Я йду в місто, сказав Артур. Де Селія?
Його питання здалося мені абсурдним. До чого тут вона?
Селія? перепитала я.
Вона у твоїй кімнаті?
Напевно.
То пішли, курва, по неї. Забираймося звідси. Пішли, Вівіан. Зберися до купи.
І що я зробила?
Пішла слідом за тим ідіотом.
А чому я пішла слідом за ним?
Бо я сама була малою ідіоткою, Анджело, і в тому віці пішла би слідом навіть за знаком «Стоп».
Ось як сталося так, що той чудовий, оманливо весняний вечір я провела в місті разом із Селією Рей та Артуром Вотсоном.
І, як виявилося, не тільки з ними. Товариство нам склали ще й нові друзі Селії, яких я не сподівалася біля неї побачити: Бренда Фрейзер і Кораблетроща Келлі. Анджело, напевно, ти ніколи не чула про Бренду Фрейзер і Кораблетрощу Келлі. Принаймні я сподіваюся. Вони й так купалися в увазі, коли були молоді й знамениті. Ця парочка отримала свої хвилини слави 1941 року. Бренда була багатою спадкоємицею і дебютанткою; Кораблетрощазіркою американського футболу. Репортери з жовтої преси ходили за ними назирці. Щоб описати Бренду, Волтер Вінчелл вигадав огидну фразу«світська левиця».
Ти не можеш зрозуміти, чому ці сноби крутилися біля моєї приятельки Селії Рей? Мені теж це було невтямки. Але того вечора все стало ясно. Вочевидь, найвідоміша пара Нью-Йорка побувала на «Місті дівчат», спектакль їм сподобався і вони «удочерили» Селію як такий собі аксесуартак само, як для забавки купували собі кабріолети чи діамантові кольє. Видно було, що вони вже не перший тиждень разом розважалися. Я все проґавила, бо вчепилася, мов той репях, за Ентоні. А Селія, поки я не звертала на неї уваги, знайшла собі нових вірних друзів.
Не те, щоб я ревнувала, звісно.
Та я махала, от що.
Того вечора ми каталися в шикарному кабріолеті «Паккард» кремового кольору, виготовленому спеціально на замовлення Кораблетрощі Келлі. Він був за кермом, Брендау кріслі пасажирки, а ми з Артуром і Селієюна задньому сидінні. Селія посередині. Бренда Фрейзер мені відразу не сподобалася. Ходили чутки, що вона найбагатша дівчина на світіуявляєш, як мені було цікаво й лячно водночас? Як одягається найбагатша дівчина світу? Я не могла відвести від неї очей, намагаючись усе роздивитися. Наче заворожена, дарма що з кожною хвилиною вона не подобалась мені все більше.
Бренда була дуже гарненькою брюнеткою, з голови до пят у норковому хутрі, із заручальним перснем на пальціз діамантом завбільшки з медичну свічку. На споді під купою мертвих норок здіймалася ціла хмара чорної тафти і стрічок. Складалося враження, ніби вона збиралася на бал або щойно звідти повернулася. Її лице було аж біле від пудри, а губияскраво-червоні. Довгі кучері вкладені пишними хвилями, на головітрикутний капелюшок з простенькою вуаллю (Една зневажливо називала таке «мініатюрним пташиним гніздечком, яке сяк-так притулилося на велетенській горі волосся».) То був не зовсім мій стиль, але я мала віддати їй належне: виглядала вона розкішно. Бренда говорила мало, та коли щось казала, мені різала вухо її манірна вимоватак розмовляли в пансіонах для благородних дівиць. Вона вчепилася до Кораблетрощі, щоб той підняв дах автомобіля, бо вітер псував їй зачіску. Зануда, одним словом.
Кораблетроща Келлі теж мені не сподобався. Ні його прізвисько, ні його червоні товсті щоки. Ні його хвацькі дотепи.
Він був з тих, які ляскають тебе по спині. А я такого панібратства не любила.
А найбільше мені не подобалося те, що Бренда й Кораблетроща були так тісно знайомі з Селією і Артуром. Тобто вони знали Селію і Артура удвох. Так наче ті були парою.
І Кораблетроща зайвий раз це підтвердив, гукнувши у бік заднього сидіння:
Ну що, хлопці й дівчатахочете знов поїхати в те місце у Гарлемі?
Може, іншим разом, відповіла Селія. Сьогодні дуже холодно.
Ну ти ж знаєш, що кажуть про березень! мовив Артур. Березень і снігом гріє, і сонцем віє.
Бовдур.
Я не могла не помітити, що Артур ні з того ні з сього аж надто повеселів, а рукою міцно обіймав Селію.
Чому він так її до себе притискав?
Що там узагалі, до біса, відбувалося?
Поїхали на «вулицю», запропонувала Бренда. Бо я зовсім замерзну, якщо ми будемо аж до Гарлему їхати зі складеним дахом.
Вона мала на увазі Пятдесят другу вулицю, яку знали всі. «Вулиця свінґу». «Джаз-Сентрал».
До Джиммі Раяна чи у «Знамениті двері»? Чи, може, у «Прожектор»? запитав Кораблетроща.
У «Прожектор», сказала Селія. Там грає Луї Пріма.
На тому й вирішили. Ми проїхали в тій дорожезній автівці якихось одинадцять кварталів, але цього вистачило, щоб весь Мідтаун нас побачив і чутки про те, що Бренда Фрейзер і Кораблетроща Келлі рухаються у своєму кабріолеті в напрямку Пятдесят другої вулиці, розлетілися на всі бокиа це означало, що як тільки ми вийдемо з автівки перед нічним клубом, на нас уже чекатимуть десятки фотографів із камерами напоготові (Чесно кажучи, ця частина мені завжди подобалася.) Минуло якихось кілька хвилин, а я вже спяніла. Якщо ти думаєш, що в ті часи офіціанти швидко приносили коктейлі таким дівчатам, як ми із Селією, то варто було тільки глянути, з якою швидкістю напої опинялися перед такими, як Бренда Фрейзер.
Я не вечеряла і була знервована після сварки з Ентоні (Мені здавалося, що то був найгучніший конфлікт у сучасній історії і що він розбив мене просто-таки дощенту.) Спиртне відразу вдарило мені в голову. Джаз-бенд щосили періщив по інструментах. Коли Луї Пріма підійшов до нашого столика засвідчити свої шанування, я вже була пяна як чіп. І мені було начхати на якогось там Луї Пріму.
Що відбувається між вами з Артуром? запитала я Селію.
Нічого такого, відповіла вона.
Ти з ним крутиш?
Вона стенула плечима.
Не мовчи, Селіє!
Я бачила, що вона зважувала різні варіанти відповіді, та врешті вирішила сказати правду.
Тільки між нами, добре? Ну, кручу. Він, ясно, гультяй, але
Але ж, Селіє, він одружений. І не з ким-небудь, а з Едною, я сказала це трохи заголосно, бо кілька людейяка різниця хто? подивилися в наш бік.
Пішли на вулицю, подихаємо свіжим повітрям, тільки ти і я, сказала Селія.
Уже за хвилину ми стояли на пронизливому березневому вітрі. Я була без пальта. День виявився не по-весняному холодним. Погода мене обманула. Та мене всі обманули.
А як же Една? запитала я.
А що Една?
Вона ж любить його.
Вона любить молодих жеребців. Завжди тримає одного при собі. Що нова вистава, то новий жеребець.
Молодих жеребців. Як Ентоні Побачивши моє обличчя, Селія сказала:
Подумай головою! Гадаєш, той їхній шлюб справжній? Гадаєш, Една вже вийшла з гри? Така велика зірка, яка прибирає до своїх рук усі гроші? Така популярна? По-твоєму, вона сидить склавши руки і чекає, поки той її альфонс приваландається додому? Ага, якби ж то! Я не кажу, нібито їй щастя з неба впало, бо він ще той красунчик. І теж не сидить склавши руки й не чекає на неї. Вони з континенту, Віві. Там усі так роблять.
Де «там»? запитала я.
В Європі,відповіла Селія, махнувши рукою у бік якогось безмежного, далекого краю, де всі грали за іншими правилами.
Я отетеріла. Місяцями мене діймали дрібязкові заздрощі щоразу, як Ентоні загравав із котроюсь гарненькою танцюристкою, але підозрювати Еднутаке мені й на думку не спало. Една Паркер Вотсон була моєю подружкою, і взагалі, вона ж була стара. Навіщо їй здався мій Ентоні? Навіщо йому здалася вона? І що станеться з моїм бурхливим коханням? Голову стиснуло нудотними лещатами образи й хвилювання. Як я могла так помилитися стосовно Едни? І стосовно Ентоні? Я не помітила ані найменшого сигналу про те, що між ними щось є.
Ну і як я могла не помітити, що моя подруга спала з Артуром Вотсоном? Чому вона раніше мені про це не розповіла?
А тоді мені промайнув перед очима образ тітки Пеґ та Олів, які танцювали у вітальні під «Зоряний пил», і я згадала, яка була вражена того вечора. Чого ще я не знала? Коли я перестану дивуватися з людей, їхньої похоті та їхніх гидких секретів?
Една назвала мене малою дитиною.
Малою дитиною я і була.
Ой, Віві, не будь дурненька, сказала Селія, побачивши мій вираз лиця. Вона притягнула мене до себе. Я вже була готова притулитися до її грудей і пролити річку сердитих, хмільних, жалюгідних сліз, як почула збоку знайомий набридливий голос.
Я вирішив перевірити, як ви там, сказав Артур Вотсон. Раз я вже супроводжу двох таких красунь по місту, то не можу покинути їх самих, еге ж?
Я хотіла виплутатися з обіймів Селії, але Артур мовив:
Та кажи, що хотіла, Вівіан. Не звертай на мене уваги.
Він обійняв нас обох одночасно. Наші обійми повністю вмістилися в його. Ми були жінки високі, однак Артур мав кремезну, спортивну статуру й легко затиснув нас обох. Селія засміялася. Артур теж.
Так ліпше, пробурмотів він, зануривши носа в моє волосся. Правда?
Чесно кажучи, так і справді було ліпше.
Набагато ліпше.
По-перше, в їхніх обіймах було тепло. Я вже замерзла, поки стояла без пальта на крижаному вітрі на Пятдесят другій вулиці. Холод щипав мене за ноги й руки. (А може, бідна я, бідна! уся кров стеклася до мого зраненого, розбитого серця!) Однак тепер я зігрілася, бодай трохи. Одним боком я притислася до міцнющого Артурового тіла, а грудьми приклеїлася до мяких-премяких грудей Селії. Лице притулилося до її шиї, яка так знайомо пахнула. Я відчула, як Селія поворухнуласьвона потягнулася обличчям до Артура й почала його цілувати.
Збагнувши, що вони цілуються, я спробувалакволо, тільки з увічливостізвільнитися з їхніх обіймів. Дуже кволо. Бо мені було страшенно затишно й добре.
Віві сьогодні сумне кошеня, сказала Селія до Артура після довгого, дуже пристрасного поцілунку просто під моїм вухом.
Хто сумне кошеня? запитав Артур. Ось це воно?
І тут він поцілував менедалі обіймаючи нас обох.
Несподіваний то був поворот.
Я й раніше цілувалася з кавалерами Селії, але тоді її обличчя не було за кілька сантиметрів від мого. І то був не просто якийсь там кавалер, а Артур Вотсон, якого я терпіти не могла. І чию дружину любила всім серцем. Але його дружина в цей момент, цілком можливо, кохалася з моїм хлопцем, і якщо Ентоні зараз виробляв своїм умілим ротом для Едни те, чим завжди задовольняв мене
Це було нестерпно.
Я відчула, що з мого горла от-от вирветься схлип. Я відірвала свої губи від Артурових, щоб перевести подих, але в ту ж мить до них притулилися губи Селії.
Ну що, тепер зрозуміла? сказав Артур.
Останні місяці були повні чуттєвих пригод, але з дівчиною я ще ніколи не цілувалася. Та й не збиралася. Напевно, ти думаєш, що до того часу я вже б мала перестати дивуватися життєвим зиґзаґам і перипетіям, але поцілунок Селії мене спантеличив. І ще дужче спантеличило те, як жадібно вона цілувалася.
Спочатку мені здалося, що поцілунок із Селієюце якась нечувана розкіш. Усе в ній було таке розкішне. Така лагідність. Такі ніжні губи. Таке тепло. Усе таке мяке й податливе.
Мякі-премякі губи Селії, її повні груди, її знайомий квітковий запахя потопала у тому всьому. То було геть не схоже на поцілунок із чоловікомнавіть з Ентоні, який умів цілуватися так ніжно, як ніхто. Навіть найделікатніший поцілунок чоловіка видався б грубим порівняно з доторком вуст Селії. Той був наче оксамитовий пісок. Я не могла відірватися від неї. Та й хто міг би на моєму місці Тисячу казкових років я простояла під вуличним ліхтарем, дозволяючи їй цілувати мене й цілуючи її навзаєм. Дивлячись одна одній у такі гарні й такі подібні очі, цілуючи одна одну у такі гарні й такі подібні губи, ми із Селією Рей нарешті сягнули апогею нашої цілковитої й однаковісінької самозакоханості. Наш екстаз обірвав Артур.
Ну добре, дівчата, не хочу вас турбувати, але час забиратися й рухатися в бік одного гарного готелю, сказав він.
Він шкірився немов чоловік, який щойно зірвав потрійний виграш. Зрештою, так воно, певно, і було.
Усе відбувалося не так, як багато хто собі уявляє, Анджело.
Я знаю, що чимало жінок фантазують про те, як вони опиняються у великому ліжку в дорогому номері готелю, де на них чекають розваги і з красунчиком, і з красунечкою. Але що стосується самої організації процесу, я швидко зрозуміла, що троє людей, які одночасно віддаються сексуальним утіхам, це доволі складна й виснажлива комбінація. Ніколи не знаєш, куди націлити свою увагу, розумієш? Стільки кінцівокі їх усі треба кудись подіти! Цілий час чуєш:
«Ой, це ти тут! Вибач!». А як тільки ти почала щось приємне, хтось обовязково не дасть тобі закінчити. Крім того, важко визначити, коли вже кінець. Щойно тобі здається, що ти вже отримала задоволення, як виявляється, що хтось інший свого не отримав, тож мусиш знову поринати у розпал подій.
І знову ж таки: може, я б отримала більшу насолоду від нашої трійці, якби чоловіком у ній був не Артур Вотсон, а хтось інший. Він, звісно, був досвідченим віртуозом зі злягання, проте в ліжку залишався таким же відразливим, як і в повсякденному життіі то з тих самих причин. Вічно витріщався на самого себе і думав теж тільки про себе, а це дратувало. Мені здалося, що Артур так глибоко й проникливо любив свою статуру, що обожнював вибудовувати сцени, де найперше було видно його мускули і вроду. Мене ніколи не покидало відчуття, що він позує спеціально для нас або милується власним тілом. (А тепер уяви собі цю сміхоту, якщо зможеш! Уяви, коли ти в ліжку з такою кралею як Селія Рей і з двадцятилітньою мноюа тобі байдуже до всього, крім власного тіла! Ото дурень дурний!) Що ж до Селії, то я не знала, як з нею поводитися. Її ейфорія була нестримна, немов вулкан, її сокровенні потребизаплутані, наче лабіринт: я не могла дати з нею ради. Вона була як блискавка, що розгалужується навсібіч. Мені здавалося, що я вперше її бачу. Так, я майже цілий рік спала й ніжилася в одному ліжку з нею, але то було зовсім інше ліжкоі зовсім інша Селія. Ця Селія була країною, де я ніколи не бувала, мовою, якою я не розмовляла. Я не розуміла, де в цій темній постаті незнайомки, чиї очі ніколи не розплющувалися, а тіло ніколи не переставало рухатисяу цій жінці, якою, схоже, керувала якась ненаситна хтивість, що палала лихоманкою і гнівом, ховається моя подруга.
У самій гущі подійу розпеченому до білого осердяя почувалася як ніколи розгубленою і самотньою.
Скажу правду, Анджело: на самому порозі готельного номера я ледь не відмовилася від цієї затії. Ледь. Але тоді згадала про обіцянку, яку дала собі багато місяців томупро те, що я завжди йтиму на все, на що йтиме Селія Рей, навіть на ризик.
Якщо вона віддаватиметься шаленству, я віддаватимусь теж.
У той момент моя обіцянка видалася мені застарілою і навіть бентежною (за останній час стільки всього змінилося, що я б не мала більше перейматися, встигаю я за походеньками своєї подруги чи ні), та все ж я вирішила її дотримати.
І тому не відступила. А тепер з неабиякою іронією можу сказати тобі: вважай це за прояв мого незрілого благородства.
Напевно, у мене були й інші мотиви.
Я досі відчувала, як Ентоні зіштовхує зі свого плеча мою руку і каже, що я йому не начальниця. Називає мене «сестричкою»тим своїм зневажливим тоном.
Досі чула, як Селія говорить про подружні стосунки Едни й Артура«Вони з континенту, Віві»і дивиться на мене так, ніби наївнішої та жалюгіднішої істоти за мене ще не зустрічала.
Досі чула голос Еднияк вона називає мене малою дитиною.
Кому хочеться бути малою дитиною?
Тож я ступила крок уперед. Перекочувалася на ліжку з одного краю матраца до іншого, вдаючи, наче я з континенту, вдаючи, що я не мала дитинамацала, місила, мяла олімпійські тіла Артура й Селії, щоб добути з них якусь важливу істину про себе.
Та весь той час, якимось закутком свого мозку, який не був пяний, зажурений, хтивий чи дурний, я чітко й виразно розуміла, що це рішення не принесе мені нічого, окрім горя.
І я таки мала рацію, ой мала.
Розділ девятнадцятий
Історія про те, що сталося зі мною далі, дуже коротка.
Урешті-решт наші розваги закінчилися. Ми втрьохАртур, Селія і ятут же заснули, чи то пак дали хропака. За якийсь час (навіть не знаю, котра то була година) я встала й одягнулася. Покинула їх обох, сонних, у номері готелю й пробігла одинадцять кварталів додому, обхопивши руками своє напівроздягнуте, тремтяче тіло, даремно намагаючись зігрітися на немилосердному березневому вітрі. Було вже далеко за північ, коли я відчинила двері на третьому поверсі «Лілеї» й забігла всередину.
Я відразу зрозуміла: щось не так.