Та якби ж лисий подякував, хай сухо і без радості, навіть не давши обіцяної винагороди, Юрко, проковтнувши кривду, пішов би геть. Чужий собака загубився, його знайшли і відвели додому. Все правильно зробили. Треба було б змиритися. Перечекати. І при нагоді заговорити про те, що нікому песик удома не заважав. Усі з ним гралися, навіть тато за короткий час звик.
Але ж господар не подякував.
Розуміючи, що чинить погано, не личить так робити хлопчикам із порядних родин, Юрко все ж зробив кілька тихих кроків до дверей кабінету, позираючи краєм ока на прочинений вхід до кімнати, куди забралися Ліза, бульдог і противна Марта Ернестівна з її рипучим голосом.
Ось як вийдуть зараз усі разом, зловлять на гарячому того, хто підслуховує...
Принишк Юрко біля дверей. Нашорошив вуха. А потім зважився на ризикований крок: узявся за ручку, обережно потяг на себе, роблячи щілину. Пощастило гімназистові, не рипнуло, легко ходили дверімабуть, петлі добре змащували. Не те, що в них удомарип та рип.
Чути стало краще, хоч для певності Юрко щільніше притулив вухо до щілини. Судячи з почутого, розмова щойно почалася, і говорив Раєвський. Знав хлопець такі голоси. їхні власники не люблять, коли перебивають. Упевнені у вазі й важливості кожного свого слова, вони вбивають їх, мов цвяхи, міцно й наглухо. Вчитися мовчки слухати такихціла наука, яку не всякий осягне й опанує. Схоже, в інженера Туряниці виходило.
... не давав цього оголошення,говорив Раєвський тим часом.Моя вихованка вчинила так без мого дозволу, за що буде покарана. їй узагалі заборонено користуватися соціальними мережами. Там ховається багато збоченців, пишуть різну дурню, і це взагалі забирає час. Інтернетданість, але в нашому домі для Лізи він лише для навчання.
Сподіваюся, ви покараєте її не суворо,вставив тато, і його голос звучав спокійно та рівно.
Не маю права влізати у ваші особисті родинні справи. Хоч, виховуючи своїх дітей, покарань не практикую.
Під карою кожен розуміє, що хоче,гостро сказав Раєвський.Відповідати за скоєну провину люди мають вчитися змалку. І в моєму розумінні обмеження в деяких правах чи привілеях вдарить винного досить сильно. Інакше відповідальності не навчиш.
Ваша донька...
Вихованка,перервав Раєвський.Я взяв на себе зобовязання перед дружиною дати пристойне виховання і належну освіту її доньці. Знаєте, я людина старої формації. Називайте консерватором, як хочете. Але на консерваторах тримається світовий порядок. Лізу виховую строго. Стежу, щоб навчалася лише того, що повинні знати підлітки її віку. Й навантажую рівно стільки, аби вона не мала часу та змоги займатися різними дурницями.
Цікаво, якими саме дурницями, на вашу думку, шановний пане Раєвський, може займатися така чудова дівчинка?
Різними,відкарбував той, пропустивши комплімент повз вуха, і Юрко знову зрозумів: цевідповідь, іншої не буде.Наприклад, пес. Я мав із матірю Лізи серйозну розмову після того, як дівчинка отримала цей дарунок на іменини від свого хрещеного батька. І ми погодилися, що дарунок недоречний.
Слід розуміти, ви причетні до зникнення собаки?
Хібасхожий на того, хто зловить тварину, запхає в мішок, привяже камінь і викине її з мосту в Дніпро?
Я зовсім нічого такого не мав на увазі!
І Юрко з прикрістю почув: тато виправдовується.
Я заплатив Романові, своєму водієві. Коли Ліза в гімназії, з псом змушена гуляти моя тітка, ви її бачили. Вона живе з нами й дбає про дівчину. Мені цікаво, де ви знайшли собаку. Роман, бач, не впорався з обовязком.
Вашого бульдога привів мій син. З його слів, пес тікав від ватаги босяків недалеко від Ботанічного саду. Юрій любить собак. І я не заборонив. Але попередив: породисту тварину напевне шукатимуть. Припустити не міг, що англійського бульдога викинули на вулицю.
Ніхто його не викинув, сказали ж вам,кинув роздратовано Раєвський.На цьому розмову вважаю вичерпаною. Я пояснив усе це вам, пане інженере, для того, аби ви мене не розчарували.
Тобто?
Скільки ви хочете, щоб забрати бульдога?
За дверима запала тиша. Завмер і Юрко, закляк на місці. Він не чекав такого повороту.
Нарешті тато прокашлявся.
Як накажете розуміти вас, пане Раєвський?
Назвіть суму. В межах пристойного, звісно. Тисячу доларів за позбавлення мене від противного пса не пропоную. Але пять сотень, думаю, досить. Вважайте це премією, обіцяною за знайденого собаку. І приймайте рішення зараз, пане інженере. Зробіть приємне синові.
Синові?
Слухайте, я ж не сліпий! Бачу, як світяться його очі! Він хоче цього бульдога, яні.
Але ж він належав вашій вихованці.
їй належить лиш те, що куплене за мої гроші для її потреб. Сукенки, білизна, взуття! Ви хіба не зрозуміли, пане інженере? Тут, у цьому домі, все вирішую я! Дивно, що маю пояснювати такі елементарні речі освіченій з виду людині! Ось, нате!
Судячи з усього, Раєвський простягав татові обіцяні гроші.
Юрко закусив губу.
Цього разу тиша тривала не так довго.
Заберіть,мовив інженер Туряниця, і Юрко впізнав цей голос: так батько говорить, коли його розриває від гніву, та він не має права давати волю почуттям, стримуючись із усієї сили. - Заберіть, пане Раєвський.
Чому? Цегроші, шановний.
Матимете часгляньте в мою візитівку. Побачите: я працюю на фірмі, де платять пристойно. Тим паче, що гроші мені не потрібні, ваша пропозиція збігається з моїм бажанням.
Тобто?
Тепер Юрко пожвавився: татові вдалося збити пихатого чиновника з пантелику.
Я дуже люблю собак. Мав намір подарувати своєму Юрієві чотирилапого друга. Та бачите, все складається. Наші бажання збігаються, пане раднику міністра.
Щоки гімназиста палали.
Ніколи не міг уявити рідного батька таким завзятим, запеклим і переконливим брехуном. Це ж требасобак він любить!
Та не соромно було гімназистові через те. Щоки пашіли від гордості за тата. А тато тим часом підсумував:
Ви хочете позбутися бульдога.хочу мати собаку. Ви зараз позбавили мене зайвих клопотів. Хоча дружина моя буде проти собаки.
Знову неправда! Юрко аж закрив долонею
рота, щоб не зойкнути. Нічого, він збереже цю таємницю. Не розбовкає мамі, як тато її щойно оббрехав для користі справи.
Мене думка моєї дружини в подібних питаннях ніколи не цікавить,відрізав Раєвський.І, як я розумію, ви прагнете бути чесним і не брати грошей за задоволення.
Відповіді гімназист не почув.
Тихо прочинилися ще одні двері, і звідти не вийшлавипливла невисока миловидна жінка,
вдягнена для виходу.
Вона зупинила погляд на гімназистові, котрий підслуховував під кабінетом. Побачила, що той аж присів з переляку. Приклала пальця до вуст. Чи підморгнула, чи здалося, не так важливо: почувши наближення кроків зсередини, Юрко зайцем відстрибнув туди, де мав би зараз стояти. А жінка опустила руку, знову стала серйозною, суворою. Кивнула, вітаючись із гостем,чоловіки саме вийшли.
Моя дружина, Лізина мама. Любов Гнатів- на,сухо відрекомендував її Раєвський, і тут- таки запитав, наче не цікавлячись, а вимагаючи звіту:Ти готова? Ми вже їдемо.
Саме хотіла спитати, чи скінчив ти свої справи.
Усе склалося на добре, Любо. Будь ласка, гукни сюди Лізу. І хай візьме свого пса.
Жінка вийшла, і на її повернення чекали мовчки. Лізу вона привела за руку, і дівчинка, ніби розуміючи, що бульдога забиратимуть дивилася куди завгодно, лише не в бік вітчима та прибулих. Бульдог, наче нічого й не сталося підбіг до Юрка, ткнувся носом йому в йому в ногу і дружньо гавкнув.
Бачу, тут панує гармонія,на лиці Раєвського не ворухнувся жоден мяз, він повернувся до Лізи, однак говорив, дивлячись на її матір: - Дівчина дала оголошення в Інтернет. Вона порушила правила. Але результат цих дійпропажа знайшлася.
Джентльмен залишиться?тихо цвірінькнула Ліза.
За інших обставин я погодився б. Але тепер мушу накласти обмеження. Без кишенькових грошей моя підопічна бути не може. Тому вона залишиться без собаки.
- Як...
Раєвський завбачливо підняв руку, даючи знак: це ще не все.
Ми з новими господарями домовилися, що пес житиме в них удома. Але ти матимеш змогу гуляти з ним тоді, коли ось цей хлопчик...він клацнув пальцями у бік гімназиста.
Юрій,нагадав Туряниця.
... хлопчик Юрій буде вигулювати тварину. Звісно, в присутності твоєї тітки. Нехай ваша дружина телефонує моїй. Жінки швидше узгодять такі речі, як спільна прогулянка дітей. Гадаю, таке рішеннясправедливе. Все ж таки собаку Лізі подарував хрещений. І дівчинка теж має право гратися з ним.
Цим радник міністра Раєвський дав зрозуміти: тему для себе і всіх присутніх закрив назавжди.
А Юрко з Лізою обмінялися колючими поглядами.
Доведеться ділити собаку на двох. От же ж халепа!
Тут гімназист нудиться новим життям, тому радіє навіть дрібній пригоді
Кілька наступних днів Юрко в усій повноті відчув на власній шкурі наслідки батькового рішення, котре той назвав соломоновим. Гімназист уже знав, що «соломонове» означає виважене і часом дотепне вирішення складної ситуації. Як приказка про ситих вовків та цілих овець. Тільки ж все одно не допяв остаточно, чим доведеться жертвувати.
А прийшлося утискати власний час.
Бо чим займався молодший Туряииця, коли не робив уроків? Варіантів мав щонайменше два.
Домовившись зі своїми гімназійними приятелями, котрі жили поруч, міг вибратися в парк Шевченка, де все, скільки Юрко себе памятав, старші чоловіки грали в шахи. Там у гімназистів був свій столик, де вони влаштували невеличкий шаховий клуб. Єдинеіноді доводилося довгенько чекати своєї черги, а стежити за чужими партіями й грати їх за когось не в Юрковому характері. Тож якщо бачив, що до сутінків не зіграє, прощався і йшов геть.
Була інша розвага: змагатися в баскетбол із «тридцятками». Так називалися сусіди і вічні супротивники зі школи номер тридцять. Історія протистояння Першої зразкової й «тридцятки» творилася просто на очах Щойно гімназія урочисто відкрилася й оголосила себе зразковою, гурт старшокласників тридцятої школи перестрів «зразкових» гімназистів. Гарячі голови почали зясовувати спершу на словах, хто на чиїй території і хто крутіший. Потім перейшли до діла, про бійку показали в усіх новинах, а дівчатавболівальниці з обох ворогуючих таборіввиклали фото й відео в Інтернет. Потім прибрали все з інтернету за згодою сторін, і тоді сталося щось нечуване. Представники обох навчальних закладіві вчителі, і делегати від учнівзустрілися на нейтральній територіїу залі Палацу творчості, й домовилися: бійок більше не буде, натомість мірятимуться знаннями та вміннями. Тобто, починаючи з четвертого класу, учні можуть домовлятися й викликати один одного, а ще кращекоманди, на будь-які змагання. Від танцювальних конкурсів до футбольних матчів. Отак і вирішуватимуться суперечки.
Традиція тривала восьмий рік і закріпилася намертво. Юрко входив до баскетбольної команди своєї гімназії. Восьмикласники з «тридцятки» саме запропонували серію товариських матчів, команди вже зіграли «два-два», готувався вирішальний двобій. Збиралися зійтися в понеділок, Юрко ще раніше попередив батьків, та раптом тато поцікавився:
Ти ж не капітан команди, так? Є ким тебе замінити?
Незамінних нема. Сам постійно кажеш.
Не мої слова, але золоті,погодився тато.Доведеться тобі поки що від усього цього відмовитися. Думаю, хлопці зрозуміють. Не зрозуміютьпоясниш.
А що я маю пояснити?
Тепер ти не належиш собі,розвів руками інженер Туряниця.Більше відповідальності, сину. З собакою сталося, як сталося. Ми все зробили правильно. Проте за Джентльмена відтепер і назавжди відповідаєш ти, Юрію.
Так я ж не проти. Тільки що саме робити треба?
Все!відрізав тато.
Мама пояснила детальніше:
Гулятице головне. Годувати, мити за ним, прибирати. Не дивись, що англієць. Собакавін на те й собака, щоб не завжди поводитися в квартирах по-джентльменськи. За собою бульдоги не прибирають. І не можуть отак саміна гульки, коли заманеться. Отже, тепер твій вільний час належить Джентельменові.
Хотів би заперечитиа нема як. Батьки мають рацію, нічого не скажеш.
Так Юрко привязав своє подальше життя до собачого повідка.
Мусив прокидатися раніше, аби виводити Джентльмена надвір. Дорогою додому заходив до мясної крамниці, де мама завжди купувала мясо і домовилася за обрізки для пса, видаючи хлопцеві на це гроші. Потімзнову вигулювати бульдога, вже на ніч. Добре, хоч поки не треба виконувати іншу обіцянку: робити це спільно з тим дівчиськом, Лізою, та її противною бонною. Але й цього не уникнути.
Любов до тварин вимагає жертв. Такий висновок зробив для себе Юрко.
Єдина втіхаза всіма новими клопотами віддалилася історія в покинутому домі на Подолі. Та й Чорна Рука про себе не нагадувала. Хоч гроші зберіг.
Спершу Юрко терпів, зціпивши зуби. А потім, лише за якихось три дні, звик. Увесь цей час він, дивуючись власній дисциплінованості, відразу після занять біг додому. Не хотів лишати бульдога без уваги.
А тоді Левко Голіцин попросив затриматися після уроків, бо мав до однокласника важливу, як сам сказав, справу.
Взагалі-то він називав себе Левом. І нащадком дворянського роду.
Його батьки так нарекли. Записали «Левом». Але ровесники вперто кликали його Левком, на український копил, що хлопчину спершу неабияк дратувало. Але згодом сприймав «Левка» як гімназійне прізвисько.
Окремо від інших Голіцин не тримався, проте в боротьбу з «тридцятками» все ж не встрягав. Казав: нейтралітет, навіть назвав себе «нейтральною Швейцарією». Товариство не надто від того потерпало. Був Лев Голіцин слабосильний, блідий, намагався обходити бійки та інші небезпеки стороною. Але цінність Левка була не в маханні кулаками.
Нащадок дворян займався дрібного торгівлею.
Справді, суща Швейцаріякраїна бізнесу та банків.
Дідівський годинник, який Лев домовився продати Юркові, був не єдиним його товаром. Ніхто з тих, хто вчився з Голіциним, не міг розгадати цієї загадки: звідки йому вдається роздобути потрібні, а часомнедосяжні для гімназистів речі. Наприклад, театральний бінокль, ніби й старовинний, але майже новий. Чи справжній морський кортик, не підробка китайська. Гімназисти часто купували в нього все це, тим паче, що правив недорого за речі, які мали солідний вигляд поряд із сучасними компютерами.
Мода зараз така пішла.
Юрколише учень восьмого класу. Йшов у ногу з модою, намагався від інших не відставати. Тим більше, речами Голіцин торгував справді гарними й оригінальними.
Цього разу Левко збирався продати Глібові Стороженку з їхнього класу важкого китайського бовдура. Так називалася порцелянова статуетка, яка зображала старого китайця в квітчастому халаті із зібраним у кіску волоссям на маківці. Він дивився, хитро примруживши око, одну руку впирав у бік, другу тримав перед собою, виставивши піднятого вгору пальця. Кисть цієї руки була єдиним рухомим елементом забавки. Торкнеші палець хитається туди-сюди, ніби мудрий китайський мандарин каже, дивлячись на тебе: «Ай-яй-яй!», чи, навпаки, схвалює власника: «Ох, як добре, тебе не обдуриш!»
Стороженко давно хотів мати таку забавку. Цікавився східною боротьбою, побачив таку в клубі, на столі вчителясенсеяі загорівся. А надто, коли дізнався, що це старовинна річ, яка тримає в собі всю мудрість, потрібну для науки.
Стороженко хотів бути мудрим. А Голіцин ніби імпульс отримав, не інакше. Гліб ледь усти подумати, а Лев уже тут як тут із фотографією бовдура на своєму мобільнику.
Зустрітися домовилися в компютерному класі після уроків.
Перша зразкова справді могла пишатися цим класом: спонсори обладнали його за останнім словом техніки, завезли сюди все найновіше, постійно щось міняли й модернізовували. Їхнім класом могли користуватися учні інших шкіл, якщо треба було провести якусь велику спільну роботу Саме зараз тут готували скайп-конференцію: мали спілкуватися одночасно польські та німецькі старшокласники, планували спільну міжнародну учнівську конференцію, представляли свої розробки освітніх програм. Кращі поїдуть у Європу на місяць, то ж Перша зразкова ставилася до таких речей дуже відповідально.
Стороженко не збирався проводити оборудку з Голіциним десь інде. Всюди могли зайти цікаві А тут, у компютерному, сторонніх нема. Двері незачинялисяу це крило гімназії сторонні взагалі не заходили. Тут звикли: порядок та серйозне покарання стримує від порушення правил надійніше, ніж найміцніший замок.
У класі Гліба не дуже любили. Хоч ніхто неміг пояснити причини. Може, тому, що Стороженко зовні трохи нагадував щура. Передовсімвитягнутим гостроносим обличчям і очима, які постійно бігали, не зосереджуючись ні на чому довший час.
Проте особливої шкоди від Гліба так само не помічалося. Знав не менше за інших, але й не більше. Дозволяв собі встрягати лише туди, де напевне не могло бути поганих наслідків. Пояснювавсенсей не дозволяє, сильний воїн нібито уникає сутичок, бо йде своїм шляхом. Хтось вважав: Стороженко так пояснює власне боягузтво. Інші вважали його обережним. Та одна річ все ж вирізняла хлопця серед інших: хвороблива акуратність. «Або зубрило, або підлабузник»,ось як казали про таких. Зважаючи на скромні навчальні успіхи Стороженка і нейтральне ставлення до нього вчителів, жодне з визначень не підходило.
Скупий зануда. Не інакше.
Голіцин боявся, що Стороженко не заплатить. Подібне вже було кілька разів, і Лев скаржився: доводилося нести збитки, поки витрусиш із Гліба обіцяне. Через те й вирішив прийти на оборудку з компанієютак надійніше.
Третім узяли з собою Степана Мартинюка. Цей був на голову вищий за будь-кого зі своїх однолітків, через що дражнили його Шпалою. Хлопець злився, спалахував миттю, і взагалілюбив махати кулаками з найменшого приводу. Ображався на все і всіх, навіть якщо ніхто ображати його й не думав. Зі Шпалою Юрко то бився, то мирився, то знову чубився, але Степан Шпала поводився так з усіма. Іншого разу Юрко добре подумав би, перш ніж іти кудись в одній із Мартинюком компанії. Але з дня останньої короткої сутички вже спливло трохи часу, і тепер восьмикласники знову приятелювали, ніби нічого й не сталося.
Голіцин, залучаючи Мартинюка, робив ставку на його грізний вигляд. В його присутності Стороженко навряд чи почне за своєю звичкою мизитися й варити воду. А Мартишок, розуміючи не надто тонкий розрахунок Лева, висунув умову, на яку в Юрка просто забракло б ства. За те, що стоятиме, мовчатиме, сопітиме грізно зиритиме на Стороженка, дістане двадцять гривень.
Юрко ж не претендував на винагороду. Пішовз цікавості, за компанію. Це ж не займе багаточасу.
Так він собі прикинув.
Тут китайський бовдур зірве міжнародну зустріч
Покупець уже чекав сувору компанію.
Стояв у проході між столами, розставивши ноги й заклавши пальці за пасок штанів. Вирішив, що так здаватиметься войовничішим.
Приніс?запитав, виставивши гостре підборіддя.
Принесли. Все є.
Голіцин витяг із пакета замотану в інший пакет статуетку. Розгорнув. Чотири пари очей побачили невеличкий, акуратно зроблений порцеляновий виріб. Задля кращої демонстрації Лев поставив забавку на долоню, підважив.
Бач.
Палець Стороженка потягся до бовдурчика.
Голіцин відсунув руку, притримуючи цяцьку.
Куди тицяєш?
Спробувати треба. Товар перевірю.
Товарпристойний. Як кажуть на Подолі, самий цимес. Але покажи гроші спершу.
При цих словах Мартишок надув щоки, стиснув кулаки, очі його вирячилися й закрутилися.
Юрко, аби теж взяти участь і не стояти без діла, розвів руками.
Такі справи, Стороженку. Жени монету.
Мушу знати, за що плачу,вперто стояв на своєму покупець.Може бути не старовинна річ, а китайська підробка, яка не накопичила мудрості.
Юрко легенько штурхнув Голіцина ліктем.
А він діло говорить.
Знизавши плечами, Левко витягнув статуетку перед собою.
Дивись.
Експертиза потрібна,буркнув той.
Чого?вирячився на нього Лев, зиркнув на супутників, закликаючи їх бути свідками.Ні, як вам, хлопята! Експертиза йому!
Може бути підробка,правив своє Гліб.
Знаючи його впертість, Юрко підозрювавабо справа піде в коло, або нічого не буде.
Ходи сюди. Дивись.
Стороженко наблизився, знову хотів узяти бовдура, та Голіцин забрав річ, перевернув її, тицьнув пальцем на денце.
Клеймо виробника. Фірма.
По-нашому написано. Букви наші.
Ти китайські ієрогліфи хотів? Звичайно, робили в Києві! Але сто років тому! Ось, бачиш?
Примружившись, Гліб довго й підозріло роздивлявся майстрову марку. Нарешті випрямився, зітхнув, мовчки поліз у кишеню штанів, витяг стосик купюр.
Тутяк домовлялися.
Він тицьнув гроші Голіцину. Але той брати не квапився.
За тобою ще борг.
За що?стрепенувся Гліб.
Ну як! Гусяче перо, справжнє. Чорнильниця. Ієрогліфи писати, каліграфія. Сам замовляв. Думаєш, легко роздобути антикварне добро?
Мартишок насупив брови.
Бери, що дають,буркнув Гліб.
Ти ба, який розумний. А решта?
Чекавто й ще почекаєш,відрубав Стороженко.Коли я не розраховувався?
Затримуєш завжди.
Але все віддаю! Ось день народження скоро.
Хрещені гроші подарують. Перекрию.
Юрко знову торкнув ліктем Голіцина.
Бери, бери. Добре, що цей жук хоч тепер відразу платить.
Обмін грошей на товар відбувся. Тут же, при всіх, Лев розплатився з Мартинюком.
Тримай, Шпало. Отак ведуть справи ділові серйозні люди.
Мартишок сховав гроші і перестав удавати з себе держиморду. Усміхнувся вдоволено, усмішка йому пасувала.
Ось і казочці кінець, Стороженко. Наступного разу ми прийдемо по борг. І вже потімінші замовлення.
Теж менідворянин,вишкірився Гліб.
Він навмисне став на мозоль Голіцина. Той часто бідкавсязаймається не тим, вчиться не там, і взагалі, нещаслива їхня родова гілка. Всихає, не інакше. Хоча не скаржився, віривусе стане на свої місця, життя налагодиться. Але не любив, коли про це нагадували сторонні. Та ще й з наміром образити, як ось Стороженко.
Поговори мені тут,буркнув Левко.
Ну, поговорю. Що хочуте й кажу. Хто хочетой слухає.
Цю манеру Стороженка знав не тільки Юрко. Коли тому доводилося чимось поступатися, завжди поводився задерикувато. Заводитися з ним ніхто особливо й не хотів. Але тут у повітрі запахло серйозною сваркою. І Юркові встрягати в неї не хотілося. Бо жодну зі сторін він підтримувати не збирався, адже за будь-яких розкладів неодмінно лишиться винним.
Гайда,сказав Юрко, поклавши руку Голіцину на плече.
Вони повернулися з наміром іти геть.
Е-гей! Назад!
Трійця дружно обернулася на різкий оклик Стороженка.
Той тримав у лівій руці бовдура, а в правійвідірвану рухому руку з виставлений пальцем.
Брак! Ти шахрай, Голіцин!
Тепер три пари очей дивилися на Гліба.
Ти сам відірвав, дурню,спокійно відповів Голіцин.Для чого смикав?
Воно клеєне! Ти його на клей посадив!
Ну, приклеїв. Відбилося, буває. Але ж річ справжня, цінна. Сам присобачиш знову. Можу тобі клей міцний підігнати.
Поверни гроші!
Стороженко замахнувся, жбурнув у Голіцина відірваним шматком порцеляни.
Мартишок зловив «кулю» на льоту.
Далі полетіла злощасна статуетка.
Її зловив уже Юрко. Двома рукамимов баскетбольний мяч під час гри. Стиснувши порцелянового бовдура, він став між супротивниками.
З дороги, Туряниця!вереснув Гліб.Хай віддасть гроші! Там дві сотні! І ти віддавай, Шпала!
Хто тут Шпала!ревнув Мартишок.Що тобі віддавати, нещастя!
Ви всі ще пошкодуєте!не вгавав Стороженко.
Голіцин дивився на нього й криво осміхався. Бліде лице при цьому лишалося незворушним.
Цікаво, що ти один нам усім трьом можеш зробити?
Не буди в мені звіра!
Звіра? В тобі? Якого? Пацюка? Щурівони теж звірі.
Краще не зли мене, дворянин недороблений!
Дарма він так сказав. Цього разу Голіцин образився, і втратив не лише контроль над собою, а й обережність.
Про обережність не відразу зрозумів.
Вихопив у Юрка перше, до чого рука дотягласяневеличку, але таки замашну статуетку.
Замахнувся і жбурнув її в Стороженка.
Злість додала сили, кинув, мов із гармати стрельнув зарядом артилерійським.
Стороженко не менш спритно нагнувся, ухиляючись.
За спиною, на стіні, кроків шість, не більше, висів величезний монітор, з нього мали транслювати міжнародну конференцію.
Завтра.
Не направляла б руку Голіцина лють, то нічого б і не сталося.
Але він докинув.
Китайський бовдур влетів у середину крихкого монітора. За інших обставин розбився б сам, однак сьогодні день, мабуть, такий,не їхній.
Розсипалися на друзки шматки порцеляни.
А важкенька підставка зробила тріщину в моніторі. Закон підлості скинув його з кріплення на стіні, і монітор упав за законом бутербродаекраном донизу.
За таке виключити з гімназії мало. Тут компенсацією грошовою пахне.
Чималою. Не кажучи про скандал.
Тут на гімназистів чекає нелегке випробування
Завмерли усі четверо. У приміщенні наче грім чворохнув.
А Юрко подумав: справді, краще б грім. Усе ж безпечніше, ніж свідоме псування майна Першої зразкової гімназії. Інші гімназисти теж розуміли, що тут відбулося.
Може, й знайшли б якийсь вихід разом. Та першим очухався Стороженко і показав приклад, який інші наслідували, не думаючи, машинально.
Зірвавшись з місця, виставивши плече вперед і відштовхнувши Мартишока, він кулею вилетів з кабінету. Не змовляючись, троє інших погнали за ним, скупчившись у дверях і заважаючи один одному. Уже коли збігли на перший поверх, зупинилися, відсапались, і одночасно спохопилися: забули зібрати шматки бовдураголовний доказ злочину.
Скалки,просичав Голіцин.
Зараз,мовив Мартишок і подався назад.
Та не минуло й хвилинизбіг донизу, витер змокрілого лоба, пояснив товаришам:
Пізно. Туди вже прибиральниця зайшла.
Ой!вирвалося в Стороженка, і тут же його погляд пронизав Голіцина:Це ти! Це через тебе!
Хто мене дражнив!парирував Лев, хоча його провина, нехай і мимовільна, була очевидна навіть йому самому.
Скажи ще, для чого я нагнувся!
Ти мовчатимеш,мовив Голіцин, спробувавши опанувати себе.Ми всі домовимося мовчати. Нас у тому класі ніхто не бачив.
Закріплюючи домовленість, Левко простяг назад отримані гроші. Трошки подумавши, тицьнув назад зароблену двадцятку і Стьопа Шпала. У Юрка не було ані копійки, крім того, що мама видала на кістки для собаки. Він не мав права відкуповуватися ними, а те, що відбувалося зараз, інакше, ніж спробою відкупу, не можна було назвати. Та все ж вичавив із себе:
Я принесу гроші. Завтра. Знайду.
Принось,поблажливо кивнув Гліб, ховаючи срібляки.Тільки в разі чого вони не допоможуть.
Кому?
Нікому!випалив Стороженко.Не вирішують гроші нічого. Як зберуть усіх, як почнуть допитувати! Кому охота брати на себе таке?
Як мене вирахують, усіх закладу! Не тільки тебе, Голіцин! Усіх трьох!
Стукач!рявкнув Мартишок, стиснувши схожі на маленькі гирі кулаки.
Ось зачепи, посмій! Першого викажу! Ти в монітор статую кидав!
- Не я!
Ось це директорові скажеш сам! Викажеш Голіцина! Хто з нас тоді стукач, га? Чи, може, на Туряницю вкажеш? Ти візьмеш чуже на себе, чистоплюю?
Юрко витримав погляд.
Краще смерть, ніж зрада.
Ох, як красиво! У книжечках своїх начитався, розумнику?
Тепер замахнувся Лев. Але Юрко перехопив руку, затримав і ледь стиснув.
Не треба. Так його скоріше вирахують. За синцями.
А чого! Бити ворога його ж зброєю!зупинити розлюченого Голіцина вже було важко.Скажемо всі троє: натовкли Стороженкові пику, бо зловили на гарячому, в компютерному класі! Нас ще й похвалять!
Не годиться,відмахнувся Юрко.Оббріхувати цього щура не хочеться, навіть себе чи тебе рятуючи.
Отак!підспівав Стороженко.Щур я чи не щур, а доведеться вам платити мені за мовчання! Ти,палець націлився на Левка,списуєш мені все, що я тобі винен. Ти,палець перемістився на Мартинюка,вибиватимеш гроші для мене з того, з кого я скажу. Не тут, не будемо палитися! У «тридцяток»! А ти,тепер палець дивився на Юрка,чекай, поки щось для тебе придумаю. І не дай Боже, щоб мене взяли за шию! Відразу всіх назву, скопом! Будете знати, як знущатися!