Я не хочу жити на вчительську мізерну зарплатню, заявила Марусина. Я вас дуже люблю, але, вибачте, не хочу жити так, як ви.
Погорювавши з тиждень, батьки змирилися з вибором доньки й заспокоїлися.
Нехай буде, що має бути, може, воно й на краще, підсумувала мати.
Марусина мала чудовий настрій. Вона перестала тужити від нерозділеного кохання і була сповнена мрій та надій на нове студентське життя. Дівчина тішилася з того, що нарешті їй вдалося вирватися з лабет власних думок, у рабство яких вона потрапила, коли закохалася в Ростика.
Уявляю, скільки у мене зявиться нових знайомих! із захопленням говорила вона Любані. Усі згадують студентські роки як найкращі у своєму житті, сподіваюсь, що й у мене так буде!
Щаслива! А я тут сумуватиму без тебе! промовляла Любаня, ледь не плачучи.
Дурненька! Я ж навчатимуся в районному центрі, а це лише тридцять кілометрів! На вихідні приїжджатиму в село, щоб батькам допомогти й тебе побачити! заспокоювала її Марусина.
Дівчині й справді було шкода полишати добру й наївну подругу. Марусина й досі не могла збагнути, чому та обрала саме Толика. Зовнішність у хлопця неприваблива: ніс картоплиною, насуплені брови, що зрослися на переніссі, жовтуваті великі зуби, але й це не головне, Толик пиячив, і тоді його матюки було чути на все село. Руку на дружину він не піднімав, бо Любаня була терплячою, годувала чоловіка і спокійно намагалася його вмовити лягти відпочити. Марусина намагалася не втручатися в особисті стосунки подружжя, лише іноді натякала, що було б непогано Толику влаштуватися на роботу, бо він так геть зіпється.
Із села багато хто їздить у місто на роботуі нічого, говорила Марусина Любані, тож і він міг би так.
Він їздив кілька разів, але не знайшов роботи.
Погано шукав. Хто хоче заробити бодай якусь копійку, той знаходить роботу.
Я б із задоволенням влаштувалася на роботу в місті, але Толик проти, із сумом промовляла Любаня.
Марусині було шкода подругу, яка працювала вдома та на городі, як бджілка, усе в її руках аж горіло. Попри всі старання Любані родина не вилазила зі злиднів: пенсії бабці не вистачало на три роти, ще й Толик увесь час канючив гроші на випивку. Добра, відкрита до людей Любаня не вміла відмовляти і давала йому гроші, бо чоловік обіцяв випити останній раз, але за кілька днів усе повторювалося. Марусина старалася допомагати подрузі. То кілька яєць, щоб батьки не знали, дасть, то шматок сала, то поділиться своїм одягом. Хоча Люба виросла в сиротинці, була всебічно розвинена, начитана, і з нею Марусині завжди цікаво. Навіть у такому шаленому темпі сусідка знаходила час, щоб почитати нову книжку. Дівчина любила романи про кохання, вони були для неї знеболювальним, надією, сподіванням на краще, щоб уночі, коли всі поснуть, спокійно помріяти про життя, наповнене щирими почуттями й шаленим коханням. Наставав ранок, і її мрії розчинялися з першими сонячними променями, зникали, як туман, щоб знову перенести дівчину в реальність, де хвора стара бабця і чоловік, якому із самого ранку кортить хильнути.
Приїхала Ореста, плануючи вирушити на роботу за кордон. Її мати почала часто хворіти, і коштів на лікування не вистачало, тож дівчина вирішила поїхати на заробітки.
Ти сама їдеш? Не страшно? запитала її Марусина.
Якщо відверто, то дуже страшно, зізналась Ореста. Але що маю робити? Сидіти склавши руки і спостерігати за муками матері? Що б ти на моєму місці вирішила?
Напевно, вчинила б так само, відповіла Марусина.
Після відїзду Орестиновина: Віра народила донечку. Усією родиною Бойченки поїхали її провідати і привітати з новонародженою.
Мені таке життя подобається! сказала Марусина Любані. Події зрушили з місця, а то все одне й те саме, день у день, рік у рік! Життя, подружко, стартувало!
За кілька днів по тому приїхав у село до батьків Ростик. Марусина вже й не покладала надій, але життя, напевно, вирішило її здивувати. Наступного дня хлопець зайшов до неї й запросив погуляти ввечері. «Чи вовк у лісі здох?»подумала здивована Марусина і запитала:
Куди підемо? Клуб сьогодні зачинений, бо будній день.
Погуляємо біля річки, згадаємо дитинство, запропонував Ростик, і Марусина погодилася.
Серце тьохкало в грудях, коли дівчина збиралася. Вона губилася в здогадках, розмірковуючи, чому й навіщо Ростик її запросив на прогулянку. «Просто, щоб згадати час, коли ми були дітьми? То можна було б і біля двору посидіти й погомоніти. На побачення? Щось не схоже», думала дівчина.
Доню, куди зібралася? запитала мати, коли побачила Марусину у кофтинці та джинсах. Сьогодні ж нема танців.
Піду до Любані, посидимо біля її двору, збрехала дівчина.
Її й досі без дозволу не пускали батьки гуляти. Дівчата-однолітки бігали до клубу з шостого класу, не питаючи старших, вона ж і досі мала проситися, і батьки їй дозволяли ходити до клубу лише по суботах і неділях, у жодному разі не заходячи до кафе, яке стало улюбленим місцем сільської молоді. Додому Марусина мала повернутися не пізніше одинадцятої вечора, а якщо запізнювалася, то наступні вихідні мала сидіти вдома, тож без брехні цього разу їй не обійтися.
Коли повернешся додому? поцікавилася мати.
До дванадцятої повернуся.
Так пізно?!
Я ж не в клуб іду, а з подружкою буду майже біля нашого подвіря, всміхнулася дівчина.
Та йди вже! промовила мати, кинувши погляд на доньку.
Ростик уже чекав Марусину біля двору.
Доброго вечора! привітався він, усміхнувшись до дівчини тепло й привітно.
Привіт! промовила схвильовано Марусина. Ходімо звідси швидше!
Чому? Мама не пускає гуляти?
Ти що?! Не хочу, щоб зайве про мене злі язики чесали. Це ж село, а не столиця!
Вони пішли до річки, спустилися до берега. Стояла тремтяча тиша серед пянко-солодких пахощів трав, і лише іноді було чути приглушене схлипування води. Молоді люди згадували дитинство, стиха сміялися, йдучи берегом, і слова знаходилися самі собою, без найменших зусиль. Непомітно розповзалися сутінки, і вечір тінями розтушував обриси дерев понад річкою, аж поки на небо викотився трохи надщерблений місяць і природа перед сном зітхнула повною тишею.
Час летів так швидко, що Марусина не помітила, як настала північ.
Мабуть, мені час додому, невпевнено промовила вона.
Вони зупинилися під розлогою кроною дерев, і Ростик, узявши її за плечі, повернув обличчям до себе. Його вродливе, чисто виголене обличчя мяко випромінювало усмішку, і в дівчини гучно закалатало серце.
Марусино, ти стала така гарна! промовив він тихо.
Справді? ледь чутно прошепотіли її губи.
Щира правда! Тисправжня красуня!
Від таких довгоочікуваних слів у голові запаморочилося, захмеліло. Дівчина дивилася в його темні очі, схожі на осінній присмерк, і намагалася приховати свою радість. Гостро пахла берегова мята, коли хлопець уперше торкнувся своїми губами її гарячих вуст. Марусині стало добре від того несміливого легкого цілунку і водночас страшно. Вона потягнулася до Ростика всім тілом, і наступний поцілунок уже був пристрасним і гарячим. Дівчина блаженно заплющила очі, коли він знову і знову дарував їй цілунки, і боялася захлинутися від радощів.
Я кохаю тебе, Марусинко, гаряче прошепотів юнак, кохаю все життя, із самого дитинства!
В її обличчя хлюпнула гаряча хвиля, і весь світ навколо почав кружляти.
Поцілуй мене, любий, ще раз, прошепотіли її уста.
Розділ 12
Лише кілька днів Марусина зустрічалася з Ростиком, а вже знало все село, дійшли чутки й до батьків дівчини.
Марусино, це правда, що люди говорять? запитала мати.
Що саме? схвильовано мовила дівчина.
Це були її перші серйозні стосунки, Марусина ще не звикла, тому знітилася, почервоніла і закліпала очима так, ніби скоїла крадіжку, а її спіймали за руку на гарячому.
Ти зустрічаєшся із сусідом?
Та ніби так, стенула плечима.
Нарешті він у тобі помітив дівчину?
У маминому голосі дівчина вловила скептичну нотку, і їй стало неприємно.
Просто ми стали дорослими, відповіла Марусина.
Чи не зарано, доню? Тобі ще навчатися й навчатися, зауважила жінка.
Хіба кохання завадить цьому?
Кохання, кажеш? промовила жінка задумливо й сіла поруч. Про кохання можна говорити тоді, коли воно витримає випробування часом, стосунками. Доню, це лише закоханість, яку часто плутають із коханням. А закоханість, як показує практика, може минути.
Але може перейти у справжнє кохання, зауважила Марусина. Це була перша її серйозна розмова про стосунки закоханих, тож дівчина радо продовжила: Я не вважаю, що в мене перша закоханість. Якось я читала, що вчені досліджували роботу мозку закоханих людей. Вони виявили, що в такому стані володарюють гормони, ендорфін і окситоцин, скептичні вчені навіть дали назву таким почуттямхімія любові.
То, може, і в тебе вони панують? усміхнулась жінка. Важко відрізнити закоханість від любові.
Я вважаю, що в мене вже позаду час закоханості. Насправді, мені Ростик подобався все життя, скільки себе памятаю, сказала Марусина, довірливо схиливши голову матері на плече. То була підліткова закоханість, коли я марила ним, страждала, а зараз Мамо, зараз зовсім інше! Це таке довгоочікуване глибоке відчуття, яке закономірно прийшло на зміну закоханості. Ми розуміємо одне одного з пів слова, сприймаємо такими, як є насправді!
І ти це зрозуміла одразу? Після кількох побачень?!
Саме так, мамо! Порадій разом зі мною! Я така щаслива! гаряче промовила дівчина.
Я рада, Ростик справді гарний хлопець, але так хвилююся, щоб ти не обпеклася! сказала жінка. Кохання підносить до небес, але як щось піде не так, то падати вниз дуже боляче!
У нас усе буде добре, я це відчуваю! промовила радісно Марусина й обняла матір за плечі.
Ростик запропонував Марусині в суботу піти разом до клубу, і дівчина не тямилася від щастя. Усе, про що вона мріяла не один рік, почало втілюватися в життя. Вони йшли селом, тримаючись за руки, і Марусина вся світилася від щастя, не відчуваючи землі під ногами. У клубі всі погляди були прикуті до гарної пари: одні дівчата дивились із заздрістю, інші робили вигляд, що їм узагалі байдуже. Ростик не відходив від Марусини ні на крок. Він то обнімав її за плечі й ніжно пригортав до себе, щось шепочучи на вушко, то вів до танцю. Мрія дівчини потанцювати з Ростиком збулася, і вона довірливо прихиляла до нього голову. У перерві Ростик відлучився, і до Марусини підійшла Любаня.
Ти маєш такий щасливий вигляд, сказала сусідка, вітаю! Рада за тебе!
А я як радію! весело промовила Марусина. Я така щаслива, Любаню! Ти навіть не уявляєш!
Не боїшся виставляти напоказ своє щастя? тихо запитала подруга.
Ні! Мені хочеться кричати на весь світ, що я кохана й кохаю!
Не можна виставляти напоказ своє щастя, промовила жінка, воно любить тишу. Заздрісники можуть украсти його.
Нехай заздрять, якщо самі не можуть стати щасливими! сказала Марусина і, побачивши, що Ростик повернувся, перепросила й пішла хлопцю назустріч.
Розділ 13
Марусина щодня бачилася з Ростиком, щовечора ходила на побачення. Їм ніколи не було сумно разом, і незабаром вони вже сміливо обговорювали спільне майбутнє.
Коли ти закінчиш навчання у виші, ми одразу одружимося, сказав їй хлопець.
Це буде аж за чотири роки, зауважила дівчина.
Подивімося з іншого боку: у нас попереду чотири роки, коли ми будемо зустрічатися, потім розїжджатися на навчання, і наше кохання пройде випробування розлукою й часом, зміцніє, щоб потім, коли будемо жити разом, воно нас не покинуло, запевняв її Ростик. До того ж, я закінчу навчання раніше, тож буде час підготувати наше сімейне гніздечко.
Розкажи, як ми будемо жити разом, попросила дівчина.
І хлопець, пригорнувши до себе Марусину, розказував, як він поспішатиме з роботи додому, де вона його чекатиме, щоб зустріти у дверях, усміхнутися і сказати, що вже скучила за ним.
Ти накажеш мені йти мити руки, а в нас так смачно щось буде пахнути, що я сполосну їх нашвидкуруч, лише змочивши водою мило, бо так квапитимуся на вечерю, що сил не буде, уявляв він. На кухні біла скатертина, дві тарілки і ти навпроти. До речі, ти вмієш готувати?
Та чи я не дівчина з села? усміхнулась Марусина. Ми все вміємо! Я готуватиму тобі різні страви, щоб ти не йшов, а біг додому.
Я найбільше поспішатиму, щоб знову тебе бачити.
Для нас і година розлуки буде роком.
Саме так, моя люба! сказав Ростик і палко поцілував дівчину.
Не залишилися їхні зустрічі поза увагою Ростикової матері. Ірина Гнатівна запросила Марусину прийти до них на вечерю.
Не соромся, Марусино, чоловіка не буде вдома, тож ми посидимо, поговоримо по-жіночому, сказала їй жінка.
Уперше Марусина почувалася незручно в сусідки, яка знала її з пелюшок. Дівчина відчула себе незграбою, коли розлила каву на скатертину, довго перепрошувала, хоча Ростик її підтримував і підбадьорював.
Тобі потрібно навчатися, щоб здобути спеціальність, сказала жінка.
Звичайно! ляпнула Марусина і знову знітилася.
Насправді, я рада, що мій син саме з тобою, а не привіз якусь міську лахудру, зізналась Ірина Гнатівна. Ти виросла на моїх очах, добра дівчинка, працьовита, не пєш і не палиш, тож залишається вам, мої діти, лише зберегти свої почуття.
Мамо, все у нас буде добре! запевнив її син. Ми будемо навчатися, часто телефонувати одне одному, потім я влаштуюсь на роботу, придбаю житло, щоб було куди дружину привести.
Було б добре! погодилася жінка і звернулася до Марусини: Як поїде Ростик, ти не соромся, заходь до мене, коли будеш приїжджати до батьків, посидимо, чайку попємо, поговоримо. Добре, Марусино?
Звичайно! Я буду вас навідувати! пообіцяла дівчина.
Час збігав швидко, і Марусина зі страхом рахувала дні, які мала провести разом зі своїм коханим до розлуки. Вона навіть уявити боялася, як житиме без нього. За кілька днів до того, як вони мали розїхатися на навчання, закохані вийшли з клубу й не встигли повернутися додому, як налетів шалений вітер, небо блиснуло, грізно гримнуло, і почалася злива. Ростик обняв дівчину за плечі, але це не врятувало від дощу, і за мить Марусина геть уся промокла.
Біжімо! сказала вона і взяла Ростика за руку. Доведеться йти додому сохнути, а так не хочеться!
Ходімо до мене! запропонував він.
Ні, вже пізно.
Удома нікого немає. Ходімо!
Марусині так не хотілося втрачати час, що вона погодилася.
Ти геть уся промокла! сказав Ростик, коли вони зайшли до його кімнати.
Він подивився на дівчину. Її волосся звисало мокрими пасмами, тоненька кофтинка прилипла до тіла, виділивши невеликі груди, і Марусина тремтіла, як листочок на гілці. Він підійшов до неї, пригорнув до себе, поцілував ніжно-ніжно щоки, мокрі повіки, шию.
Зніми одяг, прошепотів він.
Ні, тихо злетіло з її вуст.
Ти мене боїшся?
Ні.
Соромишся? Я вимкну світло, сказав він і потягнувся рукою до вимикача. Так краще?
Так.
Його тремтячі пальці почали розстібати ґудзики на кофтинці, і Марусина відчула незвичне збудження. Ростик звільнив її груди, торкнувся губами маленьких стовпчиків сосків, спустив з плечей кофтинку.
Ні, промовила вона, зробивши над собою зусилля.
Ти кохаєш мене? запитав він між цілунками.
Так!
Довіряєш мені?
Так!
То чому «ні»?
Бо бо ще рано, ми не одружені.
Але ж ми кохаємо одне одного і маємо повністю довіряти.
Я довіряю тобі, але ще рано.
Кофтинка, ліфчик уже лежали на підлозі, коли хлопець почав розстібати блискавку її шортів.
Мила, люба моя Марусинко, говорив він гаряче, цілуючи її груди, пестячи плечі, попереду розлука, тож я маю бути впевнений, що ти мене чекатимеш.
Обіцяю чекати!
Хочу впевнитися, що тилише моя!
Твоя! Навіки!
То доведи мені це! Прошу тебе! промовив він, і Марусина відчула його руку у своїх трусиках.
Я не можу! з останніх сил прошепотіла Марусина.
Дівчина незчулася, як її підхопили дужі руки коханого, понесли на ліжко.