І тут сталося щось дивне.
Мовби довгий Стьопа своїми словами викликав вовка з лісу. ТочнішеВовку, про якого промовка. Головний гімназійний футболіст зявився в коридорі ніби з повітря. Завмер, тримаючи руки в кишенях. Покрутив головою в різні боки, наче винюхував щось чи видивлявся когось.
Діана, вгледівши його, змінилася па лиці й перемістилася так, аби між Нещеретом і нею опинилися відразу дві її подружки. Ті уваги не звернули на маневр дівчини. Та й Юрко не надав би цьому значення, аби не мав особливої уваги до старшокласниці.
Тим часом Вовка неквапом рушив у бік буфету, вітаючись на ходу зі своїми фанатами, яких сьогодні ще не бачив. Юрко до них не належав, та й не входив видатний спортсмен до кола знайомих восьмикласника. Але коли Нещерет порівнявся з ними, Шпала швидко, мов гусак, ковтнув прожоване, гукнув:
Здоров, Володю.
Той ковзнув поглядом у їхній бік, зупинився, трохи подумав і наблизився. Спершу зиркнув на простягнуту Стьопину правицю. Потім - на самого Шпалу. Нарешті потиснув. Юркову руку теж помітив, хоч той простяг Ті машинально, із ввічливості. Стис коротко й міцно, запитав:
Як справи, Шпало?
Почервонів Степан, але стерпів.
Нічого так... Вийде щось у нас?
Поки не вийде в тебе, в нас теж нічого не буде,сказав Нещерет.Я тобі вже сто разів казав: не треба тобі футбол. Баскетболото воно, для тебе.
Команди нема,буркнув Шпала.
Ха! Футбольної теж не було, поки не прийшов капітан. Давай, чуваче, дерзай. Збирай пацанів, стукайте мячем. Поговорю з фізруком, він давно хоче. А то навіть ці нещасні шахи є, а баскетболуфіг.
Чому цс шахи нещасні!образився Юрко, хоч розмова його взагалі не стосувалася.
Змірявши його поглядом, Нещерет вирішив промовчати. Гмикнув, по-панібратськи похляпав по плечу й розвернувся, враз забувши про існування восьмикласників.
Діани поруч із подругами вже не буловона швидко йшла коридором назад, у бік свого класу.
Пролунав дзвінокожив телефон у Юрковій кишені. Як заведено, гімназисти не вимикали мобільники, але ставили їх на беззвучний режим. Шпала понуро посунув геть, а Юрко витяг слухавку, глянув, хто дзвонить.
Відповів.
Так, пане Шпиг. Я вже на урок.
Бач, як вгадав,почувся у слухавці голос сищика.Я швидко. Не говори, слухай. Просто щоб на увазі мав, не роби нічого.
Кажіть,Юрко повертався в клас, слухаючи на ходу.
Мудрі ми з тобою люди, Івановичу. От що значить колективний розум. Усе простіше навіть, ніж я вважав.
Про що ви?
Про ту дівчину, Діану. Як обіцяв, перевірив, пробив, прокачав. Вона ж Загорій?
Так.
- Її дідПавло Павлович Загорій, доктор наук, професор. Про таких кажуть, широко відомий у вузьких наукових колах. Чув про нього?
-Ні.
І я не чув. Хімія, Івановичу, наука специфічна. Не всім по зубах, не всім цікава.
Юрко зупинився, завмер, не дійшовши до дверей свого класу кількох кроків.
Хімія?
І я про це! Онучка відомого хіміка!голос Шпига в слухавці звучав переможно.А шукаємо ми не просто того, хто загубив значок. Найпершетого, хто дасть раду хімії. Щось таке здатен нахімічитиаж загориться. У Діани твоєї хімія в генах! Від народження, січеш?
Не моя вона зовсім,пробелькотів Юрко.
І чорт із нею!реготнув Шпиг.Головне теперслід узяли. Не висовуйся. Далі вже я сам. Тобі, знаєш, ще треба на дні лежати, поки Пожежу не зловимо. А Діана твоя... Тьфу, пардон, не твоя, до нього скоро приведе, вус на відріз даю!
Хотів гімназист ще щось сказати, та сищик уже вимкнувся.
А ззаду вже штовхав Коля Моховий:
- Слухай, щось ти вже другий день гальмуєш! Стоїш, мов мішком прибитий!
Нічого не відповів Юрко.
Заховав телефон назад у кишеню.
Пішов на урок.
Розділ сімнадцятийТут поведінка Діани має пояснення, але нашим героям від того не легше
Не порадь йому так наполегливо Назар Шпиг залягти на дно й вкритися муломпішов би Юрко після уроків додому.
Та ним після розмови рухав протест. Це ж він, Юрій Туряниця, доклав зусиль, аби спершу зібрати розрізнені клапті, а потімскласти з них цілісну картину. До кінця занять обережно й ненавязливо дізнався: Діана Загорій одна з улюблениць пані Блоховської. Регулярно навідує створений нею хімічний гурток та навіть бере участь у недоступних Юрковому розумінню хімічних олімпіадах. Гнівався на себе гімназист, бо мусив одразу подумати про такі очевидні речі. Якщо той, кого він охрестив Змієм, знається на хіміїто й шукати такого знавця треба. Особлива прикмета, не всякому дана.
Не Змій, виходить,Змія.
Вогняна.
З цією думкою Юрко зібрався й вибіг з гімназії чи не одним із перших. Не пішов далеко.
Зайняв позицію в скверику неподалік. Влаштувався, аби його не помітили, зате він зі свого місця чудово все і всіх бачив. Міцніше закріпив рюкзак на спині. Аби не нудитися, купив морозива в кіоску неподалік. Жовтень - але нічого, ескімо й зимою їдять.
Діана вийшла десь за півгодини.
Була з тією ж компанією подружок, що і на перерві. Та щойно брама лишилася позаду махнула дівчатам рукою, навіть розцілувалася з кожною на прощання. Рушила в протилежний від них бік, з кожним кроком пришвидшуючи ходу. Навіть озиратися сторожко почала, тож Юрко змушений був притулитися плечем до найширшого в сквері стовбура.
Поспішала вона не до метро.
Хай би, не всім на метро треба. Є такі, за ким мами-домогосподарки на машинах заїжджають. Дехто наземним транспортом їздить. Хтось узагалі поруч мешкає. Але Діана прямувала в той бік, де жоден транспорт не ходитьвіддалялася не лише від метро, а й від виходу на центральні вулиці.
Знав Юрко: там, куди вона квапилася, є поворот на невеличку тиху вулицю, забудовану після Другої світової, що в кінці завертала й впиралася у ряди гаражів. Колись забрідали вони туди, просто так, заради цікавості. Невеличкі лабіринти на пагорбі, під ними внизухащі. Спустившись там, можна кудись та й вийти. Але для чого лазити, коли є простіші шляхи.
За Юрковими розрахунками, Діана поспішала саме туди, до гаражів.
Ще й сторожко озиралася, чи не стежать за нею. Боїться «хвоста».
Ну-ну. Що й слід було довести.
Давши дівчині зайти за ріг і зникнути з очей, гімназист короткими перебіжками рушив навздогін. Перетнувши дорогу, схаменувсяну, як раптом перехожі звернуть увагу на його дивну поведінку. Як заведено, на вулицях нікому ні до кого діла не було, навіть якби хтось упав серед тротуару. Відкинувши останні сумніви, Юрко рушив далі. Визирнувши з-за рогу будинку на перетині, вгледів Діанусправді сунула в глухий кут, до гаражів. Особливо сховатися тут уже не було де, тож гімназист просто перетнув проїжджу частину й рушив протилежною стороною, тримаючись, наскільки це можливо, ближче до стін.
Чи здалося, чи дівчина таки зупинилася на мить перед черговим поворотом.
Здалося.
Діана лише збавила кроки, впевнено йдучи до гаражного лабіринту. Ще раз давши їй зникнути з очей, Юрко прискорився, побіг підтюпцем. Діставшись наріжної будівлі, знову притиснувся плечем, визирнув обережно.
Дівчина вже наближалася до гаражів.
Ще трохиі пірнула вбік.
Уже не криючись, гімназист пішов у тому ж напрямку. Порівнявшись із першим, старим, трошки вкритим збоку іржею гаражем, опинився на початку неширокого проходу. Така собі вуличка, по обидва боки якої тягнулися різномасті будиночки для автівок. У цей час тут нікого не було й стояла тиша, ніби далеко за містом.
Ховатися тут не було де. Здоровий глузд вимагав повернутися через високий ризик викриття. Та бажання довести справу до кінця й випередити Шпига, що б він там собі не надумав, підштовхнуло в спинуЮрко пішов уперед. Як побачить його тут хтось, запитає, чого треба, скажепрохід шукає, трошки переплутав.
Далі від головної «вулиці» гімназист побачив поворот ліворуч. Попереду прохід хоч і впирався у глухий кут, та праворуч теж вела дорога. Куди саме могла піти й сховатися Діана, він уже не міг припустити. Тож вирішив на свій ризик обстежити обережно всі потаємні місця.
Ліворучнікого.
Дійшов до кінця. Сторожко зазирнув за ріг крайнього гаража. Так само тихо.
Не знаючи, як діяти далі, ступив праворуч.
Зробив кілька кроків уперед.
Рух позад себе почув саме вчасно. Але відступати й тікати все одно не було куди. Попереду - сітчастий паркан, не видерешся й не перестрибнеш. Позаду шлях войовничо заступив хлопець, широко розставивши ноги.
Антон Линевич з десятого «Б».
Вчора його тихо, аби не привертати уваги й не зашкодити репутації Першої зразкової, виперли з гімназії. Під конвоєм полковника Медвідька. За те, що наркотики якісь учням продавав.
Ти хто і чого тут лазиш?питання Линевич виплюнув.
Це Туряниця, з восьмого класу. Нещерета дружок.
Поруч із Линевичем стала Діана.
Нічого собі!
Але ж... Навіть у такій ситуації не стримався гімназистляснув себе по лобі.
- Що таке?здивувався Линевич, навіть тон став не таким агресивним.
Нічого. Ви з одного класу.
Яка різниця! Ти чого другий день за мною ходиш!відсторонивши колишнього однокласника, Діана посунула на Юрка.Вчора зі значком причепився. Де загубила, де загубила! Шпигун нещасний! Нещеретів лизоблюд! Що він тобі пообіцяв?
І а я його знати не знаю!під Діаниним натиском Юрко позадкував.
Брешеш! Його вся гімназія знає!
В обличчя!вигукнув Юрко.Не маю я з ним нічого! Він із такими як я, не водиться!
Та хто б казав! Сьогодні на перерві ти на мене витріщався! А Нещерет до тебе підійшов, ще й по плечу отак дружньо поплескав!
Діана хотіла відтворити рух, але Юрко не давсявідскочив, упершись рюкзаком у сітку.
Ти не так усе зрозуміла!
А як тебе розуміти, коли ти від самої гімназії за мною плентаєшся!
Линевич наблизився, став між ними.
Туряниця, кажеш. Звати як?
Юрко,вичавив гімназист.
Давай так, Юра,той говорив рівно, дивився просто в очі, погляд не лютий, швидше сумний.Твої справи з Нещеретомхай, потім про них. Ти забрів сюди аж від гімназії, шукаючи туалет, правильно? Припекло, вирішив у затишку за гаражами поцюняти.
-Ні!
- Значить, заховався сюди покурити.
- Не курю я! Не тягне навіть!
- Що ж ти тоді тут загубив?Линевич обвів рукою місцевість.Сюди просто так, для погуляти, не заходять.
А ви тут що загубили!Юрко спробував перейти в контратаку.Наркотики тут ховаєте? Не дивися так, Линевич! Про тебе і твої темні справи відучора всі знають! Хоч не говорить ніхто! І до речі, Діано, може, скажеш-таки, де значок загубила? Бо вчора втекла від розмови!
Я тебе, нишпорко дрібна, сама задушу!вигукнула дівчина.
Справді, блиск її очей не давав Юркові підстав сумніватисязробить, як сказала. Та враз Линевич перехопив за кисті, легенько стиснув, спершу зупинив, потому відштовхнув. А загрозливі нотки зникли остаточно. Тепер у голосі звучав смуток, який відбивав погляд.
Стоп! Діано, розібратися треба!
Ясно все, Антоне!
Намтак! Цьому пацануні! Можу тебе пустити?
Дівчина мовчки кивнула. Линевич розтиснув руки, став так, щоб бачити обох. Вдихнув, видихнув, заговорив:
Нема наркотиків, чуєш, ти? Я не знаю, як ті таблетки опинилися в мене. Директор перед першим уроком учора покликав у кабінет. Там сидів поліцейський офіцер. Сказав, аби я показав сумку. Знайшов ту гидоту в боковій кишеньці. Що було далі, не розумію досі. Хтось комусь дав якусь інформацію саме про мене... Я розгубився. Мене під це діло швиденько вмовили погодитися піти з гімназії, інакше справу заведуть. Уже потім батьків викликали в поліцію. Полковник говорив із ними без мене. Вони в шоціале теж погодились: краще без шуму й кримінальних справ.
Тепер уже Юрко відмовлявся щось розуміти. А Линевич, обмінявшись поглядами з Діаною, продовжив:
Про той значок проклятий... Діана, напевно, загубила його десь тут. Не шукали й шукати не будемо. Бач, не до значків нам. Ти вже дорослий. Сам можеш закохатися. Як нінапевне чув або навіть читав про любов. Чи кіно дивився...
Любов?
Ага, Юро. Є таке почуття,спокійно мовив Антон, взявши при цьому Діану за руку.Колись ти обовязково його переживеш. І повір це прекрасно. Як не полюбиш нікого, тобі ж гірше.
- Ми від Нещерета ховаємось,зізналася Діана. - Раніше - теж. Він Антонові через мене погрожував. У нього ж купа відданих фанатів. Один раз мало не скалічилитакий привіт від Вовн. Ніхто скаржитися не збирається, сам розумієш. А одному проти всіх... Таке тільки в фільмах, американських.
Коли ти вчора розпитував про значок, Діана вирішилатебе Нещерет послав,вставив Линевич.
- А сьогодні він до тебе підходив, - нагадала Діана.
Не до мене!вигукнув Юрко.Чесне слово, Нещерет ваш тут ні до чого! Значокто інша тема!
Яка?поцікавилася дівчина.
Розкрив гімназист рота, аби пояснити. Та враз передумав.
Уже все в порядку,сказав натомість.Я помилився. Не хочетене вірте, але нікому про вас не розкажу.
Закохані знову перезирнулися.
Бач, Діанко, в нього якісь свої заморочки, посмішка Линевича теж вийшла сумною, проте все одно була посмішкою.У кожного свої ігри й свої таємниці. Повіримо, а чого ж. Мені б тепер хто повірив. Удома досі в шоці, тому й гуляю тут.
Діана не сказала нічого. Простягнула гімназистові руку, якою щойно хотіла вчепитися йому в горло.
І Юрко взяв її.
Труснув.
Мир.
Розділ вісімнадцятийТут сищик знову хоче, аби гімназист, заліг на дно
Якого чорта ти поліз! Хіба ми не домовлялися!
Шпиг розгнівався не на жарт, гримнув навіть на Джентльмена, і бульдог уперше за весь час вишкірив на сищика зуби. Той не побачив цього у сутінках, але гарчання почув, пригрозив бульдогові пальцем:
Ти ще мені погарчи!
Чого ви на собаку напали, пане Шпиг?
Юрко подзвонив відставному міліціонерові, щойно розпрощався з закоханою парою, перед тим розпитавши дещо. Своїх справжніх намірів не виказав, але й певні деталі прояснив остаточно. Телефоном Шпиг слухати його не захотів, домовився підійти ввечері до Ботанічного саду, коли гімназист гулятиме з собакою. Й відразу, без попередження, заходився вичитувати хлопця.
Тобі краще взагалі помовчати!буркнув сищик.
Чому? Ми ж зустрілися для розмови. Чи я маю мовчки слухати ваші нотації, до того жзайві.
Нічого собі! Порушує всі угоди, а тепер, бач, ще й дорікає! То сам на згарище пхається, витягуй його звідти! То операцію зриває, підставляється, розкриває себе!
Бульдог знову обурено загарчав. Юрко нахилився, почухав Джентльмена за вухом.
- Тихо, тихо,сказав йому. - Ми зараз залагодимо.
Нічого ми не залагодимо! Звязався з тобою, чорт мене смикнув!
А я повторюся, пане Шпиг: аби не моя суботня прогулянка, яку ви мені не дозволили, ми б не знали, хто стоїть за підпалами!
Стрельцовсволота й негідник. Тільки нам це нічого конкретного не дає. Павук потрібен. А ти всі нитки обірвав.
То вже інша розмова. Шептало виявився таким собі маленьким, я б сказавдрібненьким бізнесменом. Значка не губив, а продав. Діана Загорій закохана в однокласника й ховається від ревнивого та сильного конкурента. Тому й озиралася на всіх і все. Значок вона загубила десь за гаражами, і я їй вірю. Едик Баранов, якому я значок віддав, виглядає затюканим.
І, ЯК Я обережно довідався, З ХІМІЄЮ не дуже дружить. На той хімічний гурток, що й Діана, не ходить, хоч це тепер не показник. Тому значок міг загубити, де завгодно.
До чого ти зараз це кажеш?
До того, пане Шпиг, що я помилився щонайменше двічі. Але й вам не дав витрачати час на дурню.
Тобто?
Юрко відчепив ретязь від нашийника, пустив бульдога побігати. Той зник за деревами, під одним примостився, піднявши лапу. Посміхнувшись, гімназист знову повернувся до сищика.
Навіть якби всі родичі Діани були знаменитими хіміками, вона не Змій, тобтоне Змія. Вчасно зрозуміти це нам обом корисно. З неюодна помилка. Другавіддав кучерявому Баранову чужий значок. Тепер нема наживки, на яку наш Вогняний Змій клюне.
Говорячи так, Юрко лукавив. Бо насправді мав і приманку, і готовий план. Лиш тепер не збирався дочасно ділитися задумами з Назаром Шпигом.
Думаєш, справжній спільник Пожежі побачив твоє оголошення, але відчув нутром небезпеку й зачаївся?
Саме так,кивнув Юрко.Раніше такого не припускав. Заразцілком може бути.
Тобто, знову все спочатку?
Отож,погодився гімназист. - Ви порадьте краще, як з Антоном Линевичем бути?