- Діана Загорій поводиться дивно, - проговорив гімназист.Я її не знаю, вона на два класи старша. Ти, старий, тим більше, згоден?
Джентльмен нічого не зрозумів, та про всяк випадок підтвердив згоду, пирхнувши й труснувши обвислими щоками.
- Вона демонстративно відмовилася від претензій на значок,вів далі гімназист.Можу помилятися, та виглядало, мовби Діана чогось злякалася. Ну, бігати за нею я не збираюся. Але завтра комусь із двох оце треба віддати.
Взявши злощасний значок зі столу, Юрко стиснув двома пальцями краї, показав його бульдогові, потім підкинув на долоні й зловив.
Ти відкидаєш варіант, що Шептало з десятого «А» і кучерявий Баранов з десятого «В» можуть бути тими самими спільниками Пожежі. Тобто,він відразу виправився, уточнив,хтось один із них. Відкидаєш?
Бульдог покрутив товстою шиєю, ворухнув для чогось задньою лапою.
Правильно, я теж ні. Давай прикинемо, кого з двох можна викреслити. Все одно доведеться. Якщо маємо достеменну підозру щодо однієї особи й вираховуємо другу, третій в цих розкладах зайвий. Згоден?
Пес гойднув куцим хвостом. Окрилений хоча б такою підтримкою, Юрко потер руки.
Та-ак. За якою ознакою всі видатні й просто відомі сищики визначають підозрілих осіб? Я тобі скажуколи ті поводяться підозріло, - задоволений власною проникливістю, гімназист дедалі запалювався, навіть подався в кріслі тропіки вперед.Діана підозріла? Авжеж, нема питань! Хто ще?
Джентльмен тихо заскавчав.
Та ясно, що ти не знаєш,розвів Юрко руками.Баранов Едуард... Таке бурмило! Не люблю, коли чіпляються до прізвищ, але часом вони таки відповідають. Барановвін і є Баранов. Простий, як двері. Жени значка, знати нічого не знаю, туди-сюди... Може така поведінка бути підозрілою?
Пес позіхнув.
О! Вона хамська, згоден. Не всякий підозрілийхам, і не всякого хама треба підозрювати. Хтозна, може в Баранова було важке дитинство. Тепер Шептало Анатолій,гімназист примружив очі, згадавши раптом, що той дивився на нього так само, коли зайшло про значок.Знаєш, що він сказав? Значок, виявляється, можна купити. І ще подумав - я торгуюся, ціну набиваю. Хочу йому товар продати. Ніби нічого особливого, скажи?
Бульдог підвівся, придибав до Юрка, тицьнув носом у його ногу, сів на задні лапи.
- Ага, на перший погляд. А якщо подумати добре й дещо скласти докупи? Пожежа скаржився Стрельцову на кого? На гімназиста, який вимагає з нього гроші за якісь там свої послуги. Якщо припустити, що Діана просто дивно повелася, і мої висновки щодо неї помилкові, кращої кандидатури, ніж Шептало, нема. Бо зі мною він теж відразу заговорив про гроші, про купи- продай. Збіг обставин? Хтозна.
Бульдог тихенько загарчав.
Я теж так думаю,Юрко зліз із крісла, присів, потріпав собаку по загривку.Є одна деталька, малесенька, яку треба перевірити. Шептало закинувтакий значок, мовляв, можна купити. Значить, я десь купив дешевше, потімпродав дорожче тому, хто його загубив. Вони ж не іменні. Не має значення, який значок і де взявся. Головнеаби був. А ще головнішепросто так він не продається. Інакше б втратити його не було проблемою. Ручку ось згубивпішов у канцтовари, придбав хоч десять. То як, перевіримо?
Джентльмен висолопив язика, облизнувся.
Був лише один спосібчерез Інтернет. Знову вмостившись у кріслі, Юрко ввімкнув компютер. Викликав пошукову систему, ввів просте словосполучення «значок купити», стукнув по клавіші «Enter»відразу побачив з десяток пропозицій лише на першій сторінці. А можна ж гортати й далі. Ох, куди він поліз, заплутатися тут запросто...
Ніколи не мав Юрко справи з колекціонерами значків. А саме вони шукали, знаходили, пропонували, мінялися, торгувалися, обговорювали якісь особливості нагрудних знаків, що визначають справжність. Бувши далеким від цього, Юрко спершу просто стрибав «мишею» з сайту на сайт, із форуму на форум, заразом відкриваючи для себе найнесподіваніші значки. Тут і початок століття, і зовсім нові, і авторська робота, і щось в єдиному екземплярі. Витративши на перегляд близько години, гімназист нарешті розібрався, що тут до чого. Тож зосередився на майданчиках, де різного роду фанати, дослідники й колекціонери шукали саме учнівську атрибутику.
Те, що шукав, знайшов хвилин за сорок.
Дуже здивувавсядо останнього не вірив, Що значок Першої зразкової можна отак придбати через Інтернет. Точніше, один чоловік бажав їх купити, потрібні лиш охочі продати. Покупець навіть виклав кілька фотографій, на яких Юрко впізнав знятий з різних боків такий самий нагрудний знак, який зараз лежав перед ним на столі.
Бульдог увесь цей час лежав собі тихо. Гімназист уже подумав, чи не заснув той бува. Скоса поглядав на Джентльмена. Той мовби відчуврозплющив спершу одне око, потімдруге. Кліпнувши йому й показавши великого пальця, Юрко знову повернувся до компютера. Тепер прокрутив донизу, туди, де листувалися й обговорювали.
А коли почав уважно проглядати стрічкузробив таке відкриття, від якого захотілося зовсім уже по-дитячому заплескати в долоні. Що Юрко й зробив, нащо себе стримувати. Бульдог стрепенувся, звівся на чотири, підняв голову, загарчав легенько.
Та отож!широко посміхнувся Юрко, киваючи на монітор.Бачив таке? Йди сюди, подивишся.
Взявши собаку на руки, гімназист примостив його так, аби було видно зображення. Невідомо, чи зрозумів Джентльмен хоч щось. Гімназистові все одно не було з ким поділитися й кому похвалитися несподіваним відкриттям.
- Глянь!він тицьнув пальцем у монітор. Ось тут такий собі Анатолій чотири дні тому пропонував покупцеві значок Першої зразкової. Просив двісті гривень. А чоловік, який хоче купити й називає себе Германом, пише у відповідь, - Юрко прочитав виразно: - Юначе, мовляв, пропоную таку саму ціну, як раніше. Чув, Дженко? Ра-ні-ше! А це шо значить?пес постукав лапою по краю столу.Пояснюю. Не інакше, цей самий Анатолій уже продавав Герману значок раніше. Ану ж, подивимось!
Посунувши сторінку далі й нижче, Юрко швидко знайшов попереднє листування. Тут уже гімназист Анатолій пропонував колекціонерові Герману значок Першої зразкової, правлячи за нього сотню гривень. Схоже, вони домовилися.
Юрко видихнув голосно.
Наче мішки з картоплею кілька годин носив, тепер нарешті є нагода перевести подих.
Отак буває,мовив уголос.
Бульдог гавкнувпогодився.
Розділ п'ятнадцятийТут гімназист робить перше викриття, але до Змія не наближається
Наступного ранку поліції біля гімназії вже не було.
Зате у фойє Юрко побачив зовсім несподівану особу - Аркадій Раєвський про щось говорив із директором Андронакі. Не бажаючи потрапляти Лізиному вітчиму на очі без нагальної потреби, Юрко змішався з натовпом гімназистів, про щось необовязкове заговоривши зі Шпалою. Та ані директор, ані пан Раєвський не звертали на нього жодної уваги. Як і ні на кого іншого: розмова захопила обох, Андронакі щось гаряче доводив, а лисий Раєвський у відповідь хитав головою, чим заводив директора ще більше.
Дорогою в клас Юрко вніс у свої висновки невеличкі корективи. Насправді нічого дивного й навіть несподіваного в тому, що Раєвський завітав до гімназії, нема й бути не може. Ліза тут вчиться, заклад відомий та престижний, її вітчимперсона впливова й напевне щось робить, аби Перша зразкова отримувала якусь спонсорську підтримку. Інша річ, Юрко ніколи раніше не натикався тут на Раєвського. Але це теж нічого не значить. Вони просто могли не перетинатися, або дотепер гімназист не звернув на голомозого увагу.
Що хвилювало й насторожувало, так це часта поява в Першій зразковій чоловіків, котрі мають близькі стосунки зі Стрельцовим. Вчора тут був його явний спільник, поліцейський полковник Медвідько. Ниніще одна поважна персона, Аркадій Раєвський. І обоє зявилися тут майже відразу потому, як Стрельцов вирахував Юрка Туряницю, який так само знав його таємницю, й не одну.
Ця особа веде таємну діяльність, мета якої - так чи інакше знищити чергову згадку про українських героїв та українські здобутки, в різний час видані Росією за власні. Пан Шпиг хоч і просив Юрка триматися від нього чимдалі. Проте навіть якби гімназист хотівуже не в змозі. Емісари Стрельцова самі приходять сюди, й нічого не лишається, як стежити за ними. Звісно, не потрапляючи при цьому на очі.
Записавши чергову випадкову зустріч до загадок, які треба підкинути відставному міліціонерові для роздумів. Юрко торкнувся значка в кишені піджака й приготувався перетерпіти перший урок. А на перерві сам подався до десятого «А», на півдороги зіткнувшись із Толею Шепталом.
Е, ти куди летиш?випалив той.Бо я по твою душу.
- Ні. Це я по твою, - в тон йому відповів Юрко.
Та-ак,протягнув Шептало.Нічого не ясно, але відійдемо. Часу мало, перерва коротка.
Тому давай до справ відразу.
Гімназисти відійшли до вікна. Нічого не питаючи, Шептало простяг руку.
Юрко криво посміхнувся, спитав:
То домовилися з паном Германом чи як його там?
Очі в Шептала полізли на лобавін нічого подібного не чекав від восьмикласника. А той скористався моментом, не дозволив передихнути, попер в атаку:
Ти ж продав йому один значок. Взяти міг тільки тут, бо вони дуже-дуже зрідка па вулиці валяються. Власне, я випадково знайшов. Думаю, проданий значок ти спершу в когось украв.
- Слухай, ти, зараз затикаєш свого...Шептало стис кулаки.
Юрко про всяк випадок зробив крок назад, та слова лилися далі безупинно:
За бажанням можна відшукати в гімназії учня, який раптом десь згубив свого значка. Дата визначається точно, вона стоїть у першому вашому з Германом листі. Так влаштовано все в мережідописи датуються, час також фіксується. Ти продав вкрадений значок за сотню, й тебе не перейняло, що людина матиме проблеми. Бо гешефт удався. Тобі потрібен ще один значок. І ти продаєш свій,палець показав на порожній лацкан.Правиш за нього вже вдвічі більше. Але пан Герман опускає тебе з неба на землю й вказує місце. Що далі? А далі ти бачиш моє оголошення на нашому гімназійному форумі. Швиденько продаєш свій значокі хочеш купити в мене. Можливо, ти б і його потім продав. Як каже один мій знайомий, чорт тебе знає.
Захопившись викриттям, Юрко втратив пильність.
Різко скоротивши між ними відстань, Шептало схопив хлопця за грудки, притягнув до себе впритул, прошипів у лице:
Ти нікому про це не скажеш!
Та кому ти треба!Юрко спробував вирватися.Краще пусти, на пас он уже дивляться.
Справді, кілька цікавих уже косували в їхній бік. Розтиснувши руки, Шептало чомусь витер їх об штани.
- Не крав нічого, - буркнув, уникаючи прямого погляду. - В роздягалці знайшов. Чесно, хотів шукати власника. Написати оголошення, ось як ти. Але потім... Я ж справді контактую з такими диваками, колекціонерами. Кілька значків уже продав. Щось смикнуло, вирішив цей запропонувати. Вдалося. Каже той Герман, аби я ще приносив, бо вони справді унікальні. Нічого особливого ніби. Просто таких ніде ні в кого нема. Колекціонери цінують.
Отже, свого значка ти не губив,підсумував Юрко.
Ні,визнав Шептало.
Коли так, мені не цікаво. Знаєш, далі сам вирішуй свої труднощі. Продав свій значоквикупи назад. Бачив я, пан Герман його на продаж виставив. Або якось інакше.
Саме пролунав дзвоник, і Юрко поквапився назад до свого класу.
Е, чекай!зупинив Шептало.
Юрко глянув на нього через плече.
-Ну?
Може, продаси-таки? Подумай, гроші реальні.
Та ну. Краще віддам кому потрібніше.
Не хотів Юрко далі його слухатиподався геть.
На другій перерві Едик Баранов сам припхався під їхній клас. І Юрко без жодних докорів сумління віддав йому значок. Напевне не його, бо як підозрюваний він не годився. Надто вайлуватий, аби бути спільником такого, як Пожежа.
Взяві не подякував. Буркнув щось під ніс, начепив на лацкан, запхав руки в кишені, пішов собі сутулячись.
А Юрко остаточно переконався: Діана Загорій варта основної уваги.
Розділ шістнадцятийТут Діана виправдовує припущення, бо поводиться дуже підозріло
На великій перерві Юрко вже крутився біля буфету.
Чомусь вирішивзастати Діану простіше там. А коли зайняв позицію біля стіни, звідки територія краще оглядалася, зрозумів: не факт, що старшокласниця зараз прийде саме сюди. Вирішив іти до її класу і там чатувати, але вчасно переграв.
По-перше, всі десяті класи в одному куті. Після сьогоднішньої розмови знову зіткнутися там із Шепталом не бажано. Той може подумати восьмикласник стежить саме за ним, отже, не заспокоївся. Один раз його силу Юрко відчув. Такий справді може бути небезпечним, навіщо йому зараз зайві вороги, ще тут ходи й озирайся.
По-друге, після вчорашнього й Діана напевне дивитиметься на нього косо. Юрко збентежив її, якщо не налякав питанням про місце, де вона загубила значок. Тепер, якщо зявиться біля десятого «Б» й потрапить їй па очі, дівчина може Ніс більше насторожитися. Вирішить, що восьмикласник переслідує її, й не так уже помилиться. У всякому разі, зараз далі гімназії його підозрювана нікуди не піде. А після уроків підстереже біля воріт. Нічого, крім як стежити, не лишаєтьсяале не використати цю можливість Юрко просто не міг собі дозволити, особливо в цих умовах.
Як знавДіана Загорій з двома подружками спустилася до буфету, коли там уже товклося чимало спраглого до теплих булочок народу. Про всяк випадок Юрко став так, аби його прикривали інші гімназисти, які скупчилися тут із нагоди великої перерви. Був звичний гармидер, і піхто нікому навмисне не впадав в очі.
Зі свого пункту спостереження Юрко не міг чути, про що говорять старшокласниці. Зате від його пильного ока не сховалося: товариство Діану обтяжує. Дівчину щось гнітило й напружувало водночас. Вона з усіх сил робила вигляд, що її цікавлять розмови подруг. Час від часу кивала головою, підтримуючи незрозуміло котру з нихвочевидь відразу обох. А ті, своєю чергою, так захопилися бесідою, що на Діанину відстороненість не зважали. Вони просто не помічали її стану.
Натомість Юрко, характер якого час від часу бажав, аби весь світ дав йому спокій, прочитав її, як кажуть у таких випадках, на «раз-два». Бо сам частенько бував на її місці. Й намагався лишитися наодинці, коли довкола все гуде й рухається, а всі до всіх говорять, нікого не чуючи.
Е-е-е, її дійсно щось, та й гнітить!
- Задивляєшся?погукали раптом над вухом.
Юрко здригнувся, мов холодною водою облили з-за рогу. Поруч стовбичив Шпала і жував пиріжок. Другий, замотаний у паперову серветку, стискав у лівій руці.
На кого? Куди?
Ой, Турянице, вимкни дурника,реготнув Шпала, дожовуючи шматок.Тобі там не світить нічого. Малий ще.
Можна подумати, ти великий,зневажливо чмихнув Юрко, миттю зрозумівпопався, спробував хоч якось викрутитися:Тільки далі не втну, про що ти. Де мені не світить?
Та вже вищий за тебе. Це до того, хто тут малий,цілком резонно зауважив Шпала.
А про світить-не світить... Ти скажи, що не на Дінку з десятого «Б» витріщаєшся.
Діану,машинально виправив Юрко, чим остаточно виказав себе.
Яка різниця,Шпала відкусив ще шматок, запитав із повним ротом, показуючи другу булочку.Хоч?
Не голодний.
Та бери, бери.
Саме зараз Діана глянула в їхній бік. Найімовірнішевипадково. Але отак стовбичити й витріщатисяспалити себе остаточно ще й перед нею. Тож Юрко пригостився, й зі сторони вони зі Шпалою виглядали зовсім невинно, як звичайні приятелі, котрі тріскають смачні булочки.
У пас коли дискотека була, на які ти, чуваче, вперто не ходиш, я її запросив,похвалився Шпала.Набрався духу, заклався перед тим із Моховим, і вперед.
Танцювали?про це Юркові зараз хотілося знати найменше.
Та ну! Вона, коротше, ніби погодилася. Але там поруч Вовка Нещерет намалювався, з її ж класу. Знаєш, наш головний футболіст.
Фотографія Володі Нещерета дійсно висіла в фойє серед тих, ким пишалася Перша зразкова. Він був капітаном гімназійної футбольної команди, яка грала по-дорослому й навіть виїжджала на матчі за межі Києва. Якщо виграти не вдавалося, бо всяке трапляється, ніколи не було так, аби Вовка не закотив у чужі ворота бодай одного мяча.
- І ти його злякався?підколов Юрко.
- Зараз ти в мене злякаєшся,Шпала не хотів настрашити, відповів беззлобно, у своєму стилі. - А Діанка тоді й з Вовкою не танцювала. Щось таке сказала йому, розвернулася й пішла.
Зовсім? З танців?
Та ну, ще стежити за нею,Шпала заходився жувати залишки булочки.