Тобто?
Не втримався відставний міліціонердав гімназистові легенького щигля. Той не встиг забрати голову. Зовсім не боляче, але все одно образився.
Вам робити нічого? Слабшого знайшли?
Не дмися,прогудів сищик.То в нас, у розшуку, та й загалом у поліції, так говорять. Професійний жаргон, якщо хочеш.
Реалізовуйте,зітхнув Юрко.
Кажу ждоведеться. Інакше далі не просунемося. Зараз перед нами, як у тій казці, три стежини. Праворуч підешконя втратиш. Ліворучсам загинеш. А прямохтозна, може, й знайдеш, що треба.
Поговорили ще трохи й розійшлися.
Але казками Юрка Туряницю вже не нагодуєш.
Ще до розмови зі Шпигом мав готовий план, про який не збирався говорити сищику. Все одно не дозволить, не прийме, ще й нашкодить. Чудово знав, як той реагуватиме на записку. Тому прикинувся, що нарешті послухався, визнав усі помилки й відійшов убік, давши старшому простір для дій.
Насправді гімназист не збирався йому заважати. Тим пачевтручатися, крутитися під ногами тощо. Він лише вирішив теж пробратися на Гоголівську сьогодні вночі. Заховатися неподалік і на власні очі побачити, що ж там буде від-буватися. Навіть якщо правильною виявиться версія - нічого не буде, - Юрко теж мав знати.
Та все-таки його штовхав у нічну подорож інший намір.
Зрозумів це, коли Назар Шпиг припустив ймовірну пастку. Саме на нього, не на гімназиста. Дотепер в Юркову голову нічого подібного не приходило. Та зараз чітко і ясно зрозумів: а правда! Коли вже йде така велика й давня гра, вороги можуть використати його, аби заманити в мишоловку сищика.
Юрко сказав собі: має бути поруч.
Ніхто, навіть Шпиг, не запідозрить, що гімназист вибереться серед ночі. Не дарма ж його назвали таємною зброєю. Вгледить небезпекузавжди зможе подати сигнал, гукнути на допомогу, зарадити чимось.
Але для того треба зробити те, чого не робив ніколи досі,вночі втекти з дому, аби ніхто не почув.
І повернутися назад так само непомітно.
Розділ двадцять другийТут гімназист таємно тікає з дому й опиняється в скрутному становищі
Сон не йшов.
За інших обставин Юрко б цим переймався. Та зараз радів, бо ламав собі голову, як прокинутися вчасно, не накручуючи будильника на телефоні. Щоправда, до останнього не знав, коли цевчасно. Помізкував, додумався: після півночі, не раніше. Багато читав і навіть чув про те, що всі злочинні задуми лиходії воліють втілювати, коли все довкола міцно снить. Доведено й не раз: припадає цей час десь від третьої до четвертої години ночі.
Гімназист запланував свій таємний похід після першої.
Вперше в житті Юрко вклався спати вдягненим: джинси, шкарпетки, светр. Трохи пригрівся під ковдрою, бо опалення в Києві в кінці жовтня ще й не думали вмикати. Не вважав себе мерзляком, та все ж тепло розслабило, огорнуло й трохи приспало. Напруга змушувала раз по раз здригатися, виринати з дрімоти, дивитися на годинник й знову занурюватися в тривожний хисткий сон.
Нарешті час настав.
Відкинувши ковдру, Юрко тихенько спустив ноги з ліжка.
Першою перешкодою був, як не дивно, Джентльмен. Бульдог любив поспати, але завжди прокидався від найменшого поруху. Потім, щоправда, засинав знову, переконавшись, що все добре й ніхто нікому нічим не загрожує. Та саме зараз гімназист не хотів, аби пес побачив його. Неодмінно подибає слідом, подумаєгуляти. Доведеться переконувати собаку лишатися, це забере час і, що гірше, розбуркає батьків.
Ніколи власна маленька кімната не видавалася Юркові такою довжелезною.
Перетворився на тінь, рухався не півкрокаминавіть чвертькроками. Двері могли рипнути в найменш слушний момент. Стиснувши ручку й тягнучи її на себе, затамував подих. Сіпнув обережно, мовби брав тендітну крихку посудину з тонкого вразливого кришталю.
Обійшлося.
Сам собі не повірив, прослизнувши у щілину, яку утворив, не прочиняючи двері до кінця. Ковзнув тихим вужем, так само легенько потягнув на себе, тепер щільно зачиняючи. Щойно вдалосявидихнув полегшено й так голосно, що перелякався й навіть присів: ну, як хтось із батьків зараз сполохнеться.
У помешканні панували сон і тиша.
Далі гімназист мусив навпомацки взуватися. Черевики приготував ще з вечора, прилаштував окремо. Щоб не підсвічувати, вмостився на підлозі, притулився до стіни спиною. Зашнурував, міцно затягнув. Нечутно, вгору по стінці, підвівся. Випростався, знайшов куртку на вішаку. Вдягнув, натягнув шапку. Мобільник поклав у кишеню.
Лишилися вхідні двері.
Подвійні.
Обидві половинки зачинені.
Повертаючи ключ у замку внутрішніх дверей, готувався до гіршогозараз як клацне! Вибух гримне, не інакше. Ні більше, ні менше. Схопляться тато з мамою, вибіжать зі спальні. їх ночує Джентльмен, скочить, дряпатиме двері. Ввімкне тато світло й побачить одягненого сина. Що йому скажешходив уві сні? Як це називається... сомнамбула, о...
Звук видався дуже тихим.
Прочинивши ці двері, Юрко тихцем ступив у невеличкий отвір між ними й зовнішніми. Втягнув живіт, став туди, зачинившись й опинившись
У вузькому тісному просторі. Зате тепер зсередини його вже ніхто не міг почути.
Намацав борідкою ключа замкову шпарину.
Встромив усередину.
Повернув. Раз. Другий. Третій.
Швиденько, мовби за ним гналися, виринув із квартири на сходовий майданчик. Зачинив двері ззовні, на один оберт. Збирався ж повернутися за кілька годин. Зайде так тихо, як вибрався. Ніхто й не помітить нічого, та не лишати ж помешкання незамкненим.
Не зійшовзбіг, злетів, скотився колобком.
Натиснув потрібну кнопку. Ступив з підїзду на жовтневий холод нічного міста.
Все.
Він це зробив.
До місця ймовірної пригоди від його будинку на вулиці Петлюри пішки йти хвилин тридцять.
Але Юрко біг порожнім, сонним, вологим від прикрого осіннього дощу Києвом. Щільніше загорнув куртку, махав руками в такт, наче веслував. Коли на розі почув шум мотору, притулився до стіни, пропустивши й провівши поглядом патрульну машину. Переходом не пішов, аби час не витрачати. Гайнув через бульвар, паркани дорогою подолав зі спритністю, що здивувала о їхнього фізкультурника. Далі домчав до цирку, зупинився, захекавшись. Вгору посунув уже не так швидко, підтюпцем. А на підході до вулиці Гоголівської взагалі стишив ходу.
Нічну тишу втомленого міста порушували хіба віддалені звуки поодиноких автівок. Одна з них, зі світляком таксі на даху, промайнула повз. Знову видихнувши, Юрко завернув у потрібний двір, занурився в густу темряву.
Покинутий будинок маячив у глибині двору похмурою примарою. На підступах уже не було де заховатися, крім хіба великого сміттєвого бака. Гімназист пригнувся, подріботів туди. Присів, намагаючись не зважати на неприємні запахи, які не міг перебити протяг. Завмер, нашорошивши вуха.
І майже відразу, пяти хвилин не минуло, почув крик.
Линуло точно зсередини будинку. Крикнули, не ховаючись, не боячись, що сторонні почують. Юркові здалосято від болю. Більше не повторилося. Гімназист закусив губу й стиснув кулаки. Зараз мав вирішити, задкувати й вибратися звідси в безпечніше місце, викликати поліцію й завбачливо втектичи все-таки перевірити, що там відбувається, аби правильно оцінити обстановку. Вибрав останнє, порахував до десяти. Потімще до десяти.
Перехрестився.
Пішов.
Вхідні двері, схоже, зовсім недавно були забиті дошкою. Тепер відчинені. Юрко обережно застромив усередину голову й плечі. Ледь стримався, аби не гукнути. Та страх виказати себе переважив. Замість того, протиснувся, вже не соромлячись дрижаків у колінах.
Ступив крок уперед.
Ще один. Ще.
Надто пізно почув рух позаду.
Якби вчасновсе одно б не встиг.
Хтось вищий та сильніший за нього навалився, перетиснув горло. Юрко захрипів, заборсався в лещатах обіймів. Замахав руками, мов навіжений, намагаючись не так ударити нападника, як вирватися. Не вийшло: стиснули ще міцнішеперед очима забігали веселкові цяточки.
А потім гімназист незчувся, як утратив свідомість.
Розділ двадцять третійТут будуть Павук, Вогняний Змій і безвихідь
Скільки часу пройшлоне знав.
Можедесять хвилин. Можетридцять. Та коли свідомість знову повернулася, Юрко Туряниця отямився в приміщенні, просякнутому вологістю й характерними запахами мотлоху. Він лежав на підлозі, лицем догори. Рот і заведені назад руки міцно стягували широкі смуги будівельного скотчугімназист бачив такі кадри в кіно. Але зараз усе було в реальності. Хтось порався внизу, біля його ніг, обмотуючи липкою стрічкою ще й кісточки.
А, очухався,почув Юрко голос.Мать, думав, що це все тобі іграшки? Супергерой ти недороблений. Чи як там у дурнуватих казочкахобраний хлопчик зі шрамом па пиці?
Замість відповіді в гімназиста вийшло глухе мукання.
Шо-шо?блазнювато перепитав Павук, бо хто ж інший міг тут бути.Тебе відпустити? Ти поліцію покличеш, а я здамся? Туди глянь!
Юрко не встиг нічого зрозуміти, як Павук пересунувся до його голови, став навколішки, стиснув пальцями в рукавичках ліве вухо. Сильно потягнув, повертаючи шию лежачого вправо. Очі ще не встигли звикнути до темряви, та палій уже засвітив ліхтарик. Промінь ковзнув, висвічуючи брудні стіни зі зморшками старих шпалер. Зробив півколо, вхопив щось на підлозі, трохи далі від Юрка.
Не щоськогось.
Назар Шпиг, теж із заклеєним ротом і стягнутими за спиною руками, лежав на боку, обличчям до гімназиста. Очі заплющені, тіло нерухоме. Пустивши Юрка й рвучко випроставшись, Павук ступив до сищика.
А він, по ходу, колись професіоналом вважався. Тепер, бач, стратив. Нема практики. Порожняк жене. Та й думає, мабуть, що кругом усі дурніші за нього. Важко хіба було втяти, що тут па нього чекатимуть? Зайшов просто так, наче до себе в хату. Тільки я йому дякую. Знаєш, за що?
Юрко знову пробелькотів щось із закритим ротом. Павук гмикнув, копнув лежачого носаком, повернувся до другої жертви. Світло ліхтарика зараз дозволяло розгледіти лице палія, хай навіть тьмяно. Але Павук закрив його чорною маскою-балаклавою, лиш очі блимали з круглих прорізів.
- Я ж довго думав, що б іще підпалити. Вибір ніби великий. Та цікавлять же халабуди, які мають значення, а не просто аварійні. А ви мені підказали. Цс ж твоя ідея? З отією всякою писаниною в Інтернеті, правда?
Навіть зараз, у найкритичніший за все його недовге життя момент, Юрків мозок не переставав працювати.
Ваша ідея.
Чорт забирай, як сказав би Шпиг, аби міг розкрити рота. Задачка з одним невідомим. Нікому не казав Юрко про свій задум. Навіть сищику. Нікому, окрім...
Так!грубо вигукнув Павук, тупнувши ногою.Всі ваші ходи в мене записані! Хіба крім того, що тебе, щеня, раптом здуру сюди принесе. Для чого поперся? Не довіряєш старшому товаришеві? А, яка різниця!палій махнув рукою.Знаєш, я не хотів братися за цей будинок саме сьогодні. Та коли раптом випливло, що ви всі такі з себе мудрі й хочете мене виманити, мов тигра на козлика... Розумієш? Юрко розумів, навіть мугикнув, та палія вже понесло.Коли в джунглях ловлять тигра, мисливці привязують козла до дерева на відкритій галявині. Воно мекає, ме-ме, - він блазнювато перекривив тварину. - Дурний тигр виходить просто під постріл. Мене так вирішили злапати? За кого маєте мене: за цапа чи за тигра? Та порожняк ви прогнали! Бо я ж прийшов. І це ви двоє змусили мене пустити сюди Вогняного Змія тут і тепер! Згорів би твій друг, сліду б не лишилося. Сам винен, шмаркачу. Доведеться вам удвох горіти. Не відпущу ж я тебе. Чи хочеш?
Юркові перехопило подих. Павук ступив ближче, присів, легенько потріпав за щоку.
А я можу. Витягну тебе звідси. Посаджу отак у дворі. Ти будеш дивитися, як палає дім і твій дружок у ньому. Таким тебе знайдуть пожежні. Придумав, що поясниш їм? А мамці своїй, таткові? Як тобі кращезгоріти разом зі Шпигом чи жити далі з тим, що він палав у тебе на очах?
Юрко витріщив очі, вже не ховаючи переляку.
Павук випростався.
Нащо тобі проблеми, шмаркачу... По ходу, краще тобі все ж згоріти. За праве, як ви кажете, діло. Дивись! Ось він, мій Вогняний Змій, змійка золотая!
Ступив назад і тепер стояв біля виходу з приміщення, де вони, як встиг розгледіти гімназист, лежали; палій урочисто витягнув щось довгасте з кишені. Стиснув кінець ліхтарика зубами. Провів якісь обережні маніпуляції. Потім заховав незрозумілий предмет назад, знову взяв ліхтарика, тепер ужелівою рукою. Правицю виставив, показуючи безпорадному Юркові щось невеличке.
Не віриш? Зараз усе побачиш і відчуєш! Як змерззігрієшся! Н-на!
Кинув не сильножбурнув, аби долетіло далі. Може, не в те місце мітив. Та Юрко почув тихий брязкіт перед собою, наче лопнула гумова кулька, проткнута голкою бешкетника.
І враз на його очах підлога спалахнула.
Невеликим полумямлегенький, зовні благенький жовтогарячий вогник розквітнув ранньою квіткою. Відразу спритно побіг уперед, звивався, повз змією, з кожним порухом набираючи силу. За коротку мить Юрко відчув жар, що наближався до його ніг.
Загасити неможливо. Не старайся. Тим Вогняний Змій ціннийне знищити. Безсмертний. Бувайте, хитруни.
Прощання вийшло буденним.
Так, мовби старий приятель пішов у справах і лише махнув «до побачення».
Схоже, Павука зовсім не переймало, що він залишив у покинутому будинку в центральній частині Києва двох людей. Чоловіка і хлопчика. Один непритомний, другий - при памяті, але дуже наляканий.
Палій прирік їх на смерть, ніби робив так щодня.
Розділ двадцять четвертийТут будуть несподіваний порятунок і нові загадки
Вогняна змія невблаганно насувалася.
Убивчий жар уже лизнув підошви черевиків, і Юрко сіпнувся, перелізаючи вбік зі шляху вогню. Потім, звиваючись і допомагаючи собі скрученими руками, мов важелем, відкотився ще далі. Вогняна стежка розрізала помешкання навпіл, відділивши гімназиста від сищика. Полумя стрімко розгоралося.
Спроба розірвати пута провалилася. Юрко не мав стільки сил, аби впоратися з туго замотаною стрічкою міцного скотчу. Навіть кричати не міг, і єдине, що лишалося,мукати й незграбно молотити каблуками по підлозі. Аж раптом убивчу, приправлену вогнем тишу порожнього будинку, оживив ще один звук таке саме мугикання.
Це Назар Шпиг очуняв і теж звивався на підлозі.
Вогонь уже досить чітко освітив все довкола, і гімназист міг бачити обличчя сищика. Той теж запримітив його, заворочався ще швидше. Мав би змогуревонув ведмедем. Та чоловік із хлопчиком були в однаково безнадійному становищі.
Гарячі язики тим часом лизькали більше, далі й ширше. Безжальне полумя вже охопило стіни, сунуло до стелі. Ставало чимдалі, тим жаркіше. Саме це несподівано охолодило Юркову голову. Завмерши на мить і втупившись очима у полумя, він зрозумів, на що здатен у цій ситуації.
Не до кінця зваживши наслідки, керуючись лише шаленим бажанням вижити й витягуючи з памяті все колись прочитане та побачене в пригодницьких книгах й фільмах, він так спритно, як міг, розкрутився довкола власної осі. Ще кілька рухіві ось скручені запястки вже ковзнули по вогняній смузі.
Пекучий біль охопив не відразу. Якоїсь миті Юрко навіть подумавне так уже й страшно пхати руки у вогонь. Та коли запеклонавіть кричати як слід не зміг, липкі смуги тримали міцно. Але божевільний розрахунок виправдав себе. Уявляючи собі силу цього вогню, Юрко припустив: стрічка розплавиться швидше, ніж обпече руки.
Ривком відкотився назад, у поки що безпечне місце.
І в русі спробував смикнути обома руками ще раз.
Є!
Підпалений скотч уже тлів разом з одягом. На щастя, вогонь не встиг зачепити рукави. Труснувши кистями, Юрко негайно схопив краї стрічки, яка закривала рота, за обидва кінці, ривком зірвав, заволавдовкола губ заболіло навіть більше. Ще не зовсім отямившись, діючи машинально, на куражі, гімназист подмухав на руки, навіть спробував плюнути. Слини не вичавив, у роті було сухо.
Побачивши, що Шпиг завмер, оточений вогняним колом, й уважно стежить за його рухами, Юрко хрипко вигукнув:
Зараз! Я зараз!потому заходився здирати пальцями скотч із ніг.
Ех, ножика б якого... Чи знову припалити... Ні, більше гратися з вогнем Юрко Туряниця не хотів.
Шпиг вкотре заворочався, марно намагаючись щось кричати.
Пута погано піддавалися, рукам гімназиста бракувало справжньої сили.
Аж раптом радше відчув, ніж побачивв охопленій вогнем кімнаті вони з сищиком не самі. Тінь ступила у дверний отвір, завмерла, відразу набувши ознак людської постаті. Це Пожежа повернувся, аби переконатися, що його жертви точно не виберуться звідси живими. Іншого Юрко зараз не припускав, заволав, розуміючи: навряд налякає ворога, тим паче - прожене:
Назад! Назад! Убю!
Постать посунула вперед, обходячи вогняні смуга, рухалася до безпорадного Шпига. На ходу рука ковзнула в кишеню куртки, виринула. Зараз світла вистачало, аби Юрко побачив лезо, що вистрибнуло зі стиснутого кулака.