Жанна дала себе відвести. Вона була геть не в собі. Феро повів її до наступної зали. Попри сплутані думки, Жанна усвідомила, що атмосфера змінилася.
Тут стіни були вкриті криками й ранами. Тіла, вигнуті в судомах. Спотворені жагою чи то тривогою обличчя. Але в першу чергу на глядача нападала сама фарба. Обємисті мазки бурого, вохряного, золотого, ніби подерті ножем. Густі, збурені, роздроблені кольори, що нагадували переоране поле. Вузькі обличчя. Вирячені очі. Заламані руки. Жанні подумалося про севільський фестиваль, що проходить у Страсний тиждень. Тиждень спокути, де за капюшони правлять ці постаті, а за свічкиїхні сяйливі руки.
Еґон Шіле! вигукнув Феро. Хоч він і не схожий на Клімта, але теж приносить мені полегшення. Його жорстокість позитивна. Рятівна. Я психіатр і психотерапевт. У мене бувають важкі дні. Ці полотна початку століття додають мені снаги, енергії.
Вибачте, спромоглася прошепотіти Жанна. Я справді не розумію
Та ж ці роботи показують несвідоме! Вони доводять існування світу, якому я присвятив усе життя. Сон. Секс. Тривога Еґон Шіле вивертає душу, ніби рукавичку. Тут немає місця викрутам, міщанській достовірності, заспокійливій брехні
У Жанни голова йшла обертом. Вона цілий день нічого не їла. Емоції затьмарювали сприйняття. А Антуан Феро, попри спокусливий голос і гарненьку пику, більше за все нагадував безумця.
Вибачте, сказав він тихіше, ніби щоб заспокоїти жінку. Я захопився Навіть не представився. Він простягнув руку: Антуан Феро.
Жанна легко стисла його пальці, вперше розглядаючи його зблизька. Обличчя психіатра було напружене, гарячкове, але дивним чином згасле. Феро не намагався ні замилити очі, ні сховатися. Він стояв перед нею, вразливий, розхристаний, голий
Жанна Коровська.
Це польське прізвище?
Це від слова «корова». Так називався бар із «Механічного апельсина».
Господи, вона верзла якісь дурниці. До чого тут цей жорстокий фільм?
Але воно має польське коріння? наполягав Феро.
Далеке. Тобто мій батькополяк, але він завжди був далеко.
Ще одна репліка, яка завела розмову в глухий кут. Жанна хотіла пожартувати. А вийшла якась драма. Але Феро дивився на неї, слухав її ніби вже з увагою й турботою.
Схоже, ви почуваєтеся незатишно. Ви знаєте, що таке синдром Стендаля?
Даріо Ардженто, прошепотіла Жанна.
Прошу?
«Синдром Стендаля». Італійський фільм жахів. Режисера Даріо Ардженто.
Не дивився. Я казав про психологічний синдром. Є люди, які страждають на гіперчутливість до мистецтва. Які непритомніють перед картиною.
Фільм якраз про це.
Навіщо вона наполягала? Перед очима спалахували кадри. Азія Ардженто, яка крокує вулицями Рима з білявою перукою на голові, готова вбити всіх на своєму шляху. Зґвалтовані жінки. Обличчя, роздроблене кулею автомата
Жанна приклала руку до лоба й додала, ніби виправдовуючись:
Я цілий день нічого не їла. Я
Договорити вже не змогла. Феро твердо взяв її під руку.
Ходімо. Подихаємо свіжим повітрям. Пригощу вас морозивом.
15
Надворі легше не стало. У світлі призахідного сонця тремтіли тіні від листя на землі, і Жанні здавалося, ніби це в неї все дрижить перед очима. Їй було соромно за свій стан. Водночас вона потай раділа, що їй ось так допомагають.
Вони перейшли авеню на бік театру Маріньї та купили італійського морозива в кіоску.
Хочете трохи пройтися?
Жанна кивнула, насолоджуючись прохолодою морозива й турботливістю запитання. Вони мовчки рушили в бік площі Згоди. Жанна давно не ходила цим парком. Інші парки завжди здаються якимись обмеженими, замкненими в своїх парканах. А парк на Єлисейських Полях, навпаки, відкритий до міста, він включає в себе ревучий проспект, змішується з транспортом, гамором, газами Справжня зустріч. Любовна історія між листям і асфальтом, перехожими й машинами, природою й загазованістю
Я почуваюся натхненним, зізнався Феро. Відень. Початок ХХ століття Це моя пристрасть. Цей період, коли посеред затишних брасерій, кафешок і штруделів було знайдено стільки істин! Клімт, Фройд, Малер
Жанна не могла повірити, що він повернувся до цієї теми. Феро вже пустився в докладний опис інтелектуального розмаю тієї доби. Жанна не слухала. Вона насолоджувалася його фізичною присутністю.
Вони йшли далі в затінку крон, а поруч на повній швидкості проносилися машини. Вечірнє сонце забарвлювало все навколо в пурпуровий відтінок. Низькі залізні ґратки, що оточували стовбури дерев, сяяли, наче мішені. Жанна вже давно не почувалася такою щасливою.
Феро й далі пристрасно говорив. Вона так само не слухала. Її зворушувала його захопленість. Його спонтанність, говірливість. А щейого бажання спокусити її своїми знаннями.
На площі Згоди чоловік узяв Жанну під руку.
Зайдемо до Тюїльрі?
Та кивнула. Какофонія автівок. Сморід газів. Камяні фонтани і їхні рожевуваті бризки. Радісно фотографувалися туристи. Усе, що зазвичай дратувало Жанну, тепер здавалося чарівним, казковим, нереальним.
Я все говорю й говорю, а про вас досі нічого не знаю, сказав Феро, коли вони заходили до парку Тюїльрі. Чим ви займаєтесь?
У жодному разі не можна було відлякати його своєю роботою.
Я працюю у сфері комунікацій, зімпровізувала Жанна.
Як це?
Я керую типографією. Робимо брошури, рекламні матеріали. Нічого особливого.
Феро кивнув на лавку. Вони сіли. Над парком спадала ніч. Вона підкреслювала кожну деталь. Надавала речам щільності. Сутінь резонувала з Жанниним серцем, яке поринало в ці глибини, цю ваговитість.
Феро мовив:
Головнещодня, щохвилини любити свою роботу.
Ні, відказала Жанна, не роздумуючи. Любовце головне.
Й одразу ж закусила губу, жалкуючи, що сказала таку дурницю.
Ви знаєте, що у вас дуже особлива манера говорити «ні»?
Ні.
Феро розсміявся від усього серця.
Ось знову. Ви злегка повертаєте голову, лише на один бік. А не хитаєте нею.
Це тому що я не вмію казати «ні». Принаймні остаточно.
Чоловік ніжно взяв її за руку.
Ніколи не говоріть цього чоловікові!
Жанна зашарілася. За кожною реплікою наставала коротка пауза. Мовчання, в якому поєднувалися ніяковість і задоволення. Із нею не говорили так ласкаво вже вже скільки?
Жанна зробила зусилля, щоб не розчинитися в блаженстві, а залишатися в реальності, підтримувати розмову.
А ви, вичавила вона, як ваше прання?
Яке прання?
Ну, ви ж перете брудну білизну своїх пацієнтів?
Так, можна й так сказати. Це не завжди легко, але роботаце моя пристрасть. Я тільки заради цього й живу.
Жанна сприйняла це зізнання як хороший знак. Жінки немає. Дітей немає. Вона вже пожалкувала, що збрехала. Адже про свою професію могла сказати те саме. Два фанати. Дві вільні душі.
Якби ви мали обрати одну-єдину причину своєї пристрасті, що б ви сказали?
Ви проводите психоаналіз для психоаналітика?
Вона мовчала, чекаючи на відповідь.
Думаю, найбільше мені подобається, зрештою заговорив Феро, бути в епіцентрі механізму.
Якого механізму?
Механізму батька. Батькоце ключ до всього. Його тінь завжди формує особистість дитини, її вчинки й бажання. Особливо в області зла.
Я не дуже добре вас розумію.
Візьмімо випадок чистісінької людини-монстра. Істоти, яку навіть людиною складно назвати, такими жахливими видаються її вчинки. Наприклад, Марк Дютру. Ви памятаєте цю історію?
Жанна кивнула. Якби Дютру діяв у паризькому регіоні, можливо, саме вона вела б досудове розслідування.
Вчинки такого злочинця неможливо зрозуміти, вів далі Феро. Він морив голодом маленьких дівчаток у себе в підвалі. Ґвалтував їх. Продавав. Ховав підліток живцем. Це нічим не можна виправдати. Однак, якщо покопатися в його біографії, можна знайти іншого монстрайого батька. У Марка Дютру було страхітливе дитинство. Він і сам жертва. І таких прикладів купа. Ґі Жоржа покинула мати. Мати Патріса Алеґра змушувала його брати участь у своїх сексуальних іграх
Тепер ви говорите про матерів.
Я говорю про батьків у широкому сенсі. Про перших обєктів любові дитини, хай то батько чи мати. Серійні вбивці мають лише одну спільну рису, байдуже, чи вони психічно хворі, чи психопати, чи збоченці: у них було нещасливе дитинство. Вони виросли в хаосі, у насильстві, яке завадило їм сформувати збалансовану особистість.
Це вже менше цікавило Жанну. Вона напамять знала ці штамповані фрази, якими її годували щоразу, коли вона замовляла психіатричну експертизу вбивці. І все ж вона запитала:
Але що ж таке «механізм батька»?
Я часто ходжу на судові засідання. Кожного разу, коли описують родину вбивці, я ставлю собі запитання: чому батьки цієї людини не впоралися зі своїм завданням? Чому вони самі були монстрами? Можливо, вони також були дітьми жорстоких людей? І так далі. За кожним обвинуваченим стоїть уже винуватий батько. Злоце ланцюгова реакція. І так аж до світанку людства.
До самого прабатька? докинула Жанна, раптом знову зацікавившись.
Феро поклав руку на спинку лавки за Жанною. Знову-таки, без жодних двозначностей. Попри серйозну тему розмови, чоловік, здавалося, був у легкому, радісному гуморі.
У Фройда була теорія щодо цього. Він пояснив її у «Тотемі і табу». Первісний гріх.
Це про Адама і яблука?
Ні. Вбивство батька. Фройд вигадав притчу. Колись давно, у незапамятному минулому, один чоловік керував своїм кланом. Домінантний самець. У вовків таких називають альфа-самцями. Він володів жінками. Його ревниві сини вбили і зїли його. Але одразу ж покаялись. Вони вигадали собі тотем за прообразом батька і встановили заборону на зносини з жінками їхнього клану. Так зявилося табу на інцест і батьковбивство. Ми й досі живемо з цими докорами сумління, глибоко в нас захованими. Навіть якщо наука антропологія завжди заперечувала гіпотезу Фройдацієї історії ніколи не відбувалося в реальному житті, важить саме значення цього міфу. Ми носимо на собі відбиток цього гріха. Або наміру. Лише виховання дозволяє нам підтримувати рівновагу, сублімувати ці приховані бажання. Але від найменшого порушення наша жорстокість спливає на поверхню, підсилена витісненням, браком любові
Жанна вже була не певна, що стежить за ходом думки, але це не мало значення. Вдалині сяяла, немов кришталевий конус, піраміда Лувру. Мабуть, була вже десята година. Їй не вірилося, що їхня розмова повернула в такому напрямку.
А чим займався ваш батько?
У неї мимоволі вирвалося це нескромне запитання. Феро відповів абсолютно природно:
Може, поговоримо про це на наступній зустрічі?
Ви маєте на увазі, на наступному прийомі?
Вони засміялись, але чари зникли. Феро облишив спільницький тон. А Жанна мимоволі починала сумувати.
Мені час додому. Вона поправила волосся. Думаю, на сьогодні з мене досить.
Звичайно
Психіатр, мабуть, подумав, що вона мала на увазі їхню розмову і ці занадто серйозні теми. Але він помилявся. Просто з Жанни Коровської було досить щастя.
16
Перед дверима квартири Жанна наштовхнулася на конверт, який поклали їй на килимок. Сьогоднішній запис. Прийоми доктора Антуана Феро. Вона взяла диски й вирішила, що послухає їх завтра. Вона не хотіла знову чути голос психіатра. Ятрити зовсім свіжі враження
Жанна попрямувала просто до ванної й стала під душ у якомусь зміненому стані. Наче пяна. Вона до пуття й не знала, як саме завершилась їхня зустріч. Вони обмінялися номерами. Більше вона нічого не памятала.
Суддя вийшла з душу й надягла футболку та трусики. Вона більше не відчувала ні спеки, ні втоми. Лише заціпеніння. Солодку порожнечу. В неї залишилося тільки одне відчуття, розмите, нечітке, зачатки кохання.
Кухня. Світло. Їсти не хотілося. Жанна просто зробила собі чашку зеленого чаю. Вона хотіла одразу ж лягти. Заснути в цьому захмелілому стані, поки все не зіпсувала тривога. Жанна себе знала. Якщо вона не засне, то почне ставити собі запитання. Чи вона йому сподобалася? Чи він їй передзвонить? Які знаки, хороші й погані, дозволяли вгадати його думки? Жанна могла цілу ніч аналізувати ось так найменшу подробицю. Справжнє досудове розслідування. Яке ніколи не приведе її до внутрішнього переконання.
Її погляд знову впав на конверт у темряві. Їй захотілося почути цей голос. Його голос. Вона всілась у вітальні з ноутбуком на колінах і навушниками на голові. Засунула диск у компютер.
Жанна перемотала запис. Їй хотілося послухати лише один чи два прийоми. Вона слухала перші кілька слів кожного пацієнта й вирішувала. Упізнавала голоси, інтонації і ті ретельно пропрацьовані психічні пекельця, у яких кожен із них обертався, як хомяк у колесі.
Довелося дійти аж до кінця диска, щоб нарешті натрапити на дещо цікавеньке.
Повернувся той іспанський батько.
Із сином.
Познайомтеся, це Хоакім.
Жанна навпомацки підкрутила гучність. Й усвідомила, що батько із сином прийшли до Феро десь близько шостої години. Якраз тоді, коли вона сиділа в засідці у машині перед підїздом Тож вона мала бачити, як вони зайшли й вийшли з будинку 1 на рю Ле Ґофф. Жодного спогаду. Чекаючи на одного чоловіка, Жанна не звернула на цих двох жодної уваги.
Добрий день, Хоакіме.
Добрий день.
Із голосу Жанна прикинула, що йому має бути років сорок. Отже, батькові, як вона й здогадувалася, перевалило за шістдесят.
Ви не проти відповісти на кілька запитань?
Не проти.
Скільки вам років?
Тридцять пять.
Ви одружений?
Ні.
Маєте роботу?
Я юрист.
У якій галузі?
Зараз я займаюся громадськими організаціями, що базуються в країнах Південної Америки.
Хоакім говорив без тіні іспанського акценту. Отже, виріс у Франції. Або ж мав природний хист до мов.
Чим займаються ці організації?
Нічого особливого. Ми допомагаємо найбіднішим. Лікуємо й вакцинуємо дітей. Що ж до мене, то я керую пожертвами, що надходять з усіх куточків світу.
Тиша. Феро записував. На кожне запитання Хоакім відповідав спокійно, без поспіху чи хвилювання.
У вас є проблеми зі здоровям?
Ні.
Ви пєте?
Ні.
Приймаєте наркотики?
Ніколи й не пробував.
Ваш батько розповів мені, що у вас трапляються, скажімо так, зриви.
Жанні почувся сміх. Хоакім сприймав усе це легковажно.
«Зриви». Це саме те слово.
Що ви можете мені про них розповісти?
Нічого.
Тобто?
Я нічого про них не памятаю. Суцільний провал.
У цьому й проблема, докинув батько.
Ще одна пауза. Феро знову нотував.
Ці провали відзначаються появою іншої особистості?
Кажу ж вам, я нічого про це не знаю!
Хоакім підвищив голос. Перша ознака знервованості. Феро й сам змінив тон. Заговорив твердіше:
Ви були б не проти короткого сеансу гіпнозу?
Як в «Екзорцисті»?
До юриста повернувся грайливий тон. Грайливий, але відсторонений.
Як в «Екзорцисті». Саме так. Ця методика часто дає несподівані результати.
Знову сміх.
Ви вважаєте, що я одержимий?
У голосі чоловіка чергувалися знервованість і розслабленість. У тоні Феро також.
Ні, відповів психотерапевт. Можливо, ваші провали в памяті звільняють у вашій психіці місце для іншої особистості, про яку ви й не здогадуєтесь. Або радше іншій грані вашої особистості. Може, разом нам удасться витягти її на поверхню. Гіпноз може нам у цьому допомогти. Без жодної небезпеки для вас.
Феро заговорив найсоліднішим своїм тоном. Як хірург перед наркозом. Почувся шурхіт тканини. Хоакім завовтузився на сидінні.
Не знаю
Хоакіме, видихнув його батько.
Тату, не лізь у це!
Пауза. Тоді:
Добре. Спробуймо.
Дайте опущу жалюзі.
Кроки. Постукування жалюзі. Скрип. Переставляли стільці. Жанна слухала не відриваючись. З голови не йшла думка, що все це відбувалося якраз перед їхньою зустріччю. Вона починала дещо розуміти: поки вона розслаблялася, поїдаючи морозиво на Єлисейських Полях, Антуан Феро так само намагався відволіктися. Це була взаємовигідна зустріч.
Жанна перемотала, пропускаючи стадії релаксації, що передують будь-якому сеансу гіпнозу. Тепер Хоакім був у стані навіювання. Повільні відповіді. Невиразний голос, що йшов ніби напряму з гортані, від самих звязок. Жанна уявляла їх трьох у сутінках. Феро за робочим столом чи, можливо, на стільці біля пацієнта. Хоакім, випростаний на стільці, із заплющеними або втупленими в одну точку очима. І трохи далі його батько, на ногах. Жанна, сама не знаючи чому, уявляла його з густою сивою чи білою шевелюрою.