Гора між нами - Чарльз Мартин 6 стр.


 Узагалі-то я питав про фізичні відчуття.

 Усе болить.

 На жаль, мені доведеться завдати тобі ще болю. Треба накласти кілька швів.

Ешлі лише кивнула.

Глибокими були два порізи. Один на головітут вистачить двох швів, і це не буде боляче. Другийнад правим оком посеред брови. У неї на цьому місці лишився шрам від якоїсь старої травми, і під час аварії шкіра знов луснула.

 Тут наче був шрам.

 Національні змагання. Мені було вісімнадцять. Проґавила ударі так його й не побачила.

Я вже завязував вузлик першого шва. Черга другого.

 І що, ти знепритомніла?

 Ні. Я страшенно розізлилася.

 Чого?

 Бо зрозуміла, що на випускних фото матиму вигляд пянички.

 І що ж було далі?

 Зворотний удар ногою з оберта, далі подвійний круговий, і на завершення осьовий удар ногою. Упав тарганом.

 Це як«тарганом»?

 У нас були назви для різних поз, у яких падали переможені.

 А які ще були пози?

 Дельфіном, тарганом, у танку білої людини та ще кілька.

Я завязав третій шов та перерізав нитку.

 Ось. Цього поки що досить. А коли дістанемося лікарні, пластичний хірург тут усе виправить.

 А що з цією чудовою шиною з трубок? Нога мене просто вбиває.

 Вибач, але це найкраще, що я можу наразі зробити. Я вправив перелом, однак без знімка важко щось сказати. Знову ж таки, у лікарні тобі зроблять рентген, і якщо кістка стала нерівно, то я б радив, і, гадаю, лікарі за мною погодяться, зламати ще раз. Після цього в тебе зявиться пара чудових прикрас, що пищатимуть в аеропорту на контролі. У будь-якому разі, будеш як новенька.

 Ти вже двічі сказав слово «лікарня». Ти так упевнений, що за нами хтось прийде?

Ми обоє підвели очі та поглянули в чисте небо між крилом і сніговою стіною. Просто над нами пролетів великий літакна висоті близько десяти тисяч метрів. Ми розбилися майже шістдесят годин тому і відтоді не чули анічогісінько, крім власних голосів, завивання вітру та шурхоту гілок. Літак ішов надто високонавіть не чути його двигунів.

 Ми їх бачимо, а ось вони наснавряд чи. Усі сліди нашої катастрофи надійно приховані під снігом. Раніше від липня тут ніхто й не побачить решток літака.

 Одначе літаки мають надсилати якийсь сигнал SOS, чи не так?

 Так. Але прилад, який мав би надіслати цей сигнал, розтрощило на мільйон друзок.

 Може, треба виповзти назовні та помахати чимось?.. Сорочкою чи, може

Я захихотів, і груди пройняв більрука рефлекторно схопилася за болюче місце.

 Що таке?Ешлі стурбовано поглянула на мене.

 Думаю, зламано кілька ребер.

 Дай-но я подивлюся.

Я підняв кофту. Себе я не оглядав, але, певен, синець мав проступити добрячий. Виявилося, що весь лівий бік у мене густо-фіолетового кольору.

 Та це нічого. Болить, тільки коли дихаю,заспокоїв її я, і ми обоє засміялися.

 Я наче забув спитатися, чи можна перейти на ти. Ви не проти?

 Тільки якщо поводитимешся чемно,відповіла Ешлі.

Ешлі завмерла, терпляче чекаючи, поки я завязував шостий шову неї на руці. Обличчя її стало серйозним.

 Господи, повірити не можу! Ми лежимо хтозна-де у горах, ти шиєш мої порізи, і ми сміємося. З нами точно щось негаразд.

 Ну, таке важко заперечити.

Я ретельно оглянув те плече, яке вважав здоровим. Камінь чи, може, гілка глибоко розрізали сантиметрів із десять шкіри. Ешлі поталанило, адже коли літак упав, руку щільно притисло до снігу і це спинило кров. Тут необхідно накласти десь дванадцять швів.

 Дай мені, будь ласка, рукутреба витягти її з рукава.

Ешлі повільно почала витягати руку. Обличчя кривилося від болю.

 До речі, звідки у мене така чудова кофтина?

 Я перевдяг тебе вчора. Твій одяг змок.

 Мені дуже подобався той бюстгальтер.

 Він отам, сохне,махнув я кудись назад.

Про той поріз на руці вона й не здогадувалася:

 Це ж треба, а я і не бачила.

Я почав пояснювати їй дію тиску та холоду, а сам по черзі завязував вузлики. Вона розмовляла зі мною, але намагалася не дивитися, що я роблю.

 Тож, як думаєш, які в нас шанси?

 А ти полюбляєш усе в лоб казати, еге ж?поцікавився я замість відповіді.

 Ну, а навіщо ходити околяса? Усі ці втішання не допоможуть нам швидше звідси забратися.

 Маєш рацію. Тоді в мене кілька питань: ти комусь повідомила, що сідаєш у літак?

Ешлі похитала головою.

 Не відправила нікому е-мейл? Не потелефонувала? Ніяк не сповістила?

Знов той самий жест.

 Тобто на планеті Земля жодна людина не знає, що ти сіла у приватний літак та спробувала дістатися Денвера?

Те саме.

 От і я нікому не повідомив.

 ГосподиЇї голос зірвався на шепіт.Усі гадають, що я в Солт-Лейк-Ситі. Принаймні ще вчора гадали Зараз вони вже розуміють, що я зникла. Але ж де вони мене шукатимуть? Вони ж тільки знають, що я взяла ваучер у готель

 А судячи зі слів Ґровера, я взагалі не можу знайти жодної причини сподіватися на те, що нас шукатимуть. Немає жодного документа стосовно нашого польотупілот не заповнював ніяких паперів, бо вони, за його словами, були не потрібні. Іось ця частина подобається мені понад усе,дві дорослі людини з вищою освітою сіли в літак, не сказавши про це жодній живій істоті. Ми зробили все, щоб цей політ наче й не існував.

Ешлі ошелешено дивилася на Ґровера.

 Але ж він таки існувавВона перевела погляд.Я просто думала, що ми швиденько долетимо до Денвера Втечемо від тієї бурі. У мене зявиться двоє нових друзів. І я покваплюся далі у своїх справах

 Ешлі, пробач мені, будь ласка,урвав її я.Знаю, що понад усе тобі хотілося б опинитися десь у манікюрному салоні або готуватися до передвесільної вечері.

 Не звинувачуй себе,вона похитала головою.Ти ж хотів як краще. Я була дуже рада, що ти запропонував мені полетіти. Звісно, не зараз,вона окинула поглядом нашу «печеру» та лягла на свій мішок.Ми з подругами планували їхати у спа на масаж. Чув про масаж гарячими камінцями? Ото на такий. А тепер замість гарячих камінців у мене крига. Й одна холодна каменюка,кивнула вона в бік уламка скелі, на який я спирався.Десь там зараз весільна сукня, яку нікому вдягти, та наречений, котрого ніхто не чекатиме біля вівтаря. Знаєш, скільки коштувала та сукня?

 Я певен, сукня нікуди не дінеться. І наречений теж,я знову простягнув їй чашу з водою, і вона допила. Це вже сімсот мілілітрів.Зараз твій гуморце дар.

 А наскільки буде смішно, якщо я скажу, що хочу попісяти?

 Ну, насправді це добре. І не дуже добре водночас.Я бачив, як вона лежить на мішку без жодної змоги поворухнутися.

 То як ми до цього поставимося?

 Треба придумати, як це владнати таким чином, щоб не тиснути на пошкоджену ногу. Господи, що завгодно віддав би зараз за катетер.

 Е, ні. Не треба отих штук. Терпіти їх не можу. Цей отвір загалом не призначений для того, щоб щось туди встромляти.

Я дістав з рюкзака одну зі своїх туристичних пляшок із широким горлом.

 Ну, тоді ось таким трибом.

 Що, просто отак?

 Ну, оскільки збігати за кущ ти не хочеш, то доведеться робити це тут. Я допоможу.Я видобув свій швейцарський ніж.Штани треба буде розрізати до стегна збоку, а під тобою я викопаю ямку для пляшки та своєї руки. Якось так. Відсунемо твою білизнуі попісяєш у пляшку.

 А я думала, гірше вже нікуди.

 Мені ще й доведеться перевірити кількість сечі та її колір.

 Колір?

 Чи немає крові. Бо якщо є, то імовірне пошкодження внутрішніх органів.

 Гадаєш, мені замало пошкоджень?

 Ну, я хочу точно знати, що їх немає.

Я розрізав штани та відсунув одяг убік. Спершись на здорову руку, Ешлі обережно підняла своє тіло.

 Кажи, коли можна,глянула вона на мене.

Я підсунув пляшку та кивнув.

 Мабуть, це найпринизливіша мить у моєму житті.

 Якщо зважити, що я поєдную ортопедію та медицину катастроф, мені важко згадати день, коли мені не випадало роздивлятися чиюсь сечу. І ставити катетер.

Дзюрчання припинилось, і вона поморщилася від болю.

 Десь болить?спитав я.

 Та ногаВона знов узялася до справи, і пляшка почала наповнюватися.У тебе пальці холодні,додала вона.

 Ну, якщо це хоч трохи тебе заспокоїть, то пальці в мене холодні настільки, що я геть нічого не відчуваю.

 Я така рада, що зараз упісяюся.

 Більшість моїх пацієнтів зазнають якихось травм, і кров у їхній сечі майже завжди означає внутрішні ушкодження,спробував я відвернути її увагу.

 Це якось має мене заспокоювати абощо?Ешлі глипнула на мене.

Я дістав пляшку та оглянув її вміст.

 Загалом має,оголосив я.

 Ого, чимало.

 Це добре. І колір гарний.

 Мабуть, уперше я чую компліменти щодо кольору своєї сечі. Ніяк не можу збагнути, як на таке реагувати.

Я допоміг їй одягтися та закутатись у спальний мішок. Звісно, для цього довелось її торкатись, і попри суто професійний підхід я все одно не міг абстрагуватися від її оголеного беззахисного тіла. У думках зявилася Рейчел.

Протягом усіх цих туалетних процедур Ешлі страшенно змерзла, і її почало лихоманити. Сам я почувався так, наче в мене між ребрами стирчав ніж. Важко дихаючи, я ліг поруч.

 Ти приймав знеболювальне?глянула вона на мене згори униз.

 Ні.

 Чого?

 Скажу тобі як є. Якщо ти думаєш, що зараз тобі болячезачекай ще дні три-чотири. Моїх пігулок тобі стане на тиждень, а далі я нічим не зможу зарадити.

 Мені подобається ваш підхід, лікарю.

 У моєму рюкзакові ще є кілька пігулок рецептурного знеболювального, але їх краще поберегтина той випадок, коли не зможеш заснути. Щоправда, цього вкрай мало.

 Складається враження, що ти постійно потрапляєш у такі ситуації.

 Ми з Рейчел часто ходимо в гори, і я дуже швидко дізнався, що наші плани та сподівання мало впливають на перебіг подій. Їх майже цілком визначає середовище. Тому ніколи не завадить бути до цього готовимзвичайно, залишаючись у межах розумної ваги рюкзака.

Ешлі глипнула на кучугуру, з якої стирчав мій рюкзак.

 А червоного вина там часом немає?

 Чого нема, того нема. А от джин із тоніком приготувати можу.

 Було б просто чудово. І розкажи мені, що ти тут зробив з моєю ногою.Вона оглянула імпровізовану шину.

 Ну, загалом ортопедів часто називають столярами. На жаль, так воно і є. Так от, є гарні новини і не дуже. Шина, яку я оце змайстрував, доволі надійнапринаймні тимчасово. Але рухатися з цим ти не зможешхіба що я кудись тебе перетягну. Вона захищає місце зламу кістки від зайвих рухів. Якщо почне надто сильно тиснутискажи, і я послаблю.

 Ну, відчуття таке, наче хтось угатив по нозі молотком.

Я підняв краєчок спального мішка та підклав ще снігу з обох боків.

 Доведеться тримати її у снігу ще кілька днів. Так ми пришвидшимо процес загоєння і полегшимо біль. Єдиний недоліктобі буде холодно.

 Буде?

Я закрив пляшку та поповз назовні:

 Я тут трохи приберу, добре? А ти, може, поки замов піцу.

 Я люблю пепероні.

 З анчоусами?

 Ніяких анчоусів!

 Згоден.

Я виліз із нашої фюзеляжної печери, проповз під крилом, обійшов дерево та зрештою опинився в сонячних променях. Температура була градусів на 15 нижче за нультепліше, ніж я думав. Колись я чув, що сухий мороз витерпіти простіше, ніж вологий, а як на мене, холод є холод, хай якою була б вологість.

Ступивши на пухкий сніг, я провалився по пояс. Груди охопило болем, і я закашлявся. Здається, я не дуже успішно приховав свій крик болю, бо почувся стривожений голос Ешлі:

 Гей, у тебе все нормально?

 Так, нормально. Шкода, немає снігоступів.

Я спорожнив пляшку та спробував роззирнутися. Навколо тільки гори та сніг. Ми опинилися на якомусь плато на узвишші. Ліворуч стояло ще кілька піків трохи вище за нас, але більша частина краєвиду спускалась униз. Отож, наразі ми десь на висоті 3500 метрів. Нічого дивного, що так важко дихати.

Досить на цьому. Я заліз назад до «печери» та впав на свою поличку.

 Ну, як там?

 Та байдуже.

 Не треба оцього. Просто кажи як є. Я впораюся. Кажи прямо.

 Ґровер мав рацію. Це скоріше Марс, аніж Земля.

 Та ні, говори серйозно. Не ходи позавгородньо. Я звикла, що люди кажуть мені усе у вічі.

Я кинув на неї погляд. Ешлі не дивилася на менележала з заплющеними очима.

 Там гарно. Дочекатися не можу, коли ти вийдеш подивитися. Панорама разюча. Ти точно такого ніколи в житті не бачила. Я вже поставив нам шезлонги, а хлопчик побіг робити коктейлі. Казав, що принесе за кілька хвилин.

Вона розслабилася та широко всміхнулась. Уперше відтоді, як ми тут.

 Добре, бо я вже почала хвилюватися. Гадала, все набагато гірше.

Мене просто вразила стійкість цієї жінки. Вона лежить тут напівмертва, її тіло болить дужче, ніж більшість людей взагалі може собі уявити, вона пропустила власне весілляі шанси на її порятунок упевнено прямують до нуля. Ніхто нам не допоможе, крім нас самих. Хто завгодно в таких умовах панікував би, впадав у розпач та втратив здатність логічно мислитиа вона сміється! І не просто сміється, а примушує сміятися мене. А я вже думав, що давно забув, як це робиться.

Сили в мене більше не було. Мені конче потрібна їжа та відпочинок. Але спочатку відпочинок, бо, стомлений, я не зможу знайти нам харч. Так що я оголосив план:

 Нам потрібна їжа. Та шукати її я не маю жодних сил. Отож із їжею розберуся завтра. А зараз я спробую запалити вогонь так, щоб не розтопити наше сховище, зігрію нам води та відпочину.

 З усього цього мені подобається лише думка про вогонь.

 Рятівники завжди застерігають іти з місця аварії. І це слушна порада. Утім, нам не пощастило: тут дуже високо, і ми отримуємо десь удвічі менше кисню, ніж звичайно. Зважаючи на наші рани, це вкрай недобре. Особливо для тебе. Так що завтра Або післязавтра я почну думати, як нам спуститися нижче. Може, вийду на розвідку. А заразя відкрутив кріплення GPS-приладу та висмикнув з нього дріт живлення,треба зрозуміти, де ми є, поки ця штука ще працює.

 Звідки ти знаєш, як усе це робити?

 Коли я був зовсім малий, батько побачив, що я можу бігати швидше за інших дітей. Тому він доклав до мого таланту свій запалчи raison detre, як він полюбляв казати. Ненависть не примусила на себе довго чекати, бо мої результати ніколи не були достатньо хорошими для нього. Він завжди сприймав мене лише з позиції секундоміра. Коли ми з Рейчел почали жити разом, нас потягло в гори. На той час я вже мав добрі ноги та легені, тому ми швидко почали знаходити свої стежки, взялися купляти спорядження. Чи не кожні вихідні ми ходили в гори. Власне, тоді я дечого навчився. І вона теж.

 Я хотіла б з нею познайомитися.

 Ну, може, ще бойскаути чогось мене навчили,всміхнувся я.

 Ти що ж, і бойскаутом був?

 Був. Це чи не єдине, що дозволяло мені на якийсь час позбутися батькавін подумав, що там мене зможуть навчити чогось, чого він не може. Тож він і возив мене на всілякі заходи.

 Ну й що, до якого рівня ти доріс?

Я стенув плечима.

Її така відповідь не влаштувала.

 Ну давай, зізнавайся. Ти ж, мабуть, якийсь там Яструб, чи Скопа, чи

 Та щось таке.

 Ну скажи!

 Орел.

 Ага, Орел. Чудово. Скаут-Орел!

Думаю, ті балачки допомагали їй подолати біль.

 Ну що ж, тепер маємо змогу перевірити, чи дійсно ти заслужив ті значки.

 Ага,я увімкнув GPS, і той блимнув лампочкою. Ешлі уважно глянула на прилад.

 А що, за роботу з електронікою теж давали значки?

Я постукав по корпусу.

 Та, гадаю, він просто замерз. Слухай, а поклади його собі в мішок, будь ласка. Може, зігріється та ще трохи попрацює.

Вона відсунула краєчок, і я обережно поклав прилад їй коло коліна.

 Електронні прилади не люблять морозвін зле впливає на мікросхеми. Та іноді їх ще можна відігріти.

 Вінсмій нареченийанічогісінько про це все не знає. Якби він був у цьому літаку, то шукав би найближчий «Старбакс» і лаявся б, що мобільник не ловить. Господи, усе б віддала за чашку кави.

 Ну, усе віддавати не треба

 Та ти що! У тебе є кава?!

 Мабуть, у мене крім бігу та гір є ще й третя пристрастькава. І не конче у такій послідовності.

 Даю тисячу доларів за чашку.

Я щиро переконаний, що після компаса на друге місце у рейтингу туристичних винаходів заслуговує джет-бойл. А може, навіть і на перше. Хоча пуховий спальник також може з ним позмагатися. Я напхав у чашу снігу та клацнув пальником. Поки розтавав сніг, я заходився шукати пакунок із кавою. На жаль, лишилося небагатона кілька днів, якщо розтягти задоволення.

Назад Дальше