Куди нам поспішати? Завтра можна зранку спати досхочу!
Додому! Я хочу додому! нервово відповіла Марусина й пришвидшила ходу.
Ледь зайшовши в кімнату, Марусина не витримала, впала на ліжко і розплакалася.
Ти чого, сонечко? Віра сіла поруч. Невже через Ростика?
Ти Ти нічого не розумієш! плакала дівчина. Я нікому не потрібна!
Ти мені потрібна!
Тобі? Марусина повернула до сестри заплакане обличчя. Доношувати твої ганчірки?
Ти що, дурненька?!
На плач до кімнати зайшли батько й мати, запитали, що трапилося.
Реве за Ростиком, пояснила сестра.
Вона все бреше! скрикнула істерично Марусина. Я нікому не потрібна!
Нам потрібна, сказав батько. Що ти вигадала, доню?
Вам? Вам?! Вам потрібна Віра, а не я! Віраприклад для мене у всьому! Віра добре вчиться, Віра акуратна, щось новенькедля Віри! Я маю носити її одяг, брати з неї приклад, навіть стати вчителькою, як ви і Віра!
Марусино, заспокойся, у тебе просто істерика! сказала мати, сівши поруч. Ми вас любимо однаково! Будеш навчатися в інституті і тобі купуватимемо обновки.
Та не в них річ! Як ви не розумієте! плакала дівчина. Я нікому не потрібна, бо ягидке каченя з пластиною в роті! Ходжу з нею вже два роки, хвалюся, що то брекети, а насправді дешева пластмаска з гачками, які поблискують у роті весь час, коли я всміхаюся!
Це вже занадто, Маріє! обурилася мати. У тебе буде гарна усмішка з рівними зубами! Але для цього треба трохи потерпіти!
Доню, у нас нема стільки грошей, щоб поставити тобі дорогі брекети, винувато промовив батько. Ти ж знаєш, які вчительські зарплати, і ті затримують, до того ж, Віра має навчатися
Знову Віра! А я?! Ви зовсім забули, що у вас не одна, а дві доньки! злісно скрикнула дівчина.
О-о-о! Почалися ревнощі! озвалася Віра.
Ви Ви всі мене дістали! Марусина підвелася з ліжка.
То піди повісься! кинула їй сестра.
Не дочекаєтесь! Не підходьте до мене! заверещала Марусина й вибігла з кімнати.
Вона залізла на дерево, обняла стовбур яблуньки. Дівчина знала, що лише тут ніхто не буде їй дошкуляти, що лише тут можна дати волю сльозам.
Мене ніхто, ніхто не розуміє! жалісливо прошепотіла вона яблуньці. Мене ніхто не любить! За що мене любити? Ягидке каченя, але тобі байдуже, яка я, який маю одяг чи вигляд. Ти одна, хто мене любить такою, яка я є.
Розділ 9
У Марусини було багато друзів, з якими вона спілкувалася, ходила в клуб, але заглянути собі глибоко в душу нікому не дозволяла. На певному етапі спілкування для неї існувало табу, і ніхто зі знайомих дівчини не міг знати, що у неї на душі, або навіть припустити, що приховується за усмішкою. Ростик залишив їй біль після свого відїзду. Дівчина страждала від того, що хлопець так і не помітив, що подобається їй. Іноді Марусина за звичкою залазила на улюблену яблуню й намагалася зрозуміти, чи справді Ростик не помічав, що сусідка в нього закохана, чи не хотів помічати, і щоразу робила висновок, що вона негарна, неприваблива, її нема за що покохати.
Коли сум відступав, Марусина діставала старі сукні та кофтинки, з яких уже виросла, несла все це до бабусі, й там вони мізкували разом, як із трьох старих речей зробити одну обновку. Якось вони з двох суконь різних кольорів зшили спідницю шестиклинку, але Марусині цього здалося замало. Тоді вони пришили спідницю до водолазкиі вийшла нова сукня. Іншого разу бабуся сама проявила ініціативу: вона розпустила на нитки кілька старих светрів та звязала онуці сукню.
Такої ні в кого немає! зраділа Марусина й кинулася обнімати бабусю.
У суботу дівчина красувалася в обновці на танцях. Подружки тихо заздрили, лише Олька пустила шпильку:
Було б чим випендрюватися!
Ти також таку маєш? посміхнулась Марусина, що дуже розізлило дівчину.
Щоб ти на себе не натягла, все одно Ростику не подобаєшся!
Ці слова боляче різонули по душі, і Марусина ледь стрималася, щоб не вліпити Ольці смачного ляпаса.
До чого тут Ростик? натомість з усмішкою промовила Марусина. Вінмій сусіді нічого особистого! А ось ти ладна стати підстилкою, аби лише бути з ним!
Ольга вмить стала червоною, як стиглий помідор, а Марусина, крутнувшись, пішла геть. Повернувшись додому з клубу, вона довго розглядала себе в дзеркалі.
«Звичайна собі дівчина, думала вона, не красуня, але й не потвора, світле густе волосся, очі молочного шоколаду, приємна усмішка. Але що тоді в мені не так?»
Коли Марусина закінчила навчання в девятому класі, у неї зявилася нова подружка Люба. Трапилось це випадково. Дівчина йшла додому, коли біля подвіря поруч із садибою Феодала помітила незнайому дівчину, що вирубувала сапкою кропиву. Марусина знала, що в тій маленькій убогій хатинці жив юнак Анатолій зі своєю старенькою бабцею, тож поява дівчини її здивувала, і вона стишила хід. Незнайомка також помітила Марусину, розпрямила спину, відкинула за плечі дві тонкі косички.
Доброго дня! привітно промовила дівчина.
Марусина одразу помітила, що в дівчини привітне обличчя, щира усмішка. Вона здавалася підлітком: невисокого зросту, худенька, зі смішним чубчиком.
Вітаю! Марусина зупинилася біля дівчини. Ви приїхали в гості?
Ні, мотнула вона головою, і кіски знову перекинулися на груди. Сподіваюсь, що назавжди. Ядружина Толика!
Толик одружився?! здивувалася Марусина. Я живу поруч і не знала.
У нас не було весілля, ми лише розписались у місті, і я одразу переїхала до нього. До речі, мене звати Люба.
А яМарусина! Може, зустрінемось увечері і познайомимося ближче! запропонувала вона.
Марусина не знала чому, але Люба одразу їй сподобалась. Вона викликала до себе симпатію з першого погляду і здавалася дуже позитивною. Дівчата домовились увечері зустрітися, сходити до річки й поговорити.
Марусина повела Любу до річки, де можна було спокійно поспілкуватися, й запропонувала перейти одразу на «ти».
Явихованка сиротинця, зізналася Люба. Знаю, що мати від мене відмовилася ще в пологовому, але чомуневідомо. Я б ніколи не змогла покинути свою дитину! Як би мені важко не було, але покинути свою кровинкуце як відірвати від свого тіла шматок плоті. Увесь час думаю, як вона могла? Намагаюсь уявити різні життєві ситуації, але виправдання її вчинку не знаходжу.
Мені здається, що дитина має бути для будь-якої жінки сенсом життя, сказала Марусина й запитала, чи щось відомо про її матір.
Я могла б і навіть хотіла дізнатись у директорки її прізвище, але не наважилася. Напевно, ще не готова до пошуку.
Люба розповіла, як познайомилася з Толиком. Він продавав на ринку картоплю, що лишилася з осені, а вона її купила.
Слово за словотак і почали спілкуватися, а потім він запропонував одружитися, і я погодилася, розповіла Люба.
Марусині було дивно, що така приваблива, розумна дівчина вийшла заміж за Толика, який любив хильнути чарку, ніде не працював, перебивався випадковими заробітками, коли хтось у селі просив допомогти по господарству, але основним «доходом» хлопця була бабусина пенсія.
Ти десь навчалася? поцікавилася Марусина.
Я вивчилася на муляра-штукатура, але ще не встигла влаштуватися на роботу, як побралися з Толиком, сказала дівчина, і при згадці про коханого її обличчя запроменилося. Мені обіцяли навіть гуртожиток, але заради нього я все покинула.
Не поквапилася?
Ти що?! Я як дізналася, що в нас буде дах над головою, город, навіть садок, то геть усе кинула! Марусинко, ти навіть не уявляєш, як прожити все життя під наглядом, підкорюючись наказам, не мати нічого свого! Я ледь не цілувала кожну тарілочку, кожну чашку в будинку свого чоловіка, бо то всенаше, не державне, яке потрібно берегти, не можна розбити чи взяти із собою до спальні. Правда, у хаті був такий безлад, що тобі не передати! Бабця майже нічого вже не бачить і не чує, а що від холостяка візьмеш? Люба засміялася. Я всі гнидники вигребла за два дні, випрала все, перемила. Тепер скромно, але чистенько! Прийдеш до мене в гості?
Залюбки, подруго! пообіцяла Марусина.
Дівчата ще трохи погуляли берегом, поговорили. Марусині сподобалося, що Любанятак вона почала називати дівчинуне лізла їй у душу, не чіплялася з питаннями. Коли проходили повз хату Феодала, Любаня поцікавилася, хто там живе.
Толик казав, що тут живуть багатії. Це помітно! промовила стиха молода жінка, кинувши погляд на садибу сусіда.
Їхня хатинка поруч із двоповерховим будинком здавалася такою маленькою й непомітною серед дерев.
Господар був головою колгоспу, а коли колгоспи розпалися, то став фермером, пояснила Марусина.
Напевно, за рахунок колгоспного добра, стишеним голосом промовила Люба.
Так люди кажуть.
Розділ 10
Марусина здружилася з Любанею і повністю довірилася їй, розповівши про своє таємне та нещасне кохання. Напевно, вона подорослішала і вже не лазила на яблуньку, щоб поговорити з нею. Іноді дівчина підходила до дерева, обнімала його товстий стовбур, торкалася долонями зашкарублої кори й так мовчки стояла кілька хвилин, відчуваючи силу яблуньки, а ось розмови вела тепер із новою подругою.
У липні Ростик має приїхати додому, сказала Марусина. Минулого року, коли він приїжджав, мене не було в селі, бо я гостювала в тітки. А зараз Я навіть уявити боюся, що буде зі мною, коли його побачу! Мені здається, що моє серце не витримає і вискочить із грудей! Так хочеться, щоб у той момент ти була поруч зі мною!
Може, так і вийде, відповіла дівчина.
Як Марусина відчувала, так і сталося. Удень вона почула жваві та радісні розмови сусідів і зрозуміла, що приїхав Ростик. Дівчина вслухалася, щоб бодай почути його голос, але, напевно, він був у кімнаті, а батьки накривали стіл у дворі. Коли до Марусини навідалася Любаня й запитала, чи піде вона ввечері на танці, дівчина погодилася.
Я сьогодні зранку гайнула в район на ринок, вдало продала кріп та петрушку, вдень устигла все попрати, вже полила городину, тож ми з Толиком вирішили прогулятися! похвалилася дівчина.
І коли ти все встигаєш?
Я швидка! засміялася Любаня. Толик каже, що в мене все в руках горить!
У клубі Марусина помітила в натовпі хлопців Ростика. Товариші оточили його, а юнак щось жваво їм розповідав.
Це він? шепнула Любаня.
Так, кивнула Марусина й не почула свого голосу.
У роті вмить пересохло, у голові шуміло, а серце калатало так, що, здавалося, чути його стукіт усім навколо. Марусина дивилася на Ростика і не мала сил, щоб відвести погляд. Він став ще гарнішим, поширшав у плечах, якось подорослішав, джинсовий костюм підкреслював його статну постать. Толик пішов до хлопців, а подругидо дівчат. Почалися танці, але Марусина не чула музики, для неї навколишній світ перестав існувати, залишивши в ньому єдиного, якому належало її серце, але він цього не знав.
Коли оголосили перерву, Ростик ішов на вихід повз Марусину й зупинився. Їхні погляди зустрілися, і світ навколо Марусини захитався. На неї дивилися карі очі, в яких дівчині хотілося розчинитися до останку.
Привіт, сусідко! усміхнувся юнак, блиснувши білосніжними рівними зубами.
Привіт, промовила стиха Марусина. Ти коли приїхав?
Сьогодні, відповів він. Ти як?
Нормально.
Я згадував наші дитячі витівки!
Приємно чути.
Як навчаєшся? Добре?
Добре.
Дивись, вказав він поглядом, і Марусина повернула голову, то твій портфелик за тобою бігає? пожартував він і легенько смикнув її за вухо.
Не смішно, промовила дівчина. У тебе як справи? Як життя у столиці?
Вирує! Там класно, не те що тут, у селі! відповів він. Таке враження, що все завмерло і нічого за рік не змінилося.
Ти змінився, зауважила Марусина.
А ти не дуже, усміхнувся Ростик. Ну, давай! Ще побачимося! сказав він і пішов надвір.
Він справді гарний! шепнула Марусині на вухо Любаня.
До останнього Марусина сподівалася, що Ростик ще підійде до неї, запросить на танець, але, здавалося, він забув про неї. Увесь час біля нього крутилися старші дівчата. Марусині від образи хотілося плакати, але вона робила вигляд, що їй весело й добре. Коли всі вже виходили з клубу, Марусина пішла так, щоб потрапити йому на очі.
Ти, як я бачу, не сама, сказав він дівчині на ходу. Бувай, сусідко! Я поспішаю!
Марусина помітила, як він наздогнав кількох дівчат, обняв їх за плечі, напевно, пожартував, бо вони засміялися.
Ходімо, зітхнула Марусина і взяла Любаню під руку. А де це твій чоловік? Щось його не видно.
Попросив грошей на пиво й пішов з хлопцями до кафе, відповіла вона.
І ти дала? Ті гроші, що заробила на ринку?
Та в мене ще лишилися! Я ж не останні віддала, до того ж, він молодий, хоче з друзями поспілкуватися.
То такі друзі, що напоять, зауважила Марусина.
Ні, все буде добре! Ми маємо один одному довіряти, сказала Любаня й зауважила, що Марусина дуже сумна. Та ти так не хвилюйся, не все те золото, що блищить. Може, ще й кращого хлопця зустрінеш, коли поїдеш у місто на навчання.
Кращого немає, зітхнула Марусина. Віннайкращий, але не мій. Чому життя таке несправедливе?
Це зараз тобі так здається, а з часом сама зрозумієш, що помилялася, намагалася заспокоїти подругу Любаня.
Толик повернувся додому під ранок пянючий як чіп. Про це Любаня розповіла Марусині зранку.
Толик дуже шкодує, що так трапилося, попросив вибачення і сказав, що таке більше не повториться, сказала Любаня. А ти вже заспокоїлася хоч трохи?
А ти як думаєш? Марусина сумно всміхнулася. У нас новина: Віра виходить заміж, за місяць весілля.
О! Це ж чудово!
Це добре, але я сподівалася, що батьки мені хоча б щось новеньке куплять з одягу, а тепер, як здогадуюсь, усі кошти підуть на весілля.
Толик учора чув від хлопців, що Ростик за два тижні поїде.
Куди?! здивувалася Марусина. На навчання ще зарано.
За кордон з батьками на відпочинок, пояснила дівчина.
Марусина лише кілька разів бачила Ростика, і то мигцем. Хлопець перекинувся з нею кількома словами і поспішав. «Для нього я неприваблива школярка із села», зробила висновок Марусина.
Вона знову почувалася нікому не потрібною, тим паче, що батьки були зайняті турботами про весілля Віри й не помічали суму молодшої доньки. Відшуміло весілля, і вони знову почали ставити старшу сестру Марусині у приклад.
Дивись, Марусино, яка наша Віра молодчина! сказала їй мати. Вивчилася, стала вчителькою, влаштувалася на роботу, ще й заміж вдало вийшла!
Так, її чоловік має свою двокімнатну квартиру, працює на заводі майстром зміни, зарплата непогана, тож вони створили нову зразкову родину! підтримав її батько.
Ось і ти станеш учителькою, будеш працювати в школі, але заміж за першого-ліпшого не поспішай! радила жінка. Бажано зупинити свій вибір на порядному чоловікові, в якого є свій куток.
То мені за квартиру заміж іти? нервово кинула Марусина.
Навіщо ти так? Ми ж добра тобі бажаємо! ображено промовила мати.
Так ось, мої дорогі батьки! сказала Марусина. Я сама буду влаштовувати своє життя! І зроблю так, як підкаже мені серце!
Будеш і далі сохнути за сусідом? Та не рівня він тобі, зрозумій це!
Уже не вперше Марусина чула слова про те, що Ростик їй не рівня, але зараз це спрацювало, як сірник, її терпець урвався.
Це не я йому, а він, саме він мені не рівня! скрикнула Марусина.
Мати засміялася.
Ти ще зовсім дитина, доню! сказала жінка.
Ці слова були останньою краплею, і терпіння в Марусини луснуло.
Я не буду вчителькою, як ви і Віра! палко сказала вона. І заміж за квартиру не піду! Ви ще побачите, чого я досягну в житті! І, до речі, зроблю це сама, без сторонньої допомоги!
Доню, іди охолонь, спокійно промовив батько.
Маріє, не грайся з вогнем! кинула їй услід мати, але дівчина вже не чула її слів: вона вибігла з кімнати й зачинила за собою двері.
Розділ 11
Літо, коли Марусина закінчила навчання у школі й відшумів випускний вечір, видалося напрочуд чудовим. Часом ішли приємні тихі дощики, іноді грозові зливи, але все врівноважувалося: було тепло й не спекотно, поливати городину не доводилося, і врожай мав бути хорошим. Марусина категорично відмовилася вступати до педагогічного університету й подала документи до аграрного вишу на технолога виробництва й переробки продукції тваринництва, увівши батьків у шоковий стан. Мама бідкалася, що то безперспективна професія, а тато сумував, що династія вчителів на ній скінчилася.