Крутнувшись на підборах, Стороженко швидко подався геть
Мартишок не стримався, плюнув услід.
Тьху! Здох би ти, щуряко.
Від плювків твоїх не здохне,зазначив Голіцин.Без жартів, колеги. Він же не триматиме язика.
Чув раніше Юрко вислів про дамоклів меч, який зависає над головою. І аж тепер зрозумів, як вонопостійно відчувати небезпеку. Навіть підняв голову і глянув на стелютак, начебто гострий меч і справді висів угорі.
Лунко відбилися швидкі кроки завгоспа. Побачив уже, за мить почнеться.
Тікаймо!коротко й тихо звелів Мартишок, найбільш чутливий до небезпеки.
Гімназисти, не змовляючись, сипонули надвір, мов налякана зграйка сірих київських горобців. Добре, хоч речі мали при собі заздалегідь. Вибігши, поспішили кожен у свій бік, не озираючись і не прощаючись.
Проскочивши квартал і завернувши до метро, Юрко трохи стишив біг, віддихався, потім зупинився. Побачив хреститут поряд недавно звели храм.
Ліва рука сама здерла кашкета. Правою хлопець перехрестився на церковні бані раз, потімдругий, третій, самими губами шепочучи «Отче наш»єдину молитву, яку знав напамять. Загадав собі за звичкою: прокаже тричі, не запнувшись,усе скінчиться добре. Так і стояв, і проказував подумки, аж доки все вийшло. Не зважав на перехожих, що кидали здивовані погляди на побожного підлітка. Потому зітхнув полегшено, рушив додому, ще встиг купити кісток та мясних обрізків для Джентльмена.
День завершився спокійно, і Юрко, засинаючи під звичне вже похропування бульдога, вирішив: перебільшили вони небезпеку, накрутили себе. Обійдеться.
Але зранку, переступивши поріг гімназії, зрозумів: дзуськи. Нічого не обійшлося, все лише починається, й невідомо, яким буде фінал.
Всіх, крім молодших, чергові відразу попросили йти в актовий зал. Керував процесом особисто директор, огрядний учитель англійської Марко Іванович Андронакі, виходець із одеських греків, через куцу борідку охрещений Цапом. А в залі вже метушилися вчителі, і найбільшепані Блоховська. Вигляд її не віщував нічого доброго.
Приєднавшись до своїх і примостившись поруч з Мартиненком, незвично тихим сьогодні, Юрко покрутив головою й переконався: тут зібрали тільки середні та старші класи, тобто тих, хто теоретично мав доступ до компютерного класу. Ніхто не галасував, і загальна тривожна мовчанка лише підсилювала напруження.
Подібного за увесь час навчання Юрко жодного разу не бачив. І жодних сумнівів у причині цього ранкового зібрання не мав. Але те, що відбувалося, також давало й певну надію. Якби Стороженко не витримав і пожалівся, то Голіцина і всіх, хто був присутній під час нищення дорогого майна, одразу завели б у директорський кабінет, або з самого ранку повідомили б їхнім батькам.
Отже, вирішив Юрко, нічого поки не сталося. Дивно, що Стороженко досі нікого не виказав. Отже, заслуговує, попри все, на кращу думку, ніж про нього мали в класі дотепер. Треба, мабуть, замиритися з Глібом, коли все це вляжеться.
Швидше б уляглося.
Тим часом зібралися вже всі. Блоховська нервово покрикувала на гімназистів. Вийшов і директор, наглухо застебнувши піджак. Став перед усіма, заклавши руки за спину. І почав:
Товариство! Учора в нашій гімназії сталася прикра подія. Зірвано дуже важливий міжнародний захід, який мав підтвердити імідж Першої зразкової як найкращого навчального закладу Києва. Незалежно від того, як усе закінчиться, вона тривалий час лежатиме чорного плямою на нашій репутації. Дехто вже знає, що трапилось,Андронакі обвів важким поглядом гімназистів, ні на кому його не зупиняючи.Підніміть руки, хто знає.
Хитрий хід. Юрко оцінив: варто йому, Мартиненку чи Голіцину подати знак, відразу стане ясно, хто з учнів може бути свідком чи навіть учасником подій. Грубувато, проте за певних обставин може спрацювати.
Юрко стис кулаки і напружився, щоб не зиркнути у бік товаришів. Адже директор цілком здатен пильнувати поведінку підопічних. За щось підозріле зачепиться окомі крапка.
Та ніхто не виказав себе ані словом, ні жестом, ані подихом.
Андронакі тим часом повів далі:
Гаразд, я поясню. Було розбито великий монітор у компютерному класі. Він коштовний сам по собі. Але повторюся: найприкріше, що зірвано конференцію за участі наших друзів з Європи. Ми її перенесемо, хоч тепер доведеться додатково узгоджувати час і наново готуватися. Зараз я говорю не лише від свого імені, а й висловлюю думку всього колективу педагогів. Тих, хто зважився на ганебний вчинок, буде виключено. їхні батьки заплатять за нове обладнання. Також покарають усіх старшокласників: допуск до компютерів заборонено до кінця року. Але є й інше рішення.Андронакі зволожив язиком губи.Зараз ви підете по своїх класах. Уроки почнуться за розкладом. Однак до кінця навчання з класів ніхто не вийде. Винятокзвісно, вбиральня. Ті, хто ітиме туди, матиме шанс зайти до мене чи до свого класного керівника і назвати імя чи імена порушників, або самому зізнатися. Того, хто наважиться на цей вчинок, ніхто з вас не знатиме. Це теж наше рішення, і воно полегшить щире зізнання. Покарають лише винних.
Теж хитро, подумав Юрко. Мало кому припече. Доведеться підозрювати зрадника в кожному, кому захочеться вийти з класу до туалету. А в підсумку всі почнуть підозрювати всіх.
Якщо ж до кінця навчального дня нам це допоможе ніхто з вас, ми будемо змушені тримати вас у класі доти, доки не дізнаємось імені порушника. Ваших батьків буде попереджено. Подібні дізнання і взагалі, такі дії, передбачені статутом Першої зразкової. Всі ви знаєте: ми практикуємо старі традиції. Вони не завжди добрі. Алетак у нас заведено.
Отак, подумав Юрко, непросто буде, ох, непросто.
Тут допомога приходить звідти, звідки її не чекали
Подальша дійсність виявилася гіршою, ніж він припустив.
Гімназистів повернули до класів, і уроки того дня давалися дуже важко. Вчителі трималися напружено, і хоч ніхто й словом не обмовився про те, що трапилось, але всі все розуміли.
Та найгірше було, коли комусь кортіло вийти. Такого проводжали, мов справжнього зрадника, і це не перебільшення: щойно настала Юркова черга проситися за малим, відчув на потилиці колючі погляди десятків пар очей.
Проте коли вийшов і повернувся Стороженко, не дивлячись пі на кого, все лишилося, як було. Пролунав останній дзвоник, ззовні почулося тупотіння багатьох ніг, невдовзі усі молодші розбіглися. їхній клас лишився за своїми партами. Всі сиділи рівно, склавши руки перед собою. Знали: Андронакі вирішив іти на принцип, лишивши після уроків усі середні та старші класи. І дівчат, і хлопців.
Підозрювалися всі.
Починалося найгірше.
Лунку тишу порушила насуплена пані Блоховська. Класна керівничка стала у проході, обмацала кожного поглядом. Потім щільно причинила двері і пройшлася перед класом. Дуже нервувала і не приховувала цього.
Ви підвели мене,мовила Блоха.І свою гімназію. Впертою грою в мовчанку ви покриваєте порушників і занурюєте всіх у ще більшу ганьбу. Даю годину, щоб той з вас, хто має совість і сміливість, вийшов до дошки і зізнався.
З цими словами пані Блоховська вмостилася на стільці, розкрила якусь англійську книжку і вдала, що занурилася в читання.
Година спливлацвинтарній тиші. Гучно ляснувши книжкою об край столу, класна керівничка підвелася. Сказала першому, хто трапив на очі:
Встань, будь ласка.
З-за парти повільно підвівся Коля Моховий. Жестом підкликавши його до себе, Блоха виклала на стіл стосик чистого паперу.
Роздай кожному,звеліла вона.Не підписуйтесь. Напишіть імя хоча б одного з тих, хто винен чи бодай знає винних. Якщо, звісно, знаєте. Якщо не знаєте, так і напишіть: не знаю. Даю ще такий шанс завершити усе це, розійтися і зберегти обличчя. У вас пятнадцять хвилин.
Блоха показала свій годинник, постукавши по циферблату. Постояла хвильку обличчям до класу, і відвернулася, зчепивши пальці за спиною.
Моховий слухняно роздав аркуші паперу. Час знову потягнувся повільними краплями. Юрко був серед тих, хто майже не думав: відразу вивів «не знаю», перечитав по буквах і поніс записку до столу. Зіткнувся зі Стороженком, той підходив з протилежного боку. Поклавши свою записку, відсмикнув руку, ніби папірець був гарячий. Схрестився поглядом із Юрком, і тут же відвів його, зародивши в того погані передчуття. Закортіло схопити Глібів папірчик і, не читаючи, розірвати. Чи проковтнути, все одно Блоха не побачить. Та хлопець стримався і повернувся на своє місце.
Відведений час збіг. Блоховська підійшла, згребла клаптики в одну купу. Почала перебирати по одному. З кожним наступним прочитаним хмурніла дедалі більше. Десь на середині стиснула пальцями одну записку, виставила перед собою.
Оцехто писав?і коли у відповідь залягла традиційна мовчанка мовила не сердито, а радшесумно:Вам це все жарти? Забавки? А мені не смішно! Якщо виводили друковані літери, думаєте, я не вирахую почерку? Клоуни!
Я вам цього не забуду: «Це зробив директор Андронакі»!
Цілоденне нервове напруження далося взнаки. Клас вибухнув реготом, а Блоха демонстративно розірвала провокаційну записку навпіл, потімще раз, а дрібні клаптики розкидала довкола себе. Далі несподіванок не трапилось: іншого, крім «не знаю», ніхто не нашкрябав. Згрібши записки і викинувши їх у сміттєвий кошик, Блоховська вийшла з класу, хряснувши за собою дверима.
Так спливла ще година.
А потім їх знову запросили до актової зали.
Цього разу директор виглядав уже не так войовничо. Він наче постарішав на очах, тримався якось приречено. Гімназисти, які ставилися до нього непогано, таким ще його не бачили, хоч всяке за останні роки траплялося.
Я прошу вас подумати востаннє,заговорив директор без передмов, тихо й твердо.Бо це вже переходить усякі межі. Ніколи не думав, що доведеться займатися такими принизливими для всіх нас справами. Колектив, ми всі, ваші вчителі, наче перетворилися на якусь детективну агенцію. Добре, що в нас небагато класів. Та все одно не вдалося встановити, хто вчора лишився після уроків і міг зайти в компютерний клас. Ми теж не змогли дізнатися, хто й для чого приніс до школи порцелянову фігурку. З неї нема практичної користі, а ви всілюди сучасні і практичні. Тож я вирішив припинити розслідування. Але ви мусите зрозуміти, що так я цього всього не залишу.
У відповідьтиша. Провів рукою по обличчю, витираючи щось невидиме простому оку.
І раптом заявив таке, від чого в Юрка перехопило подих. Він не чекав подібного зізнання. Та й ніхто не чекав.
Знаєте, а я пишаюся вами. Всіма й кожним. Протягом дня жоден із вас не намагався потай переконати вчителів у своїй невинуватості. Ніхто не спробував утекти. Не знайшлося того, хто показав би на товариша, щоб усе це припинити. Ми провели не найкращий день. Маємо клопіт і мусимо рятувати репутацію перед закордонними товаришами. Проте ви врятували Першу Зразкову від внутрішньої ганьби. Серед вас є порушники. Впевненийте, що сталося, вчинено незумисне. Так, того, хто це зробив, виключать без права повернення. Даруйте, але наші правила ви знаєте і всі з ними згодні. Ми називаємо вас дітьми, проте ви достатньо дорослі, щоб не розуміти наслідків. Проте серед вас нема зрадників. У наш час це дуже важливо,Андронакі перевів подих.Ви вільні. Розходитеся. Хай сьогоднішній урок більше ні для кого не повториться.
Щур міг накотити,вичавив Лев.
Не накотив.
Але міг. Злякався.
Кого?
Замість відповіді Голіцин простяг Юркові складений удвоє аркуш.
Він знайшов це у себе в зошиті. Питав, чиї фокуси. Пообіцяв наступного разу не мовчати. Але цього разу хай так. Все одно злякався.
Та кого?!
Запитуючи, Юрко тим часом розгортав папірець.
І відразу все зрозумів.
Точнішезовсім перестав будь-що розуміти, окрім причини, чому Стороженко виявив не властиву йому солідарність. Бо прочитав:
Підпису не було. Відбиток унизу.
Чорна Рука.
Бачив таке раніше?запитав Голіцин.
Ну так... Чув,Юрко вирішив не посвячувати нащадка дворян у свої приватні справи.Стороженко точно сам тобі це віддав?
Можеш у нього спитати,пирхнув Левко, беручи записку й ховаючи її в кишеню.Я так само чув про погрози Чорної Руки. А бач, виходить, за нас вона.
Він,машинально поправив Юрко.
Чомувін?Голіцин глянув підозріло.Щось-таки знаєш?
Підкласти цю записку й підкидати інші може лише той, хто поруч. У нашому класі чи десь тут, у гімназії. Дівчата взагалі сьогодні трималися окремо, кучкувалися. Переймалися більше за нас.
Левко подумав, ствердно кивнув.
Отож,Юрко з виглядом того, хто все на світі знає, тицьнув пальцем у стелю.Ким би він не був, ти правий: без втручання Чорної Руки сьогодні Стороженко міг не витримати. Йому вилетіти з Першої зразкової не можна, бо це для його батьків справа ого якого престижу. Бог його розбере, що він за один.
ХтоЩур?
Та забудь про нього вже! Я про Чорну Руку! Тих лякає, тих рятує,Юрко зітхнув, аж тепер відчувши, як вимотав його цей довгий день, один із найважчих на його памяті.Слухай, давай по хатах.
Голіцин плеснув товариша на прощання по плечу, але, зробивши кілька кроків, розвернувся і спитав:
Слухай, ти годинника в мене купувати не передумав?
Комущо, зітхнув Юрко. Швидко ж попустило гендляра. Але питання важливе, бо ж гроші збереглися, Чорній Руці не дісталися.
Побачимо. Подумаю до кінця тижня,пообіцяв він, і Лев аж тепер, нарешті, пішов.
Потупцявши ще трохи, подався до виходу і Юрко, покинувши гімназію одним з останніх.
Батьки не чекали на нього на шкільному подвірї, і це гімназистові дуже сподобалось. Ще бракувало, аби на татові, а тим пачена мамині допити довелося все детально пояснювати. До того ж Юркові самому ще не все було ясно. До втручання Чорної Рукитак, але післясуцільна загадка.
Міркуючи так, він проминув Володимирський собор і Ботанічний сад. Згадав, як хрестився вчора, просячи порятунку й підтримки. Хай там як, але отримав. Посунувши далі, Юрко знову занурився в думки і не помітив, як дійшов до свого двору.
їхні вікна світилися.
А перед ним маячив двірник Григорович в оранжевому жилеті, старій бейсболці і з мітлою. Чого це він так пізно вибрався, зазвичай по обіді двірницька братія вже не працює, зранку все робить.
Може, аварія яка, воду перекривають чи ще там що...
Юрко привітався, бо завжди вітався з двірником.
Де тебе оце чорти носять!почулося у відповідь.
І лише тепер гімназист звернув увагу: двірник був нижчий, ніж завжди, і трохи грубший.
З четвертої тебе тут пильную. Ти ж десь у такий час свого бульдога вигулюєш. Кость Григорович усе мені розповів,промовив відставний міліціонер Назар Шпиг.
Тут Шпиг згодує подвиг столітньої давнини і пояснює, чому треба терміново шукати Чорну Руку
Дивуватися Юрко сьогодні теж утомився. Тому відповів так, ніби вони розпрощалися не тиждень, а лише пару годин тому:
А де сам двірник? Ви його той, арештували?
На чорта він мені здався,відмахнувся Шпиг, тримаючи мітлу, наче вартовий рушницю.Хоч він іноді й підказує квартирним злодюжкам, де, коли й кого не буде вдома... Хай із ним поліція розбирається.
Чекайте,стрепенувся Юрко.Наш двірник... той самий... ну... наводчик, про яких пишуть у детективних повістях?
- Еге.
І він може нацькувати злодіїв на нашу квартиру? Чи наших сусідів? Ви так спокійно про це кажете?
Е-е,Шпиг похитав головою.Григорович не попадається, бо знає правилоніколи не гидити там, де живеш або де твоя територія. Ваш дім та околиці, за які відповідає його мітла, в безпеці. Але він чудово знає сусідні двори й тамтешніх мешканців. За потреби направляє злодіїв туди. А сюди, навпаки, нікого не підпускає і на гарматний постріл. Ваш двірник вас береже.
Та ну його з такими оберегами!
А кримінальна поліція Григоровича не чіпатиме ще довго. Він агент, розумієш?
Секретний?
Можна й так сказати. Я його з часів своєї служби знаю. Сидить Кость Григорович у барі, тут, недалечко, цмулить пиво з солоними горішками і править теревені. Я йому видав гроші, а взамін позичив одяг. Один чорт, у сутінках не впізнають. А люди на двірників та іншу подібну публіку майже ніколи не озираються.
Ви тут, виходить, на мене чекали? Навіть цілий план розробили? Для чого?
Поговорити хотів.
Тут Юрка трохи запізніло наздогнали підозри.
А як ви мене взагалі знайшли? Здається, адреси своєї я вам не називав.
Шпиг зітхнувтак роблять вчителі, коли до учнів уперто не доходить проста наука.
Ти забув, хто я? Колишній опер карного розшуку. Чинний приватний детектив. Прізвище твоє знаю. Де вчишсятеж. З моїм досвідом знайти твою адресураз плюнути. Чому замаскувався й у засідці стою? Уявидзвоню, відчиняє твоя мама. А я їйдоброго дня, ось шукаю вбивцю-крадія. Можна поговорити з вашим сином, пані Турянице?
Юрко, уявивши мамину реакцію, згідливо проказав:
О, так, я не подумав. Голова сьогодні вже не варить.
Та бачу,кивнув Шпиг. - Тим паче, час такий пізній, що тримати тебе тут довше вже непристойно. Але поговорити нам треба, Івановичу. І чим швидше, тим краще. Без тебе мені зараз блимає гаплик. І не лише мені.
Гімназист відчув, як його тілом пробіг легенький електричний розряд.
Без мене?
Так. Ти можеш допомогти мені в розслідуванні. Я шукаю того, хто зарізав Зозулю. Я мушу його знайти!
Відставний поліцейський чиркнув себе ребром долоні по горлу.
А мені що треба робити?
Додому йди. Завтра чекатиму в Ботанічному саду, теж під вечір, коли пса виведеш. Прогуляємося трошки, буде більше часу, все розкажу й покажу на пальцях. Зможеш?
Спробую,непевно відповів Юрко, і тут- таки виправився:Буду! Буду, пане Шпиг!
Тодідо завтра.
Детектив ступив кілька кроків убікі розчинився в темряві. Як йому, зовні незграбному, вдавалося бути таким вправним, Юрко не розумів. Вирішив: усе ж Назар Шпигсправжній детектив. Такий, як Шерлок Холмс. Навіть кращий, бо свій, київський, український. Всіма навичками володіє. Тож нема чому дивуватися.
Удома уже всі все знали. Тато глянув на сина поверх окулярів, запитав суворо:
Сподіваюсь, ти не брав участі у тій акції?
Юрко похитав головою. Інженер Туряниця хотів ще щось додати, але втрутилася мама. Обхопила сина за плечі, дорікнула чоловікові:
Дитина голодна цілий день, а ти причепився. Ясно, що він там і поруч не стояв!.. А твого друга я сама вигуляла,усміхнулася вона до Юрка.
З кімнати виткнувся плаский писок Джентльмена, він дружньо гавкнув, підбіг і тицьнувся носом у ногу. Юрко повечеряв, зовсім не смакуючи, і завалився спати.
Наступний день промайнув так, ніби напередодні нічого не було. Під вечір, як домовлялися, Юрко з Джентльменом уже прогулювалися біля огорожі Ботанічного саду. Відставний поліцейський не запізнився, простяг гімназистові руку, наче дорослому, і кивнув перед собою.
Пройдімося до парку Шевченка. Там зараз ліхтарі засвітять.
Як скажете,знизав плечима хлопець.Паркто й парк.
Бульдогові тим більше було все одно, і невеличка компанія неквапом подибала бульваром угору. Шпиг витяг цигарки, закурив і зиркнув на Юрка.
Не проти?
Навіть якщо заперечу, ви ж курити не кинете.
Не кину,згодився Шпиг.Так мені думається краще.
Гадаючи, що говорять про нього, Джентльмен повернув коротку шию і гавкнув.
То розповідайте вже нарешті!забракло терпцю Юркові.
Дещо ти вже знаєш,почав Шпиг, випускаючи сизий дим у жовтневі сутінки.Злодій Ділка Зозуля підбив приятельку Ілону допомогти йому обікрасти стару акторку Галину Добрянську.
Так, памятаю. В неї вкрали цінну брошку. Зона в Зозулиного вбивці.
Дурня,відрізав детектив.Дурня й брехня.
Юрко труснув головою.
Щобрехня?
Жодних брошок ніхто не крав. Я брехав, ті двоє чудово це знали. Але підігравали. Про брошку заявила сама обікрадена. Її в неї ніколи не було. Тобто колись була. Не в неїу її матері. Вона ще дівчинкою у зайнятому німцями Києві обміняла її на продукти й ліки, рятуючись від голоду. Справжня втрата Добряиської значно цінніша за якусь цяцьку. Я б тебе не втягував у сумнівні справи, якби вчора вранці не заарештували Олеся Добрянського.
Родич?
Правнук.
Детектив сіпнув краєчок вуса, ніби підбадьорюючи себе до чогось, на що ніяк не може зважитись, тоді зітхнув:
Добре. Ти мусиш почути все. Інакше діла в нас не вийде. Той Стрельцов, якого ти чув, але не бачив, сам звелів Зозулі обікрасти стару акторку,сказаві тут же виправився.Вломилися в її помешкання за наказом Стрельцова. Він звелів прокрутити таку комбінацію, щоб замовника не знайшли, і щоб слід у разі чого обірвався на Зозулі, звичайному собі київському злодійчукові. Його цікавили не коштовності. Добрянська зберігала щоденник свого старшого брата, Олеся. На його честь називали всіх хлопчиків у родині.
А чим він був знаменитий?
Чув про бій під Крутами, про подвиг наших юнаків у бою з московитами?
Так, ми це вивчали, - кивнув Юрко.Київські гімназисти і студенти дали перший бій московським більшовикам.
Кажучи це, Юрко зупинився. Пес теж завмер, присів, ніби розуміючи важливість моменту. Відставний міліціонер поплескав Юрка по плечу.
Ну, бачу, правильно вас виховують. Тільки, Івановичу, ти мені зараз наче урок відповідаєш. Ти це знаєш, але
Розумію!образився той.Ще й як розумію!
Тоді далі піде легше. Ти ж, мабуть, знаєш, що під Кругами з тисячами ворогів билися кілька сотень молодих хлопців, та не всі вони були гімназисти й студенти. Там стояла військова молодіжна залога. Тому оборону вдалося тримати кілька годин, до ранніх січневих сутінків. І втрати московитів виявилися серйознішими, ніж вони сподівалися. І справді, як ти й кажеш, там було чимало гімназистів. Вояки майже твого віку, може, трошки старші. їх рвалося у бій набагато більше, але батьки ловили деяких утікачів на вокзалі в останній момент. Однак проворніші таки проникли у вагони. Серед тих підлітків був і Олесь Добрянський, тодіучень Другої київської гімназії.
Він загинув?
Не під Крутами. Інакше як би він залишив після себе унікальний щоденник? Пані Галина розповіла: брат описує, як усе почалося, пише про свої почуття і відчуття. Скаржиться на старших, які не давали йому прорватися на самий перед. Називає всі прізвища, які знав і про які потім дізнався. Словом, безцінні свідчення очевидця й учасника того легендарного бою. Загинув Олесь через двадцять років, у радянському концтаборі. Добряиська усе життя переховувала його записи, навіть нині не всякому готова показати. Її можна зрозуміти. Та ось тепер щоденник знадобився саме як доказ участі гімназиста Добрянського у бою під Крутами. Тепер же в Києві вулиці з комуністичними назвами перейменовують на українські, чув?
Аякже!
Олесь, правнук пані Галини, теж пішов воювати за Україну, як і той, на чию честь він був названий. Вже другий рік на Донбасі, був поранений, лежав у госпіталі. Це він подав ідею назвати вулицю іменем юного гімназиста. Але ти ж знаєш, який шалений цьому опір від колишніх комуняк. Про подвиг Добрянського майже невідомо, противники почали вимагати доказів. Тут і про щоденник згадали, придався. Ось чому його викрали.
Стрельцов працює на ворогів?
Він і сам добрячий ворог, хоч і маскується. Папі Галина не хотіла здіймати великий скандал, бо правнук переконав: так вона точно втратить родинну реліквію. Правий він, не правийнемає тепер значення. Вийшли вони на мене, щоб я приватно усе це розкрутив. Гроші давали, але я насвариввідчепилися. Ось тоді почалося найгірше.
Вбили Зозулю?
І це теж, людська смерть завжди трагедія. Тим більшенагла. Та найгірше, Івановичу, коли звинувачують невинну людину. Та ще й воїна. Такого, як Добрянський. Українського героя, нащадка героя.
То Олеся підозрюють в убивстві Зозулі?нарешті допяв Юрко.
Поліції відомо: правнук шукав крадія,Шпиг загнув пальця.3 моєю допомогою він Дізнався, хто це. Загнув другого.При Зозулі Щоденника не знайшли,третій палець.Чому не відразу віддав здобич Стрельцову,загнув четвертий.Нарешті,детектив покрутив пятим, великим пальцем,Мені передали вісточку з тюрми від Олеся. Його випустять, якщо віддасть реліквію і дозволить її знищити.
Але ж у нього її нема!
Тоді родина героя-гімиазиста має відмовитися від перейменування на його честь,розвів руками відставний міліціонер.Олеся заручником тримають.
У Юрка Туряниці голова йшла обертом.
Незвично було гімназистові чути подібне. Виявляється, не лише на Донбасі йде битва, глибокий тил теж воює, і не завжди перемагає.
Якийсь час чоловік і хлопчик йшли мовчки. Проходячи повз смітник, Шпиг поклав туди недопалок, розправив вуса, смикнув себе за край лівого.
Отакі справи, Івановичу. Щось хочеш спитати?
Звісно, гімназист хотів.
Наважився.
Вибачте, а ви... ви точно-точно знаєте, що Олесь не вбивав Зозулю?
Мої знання нікому не потрібні. Слухати їх ніхто не буде. Але є одна особа, ладна це довести.
Як саме?
Назвати того, хто справді вбив Яшку Зозулю. Напевне та особа і щоденник у себе тримає. Для чогопоки не ясно, розберуся. Допомогти може одна людина, яка бачила вбивцю. Чи, принаймні, була на місці, коли злочин скоїли.
Та хто це, чорт забирай!
Юрко, сам того не бажаючи, перейняв Шпагову манеру встромляти всюди «чорта».
Чорна Рука,пояснив відставний міліціонер, витягаючи з коробки нову цигарку.
- Хто?!
А ось ти й мусиш мені зясувати, хто себе так називає. Чорна Рука чекав на тебе, Івановичу. Місце призначив сам. Але раніше туди прийшов Зозуля зі своїм супутником. Утекти Чорна Рука не міг. Ти ж і сам трохи побув у його шкурі згодом, бачивнема куди тікати, тільки себе викажеш. Тому Чорна Рука - свідок злочину. Він єдиний, хто може довести невинуватість Олеся Добрянського. Тобі треба ту Чорну Руку якнайшвидше знайти.
Тут гімназист ділиться підозрами з бульдогом
Легко сказатизнайти Чорну Руку.
До цього вечора Юрко Туряниця не уявляв себе на місці Шерлока Холмса чи його французького колеги, теж знаменитого детектива Лекока та інших славетних борців із злочинцями, про яких писали книжки з продовженням і знімали фільми. У снах Юрко часто бачив себе з револьвером на даху високого будинку, з якого треба перестрибнути на інший дах, щоб жахливий убивця не втік від справедливої кари. Добігаючи до краю, Юрко щоразу засинав, так і не вирішивши, стрибне чи ні. І осьнесподівана нагода залізти у шкуру детектива. Не думав хлопець, що ось так раптово все станеться, не готувався.
Але нема куди діватися. Взявсяроби.
Єдине, чого бракувало Юркові зараз,вдячного партнера. Такий є в кожного уславленого детектива. З ним гострий на розум детектив завжди радиться й ділиться підозрами, обговорює й обмірковує вже зроблене і планує наступні кроки. Хоча зазвичай такий напарник здебільшого лише слухач. На ньому проникливий нишпорка відточує власне вміння, тренує інтелект, і здається на його тлі ще мудрішим, ніж насправді.
Шпиг для такої ролі не годився. Маму з татом Юрко як помічників не розглядав. Тож лишався бульдог. До нього можна говорити скільки завгодно. Проговорювати вголос думки, і при цьому не вислуховувати контраргументи: цього Юрко, як усякий детектив, навіть початківець, терпіти не збирався.
Тому, повечерявши, він побажав усім на добраніч, зачинився з Джентльменом у своїй кімнатці і вмостився навпроти пса в старому кріслі- гойдалці. Воно перекочувало сюди з татового кабінету ще на початку року. Юрко опирався до останнього, бо й справді було тісно. Але зараз воно виявилося дуже доречним. Звівши брови як справжній мислитель, гімназист звернувся до бульдога: