7
Місіс Ґарстін була жінка жорстока, владна, претензійна, скупа й недалека. Вона була однією з пяти дочок ліверпульського адвоката, а Бернард Ґарстін познайомився з нею, коли приїхав до Ліверпуля у відрядження. Тоді він справляв враження перспективного молодика, і її батько сказав, що він далеко піде. Та цього не сталося. Він був старанний, працелюбний і здібний, але не мав прагнення пробиватися вперед. Місіс Ґарстін його зневажала. Але й усвідомлювала, хоч і з гіркотою в душі, що зможе досягнути успіху лише його руками, й постановила собі підпихати його в той бік, куди їй хотілося. Вона безжально його ганила, відкривши для себе, що за бажання його можна присилувати до того, від чого вернуло його душу, варто лиш достатньо попиляти, і врешті він, виснажившись, поступиться. Зі свого боку, вона постановила собі плекати стосунки з потрібними людьми. Лестила адвокатам, які передавали справи її чоловікові, заводила знайомства з їхніми дружинами. Вона підлизувалася до суддів та їхніх благовірних й упадала навколо перспективних політиків.
За двадцять пять років місіс Ґарстін нікого не запросила в гості просто з симпатії. Вона регулярно влаштовувала вечері. Але її скупість не поступалася честолюбству. Вона терпіти не могла витрачати гроші. Лестила собі думкою, що здатна влаштувати не гірший прийом, ніж в інших, за півціни. Вечері в неї в домі були довгі й ретельно продумані, але розраховані ощадно. Вона була переконана, що люди, коли розмовляють і їдять, не помічають, що саме пють. Обгорнувши пляшку шипучого мозельвейна серветкою, вона намагалася видавати його за шампанське.
Практика в Бернарда Ґарстіна була пристойна, але не широка. Деякі з менш досвідчених адвокатів давно його обійшли. Місіс Ґарстін присилувала його запропонувати свою кандидатуру в парламент. Витрати на вибори взяла на себе партія, але й тут її скупість переважила честолюбство й у неї не піднялася рука витратити досить грошей, щоб заручитися підтримкою виборців. Внески, які Бернард Ґарстін, як і будь-який інший кандидат, мав робити до незліченних фондів, завжди були трохи менші, ніж треба. Вибори він програв. Хоч місіс Ґарстін і було б дуже приємно стати дружиною члена парламенту, розчарування вона витримала з гідністю. Під час виборчої кампанії вона познайомилася з багатьма видатними діячами й була рада такому розширенню свого кола. Вона знала, що Бернард у парламенті не зробив би нічого вагомого. Цінність його перемоги вона вбачала тільки у вдячності з боку партії, яку він міг би заслужити, виборовши два-три зайві голоси.
Та він і досі мав низький ранг, хоч багато молодших за нього чоловіків уже стали королівськими адвокатами. І йому теж було необхідно цього досягнути, не тільки бо інакше він і сподіватися не міг стати суддею, а й заради неїїї принижувало те, що доводилося, заходячи до обідньої зали, пропускати вперед жінок, на десять років молодших за себе. Але тут вона зіткнулася з чоловіковим опором, від якого вже давно відвикла. Він боявся, що стане королівським адвокатом і не матиме роботи. Синиця в руках краще за журавля в небі, сказав він їй, на що вона назвала приказки останнім доводом людей, позбавлених розуму. Він зауважив, що їхній дохід може скоротитися вдвічі, знаючи, що для неї це найвагоміший аргумент. Вона нічого не хотіла чути. Назвала його боягузом. Вона не давала йому спокою, і врешті, як завжди, він поступився і подав прохання, яке швидко задовольнили.
Його побоювання справдилися. Вибитися вперед йому не вдалося, справ він вів мало. Але він приховував своє розчарування, а дружині якщо й докоряв, то тільки глибоко в душі. Хіба став трохи мовчазніший, але вдома він і раніше був неговіркий, тож домашні ніякої зміни в ньому не помітили. Його доньки завжди вбачали в ньому лише джерело прибутку, їм здавалося цілком природним, що він гарував, щоб забезпечити їм проживання, харчування, одяг, мандрівки й кишенькові гроші, й тепер, коли вони зрозуміли, що з його провини грошей стало менше, їхня байдужість до нього набула відтінку роздратованої зневаги. Їм і на думку не спадало запитати себе, як почувався цей маленький чоловічок, який ішов на роботу рано-вранці й повертався додому просто перед вечерею. Донькам він був чужий, але ті вважали природним, що, як батько, він мав їх любити й про них піклуватися.
8
Але місіс Ґарстін була властива бадьорість духу, яка сама собою заслуговувала на захват. Їй удалося приховати від свого найближчого оточення, що для неї становило цілий світ, як їй гірчили несправджені надії. Свого стилю життя вона анітрохи не змінила. Ретельно плануючи витрати, вона й далі влаштовувала такі ж показні прийоми, як і раніше, а в спілкуванні з подругами зберегла ту саму веселість, якої так віддавна дотримувалася. Вона добре опанувала мистецтво порожніх балачок, що в її товаристві вважалися розмовами. Вона була незамінною гостею серед людей, яким такі балачки вдавалися погано, бо завжди знаходила, про що поговорити, а незручне мовчання вміла перервати підхожою заувагою.
Тепер навряд чи Бернард Ґарстін коли-небудь стане суддею Верховного суду, але ще може сподіватися на посаду судді в якомусь графстві або, в найгіршому разі,на пост у колоніях. Поки що вона задовольнялася його призначенням виїзним суддею в якомусь валлійському містечку. Але надії вона покладала на доньок. Влаштувавши їм вигідне заміжжя, вона сподівалася дістати відшкодування за всі свої безплідні зусилля. Доньок у неї було двоєКітті й Доріс. Доріс з дитинства не вирізнялася вродоюзадовгий ніс, несклáдна фігура, тож вершиною сподівань місіс Ґарстін було видати її за якого-небудь молодика з достатком, нажитим підхожою професією.
А от Кітті була красуня. Ще з юних літ стало помітно, що вона виросте вродливою, великі темні очі, імлисті й веселі, каштанові кучері з рудуватим полиском, чудові зуби й прегарна шкіра. Рисам її обличчя було далеко до досконалостінадто широке підборіддя і завеликий ніс, хоч і не такий довгий, як у Доріс. Її краса була переважно красою юності, й місіс Ґарстін розуміла, що її необхідно було видати заміж молодесенькою. Дебютувавши у високому товаристві, вона була чарівна: шкіра й далі залишалася найгарнішою її рисою, але очі в обрамленні довгих вій так блищали й дивилися так зворушливо, що від їхнього погляду аж тануло серце. Вона вміла кокетувати й була чарівно весела. Місіс Ґарстін зосередила на ній усю свою любов, на яку була здатна, любов сувору, владну й розважливу. Нею заволоділи честолюбні мріїне просто вигідного шлюбу їй хотілося для доньки, а блискучого.
Кітті, яку виховали з думкою, що вона виросте красунею, добре здогадувалася про честолюбні наміри своєї матері. Вони збігалися з її власними бажаннями. Вона стала виходити в товариство, й місіс Ґарстін якимось чудом вдавалося діставати запрошення на бали, де її донька могла б познайомитися з підхожими чоловіками. Там на дівчину чекав успіх. Вродлива й весела, вона вже незабаром мала з десяток кавалерів. Але жоден із них не виявився підхожим, тож Кітті, однаково приязна й мила з усіма, обачно тримала їх на відстані. Щонеділі по обіді в їхній вітальні у Південному Кенсингтоні роїлися закохані шанувальники, але місіс Ґарстін, схвально посміхнувшись, помітила, що Кітті й без неї здатна не підпускати їх близько до себе. Кітті радо з ними загравала й заради забави зіштовхувала їх лобами, але коли вони освідчувалисяа освідчувалися вони всі до одного, відмовляла їм тактовно, проте твердо.
Минув її перший сезон, а підхожого кавалера такі і не знайшлося; минув і другий, але вона була молода і нікуди не поспішала. Місіс Ґарстін сказала подругам, що, на її думку, дівчатам виходити заміж до двадцяти одного зарано. Але минув третій рік, а за ним і четвертий. Двоє чи троє старих шанувальників освідчилися вдруге, але вони й досі не мали й копійки за душею; освідчилися кілька хлопців, молодших за Кітті; надійшла пропозиція від відставного чиновника, нагородженого орденом Індійської імперії,йому було пятдесят три. Кітті й далі багато бувала на балах, їздила дивитися на кінні перегони у Вімблдоні та на крикет у Сент-Джонс-Вуд, в Аскот та Генлі; вона від душі насолоджувалася життям, але й досі ніхто з задовільним статусом та достатком не запропонував їй руку й серце. Місіс Ґарстін почала тривожитися. Вона помітила, що на Кітті стали поглядати чоловіки за сорок. Вона нагадала доньці, що за рік чи два її врода зблякне і що повсякчас підростають молоді конкурентки. В колі домашніх місіс Ґарстін не перебирала висловів й одного разу єхидно застерегла доньку, що та залишиться ні з чим.
Кітті знизала плечима. Вона й далі вважала себе красунею, може, навіть красивішою, ніж будь-коли, бо тепер, після чотирьох років у товаристві, нарешті навчилась вбиратися. Вона мала ще багато часу. Якби хотіла вийти заміж, просто щоб вийти заміж, мала з десяток кавалерів, які були готові піти з нею під вінець. Вона не сумнівалася, що рано чи пізно зявиться підхожий претендент на її руку. Але місіс Ґарстін оцінювала ситуацію тверезіше: глибоко в душі розгнівавшись на доньку, що та проґавила свій шанс, вона трохи послабила вимоги. Стала придивлятися до молодиків із професією, від яких раніше гордовито відверталася, й підшукувала молодого адвоката чи бізнесмена, в майбутньому успіхові якого могла би бути впевнена.
Кітті виповнилося двадцять пять, а вона так і не вийшла заміж. Місіс Ґарстін озлобилася, часто не стримувалася й зривала свою злість на Кітті. Питала доньку, скільки ще та сидітиме в батька на шиї. Він витратив багато грошей, що заледве міг собі дозволити, щоб донька дістала шанс, а вона його змарнувала. Місіс Ґарстін ніколи й на думку не спадало, що, можливо, це вона своєю надмірною запобігливістю відлякала не одного сина багатих батьків чи спадкоємця титулу, візити яких аж надто сердечно заохочувала. Вона віднесла невдачу Кітті на її скупий розум. А тоді дебютувала Доріс. Доріс і далі мала великий ніс, незграбну фігуру, ще й погано танцювала. В перший же рік вона заручилася з Джеффрі Деннісоном, єдиним сином заможного військового лікаря, який під час війни здобув титул баронета. Джеффрі мав успадкувати цей титул (хоч медик-баронет і не велике цабе, проте титул, дякувати Богові, це титул), а також досить немалі статки.
Кітті похапцем вийшла заміж за Волтера Фейна.
9
Вона була з ним знайома недовго й ніколи не звертала на нього уваги. Вона й поняття не мала, де й коли вони познайомилися, аж доки після заручин він сказав їй, що на балу, куди його привели друзі. Того вечора вона його взагалі не помітила і якщо й потанцювала з ним, то через свою приязність і готовність танцювати з усіма, хто запросить. Коли за день чи два на іншому балу він підійшов і заговорив до неї, вона його не впізнала. Згодом зауважила, що він став приїжджати туди, куди й вона.
Знаєте, я вже танцювала з вами разів з десять, тож ви мусите назвати мені своє імя, сказала вона йому зі сміхом.
Його це помітно вразило.
Ви маєте на увазі, що не знаєте його? Нас же познайомили.
Ох, люди завжди так нерозбірливо говорять. Я взагалі не здивуюся, якщо ви й уявлення не маєте, як мене звати.
Він їй усміхнувся. Лице в нього було серйозне й трохи суворе, але усмішка дуже приємна.
Звісно, маю. Якусь мить він мовчав. Ви не допитливі?
Не більше, ніж інші жінки.
І вам не спало на думку запитати когось, як мене звати?
Її це злегка розсмішилоз чого він узяв, що її це хоч трохи цікавить? Але їй подобалося бути любязною, тож вона глянула на нього з тією своєю сліпучою усмішкою, а її прекрасні очі, блискучі лісові озерця, світилися добротою.
Ну то як?
Волтер Фейн.
Вона не розуміла, нащо він приїжджав на бали, танцював він не дуже добре і, здається, знав мало людей. Майнула думка, що він у неї закохався, але вона її відкинула, стенувши плечима: вона знала дівчат, які так думали про кожного чоловіка, і вважала їх дурненькими. Але почала приділяти Волтерові Фейну трішечки більше уваги. Він явно поводився не так, як інші молодики, що за нею упадали. Більшість із них чесно їй говорили про свої почуття й прагнули її поцілувати, а немало й цілували. Але Волтер Фейн ніколи не говорив про неї й малопро себе. Він був досить мовчазний; вона не заперечувала проти цього, бо мала багато що розказати і їй було приємно, що він сміявся з її жартів, але коли він говорив, то говорив розумно. Він був помітно соромязливий. Виявилося, що він мешкав на Сході, а в Англію приїхав у відпустку.
Якогось недільного пообіддя він зявився у них вдома в Південному Кенсингтоні. У них зібралося з десяток гостей. Він недовго посидів, явно соромлячись, а тоді пішов. Згодом матір запитала Кітті, хто він такий.
Поняття не маю. Ви його запросили?
Так, ми познайомилися у Бедделів. Він сказав, що бачив тебе на різних балах. Я відповіла, що в неділю у нас завжди гості.
Його прізвище Фейн, він має якусь роботу на Сході.
Так, він лікар. Він у тебе закоханий?
Чесне слово, не знаю.
Я думала, ти вже навчилася відрізняти, коли чоловік у тебе закохується.
Навіть якщо й так, заміж за нього я не піду, кинула Кітті недбало.
Місіс Ґарстін не відповіла. Її мовчання було сповнене гніву. Кітті спалахнулавона знала, що тепер матері байдуже, за кого видати її заміж, аби тільки збути з рук.
10
Наступного тижня вона тричі зустрічалася з ним на балах, і тепер, коли, напевно, соромязливість трохи його відпустила, він дещо більше про себе розповідав. Так, він лікар, але не практикує, він бактеріолог (Кітті мала дуже невиразне уявлення про те, що це означає) і має роботу в Гонконзі. Він мав туди повернутися восени. Він багато розповідав про Китай. Вона навчилася виглядати зацікавленою в тому, що їй розказують, але з його розповідей життя у Гонконзі і справді видавалося повним розвагі клуби, і теніс, і перегони, і поло та гольф.
Там часто ходять на бали?
На мій погляд, так.
Вона подумала, чи не розповідав він їй усе це з якимось наміром. Здавалося, йому подобалося її товариство, але ніколи ні потиском руки, ні поглядом чи словом він анітрохи не дав їй знати, що вона для нього не просто знайома дівчина з танців. Наступної неділі він знову завітав до них у гості. Вийшло так, що саме тоді повертався додому її батько, бо дощ перервав його гру в гольф, тож вони з Волтером Фейном мали довгу розмову. Згодом вона запитала батька, що вони обговорювали.
Виявилося, що він мешкає у Гонконзі. Місцевий головний суддямій старий товариш із колегії адвокатів. Здається, він напрочуд розумний молодик.
Вона знала, що її батька зазвичай до смерті знуджували люди, яких, заради неї та тепер заради її сестри, він роками був змушений приймати у себе вдома.
Не часто вам подобаються мої шанувальники, тату, сказала вона.
Він зупинив на ній погляд добрих, втомлених очей.
А ти часом не збираєшся за нього заміж?
Певно, що ні.
Він у тебе закоханий?
Про це ніщо не свідчить.
А тобі він подобається?
Напевно, не дуже. Він трохи мене дратує.
Їй подобалися зовсім інакші чоловіки. Він був низький, але не приземкуватий, а швидше худий, темноволосий, гладенько поголений, з дуже правильними, чіткими рисами обличчя. Він мав темні, майже чорні очі, але не великі, не дуже жваві, повсякчас на чомусь зосередженісвоєрідні, але не дуже приємні очі. З прямим акуратним носом, високим лобом і гарно окресленими вустами він мав би бути вродливим. Але, на диво, вродливим він не був. Коли Кітті почала хоч трохи про нього думати, то здивувалася, які гарні в нього риси, коли їх розглядати окремо. Його вираз обличчя був трохи саркастичний, і тепер, краще його знаючи, Кітті усвідомила, що в його товаристві не почувалася невимушено. Йому бракувало веселості.
На той час, коли сезон наблизився до кінця, вони вже були добре знайомі, але він і далі залишався відчуженим і неприступним. При ній він був не те щоб боязкий, а швидше зніяковілий, у розмовах уникав говорити про особисте. Кітті дійшла висновку, що він аніскілечки в неї не закоханий. Він їй симпатизує і вважає приємною співрозмовницею, але, повернувшись до Китаю в листопаді, більше про неї не згадає. Цілком можливо, що він увесь цей час був заручений із якоюсь медсестрою з Гонконгу, донькою священика, плоскостопою, працелюбною, нудною й незугарною. Саме така дружина добре йому пасуватиме.
А тоді відбулися заручини Доріс із Джеффрі Деннісоном. Вісімнадцятирічна Доріс знайшла досить пристойного чоловіка, а Кітті у свої двадцять пять і досі незаміжня. А що, як вона ніколи не одружиться? Того сезону вона дістала лише одну пропозиціювід двадцятирічного хлопця, який ще вчився в Оксфорді. Кітті не могла вийти заміж за чоловіка, на пять років молодшого від неї. Вона все зіпсувала. Торік вона відмовила кавалерові ордена Лазні, вдівцеві з трьома дітьми. Вона мало не шкодувала про це. Тепер мати ще більше їй дорікатиме, а Доріс, Доріс, якій завжди діставалося менше, бо не їй, а Кітті пророкували блискучий шлюб, тепер святкуватиме над нею перемогу. У Кітті обірвалося серце.