Втім більшість люду оминала торгові ряди, кваплячись до високих помостів, спеціально зведених для знаті, щоб зручніше було спостерігати турнір. Такі бої були популярними здавна. Але з заходу дмухали нові віяння, і нині турніри стали більш шляхетними, витонченими та показовими. У них брало участь здебільшого боярство, проте бувало, що й прості люди сходилися лава на лаву.
Юрій, їдучи у санях, із задоволенням оглядав це свято життя та веселощів. І з іще більшим задоволенням слухав побажання всіляких благ, які йому услід кричали містяни. А доїхавши до торжища, наказав зупинитися, бажаючи пішки пройтися торговими рядами.
Офка їхала з Юрієм, і її персикові щічки раз у раз рожевіли від щастя. Особливо коли вона зустрічалася з веселим поглядом чоловікових синіх очей. «Якби він завжди був такий ніжний і пристрасний, як сьогодні вночі, думала вона. Якби ж то ніколи не дивився на жодну іншу жінку! Може, тому Господь карає нас безпліддям, бо ми постійно сваримося, а він грішить із чужими жінками? Ох, якби ж то я народила йому сина!»
Офка вже й сама не могла визначитися: кохає вона чоловіка чи ненавидить. У ті години, які він проводив з нею у ліжку, вона почувалася найщасливішою серед смертних. Але коли Юрій ішов від неї, дражнив чи підштрикував побожністю, нехтував її товариством, Офка люто ненавиділа його. От сьогодні він провів із нею весь ранок, але вже надвечір знову знехтує, затіявши якусь розвагу з боярами й залишивши її нудьгувати.
Юрій допоміг дружині вибратися з саней та повів її торговими рядами, ледь не лопаючись від самовдоволення, бо всі йому кланялися, а жінки проводжали захопленими поглядами. Хай там як, але володимирці любили свого молодого та вродливого короля, вибачаючи йому гріховні витівки та гонор.
Неквапно Юрій з Офкою дійшли до ристалища, де всілися у крісла на спеціально збудованому помості. Навколо розташувався їхній почет, який мусив стояти. Ледь королівське подружжя всілося, як засурмили сурми і всі, хто не встиг наловити ґав у торгових рядах, кинулися до ристалища, щоб не пропустити початок, коли учасники урочисто проїжджають перед королем з королевою.
Юрій любив турніри більше за полювання. Останнє, усупереч поширеній серед монархів традиції, було для нього радше неприємним обовязком, ніж задоволенням. Зате отакі побоїща О, тут душа Юрія співала! Юним він охоче брав у них участь, але згодом мусив відмовитися через ризик покалічитися або загинути. Тому коли після герольда та суддів, які урочисто пройшли першими, потягнулася вервечка вершниківучасників турніру, король подався вперед, щоб краще їх роздивитися. За звичаєм, у перший день билися зовсім юні хлопці. Юрій уважно оглядав кожного з них, придивлявся до гербів, намальованих на щитах, відчуваючи ту заздрість, яку відчуває дитина, бачачи цікаву іграшку у приятеля. Більшість цих гербів були йому знайомі. Але серед останніх вершників їхав молодий хлопець, на чийому щиті був незнайомий герб: три срібних вруби на червоному полі щита, над нимизолотий шолом зі срібним наметом та двома срібними колами з червоними серединами, з яких виникав срібний пес з червоним язиком у нашоломнику.
А чий це син? мимоволі вигукнув Юрій. Вершник його зацікавив тим, що попри зовсім юне миловиде личко впевнено і гордовито сидів у сідлі та мав такий вигляд, наче з пелюшок брав участь у турнірах.
Та Остап, середній син боярина Івана з Княгиничів, твого нового судді, пролунало над вухом.
Піднявши голову, Юрій побачив Дедька, який височів над ним, мов могутній столітній дуб. Сам Дмитро похмуро оглядав молодих бояр, і в його очах чомусь світилася лють. Мабуть, тому, що він не мав синів, а всі небожі загинули, і ця обставина неабияк гнітила старого.
А! протягнув Юрій, стежачи за Осташком.
Хлопець проїхав у кінець ристалища, де до нього підбігла дівоча фігурка у червоній шубці. Юрієві погано було видно обличчя дівчини, зате він чудово бачив, як вона щось палко говорила Остапові, а той наче її заспокоював, а потім нахилився, поцілував у лоба та квапливо поїхав геть. Загадкова дівчина понуро пішла до помосту. І коли вона підійшла ближче, Юрій упізнав Ксеню. «О, знову вона! Це ж треба, які в неї ніжні стосунки з братом!»подумав він.
Учасників поділили на два загони, і коли герольд оголосив правила бою, вони розїхалися в різні кінці ристалищаїм належало вибити свого суперника списом із сідла. Але задля зменшення випадків каліцтва, а іноді й смерті, на списи одягали спеціальні наконечники у вигляді «коронки». Також суворо заборонялося бити списом в обличчя або цілити в суперника уламком списа.
Засурмили сурми, і юні бояри зрушили коней, набираючи розгін. Усе ристалище завмерло у передчутті, і в цій тиші добре було чутно, як гупотять копита по мерзлій, засипаній піском землі, щоб коні не послизнулися. Аж раптом тишу розірвав гуркіт обладунків та тріск зламаних списівхтось вилетів із сідла, а хтось, всидівши, лише зламав спис. Тих, хто впав, забрала челядь, і хлопці знову вишикувалися у два ряди по різні кінці ристалища. За правилами, збиватися вони могли дванадцять разів, після чого починалася найцікавіша частинаусі, хто всидів у сідлі, збивалися вже парами.
З певним вдоволенням Юрій відмітив, що Осташко всидів у сідлі, лише зламавши чотири списи. Учасники кинули жереб, розбившись на пари, і слуги почали встановлювати барєр, уздовж якого мали б рухатися два суперники. Під час цієї невеличкої перерви глядачі вешталися ристалищем, а дехто з заповзятливих торгівців прибіг з барильцями медудень був морозним, і охочих зігрітися було вдосталь.
Знову засурмили сурми, і глядачі швидко очистили ристалище, займаючи місця, щоб, Боже збав, нічого не прогледіти. Суперники виїжджали парами, збивалися, знову виїжджали супроти нового суперника, доки не залишилося двоє найстійкіших лицарів.
Подобається мені цей хлопець! захоплено мовив Юрій до Офки.
Який? не зрозуміла жінка, бо неуважно стежила за перебігом турніру.
Осташко, син Яцьковича. Дивись, який молодець! Жодного разу не вилетів з сідла! Але подивимося, як він устоїть супроти Данила з Бужковичівто сильний суперник. Але готовий побитися об заклад на сотню денаріїв, що Осташко втре йому часнику! захоплено говорив Юрій, коли відчув на собі погляд.
Повернувши голову, король побачив Яцьковича, який сяяв від задоволення, що хвалять його сина. Поруч із ним стояла насуплена Ірина, з тривогою стежачи за сином і не звертаючи уваги на слова короля. Іван потайки дозволив Осташкові взяти участь у турнірі, хоча знав, що дружина розгнівається. А от Ходко із заздрістю спостерігав за старшим братом, мріючи теж отримати колись від тата такі блискучі обладунки та взяти участь у турнірі. Поруч із ним переминалася з ноги на ногу Ксенія, переживаючи за брата.
Іван щиро радів успіху свого хлопчика, і водночас його серце завмирало від тривогичи впорається Остап? Чи не покалічиться в останньому бою?
Знову засурмили сурми, і в усіх Яцьковичів похололи серця. Осташко та Данило зрушили коней, а глядачі завмерли в очікуванні. Момент дійсно був величнийдва граційних вершники, чиї обладунки сяяли в промінні зимового сонця, мчали назустріч один одному на прекрасних конях, вкритих шитими золотом попонах, виставивши вперед списи.
Митьі Данило поцілив Осташкові в груди, однак не зламав об нього спис. Туге древко спрацювало як важіль, через що Данило, до того ж зачеплений Остаповим списом, вилетів із сідла та залишився лежати горілиць, вочевидь знепритомнівши від сильного удару об землю. Осташко всидів. Але так нервувався, що не усвідомив своєї перемоги і проскакав аж до кінця майданчика, де нарешті зупинився, отетеріло озираючись.
Ристалище вибухнуло оглушливим ревомпростолюдини підбігли до Осташка, оточили його, голосно висловлюючи своє захоплення.
Дякую тобі, Боже, що він не покалічився! видихнула Ірина, спостерігаючи, як оточений радісною юрбою син підїжджає до королівського помосту.
Усе ж таки треба було закластися на сто денаріїв, весело сказав Юрій Офці. Ходімо нагороджувати нашого переможця. Присягаюся, із цього хлопчини вийде найкращий в усій Русі лицар!
Офка з Юрієм спустилися з помосту та чинно наблизилися до Осташка, який уже спішився та схилився у шанобливому поклоні перед подружжям. Юрій у найпишномовніших висловах привітав хлопця з перемогою та вручив йому дорогу нагородудвох мисливських соколів. А Офка, стримано привітавши, винагородила хлопця тим, що привязала до його передпліччя свою стрічку. За звичаєм, окрім цих подарунків, Осташкові діставався кінь та обладунки Данила. Щоправда, останній мав право їх викупити.
Моя милостива найясніша королево, ця стрічканайцінніша винагорода, яку я коли-небудь отримував чи отримаю у своєму житті! вигукнув розчулений Осташко, червоніючи від задоволення, бо на помості побачив схвильоване обличчя матері. Однак її очі сяяли не гнівом, а радістю та гордістю.
Король із королевою пішли. А Осташко попрямував до намету перевдягатися. Тільки зараз він відчув, як сильно втомився і як тремтять ноги та руки. А ті місця, куди суперники влучили списами, починають боліти. Коли слуга допомагав Осташкові знімати обладунки, до намету вбігла Ксенія.
Дякувати Богові, ти цілий, Осташку! викрикнула дівчина. Ми з мамою душею перетліли від тривоги за тебе. А татові сьогодні дістанеться на горіхи! Але я однаково радію за тебе! Ти такий молодець! Такий, такий Ах, братику! Я пишаюся тобою! і Ксеня обняла брата, так міцно притискаючи до себе, що він зойкнув.
Що таке? одразу стривожилася дівчина. Ти поранений?
Ні, це забої, сестричко, пояснив Осташко, знімаючи сорочку та оглядаючи груди, на яких потроху наливалися нездоровим багрянцем ті місця, у які поцілили списом. Ох, і в бік влучили!
Господи Боже! Який страшний забій! Ти хоч мамі не показуй! От навіщо король затіяв цей турнір? Яка жорстока забава! Хіба королю війни мало, що треба ще в мирний час калічити своїх воїнів? обурювалася Ксенія, з жалістю роздивляючись торс брата. Що? здивувалася вона, бо брат спочатку виразно на неї дивився, а потім безцеремонно тицьнув у бік, змушуючи замовкнути.
Озирнувшись, Ксеня ніс до носа зіткнулася з королем. Почервоніла, винувато дивлячись на володаря. Але Юрій їй і слова не сказав. Натомість уважно оглянув Остапа та заговорив:
Синці зійдуть. Та й тобі, хлопче, не звикати до них, чи не так? Занадто ти вправний у бою для своїх юних літ! Де ти навчився так добре битися?
Усього, що вмію, мене навчив тато, скромно відповів Остап.
А чи брав ти колись участь у турнірі?
Ні, це мій перший бій. Саме тому моя сестричка так стривожилася. Ми з дитинства дуже дружні з нею, виправдовував сестру Остап.
Отже, перший бій, і вже така вправність, задумливо мовив Юрій. А чи не хотів би ти служити моїм гри`днем?
Це для мене буде велика честь, ваша величносте, якщо я Осташко аж задихнувся від захоплення, віддано дивлячись на короля і не знаючи, як ще можна подякувати за таку милість.
Тож так тому й бути! задоволено усміхнувся Юрій.
Цієї миті до намету ввірвалася Ірина. Недбало вклонилася королю та кинулася до сина. Стурбовано оглянувши його, накинула на плечі шубу, щоб він не застудив розпалене після бою тіло. Жінка раз у раз косувала на короля, не сміючи при ньому висловити своє обурення чи ремство. Тому Юрій, мовивши до Ксені: «Гадаю, нам варто піти», простягнув їй руку. Не вагаючись, дівчина вклала долоньку в руку короля та вийшла з ним із намету.
Хіба ввічливо давати королю руку у рукавиці? украдливо запитав Юрій.
А що таке? здивувалася Ксеня. Холодно, і в мене руки змерзнуть!
Юрій, скинувши соболиною бровою, осміхнувся. Ксеня зашарілася та, знявши рукавицю, знову простягнула королю ручку. Юрій узяв її руку обома долонями, пестливо обмацав її прохолодні пальчики.
Скільки тобі років, Ксеню? запитав він.
Шістнадцять.
А чого ж ти така зухвала та гонорова? У такому віці дівиці належить бути слухняною та покірливою.
Хіба? здивувалася дівчина. Але ж холодно і затнулася, бо Юрій захихотів.
«Ох, яке ж воно ще дурне дитя!»думав він, роздивляючись Ксеню. Її щічки та носик почервоніли від морозу, але загалом вона мала дуже милий вигляд у шапочці з хутра куниці та шубці, підбитій червоним сукном. «Дитя, а вже таке звабливе», відзначив Юрій, ласо оглядаючи спокусливі губи дівчини.
Я, мабуть, піду, несподівано заявила Ксенія.
Я не дозволяв тобі йти.
Але в мене ноги змерзли! обурилася вона.
Юрій не витримав і зареготав.
Що тут смішного? образилася Ксеня, коли з шатра вийшла Ірина.
Юрій мусив стулити пельку і приязно заговорив з бояринею. Похвалив Осташка та повідомив, що хоче взяти його у свій почет. А в перспективі було б непогано, якби й Ксеня почала служити королеві.
Для моїх дітей це буде велика честь, ваша величносте, а для нас з чоловіком велика радість, що наші діти служитимуть вам, задоволено сказала Ірина. Але от Ксенія невдовзі вийде заміж за
Знаю, Роман розповідав мені. Не думаю, що він заперечуватиме, урвав її Юрій. Наша величність бажає бачити всю твою родину у нас на службі.
На це Ірина шанобливо вклонилася та квапливо подякувала, і король пішов геть. А Ксеня замислилася: нарешті до неї дійшло, що король приділив їй забагато уваги. Та й дивився на неї так, наче зїсти хотів. «Краще б на мене так Роман дивився», засмучено подумала дівчина, бо увага короля зовсім не потішила.
Розділ IVПастка
Ти щасливіший, маркізе, за мене.
Немає рівних твоїй нареченій!
Якщо, мій васале, ти вірний мені,
залиш мене разом із нею.
Пізнього суботнього вечора король Юрій сидів у тій самій горниці, де в понеділок розмовляв із Дедьком. З його думок не йшла Ксеня. За цей бурхливий та веселий тиждень він часто бачився з дівчиною, базікав з нею і навіть потанцював. І кожна така зустріч залишала на серці слід, породжуючи гріховне бажання. Юрій нічого не міг із собою вдіятище ніколи жодна жінка не викликала в нього такого пристрасного жадання, як ця дурненька дівчинка. І з кожним днем він дедалі більше мріяв про неї. Юрій не розумів (або не бажав визнавати), що Ксеня стає для нього пасткою. Солодкою, одурманливою, згубною пасткою. Адже зазіхнути на неї означає здобути непримиренних ворогів в особі вірних Яцьковича та Даниловича. Але в Юрія не залишилося жодного доводу розуму, лише пянка чуттєвість, розбавлена трунком брудної хоті. Він підвівся та, прочинивши двері, наказав отрокові: «Поклич до мене Романа!»
Хлопець побіг, а Юрій від нетерпіння заходив кімнатою. А потім зупинився біля вікна, задумливо дивлячись у непроглядну темряву зимової ночі. Із задуми його вирвав голос:
Ваша величність кликали мене?
Так, Романе, маю до тебе справу, не озираючись, мовив Юрій. Тобі не подобається твоя наречена, чи не так? запитав він і різко озирнувся.
У світлі свічок було добре видно, що питання застало хлопця зненацька й спантеличило. Тому Роман не додумався збрехати, а чесно зізнався:
Так, ваша величносте, я кохаю іншу.
І батько тебе примусив узяти шлюб із Ксенею? ще більш украдливо запитав Юрій, здогадавшись про підспідок цієї справи.
Так.
Король пройшовся кімнатою, щось обмірковуючи, а потім зупинився навпроти Романа та, чіпко дивлячись йому в очі, вкрадливо заговорив:
Хочеш, я дам тобі кілька селищ і грошей, а ти візьмеш шлюб із коханою дівчиною?
У Романа аж щелепа відвисла. Він отетеріло дивився на короля та кліпав довгими віями.
Але чому? нарешті видихнув хлопець. Чому ваша величність так клопочеться про мене, недостойного?
Тому що мені сподобалася твоя наречена, і я хочу, щоб завтра ввечері ти привів її до мене, незворушно пояснив Юрій.
Роман почервонів. І в його очах промайнуло обурення, але одразу згасло.
Ваша величність мусить розуміти, що Ксеня не холопка, а бояришня, і її батько розгублено почав говорити хлопець.
Це вже мій клопіт, урвав його Юрій.
Але як я Я ж не можу їй наказати, мимрив хлопець.
Приведи Ксеню до мене завтра ввечері, повторив Юрій.
Але як я її приведу? майже в розпачі вигукнув Роман. Ваша величносте, якщо Яцькович дізнається, то вбє і мене, і васне подивиться, що ви король. Вона його єдина донька, і він у ній душі не чує. Дорожить більше, ніж синами! Це через її примху він погодився на наш шлюб
Ти хочеш узяти шлюб з коханою жінкою? Тоді подумай, як привести сюди Ксеню так, щоб ніхто не дізнався. Я бажаю цю дівчину, а все інше мене не обходить. І тільки насмій не виконати мій наказповішу та випатраю ще живого! Пішов геть із очей моїх! гаркнув Юрій, утративши терпіння.