Посумувавши наодинці в саду, Марусина повернулася до хати. Три валізи з Віриними речами стояли посеред кімнати.
Шафа вільна! сповістила сестра. Можеш перебиратися! Я собі залишила лише одну поличку знизу.
Мені тебе бракуватиме, сумно промовила Марусина.
Та не бреши! засміялася Віра. Ми ніколи з тобою не були близькими подружками.
Ми були і є сестрами.
Це тобі, Віра віддала сестрі свій старий гаманець з грошима. Бери, на щастя!
Коштів було небагато, але й таким Марусина зраділа. Вона давно хотіла купити фотоапарат, щоб знімкувати все, що подобається. У батьків гроші просити не моглане навчили вони цьому дітей, тому потроху відкладала на покупку. Трохи бабуся подарувала на день народження, щось зекономила на шкільних обідах, а ще дала хрещена, мати Орести, коли приїздили навесні допомагати засадити городину. Склавши всі гроші докупи, Марусина перерахувала їх і радісно підстрибнула: у неї було пятдесят три гривні! Саме стільки коштував фотоапарат! Нехай і з ручною перемоткою плівки, але справжнісінький! «Не такий уже й сумний день!»подумала дівчина.
Їй залишалося дочекатися батька і попросити його повезти її до району, щоб зробити покупку.
Увечері Марусина крутилася, як білочка, допомагаючи батькам по господарству, потім заходилася сама готувати вечерю.
Що з нашою Марусиною трапилося? промовила мати.
Вона в нас завжди була помічницею, зауважив батько.
І не кажи! Іноді з дрючком потрібно заганяти на город, а тут як бджілка крутиться! усміхнулась жінка. Марусино, зізнавайся, що тобі потрібно?
«Мама мене одразу розкусила», подумала дівчина.
Нічого, лише щоб тато повіз мене в район, сказала вона й усе пояснила.
Так би щодня допомагала! промовила мати й не забула нагадати, що Віра завжди була працьовитою, а Марусині аби лише перед дзеркалом крутитися.
Так вона ж красуня! зауважив батько й додав: А ще й розумниця! Ось стане відомим фотографом і прославить нашу родину на весь світ!
Хоча б учителькою стала! махнула рукою мати.
Розділ 7
Фотографування стало для Марусини справжнім захопленням. Спочатку вона робила світлини квітів, дерев, захопилась пейзажними фото, але найбільшу втіху в неї викликало знімкування себе самої. Для цього доводилося просити Ростика піти разом на природу, щоб він її сфотографував. Марусині дуже подобалося позувати, перевдягатись у різний одяг, шукати нові локації для фотосесій. Хлопець іноді підтримував її забаганки і по кілька разів клацав фотоапаратом, іншого разу психував і казав, що вона його дістала. Але Марусина все терпіла заради того, щоб побачити нові світлини. Вона подовгу розглядала на них себе, відмічала, що зроблено не так. Ті, що їй не подобались, одразу знищувала, залишала лише найвдаліші.
Часто дівчина фотографувала і самого Ростика. Частину світлин віддавала йому, інші залишала собі, ретельно вклеюючи їх в альбом поруч зі своїми. З придбанням фотоапарата Марусина отримала змогу бути поруч з Ростиком частіше. Він просив дівчину сфоткати його з друзями, і тоді дівчина приєднувалася до них. Іноді Марусина брала фотоапарат із собою до школи, щоб на перерві зробити знімки однокласників, але лише вона знала справжню мету таких вчинків.
Дівчина сподівалася, що Ростик між уроками зможе помітити її за знімкуванням і попросить сфотографувати і його. Щойно хлопець починав позувати з друзями, умить до нього прибігали дівчата. «Ще б пак! думала невдоволена Марусина. Їм за честь обійняти такого красеня, щоб залишити собі фото на память».
Марусино, мені фотку подаруєш? приставали дівчата до Марусини після знімкування.
Не знаю, відповідала зазвичай вона.
Ну будь ласочка! Просимо тебе! не відставали від неї.
Якщо вийде фото, обіцяла дівчина.
Удома Марусина ретельно переглядала та сортувала світлини. Дівчатам відбирала ті, де вони вдалися погано. Це були в основному фотографії, де дівчата або із заплющеними очима, або з розтуленим чи перекошеним ротом. Вона віддавала такі фото і тішилася з того, як дівчата обурювалися, що вийшли на них погано. Найбільше Марусину дратувала однокласниця Олька, за однією партою з якою вона просиділа три роки. Саме Олька почала приділяти увагу Ростикові чи не найбільше.
«Як був у неї дурнуватий вигляд, так і лишився», думала Марусина, хоча дівчина ставала з роками все гарнішою.
Усе частіше Ростик повертався додому не із сусідкою, а з іншими дівчатами. Марусину вони страшенно дратували. «Прищаві, з рідким волоссям, а всі до нього клеяться! невдоволено думала Марусина. Чи не дивилися на себе в дзеркало? Ростиккрасень! Високий, на відміну від своїх однолітків, плечистий, бо займається спортом, волосся чорняве, трохи хвилясте, вії чорні та довгі, як у дівчиська!»
Удома вона розгортала альбом і на світлинах порівнювала Ростика та себе. За таким заняттям могла просидіти годину, аж поки не починало рябіти в очах і не приходило розуміння, що її зовнішність проти його таки програє. І тоді Марусина, ховаючись, невтішно плакала.
Коли Ростик перейшов до десятого класу, він почав усе частіше ходити до клубу. Іноді до нього під вечір заходила Марусина, і хлопець радився з нею, що краще вдягнути.
Може, оцей светрик? запитував він. А комірець сорочки має виглядати?
Марусина щиро радила, а на душі шкребли кішки від однієї думки, що хлопець танцюватиме з дівчатами і вони милуватимуться ним. «Може, вже й цілується з ними», закрадалася думка.
Сусідка проводжала Ростика на гуляння до клубу, і ніхто не знав, як їй було сумно лишатися вдома. Лише напередодні новорічних свят вона наважилася попроситися у батьків піти на танці.
Куди тобі?! одразу відрізала мати. Рано ще на гульки бігати!
Я вже в сьомому класі, нагадала Марусина і сказала, що її однокласниць батьки вже відпускають до клубу.
Маринко, може, й справді нехай дівча сходить розвіється, батько обережно звернувся до дружини. Чим вона гірша за інших дівчат?
Їй про навчання думати треба, а не про хлопців! відповіла мати.
Хіба я погано навчаюся? І не до хлопців я йду, а на танці! Хочу з дівчатами побачитися, потанцювати, кіно подивитися! клянчила дівчина.
Там старші хлопці, яким тільки того й треба, щоб зіпсувати дівчину! не вгамовувалася жінка. Не вистачало мені, щоб у пелені принесла ще в школі!
Мені ніхто не потрібний! Туди я піду з Ростиком, він завжди готовий за мене заступитися! сказала Марусина.
От і добре! озвався батько. Нехай тоді й додому тебе проведе.
Марусина з надією дивилася на матір. Жінка зітхнула, махнула рукою:
Двоє проти однієї? Іди вже!
Марусина швиденько зібралася, побігла до Ростика, поки той не пішов з дому.
Я сьогодні з тобою піду! радісно сповістила вона ще з порога. Збирайся швидше!
Наша дівчинка виросла? засміявся він. Тебе батьки відпустили? Не вірю своїм очам!
До речі, вони наказали тобі доставити мене додому цілою й неушкодженою!
Зробимо! Ти ж моя сусідка! Я маю тебе оберігати! сказав Ростик, одягаючи нову куртку з хутряним комірцем.
До клубу вони йшли поруч. Марусині хотілося, щоб хлопець узяв її за руку, як це роблять у кіно, але Ростик крокував, щось розповідаючи й розмахуючи руками.
«Він не романтик», із жалем подумала Марусина.
У клубі, коли почалися танці, Марусина приєдналася до гурту дівчат, які трималися осторонь від хлопців. На повільний танець Ростик запросив свою однокласницю, тож Марусині не залишалося нічого, як спостерігати за ними і вдавати веселощі. Вона розповідала дівчатам дурнуваті анекдоти, голосно неприродно сміялась і водночас ненавиділа себе за таку поведінку.
«Невже Ростик не запросить мене на танець?»цвяхом стирчала в її голові думка.
Він не запросив. Марусина зібралася з духом і наважилася підійти до натовпу хлопців, серед яких був і Ростик.
А! Це ти? Як справи? Не сумуєш? запитав він, помітивши сусідку.
Якось нуднувато, стенула плечима дівчина.
Ходімо! сказав він і пішов до виходу.
Марусина вийшла за Ростиком надвір, не розуміючи, що він задумав.
Йдемо! скомандував хлопець.
Куди?! здивувалася вона.
Відведу тебе додому!
Ще рано!
Я обіцяв, що доставлю тебе додому? Обіцяв! Тож не супереч мені! сказав він і пішов великими швидкими кроками.
Марусина, ледь не плачучи, поквапилася за ним. Він довів її до подвіря, зупинився, і дівчина з надією подивилася йому в очі.
Чого дивишся, мала? Шуруй додому, я почекаю, поки в хату зайдеш! сказав він.
У Марусини все всередині спалахнуло обуренням.
Іди вже до своїх дурних курок! викрикнула вона. Дорогу до хати сама знайду!
Я зачекаю, спокійно сказав Ростик.
Зачекай! Може, ще й під туалетом мене чекатимеш?!
Марусина, не прощаючись, побігла додому. Вона зайшла у свою кімнату, дістала нову світлину Ростика. На ній він ніби насміхався з дівчини.
Ненавиджу! Козел! прошепотіла вона і з ненавистю розірвала знімок на дрібні шматочки.
Вимкнувши світло, Марусина, як у дитинстві, накрилася з головою ковдрою й невтішно розплакалася.
Розділ 8
Ростик готувався до випускного вечора і згадав про Марусину, яка могла відверто, нічого не приховуючи, оцінити його святкове вбрання. Останнім часом вони мало спілкувалися. У хлопця була підготовка до іспитів, які він мав скласти якнайкраще, щоб вступити до вищого навчального закладу. Дитяча мрія стати льотчиком Ростика не покинула, і він мав серйозні наміри її втілити. Марусина ж зробилася вередливою і за будь-яких дрібниць на нього ображалася. Крім усіх проблем, потрібно було підтягнути свою фізичну підготовку, і хлопець посилено тренувався в спортзалі. Робив він це не з особливим задоволенням, але розумів, що це допоможе втілити мрію в життя. Ростик займався фізпідготовкою тоді, коли друзі та однокласники ходили гуляти, зустрічалися вечорами з дівчатами. А він до вечора був уже стомлений. У вихідні хлопець знаходив час, щоб сходити на кілька годин до клубу, де спілкувався з друзями й дівчатами, які липли до нього, як мухи до меду. Однак серйозних стосунків заводити не поспішав. Часто на танцях бачив Марусину, біля якої завжди крутилися хлопці, проте жодного разу не помітив, щоб хтось її проводжав додому. «Напевно, ще не подорослішала сусідка», думав він.
Траплялося, що вони разом поверталися додому з клубу, але говорити, як раніше, на різні теми годинами вже не могли. Марусина здавалася йому дівчиськом, замкнутим у собі й не готовим на відверті розмови. Іноді вони згадували дитинство, якісь смішні пригоди, жартували, сміялися й ніколи не говорили про щось серйозне.
Марусина мала намір надвечір сходити до Ростика на його запрошення. «Давненько він мене не кликав», думала вона, розмірковуючи, що краще вдягнути, аби мати привабливий, але не викличний вигляд.
Дівчина вже майже зібралася й оцінююче розглядала себе в дзеркало, коли до хати зайшла Віра.
Привіт, сестричко! привіталася Марусина. На вихідні чи на довше?
Хочу сходити до школи, подивитися на випускників, згадати минуле, відповіла сестра. А ти куди намилилася?
До Ростика, відповіла вона й пояснила чому.
Усе ще бігаєш за ним? з насмішкою промовила Віра. Не набридло?
Дуже треба! хмикнула дівчина. Мені більше зайнятися нічим?
Гаразд! Не ображайся! Віра обняла сестру за плечі. Я тобі кофтинку привезла, тож зможеш на випускний одягнути.
Нову?!
Та ні, свою, але вона майже як нова!
Марусина приміряла подарунок, подякувала сестрі, хоча в душі шкребла образа за те, що Вірі батьки купують обновки, а вона й досі все доношує за сестрою.
Дівчина пішла до сусіда. Ростик уже на неї чекав.
Зараз ти оціниш мій прикид! сказав хлопець весело.
Перед нею стояв високий широкоплечий юнак у світло-сірому новому костюмі з переливом, білосніжній сорочці та синій краватці.
Ну як тобі? запитав Ростик, поправляючи волосся рукою. Костюм імпортний, батько дістав, краватку матері хтось привіз із Польщі, сорочку ще рік тому купили, похвалився він.
Супер! захопливо промовила Марусина.
Ростику й справді пасував одяг. Здавалося, що він актор, який зійшов з обкладинки глянцевого журналу. Його темні очі блищали, над рівною смужкою губ ледь пробивалися темні вуса, прямий ніс з невеличкою горбинкою, яка зовсім не псувала зовнішність, усе в ньому було майже ідеальним. Марусині хотілося бодай пальцем торкнутися красеня в костюмі не того замурзаного хлопчиська, яким був, здавалося, нещодавно, а іншогопривабливого, гарного і такого далекого. Вона підійшла до нього, поправила рукою його зачіску й відчула запах парфумів. Хлопець пахнув не так, як її однокласники-підлітки. Це був запах дорослого хлопця, і від того вона зашарілася.
Краще ось так, стиха промовила вона. І раджу трохи збризнути лаком для волосся. Бо на вітрі розсиплеться на всі боки, а так триматиме форму.
Справді?
Так. Але не перестарайся, бо волосся блищатиме, як змазане гусячим жиром.
Так і зроблю! Дякую, Марусино! промовив він, зупинивши погляд на сусідці. Ти ще довго носитимеш у роті цю пластинку?
Дівчину обдало жаром від почутого, і вона опустила голову й відійшла від нього. «Міг би вдати, що не помічає», подумала.
Потрібно буде тебе пофоткати на випускному, сказала вона.
Ми запросили професійного фотографа, зауважив хлопець.
Любительські фотографії також не завадять, вони не такі якісні, але більш цікаві, коли знімаєш неочікувано, наполягала дівчина.
Знімкуй, якщо хочеш, байдуже мовив він.
Раніше тобі подобалися мої світлини, нагадала Марусина.
То було колись, а зараз усе по-іншому!
Що змінилося?
Я стаю дорослим, незабаром почну самостійне студентське життя! До речі, ти ще ні з ким із хлопців не зустрічаєшся? запитав він, подивившись на дівчину.
У Марусини завмерло серце, потім шалено закалатало у грудях. «Невже запросить на побачення?»майнула думка.
Ні, у мене нікого немає, відповіла дівчина.
Ясно! Та ти ще дитина! сказав юнак.
Його слова відгукнулися болем, але Марусина стрималася й натягнуто всміхнулася. Вона чекала запрошення від друга бодай прийти на його випускний вечір, але здавалося, що Ростик забув про її присутність і розглядав себе у великому дзеркалі.
Я прийду на вечір до школи, промовила вона стиха.
Приходь, сказав він.
То я вже можу йти?
Іди, відповів Ростик.
Додому Марусина повернулася пригніченою. Віра, як завжди, приставала із питаннями, але сестрі не хотілося з нею нічим ділитися. Вона вийшла з хати, залізла на улюблену яблуню: хотіла побути на самоті, помріяти й посумувати водночас.
«Ростик незабаром поїде із села, у нього буде там дівчина, а я лишуся тут і чекатиму, коли він приїжджатиме, щоб знову його побачити, думала Марусина. Завтра в нього буде випускний вечір, тож ще є надія, що він помітить і зрозуміє, що подобається мені. Невже я така неприваблива й непомітна? Чи то Ростик такий сліпий?»
З надією йшла Марусина на вечір разом із сестрою. Після урочистостей обрали королеву та короля балу. Марусина не сумнівалася, що вибір випаде саме на Ростика, і не помилилась. Із заздрістю спостерігала вона, як хлопець кружляв у вальсі з красунею-однокласницею, тримаючи її однією рукою за талію. Як їй хотілося бути на місці тієї дівчини! Почався бал випускників, де на танок запрошували всіх охочих. Хлопці танцювали зі своїми однокласницями, зі знайомими дівчатами, навіть з матерями, лише Марусина почувалася покинутою і забутою всім світом. До останнього вона сподівалася, що Ростик згадає про неї, але, здавалося, він узагалі її не помічав. Лише один раз їхні погляди випадково зустрілися, він усміхнувся Марусині, махнув рукою, щоб за мить знову забути про сусідку. Образа стискала горло дівчини, їй хотілося розплакатися, але Марусина знала, що не має права показати стороннім свою слабкість. Коли випускники пішли з батьками за стіл, усі почали розходитися. Пішла й Марусина із сестрою. Дорогою Віра щось весело розказувала, але сестра не чула її слів. Здавалося, горло так щось стиснуло, що вона ось-ось задихнеться.
Можна швидше йти? запитала Марусина, зробивши видих.