Денні почав так інтенсивно та жваво спілкуватися з батьками телефоном, що їм здавалося, ніби він відчуває гостру необхідність підтримувати з ними звязок. Упродовж певного часу він телефонував їм щонеділі, і вони вже звикли до цих регулярних дзвінків, але потім із невідомих причин він зник на декілька місяців, а звязатися з ним не було можливості. Дивно, що у такої мобільної людини не було мобільного телефону. На той час Еббі вже придбала визначник номера, але користі з нього було небагато. Денні був «поза зоною досяжності» або «невідомим номером». Для нього треба було мати спеціальний дисплей: «спіймай мене, якщо зможеш».
Деякий час він жив у Вермонті, а згодом надіслав листівку із Денвера. Якось він працював із хлопчиною, який винайшов багатообіцяльний програмний продукт, але їхня співпраця тривала недовго. Здавалося, будь-яка робота, ділові партнери, географічні регіони Америки і дівчата постійно його розчаровували.
А у 1997 році він запросив родину на своє весілля. Воно мало відбутися у маленькому ресторані Нью-Йорка, де його майбутня дружина працювала офіціанткою, а він був шеф-кухарем.
«Ким був? Як це могло статися? Він ніколи нічого не готував удома, а його фірмовою стравою були консерви». Але нічого і думати, поїхали всі Ред, Еббі, Стім та дівчата зі своїми чоловіками. Так, їх було забагато, але ж їх запросили! Денні сказав, що хоче бачити всіх, причому таким тоном, що свідчив про необхідність їхнього перебування там.
Тому вони орендували мінівен і поїхали на Північ у маленьке кафе, що насправді було більше схоже на бар: із деревяною стійкою, чотирма маленькими круглими столами та шістьма стільцями.
На весіллі ще були господар кафе, інші офіціантки та мати нареченої. Наречена, яку звали Карла, була одягнена у підперезану сукню для вагітних, що ледь прикривала її білизну. Вона була старшою за Денні (якому на той момент виповнилося 22 роки, досить небагато як для одруження). Її волосся насиченого каштанового відтінку мало виглядали неприродно, а блакитно-скляні очі суворо.
Зрештою, вона виглядала старшою навіть за власну матір пухкеньку фарбовану білявку у сарафані.
Однак Вітшенки старалися як могли: розпитували Карлу, де вони познайомилися із Денні, цікавилися у офіціанток, чи буде подружка нареченої. Відповіді були очевидними і короткими: Карла і Денні познайомилися на роботі, подружки у нареченої не буде.
Увесь час Денні поводився доволі доброзичливо як на себе самого. Одягнений у пристойний темний костюм і червону краватку, він любязно розмовляв із кожним гостем, але ввесь час повертався до Карли і турботливо клав руку їй на спину. Карла мала щасливий вигляд, але була дуже розгубленою, і поводилася так, наче забула вдома вимкнути газ. Говорила вона з нью-йоркським акцентом.
Для себе Еббі вирішила, що повинна дізнатися про життя Денні якомога більше, тому обрала матір Карли як прекрасний обєкт для опитування. На весіллі під час церемонії Еббі сіла біля неї і вони перешіптувалися, нахиливши одна до одної голови і час від часу підводячи погляд на молодят.
Інші члени сімї сподівалися, що у такий спосіб вони нарешті дізнаються, що тут відбувається. Шлюб через кохання? Серйозно? І коли ж пологи?
Проповідник, якщо його можна було так назвати, був велосипедним курєром, який отримав ліцензію в універсальній церкві життя. Карла кілька разів відзначила, що він «має вишуканий вигляд». Якщо це справді так, то Вітшенки могли лише уявити, який вигляд він мав до церемонії. Він був одягнений у чорну шкіряну куртку (і це у серпні), неголений, із чорною борідкою. На його черевиках були навішені такі важкі ланцюги, що вони брязкали, замість того, щоб дзвеніти.
Проте до своїх обовязків проповідник поставився відповідально: спитав нареченого і наречену, чи обіцяють вони кохати та оберігати одне одного, і після того як обоє сказали: «Так», він поклав руки їм на плечі і промовив: «Ідіть із миром, діти мої».
Офіціантки голосно закричали: «Ура!», поцілунок Денні з Карлою був довгим і щирим, тож Вітшенки полегшено зітхнули, сповнені надій на краще. А потім власник бару приніс декілька пляшок шампанського. Вітшенки святкували разом зі всіма, та оскільки вони все одно не мали змоги поговорити з Денні, бо він був зайнятий іншими гостями, вирішили їхати додому.
Вони ще раз привітали молоду пару і пішли.
Дорогою до машини всі почали розпитувати Еббі, що їй вдалося дізнатися від матері Карли.
Насправді, небагато, розповідала Еббі. Мати Карли працювала у косметичному магазині, про її батька нічого не чутно. Карла вже була заміжня, але дуже недовго.
Еббі зізналася, що вона все чекала, коли у розмові випливе згадка про вагітність, але цього так і не сталося, а питати прямо вона не захотіла. Натомість Єлена (так звуть матір Карли) скаржилася на раптовість весілля. Вона говорила, що могла б підготували їм щось приємне, якби її завчасно попередили, але їй повідомили про подію лише за тиждень. Це порадувало Еббі, оскільки Вітшенки теж дізналися про весілля за тиждень, а вона ж хвилювалася, що вони повністю викреслені із життя свого сина. Але потім Єлена почала говорити про Денні: Денні купив костюм у комісійному магазині, Денні позичив краватку у начальника, Денні знайшов прекрасну однокімнатну квартиру над корейським магазином студії звукозапису. Вона справді знала Денні краще, ніж Вітшенки знали Карлу. І чому він завжди так легко віддає перевагу комусь іншому, а не власній родині?
Усю дорогу додому Еббі була дуже пригнічена.
Майже три місяці після весілля від Денні не було жодної звістки. А потім він зателефонував їм посеред ночі і повідомив, що Карла щойно народила дівчинку вагою 3 кілограми 100 грамів і що вони назвали її Сьюзан.
Коли ми зможемо побачити її? схвильовано запитала Еббі, а Денні відповів, що «трохи пізніше». Звісно, це було передбачувано, але з Денні це «пізніше» було дуже невизначеним. Це була перша онучка Вітшенків, і Еббі хвилювалася, що їх може не бути у її житті. Але на них чекав сюрприз на День подяки. Уранці зателефонував Денні, хоча він зазвичай ігнорував це свято, і повідомивши, що сідає на потяг разом із дочкою, запитав, чи може хтось зустріти їх у Балтиморі.
Дитина, якій було всього три тижні, а то й менше, була примотана до батька слінгом. Вона була занадто маленькою, аби оцінити її зовнішність, але це не завадило всій родині обговорити, яка вона гарненька і на кого більше схожа. усі погодилися, що її чорняве волоссячко точно, як у Вітшенків. Оскільки оченята були заплющені, про це вони вирішили посперечатися пізніше, а поки що спробували випростати пальчики, щоб зясувати, чи довгі вони, як у всіх Вітшенків.
Еббі дістала Сьюзан зі слінгу, але вона не прокинулася.
Денні, а чому ти один? обережно запитала Еббі.
Я не один, мамо, я зі Сьюзан, сказав Денні.
Еббі закотила очі, і Денні помякшав.
Єлена зламала руку, тому Карла повезла її до травмпункту.
О, як шкода, відповіла Еббі, і всі інші теж почали висловлювати співчуття.
А як бути з годуванням, вона зцідила молоко на день? запитала Еббі.
Ні, мамо, я привіз суміш, показав він на рожевий вініловий наплічник.
Суміш? Але ж у неї «перегорить» грудне молоко, сказала Еббі.
Перегорить? Не хвилюйся, Сьюзан звикла їсти з пляшечки, відказав Денні.
На той момент Еббі перечитала безліч книжок про те, як бути найкращою бабусею, і головною порадою там було «не втручатися у життя батьків, не критикувати і не навязувати свою думку». Тому вона спробувала усміхнутись і лише відповіла: «Добре».
А чого ти чекала? Карла працює повний робочий день. Не кожен може дозволити собі сидіти вдома і валятися на ліжку з грудним молоком, сказав Денні.
Я нічого такого не казала, швидко відповіла Еббі.
Раніше бувало, що візити Денні тривали всього пять хвилин. Однієї фрази могло вистачити, щоб він тут же вийшов за двері і не повернувся.
Памятаючи про це, Еббі притиснула Сьюзан щільніше до себе і сказала:
Приємно бачити тебе вдома.
Я теж радий знову бути тут, відповів Денні, і всі полегшено зітхнули.
Можливо, по дорозі додому Денні дав собі якусь обіцянку, бо поводився він якнайкраще: не критикував гостей Еббі на обіді, а коли Отрі голосно засміялася і розбудила дитину, він сказав:
Що ж, друзі, нарешті ви зможете подивитися, якого кольору очі у Сьюзан.
Він із розумінням ставився до проблем зі слухом містера Дейла і кожну свою фразу повторював по кілька разів.
Аманда, яка була на сьомому місяці вагітності, набридала йому купою запитань щодо дитини і він на всі відповів! («Колиска непотрібна, можна використовувати шухлядку комода. У дитячому візочку теж немає необхідності. Високий стілець? Та навіщо?»).
Надзвичайно ввічливо він обговорив справи у будівельній компанії Вітшенків, поспілкувавшись не лише з батьком, а й з Дженні, яка працювала там теслею, і навіть зі Стімом. Він уважно вислухав детальні розповіді Стіма про роботу. («Клієнт замовляє шафу від підлоги до стелі, розумієш. Ми прибираємо усі перегородки і тут він кричить: Почекайте!»)
Еббі нагодувала дитину, почекала, поки вона відригне, а потім замінила мініатюрний підгузок.
Виявилося, що у Сьюзан пухкеньке підборіддя, акуратні губи та блакитно-сірі оченята. Еббі передала дитину Реду, який спершу був переляканим і спантеличеним, але потім міцно притиснув дитину до грудей і тихенько вдихав запах маленької маківки.
Коли Денні повідомив, що він не може лишитися на ніч, усі сприйняли це з розумінням. Еббі швидко спакувала залишки індички для Карли та її матері, а Ред підвіз сина до станції.
Не зникай, сказав Ред йому на прощання.
На що той відповів:
Не буду, скоро побачимося.
Денні часто так говорив, але ці слова нічого не означали. Проте цього разу все було по-іншому. Можливо, через те, що він став батьком. Можливо, він почав усвідомлювати важливість родини.
Як би там не було, Денні повернувся до них на Різдво лише на день, але все-таки! і привіз із собою Сьюзан і Карлу.
Сьюзан уже виповнилося сім тижнів, вона реагувала, коли до неї говорили, повертала маленьку голівку і посміхалася, від чого на щічці зявлялася маленька ямочка.
Карла поводилася чемно, хоча було помітно, що вона зовсім не намагалася справити позитивне враження. Вона була одягнена у джинси і футболку, тому Еббі, яка дуже старалася стриматися, залишилася у джинсовій спідниці і вирішила не переодягатися до вечері.
Карло, я можу запропонувати тобі келих вина? запитала у неї Еббі. Так добре, що ти не на грудному вигодовуванні! Можеш пити все, що хочеш.
Її доньки обмінялися здивованими поглядами: мама переходить межу. Однак і вони намагалися справити гарне враження, тому хвалили все, що змогли помітити у Карлі, навіть її тату з іменем собаки на запясті лівої руки.
Уся сімя зійшлася на думці, що зустріч пройшла добре. І оскільки Денні почав приїжджати щомісяця, усі вирішили, що він теж так вважає. (Він приїздив без Карли, бо вона працювала перейшла на нову роботу у мережу фаст-фудів. Вони обоє звільнилися з бару, але його робочий графік був більш гнучкий.) Сьюзан уже навчилася сидіти, їла більш-менш нормальну тверду їжу, уміла повзати. Іноді Денні залишався на ніч. Він спав у своїй кімнаті, а маленька Сьюзан у манежі, який із давніх часів берегла Еббі.
Аманда на той час уже народила Елізу, і всі мріяли про те, як двоє дівчаток зростатимуть разом і будуть найкращими подругами.
А потім Денні образився на те, що одного разу сказав йому батько. Було літо, усі обговорювали подорож до моря у пляжний будиночок. Денні сказав, що він зможе приїхати разом зі Сьюзан, а у Карли не вийде, бо вона має працювати.
І тут Ред зауважив:
Як так виходить, що тобі ніколи не потрібно працювати?
Ось так, відповів Денні.
А Карлі потрібно?
Саме так.
Я не розумію, Карла ж її мати?
Так. І що?
Еббі та Дженні були присутні при цій розмові, й обидві відразу замовкли. Вони почали мовчки очима показувати Реду, щоб той припинив. Але він продовжував:
Денні, у тебе є робота?
А тебе це стосується?
Тут Ред замовк, як це було помітно, через силу. Трохи згодом Еббі запитала, чи потрібна допомога з манежем, але Денні відповів, що не залишиться на ніч. Він поводився дуже любязно і поїхав від них без будь-яких натяків на образу.
І після того зник на три роки.
Перші кілька місяців вони нічого не робили, намагаючись не звертати уваги. Але у день народження Сьюзан Еббі зателефонувала Денні на той номер, що останнім висвітився на їхньому визначнику. (Батьки таких людей, як він, можуть працювати секретними агентами).
Ред, удаючи, що він чимось зайнятий, ходив поряд із байдужим виглядом.
У відповідь на дзвінок Еббі почула незнайомий голос, який сповіщав про те, що цей номер вимкнений.
Здається, вони переїхали, сказала Еббі Реду, який зявився у дверях.
Мабуть, вони переїхали у більшу квартиру, з окремою кімнатою для Сьюзан.
Однак хвилювання лише посилилося, тому через якийсь час Еббі вже телефонувала у довідкову, розшукуючи Денніса Вітшенка. Проте такої людини там не знайшли.
А пошукайте Карлу Вітшенк, попросила вона, нервово поглядаючи на Реда.
Не може бути, щоб вони так скоро розлучилися, думала Еббі. Але після багатьох марних спроб, вона поклала слухавку і з сумом вимовила:
Тепер нам лишається чекати, поки він сам сконтактується з нами.
Ред кивнув у відповідь і вийшов.
Ішли місяці, а потім і роки. Сьюзан, мабуть, уже навчилася ходити і розмовляти. Дивовижний вік, коли мова дитини розвивається у геометричній прогресії, і кожен день вона вивчає щось нове. Вік, коли діти, як губки, вбирають у себе все почуте, і Вітшенки це все пропустили.
Дженні народила первістка Деббі ще після останнього візиту Денні. І той факт, що їхні двоє онуків зростають разом, лише нагадував про відсутність Сьюзан.
А потім настало 11 вересня, й Еббі ледь не збожеволіла від хвилювання. Звичайно, уся сімя переживала, але Еббі, вона ж матір і бабуся, переживала найбільше. Хоч, як їм було відомо, Денні не працював у Всесвітньому торговому центрі, тому вони переконували себе, що з ним усе добре.
Так, добре, погоджувалась Еббі, але легше від цього не ставало. Наступні два дні вона фанатично дивилася телевізор, і вся сімя вже не могла бачити, як падають ті дві вежі.
Потім Еббі почала вигадувати причини, з яких Денні міг бути там. Адже ніхто не може передбачити поведінку Денні, він так часто змінює роботу!
Або якщо він просто проходив повз і його зачепило? Вона почала вірити, що відчуває, нібито з ним щось не так. Точно щось трапилося.
Мабуть, їм варто зателефонувати Єлені.
Кому? запитав Ред.
Матері Карли, памятаєш? Я забула, яке у неї прізвище?
Я, чесно кажучи, навіть і не знав!
Але ти повинен згадати, допоможи мені.
Люба, мені здається, ми навіть не знали її прізвища!
Еббі за звичкою почала швидко ходити витертим персидським килимом.
Єлена Еббот, ні Адамс Армстронг, бурмотіла вона собі під ніс і знов повторювала: Єлена Бебкок Беннет Браун (тепер Еббі почала підбирати прізвище за алфавітом).
Але нас точно представляли одна одній. Денні представив нас, він точно називав її прізвище.
Необовязково, наскільки я знаю Денні. Дивно, що він узагалі нас познайомив, але якщо так, то він, швидше за все, сказав: «Єлено, це мої батьки».
Еббі не було що на це відповісти, адже це справді було у стилі Денні, тому вона лише продовжила ходити по кімнаті.
Раптом вона зупинилася і сказала:
Офіціантки! Так, на весіллі були інші офіціантки.
Так... відповів Ред. Але їхніх імен я також не памятаю.
Ні, вони називали її якось я не можу згадати. Місіс Єлена якось Я точно памятаю, мені ще здалося, що вона дуже соромязлива для свого віку, оскільки просила всіх називати її на імя.
На якусь мить Еббі здалася, вона стомлено присіла на ліжко і прошепотіла: «Зрештою, колись я згадаю».
Еббі завжди пишалася своєю феноменальною памяттю і тому була впевнена, що згадає прізвище.
Треба просто не зациклюватися і точно згадаю.
Еббі лягла у ліжко, за звичкою розправила простирадло і повільно заплющила очі. Ред ліг слідом за нею, вимкнув лампу і швидко заснув. Однак посеред ночі він прокинувся від того, що дружина штовхала його ліктем, промовляючи: «Карлучі!».
Га? Що?
Я згадала, як офіціантка зверталася до неї! «Місіс Карлучі, я можу принести вам ще випити?» І як я могла це забути? Карла Карлучі: алітерація, чи як там це називається. Я згадала, коли ходила у туалет.