11
Однак якогось пообіддя, пішки повертаючись додому з універмагу «Ґерродс», вона випадково зустріла Волтера Фейна на Бромптон-роуд. Він зупинився й заговорив до неї. А тоді ненароком запитав, чи не хотілося б їй прогулятися з ним у парку. Вона не поспішала додомутоді їй там було не надто затишно. Вони йшли, розмовляючи, як завжди, про буденні речі, й він запитав, куди вона поїде влітку.
Ох, ми завжди знаходимо якусь відлюдну місцину за містом. Розумієте, батько за зиму виснажується й ми просто вибираємо, де найтихіше.
Кітті лукавилавона чудово знала, що в її батька не було достатньо роботи, щоб аж виснажитися, та й навіть якщо так, то його преференції у виборі місця для відпочинку ніхто не враховував би. Але там, де тихо, там і дешево.
Вам не здається, що ці стільці аж манять на них посидіти? запитав Волтер ні з того ні з сього.
Вона глянула в той бік і побачила два зелені стільці, що стояли окремішньо на траві під деревом.
Посидьмо, погодилася вона.
Але коли сіли, він наче заглибився в думки. Дивний чоловік. Однак вона й далі щебетала досить весело й подумки питала себе, нащо він запросив її прогулятися в парку. Напевно, він збирався звіритися їй у пристрасті до тієї плоскостопої медсестри з Гонконгу. Раптом він обернувся до неї, урвавши її на середині речення, і вона не могла не помітити, що він її не слухав. Обличчя в нього було біле як стіна.
Я маю вам дещо сказати.
Вона зиркнула на нього й побачила, що його очі сповнювала болісна тривога. Він говорив напруженим, низьким і не зовсім рівним голосом. Перш ніж вона встигла замислитися над тим, що означала його схвильованість, він знову заговорив:
Я хотів запитати, чи вийдете ви за мене заміж.
Ви мене приголомшили, відповіла вона, так здивувавшись, що подивилася просто на нього.
Хіба ви не знали, що я шалено у вас закоханий?
Ви це ніяк не виказували.
Я дуже несміливий і невмілий. Мені завжди важче висловити ті почуття, які я маю, ніж ті, якіні.
Її серце почало битися трохи швидше. Їй освідчувалися вже не раз, але завжди весело або сентиментально, й вона відповідала в тон. Але ніколи ніхто не просив у неї руки так неочікувано й водночас на диво печально.
Це дуже любязно з вашого боку, відповіла вона з сумнівом.
Я покохав вас, коли вперше побачив. Я давно хотів вам освідчитися, та все ніяк не міг себе примусити.
Не певна, що мені варто про це знати, підсміхнулася Кітті.
Вона була рада мати нагоду трохи посміятися, бо того погожого, сонячного дня, здавалося, над ними згустилися хмари. Він похмуро насупився.
Ви розумієте, що я маю на увазі. Я не хотів втрачати надії. Але тепер ви поїдете за місто, а восени я мушу повернутися в Китай.
Я ніколи не думала про вас у цьому сенсі,відказала вона безпорадно.
Він більше нічого не додав, тільки похмуро дивився на траву. Дуже незрозумілий чоловік. Але тепер, коли він освідчився, у неї зявилося якесь дивне відчуття, що такої любові вона ще не зустрічала. Це трохи налякало, але й сповнило радості. Його незворушність її аж наче вражала.
Ви мусите дати мені час подумати.
Він і далі сидів мовчки. Не ворушився. Він що, збирається тримати її тут, доки вона вирішить?! Який абсурд. Вона має обговорити це з матірю. Їй треба було підвестися, коли говорила. Кітті почекала, думаючи, що він відповість, а тепер, неясно чому, їй було важко зрушити з місця. Вона не дивилася на нього, але замислилася про його зовнішність. Вона ніколи не уявляла себе заміжньою за чоловіком, так ненабагато вищим за себе. Коли сидиш поруч нього, бачиш, які правильні в нього риси і яке холодне обличчя. Що дивно, коли згадати про пристрасті, які бушують у його серці.
Я вас не знаю, я вас взагалі не знаю, мовила вона боязко.
Він глянув на неї, й вона мимоволі перевела на нього погляд. У його очах зявилася раніше не бачена ніжність, але й мольба, як у побитого собаки, й це її трохи розсердило.
При ближчому знайомстві я справляю ліпше враження, промовив він.
Видно, ви дуже соромязливий, так?
Так дивно їй точно ще ніхто не освідчувався. І навіть зараз їй здавалося, що вони кажуть одне одному найнепідхожіші для такого випадку слова. Вона аніскілечки не була в нього закохана. Але не знала, чому не наважувалася одним махом йому відмовити.
Я такий безголовий, сказав він. Мені хочеться сказати вам, що я люблю вас понад усе на світі, але це так важко вимовити.
Теж дивно, але чомусь це його зізнання її розчулилозвісно, він не холодний, просто так незграбно поводиться. У ту мить він подобався їй більше, ніж будь-коли. Доріс вийде заміж у листопаді. Тоді він поїде в Китай, а якщо Кітті вийде за нього, то й вона теж. Не дуже приємно на весіллі в Доріс бути незаміжньою сестрою нареченої. Вона б радо цього уникнула. А тоді Доріс матиме чоловіка, а вонані! Усі знають, яка Доріс юна, й через це Кітті здаватиметься ще старшою. На неї вже ніхто не звертатиме уваги. Для неї це буде не блискучий шлюб, але хоч якийсь, та й легше буде жити в Китаї, далеко від усіх. Вона боялася материного гострого язика. Та й усі дівчата, які дебютували в товаристві разом із нею, вже давно заміжні, а в більшості вже й мають дітей. Кітті так набридло ходити до них в гості й туркотіти над їхніми немовлятами. Волтер Фейн запропонував їй зовсім інакше життя. Вона повернулася до нього з добре розрахованою усмішкою.
А якби я необережно пообіцяла, що вийду за вас, коли ви хотіли б одружитися?
Він від радості коротко зітхнув, білі щоки запаленіли.
Зараз. Відразу. Чимшвидше. Поїдемо в Італію у весільну подорож. У серпні чи вересні.
Це врятує її від проведення літа за містом, у винайнятому за пять гіней на тиждень будинку священика, з матірю й батьком. На мить перед очима постало оголошення в газеті «Морнінг пост»: «У звязку зі службовими обовязками наречений мусить повертатися на Схід, тож весілля відбудеться одразу». Матір свою вона добре знаєта точно всім роздзвонить, і хай ненадовго, але Доріс опиниться в тіні, а коли настане час святкувати її куди пишніше весілля, Кітті буде вже далеко.
Вона простягнула Волтерові руку.
Здається, ви мені дуже подобаєтеся. Але дайте мені час до вас звикнути.
То ви згодні? урвав її він.
Напевно, так.
12
У той час вона його майже не знала, та й тепер, коли вони були одружені мало не два роки, знала не набагато краще. Спочатку розчулювала його доброта й лестила його пристрасть, якої, однак, вона не очікувала. Він був надзвичайно тактовний, дуже уважний до її потреб. Варто було їй висловити навіть найменше побажання, як він поспішав його задовольнити. Він постійно робив їй маленькі подарунки. Коли вона захворювала, уважнішого й дбайливішого доглядача було годі шукати. Можливість зробити щось для неї він сприймав мало не як милість. І був бездоганно ввічливий: підводився, коли вона заходила в кімнату, простягав руку, щоб допомогти їй вийти з авта, якщо траплялося зустріти її на вулиці, знімав капелюха, поспішав відчинити двері, коли вона виходила, й ніколи не заходив до неї в спальню чи будуар, не постукавши. Він поводився з нею не так, як перед очима в Кітті більшість чоловіків поводилися з дружинами, а наче вони обидвоє були гостями, запрошеними в заміський маєток. Їй це подобалося, але й трохи смішило. Вона почувалася б із ним невимушеніше, якби він ставився до неї простіше. Подружні стосунки їх теж не зблизили. У такі моменти він поводився пристрасно, нестямно, але також і якось надривно й ніжно.
Її збентежило те, який він насправді був емоційний. Вона не мала певності, це він сам привчив себе стримуватися чи йому заважала соромязливість. Їй здавалося недостойним, що, коли його пристрасть була задоволена й вона лежала в його обіймах, він, який так боявся змолоти дурницю, так боявся бути висміяним, сюсюкав із нею, як з маленькою. Одного разу вона жорстоко його образила, засміявшись і сказавши, що він верзе цілковиті нісенітниці. Вона відчула, як його руки ослабли, він якийсь час лежав мовчки, а тоді, так не сказавши й слова, підвівся й пішов у свою кімнату. Їй не хотілося зачіпати його почуття, тож за день чи два вона сказала йому:
Дурнику мій милий, я не проти твоїх нісенітниць.
Він присоромлено посміявся. Незабаром вона відкрила, що він, нещасний, не вміє забуватися. Він надто напружений. На вечірці, коли всі співали, Волтер не міг примусити себе й рота розтулити. Він лиш сидів, усміхаючись, щоб показати, що йому приємно й весело, але усмішка в нього була силувана і скидалася більше на саркастичну гримасу. Відчувалося, що, на його думку, вся ця охоплена веселощами публікапросто телепні. Йому було несила змусити себе грати в ігри, які весела Кітті вважала чудовою забавою. Коли на кораблі дорогою в Китай влаштували бал-маскарад, він навідріз відмовився вбирати свій костюм. Те, що він так явно вважав це гаянням часу, псувало їй задоволення.
Сама Кітті іскрилася життям; вона була готова щебетати цілий день і сміятися з кожного жарту. Його мовчазливість її бентежила. Дратувало, коли він не відповідав на її буденні зауваги. Так, відповісти на них було нічого, але все одно почути відповідь було б приємно. Якщо за вікном дощило й вона казала: «Ллє як з відра», то очікувала почути від нього: «І справді, еге ж?» А він мовчав. Іноді їй хотілося його потрусити.
Я сказала, що ллє як з відра, повторила вона.
Я почув, відповів він із теплою усмішкою.
Це означало, що він не хотів її образити. Він нічого не відповідав, бо не мав що сказати. Але якби люди говорили тільки тоді, коли б мали що сказати, подумала Кітті, всміхнувшись, то дуже швидко зовсім розучилися б розмовляти.
13
Безсумнівно, йому бракувало харизми. Саме тому він був непопулярнийКітті відкрила це для себе незадовго після прибуття в Гонконг. Вона й далі дуже мало знала про його роботу, але досить, щоб усвідомити, а усвідомила вона це досить гостро, що урядовий бактеріологне велике цабе. Здавалося, він не мав жодного бажання обговорювати з нею цей аспект свого життя. А що вона прагнула цікавитися всім, то спочатку його розпитувала. Він віджартувався.
Це справа нудна й вузькоспеціалізована, сказав він іншим разом. Й оплачується жахливо низько.
Волтер був дуже потайний. Усе, що Кітті знала про його минуле, дитинство, освіту та життя до зустрічі з нею, вона випитала сама. А його, хай як це дивно, наче тільки й дратувало, що розпитування. Коли, піддаючись своїй природній цікавості, Кітті засипáла його питаннями, його відповіді ставали дедалі коротшими. Їй вистачило розуму збагнути, що таке небажання відповідати було продиктоване не секретами, а вродженою замкнутістю. Йому не подобалося про себе говорити. Він соромився, конфузивсяне вмів відкривати душу. Він любив читати, але його книжки здавалися Кітті дуже нуднимияк не науковий трактат, так щось про Китай чи історичні роботи. Він ніколи не розслаблявся. На її думку, просто не міг. А от ігри полюблявграв у теніс і в бридж.
Вона подумки дивувалася, як так вийшло, що він у неї закохався. На її погляд, менш підхожої пари для цього стриманого, холодного й спокійного чоловіка, ніж вона, годі було й шукати. І все ж, безсумнівно, він шалено її любив. Зробив би що завгодно, тільки б їй догодити, хоч мички з нього мич. Думаючи про той бік його натури, який він їй показав, який бачила тільки вона, Кітті відчувала до нього легку зневагу. Вона думала, чи не була його ущипливість, разом із поблажливо зарозумілим ставленням до багатьох людей та занять, які вона обожнювала, просто фасадом, за яким ховалася глибока слабкість. Напевно, він дуже розумний, думала вона, здавалося, всі так вважали, проте їй він не видавався цікавим, хіба що зрідка, в компанії кількох людей, які йому подобалися, та й то коли мав відповідний настрій. Він не те щоб її знуджував, просто вона була до нього байдужа.
14
Хоч Кітті й не раз зустрічалася з дружиною Чарлі Таунсенда на різних чаюваннях, минуло кілька тижнів після приїзду в Гонконг, перш ніж вона познайомилася з ним самим. Її представили йому, тільки коли вона з чоловіком завітала в будинок Таунсендів на вечерю. Кітті трималася сторожко. Чарльз Таунсенд обіймав пост заступника губернатора, й вона не збиралася дозволяти йому ставитися до себе з тією поблажливістю, яку, попри її вихованість, помітила у ставленні місіс Таунсенд. Гостей приймали в просторій кімнаті, обставленій, як і інші вітальні в Гонконзі, де вона встигла побувати, зручно й по-домашньому. Народу зібралося багато. Кітті з Волтером прийшли останніми, коли офіціанти-китайці в уніформах розносили коктейлі й оливки. Місіс Таунсенд привітала їх як завжди невимушено і, глянувши у список, сказала Волтерові, поруч кого вони сидітимуть.
Кітті побачила, що до них іде високий красень.
Ось і мій чоловік.
Мене удостоєно честі сидіти поруч вас, сказав він.
Вона відразу стала почуватися невимушено, ворожість випарувалася. Очі його всміхалися, та вона встигла помітити в них спалах здивування. Вона чудово зрозуміла його причину й заледве стрималася, щоб не засміятися.
Мені не вдасться проковтнути й шматочка, сказав він. Прикро, бо було б смачноДороті чудово знається на їжі.
Це ж чому?
Хтось мав мене попередити. Як так, ніхто мені не сказав!
Про що?
Ніхто й словом не обмовився. Звідки я міг знати, що зустріну таку писану красуню?
І що я маю на це відповісти?
Нічого. Говорити буду я. Повторюватиму це знов і знов.
Кітті, на яку не вплинули його слова, цікаво було, якої думки про неї була його дружина. Він не міг її не спитати. А Таунсенд, дивлячись на Кітті своїми веселими очима, раптом згадав.
То яка вона? запитав він Дороті, коли та розповіла йому, що познайомилася з молодою дружиною лікаря Фейна.
Досить мила. Актриска.
Вона грала в театрі?
Та ні. Навряд чи. У неї батько чи то лікар, чи то юрист, уже не памятаю. Напевно, доведеться запросити їх на вечерю.
Ще встигнемо, куди поспішати?
Коли вони сиділи поруч за столом, Чарлі сказав Кітті, що знає Волтера Фейна, відколи приїхав у колонію.
Ми разом граємо в бридж. Безсумнівно, він найкращий гравець у бридж у нашому клубі.
Вона розповіла про це Волтерові дорогою додому.
Ну, носа задирати ще рано.
А він сам як грає?
Непогано. Коли карта йдедуже добре, а от коли нівтрачає самовладання.
Він грає так само добре, як і ти?
Я не маю ілюзій щодо своєї майстерності. Можу назвати себе дуже хорошим гравцем другої категорії. Таунсенд вважає, що належить до першої. Він помиляється.
Хіба він тобі не подобається?
І так, і ні. На мою думку, він добре виконує свою роботу, й усі кажуть, що він хороший спортсмен. Він мене особливо не цікавить.
Уже не вперше Волтерова розважливість дратувала її. Вона питала себе, чому обовязково треба бути таким стриманим: людина або подобається, або ні. Їй Чарльз Таунсенд дуже сподобався. Вона цього не очікувала. Напевно, він найпопулярніша людина у колонії. Губернатор скоро мав піти на пенсію, й усі вважали, що Таунсенд дістане його посаду. Він грає у теніс, поло й гольф. Тримає скакових коней. Завжди радий виручити. Ніколи не втручається в бюрократію. Не зазнається. Кітті не знала, чому раніше її так дратувала похвальба в його бік, вона все думала, що він дуже гоноровий. От ідіоткав цьому його точно неможливо звинуватити.
Той вечір видався приємний. Вони поговорили про лондонські театри, про перегони й регату. Їй це все було близьке, й вона почувалася так, наче вони бесідували в якомусь гарному домі на Леннокс-Гарденс. А пізніше, після вечері, коли чоловіки пішли у вітальню, він пройшовся кімнатою й знову сів поруч неї. Хоч він нічого особливо дотепного не сказав, вона кілька разів розсміялася; напевно, тут вся річ у тому, як він говорив, у його глибокому грудному голосі звучала ніжність, блискучі сині очі зачаровували, й через це з ним було так легко. Певна річ, він має харизму. Саме тому він такий приємний.
Він був високий, на її погляд, десь шість футів два дюйми, й мав чудову статуру. Видно, що тримає себе в хорошій формі й не має і грама зайвого жиру. Він був гарно вбраний, найгарніше серед усіх чоловіків, що зібралися в кімнаті, і йому все дуже личило. Їй подобалися добре вбрані чоловіки. Вона перевела погляд на Волтера: йому варто більше дбати про свій вигляд. Кітті звернула увагу на Таунсендові запонки й ґудзики на камізельцівона бачила подібні у вітрині «Картьє». Безсумнівно, Таунсенди живуть не тільки на його заробітки. Він сильно засмагнув, але це не позбавило його щік румянцю. Їй подобалися його коротко підстрижені кучеряві вуса, що не закривали повних червоних губ. Він мав чорне волосся, коротке, гладенько зачесане назад. Та, звісно, очі під густими кущистими бровами були найгарнішою його рисоютакі яскраво-сині, веселі й ласкаві, що відразу стає зрозуміло, яка він приємна людина. Чоловік з такими синіми очима просто не здатен нікого скривдити.