Не знаєш де?
І гадки не маю. Ти не даси в борг?
У мене зайвих коштів немає, і ти це добре знаєш, але є люди, які можуть профінансувати під певний відсоток, стишеним голосом промовив Микола і озирнувся.
Хто ці люди?
Про Латиша чув?
А хто про нього не чув? Бандюк, він кришує весь бізнес міста, посміхнувся Ілля. Якось бачив його на ринку зі його братвою.
Латиш дасть у борг, якщо хтось замовить за тебе слівце.
Латиш був місцевою знаменитістю, його всі боялися. На ринку щомісяця продавці мали сплачувати йому данину, збирали її і з яток та магазинчиків по всьому місту. До Латиша також зверталися по допомогу, коли потрібно було «вибити» борг чи розібратися з кривдниками. Якось Ілля був на ринку, коли почув, як перешіптувалися продавці, бо неподалік йшла юрба бритоголових молодиків і натовп перед нею завбачливо розступався. Тоді Ілля побачив кремезного молодика з голеною головою. Латиш йшов посередині, і на його шиї виблискував на сонці масивний золотий ланцюжок з великим хрестом. Краєм вуха Ілля чув, що боса бандитів звуть Ярославом, родом він звідкись з Прибалтики, тому і прізвисько таке має.
Коляне, ти зможеш поговорити з Латишем?
Ілля з надією дивився на друга. Микола помовчав, жуючи шматочок риби.
Я не можу поручитися за тебе, Ільку. Вибач, винувато промовив Микола.
І не треба! Ти зведи мене з ним, а там вже я сам якось розберуся!
Ти гадаєш, що я з Латишем на одній нозі?
Я благаю тебе: допоможи!
Хіба що на днях хлопці Латиша збиратимуть данину, то я можу спитати, як зустрітися тобі з їхнім босом. Але нічого не гарантую! Ти ж сам розумієш, що від мене нічого не залежить.
Дякую, друже! зрадів Ілля та потиснув йому руку. З мене для тебе та твоєї дружинитри сеанси кіно безкоштовні!
Обіцяєш?
Так!
Ловлю на слові! сказав Микола, допивши пиво.
А не платити Латишу не можна? запитав він тихо.
Ти що?! Усі платять! у тон йому відповів Микола. Втім, можеш не платити, але пропрацюєш кілька днів і все!
Що значить все?
Спалять усе з потрохами! Латишлюдина серйозна. То мені просити про зустріч чи вже в штани наклав? посміхнувся хлопець.
Не наклав, впевнено відповів Ілля. Ти ж пообіцяв!
Значить, зроблю! Не люблю тріпохвостів! відповів друг.
Розділ 9
Наталія зустрілася з Ірою, і подруги надвечір пішли погуляти в парк. Сонце неквапливо котилося за обрій, поступаючись місцем теплому безвітряному вечору. Денна спека відступала, даючи змогу людям бодай трохи від неї відпочити.
Наталія купила дві пачки пломбіру, і подруги знайшли вільне місце на лавці, щоб спокійно посмакувати морозивом.
Ледь відпрацювала сьогодні,пожалілася Ірина. Спека, на ринку людей мало. Як хто йде, то за купальником чи продуктами, а я стою зі своїми трусами, хай би їм грець, як телепень! Заробітків нуль!
То візьми вихідні, якщо торгівлі немає,порадила Наталія, лизнувши верхівку морозива, схожу на сніжну маківку гори.
Ти що?! Так хоча б за вихід заплатили. На хліб та пів кіло макаронів вистачило, пояснила дівчина. Дорогою купила пару помідорів, тож є що поїсти. А ти чого така кисла? Ніби ж є що на стіл поставити.
Щастя не тільки в їжі, і навіть не в грошах, зітхнула Наталія і розповіла про останню розмову з Іллею. Відчуваю, що він щось задумав, а на серці тривога. Боюсь, щоб кудись мій Ілько не вляпався.
Він не мала дитина, дасть собі раду.
Іринко, мені так тривожно! зізналася Наталія. Учора ввечері випадково почула розмову батьків. Мені було погано чути, але з уривків я зрозуміла, що вони хочуть завадити нашому з Ільком весіллю.
Батько в курсі, що ти при надії?
Так, мама йому розповіла, але він чомусь мені нічого не каже. Його мовчання так дратує! Краще б уже вилаяв чи що! А ще чекають на приїзд Вовчика Михайлівського, готуються до прийому. Я, звичайно, скучила за Вовкою, але не до нього зараз.
Ви з дитинства товаришуєте, а дитяча дружбато на все життя.
Наталія нічого не промовила на те. Вона згадала, як у дитинстві Вовчик її опікав, захищав від старших хлопчиків. Одного разу, коли вони гуляли у дворі, у Наталії один із хлопчаків відібрав відерце й розвалив усі її «пасочки» в пісочниці. Вона розплакалася, а нахаба сів на велосипеда, розсміявся і поїхав. Тоді Вовчик побіг за ним і наздогнав десь у сусідньому дворі. Наталія не знала, що там між хлопцями відбулося. Проте увечері до них додому прийшла незнайома жінка із сином, у якого була перебинтована голова, і почала голосно звинувачувати Наталію, що та обзивала її хлопчика поганими словами й нажалілася старшому другу, який відерцем розбив дитині голову.
Дівчинко, ти маєш вибачитися! волала тітка, тримаючи своє чадо за руку. Інакше я напишу заяву до міліції і тебе, і твоїх батьків посадять до тюрми!
Наталя й досі памятає ту злу тітку з рудим волоссям і величезними грудьми. Дівчинці вона здавалася страшною і грізною настільки, що Наталія розревілася від страху.
Я його не била! розплакалася вона. Це він мої «пасочки» розвалив!
Звісно, не била, але намовила іншого хлопчика. Я ще й до нього доберуся, але ти маєш вибачитися, бо підеш до вязниці! Зла тітка сварилася товстим пальцем перед носом дівчинки.
Я не хочу до вязниці! ридала налякана Наталія, розмазуючи сльози по обличчю.
Мама намагалася заспокоїти розлючену жінку, але марно. На щастя, повернувся додому тато. Він відіслав маму та Наталію до кімнати, а сам швидко утихомирив скандалістку, сунувши їй трохи грошей.
З роками дружба з Володею у Наталії міцніла. З ним було завжди цікаво, і вони завжди знаходили спільну мову. Зараз Наталя вперше задумалася, намагаючись згадати хоча б один випадок, коли вони сварилися, і не змогла. Він завжди був поступливим і врівноваженим, а ще розумним і цікавим. Останні роки вони бачилися рідко, зустрічалися, тільки коли Володя приїжджав влітку із-за кордону, де навчався. Після навчання він лишився там на рік на стажування, а тепер мав повернутися до міста і, як зрозуміла Наталія з підслуханої розмови батьків, хоче розпочати власну справу.
Альо, гараж! Ірина жартома штовхнула ліктем подругу. Ти де? Я тут! У тебе морозиво попливло!
Наталія здригнулася, повернувшись у реальність, доїла морозиво й витерла руки хустинкою.
Ходімо прогуляймося, запропонувала вона подрузі.
Вони ходили алеями парку, де було багато відпочивальників, але Наталія нікого не помічалаїї думки були далеко, поряд з коханим.
Розділ 10
Коли Микола сказав, що ввечері Латиш готовий вислухати Іллю, хлопець зрадів так, ніби тримав у руках виграшний лотерейний квиток.
Дякую тобі! потиснув він другу руку. Безмежно вдячний!
У призначену годину Ілля прийшов за вказаною адресою. Латиш призначив йому зустріч на другому поверсі ресторану, де розташовувався офіс. Туди Іллю провели охоронці. Вони ж доповіли про його прихід господареві, і хлопця запросили до робочого кабінету. За столом у шкіряному кріслі сидів Латиш. Чоловік був трохи старшим за Іллю, широкоплечий, спортивної статури, з пронизливим поглядом. Він був у чорній майці, а на передпліччі в Латиша Ілля помітив татуювання у вигляді черепа. На шиїважкий золотий ланцюжок з масивним хрестом, головаголена, а може, чоловіка спіткало раннє облисіння. Ілля, поки роздивлявся, розгублено тупцяв на порозі, чекаючи запрошення. Латиш перебіг поглядом юнака і втупився в масивний акваріум. Здавалося, що чоловік взагалі забув про присутність стороннього, аж раптом, ніби прокинувшись, різко повернувся до Іллі й кивком запросив хлопця сісти навпроти.
Як тебе звати? Хто ти? запитав Латиш.
Я? Ілля, невпевнено промовив юнак. Працюю автослюсарем. Ось
І що ти хотів від мене, Ілле, що працює автослюсарем?
Перепрошую, як мені до вас звертатися?
Я з тобою дітей не хрестив, тож, як усі,Латиш.
Я хотів би відкрити власний відеосалон, сказав Ілля, так і не наважившись назвати чоловіка Латишем. Тобто куплю відак, орендую приміщення, буду купувати касети з бойовиками, де Джекі Чан у головній ролі, а щееротику.
Гарна задумка. А я до чого?
Справа в тому, що я не маю стартового капіталу, тихо промовив Ілля.
Зовсім на нулі?
Так, зітхнув юнак.
Багато хто хоче стати бізнесменом, а на ділі виходить далеко не в усіх, зауважив Латиш.
Я все до дрібниць продумав і прорахував! запевнив його Ілля. Тож я хочу просити вас дати мені гроші в борг. Будь ласка!
Я даю під десять відсотків щомісяця. Впораєшся? Латиш пробурив його поглядом.
Впораюсь!
Скільки ти хочеш і на який термін? поцікавився чоловік.
Ілля відповів, що йому вистачить сім тисяч зелених.
За рік ти маєш повернути мені повну суму, сказав йому Латиш.
Я зрозумів! закивав Ілля.
Напишеш розписку.
Звичайно!
Паспорт із собою?
Так!
Давай сюди, я зніму з нього копію.
Прошу!
Знаєш, що я можу зробити з тобою, якщо не повернеш борг?
Ілля витримав важкий погляд Латиша.
Можу здогадатися.
Мої хлопці просто закатають тебе в асфальт, але спочатку ти повернеш борг. Маєш квартиру?
Так, живу там з матірю та братом, відповів Ілля, згадавши, що нещодавно батько Наталії також погрожував закатати його в асфальт. «Двічі не закатають», майнула мимоволі думка.
Дивись, щоб не залишив рідних на вулиці,попередив Латиш і дістав із шухляди стола аркуш паперу та ручку.
Обговоривши деталі, Ілля отримав бажані сім тисяч доларів, написав розписку і, не тямлячи себе від щастя, покинув приміщення.
Уже сутеніло, тож Ілля, час від часу торкаючись прикріпленої на поясі барсетки з грошима, поспішив додому. Щоб скоротити шлях, він попрямував між гаражами, не одразу помітивши, що за ним йде трійка молодиків. Ілля почув позаду себе кроки, напівобернувся і побачив підозрілих осіб. Він пришвидшив крокчоловіки також. Іти до проходу між гаражами, який закінчувався виходом на багатолюдну вулицю, було ще далеко.
«Невже мене пасуть? з острахом подумав Ілля, і спиною пробіг холодок. Ні, мені здалося. Я сам себе накрутив, заспокоював він себе. Потрібно не подавати виду, що злякався, і спробувати від тих типів відірватися».
Ілля, не обертаючись, пришвидшив рух, але кроки позаду не стихали, і він інтуїтивно відчув, що чоловіки його наздоганяють. Рішення бігти виникло миттєво, і він чкурнув щодуху, притримуючи рукою на поясі сумочку з грошима. Страх бути пограбованим надавав Іллі сил. Уже було видно освітлену вулицю, але кроки загупали майже за спиною.
Стій, падлюко! це було останнє, що чув Ілля. Удар по потилиці, біль і суцільна темрява
Коли Ілля розплющив очі, надворі вже була ніч. Він ворухнув головою і відчув страшенний біль, від якого темніло в очах. Ще митьі він згадав, що з ним трапилось. Рука миттєво потягнулася до сумочкитам нічого не було.
Дідько! вилаявся хлопець.
Досі сподіваючись на диво, він почав нишпорити по землі навколо себе, сантиметр за сантиметром, але грошей не буловін знайшов лише свій паспорт. У розпачі хлопець обхопиив голову руками й ледь не завив від горя.
«Мені кінець! Тварюки! Щоб ви повиздихали!»стогнав Ілля, розхитуючись з боку в бік.
Додому він повернувся після опівночі. Брат із матірю спали, і Ілля тихенько рушив до ванної кімнати. На обличчі бруд, змішаний із кровю. Він торкнувся запеченої рани на потилиці, але майже не відчув болюто була дрібниця порівняно з тим, що з ним трапилося.
Розділ 11
Ілля не зявлявся кілька днів, і Наталія почала турбуватися. Її закохане серце віщувало, що з її половинкою трапилася біда. У неї з Іллею раніше була домовленість: якщо раптом вони не зустрічаються, то щосуботи об одинадцятій годині мають прийти в парк до столітнього дуба і там на лавці чекати. У квартирі, де мешкав Ілля, телефону не було, тож Наталії не залишалося нічого, як дочекатися суботи й піти на зустріч. Вона так поспішала, що заледве стримувала себе, щоб не бігти. Серце у грудях страшенно калатало, і не тільки через турбування за Іллю. Уже не вперше дівчина починала себе переконувати, що зможе знову побачити коханого, притиснутися до його тіла, відчути його теплі вуста.
Наталія прийшла за чверть до одинадцятої й примостилася на лавці, щоб вгамувати дихання.
«Усе добре, він зараз прийде», втішала вона себе, хоча в душі наростала тривога.
Здавалося, час завмер і тривалість хвилин збільшилася в кілька разів. Наталія щохвилини позирала на наручний годинник, проте, щойно настала одинадцята, Ілля так і не прийшов. Наталія була готова розревітися просто тут, у багатолюдному парку, на очах у перехожих. Їй було байдуже до всіх відпочивальників, очі ж продовжували вдивлятися в алею, якою мав прийти коханий. Минуло ще півгодини, і Наталія була вже повністю впевнена, що з Іллею трапилася біда. Серце підказувало, що її коханий потрапив у халепу. Дівчина підвелася й повільно рушила алеєю. Ноги були важкі, у голові шуміло, і хотілося пити. Вона зупинилася біля кіоску, купила склянку мінеральної водита була тепла, із солонуватим присмаком. Не допивши її, Наталія пішла на ринок до подруги.
Що з тобою?! стривожилася Ірина, побачивши Наталію. Наточко, ти бліда, як крейда!
Ілько не приходить, ледь чутно промовила вона впалим голосом. З ним трапилося лихо.
Яке? Що з ним?
Я не знаю, але відчуваю серцем.
Не вигадуй і не накручуй себе! Сідай, відпочинь і розкажи, що все-таки трапилося, попросила подруга.
Вислухавши Наталію, Ірина обережно висловила припущення, що Ілля міг її покинути, дізнавшись, що та чекає дитину.
Це неможливо! заперечила Наталія. Про це не може бути й мови! Я впевнена, що Ілько не здатен на зраду чи підлість. Він сказав, що незабаром все зміниться на краще. Напевно, він кудись вляпався. Але як мені дізнатися, що з ним?
Зачекай кілька днів, порадила Ірина.
Погомонівши з подругою, Наталія трохи заспокоїлася і пішла додому. День минув безцільноНаталія не знаходила собі місця і, хоч за що бралася, усе валилося в неї з рук. Вона рано лягла спати, але сон не йшов. Коли всі в домі поснули, вона вийшла надвір, сіла на лавку. З неба дивився місяць у повні, щедро заливаючи своїм сріблом дерева, кущі, завмерлі в тиші квіти та дівчину, застиглу у своїй журбі.
Що з тобою, коханий? прошепотіла вона. Де ти? Чому не прийшов на зустріч? Я кохаю тебе, як ніхто не кохав!
Розділ 12
Уранці Ілля зайшов у ванну кімнату, поглянув на своє відображення в дзеркалі й невдоволено поморщився. Напевно, він падав вниз обличчям, коли його вдарили ззаду по голові,на щоці зідрана шкіра, під оком гематома. Він торкнувся рукою потилиціз рани й досі потроху сочилася кров. Ілля вмився, пішов на кухню, де мати вже готувала сніданок.
Що з тобою?! стривожено спитала вона, побачивши сина. Де це ти так?
На роботі впав, відповів той.
Треба ж обережніше, зауважила жінка.
Вона побачила рану на голові Іллі й сказала, що треба негайно йти до травмпункту, щоб обробили та зашили.
Нікуди я не піду, буркнув Ілля. Заживе, як на собаці.
Може, хоча б зеленкою помажу, запропонувала жінка.
Ілля сидів мовчки, поки мати принесла зеленку і обробила рану.
Треба все ж таки зробити укол від правця, сказала жінка. Сходи, сину, до лікарні!
Мамо, дай щось поїсти, хлопець уміло натякнув, що розмову закінчено.
Ілля взяв кілька ложок пісного супу, але страва не лізла до рота. Попивши чаю, сказав матері, що йому потрібно сходити в одне місце.
У тебе ж вихідний, відпочив би, зауважила мати, але Ілля її не чув.
Він не знав, що робити далі. Відчай охопив Іллю, думки в голові плуталися, а в скронях гупало: «Я пропав! Мені кінець!». Кохана Наталія віддалялася від нього, і від такої думки на душі ставало ще болючіше. Ілля мав з кимось поговорити, йому потрібно було, щоб вислухали і щось порадили. Його становище нагадувало глухий кут, з якого немає виходу: скільки не бийсяне викрутишся, волай до втрати голосуніхто не почує і не допоможе.
Ноги самі принесли Іллю на ринок до Миколи.
Нічого собі! присвиснув друг, побачивши Іллю. Ти що? Мордякою асфальт поцілував?
Угадав, буркнув Ілля.