О! Чому ж не розумію? вигукнув гість.Ти дуже розумна людина, пане полковнику. От було б добре, якби саме ти гетьманом був!
На все воля Божа. І царська,сухо відповів Пушкар.А тепер ходімо звідси. Важливо, щоб жодна жива душа про це не дізналася!
Вони вийшли, а Демко та Надя з полегшенням зітхнули, але не зрушили з місця. Від пережитого страху в дівчини навіть губи тремтіли, і вона, шукаючи захисту, горнулася до Демка.
Ну, все, люба, все, заспокойся. Вони пішли й нас не виявили, тож не бійся,шепотів хлопець, цілуючи її у скроню.
Демку, що нам тепер робити? прошепотіла Надя.
Тобі нічого. Лише мовчати. Навіть у попа на сповіді! А ось мені Демко замовк, усвідомивши, що полковник ступає на слизький шлях державної зради.
Ти що зібрався робити? вигукнула Надія.
Тихо! прошепотів Демко, затискаючи їй рота.Не кричи! Ти хоч зрозуміла, що вони коять? Вони ж змову проти гетьмана готують! А Виговський повернув моїй родині майно, і ми всі в неоплатному боргу перед ним. Та взагалі: чи чувано таке, що нам, вільним козакам, якийсь цар буде гетьманів накидати? За що ж тоді мій батько загинув? Щоб хтось вказував мені, його синові, кому я маю коритися? Мені терміново треба їхати до Чигирина та розповісти все гетьману.
Ні! зашепотіла Надійка.Не втручайся в це! Тебе тоді вбють!
Не вбють! А ось якщо Виговського скинуть, то у нас знову заберуть млин! мовив Демко, бо в цьому випадку його патріотичні мотиви дуже тісно збігалися з особистими.Моя сімя збідніє, і тоді Пушкар ні за що не віддасть тебе за мене. Я все зроблю, лише б одружитися з тобою.
Господи! прошепотіла Надія, міцно пригорнувшись до милого.
Не бійся, кохана, у нас все вийде,прошепотів Демко.А тепер пішли звідси потихеньку, щоб нас ніхто не спіймав.
Закохані спустилися з печі. Демко обережно виліз у вікно, а Надя зачинила стулки, трохи почекала, прислухаючись до тиші в будинку. А тоді безшумно вислизнула з кімнати.
Демко, крадучись та озираючись на всі боки, прокрався до курінчика, де всі вже давно спали. «Шкода, що Пушкар не назвав імені цього мерзотника, і шкода, що я так і не побачив його обличчя!» досадливо думав хлопець, тихенько збираючи найнеобхідніші речі. Демкові вдалося тихо вивести свого коня з конюшні та виїхати з Пушкаревого обійстя.
Але, діставшись міської брами, відважний хлопець натрапив на перешкоду вартові могли не випустити його з міста. Тому Демко вдало збрехав, що йому терміново треба додому його кликала мати, бо вдома щось трапилося чи якась тривожна звістка прийшла, до пуття він не знає, що саме, оскільки, ледь повернувшись із Корсуня, відразу відправився до своєї любки, з якою вельми приємно провів час. Вартові зареготали, відпустивши кілька непристойних жартів, проте повірили та випустили Демка з міста.
Розділ IV. Ціна вдячності
Вдячність ознака благородства душі.
Олеся в самоті сиділа на призьбі під хатою. Хоча вже було пізно, сон не йшов до неї. Дівчину не лякала темрява, і не було холодно цієї осінньої ночі. Вона задумливо дивилася у темне небо, яке то прояснювалося, то затягувало легкими хмарками, немов серпанком, укриваючи сузіря та тонкий серп молодого місяця. Олесю мучила дивна туга. «Цікаво, яка ж із цих зірочок моя? думала вона.Яка ж уособлює мою долю? От якби зустріти свою справжню долю! Ту, яку Господь судив, а не яка сама навязується!»
Причина Олесиної туги полягала в тому, що сьогодні до Марічки приходив один з полтавських козаків дізнатися, чи не відмовиться вона віддати свою доньку за його сина. Марія, трохи поміркувавши, спитала думку доньки. Але сумирна Олеся, жахливо ніяковіючи, твердо відмовила. Той хлопець був цілком пристойним женихом, проте вона його не кохала, а їй хотілося піти заміж неодмінно через палку любов, а не тому, що так треба чи роки підійшли. Простодушна Олеся щиро вірила у справжнє, чисте кохання, яке спалахує і мерехтить впродовж усього земного життя, як ті таємничі Стожари на темному небосхилі. Ось тому вона і сиділа цього пізнього вечора замріяна. «Боже, пошли мені справжнє кохання»,прошепотіла Олеся, не зводячи очей із зірок. І тут же схопилася від хвилювання, бо одночасно з цими її словами крихітна зоря зірвалася з небосхилу та граційно і швидко скотилася за обрій. Дівчина, видихнувши «Ой!», аж рота розкрила вона твердо вірила в магічну силу зірки, що падає. І її одразу ж охопили й хвилювання, й радощі, й нетерплячка коли ж це її бажання виповниться?
Але всі ці почуття обірвав стук у ворота. Загавкали собаки, та одразу ж замовкли, замахали хвостами, відчувши знайомий запах, і Олеся зрозуміла, що це так пізно приїхав брат, і побігла відчиняти.
Олесю, мила сестричко, я не надовго,одразу ж заторохтів Демко, ледь вїхавши на обійстя,мені треба терміново їхати. А де мама? Мені треба з нею поговорити!
Господи, що трапилося, синку? стривожено запитала Марічка, яка, зачувши гомін, вийшла з хати.Чому ти приїхав проти ночі?
Демко швидко пояснив матері та сестрі, у чому справа.
Ні, не смій в це втручатися! вислухавши, категорично заперечила Марія.Гетьман сам розбереться! Ти хоч розумієш, що Пушкар тебе вбє, якщо дізнається про твою зраду? Демку, я Христом Богом прошу тебе мовчи й повертайся у Полтаву, якщо взявся йому служити!
Гетьман був дуже ласкавий до нас, хоча ми йому ніхто і нічого хорошого не зробили. Мамо, та ти хоч розумієш, що вони затівають? Вони ж зраджують не тільки гетьмана, а й нас усіх! Ти ж сама колись обурювалася тим, що козаки присягли царю. У тебе млин свій же співвітчизник хотів одібрати, а захист ти у гетьмана знайшла. Бо своє як не заплаче, то скривиться! А тепер уяви, що буде, коли цар скине нашого гетьмана і його холопи кругом поратися почнуть? Тоді не чекай добра! Ти ніде ані правди, ані захисту не знайдеш! Я мушу попередити гетьмана, інакше на все життя здобуду собі безчестя!
Марічка зітхнула для неї головне, щоб діти були живі-здорові. Тому вона не бажала визнавати, що син має рацію. Її охопило передчуття біди, тому вона суворо промовила:
Я забороняю тобі. Чуєш? Вертайся до Пушкаря і нікуди не рипайся!
Я вже виріс, мамо, і не у твоїй владі мені щось заборонити,холодно та гордовито промовив Демко і пішов у дім, щоб зібрати деякі речі в дорогу.
Омельку! заволала Марічка на весь двір.
Омелько не озвався як на зло, саме сьогодні він вирушив у місто в особистих справах, тобто до шинку. А в таких випадках він затримувався там до ранку. Тому коли Демко вийшов з хати, нещасна мати ледь не навколішки падала, благаючи його залишитися. До неї приєдналися Олеся і Левко, який вибіг на цей ґвалт. Але Демян незворушно схопився на коня, попросив матір щось збрехати Пушкареві у виправдання його відсутності та поїхав геть.
Господи! Та будь вони всі прокляті з їхніми зазіханнями на цю кляту булаву! вигукнула Марічка, плачучи.
Не треба так, мамо,сумно промовила Олеся.Демкова правда треба бути вірним своєму гетьману. Покійний тато вчинив би так само. Ходімо в хату. Матусю, не плач так гірко! Не треба! Ось побачиш Демко скоро повернеться, і ніхто ні про що не дізнається! А завтра ми з Левком підемо до полковника і щось набрешемо йому. А що робити?! Бог нам пробачить цю брехню.
І Олеся, замкнувши ворота, повела зажурену мати в хату.
На ранок Марічка трохи заспокоїлася й сама пішла до Пушкаря, щоб пояснити відсутність сина.
Про зникнення Демка Пушкар вже знав інші джури донесли йому, що хлопець не ночував у курені. І його кінь теж зник. Старий досвідчений козак дотримувався суворої дисципліни і в полку, і у власному курінчику, тому таке самовільне зникнення джури викликало неабиякий гнів. І коли перед Мартином постала Марічка, то він досхочу вилив на неї докори щодо нехлюйства Демка.
Я все розумію, пане, але пробач Демка він просто не мав змоги тебе попередити. Я просила його приїхати, тому що прийшла звістка від мого далекого родича, що він хворий і бажає бачити когось із нас, бо ми йому єдина рідня. Ось тому я й просила Демка терміново поїхати до нього, щоб він І замовкла, бо Пушкар кинув на неї лютий погляд.
Мартин пригадав, що додому він приїхав надвечір і ніхто з полтавців не приходив у його двір. Так коли ж Марія могла просити сина приїхати до неї, якщо Демко повернувся разом з ним і весь вчорашній вечір бив байдики та вештався обійстям?! Хай це правда, але чому ж тоді хлопець нічого не переказав йому через товаришів? Ці обставини ясно вказували, що жінка нахабно бреше. Однак Пушкар не поспішав із висновками, а в присутності Марії опитав свою челядь та джур, і жоден з них не підтвердив, що вчора хтось приходив до Демка.
Слухаючи ці пояснення, бідна Марічка усвідомила, що попалася,занадто невдало вона продумала свою брехню! А Пушкар мовчав, бо ці події вклалися у ланцюжок вкрай неприємних фактів. «Цього вилупка приставили за мною шпигувати! Дійсно, його мамонька дуже легко отримала універсал, коли не кожен значний козак так вшановується. А тут жалюгідній удові одразу подарували млин! І Виговський особисто просив мене взяти його до себе. Та й Яненко, який твердо підтримує Виговського, запрошував його вечеряти. Немає сумнівів ця гнида вчора підслухала і побігла доносити! Господи! Та що ж це таке на світі коїться? А скільки ще ось таких шпигунів навколо мене, як цей сучий син?» в люті думав Мартин, второпавши, що над його довбешкою нависла в кращому випадку опала, а в гіршому смерть.
І що тепер робити? Мартин вже знав, що. Дорогоцінний час упущено, і йому не наздогнати Демка. Але лишалися інші свідки. Він підвівся і повільно рушив до Марії. Їй стало моторошно, і вона почала потроху відступати до дверей. Але Пушкар різко вдарив її по обличчю, поціливши у підборіддя. Від цього удару одразу ж закрутилася голова, а біль затьмарив здатність міркувати, і Марічка впала додолу. Мартин швидко дістав кинджал та, відрізавши кінець намітки Марічки, заткнув цією ганчіркою їй рота, а потім швидко звязав руки за спиною.
Ось так буде краще, Маріє. Ти що, вважала себе найрозумнішою? Твій вилупок зрадив мене! Чи не так? Тепер посидиш у мене доти, доки не повернеться твій синочок. А він неодмінно повернеться і муситиме бути більш відвертим зі мною. Особливо коли побачить тебе, а заразом своїх сестру та брата у вязниці! з ненавистю промовив Пушкар.
Марічка сіпнулася, замугикала, намагаючись виплюнути кляп, проте марно. Пушкар замкнув її у кімнаті, прагнучи дотриматися таємниці. По-перше, таке діяння могло викликати обурення у полтавських обивателів і довелося б пояснювати, за що він увязнив удову Гориченкову. А це не входило у його плани. По-друге, треба було непомітно схопити Олесю та Левка, які здіймуть галас через зникнення матері. Тому Пушкар, трохи поміркувавши, покликав свого старшого сина Кирила і все йому чесно розповів: від своєї образи за булаву до зради Демка. Кирило, або Кирик, як його всі називали, уважно вислухав батька та рішуче заговорив:
Ти все правильно вирішив, тату. Інакше не можна! І, крім того, невідомо, як прийме цар цих посланців, а ще невідомо, чи повірить Виговський Гориченкові надто вже неймовірною звучатиме його розповідь. Ти старий і заслужений козак. Полковник! А він? Якийсь шмаркач! Тому нам краще почекати. А іншими Гориченками я займуся сам увечері я вбю їх усіх.
Ти що, синку! злякано вигукнув Пушкар, здригнувшись від такої кровожерливості власної дитини.Вони ж, може, й не знають нічого! Це його мати все знає, раз прийшла мені брехати.
Тату, ми не можемо так ризикувати. Або ми, або вони,жорстко промовив Кирик.
Ні, Кириле, ти привезеш хлопчика та дівчину до мене живими та неушкодженими! вигукнув Пушкар.Мені не треба невинної крові!
А що робити з Омельком? Ти ж знаєш, що цього пройдисвіта живим взяти не можливо перестріляє всіх.
Убий його,рішуче мовив Мартин.А Гориченкову садибу спалиш! Пустимо чутку, що їх пограбували та вбили злодії, а садибу спалили.
Добре, тату, зроблю так, як ти просиш,холодно мовив Кирик і вийшов.
Мартин стомлено потер скроні та лоба перший гнів минув, і його почала мучити совість, що через зраду Демка постраждають невинні. «Господи! До чого я дійшов?! подумав він.Але зворотної дороги немає!»
Пушкар із сином, плануючи свою чорну справу, не відали, що їх знову підслухали. Цього разу Надя. Дівчина всю ніч не могла заспокоїтися та все думала про свого коханого, все хвилювалася невже він таки зважився на цей крок?! А коли вранці зустріла Марію на подвірї, то все зрозуміла. Наді схотілося підійти до жінки та все розповісти про них з Демком, щоб отримати хоч якусь розраду та підтримку самотній сироті більше нікому було вилити душу, окрім майбутньої свекрухи. Проте коли Марія не вийшла від полковника, дівчина стривожилася. А коли прийшов Кирик, то підкралася до вікна і все чула.
Надю одночасно охопили жах і лють від такої підлості. «Господи! Чим я можу зарадити? Що мені зробити, щоб врятувати їх? думала дівчина, усвідомлюючи, що шукати захисту Гориченкам ні в кого Пушкар був цар і бог у Полтаві, і жоден житель не піде проти нього.От якби їм усім втекти! подумала Надя, і тут її осяяло: Кирик поїде до них лише надвечір, а до цього у них є час!» І дівчина чимдуж побігла до садиби Гориченків.
У цей самий час Олеся нервово походжала обійстям, хвилюючись, що матері так довго немає.
Чого ти, Олесю, вештаєшся? невдоволено запитав Омелько. Після вчорашньої пиятики йому було зле, і він лежав на призьбі зовсім хворий, радіючи, що господарка затримується і не бачить його жалюгідного стану.У мене голова гудить, як макітра, а тут ти туди-сюди майориш!
Ох, Омельку, не заважай мені! вигукнула дівчина.Не дивись на мене, ліпше перевертайся обличчям до стіни, і все в тебе буде добре!
А чого ти так нервуєш, Олесенько? Невже ще якийсь телепень тебе сватати зібрався? насмішкувато запитав чоловік, пригадавши вчорашнє невдале сватання і досаду поважного козака.
На щастя, ні! вигукнула Олеся, міркуючи, як пояснити Омелькові своє занепокоєння, щоб не видати таємниці, бо ще вчора вони з матірю вирішили нічого йому не говорити. Аж тут у хвіртку голосно застукали. Дівчина кинулася відчиняти. І дуже здивувалася, побачивши захекану Надю.
Матір Божа! Що трапилося, Надійко? вигукнула Олеся.На Полтаву що, татари ідуть?
Швидко тікайте звідси випалила Надя, а потім, перевівши дух, розповіла подружці, яке лихо спіткало її родину.
Ця звістка деморалізувала Олесю вона розгублено дивилася на Надю, не уявляючи, що робити і як тікати, кинувши матір на милість Пушкаря. Та й куди йти, коли в них у всьому білому світі нікого немає? Проте не розгубився Омелько. Він швидко встав, забувши про похмілля, і рішуче почав розпоряджатися:
Олесю, ти зараз збереш свої та Левкові найнеобхідніші речі, візьмеш усі гроші, які знайдеш у матері, і підеш звідси разом з Левком під Черкаси, у Мокиївський хутір там живе двоюрідний брат твого покійного батька Іван Калачник. Пані з ним у сварці, бо після смерті пана Василя він мріяв вам опікуном стати та млином розпоряджатися, а вона на це не погодилася. Він часто намагався з нею помиритися і тому не відмовиться вас прихистити. Нумо, ворушись! Часу мало!
А мама? запитала Олеся.Ми ж не можемо її кинути! А ти? Ти що, не підеш з нами?
Ні, я залишуся тут і спробую визволити пані,збрехав Омелько, розуміючи, що він нічим не зможе допомогти Марічці, проте зобовязаний зробити все, щоб врятувати її дітей.
А Демко? Якщо він повернеться сюди, а нас не буде
Демко сюди не повернеться, тому що не дурень! Він розуміє, що тут його вбють. Ой, тільки не треба, дівчино, ридати! вигукнув Омелько, звертаючись до Надійки, бо миттєво здогадався про причину її сліз.Життя мінливе і в руках Божих, тому ще повернеться до тебе твій любкó. Головне, щоб він залишився живий. Та не стій ти, як довбня! гаркнув він на Олесю.Кожна хвилина дорогоцінна!
Бідна дівчина побігла у хату, де похапцем почала збиратися, від хвилювання не розуміючи, що зі своїх і братових речей треба брати, а що варто кинути. Надя дивилася на Омелька той хмурився, смикав довгий вус та задумливо дивися вдалечінь, щось обмірковуючи.
Дядьку Омельку, ти що, справді хочеш врятувати пані Марію? запитала дівчина.