Хоакіме, ви мене чуєте?
Я вас чую.
Я хотів би поговорити з тим, хто всередині вас, якщо такий існує.
Жодної відповіді.
Я можу з ним поговорити?
Жодної відповіді. Феро підвищив голос:
Я звертаюся до того, хто живе в голові в Хоакіма. Відповідай мені!
Жанна відмітила, що Феро перейшов на «ти». Можливо, щоб розрізняти двох своїх співрозмовників. Хоакіма й іншого. Остання спроба, спокійнішим тоном:
Як тебе звати?
Коротка пауза. Тоді в кімнаті пролунав інший голос:
У тебе немає імені.
Жанна аж підскочила, почувши цей тембр. У ньому була якась металічна, скрипуча, свердляча нотка. Він не походив ні на чоловічий, ні на жіночий голос. Можливо, дитячий. Коли Жанна проводила канікули в Перші разом із сестрою, дівчата робили рації з консервних банок, зєднаних мотузкою. Голос на записі звучав достоту ніби з металевого циліндра. Залізний голос. Мотузковий голос.
Як тебе звати?
Батько прошепотів:
«Воно» ніколи не каже «я». Воно завжди говорить у другій особі.
Цитьте!
Феро прочистив горло:
Скільки тобі років?
У тебе немає віку. Ти походиш із лісу.
Якого лісу?
Тобі буде дуже боляче.
Чого ти добиваєшся? Чого ти хочеш?
Тиша.
Розкажи мені про той ліс.
Залізний голос відкашлявся. Або, можливо, реготнув.
Його треба слухати. Ліс духів.
Чому ти так його називаєш?
Жодної відповіді.
Ти бував у цьому лісі в дитинстві?
Ти бував у цьому лісі в дитинстві?
Батько знову пошепки прокоментував:
Це означає «так», я вже помітив. «Воно» повторює запитання.
Феро не відреагував. Жанна уявляла, як він зосередився на Хоакімі. Можливо, нахилився до нього, поклавши руки на коліна.
Опиши мені його.
Цей ліс небезпечний.
Чому ж?
Ліс убиває тебе. Ліс кусає тебе.
Тебе вкусили в тому лісі?
Тебе вкусили в тому лісі?
Коли ти зявляєшся в голові Хоакіма, що ти просиш його робити?
Тиша.
Ти хочеш помститися лісу?
Тиша.
Відповідай, це наказ!
Знову кахикання. Можливо, сміх. Або відрижка. Дитячий голос підвищився на кілька тонів і швидко, монотонно затарабанив:
Todas las promesas de mi amor se irán contigo / Me olvidarás, me olvidarás / Junto a la estación lloraré igual que un niño, / Porque te vas, porque te vas, / Porque te vas, porque te vas
Феро спробував перебити його, але чоловік-дитина повторював ту саму мантру, не дихаючи:
se irán contigo / Me olvidarás, me olvidarás / Junto a la estación lloraré igual que un niño, / Porque te vas, porque te vas, / Porque te vas, porque te vas
Голос звучав жахливо, ніби голосові звязки терлися так, що аж розігрівалися. Ледве не рвались. Підвищивши голос, Феро спромігся витягнути Хоакіма з гіпнозу. За його наказом запала тиша.
Хоакіме, ви мене чуєте?
Так, чую.
Голос знову був нормальним.
Як ви почуваєтесь?
Втомленим.
Ви памятаєте, що сказали мені під гіпнозом?
Ні.
Добре. На сьогодні ми закінчили.
Що зі мною, лікарю?
Хоакім знову заговорив грайливим тоном, але в ньому вчувалося занепокоєння.
Зарано щось казати. Ви погодитеся приходити до мене регулярно? Проходити тести?
Як скажете, видихнув Хоакім, здаючись.
Тепер я хотів би поговорити з вашим батьком. Сам на сам.
Без проблем. До побачення, лікарю.
Скрегіт стільців. Клацання дверей. Тоді тремтливий голос батька:
Лячно, правда ж?
Анітрохи. Але треба буде провести діагностику. Подивитися, чи немає неврологічних ушкоджень.
І мови не може бути.
Ваш синтобто істота, з якою я розмовляв під час гіпнозу, виявляє специфічні симптоми.
Симптоми чого?
Займенникова інверсія. Повторення запитань. Ехолалія. Навіть його обличчя: ви помітили, як воно спотворилося, коли говорив інший
Симптоми ЧОГО?
Аутизму.
Я не хочу чути цього слова.
Ви ніколи не лікували його від цього?
Ви знаєте його історію. Мене не було поруч із ним у перші його роки.
Які стосунки в нього були з матірю?
Його мати померла під час пологів. Hay Dios mío, ви не записуєте чи що?
Я не розумію, що ви зробили з цією дитиною.
У моїй країні це дуже поширена практика. Усі так робили.
Вони говорили тихо. Жанна взялась уявляти обстановку. Феро не піднімав жалюзі. Тож вони досі сиділи в напівтемряві.
Я мушу дізнатися більше про його минуле, повів далі Феро. На вашу думку, коли він говорить про цей «ліс духів», що він має на увазі?
Поняття не маю. Я ще не був із ним.
А ці слова іспанською, що він постійно повторював, ви знаєте, що це таке?
Цетак. Це слова з однієї іспанської пісні сімдесятих років. Із фільму «Вигодуй ворона». Коли він відчуває небезпеку, то повторює ці слова.
Йому потрібно лікуватися. Він у складному стані. Присутність іншої особистості може вказувати також на шизофренію. Але симптоми збігаються з ознаками аутизму. Його треба покласти на кілька днів до лікарні. Я працюю в одній чудовій клініці і
Я не можу! Я ж вам уже пояснював. Госпіталізація виявить правду. Нашу правду. Це неможливо. Тепер тільки Господь Бог може нам допомогти. «І буде Господь тебе завжди провадити, і душу твою нагодує в посуху»
Феро, схоже, вже не слухав. Він сказав, ніби сам до себе:
Я хвилююся. За нього. І за інших.
Уже пізно.
Пізно?
Думаю, сьогодні вночі він когось убє. У Парижі, в 10-му окрузі. Він постійно блукає кварталом Бельвіль.
17
За всю ніч Жанна практично й не поспала. У її голові чередою нескінченних кошмарів множились емоції, думки, голоси. Зустріч з Антуаном Феро. «Пригощу вас морозивом». Тоді аудіозапис. Сеанс гіпнозу. Голос чужинця. «Ліс кусає тебе». І побоювання батька. «Думаю, сьогодні вночі він когось убє. У Парижі, в 10-му окрузі»
У глибині душі Жанна ні в що не вірила. Ні в романтичне знайомство. Ні в можливе вбивство. Знайомство було занадто прекрасним, щоби бути справжнім. Та й як повірити в злочин, у якому хтось зізнався в кабінеті психіатра? Психіатра, якого вона якраз поставила на прослуховування? Ніяк.
Феро й сам у це не повірив. Інакше не кинувся б на виставку художників віденської сецесії. Не став би заливати до першої стрічної руденької. Водночас Жанна розуміла, чому в нього було таке напружене обличчя. Чому за грайливими манерами проглядала стурбованість. Певно, він терзався сумнівами, як і сама вона тепер. Станеться вбивство чи ні? Чи має він поставити до відома поліцію? Жанна всміхнулася. Якби вона відкрила йому свою справжню професію
Вона встала. Поглянула на годинник. 9:00. Була субота, і квартиру заливало сонце. Жанна пішла на кухню і зварганила собі кави. Чорний запах і присмак горілої землі. Бутерброди готувати не стала. Ковтнула звичний «Еффексор», споглядаючи своє відображення в хромованій поверхні холодильника. На ній була футболка з емблемою бойкоту Олімпійських ігор у Пекіні з наручниками замість кілецьта трусики-боксери «Calvin Klein». У голові без упину крутилася фраза батька. «Думаю, сьогодні вночі він когось убє. У Парижі, в 10-му окрузі»
Перевірити це легко, вона ж була слідчою суддею. Вона могла зателефонувати в префектуру поліції Парижа й дізнатися, чи не знаходили цієї ночі в столиці труп. Могла навіть, припускаючи, що «чоловік-дитина» завдав удару і заховав тіло десь у передмісті, обдзвонити прокуратури Іль-де-Франсу. Жанна була знайома з усіма прокурорами. Чи майже.
Друга чашка кави. Вона перейшла до вітальні. Всілася на диван перед журнальним столиком. Витягла з портфеля спеціалізований довідник, виданий Міністерством юстиції, і схопила телефон.
Спочатку Жанна набрала офіс прокурора ПП (префектури поліції). Уночі не було жодних убивств. У кожному разі, вранці не знаходили ніяких трупів. Але не було ще й десятої. Субота, а отже, тіло може пролежати ще два дні, якщо його залишили в якомусь офісі, на складі чи на іншому робочому місці.
Тоді вона зателефонувала до прокуратури Нантерра.
Нічого.
Бобіньї.
Уночі в Ґаньї скоєно вбивство. Почубились якісь алкаші. Винуватець уже за ґратами.
Кретей.
Нічого.
Жанна пошукала номери прокуратур великого вінця.
Версаль.
Нічого.
Сержі.
У Сені втопився безхатько.
Мо.
Нічого.
Мелен.
Убито жінку. Домашнє насильство.
Фонтенбло.
Нічого.
Понтуаз.
Нічого
Жінка глянула на годинник. Майже одинадцята. Вона свою справу зробила. І щоразу просила заступника попередити її, якщо знайдуть труп. Усі погодились. Не ставлячи запитань. Суддя Коровська мала хорошу репутацію. У неї мають бути свої причини. Залишалося тільки чекати.
Настав час забути про цю історію. Утім, Жанна ще набрала генеральний штабМіністерство внутрішніх справ на площі Бово, яке отримувало повідомлення про всі тяжкі злочини, скоєні в Іль-де-Франсі. Теж усе чисто.
Інформаційний центр національної жандармерії у форті Роні. Знову нічого. Жанна раптом пригадала, що опівдні в неї стрижка, а потім обід у 8-му окрузі.
Треба повертатися до реального світу.
Вона зібралась і зачесалась. Обличчя в дзеркалі підтверджувало її побоювання. Таке враження, ніби вона курила й квасила всю ніч. Джуліанна Мур, ага Жанна спробувала приховати збитки макіяжем.
Вийшла з дому опівдні якраз тоді, коли мала прийти на стрижку. Чорні джинси. Босоніжки. Футболка DKNY. І панамка на голові поки її перукар не витворить диво. Жанна вже не думала про можливе вбивство. Ні про Феро. Ні про що.
Розвіятись.
Ось що їй потрібно цієї суботи.
18
За півтори години плюс одну стерпну стрижку після того Жанна Коровська переступала поріг ресторану, де мала призначену зустріч. На барі назвала імя свого супутника, і її повели поміж столиків. Високі стелі. Вітражі на вікнах. Стиль ар-деко. А головнепросторо розсаджені гості. Жанна десь читала, що такий дизайн був натхнений рестораном на пасажирському судні. Правда це чи ні, але тут у неї щоразу виникало враження, що вона сходить на борт.
Пробач за запізнення.
Емманюель Обюссон у світлому костюмі, пошитому на замовлення, підвівся, випростуючись на всі свої метр вісімдесят пять. Він поцілував її в обидві щоки з цілковито батьківською ніжністю. Старий ніколи не був її коханцем. Він значив для неї набагато більше. Її вчитель. Її наставник. Її хрещений батько. Жанна познайомилася з ним на початку карєри, коли закінчувала навчання. Працювала на нього, коли він іще був головою паризької виправної палати. У свої майже сімдесят років Обюссон мав худорляву фігуру, та у сфері юстиції був фігурою вагомою. Його погляд був сяйливий, як орден Почесного легіону на його грудях. Справжній кондотьєр. Але не тільки.
Цей чоловік колекціонував парадокси. Він поєднав їх у свою цілісну життєву мудрість. Лівий активіст, він заробив цілий статок на сьомому десятку, ставши юристом-консультантом із розлучень. Він і дотепер міг запросити кількадесят тисяч євро лише за те, щоб начепити окуляри та почитати шлюбний договір. Самітний, зверхній, він ніколи не був одружений, але залишався тим іще донжуаном. Бездітний, він із безмежною ніжністю ставився до будь-якої невинної малечі. А головне, цей холодний, суворий, твердий тип був естетом. Палким любителем мистецтва.
Обюссон навчив Жанну всього. І суддівського фаху. Й історії мистецтва. Обидві дисципліни зрештою поєдналися під час походу до Лувру, у залі давньогрецьких і давньоримських скульптур.
Чому ви призначили мені зустріч тут?
Я вже давно цікавлюся давньогрецькими статуями. Найдавніші часи. Тоді Пракситель, Фідій, Лісіпп. Далі мені подобається вже менше. Елліністичний період. Забагато тканини, руху. І, в певному сенсі, менше чистоти.
Ви говорили про останні поради, які я маю отримати, перш ніж приступити до суддівської справи.
Це місце і є її метафорою.
Не розумію.
Чоловік лагідно взяв її за руку й повів до атлета з невидющими очима та дитиною на руках.
Гермес, який тримає маленького Діоніса. Єдина відома скульптура руки Праксителя. І то в цьому є сумніви. Поглянь на лінії, вигини, рельєф. Кажуть, греки ідеалізували природу, як фотограф ретушує портрет. Це неправда. Грецькі скульптори працювали навпаки.
Жанна не могла відвести погляду від цього точеного тіла, чиї мязи немов напинали мармурову шкіру.
Грецькі скульптори відштовхувалися від старовинних зразків єгипетської традиції, помалу додаючи до них риси, ознаки, деталі, притаманні людині. Слабинки їхньої моделі. Вони старалися вдихнути все більше життя в ці стародавні форми. Саме в часи Праксителя цей метод дав найкращі плоди. Древні канони почали жити, дихати в руках скульптора. Вони знайшли точку рівноваги між абстракцією та індивідуальністю.
Жанна відчувала, як пальці старого стискають її руку. Орлина хватка.
Я досі не розумію, як це повязано з моїми справами.
Твої справи, Жанно, це твої скульптури. Ти завжди відчуватимеш спокусу зробити їх довершеними. Так, щоб усі свідчення збігалися до секунди. Щоб мотиви були ідеально відкалібровані. Щоби був лише один винний Я ж раджу тобі чинити інакше.
Тобто?
Працюй як греки. Приймай недосконалість. Місце й час, які не узгоджуються між собою. Провали в свідченнях. Суперечливі мотиви. Поважай ці аномалії. Поважай життя твоїх справ! От побачиш: тоді тобі відкриватимуться інші істини, які інколи вестимуть тебе вбік. Я не мав би тобі цього казати, але деякі справи досі не відпускають мене. Справи, у яких мені щось муляло. Якісь деталі, які не вязалися між собою і які я відкинув, дбаючи про стрункість, логіку. Ці ґанджі переслідували мене довгі роки, аж поки я не виявив у них іншу правду. Чи принаймні не почав серйозно сумніватися.
Ви маєте на увазі, що за ґрати сіли невинні?
Невинні, яких я, звичайно, вважав злочинцями. Це також життя. Ми, судді, лише ще одна недосконалість у процесі слідства.
Жанна не була впевнена, що все зрозуміла. Ще й досі, десять років по тому, вона прилизувала свої справи, щоб ті виглядали струнко й логічно. Зате успадкувала любов до греко-римської скульптури. Вона чимало подорожувала Грецією, Італією, Північною Африкою, де музеї забиті античними статуями. Навіть у Парижі вона часто заходила до Лувру, щоб помилуватися цими тілами, цими поставами, цими подихами
Як справи? запитала вона, всідаючись навпроти наставника.
Краще, відколи почався червень. Обюссон надягнув окуляри й проглянув меню, яке їм щойно принесли. Нарешті скінчилися всі ці дурниці про травень 68-го.
Жанна всміхнулася. Намічалася невеличка активістська промова.
Ти ж там був, так?
Був.
І ти не погоджуєшся з усім, що кажуть і пишуть про ці події?
Чоловік згорнув меню. Зняв окуляри. У нього було високе чоло, хвилясте сиве волосся, благородне видовжене обличчя, чорні очі, фіолетові мішки. Його зморшки, здавалося, накреслив якийсь внутрішній вогонь, як тріскається на сонці африканська земля. Але то був міцний горішок. Обюссона нелегко було зламати.
Можу тільки сказати, почав він, що в ті часи батьки не готували нам бутерброди на мітинг. Ми були проти них. Ми були проти буржуазного ладу. Ми боролися за свободу, за щедрість, за єдність. Тепер молодь виходить на акції за свою пенсію. Буржуазія заразила все. Навіть бунтівний дух. Коли протидію породжує сам панівний лад, системі нічого не загрожує. Нині епоха Саркозі. Епоха, у якій сам президент уважає, що він на боці мистецтва та поезії. Звичайно, успішної поезії. Радше Джонні Голлідей, ніж Жак Дюпен.
Обід з Обюссоном без випадів проти Саркозі не був би повним. Жанні захотілося зробити йому приємність:
Ти бачив? Його рейтинги падають і падають.
Піднімуться. За нього я не хвилююся.
У глибині душі ти, зрештою, почав його цінувати.
Як мисливець проймається любовю до старого слона, якого вистежує не один рік
Прийшов офіціант прийняти замовлення. Два салати, газована вода. Ніяких прибамбасів. Ці двоє були єдині у своєму аскетизмі.
А в тебе як справи? запитав Обюссон.
Нормально.
Як справи амурні?
Жанна подумала про Тома. Усе скінчено. Феро. Ще й не починалося.
Трішки голяк.
А робота?
За одну секунду Жанна зрозуміла, що несвідомо йшла сюди спитати поради. Згадати про свою дилему. Нелегальне прослуховування. Підозри в убивстві. Як розрулити цю ситуацію?
Є одна проблема. Я володію інформацією. Даними, які ще не підтвердились, але можуть виявитися корисними.