «явлєніє народу»?Раїса Іванівна здивовано вирячила очі.
Я вже зібралася, тож можете везти мене до інтернату,спокійно промовила дівчинка.
Ясно,посміхнулася жінка.А шапка та куртка влітку навіщо?
Теплий одяг коштує недешево, тож в інтернаті можуть не видати, а на порозі осінь,пояснила дитина.
Вона й справді в тебе якась трохи не сповна розуму,хмикнула Вусата Гора, й Олеся побачила, як її вуса заворушились, ніби молода травичка від вітру.Іди до себе, роздягайся,відмахнулася жінка.Нам із батьком треба поговорити, а ти заважаєш!
Дівчинка пішла у свою кімнату, склала речі та одяг і подалася до Ніни. Коли вона все розповіла подрузі, то не на жарт її розсмішила.
І ти з мене регочеш,Олеся ображено насупилася.Чому?!
Ти й справді вирішила, що тебе посадять у тюрму?запитала Ніна.
Я знаю Вусату Гору. Вона все одно мене кудись запроторить, аби лише я не була вдома,сказала Олеся.Як не в тюрму, то в інтернат.
Кому ти віриш?!махнула рукою Ніна.Он мої щодня погрожують, що відправлять мене в інтернат, а я й досі вдома. Просто лякають і все! Учора батько ходив на шабашку, грошенят підзаробив, тож цілу ніч із мамкою та друзяками квасили, але й я не дрімала! Коли всі поснули, я розжилася грошенятами. Гайда в кафешку, морозивом пригощу!
За крадені гроші?Олеся поглянула на неї широко розплющеними очима.Ні, я не можу.
Чому?!щиро здивувалася Ніна.Ти ж їх не крала? Ходімо вже!і весело потягла подружку за руку.
Розділ 11
За три дні після того, як Олеся вдарила брата, вона застала його знову за тим самим заняттям: хлопець намагався зламати замок.
Попереджаю: не підходь, сучко!просичав Костя. Олеся й не підійшла. Вона підбігла до нього й з усієї сили дала копняка. Хлопець не втримався на ногах і впав уперед на коліна, ударився лобом об кут тумбочки, скрикнув, і дівчинка побачила, як на долівку закапали червоні краплі.
«Мені кінець!»майнула думка. Олеся кинулася навтьоки. Вона бігла за порятунком до тітки Ліди, але Костя наздогнав її ще у дворі й боляче заїхав кулаком в обличчя.
Того вечора Олеся підслухала, як батько з мачухою вирішували, що їм далі робити з дітьми. Вусата Гора була набагато переконливішою за слабкодухого добряка батька. Ще до оголошення вердикту Олеся знала, що її здадуть в інтернат, а Костика залишать удома.
Коли про своє рішення батьки повідомили дітям, Олеся не плакала, не істерила, не благалаусе сприйняла як належне, лише стиха запитала:
Чому я, а не Костик?
Бо він на пять років старший і буде допомагати вдома по господарству. А тименшенька, тобі потрібно вчитися й бути під наглядом дорослих,пояснила Вусата Гора.Двічі на місяць ми будемо тебе забирати додому на вихідні, а Костика на цей час відправляти до бабусі.
Розумне рішення,сказала на те дівчинка.Чи могла мачуха вчинити інакше?
Олеся вийшла.
Ось бачиш?!почула вона крізь нещільно зачинені двері громовий жіночий голос.Нема з нею зладу!
Кінець серпня видався напрочуд гарним. Спека вже не докучала, але й осінні дощі не прийшли. Олеся назбирала насіння мальв, висушила його, склала у власноруч зшиту торбинку з тканини та поклала на зберігання в тумбочку. Вона не була впевнена, що Вусата Гора дотримається свого слова і її будуть забирати додому, як обіцяють, а мамині улюблені квіти все одно потрібно буде висадити навесні. Дівчинка допомагала батькам збирати городину, але стала мовчазна й сумна. Лише один день перед відїздом вона провела з подружкою.
Я буду сумувати без тебе,зізналася Ніна.Ми ж дружили з дитинства.
У тебе є інші подружки,зауважила Олеся.
А! То так, просто приятельки, а в тебе будуть нові.
Я буду приїжджати,сказала Олеся й усміхнулася кутиком губ.
І то так,зітхнула Ніна,але все одно якось це неправильно. Я тепер думаю: нехай у мене батьки пиячать, аби лише були живі Щоб не втрапити в інтернат.
Така моя доля,по-дорослому промовила Олеся. А в день Олесиного відїзду зранку вперіщив дощ. Він лив як з відра, ніби намагаючись зупинити батьків, і дівчинка в душі сподівалася, що вони останньої миті передумають і залишать її вдома. Родина мовчки поснідала, і лише Костя не приховував своєї радості. Він навіть устиг непомітно показати язика Олесі та смикнути за косу.
Збираємось,дала команду мачуха,дощ уже надтих.
Я вже готова,відказала їй Олеся.
До зупинки було рукою подати, тож мачуха, батько й донька вже за десять хвилин сиділи в маршрутці, яка везла дівчинку в не відоме їй нове життя.
Ось побачиш, Олесю, як наша Станиця Луганська знаходиться близько від Луганська,говорив їй бадьорим голосом батько, намагаючись утішити дочку.Це зовсім поруч!
Олеся не чула його. Навіщо слова втіхи, якщо вони зараз нічого не варті? Дівчинка задумливо дивилась у вікно. Десь там, зовсім недалеко, кладовище й могила її мами. Водяні потічки рухалися по віконному склу, змінюючи напрямки. Вони то ширшали, то ставали вужчими й стікали донизу. Дощ не вщухав, і все навколо було, як у густому тумані: скільки не вдивляйся в далечіньнічого не розгледиш. Олесі не видно було навіть дерев на кладовищі та заростів кущів, які оточували його з усіх боків і так лякали її. Але ще більше Олесю страхала невідомість. Вона не знала, що її чекає на новому місці, але не сподівалася на щось хорошенедаремно ж дітей лякають відправкою в інтернат. Дощ монотонно шумів, і його звук зливався з шумом коліс, до них вплітав свій басовитий голос двигун маршрутки. У салоні панувала тиша. Похитування авто під шум дощу заколисувало людей, заспокоювало, і вони клювали носом. Лише Олесі було не до сну. Її уява малювала найжахливіші картини майбутнього життя, де зла вихователька, ще більша за Вусату Гору, за будь-яку провину зачинятиме її в темній комірчині, у якій живуть довгохвості зубасті щури. Дівчинці було по-справжньому страшно. Жах сковував тіло настільки, що здавалося, ніби вона сама вже перетворилась у камяну холодну статую, не здатну поворухнутися. Зараз уже навіть грізна Вусата Гора та задерикуватий бешкетник Костя здавалися не такими загрозливими порівняно з одним лише словом «інтернат».
Ти, Лесю, не подумай, що ми тебе спекалися,крізь її сумні думки прорвався голос батька.Ми ж для тебе, для твого блага стараємося. Ти не можеш і не маєш права на нас ображатися. Ось побачиштобі там сподобається!
За ними сиділа Вусата Гора. Вона мовчала. Коли автобус колихався, потрапляючи у вибоїни на дорозі, Олесі здавалося, що його розхитує своєю вагою мачуха.
Розділ 12
В інтернаті Олесю провели в кімнату, де вона мала жити. Дівчатка її віку та трохи старші з неприхованою цікавістю дивилися на новеньку, розглядаючи її з ніг до голови.
ЯОлеся,відрекомендувалася дівчинка.
Там вільне місце,вказала їй жінка, яка привела сюди.Зараз ти познайомишся зі своєю вихователькою.
Олеся сторожко пройшла в кінець кімнати, застелила постільною білизною своє ліжко. До неї підійшла жінка, висока й худа, з довгим гострим носом. «Нагадує якусь пташку,подумала Олеся.І зовсім не схожа на Вусату Гору».
Від серця трохи відлягло, і було вже не так страшно.
Ятвоя вихователька,сказала жінка, безцеремонно оглядаючи дівчинку.Мене звуть Алла Альбертівна. Зрозуміла?
Так!кивнула головою дитина.
Тобі, Олесю, доведеться вивчити правила нашого закладу й жити за ними.
Жінка говорила нудним голосом на одній ноті, ніби не промовляла, а проспівувала. Вона пояснювала, а Олеся лише мовчки кивала головою на знак згоди, намагаючись усе запамятати. Алла Альбертівна показала їй шафу з поличками, де треба складати одяг.
Дякую,видавила з себе Олеся.
А це що в руках?поцікавилася вихователька.
Тека Моя,тихим тремтячим голосом відповіла Олеся.
Алла Альбертівна різким рухом вирвала з рук дівчинки теку. Вона зробила це так швидко, що Олеся не встигла й рота розкрити.
Книги, зошити, теки потрібно зберігати тут!сказала вихователька, ставлячи папку на полицю.І що ти там назбирала? Така важка!
Олеся з острахом дивилася, як її найцінніша в житті річ стала на полиці із зошитами та підручниками. Заперечувати виховательці Олеся побоялась і зараз хаотично намагалася знайти вихід. Мамині листи повинні бути в неї! Але як це зробити? Де знайти схованку?
Коли Алла Альбертівна пішла, Олесю оточили дівчатка, і вона почала з ними знайомитися.
Тобі девять років?!здивовано перепитала височенька дівчинка.Така мала! Я гадала, що ти першокласниця!
У мене й мама була невисокою,пояснила Олеся.
І де вона зараз? Забухала?поцікавилась Тетяна.
Ні, вона померла.
Буває,сказала Тетяна.А тобі родичі кишенькові гроші дали?
Ні.
Погано! Наступного разу попроси в них хоча б трішки,наказала дівчина.Тільки не здумай патякати, що для мене!
Добре.
Будеш з Тетяною дружитипроблем не буде. Затямила, мала?
Олеся кивнула. Цю розмову чула її сусідка по ліжку Карина. Дівчинка була такого ж низенького зросту, як і новенька. Вона привітно всміхнулась Олесі, і та відповіла тим же. Олеся відразу відчула прихильність сусідки і зрозуміла, що вони зможуть подружитися. Каринасмаглява, з румянцем на круглих щічках, схожа була б на циганку, якби не кирпатий носик і коротко стрижене пряме лискуче волосся. Вихователька зайшла й покликала дітей на обід, але Олеся заявила, що не голодна.
Ти не в себе вдома, де можна робити що завгодно й коли завгодно,монотонно й нудно промовила Алла Альбертівна.У нас єдині правила, і порядок був, є й буде. І ми не дозволимо робити кожному з вас те, що йому хочеться. Я зрозуміло пояснила?
Вихователька зуділа, як муха, й Олесі здалося, що вона не говорить, а читає з писаного, лише не видного тексту. Дівчинка зробила висновок, що краще їй не перечити, і пішла разом з іншими до їдальні. Карина сиділа з Олесею за одним столом і підбадьорююче їй усміхалась.
Ти не хвилюйся, звикнеш,стишеним голосом сказала вона Олесі.Головнене показувати, що ти боїшся, але й випендрюватися тут не можна. А Танці й справді потрібно іноді трохи грошей підкидати, бо згноїть.
У мене їх нема,зізналася Олеся.
Нічого! Десь роздобудемо!Карина таємниче усміхнулась.