Хіба нашої з тобою справи це якось стосується?
Навряд. Але хіба не треба нічого робити, коли людину неправдиво звинувачують?
- Треба, - легко погодився Шпиг. - 3 того, що ти мені зараз розповів, роблю висновок: Медвідько в своєму репертуарі. Легко й швидко умовив батьків хлопця все проковтнути в обмін на те, що криміналу нікому не треба. Як кажуть, фірмовий стиль. Тільки...
- Що?
Шпиг за звичкою смикнув себе за вус.
Ти Линевичу отак просто повірив?
Пане Шпиг, я ніколи нічим незаконним не займався. Проте коли треба щось заховатия ховаю. Оті наркотики в таблетках, знайдені в Антоновій сумці, лежали, за його словами, майже на виду. В боковій кишеньці, яка до всього ще й не була застебнута.
Гм,сищик потер підборіддя.Ну, припустімо, ти правий. Наркотики підкинули. Для чого? Тим пачеу вашій Першій зразковій. Якщо цим займатися серйозно, з упаковки знімають відбитки пальців та порівнюють із такими самими відбитками підозрюваного. Не збіглосяє питання. Ось тільки, Івановичу, не відкидай і того, що теоретично, ось суто в теорії, Линевич мав змогу якось ту упаковку протерти. Хустинкою чи серветкою вологою.
Якщо був готовий попастисятак,кивнув гімназист.Але ніхто не готовий до такого. І про що говорити, коли жодних відбитків ніхто в Антона не брав! Доказів його непричетності не шукали.
Слухай, мені зараз тільки цього бракувало,скривився Шпиг.Тут не знаєш, куди й коли Пожежа запустить свого Вогняного Змія. Старі будинки горять, мов свічки. А ти мені про історію, з якої десятикласник вийшов, відбувшись легким переляком.
Не таким уже й легким.
Могло бути й гірше.
Тому й замяли всебо ніхто гірше не хотів!
От ти впертий, Івановичу!сищик тупнув ногою.Чого від мене хочеш? Не знаю я, хто може наркотики в вашу зразкову гімназію проносити. Раптом там ціла зграя? Хочеш, пообіцяющойно розкручу це, спробую твоєму новому знайомому допомогти?
Юрко роздратовано повів плечима.
Хай хоч так... Аби час не йшов, слід не холонув...
Наш слід так само холоне,зауважив Шпиг.Забудь поки про інше. Маємо зараз один достеменний факт: сліди спільника палія Павука ведуть у ваш зразковий навчальний заклад. Та ще й з цією історією з наркотиками гімназія справді виглядає не аж такою зразковою, але то інша тема. Значка на руках у тебе нема. Кандидатів у підозрюванітеж. Мій висновок, він же порада,видихни, зроби паузу. Сподіватися слід на те, що свій руйнівний процес палій не зупинить. Тож незабаром так чи інакше проявиться.
Чекаємо з моря погоди?
Не зовсім,Шпиг потер потилицю. Я тут активно займаюся міським криміналом. Через свої звязки, як розумієш, приватні. Піду довшим, але, гадаю, вірнішим шляхомтаки знайдеться хтось, кому відомий наш Павук. Не роби різких рухів, іноді чекати корисно.
Замість відповіді Юрко свиснув.
Джентльмен нагодився відразу, потерся об хазяйську ногу. Зрозумівши все, бо не вперше, подріботів уперед, додому. Гімназист і сищик рушили за ним, поки йшлимовчали, не мали один для одного слів.
Біля двору попрощалисятак само мовчки.
Розділ девятнадцятийТут гімназист не втрачає надії виманити Павука зі сховку
Тільки Юрко Туряниця чекати не збирався.
Виклав, як завжди перед сном, свій новий план бульдогові. Джентльмен звично пострибав, схвально рикнувцього схвалення гімназистові вистачило. Аби закріпити ідею остаточно, ще пару годин полазив Інтернетом, і вклався спати вперше за останній час упевнено.
План вийшов простий.
А Юрко вірив у здійсненність саме нескладних задумів. Тому на великій перерві сам знайшов Нещерета. Привітався і, поки головний футболіст гімназії в своїй манері не послав його подалі, запитав:
Є хвилинка? Треба порадитись.
Я тебе знаю?поцікавився Вона, тут же клацнув пальцями.Стоп, знаю! Ти вчора товкся біля того довгого, Шпали. Дружок твій?
Ми з одного класу. Тільки Шпала ні до чого.
Ну, кажи.
Цю розмову Юрко продумав ще перед сном, і протягом дня подумки шліфував її. Тож говорив упевнено, мов цвях забивав:
Це ж твій батько Павло Нещерет? Веде шоу по телевізору про різні там проблеми.
- Країна знає героїв, - підморгнув Вова. - Мене звати Володимир Павлович, угадав.
Я не дивлюсь, але мої люблять,зараз Юрко відчайдушно брехав, його батьки останнім часом узагалі перестали дивитися телевізор. А оце недавно мій тато питає, чи не син популярного ведучого з нами вчиться.
Хіба я з тобою вчуся?
В одній гімназії,Юрко свідомо кривив душею, аби Нещерет відчув свою зверхність і став поблажливішим.Коротше, є одна тема. Мій старий,він ніколи не називав так свого батька, та знав, що саме на таке Вова поведеться,хоче просунути одну важливу історію. Щоб говорили. Але сам офіційно, напряму звертатися не може, бо він зацікавлений.
Та ясно. Зацікавлені особице погано,поважно кивнув Вова.
Ну, він шукає неофіційних шляхів,далі Юрко ступив на тонкий лід.Є один будинок, старий. Аварійний, можна сказати. Його хочуть знести й побудувати там щось велике, страшне й скляне.
І що? Так зараз роблять.
- А ще зараз такі будинки горять. Чув?
Щось там говорили в новинах. Тільки мені яке діло?
Тобі - жодного. А мій старий боїться, що той будинок теж згорить. Чи просто зруйнують, без різниці. Якось би привернути увагу. Знаєш, сказати щось про важливість збереження історичного обличчя Києва...
Нещерет скинув брови.
Глянь, а ти красиво стелиш. Я так не вмію.
То батько мій так каже. Я повторюю,Юрко далі брехав.
Хай сам і виступить десь. В Інтернеті напише. В соцмережах.
Хто його послухає? Один із десятка небайдужих, на чиї слова плювати. Твій старийавторитет.
Нічого від нього не залежить.
Не скажи. Мій кажетреба всюди стукати.
Вова зітхнув. Та з його вигляду Юрко зрозумівпідлестив, потішив самолюбство. Все ж була користь від хибного сліду з Діаною. Аби не стежив за нею й не був викритим, не зявився б у його полі зору Нещерет. Те, що в них там любовний трикутниксамі розберуться. Але вчора гімназист випадково зіставив журналіста, чиє прізвище на слуху, і капітана їхньої футбольної команди. Менше хвилини знадобилося, аби встановити, хто чий тато і хто кому син.
О'кей, поговорю,кивнув Вова.Нічого не обіцяю. Його може не зацікавити, своїх тем повно.
Та ясно. Але ти все одно підкинь. Ось, я тут дещо видрукував.
У кишені піджака вже був приготований аркуш. Вчора Юрко звів до потрібного мінімуму знайдені в Інтернеті відомості про старий флігель в глибині одного з дворів на вулиці Гоголівській. Там сто років тому жив Архип Проценко. Лікар, який на свій страх та ризик лікував киян, коли місто накрила епідемія грипу, й лікував доволі успішно.
Поки більшовики не розстріляли. За відмову лікувати червоного комісара.
Якщо все вийде, Стрельцов це неодмінно почує. І зрозумієколи вже пішло в люди, про будівлю на Гоголівській багато говоритимуть. Гляди й захищати почнуть, берегтимуть. Цього він допустити не може, бо меті його суперечить.
Коли такповинен прискорити події.
Нацькувати Пожежу на той будинок.
Затягувати не буде. А отже, Вогняний Змій може зявитися там і поглинути все найближчим часом. Потрібно буде тільки вчасно засісти в засідці.
Розділ двадцятийТут гімназист дізнається, що не лише виграв, але й загрався
А все пішло навіть швидше й краще, ніж Юрко собі думав.
Вже ввечері тато зазирнув до нього в кімнату, що не часто траплялося. Побачив, що син не за компютером, а сумлінно читає. Зиркнув на бульдога, який мирно сопів у кутку на своєму килимку. Потім зайшов, причинив за собою двері.
Ти в мене молоток. Руку на пульсі тримаєш. Угадав.
Яка рука, який пульс, ти про що?гімназист відклав книжку.
Наша розмова. Старі будинки горять. Забув?
Та ні...
Ти точно щось знав. Або чуйка в тебе.
Тату, я тебе не розумію.
Я сам мало, що розумію,признався Іван Туряниця, потерши перенісся.Але того тижня ти цікавився згорілим будинком Яковенка на Златоустівській. Ясно, ти в мене хлопчина не байдужий до таких тем. Аж я загорівся, почав після
нашої розмови ставити потрібні запитання різним дуже важливим персонам. А півгодини тому раз, Нещерет Павло, такий журналіст популярний, з доброго дива накатав блог. Треба, каже, врахувати всі помилки і захистити від знищення історичний будинок. Тут поруч, на Гоголівській вулиці. Я навіть бачив його кілька разів.
Приємний щем охопив Юрка зсередини. Аби лиш батько цього не помітив. Бо він проникливий, здогадається, що синок тут якось замішаний.
Це якась корисна справа?запитав обережно.
Хвиля пішла. І ти її відчув. Можна сказати, передбачив.
Скажеш таке...
Ну, мені приємно думати, що мій син небайдужий.
Я й небайдужий.
Тому й радію за тебе,батько підморгнув.Щоб ти знав, сам по собі той допис Нещерета ще нічого не означає й ні на кого особливо не впливає. Та вінсеред лідерів думок, його цитують. Тому блог про потребу рятувати будинок на Гоголівській, у якому жив забутий український герой, уже поширило два десятки людей. І далі буде. Бо з цього до ранку новину зроблять. А там, дивись, і міська влада прочухається. Ще й мер Кличко дасть потрібні розпорядження. Все правильно йде, ось про що кажу.
Юрко кивнув у відповідь, і, поки шукав слова, тато махнув «на добраніч», пішов, щільно причинивши за собою двері. Гімназист же не втримався - миттю ввімкнув компютер, пірнув у Інтернет.
Є!
Працює, все-таки працює! Розрахунок точний, батько Вовн Нещерета чомусь послухав сина. Зважив усе, зрозумівможна виїхати на хвилі, якщо вчасно осідлати. Хай він марнославний, може, й не вірить у те, що сам пише. Проте зараз Юрка це переймало найменше.
Вранці у школі перетнувся з Вовою, подякував. Той поблажливо відмахнувся, даючи зрозуміти: коли справа хороша, він ще й не таке може. Говорити їм більше не було про що, тож Юрко змусив себе повернутися до навчання. Нехай пружина мишоловки накрутиться ще тугіше. Він уже зробив, що міг, тільки невеличкий штрих лишився.
Але гімназист уявити не міг, наскільки сильно хитнув маятник.
Уже перед останнім уроком, викладаючи на парту підручник з історії, раптом побачив у сумці складений учетверо папірець. Коли виходив на перерву лише десять хвилин тому, його там не було. Сумку теж закривав на замоквін завжди так робив.
О, знайшов? - почулося позаду. - То я засунув.
Це запитав Коля Моховий - так говорив, ніби нічого не сталося.
Ти? Звідки взяв?
Отут валялося, - сусіда по парті показав пальцем під ноги.Бач, написанодля Туряниці.
Покрутив Юрко аркуш. Справді, його прізвище було виведено з одного боку великими друкованими літерами. Він уже бачив таке, коли отримував погрози від Чорної Руки. Навмисне покручені букви, спеціально спотворений почерк.
Ти в мою сумку поліз,буркнув.
Звиняйте, дядьку,Моховий блазнювато розвів руками.Думав, важливе щось впало. Ще наступить хто чи потягне. Не бійся, нічого я в тебе не вкрав.
Ну тебе,тут Юркові справді стало соромно.Дякую, що потурбувався. Просто погодься: отак приходиш із перервиа в твоїх речах порпалися.
Та не порпався я!спалахнув Коля.І не читав, що то таке. Я чужих листів не читаю! Записок теж!
На них почали озиратися, і Юрко примирливо простягнув руку:
Слухай, правда, давай уже мир. Ти допоміг, справжній друг.
Глянувши спідлоба, Коля, який не вмів довго тримати зло, легенько плеснув товариша по розкритій долоні своєю пятірнею.
Хоч важливе щось?
Не знаю.
Повернувшись до Мохового боком, Юрко розгорнув аркуш.
Такі самі друковані літери. Олівцем виписані, сірим.
«ДІМ. ГОГОЛІВСЬКА. НІЧ. СЬОГОДНІ. ДОГРАВСЯ»
Запашіли щоки. Ковзнувши на Колю й перехопивши його цікавий погляд, Юрко демонстративно акуратно склав послання. Провів по зігнутих краях, заховав папірець у кишеню.
Дівчатка бавляться,пояснив коротко.
А, вони то вміють!Моховий кивнув із розумінням.Мені теж підкидали різні цидулки. То граються так. Шпалі взагалі написали: ти, мовляв, подобаєшся Ольці з паралельного класу. Він весь такий важний зробився. Пішов до неї, а вона обламала. Потім обоє шукали, кому б тирки за це дати. Фіг там знайшли.
Я не ведуся на таке, - процідив Юрко.
Тут зайшла історичка, й на цьому вони тему вичерпали.
Все одно урок минув, мов у тумані. Хоча зазвичай такий предмет як історія Юрка цікавив, іноді навіть дуже сильно, з усієї сили робив вигляд, що слухає вчительку. Та в голові роїлося зовсім інше.
Той, кого він прозвав Зміємтут, у гімназії.
Не просто тутвін уже якимось чином вирахував Юрка. Зрозумів його інтерес. Тому й пише: догрався. Про що говорити: записку-поперед- ження підкинули саме йому. Не знати, як занесли в його клас. Навіть написана вона, аби тільки він зрозумів її зміст.
Прикро визнавати, та Назар Захарович Шпиг виявився правим на сто, нінавіть на всі двісті відсотків. Просив без самодіяльності. Мало не заклинав не висовуватися, лягти на дно, сидіти тихо. Але гімназист не послухався. Ось тепер маєніби правильно чинив, розбурхав невидимого ворога, змусив його діяти активніше.
І тим самим виказав себе остаточно.
Одного не зрозумів лише: цією запискою йому погрожують чи все ж попереджають, вказують місце наступного підпалу.
Доведеться зізнаватися сишику.
Каятися.
Хоча...
Коли продзвенів останній на сьогодні дзвоник і всі з гамором почали збиратися додому, Юрко трохи заспокоївся. Йому вдалося знайти вихід. Доведеться знову викручуватися. Проте не всякий бреше, хто іншому не всю правду каже.
Певну правду краще дійсно не знати.
Розділ двадцять першийТут пан Шпиг погоджується потрапити в пастку
- Так руки чухаються по шиї тобі надавати.
Чого ж від вас ще чекати!
Глянь, ще й огризається!
Шпиг чекав, як домовилися телефоном, біля входу в Ботанічний сад. Прочитав підкинуте послання, вислухав Юркову чи то доповідь, чи, радше, сповідь. Чим довше гімназист говорив, тим більше сищик похмурнів.
А чого ви! Я ж усе за вас зробив!
Чорта лисого! Наробив, мов кіт на глині!
Зате ми знаємо, де й коли знову зявиться Павук!
Цить!гримнув Назар Шпиг, нервово сіпнувши себе за вус.Нічого ми не знаємо напевне! Тільки те, що ти засвітив усе можливе й неможливе! Це,він потрусив запискою перед Юрковим носом,може бути звичайною провокацією. Ти головою думай.
Чим я, по-вашому, все це придумав?
Іншим місцем,буркнув сищик.
Тут ви вже неправду кажете. Зло бере, що не ви до всього додумалися.
Шпиг зміряв Юрка поглядом. Хоч він був невисоким, та все одно поки дозволяв собі дивитися на хлопця з висоти власного зросту.
Зараз слухай і думай,заговорив неквапом.Ми далі не знаємо, хто з вашої гімназії є спільником Павука. Головнене розуміємо, чому. Зате точно відомо: Павук виконує накази Стрельцова. Той платить гроші. А Стрельцов, нагадаю, тебе впізнав та розкусив. І, що дуже важливо, він не дурний. Легко повязав тебе зі мною. Як саме ти підставився зараз, чому записку підкинули саме тобі й до того ж написалидогрався,хіба чорти знають. Але май на увазі: за всім стоїть Стрельцов. І він давно хоче дістатися до мене.
Хочете сказатизаписка й попередження можуть бути пасткою? Саме для вас?
Не лише,зітхнув сищик.Найгірше, я в цю пастку все одно полізу. Бо мене, Івановичу, все дуже дивує.
Тобто?
Оте слово. Догрався. Тебе ніби попереджаютьполіз не в свою справу, заробив проблем. І водночас вказують час та місце, куди зявиться Павук. Аби не те попередження, я б інакше розцінив. Більше на пастку схоже. Вжив би заходів. А так... Ніби заманюють і водночас попереджають: ми, мовляв, усе про тебе знаємо. Тому не ходи нікуди, сиди вдома. Згоден?
Юрко почухав потилицю.
- Не думав над цим, пане Шпиг. Воно справді отак виглядає. Двояко.
Дволико, я б сказав. Ніби той Змій грає водночас і проти нас, і на нашому боці. Розібратися треба.
Щось думаєте робити?
Попередженийзначить озброєний,настрій у сищика поволі поліпшувався.Я прогуляюся на Гоголівську сьогодні вночі. Побачимо, хто що кому приготував. І якщо не там спалахнезначить зі мною серйозно граються.
З нами,поправив гімназист машинально.
Ну, з нами,визнав Шпиг.Якщо нічого там не буде і я даремно промерзну, теж стане ясно: надурили, тільки гра інакша. Тонша, я б сказав. А ось якщо туди зявиться наш палій без особливих прикмет, тоді я тебе вітаю, Івановичу. Бо означатиме це не що інше, як згода Змія з гімназії грати на нашому боці. Чому такпотім розберемося. Поки головнеінформацію реалізувати.