Нам треба вирішити, з чого починати.
Пес сів на задні лапи і пирхнув. Юрко сприйняв це за згоду і повів далі:
Той, хто називає себе Чорною Рукою,насправді один з учнів восьмого класу. Навітьнашого класу. Інших я б відкинув. Ти згоден?
Бульдог махнув головою.
Спробую пояснити,терпляче мовив Юрко.Залякувати інших і вимагати з них гроші, бо інакше батьки та вчителі дізнаються про їхні грішки, здатен хто завгодно. Було б не дивно, якби таке практикував хтось із старших класів. Але!гойднувшись у кріслі й нахиливши його вперед, Юрко націлив вказівного пальця на Джентльмена.Усі попередні погрози Чорної Руки стосувалися лише тих, хто вчиться у нашому класі. Розповіли вони про це не публічно, а пошепки, один одному. Уяви собі, якщо таку записку показати всьому класу! Чорна Рука цього й домагається. Думаєш, його шукати почнуть? Ні! Стануть озиратися один на одного, підозрювати, боятися. Отут він і розгуляється зі своїми записками. Підігравати Чорній Руці в такий спосіб у нас ніхто не хоче. Скажеш, неправильно?
Бульдог кивнув.
А я тобі скажунавпаки, все дуже правильно! Наші люди швидше будуть тихенько боятися й поширювати погані чутки, аніж дружно і вголос заговорять про те, що їх лякає. Я ж і сам такий, тому й знаю. Чого дивишся? Хочеш сказати, що в інших класах так само думають і поводяться, тож Чорна Рука не конче один з наших?
Бульдог легенько клацнув зубами і схилив голову набік.
Теж припускаю,погодився Юрко.Я теж би так думав, якби не вчорашня пригода з запискою, яку підкинули Стороженкові. Від нього вимагали не грошей, а мовчання. Отже, той, хто написав записку, знав, про що саме має мовчати Стороженко. Також Чорна Рука, хоч би ким він виявився, чудово розуміє: наш товариш схильний до зради. Не ловили, але підозри є. І це значно звужує коло, хіба ні?
Пес висолопив язика, облизнувся. Юрко, подавшись назад, знову легенько розгойдав крісло. Заклав ногу на ногу, промовив:
Скидається на те, що Чорною Рукою може бути один із трьох: я,він тицьнув себе в груди,Голіцин або Мартишок. Ти мене підозрюєш?
Бульдог кумедно закрутив короткою шиєю.
Правильно. Це не я. Голіцин, Мартинюк? Але ж Левко сам показав мені записку, яку йому тицьнув Стороженко! Хочеш сказати, він сам її написав і все це розіграв? Для чого? Я більш, ніж певен: якби щура не налякали, він не витримав би вчорашнього тиску. Гаразд, учора Чорна Рука зробив ніби добру справу. Навіщо? Яка йому з того вигода, якщо всі інші рази видурював з товаришів гроші? Навряд чи вінблагородний розбійник.
Джентльмен, якому вже обридло сидіти, вмостився на пузі і витягся на килимку.
Ось і я кажу: вигода. Його інтересгроші, ми вже домовилися з тобою,Юрко знову нахилився ближче до пса.Або відсутність грошей. Ніколи не думав про це? Отож!гімназист багатозначно покивав пальцем.Ми тут недавно почали вивчати таку річ, як докази від супротивного. Що це означає, знаєш? Поясню дуже просто, як сам зрозумів. Скажімо, нам треба довести факт, який нам самим здається неможливим. Тоді ми беремо інший факт, який зумисне йому суперечить. Легко доводимо: ось цього точно не може бути. А чому? Бо припущення, яке ми вважаємо неймовірним, насправді єдино правильне! О, завернув! Як тобі?
Пес тявкнув. Підбадьорений, Юрко заговорив цілком упевнено.
Як думаєш, наш Стороженко може бути Чорною Рукою? Не квапся. Я так само думавні. Але дивись,за прикладом Шпига гімназист загнув великий палець.Він забобонний, бо вважає, що йому не щастить. Для чогось же того бовдура китайського хотів собі купити. Вважає себе обділеним, злий на весь світ,поруч загнувся вказівний.Його мало хто любить. Чорна Рука вимагав викуп за мовчання лише в тих, хто може його дати. Стороженконе може,прихилився третій палець, середній.Він має
досвід пхати носа в чужі справи. Рознюхати все про всіх для ньогораз плюнути. Тому й знає, кого чим лякати,притиснувся до долоні безіменний палець.У Стороженкаборги. Він їх спершу робить, потімвіддає, щоб наробити нових. Де бере гроші? Нарешті,Юрко долучив мізинця, стиснувши увесь кулак,за мовчання Голіцин списав йому борг. А написавши записку самому собі, Стороженко відвів будь-яку підозру. Ще й викрутився, виставив Чорну Руку в наших очах ледь не героєм. Насправді Стороженко не ризикував зраджувати отак, у всіх на очах. Його б швидко вирахували. Тож дотерпів разом з усіма, гуртом воно легше. І вже потім явив себе жертвою погроз. Власних,
Юрко струснув кулаком.
Ось він де в мене, щуряка! Тепер треба придумати, як спіймати на гарячому. Витягну його з нори, паскудника. Він нам усе розкаже, що бачив і чого не бачив.
Пес пробурчав щось обнадійливе, потому примружив очі.
А незабаром заснув і Юрко, втішений власним тріумфом. Розгадав загадку Чорної Руки. Неабиякий горішок виявився.
Але розгризли.
Тут зовсім невчасно з'являється б'ютифул бой
Тим часом настала неділя. Дали словотреба тримати, а домовленостівиконувати. А отже, зібрався Юрко в парк Шевченка вигулювати собаку разом із Лізою та її сухорлявою, мов чорноморська вобла, бонною.
Телефоном батьки все підтвердили й узгодили, і Юрко, котрий чув розмову краєм вуха, переконався: тато не дуже радо спілкується з Раєвським. Мамі вже було відомо про ту родину, тож вона, перейнявшись настроями чоловіка, теж спілкувалася з Лізиною матусею сухо. Хоч, на Юркову думку, та жінка цього не заслуговувала. Видалася йому симпатичною, тихою, що виконувала волю голови сімейства. Ще й не виказала, спіймавши його за підслуховуванням, а підіграла.
Жовтень був у самому розпалі. На короткий час повернулося сонце, холодний вітер не грався сухим жовтим листям, що мяко сипалося з дерев. Вийшовши з дому при параді, як належить чемному хлопчикові з пристойної родини, Юрко дійшов до початку Ботанічного саду і розстебнув куртку. Збив на потилицю кепку і гордо крокував вулицею, випнувши груди і тримаючи край повідка.
Джентльмен дріботів слухняно, ні на кого не озирався, лиш раз підбіг до рогу, щоб задерти лапу. Та щойно зайшли на паркову алею, і бульдог уздрів перед собою Лізу, яка нетерпляче тупцяла при вході, пса наче підмінили. Дзявкнувши, він рвонувся, натягуючи повідок, і з несподіванки Юрко ледь не втратив рівновагу. Щоб не заорати носом, був змушений побігти підтюпцем, і дуже швидко захекався. Так, сопучи й витираючи рукавом не знати звідки виниклу вологу під носом, розхристаний гімназист постав перед дівчинкою.
Ліза не звертала на Юрка жодної уваги, присівши біля бульдога й дозволяючи тому себе облизувати. При цьому гімназистці дивним, незрозумілим хлопцеві чином вдалося не розтріпатися, зберігшії одяг у тому вигляді, в якому її випустили з дому. На ній були чобітки з невеличким каблуком, з-під синього вовняного пальта визирав край довгої, майже до кісточок, темно-зеленої сукні. Руки закривали тоненькі рукавички, а волосся, легенько завите, прикривала плетена шапочка.
Зате сухоребра Марта Ернестівна, схожа на велику тичку, затягнену в довгий сірий плащ, своєю увагою Юрка не оминула. Вона виросла
за Лізиною спиною, мов тінь серед білого дня, міцніше стиснула правицею закриту парасолю, глянула спершу на підопічну, потімна гімназиста, і вирішила, з кого почати.
Фу, молодий чоловіче,проскрипіла вона,Фу. Як ви можете в такому вигляді приходити на побачення з панною!
А в нас не побачення!поспіхом відрізав Юрко.
Ви мене дуже погано почули,каркнула Марта Ернестівна у відповідь, ще міцніше стиснувши парасольку.У слово «побачення» я не вклала непристойного змісту.
А хіба воно може мати непристойний зміст?щиро здивувався гімназист.
Ви навчіться спершу користуватися носовичком,зауважила бонна, трохи піднісши голос.І застебніть верхній одягви перебуваєте у громадському місці.
Ще не вирішивши, як на це реагувати, Юрко просто пустив край повідка, відступив на два кроки і засунув руки в кишені. Витримав погляд Марти Ернестівни, глянув на парасольку. Чомусь подумав: напевне ця дама з тих, хто носить її з собою хоч восени, хоч у літню спеку. Бо хто- зна, раптом таки піде дощвід природи можна чекати будь-якої погоди. Нарешті неквапом, демонстративно й виклично водночас, почав один за одним застібати гудзики знизу вгору.
Кивнувши з відчуттям виконаного обовязку, бонна переключилася на вихованку.
Фу, Ліззі,каркнула.Ви дозволяєте цій тварині, що бігала по брудній землі своїми лапами, мастити ваше чисте пальто. А дозволяти лизати власне лицевзагалі проти правил гігієни.
Юрко чекав, що дівчина заперечить або хоча б спробує сказати щось нейтральне у відповідь. Але Ліза випросталася, хоч і не відсторонила від себе Джентльмена, відступила трохи далі і запитала:
Ми можемо трохи погуляти в парку?
Вам дозволили,це прозвучало наче дівчину обдарували неабиякою милістю.Але нагадаюне більше години. Мій лікар заборонив мені довго перебувати на вулиці в таку вологу погоду. І я повинна вас бачити,проскрипіла вона. А тоді, мовби обдумуючи щось важливе, додала:
Обох вас бачити. Всіх.
Ліза нарешті повернулася до бонни спиною рушила за бульдогом, який уже потрюхикав до
дерев. Там вигулював таксу огрядний вусатий пан з люлькою в зубах, тож Джентльмен знайшов собі нову компанію. Повідок тягся за ним, і Юрко, наздогнавши пса, відчепив його, змотав і запхав у кишеню.
Якийсь час гімназист і гімназистка стояли поруч і мовчали, дивлячись у різні боки. Юрко встиг зрозуміти для себе: не така вже ця Ліза й погана. То її просто мучить оця сухоребра мегера. Довго так тривати не могло. Копнувши жовте листя носаком черевика, він мовив, не дивлячись на Лізу:
Оця твоя... ну... справді така хвора?
Вона не моя,кинула дівчина, теж дивлячись у інший бік, але враз повернулася й заговорила, бо, видно, накипіло:Але то не її лікар! То наш сімейний лікар, друг нашої родини! Університетський товариш мого тата! Він Марту навмисне залікує, мамі пообіцяв! Він їй колись проносне виписав, щоб живіт не болів! Ось!
Це друг пана Раєвського так робить?здивувався Юрко.
Лікартовариштата,повторила Ліза.
Хіба...
Ні,відрізала вона і глянула через плече на бонну, котра без жодної причини куталася в комір пальта.Раєвський мені не рідний.
Вітчим?
Ліза кивнула і знову не втрималась:
Вітчими теж бувають рідними. Ну, або якподружка, Аня Борщевська, то новий чоловік її мами дуже класний. Нікому не дорікає. Навпаки, товаришують усі з усіма. Хоча мама мене переконує, що Раєвський хороший. Але постійно зайнятий державними справами. А мій тато загинув два роки тому.
На Донбасі?
Так, але він не воював. Він лікар, волонтер. Їхній автобус підірвався на міні. Памятаю, як він їхав тоді і прощався. їхав не вперше, то я вже й звикла, і не думала поганого. Взяв на руки і міцно- міцно обійняв. Через два дні прийшов до нас його товариш, сірий увесь. Мама відразу все зрозуміла, щойно його побачила.
Ліза зітхнула, глянувши на пса, який загрався з чужою таксою.
Потім ми дуже довго жили бідно. Мама давала уроки англійської, та все одно ледь зводила кінці з кінцями. Звідки й коли зявився Раєвський, зараз уже й не згадаю. Таке враження, ніби він завжди був. Я чула, як мама пізніше комусь казала по телефону: він, мовляв, забезпечить дитину. Тобто мене. Ніби я хотіла, щоб мене забезпечували... Ну, перебралися влітку до нього з квартиру, ти там був.
Юрко, переваривши почуте, вже зовсім іншими очима дивився на Лізу. Не ображався навіть, що пса свого шукала. Звісно, був один друг, і того Раєвський викинув. І топідло, тихо, підступно. Викручується тепер, а міг же сказати: так, Лізо, це я звелів твого бульдога забрати подалі.
А оця мегера?він обережно тицьнув пальцем у бік бонни.
Його родичка. Хвалилася, що ніколи не була заміжня, бо від чоловіків лише зло і хамство. Раєвський вирішив, що вона поганого не навчить.
Марта Ернестівна, ніби відчуваючи, що говорять про неї, підозріло зиркнула у їхній бік.
Награвшись із таксою, Джентльмен подріботів до дівчини, тицьнувся пласким писком у її черевик.
Юрко хотів ще щось запитати, навіть рота вже відкрив, але тут над вухом ззаду гаркнуло:
Здоров, Туряниця! Гуляєш?
З несподіванки гімназист аж відсахнувся. Поруч не знати звідки вигулькнув Лев Голіцин. Швидко згадав Юрко: він же десь тут поряд мешкає, міг просто так бігти через парк у своїх справах, вгледіти знайомого і привітатися. Проте вони хоч і вчилися в одному класі, ніколи особливо не товаришували. Хіба події цього тижня трохи зблизили їх, але то вже ситуація така. Не збирався Юрко брататися з Голіциним тільки через те, що мали спільну халепу.
І наступної миті зрозумів, чому той не пробіг повз нього, а конче вирішив привітатися, адже Голіцин, уже не звертаючи на нього уваги, розправляв плечі і поправляв чуба, рисуюючись перед Лізою.
Здається, я бачив тебе в нашій гімназії. Ти з сусіднього класу. Давно пора познайомитись.
Дівчина запитально глянула на Юрка.
Біля невеличкої компанії виросла пильна бонна. Змірявши нову особу з голови до пят, запитала грізно:
Ви хто, юначе? Що вам потрібно від дівчини?
Голіцин спершу приклав розчепірену правицю до грудей, накривши місце, де серце, а потім широко перехрестився.
Ось вам хрест, нічого! Нема в мене лихих намірів! Бачустоїть знайомий із гарною дівчиною, яку я десь уже бачив. Набрався сміливості, познайомився.
Це не сміливість, а нахабство, молодий чоловіче!відкарбувала Марта Ернестівна.
Левові щоки запалали.
Голіциии ніколи не були нахабами!заявив він.Усі чоловіки з нашого давнього роду завжди вирізнялися сміливістю! Саме тому наш рід завжди цінували!Його лице пашіло так, що аж змокріло.
Видобувши з кишені застебнутої куртки акуратно складену хустинку, Левко старанно витер краплі поту. Бонна тим часом примружилась, щоб уважніше його роздивитися.
Ви сказалиГоліцин? Ви нащадок тих самих Голіциних, юначе?
Так!гордо й дзвінко заявив той, ще більше випнувши груди.
Ліззі!вигукнула бонна.Яке несподіване, яке раптове знайомство! Нащадок дворянського роду! Дивись, який бьютіфул бой! Ось яка компанія нам потрібна! Добірне товариство! Я неодмінно скажу панові Раєвському!
Юрко мовчки сопів. Ніби відчуваючищось не те діється. Бульдог перебіг до нього, примостився поруч і випустив слину. Голіцин же, відчувши себе повним господарем становища, ступив до Лізи ближче.
То познайомимось? ЯЛев Голіцин!
Лизавета,сухо відповіла дівчинка.Лизавета Осадча.
Фу, Ліззі!втрутилася бонна.Ви маєте прізвище Раєвська!
Голіцин вирішив не стишувати обертів. Скільки Юрко його знав, Лев завжди тонко й точно оцінював ситуацію, у яку втрапляв. Повернувшись лицем до бонни, він театрально клацнув каблуками.
Ви дозволите запросити вашу вихованку на Покровський ярмарок? Там буде дуже багато цікавого. Розпродаж модних речей, наприклад, можна все купити за півціни...
Тепер нічого не встигла сказати на це боннаїї випередила Ліза.
Ви, мабуть, не чули, Марто Ернестівно,сказала дівчинка, дивлячись просто на Юрка.Але мене туди вже запросив ось цей молодий чоловік, Юрій Туряниця. Тільки не на розпродаж барахла. Нині Покровадень війська, буде концерт, співатимуть наші воїни.
Так, запросив,вирвалося в Юрка машинально.
Зараз на Лева дивилося дві пари очей. Ні, триДжентльмен теж повернув у його бік голову, і дивився не кліпаючи.
Обличчя Голіцина з розпашілого, червоного, враз стало багряним. Потім до цього кольору домішався сіруватий.
Нічого,вичавив він із себе. - Тоді якось іншим разом.
А Ліза вже повернулася до бонни, проказала, ніби й нічого не сталося:
Півгодини вже минуло. Вам же не можна довго бути на свіжому повітрі.І вже потім підкреслено ввічливо звернулася до Юрка:
Дуже дякую за цікаву прогулянку. До наступної зустрічі.
Вона нахилилася, аби попрощатися з собакою.
На спадкового дворянина Лева Голіцина вже ніхто не звертав уваги.
То я пішов,ляпнув він, ніби це зараз когось цікавило.Справи, справи.
До завтра,сказав Юрко.
Думавне потисне Лев його простягнену руку. Помилився: той стиснув, навіть сильніше, ніж треба.
Лев і Ліза з бонною розійшлися в різні боки. Надягаючи на бульдога повідок, Юрко повторив уголос почуте від бонни:
«Beautiful Boy».
Лізина церберка назвала Голіцина чудовим хлопцем.
Тут гімназист ставить пастку і сідає в засідку
Зволікати з пошуком того, хто нарік себе Чорного Рукою, Юрко не збирався.
Він чудово розумів: кожен наступний день за ґратами стає для Олеся Добрянського ще небезпечнішим. Гімназист багато читав і чув про те, як мафія організовує вбивства невинних людей у камерах, аби потім списати на них усі гріхи і змусити поліцію припинити розшук реальних злочинців. А враховуючи, що українському воїнові оголошено особисту війну, зганьбити добре імя нащадка одного з наймолодших героїв Крут для таких, як Стрельцоввершина бажань і кінцева мета.
Щоб зловити Чорну Руку, слід мати добре продуманий план. Юрко прокручував у голові різні варіанти, навіть коли йшов на недільну прогулянку з Джентльменом і Лізою. Невеличка пригода трохи його відволікла, але йдучи назад додому, він знову перейнявся своїми думами. Лиш коли завернув ліворуч, на свою вулицю, рушивши повз огорожу Ботанічного саду, зиркнув на багато разів бачені дереваі аж тут його осяяло.
Юрко стишив ходу, потім зовсім спинився. Не розуміючи причини, бульдог подибав далі, вулицею вниз, сіпнувши повідок, тож гімназистові довелося намотати його на руку, притримавши чотирилапого друга.
Пес гавкнув, а Юрко стукнув себе по лобі кулакомчасто так робив, коли бився над шкільним завданням, а рішення виявлялося простішим, ніж він думав.
Бо садові зарості підказали єдино правильний спосіб виманити Чорну Руку з нори.
Для цього треба тільки написати записку, підкинути Стороженкові, а далінабратися терпіння й чекати.
Розумієш,сказав Юрко увечері бульдогові, проводячи з ним уже традиційну нараду,люди завжди бояться незрозумілого. А ми з тобою додали два і два і вирахували, що під Чорну Руку може рядитися тільки Стороженко. Еге ж?
Пес прогарчавтак він підтверджував правоту хазяїна.
Молодець,гімназист поплескав Джентльмена по загривку.Як, по-твоєму, Чорна Рука буде реагувати, якщо знайде в себе записку з погрозами за підписом Чорної Руки? Одна справа,
коли сам собі її підкидаєш, аби зняти всякі підозри. І зовсім інша, коли хтось починає таку саму гру, підкидаючи записку тобі. Що може подумати Стороженко?
Пес гойднув головою.
Не знаєш? А я тобі зараз поясню,Юрко зручніше вмостився на ліжку.Варіант перший. Щуряка вирішить, що його викрито, і почнеться шантаж. Допускати цього не можна, бо забагато вже товаришів постраждало. Зберуться разом, натовчуть пику. Тому Стороженко прибіжить на вказане місце, аби побачити, хто вивів його на чисту воду, і спробує домовитись. Може таке бути?
Джентльмен висолопив язика, облизнувся.
Добре, другий варіант. Про Чорну Руку вже йде поганий поголос. Та все ж його бояться, і підстави для страхів є. Тому наш щурисько може подумати: хтось і собі захотів побути Чорною Рукою. Бо чорт розбере, у кого вистачило нахабства перейняти його методи. Але в такому разі Стороженко тим більше прибіжить на місце зустрічі, аби глянути, хто ж такий нахабний, відбирає його злочинний хліб. Як тобі?
Бульдог зручно вмостився на пузі і витяг перед собою коротенькі лапки.
А третього варіанту тут не дано.
З цими словами гімназист махнув рукою собаці, бажаючи в такий спосіб доброї ночі, повернувся на бік і за кілька хвилин уже спав із почуттям виконаного обовязку. Записку від імені Чорної Руки написав зранку, точно скопіювавши почерк із тієї, яку мав у себе. Вимагав принести триста гривень. Інакше Андронакі дізнається, що це саме Стороженко розгатив лиховісний монітор. Така провокація має спрацювати неодмінно.
Призначив і місце: роздягальня біля спортзалу. Нічого підозрілого, гімназійна баскетбольна команда саме тепер готувалася до давно заявленого товариського матчу з «тридцятками». Юрко призначив час, коли команда буде в залі. Тож випадкова зустріч у роздягальні виключається.
Єдине, за чим шкодував,не можна взяти з собою Джентльмена. Пес у разі чого не дасть викритому Стороженку втекти. Нічого не поробиш, доведеться в критичній ситуації покластися на власні сили. Перед виходом з дому трохи повагався, але потай таки прихопив із кухні столовий ніж. Не гострий, та все ж якась подоба зброї, щоб хоч налякати якщо що.
Вловивши зручний момент, Юрко підсунув записку підозрюваному, а потім цілий день не зводив з нього очей. Не зміг простежити момент, коли Гліб її знайшов, заковтнувши наживку.
Зате потім, ловлячи Стороженка поглядом, переконався: подіяло. Бо той до кінця всіх уроків був ні в сих, ні в тих. Постійно озирався, ніби небезпека була за спиною, втягав голову в плечі, коли хтось його гукав, і навіть отримав погану оцінку з географії, не змігши показати на карті Південну Америку. Хоча жодного іншого континента на цій карті не було.
На тренування не пішов. Збрехавнога болить. Сидів у залі, дивився, як інші восьмикласники стукають мячем і тренуються вціляти в кошик. Вибравши зручний момент, ковзнув у двері роздягалки.
Порожньо.
Зайшов у нішу за шафу біля стіни. Заховатися від сторонніх очей тут цілком можливо. З першого разу не помітять, матиме кілька секунд фори. Вперся плечем, мацнув ножика в кишені.
Зачаївся.
З того моменту час потягсячерепаха швидше повзе. Скільки чекав, не визначив. Рух попереду, збоку алеї, почув зненацька.
Здригнувся.
Та наступної миті напружився, зосередився, приготувався.
Почулися обережні кроки. Рипнули двері. Хтось зайшов.
Набрав Юрко повітря в легені, видихнув, зробив крок з-за шафи.
Перед ним стояла довготелеса постать.
Знайома.
Мартишок. Стьопа Шпала.
У спортивній формі.
Несподівана зява трохи збентежила і його. Навіть стиснув свої знамениті на всю гімназію кулаки. Розгледівши Юрка, повільно опустив уже занесену для удару правицю.
Ти чого тут? запитав здивовано.Від кого ховаєшся?
А ти... чого?видушив із себе Юрко, витягти руку з кишені.
Граємо, сам знаєш.
Хіба вже закінчили?
Ну, я вийшов на хвилинку. Там зараз стратегію розробляють. «Тридцятки»шпана, але грають сильно.
Без тебе розробляють? Ти ж ударна сила!
Тобі яке діло!Степан почав дратуватися.Сам заховався в дірку, наче щось намислив. Я маю право в сортир вийти чи не маю?
Сказавши так, Мартишок демонстративно пройшов до туалету, хряпнув дверима. Лишався там неймовірно довготак, принаймні, здалося Юркові. Якщо зараз зайде той, на кого він чекає,
Шпала виявиться зайвим. Або зірве засідкуабо все зіпсує. Бо доведеться вводити його в курс справи, а Стьопа просто так не відступить. Має до Чорної Руки власний рахунок.
Нарешті Мартинюк закінчив усі свої справи в туалеті, вийшов, підтягнувши спортивні труси, і пішов геть, наспівуючи під ніс щось войовниче, і навіть не глянув у Юрків бік.
Не встиг Юрко перевести подих, як, розминувшись зі Шпалою, до роздягальні зайшов Голіцин.
Ось кого Юрко не сподівався побачити. Завжди байдужий до спорту, а тутна тобі, явлення. На відміну від цибатого Мартинюка, цей не здивувався, угледівши Туряницю. Лиш зупинився, ніби чекав зустрічі, поцікавився:
Ти чого не там?
Ногу підвернув,ляпнув Юрко.
Погано,мовив Лев байдуже.Слухай, може, прогуляєшся? Думав, що всі в залі, і призначив тут зустріч.
Комерція? Ніяк не награєшся?
Вгадав. Тільки для мене це не гра. В роздягалці,він вишкірився,нема дорогих моніторів. Псувати нічого. А ти що тут загубив?
Наші стратегію розробляють проти «тридцяток»,знайшовся Юрко.Сьогодні не граю, потім буду. Мушу все знати.
Так на полі треба бути!
Чорт, ну в сортир я зайшов! Чого причепився!сказав гімназист у манері Мартинюка.
Сходив?
Тобі яке діло!
Раптом у кишені Голіцина писнулоприйшло повідомлення на телефон. Прочитавши, Лев невдоволено скривився.
Перенесли місце зустрічі. Не виходить у нього,він сплюнув на підлогу, розтер носаком черевика.До речі, тобі ще треба? Як узагалі наші справи?
Якінаші?
Годинник ще потрібен?
Ніби Юркові думки прочитав.
Викуплю, не журися.
Гляди, бо покупця я вже надибав,мовив Лев і подався геть, втративши інтерес до Юрка.
Той же повернувся назад, до своєї засідки. Вже починав сумніватися в успіху. Саме тоді, коли не треба, кругом починають нипати сторонні особи. Носить же їх усіх нечистий...
Юрко примостився за шафою. Знову налаштувався чекати.
Невдовзі знову почувся руххтось знову зайшов. Судячи з кроківдуже обережно, скрадається.
А далі події побігли стрімко, наче винагороджуючи Юрка за терпіння. Бо озвався Стороженків голос:
Гей, хто там, у дірці! Виходь, я тут!
Юрко ступив крок ліворуч. Опинився навпроти того, кого чекав і нарешті дочекався.
Здоров,процідив крізь зуби, й не знати, для чого, додав багато разів читану в книжечках про пригоди знаменитих детективів переможну фразу:Все, маски зірвано!
Стороженко вкляк, нахилив голову, нагадавши старого ганчіряного клоуна.
Карти на стіл!мовив Юрко, аби ще більше підсилити ефект.
Отже, це ти,з вуст викритого злочинця це прозвучало якось дуже несподівано, навіть ображено.
А ти кого хотів побачити?Юрко насупився так грізно, як міг, і ступив до Стороженка ближче.Тепер я все знаю. І ти мені все розкажеш!
Гліб позадкував.
Тю. Які маски? Які карти? Де ти тут стола бачиш? Що тобі розказати? Ось, подавися!
Стороженко поліз у кишеню.
Юрко теж сягнув, поспіхом висмикнувши звідти свого столового ножа.
Але Гліб витягнув руку одночасно з ним.
Подавися, чорна душа!
Пальці стискали три пожмаканих папірці.
Три купюри по сто гривень. Він приніс, що вимагали у підкинутій записці.
Тут Чорна Рука знову погрожує
Настала Юркова черга вклякнути.
Усього чекав, але не такого повороту. Перевівши погляд із папірців на Стороженка й назад, він обережно запитав, знаючи, якою буде відповідь:
Ти для чого мені гроші тицяєш?
Аби вони тобі щастя не принесли!відрубав Гліб.Чорна Рука, Чорна Рука! Руки в тебе, бачу, білі. Душа чорна.
Ти це вже казав.
І ще раз повторю! Стільки, скільки треба буде! Гад! Останнє з людей витрушуєш!
Від обурення Юркові забракло повітря. Сильнішим за Гліба він не був, навпакитой усе ж вивчав східні єдиноборства. Але міцнішим, спритнішим відчував себе точнобаскетбол як не як. Стрімко кинувся в атаку, проте Стороженко відскочив, не випускаючи грошей з пальців.
Ах ти ж...
Та бойовий дух кудись зник. Бо Юрко остаточно зрозумів свою поразку. І від махання кулаками нічого не зміниться, легше не стане. Видихнувши, засунув ножика, що був тепер геть недоречний, навіть кумедний, і коротко сказав:
Заховай свої гривні. Не потрібні вони мені. Двічі просити не довелося. Стороженко запхав гроші назад, потім запитав глухо:
Це ти граєшся, Турянице? Перевіряєш мене?
Можна й так сказати,кивнув Юрко.Ти приніс сюди гроші, бо злякався погроз Чорної Руки?
А ти б не злякався!
Заспокойся, я теж зловився на його гачок.
Чекай... То Чорна Рукане ти?
І не ти,визнав Юрко.Я б на твоєму місці вчинив так само. Власне, я вже був на твоєму місці.
Нічого не розумію.
Я теж. Все набагато простіше, ніж я припускав. Не врахував, що, отримавши записку з погрозами й вимогами від Чорної Руки, кожен після останніх подій злякається погроз і виконає вимоги.
Це мої останні гроші,бовкнув Гліб.По дрібці збирав, потім обміняв на крупні купюри. Мені батьки не так багато дають. Ще й на собі економлю.
Знайома історія,кивнув Юрко, вирішивши при цьому не додавати: він, на відміну від Стороженка, на різні дурниці не витрачається.
Навіть соромно стало, що звав його щурякою.
Може, він і є таким, за суттю своєю, але саме зараз товариша стало шкода.
Давай усе з самого початку,сказав Юрко.Ти отримав дві записки за підписом Чорної Руки. Одну, сьогодні, підклав тобі я. А ранішехто?
Не знаю.
А коли й де це сталося, теж не знаєш?
У класі.
Точно? Добре подумай.
Та я й без тебе увесь час про це думаю!
Отже, зробив подумки висновок Юрко, коло підозрюваних не змінилося. Брати на замітку доведеться всіх, хто вчиться з ними в одному класі.