І все це часто заводило в глухий кут. Або ж процедуру визнавали нечинною через втручання у приватне життя. Це було перше, про що клопоталася сторона захисту. Легко було довести, що мікрофон у квартирі дозволив дізнатися з особистого життя набагато більше, аніж про одну-дві підозрілі розмови. І слідчий суддя раптом опинявся поза законом. Бо перейшов межі службових повноважень. Справу закрито. Жанна була готова піти на цей ризик. У кожному разі, вона не бачила, з якого ще боку тут можна було зайти.
Чекаючи, доки передзвонить Брецель, вона зайшла в мережу й пошукала контактні дані осіб для прослуховування. Робочі. Особисті. Мимохідь перевірила ще одну деталь. Деталь, яка від початку крутилась у неї в голові. Жанна написала листа й знову занурилася в матеріали.
Через пів години задзвонив телефон. Стаціонарний. 19:30. Один дзвінок. Хвилинна пауза. Ще один дзвінок. Жанна підняла слухавку: це точно був Брецель. Вони домовилися про цей код, щоб уникати небажаних розмов. Журналісти завели моду телефонувати суддям після сьомої вечора, щоб точно натрапити на них, а не на секретарів.
Це бомба, сказав Брецель. Я в ділі.
Його голос аж дрижав від захоплення.
У понеділок заїду по судові доручення. Уже сьогодні запущу прослуховування мобільних і стаціонарних ліній. Завтра встановимо обладнання в офісах. Субота, ніхто нас не займатиме. Також відправлю хлопців у По, щоб подбали про приміщення фірм.
Жанна здригнулася. Її також захоплювала вся ця «воєнна машина». А цей раптовий поспіх Брецеля підтвердив те, що вона і так знала. Цей чоловік не був боягузом. Він не думав про карєрне зростання чи пенсію. Цей чувак був на її боці.
Але є один нюанс, мовив він. Останнє імя в списку, Антуан Феро. Яким хріном він стосується цієї історії?
Жанна чекала на це запитаня.
Не хвилюйся. Я розберусь.
Це психоаналітик чи психіатр?
І те, і те.
Ти поставила до відома раду медиків?
Кажу ж тобі, я розберусь.
Це порушення лікарської таємниці. Це стовідсоткова лажа, красуне.
Це моя справа, гаразд? Ці записи розшифровувати не треба. Відправлятимеш їх просто мені. У вигляді цифрових копій. Із запечатаними оригіналами. Щовечора. Окей?
Що за мутки?
Ти мені довіряєш чи ні?
Обладнаємо його кабінет завтра після обіду.
Жанна повісила слухавку. У роті пересохло. Вона щойно вчинила найсерйозніше з усіх порушень професійної етики. Смертний гріх для суддів.
Вона додала до списку людей, яких слід було прослуховувати, психоаналітика Тома.
Вона знала його імя.
Знайшла адресу його кабінету в довіднику.
Вона прослухає записи Тома й дізнається.
8
Минуло шість днів. Усе пішло не так, як очікувалося.
Тридцять першого травня, в суботу, Брецель надіслав запити на прослуховування мобільних до операторів «Orange» і «France Télécom». Хлопці з МСТЗ встановили жучки в кабінеті Бернара Хіменеса в штабі РПС: політик склав повноваження в Міністерстві оборони в 2007 році й обійняв посаду скарбника партії. Також вони обладнали офіс Жана-Пєра Ґріссана, генерального секретаря, і Сімона Матюрі, гендиректора компанії RAS. Що ж до прослуховування EDS та «Noron», Атцель відправив людей до По ще в пятницю ввечері. Згідно з пунктом 4 статті 18 Карного кодексу, слідчий суддя може відправляти фліків у будь-яку точку Франції, якщо це сприятиме «виявленню правди». Кабінети Жана-Луї Деммара, керівника «Noron», та Патріка Леша, директора EDS, обладнали мікрофонами впродовж вихідних. Стаціонарні лінії переадресували. Мобільні підєднали до серверів.
У вівторок, 3 червня, Жанна отримала перші розшифровки. Кілька аркушів. Без результатів. Ні підозрілих розмов. Ні натяків на можливі інтриги. Тим більше на виведення коштів, інструкції з оплати чи передачу готівки. Навіть жодних загадкових конструкцій, які давали б привід припустити наявність якогось шифру. Нічого. Підозрювані використовували інший спосіб комунікації, у цьому Жанна не сумнівалася.
Того ж дня вона залучила компютерні служби, щоб отримати їхні емейли. І там чисто. RAS виправдовувала свою назву. А проте Жанна інстинктивно відчувала, що всі ці схеми й досі діяли. Можливо, хтось попередив їх про «жучки». Брецелю можна було довіряти. Хлопцям із МСТЗ також. Але витоки інформації завжди трапляються. Світ судочинства найдірявіший з усіх адміністративних установ.
Насправді ж від самого початку всіх цих серйозних маніпуляцій Жанну Коровську цікавив інший бік справи. А саме необроблені записи з кабінету Антуана Феро, психоаналітика Тома, які їй передавали з понеділка. Два диски: одинопечатаний оригінал, другийкопія для прослуховування, загорнуті в цупкий конверт з Жанниним іменем, який щовечора просовували під двері її квартири. Консультації психолога за цілий день.
Тут клювало набагато краще.
Аж занадто добре, чесно кажучи.
Жанна знала дні й години візитів Тома. Понеділок, 14:00. Середа, 15:30. Першого ж вечора вона поставила понеділковий запис на перемотування, поки не впізнала голос Тома. І тоді дізналася все, що хотіла.
У Тома була не одна коханка, а дві.
Він говорив про одруження, дітей, вагався між ними двома.
Казав, що йому час осісти. Будувати сімю.
Але Жанна участі в кастингу не брала. Тома ні разу про неї не згадав. Їй не було місця в його сьогоденні. Тим більше в майбутньому. Вона була лиш однією з тих, хто дозволяв йому вдовольнити свою жагу, втамувати спрагу завоювань«спорожнити яйця», як елегантно висловлюються чоловіки, щоб тепер, нагулявшись, спокійно заснувати родину. Що ж до кандидаток у дружини, їм обом не було й двадцяти пяти років. Пффф
Жанна десять разів переслуховувала той уривок, плачучи, бісячись, лаючись. Як вона могла присвятити стільки часу цьому мудаку, покласти на нього стільки надій? Тієї ж ночі вона розірвала його листи, повикидала його фото, повидаляла емейли й стерла номер із контактів на мобільному. Не могла сказати, чи стало їй краще, але принаймні в неї не лишилося сумнівів.
І все ж Жанна гаряче чекала на вечір середи з, варто визнати, неясними сподіваннями. З цією клятою надією, яка риє могили дівчатам. Можливо, впродовж наступного прийому він нарешті згадає її? Хрін там. Новий диск підтвердив діагноз. Дві жінки. Два дівчиська. Шлюб чи то з першою, чи то з другою. І так само ні слова про Жанну. Стару бабу.
Тоді жінка помітила натяки на деякі зміни. Те, що почалося з вечора понеділка Певним чином перший запис був жорстким, але оздоровчим. Таким собі катарсисом. Звільненням через біль. Вона мусить іти своїм шляхом.
А тепер вимальовувався інший процес. Із нездоровою допитливістю Жанна починаючи з вівторка завела звичку, стоячи посеред вітальні й поїдаючи рис, слухати на компютері записи інших прийомів. Голоси. Таємниці пацієнтів.
Наприклад, її вразив один уривок. Це був священник близько пятдесяти років:
Моя віра слабне, лікарю. Я тільки з вами можу про це поговорити. Моє переконання слабшає Ніби згорає. Це наче запалений ґнотик, який завжди гасне в певній точці
У якій точці?
Скажімо, я вірю в усе аж до смерті Христа. А далі не йде. Не можу я прийняти подальші чудеса. Воскресіння. Повернення Ісуса до апостолів. Неможливо.
Отже, ваша віра закінчується на розпятті?
Так, на розпятті.
Пауза.
Ви народилися в багатодітній сімї, чи не так?
Семеро братів і сестер. В Ельзасі. Ми часто про це говорили: я мав щасливе дитинство.
Але вашому батькові більше подобалася наймолодша дитина.
Лікарю, це не становило для мене проблеми. Я був найстаршим. Я розумів батькові вподобання. До того ж я рано увірував. Віра сповнила мене й дуже рано підштовхнула покинути дім.
Антуан Феро нічого не каже. Священник прицмокує. Схоже, у нього пересохло в горлі. Жанна добре знала це відчуття. Коли говориш, поклавши голову на подушку, слина в роті пересихає, а в голову вдаряє кров.
Віра, що закінчується на розпятті, повторює Феро.
То й що?
Ви пригадуєте останні слова Христа?
Знову тиша. Тоді голос священника промовляє, ніби визнаючи свою поразку:
«Батьку, чому ти покинув мене?»
Жанна всміхалася, жуючи свій рис. Молодець, Феро Вона уявляла собі його кабінет. Лакований паркет. Марокканський килим. Червонувато-бурі тони. Книжки на полицях. Біля кушеткикрісло, повернуте спинкою до вікна. Трохи далі діагонально до кушеткиписьмовий стіл.
Не всі прийоми були цікаві. Але пацієнтирізноманітні. Були поспішливі, які закінчували передчасно. Балакуни, з яких лився безперервний потік слів. Мовчуни, які видавали по слову чи два на хвилину. Раціоналісти, які нагромаджували аналізи, структурували свої спогади, сновидіння. Поети, які плекали слова й емоції. Жертви ностальгії, які розводилися про минуле з меланхолійними нотками в голосі. Норовливі, які приходили неохоче і в яких кожен прийом здавався останнім
Жанна слухала і слухала.
Я весь час мастурбую, думаючи про неї, каже якийсь чоловік із глибоким голосом. А я ж кинув її минулого року, цю брехуху. І до того вже три роки її не торкався! Звідки це раптове бажання? Звідки ця навязлива думкапри тому, що я й чути про неї не хотів?
Ви отримуєте задоволення не від самої мастурбації, відповідає Феро. Ваше задоволення йде від почуття провини. Мастурбуючи, ви пестите не тіло цієї жінки, а власні докори сумління. Ви любите власний проступок. Ви почуваєтеся винним, і вам це подобається. Ось від чого ви кінчаєте.
Жанна розважалася, як божевільна. Вона два роки вислуховувала такі репліки, які, хоч і завжди суперечливі, завжди загадкові, інколи влучали в яблучко. Або принаймні змушували задуматися, заглибитись у власну пітьму, щоб відшукати там нову істину.
Найбільше її заворожував голос Антуана Феро. Не дуже низький, але чоловічий. Із дещо хрипкуватим тембром. Манера мовлення в нього теж була особлива. Якась серйозна непоспішність у ній задавала ритм, наділяла вагою кожне слово. А головне, у цьому голосі була ніжність. Якась мяка, чарівлива нотка, ніби бальзам на рани
За три дискипонеділок, вівторок, середаЖанна вже відчула благотворний ефект цього голосу. Вона відточила ритуал. Щовечора жінка вимикала світло, всідалася на дивані й надягала навушники. Заглибившись у ніч, вона насичувалася цією ніжністю, цією спокусливістю. Голос просочувався в неї і, неначе важіль, розпирав їй ребра так, що її серце розкривалося й сповнювалося радістю під дією його звучання
Напередодні ввечері Жанна навіть відчула, що не витримує. Відчула тривожний потяг Вона засунула руку в трусики і пестила себе впродовж консультацій. Уже шкодуючи, що все псує. Плямує цей голос, який навіював їй таке чисте почуття
Вранці в четвер, 5 червня, вона довго стояла в душі й подумки сварилася на себе. Мастурбувати, слухаючи голос психотерапевта, на самоті, посеред ночі. Як жалюгідно
Жанна витерлась. Зачесалась. На дзеркалі танула пара. Жінка не поспішала побачити свою фізію. Гострі риси обличчя. Блідий тон. А все-таки вона була гарна. Вузьке лице. Біла, всіяна ластовинням шкіра. Високі вилиці. І ці зелені очі, які в хороші часи сяяли, наче два агати. Одного разу Тома порівняв їх з абсентом, нині забороненим спиртним напоєм, який був писком моди в ХІХ столітті й отримав назву «зелена фея». Над склянкою з блідо-зеленим напоєм тримали вогник, на якому плавили шматочок цукру. Тома, хоч поетом і не був, помітив схожість. Зелені очі. Вогник рудого волосся. Що ж до спяніння Того вечора він прошепотів: «Тимоя зелена фея» Метафора закінчилася ліжком. Жанна не сумнівалася, що він вичитав це в якомусь журналі, але все ж зберігала про той вечір зворушливий спогад.
Вона вийшла з ванної з мокрим волоссям. Випила каву, яку приготувала раніше. Згризла хлібець із цільного зерна. Ковтнула звичну дозу «Еффексору» 0,75 мг. Відчинила дверцята гардероба й моментально обрала одягяк добирають уніформу.
Білі джинси.
Біла блузка з чорними візерунками.
Льняний піджак.
І туфлі «Jimmy Choo» з гострими, як кинджали, шпильками.
Схопила ключі, сумочку, портфель для паперіві з силою грюкнула дверима.
Теперза роботу.
Слідства. Допити. Очні ставки.
І більше жодних дурниць із безтілесним голосом, бальзамом для душі й нічними пестощами.
9
Піднявшись на свій поверх у СВІ, Жанна зрозуміла, що щось сталося. У коридорі, спиною до неї, стояло двоє фліків. Спортивні статури. Червоні повязки. Автомати на поясі, добре видимі. Усе серйозно.
Один із них обернувся. Вона впізнала погано виголене, трохи щокате обличчя капітана Патріка Райшенбаха, керівника слідчої групи з кримінальної поліції. Його волосся так само блищало від гелю. Швидким рухом Жанна спробувала розтріпати власну, ще вологу, шевелюру. Марно.
Привіт, сказала вона, всміхаючись. Що ви тут забули?
Прийшли по Тена.
Жанна збиралася розпитати подробиці, коли з кабінету вийшов сам Тен. Щойно поголений, він натягував піджак, тримаючи шкіряний портфель в одній руці. Слідом за ним ішла його секретарка.
Що відбувається? запитала Жанна.
Маємо ще одне. Тен повів плечима, поправляючи піджак. Ще одне вбивство. Канібал. Якраз туди їду. Це в 93-му. Прокуратура Бобіньї передає справу нашій.
Жанна оглянула команду. Райшенбах із непроникним лицем. Другий флік, незнайомий, такий самий замкнутий. Тен, що саме натягував свій стандартний суддівський крижаний вираз обличчя. Секретарка за його спиною, достоту така ж. Усе суперсерйозно.
Окей, сказав Тен, немов прочитавши Жаннині думки. Хочеш із нами?
А можна?
Без проблем. Він глянув на годинник. Це в Стені. Зробимо свою справу й повернемося пообідати.
Жанна заскочила до свого кабінету. Глянула, чи немає новин у поточних справах. Дала вказівки Клер і побігла наздоганяти компанію біля ліфта.
Надворі ще зранку збиралося на зливу, і тепер вона нарешті вибухнула. Прекрасна літня злива. Тепла. Сіра. Справжнє звільнення. Краплі барабанили по асфальту, немов петарди. Небо було схоже на гігантський парашут із переливчастих тіней, яким носився пустотливий вітер, утворюючи з хмар мандрівні, швидкоплинні скульптури.
На них чекала машина без розпізнавальних знаків, припаркована в другому ряду на авеню Жоліо-Кюрі. За кермо сів Райшенбахів поплічник, такий собі Леру. Капітан сів біля нього. Судді й секретарка вмостилися на заднє сидіння.
Не встиг Леру завести свій «пежо», як Тен запитав:
Що там у нас?
Жертву звати Неллі Баржак. Двадцять вісім років.
Професія?
Фахівчиня в лабораторії медичних аналізів. Її вбили на підземному паркінгу лабораторії.
Жанна сиділа рівно, прилипаючи до плеча секретарки по центру.
Її вбили пізно вночі, вів далі Райшенбах. Вона працювала допізна і йшла пізніше за всіх. Мабуть, убивця чекав на неї внизу. Заскочив її, коли вона сідала в тачку.
Убив її на місці?
Не зовсім. Він затягнув дівчину ще на поверх нижче. Вочевидь, добре знав це місце. Або працює там, або приходив і винюхував кожну деталь. У будь-якому разі, зумів не потрапити на камери спостереження.
Хто знайшов труп?
Охоронець, сьогодні вдосвіта. Ішов дощ. Він перевіряв підвали, відведені під стоки. Не одразу зрозумів, що перед ним жертва. Тобто людина.
Після кожної відповіді Тен робив невеличку паузу. Ніби складав інформацію в окрему шухляду мозку. Жанна слухала, намагаючись зорієнтуватися на місцевості. Марна справа. Траса. Вказівники. Цифри. Усе розмивав дощ. Небо над головою, здавалося, розривається. Набрякле, немов сіра губка. Час від часу його роздирало електричне сяйво блискавки.
Вони обїжджали Париж, прямуючи до Сени-Сен-Дені, на північ. Єдине, що було видно в цьому буревії, це екран навігатора, закріпленого на приладній панелі, який час від часу давав указівки.
А що це за лабораторія?
Райшенбах витягнув із кишені піджака записник, тоді надягнув окуляри.
Це цитогенетична лабораторія. Досліджують ембріони. Не знаю, що воно таке.
Моя дружина робила такий аналіз, втрутився водій. Це щоб перевірити, чи зародок нормальний.
Амніоцентез.
Усі звернули погляди на Жаннуце вона озвалася. Вона повела далі, силкуючись прибрати несерйозного тонуабо хоча б не повчального:
Гінеколог забирає зразок амніотичної рідини з матки вагітної жінки. Тоді з неї виділяють відлущені клітини зародка чи оболонки плоду, вирощують із них культуру й аналізують хромосоми, щоби встановити каріотип дитини.
Тен запитав, дивлячись у вікно, ніби відповідь його не цікавила:
А що таке каріотип?