Ренарт пройшов крізь рамку, яка запищала, й охоронці привіталися з ним.
Пообідаєш зі мною?
Ні, пробач. У мене вже є плани.
Суддя розчаровано скривився, але Жанна не плекала щодо нього жодних ілюзій. Він лише хотів іще трохи побалакати про Східний Тимор.
Вона також пройшла через металодетектор.
Якщо тебе так вабить ця справа, чому не добєшся, щоб її передали тобі?
Та в мене вже весь кабінет завалений простроченими справами, аж двері не відчиняються!
Можу позичити тобі свій лом.
Чудово. То як, берешся за справу, згода? Ти мені ще подякуєш.
Ренарт цьомнув її. Біля губ. Від цього простого дотику Жанні потепліло в грудях. Вона попрямувала до парковки. Легка, неначе пилок у сонячному промінні. Почуваючись вродливою, сяйливою, непереможною. Від простого контакту з цим чарівним чоловіком її смуток зник. Вона подумала, чи не починається в неї біполярка.
Або, може, вона просто стає старою дівою.
5
Не знаю, що зі мною відбувається: хочеться трахнути все, що рухається.
Дуже мило.
Жанна силкувалася не виглядати шокованою. Франсуа Тен задивився на сідниці офіціантки, що віддалялася. Тоді перевів погляд з її задка на свою співрозмовницю й усміхнувся. Ця усмішка прямо свідчила про те, що Жанна також уходила до його сфери зацікавлення. Вона не відреагувала. Їхня дружба почалася ще в школі суддів у Бордо, за десять років до того. Першого разу Тен спробував підкотити до неї ще під час навчання. Тоді ще раз, через кілька років, після розлучення. Жанна щоразу відхиляла його пропозицію.
Що будеш замовляти? запитав він.
Подивимось.
Як і всі парижанки, Жанна з підліткового віку лише вдавала, що їсть. Вона проглянула меню, обрала страву, тоді роззирнулася. «Usine», модний ресторан, розташовувався неподалік від Тріумфальної арки. Стіни були обшиті світлим вибіленим деревом. На підлозі лакований бетон. Тут панувала заспокійлива атмосфера, попри звичний для обіднього часу гамір. Особливо Жанні подобалося те, що ресторан мав дві різні публіки. В обід сюди приходили бізнесмени в краватках. Увечері бомонд зі світу моди й кіно. Така двоїстість була в її стилі.
Жанна звернула погляд на Тена, що вивчав меню, насупивши брови, наче йшлося про якесь важливе обвинувачення. Зовні чоловік був прямий і довгий, як телеантена. Соломяне волосся. Худорляве обличчя. Він мав вигляд вічного студента, який не вязався з його статусом досвідченого судді. Франсуа Тен, тридцять вісім років, слідчий суддя в Нантеррі він працював у сусідньому з Жанною кабінеті, був одним із тих, хто викликав до суду Жака Ширака за його президентства.
Після розлучення Тен обрав кричущо-вишуканий стиль, що мав на меті приховати і його юнацький вигляд, і вроджену відсутність грації. Костюми на замовлення «Ermenegildo Zegna». Стрейчеві сорочки «Prada». Черевики «Martin Margiela». Жанна підозрювала, що Тен оплачував свої шмотки щомісяця, частинами. Як борги за азартні ігри.
Іще чоловік намагався боротися зі своєю зовнішністю відмінника, навмисно грубо висловлюючись. Він думав, що справляє враження крутого. У Парижі, другосортній столиці, це могло би спрацювати, але в ньому була якась вульгарність, яка потай резонувала з такою манерою говорити. Попри всі зусилля, найчастіше Тен виглядав саме тим, ким був. Виряджений селюк з Амєна. Ні шику, ні смаку.
Звісно, Жанна любила його з іншої, неявної причини. Під владністю, показною розкішшю, вульгарністю ховався соромязливий чоловік, який переборщував із намаганням побороти ніяковість. Цю вразливість видавали дві деталі. Те, як він несміливо всміхався, киваючи підборіддям, ніби запускав камінчик поверхнею води. І те, як видавався його кадик, аж незручно було дивитись, але Жанну він усе одно зачаровував.
Вони зробили замовлення, а тоді Тен нахилився до неї.
Ти знаєш Одрі, стажерку з виправної палати?
Ту жируху?
Можеш і так її називати, якщо хочеш, роздратовано відповів суддя.
Між вами щось є?
Той глузливо всміхнувся, підтверджуючи її здогад.
Мені цього ніколи не зрозуміти, зітхнула Жанна.
Тен склав долоні в терплячому жесті, ніби давав обвинуваченому останній шанс перед вироком.
Жанно, ти маєш зрозуміти одну просту істину. Суть чоловічого бажання.
Дочекатися не можу.
Більшість із нас бігає за красою, грацією, худорлявістю. За всілякими манекенницями. Але це все понти. Коли йдеться про справжню насолоду, коли на нас більше ніхто не дивиться, ми звертаємося до кругленьких жінок, до пишних форм. Чоловіки віддають перевагу товстухам. Шариш?
Принаймні я знаю, до якої групи належу.
Жаннина вага, зі зростом метр сімдесят три, коливалася між 50 і 52 кілограмами.
Жалійся, жалійся. Ти з тих, із ким одружуються.
Щось не помітно.
Ти з тих жінок, стосунками з якими пишаються. Яких водять до ресторану. Яким роблять дітей.
Коротше, мамка.
Тен розреготався.
А ти хочеш бути ще й хвойдою? Ну ти розігналась.
Наполовину улещена, а наполовину роздратована, Жанна запитала:
Ну, гаразд. Що там у тебе?
Минулої неділі, по обіді, я був з тією самою Одрі. У мене. Памятаєш, яка тоді була спека? Ми опустили жалюзі. Простирадла були хоч викручуй. Атмосфера така ну, ти зрозуміла.
Зрозуміла.
О пятій вечора в мене дзвонить домофон. Моя колишня, Наталі, привезла малих. Щонеділі я вечеряю з дітьми і відвожу їх до школи наступного ранку. Проблема в тому, що зазвичай колишня приїжджає о сьомій. А тут, через якусь там мутну історію зі скасованою виставою, заявилася на дві години раніше. А в моєму ліжку Одрі. Я запанікував.
Ви ж розлучились, ні?
Але пристрасті ще не стихли. Наталі щоразу заходить на кілька хвилин і обстежує територію, ніби винюхує самку. Вона б за три секунди здогадалася, що в моїй спальні хтось є.
І що ти зробив?
Натягнув труси і сказав Одрі бігом одягатися. Я живу на шостому, останньому поверсі. Ліфта немає. Зате на сходовому майданчику є службова комірчина. То я її туди й запхав.
Спрацювало?
Ледь-ледь. Я стояв на порозі і в якусь мить побачив одночасно ноги Одрі, яка заскакує в комірчину, і голови дітей, які зявляються знизу.
Тен на мить замовк, витримуючи інтригу. Жанна підіграла йому:
А далі?
А далі дітлахи пішли до своєї кімнати, а Наталі зайшла до квартири, зиркаючи в усі кутки. Пояснила мені якісь штуки стосовно дитячого одягу, а тоді щось про гроші на їжу. Як завжди. Я вже був розслабився. Аж поки не помітив сонячних окулярів Одрі на книжковій шафі в прихожій.
Вона їх побачила?
Ні. Я скористався моментом, коли вона дивилася на годинник, і засунув їх до кишені.
То якщо вона нічого не помітила, у чому сіль?
Я провів її до дверей. Уже збирався зачинити двері, як вона питає: «Ти не бачив моїх сонячних окулярів? Я їх десь тут поклала».
Жанна всміхнулася.
Ну в тебе і пригоди. І як ти викрутився?
Пять добрих хвилин ми шукали окуляри, які лежали в мене в кишені. Тоді я нишком витягнув їх і вдав, що знайшов на етажерці.
Принесли закуски. Салат із латуку для Жанни. Суші з червоним тунцем для Тена. На кілька секунд вони замовкли, пробуючи їжу й клацаючи виделками. Гамір бізнесменів довкола них був такий же, як і їхні костюми, нейтральний, прилизаний, безликий.
Над чим зараз працюєш? запитав Тен.
Нічого особливого. А ти?
А в мене жесть.
Якого роду?
Вбивство. Тіло знайшли три дні тому. Кров і кишки. На парковці в Ґарші. Жертву розчленували. Є ознаки канібалізму. Усі стіни в кривавих розводах. Ніхто нічого не розуміє.
Жанна поклала виделку. Склала руки в замок, сперши лікті на стіл.
Розповідай.
Мені подзвонив прокурор. Я був на місці. Попросив негайно приїхати. Мені тут же передали справу.
Хіба так можна?
Стаття 74 Карного кодексу. «Розслідування причин смерті». Із такою різаниною прокуратура хотіла одразу залучити суддю, щоб скоординувати зусилля.
Жанну все більше цікавила ця справа.
Опиши мені обставини.
Труп знайшли на найнижчому ярусі підземної парковки. Медсестра.
Скільки років?
Двадцять два.
Медсестра де?
У центрі для психічно хворих. Це парковка закладу.
Опитування очевидців?
Жодних свідків. Ні перехожих, ні працівників.
Камери спостереження?
Жодної камери. Принаймні на тому поверсі.
Оточення дівчини?
Хрін там.
Ти казав про центр для психічно хворих. Може, вона стала жертвою одного з пацієнтів?
Це заклад для дітей.
Інші зачіпки?
По нулях. Слідча група перевіряє її компютер. Дивляться, чи не сиділа вона на сайтах знайомств. Але все це ні до чого нас не приведе. Я думаю, це серійний убивця. Вочевидь, її обрав якийсь маніяк. Заскочив зненацька.
У неї були якісь особливі риси зовнішності?
Тен завагався.
Досить симпатична. Повненька. Може, це просто певний тип. Який приваблює вбивцю. Як зазвичай буває в таких випадках, дізнаємося більше, коли зявиться ще одна жертва.
Розкажи ще якісь подробиці.
Жанна аж забула про свій салат. Про гамір у ресторані. Про холодок від кондиціонера.
Поки що це все. Я чекаю на результати розтину і криміналістичної експертизи. Але без особливих надій. Місце злочинущось середнє між страшним дикунством і дбайливо підготовленою сценою. Я впевнений, що наш клієнт перестрахувався. Що дивно, то це відбитки ніг.
У черевиках?
Ні. Босих. Фліки думають, що він роздягнувся. Щоби провести ритуал.
Чому «ритуал»?
На стінах є якісь знаки. Типу доісторичні. Та й ця тема з канібалізмом
Ти впевнений щодо цього?
Кінцівки вирвали й обгризли до кісток. Підлогою розкидані залишки нутрощів. По всьому тілу сліди людських зубів. Просто гаплик: я навіть не впевнений, що в нашому законодавстві є такий злочин, як людоїдство.
Жанна дивилася вглиб зали, але нічого не бачила. Опис місця злочину збурив у ній спогади. Фрагменти її особистості, які вона похоронила, дбайливо заховала за презентабельним образом судді.
А що за знаки на стінах?
Дивні фігури, примітивні силуети. Убивця змішав кров із вохрою.
Із вохрою?
Ага. Мабуть, приніс фарбу із собою. Це справжній псих. Якщо хочеш, покажу тобі фото.
Ви покажете ці малюнки антропологам?
Так, цим уже займаються фліки.
Хто керує розслідуванням?
Немає жодного сенсу їм телефонувати, я
Імя.
Патрік Райшенбах.
Жанна знала його. Один із найбільших профі в кримінальній поліції. Жорсткий. Енергійний. Небагатослівний. А ще бонвіван. Жінка пригадала одну деталь: у слідчого, вічно погано виголеного, волосся було постійно прилизане гелем. Їй це здавалося гидотним.
Чому в ЗМІ ніхто про це не казав?
Бо ми зробили свою роботу.
Таємниця слідства, всміхнулася Жанна. Важлива цінність
А то. У такій справі потрібен спокій. Маємо працювати в тиші. Розглянути кожну деталь. Я навіть залучив кримінального психолога.
Офіційно?
Аякже, старенька. Передав справу йому на розгляд. По-американськи.
Хто він?
Бернар Левель. Іншого в нас, якщо чесно, й немає Перериваємо також кримінальні архіви. Шукаємо вбивства, які хоч трохи нагадували б цю справу. Але я в це не вірю. Це щось геть новеньке.
Жанна уявляла, як занурилася б у таке розслідування. Вона переривала б документи. Заглибилася б у вирізки з преси. Прикріпила б знімки з місця злочину на дошку в своєму кабінеті. Жанна опустила очі. Сама того не усвідомлюючи, вона мяла в руках окраєць хліба, розкришуючи його на дрібні шматочки. Попри кондиціонер, вона вся змокла.
Тен розреготався. Жанна здригнулася.
Що тебе так насмішило?
Знаєш Ланґлебе, судмедексперта?
Ні.
Суперінтелектуал. Щоразу видає таке, що хоч стій хоч падай.
Жанна облишила свої крихти й зосередилася на словах Тена. Вона боялася, що в неї буде панічна атака. Як у часи депресії. Коли вона виходила з тунелів, залишивши авто прямо на дорозі. Або коли проводила обідні перерви, ридаючи в туалеті ресторану.
На місці злочину Ланґлебе кличе мене до себе. Я чекаю на якусь сенсацію. На деталь, яка все пояснить, просто як у фільмах. А він мені каже стиха: «Людинаце линва, напнута між звіром і надлюдиною». Я йому: «Що?» А віндалі: «Линва над прірвою».
Це Ніцше. «Так казав Заратустра».
Ага, він теж так сказав. Але хто читав Ніцше, окрім цього придурка? Тен додав з усмішкою: І тебе, звичайно.
Жанна всміхнулася йому у відповідь. Тривога минала.
Треба було відповісти йому: «Велич людини в тому, що вона міст, а не мета». Так там далі йде. Але згодна, що в цьому розслідуванні Ніцше не дуже помічний.
Мені подобається, коли ти так робиш.
Як?
Коли потираєш потилицю, запустивши пальці у волосся.
Жанна зашарілася. Тен роззирнувся, наче хтось міг їх підслухати, а тоді нахилився до неї.
Може, заплануємо вечерю на двох?
Зі свічками й шампанським?
А чому б ні?
Принесли страви. Вирізку Россіні для Тена. Карпачо з тунця для Жанни. Вона відсунула від себе тарілку.
Думаю, сьогодні перейду одразу до чаю.
То що скажеш про вечерю?
Здається, ти вже випробовував удачу зі мною. І не раз, хіба не так?
Як каже Одрі: «Почнімо все на голому місці».
Жанна розреготалася. Їй справді подобався цей хлопака. У його підкатах не було звичної облудності, такої собі «лицемірної злодійкуватості» інших хижаків. Навпаки, за його сміхом відчувалася справжня щирість. Цей чоловік мав що дати жінкам. Ця думка навела Жанну на іншу.
Вибач.
Вона покопирсалася в сумочці. Схопила телефон. Жодних повідомлень. А щоб йому всралося, бляха-муха. Вона заковтнула хвилю гіркоти, що підкотила горлом. Справжнє запитання було ось яке: чому вона досі чекала на цей дзвінок? Усе скінчено. Вона знала це. Але не могла себе в цьому переконати. Як каже молодь, вона «не викупала».
6
На зворотному шляху Жанна розмірковувала над справою Тена. Вона заздрила. Заздрила цій справі. Жорстокості вбивства. Напруженню, труднощам, які ставило перед ним таке розслідування. Вона вирішила стати слідчою суддею, щоб розплутувати криваві злочини. Її потаємною метою було вистежувати серійних убивць. Розбиратися в їхньому смертоносному божевіллі. Боротися з жорстокістю в чистому вигляді.
За пять років у СВІ Нантерра їй діставалися лише якісь жалюгідні заголовки з жовтої преси. Наркоторгівля. Домашнє насильство. Страхове шахрайство. А коли вона розслідувала вбивство, мотив завжди полягав у грошах, алкоголі чи якомусь імпульсі, породженому звичайною ненавистю
Вона виїхала з Парижа через Порт-Майо й попрямувала по авеню Шарль-де-Ґолль у напрямку мосту Неї. Трафік був напружений. Машини рухалися повільно. Жанна відчула, як у памяті мимоволі щось заворушилося. Справа Франсуа Тена пробуджувала в ній спогад. Найгірший з усіх. Той, що пояснював її покликання. Її самотність. Її смак до крові.
Вона стиснула кермо й приготувалася стикнутися лицем до лиця з минулим. Коли вона пригадувала Марію, свою старшу сестру, то завжди думала про хованки. Гру, яка так ніколи й не скінчилася. У лісі тиші
Насправді все сталося зовсім не так, але в Жанниному спогаді діяла вона сама. Вона рахувала, приклавши лоба до стовбура дерева, затуливши очі долонями. І перед її очима пропливали ті події, яким акомпанував її власний шепіт:
Один, два, три
Одного вечора сімнадцятилітня Марія не прийшла додому. Її мати, яка самостійно виховувала двох дівчаток, захвилювалася. Вона подзвонила подругам своєї доньки. Ніхто її не бачив. Ніхто не знав, де вона. Жанна заснула під ритм цих дзвінків. Тихенько рахуючи, щоб відігнати тривогу. Десять, одинадцять, дванадцять Їй було вісім років. Її сестра сховалася. Це була гра. От і все.
Наступного ранку прийшли якісь чоловіки. Вони говорили про вокзал Курбевуа, про підземну парковку. Марію знайшли в цій тіньовій зоні. Фліки вважали, що тіло залишили там на світанку, але що дівчину вбили деінде і Більше Жанна нічого не чула. Ні материних ридань. Ні слів поліцейських. Вона рахувала гучніше. Двадцять, двадцять один, двадцять два Гра тривала. Треба було лиш тримати очі заплющеними. А розплющивши їх, вона побачить свою сестру.
Знайшла вона її три дні по тому, у комісаріаті поліції, коли матері стало погано. Фліки заметушилися довкола неї. Жанна змогла зазирнути в досьє. Нишком. Знімки тіла: труп, що видніється крізь поруччя, ноги й руки, які поміняли місцями, нутрощі, витягнуті з живота, білі шкарпеточки, дівчачі балетки, обруч.