Стукати.
Точно, є таке слівце. Кримінальники так балакають.
І враз якась легка тінь набігла йому на обличчя. Ніби спогад виявився надто болісним.
Провів відставний міліціонер долонею по обличчі, ніби витирав спогад, наче хусткою. Простяг записку Юркові, мовив діловито:
Хочете знайти Чорну Рукуможу порадити, як це зробити. Не тут і не зараз, бо бач, що робиться.
Шпиг кивнув на кімнату, де лежало мертве тіло, про яке гімназист, захопившись, встиг забути. Зібрався щось відповісти, можливо, домовитись ще раз, у іншому місці, зустрітися із детективом. Уже відкрив рота.
Завмер.
З вулиці почувся глухий звукхтось ударом прочинив хвіртку й знадвору почулися кроки. Не один чоловік сюди поспішав. Упевнено йшли. Не інакшезнали, що тут знайдуть. Дізнатися б, чого всіх саме сьогодні тягне в цей будинок!
Юрко не зміг приховати паніки, яка охопила його. Гімназист у такому місці, ще й за таких обставинце вам не супергеройське кіно. Хлопець уже не мав жодних сумнівів у тому, що Шпиг не збирається розказувати стороннім про їхню зустріч. Але ж Бог знає, хто квапиться сюди зараз. І наміри цих людей навряд чи добрі. Думки майнули в голові блискавкою.
Але в той самий час, коли вони майнули, відставний міліціонер міцно схопив Юрка за карк. Той, своєю чергою, ледь устиг учепитися за ремінь сумкитак, ніби це могло його врятувати. Хлопець не чекав, що чоловік з доволі незграбною комплекцією й короткими ногами виявиться аж таким спритним,Шпиг стрімко поволік Юрка через прохідну кімнату з мерцем у іншу, дальню, а Юрко, своєю чергою, тягнув за собою ранець. Пес дріботів за ними, думаючи, що це така гра.
Прибульці вже входили до сіней.
Шпиг не штовхнувжбурнув Юрка, мов клумак із ганчір'ям, до старого клишоногого ліжкаєдиної меблевої речі, що лишилася тут після пожежі. Хлопець, зрозумівши все без зайвих слів, порачкував під ліжко, забившись якомога далі. Воно трималося на трьох ніжках, що дозволяло Юркові з його зростом скористатися укриттям на повну котушку. Він ще затягував за собою наплічника, а Шпиг уже йшов геть, назустріч тим, хто заходив до кімнати, аби перехопити, зупинити, затримати їх.
Бульдожих спершу ткнувся за Юрком, але хлопець махнув рукоюйди, йди геть. Пес на диво послухався: розвернувся й подріботів назад. А з сусідньої кімнати чулося голосне, суворе, обурене й здивоване водночас:
Кого я бачу! Назар Шпиг! Власного персоною! Біля трупа! Без вас у Києві вода не святиться!
Тут гімназист усе чує, нічого не бачить, і розумієвсі один одному брешуть
Юрко принишк, нашорошивши вуха й боячись поворухнутися, аби не виказати себе.
А в сусідній кімнаті тим часом розгорталося дедалі цікавіше дійство. Бо, судячи з кількості різних голосів, прибульців було двоє, але кроки давали зрозуміти: ця пара не сама, інші просто мовчать, походжають довкола. Не дай Боже, заглянуть сюди... За всього бажання відставний поліцейський сам не впорається, не зможе нікому завадити й нікого не затримає самотужки.
Яка зустріч!почувся у відповідь голос Шпига.Пан Медвідько! Мабуть, чорти в лісі здохли, раз сам пан полковник сюди завітав! У Києві вже не лишилося поліцейських, чи ви новим не довіряєте? Самі ходите, куди треба, Арсенію Гнатовичу?
Все пащекуєш із начальством, Назаре Захаровичу,відповів той, кого назвали полковником, і Юрко вловивтой присвистує, коли говорить.Не міняєшся зовсім.
Навпаки, пане полковнику, міняюся. Бо ви мені не начальство давно. Що хочу, те й кажу.
А ти ніколи і не прикушував язика!відрізав Медвідько.
У розмову втрутився третій голос, у ньому брязкав метал.
Досить вам гарикатися. Бачу, ви старі знайомі і не чекали побачити тут одне одного. Але я начуваний про вас, пане Шпиг.
Зате я вперше вас бачу,парирував відставний міліціонер.3 ким маю честь?
Зависла коротка пауза, потім Юрко почув:
Моє прізвище Стрельцов.
Та грамотний. Читати вмію.
Той показав документи, зрозумів гімназист.
Коли так, чекаю від вас грамотних пояснень, як ви опинилися тут, на місці скоєння злочину.
І що можете сказати по суті цієї справи?
І для чого ти припхався сюди з цією собакою?додав Медвідько.Знаю, що ти собачник невиправний. Тільки ж тут псина зайва.
Це кобель,Юрко вловив, як Шпиг, зумисне чи мимоволі, наслідує його інтонації.Отже, треба казати
Ти дивисправді грамоту освоїв,протягнув Медвідько.
Давно, ще з дитинства,відбив випад Шпиг.Тому й не зміг прижитися у вашій міліції.
Виходить, що всі в нас дурні. Не гідна тебе,
мудреця, компанія. Чого ж у нову поліцію не просишся? Не беруть?
І тут знову втрутився грізний Стрельцов, рявкнув, не витримавши:
Мовча-ать! Пане Шпиг, що ви тут робите, біля трупа Якова Зозуленка!
Я, шановний, на своєму місці. Не знав, що знайду тут не Зозуленка, а його мертве тіло. А ось що робить тут не просто рядовий працівник, а цілий керівник приватної охоронної фірми? Ще й послуги вищого класу, бачу. Невже солідна організація так зацікавилася звичайним крадієм на прізвисько Зозуля? Він же надто дрібний для вас. Чи, може, вкрав щось у вашого заможного клієнта з заміського маєтку?
Цього разу пауза була коротшою.
Він завжди так поводиться, пане полковнику?вже спокійніше поцікавився Стрельцов.
У більшості випадків,поквапився відповісти Медвідько.Сьорбнув наш департамент з ним горя. Непоштивий, грубіян. Між нами кажучи, часом дозволяв собі таке говорити про самого...
Це мені зараз нецікаво, що й про кого він ляпав з дурного язика!відрубав Стрельцов.До справи! Пане Шпиг, як ви тут опинилися?
Чому я маю вам, приватній особі, про щось звітувати?
Звітуй мені, Шпиг,мовив поліцейський полковник.Ядержавна особа.
Відставний міліціонер кахикнув, і Юрко готовий був битися об заклад: у цей момент смикнув себе за кінчик вуса.
Ну, слухайте, коли так. Пан Медвідько знає, що після звільнення я надаю послуги з розшуку різним приватним особам. Не маю права розкривати прізвищ без їхньої згоди. Та за даних обставин розуміюдоведеться. Тим більше, згадана особа точно не постраждає. Бо жодним чином до того, що тут відбувається, не причетна. Я дію в інтересах Галини Добрянської. Чули про таку?
Відома свого часу акторка,без заминки відповів Стрельцов, додавши:Зараз на пенсії. Всі забули про неї.
Всі, та не всі,мовив Шпиг.Я хоч і не бозна-який театрал, але колись у юності бачив її на сцені. Чого дивитесь? Були часи, запрошував дівчат у театр. Вона ще в кіно знімалася, але не так часто.
Про вашу бурхливу юність потім колись поговоримо. Про кіно з театром теж. Ближче до справи,нагадав Стрельцов, явно перехоплюючи ініціативу остаточно, бо поліцейський більше не озивався.
Так ось,повів далі Шпиг.Помешкання старої акторки обікрали. Поцупили дорогу для неї річ. Метелика.
Метелика?
Еге. Брошку у вигляді метелика. Запитайте в пані Галини, вона підтвердить.
То пенсіонерка найняла вас?зрозумів Стрельцов.За які гроші? І чому не пішла в поліцію?
Не захотіла розголосу,просто пояснив Шпиг.Бо мала підозру, і вирішилакраще перевірити без зайвого шуму і домовитися по- доброму. Адже там, на думку Добрянської, не обійшлося без колеги по роботі, молодшої товаришки. Невдячна особа, скажу я вам.
Тобто?
Юрко почув важке Шпигове зітхання.
Ходила до пані Галини учениця. Брала уроки майстерності, гроші платила. Знаєте, старій акторці приємно, та й додатковий заробіток не завадить. Вона ж сама живе. Увійшла в довіру. Побачила старовинну коштовність, і поклала на неї око. Антикварна річ, модно зараз. Але Добрянська не продавала ні за які гроші. І тоді та учениця найняла крадія. Свого друга. Зрозуміли вже, пане полковнику, про кого мова?
А, Ілона!вирвалося у Медвідька, і Юрко відчув: там усі розуміють один одного з півслова.
Вона,підтвердив Шпиг.А другось, прошу дуже, Яшка Зозуля. Закортіло світській дівиці, яку часто показують по телевізору і яка знімається в різних шоу гострих відчуттів та пригод. Потягло з вищого світу в нижчий. Випадково зустріла професійного крадія Зозуленка, і вони стали близькими друзями. Слово за словопідбила Ілона свого приятеля на крадіжку. А той справу зробиві втік. Я, колеги, за правильну ниточку відразу потягнув. Ілона в ногах валялася, каялася, молила не видавати. Далі з моїм досвідом слід Зозулі взяти було не важко. Не скажу як, але дізнався: саме сьогодні й саме сюди по обіді мав прийти наш утікач. Тому я теж нагодився. Думав сюрприз йому зробити, неприємний. Але, як бачите, хтось побував тут раніше. І зробив крадієві ще прикріший сюрприз. Ось і все.
Вкотре запанувала мовчанка, порушена цього разу голосом Стрельцова:
Кажете, брошку вкрали? Метелик з діамантами? Як у фільмах про аристократів?
Еге,з вуст Шпига це прозвучало надто простакувато.
- Ну-ну.
Після цих слів Юрко в своєму сховку напружився. Бо відчув: чоловік із залізним голосом відставному міліціонерові не повірив. А той, своєю чергою, знавне вірять йому. Проте й далі грав у якусь свою, незрозумілу поки гімназистові гру.
Тут нарешті втрутився Медвідько.
Так чи інак, Назаре Захаровичу, а вам доведеться давати письмове пояснення. Викласти все, що ви щойно нам тут розказали. Бо Зозуля завдав людям, чиї інтереси тут представляє шановний пан Стрельцов, значно більшої шкоди. А головнедіяв він не один. Ми точно знаємо, хто вбив Якова Зозуленка. І особа цясерйозний злочинець, озброєний і небезпечний. Діяли вони разом. А потім компаньйон уколошкав свого товариша. Може, ту брошку злощасну собі забрав, треба ж гроші, аби ховатися. Але від закону він не втече.
Та я знаю,мовив Шпиг, і Юрко не зрозумів, серйозно той говорить чи з іронією.
Не затримуємо вас більше на місці пригоди,відкарбував Стрельцов.Ви, до речі, теж від нас не заховаєтесь.
Так нема потреби, я ж нічого не зробив.
І дуже добре. Прошу на вихід.
У Юрка всередині не просто захололокригою все вкрилося. Навіть відчув, що на мить примерз до дерев'яної підлоги.
Піде зараз відставний міліціонер звідси, а ті почнуть оглядати й обшукувати приміщення.
Почнеться звичайна пошукова робота, про яку хлопець не раз читав у детективах. А далі питання часу, за скільки хвилин його тут знайдуть: дві, три, пятьнавряд, щоб довше.
Та раптом за стіною почався якийсь дивний рух, гавкнув кілька разів бульдог, потім рявкнув Стрельцов:
Що таке? Куди це ваш пес побіг? Чого він гарчить?
Мої собаки дурно не гарчать!крикнув Шпиг.У Медвідька спитайте.
То відомий собачник!підтвердив поліцейський.Куди він погнав, Шпиг?
Яка різниця! Він щось знає! За ним! Вікно!крикнув детектив.
Юрко напружився.
Що? Яке вікно, пане Шпиг?не зрозумів Стрельцов.
Хіба я сказав вікно? Де вікно, яке вікно?голос Шпига звучав здивовано, й це було дуже природно.Я кажувоно! Це воно, пес кудись нас веде! За ним, бігом, зараз побачимо!
Тупіт багатьох нігчоловіки залишили сусідню кімнату.
А Юрко чудово все зрозумів. Знав, на що вказав йому відставний міліціонер. Вікно було в хлопця за спиною. Вислизнувши з-під ліжка, він зрозу детектив помітив ще раніше шиби на вікні не було, гуляли протяги. Дорослий не пролізе, а учень восьмого класу, ще й не найбільшийзапросто.
Спершу ранець полетів.
За нимвласник вужем ковзнув.
У падінні кепка впала з голови, та Юрко вже не думав про головний убірпідхопивши речі дременув навпростець дворами, крізь найближчу дірку в паркані. Чомусь чекав за собою погоні, думавпочули, помітили. Проте все було спокійно, і, давши гака та вибігши на Андріївську, але вже з іншого боку, гімназист перевів подих, відсапався і аж перехрестився.
Пронесло. Вирвався. Викрутився.
Без кепки, щоправда. Нічого, доведеться придумати якусь історію. На цій думці біля Юрка раптом вигулькнув з кущів бульдосик.
Із загубленим кашкетом у міцних зубах.
Теж викрутився. Так само всіх перехитрив.
Ох ти ж собацюра!
Тут родина гімназиста дізнається, як звати її нового несподіваного члена
Знав Юрко, як зустрінуть удома його нового друга.
Тож не здивувався, коли мама трохи театрально сплеснула руками й запитала, чи воно не голодне, а тато попередив, аби пес не гриз його черевиків, інакше бульдосик вилетить разом із попсованими черевиками на смітник. Потім зсунув окуляри на ніс, глянувши на прибульця з-під скелець і запитав найголовніше:
Його ж якось звуть?
Юрко вкотре за день розгубився. Придумав цілу історію про свою зустріч з бульдогом. Ішов додому вгору Андріївським узвозом, бо в метро з собакою не пустять, навіть якби була на повідку і з намордником. Спинявся кілька разів, переводячи подих і закріплюючи вигадане в пам'яті. Все передбачив, окрім такого простого. Тож, вибитий батьком з колії, не сказавмекнув тихенько:
Не-е знаю...
Тоді як ми будемо його кликати? Жива істота мусить мати імя,мовив Іван Станіславович, упираючись плечем в одвірок.
Дружок,посміхнулася мама.Або Шарик.
Не смішно,огризнувся Юрко.
Отут ти маєш рацію,охоче погодився тато, кивком запрошуючи маму в свідки.Скажіть, Раїсо Лукянівно.
І скажу,мама так само здивувала, бо не часто погоджувалася з чоловіком. Хоча після тривалих суперечок, які велися надто голосно, лишала таки за ним право останнього слова.Голодний пес, тим більше породистий, та ще й невідомо, як кликати,це справді невесело.
О!Іван Станіславович клацнув тонкими пальцями, він часто так робив, коли наближався, на його думку, до самої суті справи.Дуже правильні спостереження, Раїсо. Наш гість найпершепородистий. У Києві зараз повно бродячих собак, усі газети про це пишуть. Я навіть склав пожертву товариству, яке рятує їх на вулицях від гицлів. Але ж, Юрію,тато називав сина на повне імя відтоді, як той пішов у перший клас гімназії,бульдоги, якщо не помиляюся, англійські, просто так вулицями не вештаються. У нього є хазяїн.
А нашийника нема,додала мама.
Увесь цей час бульдосик сидів на задніх лапах і крутив короткою шиєю, щоразу переводячи погляд на того, хто говорив про нього.
Тим більше,тато кивнув, погоджуючись із мамою.Все це, дорога моя родино, наводить на не надто втішні висновки. Собака не втік від господарів. Бо нашийник він мав, це видно за смужкою на загривку. Але ж сам він не міг його зняти.
Лапи закороткі,пожартувала мама.
Не смішно, кажу,знову буркнув Юрко.
Печально,погодився тато.Те, що пес без нашийника, наштовхує на ще сумніші роздуми. Нашийники не крадуть, хіба що вони оздоблені коштовностями. Отже, викинув його той, хто викинув собаку з дому на вулицю. Щоб не знайшли господаря. Ось чому нема в цій пригоді нічого смішного,і аж тепер не стримався:Не пожаліла якась скотиняка такого пса!
Інженер Туряниця не завжди давав волю словам у присутності всієї родини.стало ясно: голову сімейства те, що трапилося, справді обурило. Юрко побачив у цьому добрий знак: батько може дозволити лишити бульдога. Адже гімназистові давно кортіло мати собаку, проте все впиралося в татову до них неприязнь. Але батько, мовби прочитавши його думки, перекреслив усі сподівання.
У нас бульдог жити все одно не зможе. Ви ж знаєте, що я не собачник і всі вони на мене гавкають.
Пес напевне розумів людську мову. Бо як інакше пояснити, що він підняв кругленький куцохвостий зад, став на чотири кривенькі лапи, подріботів до господаря дому і тицьнувся носом йому в ногу. Інженер здригнувся, зойкнув і трохи відскочив. Та бульдог не посунув за ним і не виявляв ніякої агресії. Навіть не загарчав і не гавкнув. Знову сів, але в усіх на виду, й терпляче почав чекати вирішення своєї долі.
Тату!вигукнув Юрко.
Щотату?буркнув той.Та добре, добре, нехай лишається, куди ж його дівати...
Тату!Юрко вже не приховував радості.
Спокійно, кажу. Житиме в нас, доки не знайду його справжнього хазяїна.
Наперед виступила мама.
Іване, отут ти не правий! Сам щойно назвав його скотинякою.
Кого?
Хазяїна цього симпатичного песика!
Не плутай мене, Раїсо,інженер Туряниця помахав пальцем перед собою.Той, хто викинув породистого собаку на вулицю, може й не бути його справжнім хазяїном. Англійський джентльмен лишиться тут, поки...
Раптом він замовк, а всі інші завмерли. Бо бульдог стрепенувся, знову став на рівні ноги, глянув на тата і вже впевненіше, ніж раніше, посунув до нього. Не ластився, не намагався сподобатись. А спокійно, сповнений власної гідності, як справжній британський аристократ, примостився поруч, навіть гавкнув, що цілком могло означати спосіб привітання.
Чого це він?здивувався хлопець.Тату, а він тебе за свого визнав.
Нічого не розумію,розвів руками батько, зиркнувши на бульдога з висоти свого зросту, притримуючи окуляри.Приблуда наче все життя мене знає.
І тут нарешті Юрка осяяло.
Тату, ти назвав його на імя! Він почувтому й визнав.
Та нічого я такого не казав!вигукнув інженер Туряниця.Ні про Бобика, ні про Дружка, ні про Шарика.
Та ні!тупнув ногою Юрко.Де ти бачив джентльмена на імя Бобик?
Після цих слів бульдог подріботів через увесь передпокій до нього, ткнувся пласкою мордою в черевик, присів поруч, остаточно визнаючи ще одного друга.
Джентльмен!крикнув Юрко.
Гав-гав!озвався пес.
Джентльмен!сплеснула в долоні мама.
Гав!познайомився бульдог і з нею.
Ти ба! Справжній джентльмен!підхопив Юрко.
Гав-гав-гав!вкотре відрекомендувався бульдог.
Інженер Туряниця із задоволеним виглядом схрестив руки на грудях.
Уже краще. Нашого гостя, Раїсо, таки слід нагодувати. Але це нічого не змінює. Знайдеться хазяїндоведеться прощатися. Ми ж не крадемо чужих собак, Юрію.
Хлопець слухняно мовчав, лише киваючи у відповідь. А тато, ідучи до свого кабінету, кинув на ходу:
Тим пачесправжніх англійських джентльменів.
Тут дізнаємося, чий бульдог, але від того нікому не стане легше
Недовго тішився Юрковсе скінчилося для нього навіть швидше, ніж сподівався.
Перед тим радів, що пес перетяг на себе увагу родини самим фактом своєї появи, і не треба було розповідати казку про їхню випадкову зустріч біля Ботанічного саду. Бо ж не скажеш, що здибав бульдога на Подолі. Відразу доведеться пояснювати, для чого туди подався, адже вони живуть геть у протилежному боці. А ще Джентльмен допоміг відволіктися від тієї прикрої пригоди в занедбаному будинку, з якого Юрко дивом вибрався. Зрозумів це, коли нарешті вклався спати, погладивши на прощання нового другатой примостився поруч, біля ліжка.
Батьки раніше мали менше помешкання, їхня родина жила у двох кімнатах непоказного будинку на Оболоні. Та коли справи пішли вгору, інженер Туряниця зміг перебратися сюди, в центр, у старий будинок. Давно мріяв про це, і тут кожен мав хай маленьку, зате окрему кімнату, а сам голова сімействакабінет.
Юркова кімната виявилася найменшою. Настільки маленькою, що навіть не було, де влаштовувати безлад. Вузеньке ліжко боком впиралося в кутову стіну, завішену килимком із зображенням вітрильника у штормовому морі. Порядписьмовий стіл, на ньомуноутбук, а в протилежному куткуетажерка з книжками. Одяг гімназист складав на стілець.
Вкладаючись, Юрко думав, що напружений і сповнений несподіванок та небезпек день принесе міцний швидкий сон. Не вийшло. Спершу уві сні за ним ганялися мерці з білими лицями й чорними револьверами, а коли прокинувся, увесь спітнілий і наляканий, не міг заснутианглійський бульдог виявився ще тим хропуном, тож довелося ще довго крутитися, звикаючи. Зате на ранок мама пообіцяла піти й купити Джентльменові нашийник, взявши з Юрка слово, що гуляти з собакою буде лише він, незалежно від погоди й пори року. Обіцянку гімназист дав, адже такий підхід означав, що в батьків щодо Джентльмена серйозні наміри й вони готові до того, аби залишити бульдога надовго, а було б кращеназавжди.
Поки біг вулицею вгору повз Ботанічний сад до станції метро, трохи зіпсував собі ранковий настрій. Адже хай там як, але Чорна Рука не отримав того, чого вимагав. Отже, цілком може або повторити вимогу, або, що набагато гірше, почне чинити різні капості як помсту за невиконання. Хіба що, розмірковував Юрко, Чорна Рука сам прийшов на місце, яке призначив, побачив, що там відбувається, і утік подалі від халепи, в яку Юрко таки вскочив. І тепер поставиться до того, що сталося, з розумінням.
Хоча сама ситуація Юркові не подобалася, навіть напружувала. Проте неприємні думки випарувалися, щойно Юрко переступив поріг гімназії. Його закрутив уже звичний вир навчання, і новий жовтневий день пролетів непомітно й без пригод. Чорна Рука про себе жодним чином не нагадав, і Юрко після уроків відразу подався додому.
І все ж мусило щось трапитись. Не може бути так, аби життя постійно складалося добре.
Тато цього дня працював удома, і коли Юрко повернувся, він покликав сина до себе й мовчки простяг роздруковане на принтері оголошення. Знайшов у Інтернеті, в соціальних мережах. Його поширили багато разів, і воно відразу кидалося в очі. Не могло не кинутись: поряд із закликом знайти зниклого пса і повернути його за винагороду, автор помістив фото, з якого дивився зниклий бульдог. Шукали саме англійського бульдога, що відгукується на кличку Джентльмен.
Тато міг би нічого не казатиоголошення відповідало на всі запитання. Юрко забув, коли востаннє плакав. Але тут ледь стримував сльози. Ще й Джентльмен, не розуміючи, що сталося, тицяв пласким писком у ногу, вимагаючи прогулянкимама, як і обіцяла, принесла нашийник та ретязь. Батько все зрозумів, поклав газету на комод оголошенням донизу, поплескав по аркушу долонею:
Нікуди хазяїн від нас не дінеться. Не знаю, скільки він терпів, але до неділі з його улюбленцем нічого не станеться.
До неділі?перепитав Юрко.
Сьогодні пятниця. Вільним я буду лише в неділю, підемо разом. їхній будинокна Липках, і я не дивуюся. Абихто англійського бульдога собі не дозволить. Не здивуюся, якщо там живе якась дуже важлива персона, державна. Але поки Джентльмен у насідіть гуляти.
Зітхнув Юркощо тут поробиш. Уявив себе на місці хазяїна. Шукає пса, докладає всіх зусиль, а хтось знайшов собаку і вирішив не повертати. Справді, скільки прокльонів можна отримати на свою голову. Юрко був трохи забобонний, тож вирішив не гнівити долю, не брати чужого...
На Липську поїхали після сніданку.
Цілу дорогу Джентльмен поводився незвичне для себе: сидів тихо, ніби розумівйого везуть назавжди, погостював недовго. Та щойно інженер Туряниця зупинив машину біля потрібного будинку й знайшов на домофоні номер зазначеної в оголошенні квартири, бульдог пожвавився. Навіть почав скавчати й нетерпляче підстрибувати.
Ясно,сказав Юрко, понуро дивлячись на собаку.Впізнав свій будинок. Назад йому хочеться, домом запахло,і розуміючи, що каже зараз не те, все одно вичавив із себе повне образи слово:Зрадник ти, ось так.
Джентльмен покрутив головою, ніби перетравлював почуте. Проте висновків не зробивдалі рвався з повідка. Коли гостей запросили пройти, і вони рушили сходами на другий поверх, пес так смикнувся, що ледь не звалив Юрка, який міцно тримав за ретязь.
Щойно двері відчинилися, бульдог дав волю почуттям. Він повів носом, відчув знайомий запах, радісно гавкнув і шаснув усередину. А там уже була дівчинка десь одного з ним віку, як устиг помітити Юрко. Він навіть десь її бачив, тільки не міг пригадати, де й коли. Розчесане гладенько світле волосся було перехоплене рожевою стріч сягало плечей.дивлячись ні на кого, крім собаки, дівчина, розкривши обійми, кинулася до нього.
Дженка! Мій Джентльменчик! Ти повернувся!заверещала вона радісно.
Юркові від того аж у вухах задзвеніло. Не любив дівчачого галасу і вереску. І чому ці панночки не можуть поводитися тихо?
І як це погано звучить: Дженка!..
Але псові, здається, подобалося. Він не заперечував проти палких обіймів, і на радощах лизькав дівчаче личко своїм рожевим язиком, щасливо повискуючи. Та за мить до них не вибіглакулею влетіла висока, суха, затягнута в сіру старомодну сукню дама з якоюсь неймовірною зачіскою. Побачивши, що відбувається, дама заволала:
Ліззі! Ліззі! Що ви робите! Ліззі, це непристойно! Ліззі, ви ж дівчинка!
Від почутого Юрко враз змінив думку. Не такий уже й противний у цієї Ліззі голос. Дзвінкий, надто голосний. Зате дама, яка саме заходилася відтягувати дівчисько від бульдога, видавала звуки набагато противніші. Як електропила.
Ще більше розхотілося гімназистові бути тут.
Не треба подяк та обіцяних винагород. Забратися б швидше звідси і навіть не знайомитися ні з ким.
Тим часом зявився ще один учасник подій. Високий, не так худий, як стрункий чоловік, та все одно схожий Юркові на того, хто ковтнув жердину і змушений тримати її всередині себе. Через те мовби не може зігнутися чи й навіть порухатися вільно. Як і батько гімназиста, господар був одягнений у дорогий костюм і на ходу поправляв під коміром щойно повязану краватку.
Напевне господар збирався кудись із офіційним візитом, дарма, що сьогодні неділя.
А ще високий чоловік був лисий. Зовсім голомозий. Немов коліно. Густі чорні брови робили його не грізнимкумедним.
З появою лисого ніхто не пожвавився. Навпаки, дівчинка дозволила строгій дамі відвести її за руку від пса, Джентльмен завмер, бо теж знав про господаря щось, чого ще не встигли дізнатися візитери. Сухоребра пані виструнчилася, наче солдат на плацу. Навіть тато мимоволі обсмикнув свій замшевий піджак зі шкіряними латками на ліктях, пробігшись пальцями по ґудзиках, перевіряючи, чи всі застебнуті. Юрко теж принишк: тут стало якось прохолодно.
То ви, значить, знайшли втікача?мовив лисий, і в голосі його не чулося радості.3 ким маю честь?
Туряниця, Іван Станіславович,відрекомендувався тато, простягти заготовану наперед візитівку.
Раєвський, Аркадій Львович,лисий простяг інженерові руку, але Юрко відзначив: не потиснув, як належить чоловікам, а лиш на коротку мить потримав у своїй, пустив, узяв візитку, заховав у кишеню, навіть не глянувши, і озирнувся до дівчинки:Лізо, йди до себе. Собака може бути з тобою. Марто Ернестівно, простежте, будь ласка, щоб нам не заважали.
Дівчинка, уникаючи прямого погляду лисого, поквапилася залишити передпокій. Джентльмен задріботів за нею. Суха дама гордо розвернулася й так само забралася, лишивши Раєвського та його гостей самих. Аж тепер господар звернув увагу на присутність Юрка.
Де ти вчишся?
Питання було несподіванимяке лисому діло?
Проте Туряниця-молодший чемно відповів:
Перша зразкова,і тут же додав:Восьмий клас. «Б».
А з Лізою ти хіба не знайомий?.. Ну, звісно, ні!Раєвський картинно постукав себе зігнутим пальцем по лобі.Ми ж перевелися туди щойно цього року. Ліза вчиться в «А» класі. І в вас, напевно, різне коло друзів та коло інтересів.
Тепер Юрко згадавмигцем бачив хазяйку бульдога в коридорі. Нічого особливого. Він і до дівчат зі свого класу не надто ще придивлявся.
Місце, де навчається мій син, має якесь значення?поцікавився тато, і Юрко відзначив ледь помітні зміни його тону.
Для менені. Я вже отримав освіту. Ви теж, зрозуміло. Ми з вами знайшли себе в житті, бо змалку розуміли, що таке дисципліна, закон та чинний суспільний лад. Тому мене влаштовують порядки Першої зразкової. Отже, ми, як кажуть тепер, з вами на одній хвилі. Тож спільну мову знайдемо. Мене чекають у мерії на прийнятті, зустріч із іноземними інвесторами. Та все ж дозволю собі затриматись. Треба дещо зясувати і прояснити. Прошу вас.
Раєвський жестом показав на двері, які напевно вели до його кабінету. А коли Юрко машинально посунув за татом, його зупинив холодний погляд.
Юначе, вам пристойніше побути тут. Багато часу наша розмова не займе.
Гімназистнічого робитилишився.
А інженер Туряниця пройшов до кімнати. За ним ступив Раєвський.
Двері зачинилися.
Тут гімназист чує, як бреше його тато
Якийсь час Юрко тупцяв на місці.
Не дуже довго, бо щось підказувало зсередини: там, за дверима, просто зараз вирішується доля Джентльмена. Не сподобався хлопцеві господар дому, та це ще нічого не означає. Не подобалися йому також і деякі вчителі в гімназії, і багато хто з тих, з ким учився під одним дахом.