Це тебе так Латиш розмалював? стишеним голосом запитав Микола.
Майже вгадав.
Іди ближче і розказуй, що трапилося, попросив його друг.
Ілля розповів про те, як зустрівся з Латишем, взяв гроші в борг і як за кілька хвилин по тому їх втратив.
Потримав у руках сім кусків зелені і все! Ілля гірко усміхнувся. Отаке моє циганське щастя!
Ну ти й телепень! Микола постукав кулаком по вилиці.Не міг викликати таксі, щоб дістатися додому?! Це ж треба було додуматися йти ввечері з такими грошима!
Не додумався, зітхнув Ілля.
Хоча б мені сказав, щоб удвох пішли! Або попросив того ж Латиша, щоб дав тобі пару-трійку хлопців для супровіду!
Ти знаєш, Колю, я впевнений, що мене бомбонули хлопці Латиша, сказав Ілля, схилившись до вуха друга. Він дав бабло й одразу послав своїх шісток, щоб відібрали.
Та ти що?! Нікому такого не кажи! Усі тут знають Латиша як чесну й справедливу людину!
Еге ж! хмикнув Ілля. Такий справедливий, що за гроші ладен людину живцем закатати в асфальт?
Не знаю, чи когось закатав, чи ні,тихо промовив Микола. Якщо і зробив так, то заслужили, але дорікнути Латишеві в нечесності Ні, ти загнув, друже! До нього йдуть усі ті, кого незаслужено образили, шукають у нього підтримки, допомоги, просять поради. Латиш нікому не відмовляє, і всі знають, що він за справедливість.
Ти хочеш сказати, що він ніколи нікого не вбивав?
Розбіркито їхні справи, але припустити, що Латиш послав за тобою своїх хлопців? Повна маячня!
Тоді міркуватимемо логічно, сказав Ілля, дочекавшись поки друг відпустить чергового покупця. Латишу вигідно дати мені бабки й одразу ж відібрати?
Навіщо?
Щоб і кошти свої повернути і забрати в мене квартиру за борги.
У тебе хвора уява. Латиш на таке не здатний! Якби він був такий підлий, як тобі здається, йому б не довіряли. Логічно? Микола прямо дивився в очі Іллі.Тож не накручуй себе, а думай, що робитимеш далі,порадив він. Латиш таку суму боргу не пробачитьце факт!
Ілля й сам добре усвідомлював, що борг доведеться повертати з відсотками. Він чекав поради від друга, але розмова з ним ще більше рознервувала.
Що мені робити, Колянчику? спитав він стиха. Жити хочеться!
А кому не хочеться? посміхнувся хлопець. Навіть не знаю, що тобі порадити.
Залишається один вихід, зітхнув Ілля.
Який?
Мотузку на шиюі в зашморг.
Повіситися не важко, але іншого життя не дано. А знаєш що? Звернися до батька Наталки!
До Дубовика?! Та нізащо!
Теліпатися в зашморгу набагато приємніше? Ти дурень, Ілле! Швиденько одружуйся! Дубовик виручить свого зятя, не дасть образити. Куди він подінеться? Зробить усе не заради тебезаради своєї єдиної доньки! гаряче говорив Микола.
Ні, ні і ще раз ні! Я не хочу, щоб все життя мені дорікали, що я невдаха! спалахнув Ілля. Я впевнений, що то Латиш послав за мною своїх шісток і його «зелені» вже повернулися до свого власника!
Ну ти і дурень, Ільку! Микола витер спітніле чоло.
Нехай і так, але мені втрачати нічого, вже спокійніше промовив Ілля. Зараз піду до Латиша і все вискажу йому прямо в очі!
Давай, давай! скептично сказав йому друг і посміхнувся. Прощатися зараз будемо?
Та пішов ти знаєш куди?!
Ілля махнув рукою і швидко, не попрощавшись, пішов.
Розділ 13
Латиш насолоджувався запашною кавою і тишею. Усі братки розійшлися після короткої розмови. Хтось пішов виконувати свої прямі обовязки, іншіготуватися до відїзду. Чоловік зупинив погляд на світлині в рамці, яка завжди була перед його очима на столі. На ній мати і батько, ще молоді, усміхнені, щасливі. Латиш згадав, як він, десятирічний хлопчина, з батьками їхав у кабіні вантажівки з Литви до України. Батько був радісно збуджений і весь час говорив до сина. Його призначили директором великого, щойно збудованого заводу й пообіцяли надати одразу житло в приватному будинку. Перед ним були великі перспективи, що неабияк тішили, і лише мати, яка народилася в Литві, не тішилася, що переїжджає. Вона хотіла жити на землі своїх батьків, але, як вірна дружина, погодилася їхати за чоловіком на нове місце, і це її тривожило.
Латиш поставив чашку на стіл, не зводячи очей зі світлини. Він був пізньою і єдиною дитиною. Народився недоношеним, кволим і хворобливим. Чим тільки не перехворів у дитинстві! За однією недугою наставала інша. Батьки не шкодували ні часу, ні коштів заради одужання єдиного сина. Батько особисто розробляв методики загартування, діставав путівки в найкращі санаторії, займався із сином спортом вдома, а пізніше водив у спортивні гуртки. З віком організм дитини зміцнів і хвороби відступили. Мати працювала на керівних посадах у торгівлі, тож Латиш, а тодіхлопчина Ярослав, ріс, ні в чому не знаючи потреби. Здавалося, що йому судилося світле й безхмарне майбутнє, проте доля приготувала Ярославові випробування.
Усе сталося, коли він закінчив девятий клас. Лишився останній вирішальний рік у школі. Батько був упевнений, що син стане золотим медалістом, але влітку він мусив гарно відпочити. Ярослав не хотів їхати разом з матірю на море, де мав провести цілий місяць, але батько наполіг, а мати пообіцяла не втручатися в особисте життя сина. Місяць, проведений у Криму, був чудовим, і Ярослав повертався додому засмаглим і щасливим. Тоді він навіть уявити не міг, що живим батька вже не побачить.
Будинок нарозхрист, усерединірозгардіяш: речі розкидані, посуд побитий, меблі потрощені. Батька ніде не було, і мати негайно почала телефонувати йому на роботу. Ярослав у цей час вийшов на подвіря, пішов до вуличного туалету. Не дійшовши кілька метрів до нього, відчув неприємний запах, і спиною пробіг холодок. Погане відчуття справдилось, щойно він розчахнув двері туалету. Його любий батько висів там, підвішений за ноги. У розпухлому, напіврозкладеному трупі важко було впізнати рідну людину. Слідство встановило, що його довго і жорстоко катували, відрізали по черзі пальці на руках, прикладали розпечену праску до тіла, викололи око. І все заради грошей! Коштовності та гроші грабіжники з будинку забрали, а після того підвісили напівживого батька в туалеті.
Слідство спрацювало геть поганонападників так і не знайшли. Саме тоді, на похоронах батька, Ярослав дав слово знайти й покарати його вбивць. Навколо себе згуртував хлопців, яких знав ще від часів спортивних змагань. За кілька років він з товаришами таки знайшов убивць батька. Хлопці організували операцію з їх викрадення, вивезли у ліс і, як і присягнув собі Ярослав, жорстоко покарали. Тепер їх усіх обєднувала спільна таємниця
Латиш поглянув на годинник, що висів на стіні. Був полудень, і він подумав, що зараз має прийти його дружина Маргарита. Її фото в рамці стояло на столі поруч зі світлиною батьків.
«Мої рідні люди завжди зі мною», подумав він, поправивши рамку.
З Маргаритою Ярослав познайомився випадково. Він заїхав до сауни, щоб там зустрітися з «мамкою» та отримати свою частку від повій. Тоді ж він побачив зовсім юне дівча, яке повзало на колінах, благаючи «мамку» не посилати її працювати в сауні.
Я усе поверну! Усе до копієчки! Обіцяю вам! ридала дівчина.
Вона винна тобі гроші? запитав Ярослав.
Так! Взяла у борг двісті баксів, сказала жінка. Присягалася, що зїздить до матері, за тиждень повернеться й віддасть борг, а приперлась через місяць. Зясувалося, що ніякої багатої матусі в неї немає! Хіба заможні залишають своє немовля в пологовому?
То вона сирота?
Виходить, що так.
Ярославу стало шкода дівчину, яка ладна була цілувати ноги жінці, аби лише її відпустили. Він дістав триста доларів, ткнув їх у кишеню жінки.
З відсотками, відрізав Ярослав.
Вона коштує дорого, промовила жінка, беручи купюри, ще незаймана. А красива яка!
Я не піднімаю тобі відсоток? Чоловік невдоволено блиснув очима.
Зрозуміла! зітхнула «мамка» і наказала дівчині піти вмитися.
Дівчина, все ще не вірячи у своє звільнення, повільно підвелася й спідлоба глянула почервонілими очима на свого рятівника.
Дякую, стиха промовила вона.
Чекаю на тебе, сказав їй Ярослав.
Маргарита мовчки, немов ідучи на ешафот, сіла до нього в машину.
Що ви зі мною зробите? запитала вона, коли автівка рушила з місця.
Відвезу до своєї матері, їй потрібна помічниця по дому, пояснив він.
Я маю відпрацювати борг?
Саме так!
Скільки мені доведеться працювати?
Подивимось, відрізав чоловік.
Дорогою Ярослав дізнався, що у дівчини не має свого житла, речі ж у неї вкрали на вокзалі, коли там заснула.
Лишився лише паспорт, зітхнула Маргарита.
І то добре, сказав на те Ярослав. Зізнавайся одразу: чиста на руку чи любиш чуже поцупити?
Що ви?! Я не крадійка! Не бійтеся!
Це ти маєш боятися, посміхнувся той кутиком губ. Якщо материне щось візьмеш, знайду, відрубаю руку і скажу, що так і було.
Зрозуміла.
Ти справді хотіла знайти батьків? поцікавився Ярослав.
Матір.
І не знайшла?
Ні, та вже й не буду шукати, промовила з гіркотою дівчина. Вона все пропила і зараз десь, напевно, бомжує.
То ти «мамку» надурила, що твоя матизаможна жінка? посміхнувся Ярослав.
І так, і ні. Коли жила в інтернаті, то мені весь час снилася красива жінка у великому будинку, тож я вирішила, що то моя мати. Я вірила в це! Розумієте?!
А виявилося, що то були лише твої сни та фантазії,підбив Ярослав підсумок їхньої розмови.
Виходить, що так, погодилася Маргарита.
Мати Ярослава, Ядвіга Армандівна, з недовірою поставилася до нової людини в будинку, тим паче, що дівчина була незнайомкою для сина.
Мамо, ти можеш ладнати з людьми, тож і з дівчам впораєшся! завірив її син.
Уже за два тижні жінка зателефонувала Ярославу і сказала, що Марго задоволена.
Ти її звеш Марго? запитав син.
Так! Мені подобається таке імя, та й Марго не проти.
Коли Ярослав навідався до матері, яка жила в передмісті, то не одразу впізнав у Марго заплакану та перелякану дівчинку. Вона була напрочуд гарна: пряме чорне волосся, що відливало платиною, великі карі очі в обрамленні пухнастих вій, тонкий прямий ніс і пишні губи кольору стиглої вишні.
Марго почувалася впевнено, а коли посміхнулася, побачивши свого рятівника, Ярослав побачив, що вона гарна, як саме життя.
Ярослав уже й не памятав, коли трапилося так, що він закохався в неї.
Дівчина виявилася напрочуд розумною, ввічливою, до того ж, коли треба, вона могла бути непомітною або ж веселою і безтурботною. За рік він запропонував дівчині одружитися, і та погодилася. Братва посміювалася з нього, жартувала, що Латиш потрапив під каблучок красуні, але він не зважав на те. Марго увійшла в його життя раз і назавжди й стала другою жінкою після матері, якій він міг повністю довіряти.
«Ми майже вісім років разом, подумав Латиш, і жодного разу не посварилися. Кому сказатине повірять».
Кілька разів він грубо їй відповідав, але мудрість Марго рятувала і тут. Вона ображалася, як дитина, і мовчала, а Латиш почувався в такій ситуації, як останній йолоп. Зазвичай після сварки він купував для неї щось коштовнеЯрославові так було легше загладити свою провину. Водночас він знав, що «цяцьки», як їх називала Марго, для неї були менш важливі, ніж його щире «Вибач, кохана!».
Латиш міг купити для Марго диплом будь-якого вишу, але вона заявила, що хоче навчатися сама, і вступила до університету на заочне відділення. Марго пишалася своїм дипломом, який здобула самотужки, а він пишався дружиною.
Хтось постукав у двері, і за мить на порозі Латиш побачив свою дружинунайкращу у світі жінку.
Привіт, любий! проворкотіла Марго до чоловіка. Не зайнятий?
Як бачиш, посміхнувся Латиш, ковзнувши поглядом по стрункій фігурі дружини.
Я принесла тобі бутерброди.
Жінка нахилилася над столом, торкнулася губами його щоки. Марго була так близько, що він відчував аромат не лише її парфумів, а й запах тіла.
«Ми майже вісім років разом, а вона бентежить мою кров, як і раніше», промайнуло в голові Латиша.
Розділ 14
Наталія не могла зрозуміти поведінку своїх батьків. Ані мати, ні батько за останні дні й словом не обмовилися про її одруження. Вони не згадували Іллю, не поверталися до розмови про нього, не згадували про вагітність доньки і поводилися, як раніше. Іноді Наталія припускала, що вони вже бачилися з Іллею, мали з ним розмову і через це її коханий зник.
Зранку батьки поспішили в справах, знову не згадавши про те, що Наталія має незабаром вийти заміж. Потинявшись із кутка в куток, дівчина вирішила діяти.
Наталія розуміла, що спершу потрібно зїздити на роботу до Іллі й поговорити з ним. Проте сумніви не полишали її, і, трясучись у переповненому тролейбусі, дівчина знов взялася прокручувати ситуацію, що буде з нею, якщо Ілля від неї відмовиться.
«Я не переживу цього! стугоніло в скронях від самої лише думки. Мені не буде життя без нього!»
На її подив, Іллі на роботі не було.
У нього вихідний? запитала вона в напарника Іллі.
Який там вихідний?! невдоволено промовив чоловік. Роботи по горло, а його вже третій день нема!
Може, він захворів?
То чи важко попередити? Господар сказав, якщо завтра не зявиться, то вже може не виходити на роботу.
Може, щось трапилося, рознервувалася Наталія. Може, мати захворіла?
Малого міг би прислати, а не зникати безслідно!
Чоловік взяв інструмент і поліз до ями під автівкучасу на порожні балачки в нього не було. Наталі пішла з автомайстерні, так нічого нового про Іллю не дізнавшись. Вона могла б сходити додому до Іллі і поговорити з його матірю, але дівчина вагалася, побоюючись, що хлопець її покинув. Вона зовсім не хотіла осоромитися перед жінкою, а ще більше боялася почути від коханого неприємну звістку.
«Піду до Іринки», вирішила вона.
Наталія розуміла, що своїм ниттям та стражданнями вже набридла подрузі, але їй потрібно було з кимось поспілкуватися.
Знову киснеш? побачивши сумну подругу, спитала Ірина. Бачу по тобі, що Ілля не зявлявся.
Ні,похитала головою Наталія. Я й досі не знаю, де він подівся.
Уже давно б сходила до нього додому й не морочила собі голову.
Сходжу, але не зараз, зітхнула Наталія.
Вона повернула голову й завмерла, остовпівши від здивування.
Вовчику?! Невже це ти?! радісно вигукнула вона, побачивши давнього знайомого.
Наточко! юнак, що зрадів не менше, побачивши Наталію, кинувся обнімати подругу. Як ти змінилася! Така доросла дівчинка стала!
Вовчику, ти взагалі красень! Справжній чоловік, а не той хлопчик, якого я бачила кілька років тому!
Володимир справді змужнів, але щира усмішка була така сама. І так само, як колись, він звично поправляв окуляри на носі.
Іро, вітаю! звернувся він до дівчини, помітивши її лише зараз. Ти стала справжньою красунею!
Доброго дня, Володю! привіталася Ірина. Думала, що закордон тебе так змінив, що не помічаєш стару знайому. Чи я, продавчиня, тобі не рівня?
Ти що, Іринко! Просто побачив Наталю і так зрадів, що не одразу тебе помітив. Вибач! З мене шоколадка!
Дві! посміхнулася дівчина.
Дівчатка, ходімо десь посидимо, поговоримо, запропонував Володимир. Я пригощаю!
Я не можу покинути робоче місце, зітхнула Іра. А ви ідіть, відпочиньте!
Я зараз! сказав Володимир і кудись поспішив.
Він швидко повернувся, принісши Ірині морозиво та дві шоколадки. А потім забрав Наталію, і вони рушили на прогулянку, яку завершили на літній терасі невеличкого ресторану.
Ти надовго повернувся? поцікавилася Наталія.
Гадаю, що назавжди. За кордоном добре, а вдома краще! Хочу відкрити свій власний спа-салон, розмріявся Володимир. Зараз у країні починає користуватися популярністю косметична хірургія, тож хочу спробувати. Досвіду в колег за кордоном, гадаю, дістав достатньо. Батьки відкриють клініку, а я буду в ній працювати хірургом. Ну і паралельно вестиму салон краси, де буде спа-салон, масаж, маски різні.
Тобто мені можна буде, наприклад, збільшити груди, підкачати губи і тіло вкрити морським загаром? посміхнулася Наталія.