Ти мусиш довести мені, що кохаєш, останні слова, які почула дівчина перед тим, як він увійшов у неї.
Легкий біль швидко змінився на ейфорію, і вже нічого й нікого не існувало у всьому світі, окрім них двох.
Кохаю тебе, шепотіли її вуста.
Я люблю тебе, чула вона у відповідь.
Зранку Марусині здавалося, що мати якось пильно дивиться на неї і про все здогадується. Від того дівчина не могла нічого робитигеть усе валилося з рук.
Та що з тобою сьогодні? запитала мати, коли Марусина терла буряк свиням і поранила палець.
На погоду, відповіла вона, намагаючись не зустрічатися поглядом із матірю. Задощило он як!
Нічого, доню, скоро почнеться студентське життя, тож відпочинеш від господарства та городів.
Можна, я сходжу до Любані, а потім продовжу? запитала Марусина.
Та йди вже, я сама закінчу.
Любаня радо зустріла подругу.
Як добре, що ти зайшла до мене! сказала вона радісно. У мене є новина!
Хороша?
Чудова! вигукнула дівчина і загадково всміхнулася. Незабаром я стану мамою!
Та ти що?! Це вже точно?
Так! У пятницю їздила до лікаря, а тебе ці дні не бачила, тож сьогодні вже хотіла сама йти до тебе, сказала Любаня.
Вітаю, сонечко! Марусина обняла подругу. Усе це добре, але зараз вас двоє живе на пенсію бабці, а стане на одного більше.
Я думала про це! У мене буде до тебе прохання: поїдеш на навчання до району, то знайди мені, будь ласка, якусь роботу, попросила Любаня. Мені будь-яка підійде: продавчинею, прибиральницею чи підмітайлом, я не боюся ніякої. Маю влаштуватися на роботу, поки термін маленький, головне, щоб офіційно, тоді я зможу отримати і лікарняний, і виплати на дитину.
Не знаю, чи вийде в мене, але для тебе постараюсь! пообіцяла Марусина.
Я так тобі вдячна!
У мене також є новина, стишеним голосом промовила Марусина й нахилилась до вуха сусідки. Тільки нікому! Ти станеш мамою, а я стала жінкою!
Розділ 14
Марусина, як і обіцяла, знайшла Любані роботу в місті, хоча довелося немало побігати після пар. Люба була ладна працювати на мінімальну зарплату в маленькій крамничці, куди її взяли офіційно. Дівчину влаштовувало те, що вона встигала ввечері на останню маршрутку, яка йшла в село, вона погодилася навіть на те, що мала один вихідний день на тиждень.
У Марусини життя набирало шаленого темпу: нові друзі, життя в гуртожитку, де одна кухня на весь поверх, пари, лекції, а ще й очікування дзвінків від коханого. Вони домовилися, що хлопець буде телефонувати через день о десятій годині вечора, тож Марусина мала все встигнути до того часу. Додому часто їздити не могла, тож батьків навідувала двічі на місяць. Якось Ростик попросив її зайти до його батьків, поспілкуватися з матірю.
Я бачу Ірину Гнатівну, коли буваю в селі, в основному розмовляємо на вулиці, коли зустрічаємося, але піти до вас Мені незручно, справді, сказала йому дівчина.
Ви маєте знайти спільну мову, потоваришувати, щоб потім не було, як часто трапляється: свекруха та невістканайзапекліші вороги, наполягав Ростик.
Якщо ти так хочеш, то я зайду до неї, погодилася дівчина.
Марусина подумала, що незручно прийти в гості з порожніми руками, тож купила майбутній свекрусі велику шоколадку. «Буде нагода посидіти за чашкою чаю», вирішила дівчина.
Ірина Гнатівна радо зустріла Марусину, запросила до будинку, запропонувала чай. Уперше дівчина дивилася на жінку не як на тітку Іру, яку знала з дитинства, а як на майбутню свекруху, тому почувалася незручно. Ірина Гнатівна була рада поговорити, тож розповіла про своє знайомство з майбутнім чоловіком, їхнє одруження.
З роками, дитино, кохання не зникає, просто стає іншим, відверто розповідала жінка. Це молоді гадають, що подружнє життя входить у звичку і почуття вже не ті, що вони йдуть по втоптаній дорозі, але це не так. Любовце не лише пристрасть, секс, поцілунки, це, по-перше, бажання бачити рідну людину, чути голос, відчувати присутність навіть тоді, коли її нема поруч.
Марусина чула сільські плітки про те, що чоловік Ірини Гнатівни любить стрибнути у гречку, казали навіть, що бачили не раз його в місті з молодою коханкою. Марусина слухала одкровення жінки й пізнавала її з іншого боку. Вона думала, що сусідка, напевно, не знає про походеньки чоловіка або, можливо, не хоче помічати зрад і кохає його, як і раніше. Ірина Гнатівна швидко прихилила до себе, викликала в Марусини довіру, тож дівчина охоче розповіла про те, як чи не з самого дитинства була закохана в її сина.
Не знаю, чому так вийшло, але я не уявляла життя без Ростика, зізналася Марусина. Напевно, він посланий мені долею, як моє доповнення, як частина мого життя!
Я така рада, що ви разом! Дай Боже вам щастя, мої діти! розчулено промовила Ірина Гнатівна й попросила дівчину заходити до неї щоразу, коли буде приїжджати в село.
Наступного разу Марусина завітала до жінки не з порожніми руками, а подарувала Ірині Гнатівні порцелянову чашку з блюдцем, на яких були зображені лілії улюблені квіти майбутньої свекрухи. Жінка так розчулилася від такої уваги, що ледь не розплакалася, обнімала Марусину й назвала любою невісточкою, від чого дівчині стало приємно. Вони знову швидко знайшли спільну мову й довго-довго говорили за чашкою чаю.
Марусина чекала на Ростика, який мав приїхати в село напередодні Нового року. Вона знала, що Ірина Гнатівна запросить її до себе, й заздалегідь шукала для неї подарунок. Їй хотілося зробити жінці, яка мала стати її свекрухою, приємне, подарувати щось таке, щоб тій сподобалося. Обійшовши не одну крамницю, які перед святами були завалені сувенірною та подарунковою продукцією, Марусина придбала авторське кольє з напівкоштовного каміння. Дівчині хотілося щось купити і своїм батькам, і Вірі, і Любані, але грошей було недостатньо, тому довелося обмежитися скромними сувенірчиками, на відміну від подарунка Ірині Гнатівні, за який їй довелося викласти чималу суму зі своїх студентських заощаджень.
Удома Марусина дістала кольє, показала мамі й поцікавилася її думкою:
Як ти гадаєш, сподобається Ірині Гнатівні?
Вона любить блискучі цяцьки, то сподобається, не дуже приязно відповіла жінка.
Марусина дістала подарунки батькам, жінка сухо подякувала. Було помітно, що вона ображена.
Я щось не так зробила? запитала Марусина.
Усе так, доню.
Ні, я ж бачу, що ти на мене сердишся.
Ми з батьком пнемося з усіх сил, щоб тебе вивчити, щоб ти не ображалася на нас, що погано чи немодно вдягнена, а ти витрачаєш кошти не на себе, а на жінку, яка тобі зовсім чужа, відповіла мати.
Поки що, зауважила Марусина, але ж вонамати моєї коханої людини.
Ще невідомо, чи стане вона свекрухою, а ти все підлещуєшся до неї.
Мамо, та тітка Іринатвоя сусідка, з якою ти дружиш не один рік, тож що в тому поганого, коли я їй купила подарунок на свято? Ти ревнуєш? усміхнулася Марусина.
Я лише про те, що сусідидалеко не бідні люди, а ти витрачаєш такі гроші на подарунок! Нерозумно, Марусино! Краще б уже собі щось купила! сказала мати з докором і вийшла.
Марусина ледь дочекалася приїзду Ростика. Хлопець зателефонував їй надвечір того ж дня, коли повернувся в село.
Марусинко, я трохи стомлений з дороги, але так хочу тебе побачити, що до завтра чекати сил не вистачить, сказав він і попросив вийти з дому.
Дівчина прихопила із собою подарунок для коханого і вийшла з двору. Падав сніг. Великі лапаті сніжинки танцювали, кружляли, веселилися у світлі вуличного ліхтаря, щоб потім, заспокоївшись, тихесенько лягти на землю. Здавалося, що то не з неба сипле снігом, а сама земля повільно підводиться вгору, до самих небес. У душі Марусини також було святково й радісно, і, здавалося, вона сама ладна від щастя кружляти разом зі сніжинками танок радості.
Дівчина помітила чоловічу постать, яка швидко наближалася до неї, і щемливе почуття наповнило кожну клітинку її тіла.
Коханий! не стрималася, кинулася йому назустріч й одразу потрапила в міцні рідні обійми.
Він цілував її прохолодні щоки, гарячі вуста, повіки, повторюючи, як скучив за нею. Марусина всім тілом припадала до хлопця, немов хотіла розчинитися в ньому без останку.
Люблю тебе, люблю, люблю! шепотіли її вуста.
Коли закохані вгамували розпалені почуття від зустрічі, Марусина згадала про подарунок, який стояв на землі, припорошений білизно`ю сніжинок.
Геть забула про нього! схаменулася дівчина і кинулася струшувати сніг.
Вона тримала в руках плетений з лози кошик, прикритий шаликом.
Це мій тобі подарунок на Новий рік!
Що це? всміхнувся хлопець.
Зверху теплий шерстяний шалик, щоб ти ніколи не застуджував горло і я могла чути твій голос, відповіла Марусина й попросила заглянути, що під ним.
Ростик відкрив кошик і побачив там зелені продовгуваті яблука.
Мої улюблені?!
Так! Я їх зберегла для тебе! відповіла дівчина.
Ті, що торохтять?
Вони!
Спробуємо? Ану, чиє краще торохтить? запитав він, як колись у дитинстві.
Вони сміялися і трясли торохкітливі яблука.
Розділ 15
Весна того року була теплою, погожою та квітла буйним цвітом. Здавалося, що природа вирішила здивувати людей, давши змогу майже одночасно прикрасити фруктові дерева блідо-рожевими та білими квітами, та так це в неї вдало вийшло, що не видно було й гіллялише ніжні пелюстки.
Марусина приїхала до батьківської хати у весняному хорошому настрої. Трохи більше місяцяі вона знову зустрінеться зі своїм коханим, прихилиться до його плеча, відчує солодкий присмак його цілунків. Дівчина знала, що Любаня народила хлопчика і вже повернулася додому з пологового будинку, тож для новонародженого привезла подарунок та пакунок підгузків. Привітавшись з батьками, Марусина поквапилась до сусідки. Ірина Гнатівна їй телефонувала і просила зайти, щойно приїде в село.
Не ображайтесь! усміхнулась Марусина батькам. Я швиденько!
Моя дорогенька невісточка! промовила радісно Ірина Гнатівна, зустрівши Марусину. Проходь, не соромся! Зараз попємо з тобою чайку!
Щось трапилося? одразу запитала Марусина.
Ні, все добре! Коли тебе бачу, то мені спокійніше на душі стає, ніби сина зустріла! відповіла жінка.
Як завжди, Марусина привезла жінці подаруночок, і вони сиділи за столом, вели довірливі розмови, ніби давні подружки. Від неї Марусина пішла додому, щоб забрати подарунки для Любані, але довелося затриматися: приїхала Ореста, яка нещодавно повернулася з-за кордону. Батьки вже накрили стіл для гості і разом сіли обідати.
Ореста коротко підстригла волосся, і та хлопчача зачіска, довга шия, худюще тіло робили її схожою на хлопчиська. Вона розповіла, що підзаробила грошей у Польщі, хоча доводилося працювати по дванадцять годин на добу і мати один вихідний на тиждень.
Відпала охота їздити на заробітки? поцікавилась у неї Марина Олександрівна.
Зовсім ні! Звичайно, мені було важко, особливо перші тижні, але я знала, заради чого працюю, відповіла Ореста. Коли отримала зарплату за перший місяць, то самій не вірилося! Я вперше за життя тримала в руках таку суму! Це був неабиякий стимул заробити ще більше, а коли лягала спати, то уявляла, куди витрачу зароблене.
Невже не можна знайти роботу в нашій країні? Усе-таки не на чужині, сказала жінка.
Можна. Хіба я не працювала до цього? Коштів вистачало на таке собі харчування та дешевий одяг, промовила Ореста. Так, я не була на чужині, але як мала повертатися додому, де хвора мама, а я не можу купити їй потрібні ліки, бо не маю за що? Бути вдома і дивитися на її муки? Це набагато важче, ніж відпрацювати дванадцять годин у чужому краї.
Оресто, мені здається, що все-таки краще бути вдома і десь тут працювати, зауважив Роман Семенович.
Жити від зарплати до зарплати? І це після того, як я відчула, що можна мати гідні заробітки? Ореста стенула плечима. Ні, я трохи відпочину і знову поїду. Буду шукати країну, де заробітки кращі, ніж у Польщі.
А ми віддані своїй країні, промовила Марина Олександрівна. Нас виховали патріотами, тож живемо і працюємо на благо рідної країни.
Учительська зарплата невелика, але жити можна, підтримав дружину чоловік.
Жити можна всюди, але коли ти відчув, що можеш жити краще, назад повертатися вже не хочеться, сказала Ореста й подякувала за обід.
Я зараз іду до Любані, вона народила сина, повідала сестрі Марусина.
Я знаю, вона мені дзвонила, відповіла Ореста. Я з тобою!
Ореста також пішла до породіллі не з порожніми руками. Любаня стала такою худенькою, що навіть щоки позападали, лише з-під кофтинки випирали великі груди. Вона зраділа гостям, обняла і розцілувала кожну. Незважаючи на те, що породілля схудла і під очима залягли синці, Любаня аж світилася щастям.
Де наш малюк? запитала Марусина.
Проходьте, зараз покажу! відповіла жінка.
Маля спало на імпровізованому ліжечку, зробленому зі стільців. Миле хлопченя мирно сопіло уві сні, прицмокуючи губками.
Візочка ще не купила, ніби виправдовуючись, промовила Любаня, щойно отримаю кошти на дитину, одразу куплю.
Головне, щоб дитинка була здорова, промовила Ореста.
Дівчата вийшли в іншу кімнату, щоб поговорити. Любаня сказала, що сина назве Максимчиком, і попросила Марусину стати для нього хрещеною матірю.
Я б із задоволенням, але хрещенаце не так просто, вонадруга мама для дитини, а мені ще довго навчатися, відповіла Марусина. Хрещена мати в разі чого має замінити рідну, а що я можу дати Максимчикові?
Якщо ти, Любаню, не проти, то я б із задоволенням стала хрещеною мамою твоєму синочку, заявила Ореста.
Любаня погодилася, і наступного дня вони похрестили дитину.
Ростик приїхав на початку літа, і Марусина не тямилася від щастя. Утім, за два тижні по тому хлопець заявив, що їде з батьком в Америку на виставку сільгосппродукції й техніки для аграріїв.
Я не можу проґавити нагоди побувати в США, зрозумій мене, утішав він Марусину. Побачити іншу країну, інше життяце ж так класно!
Надовго їдеш? ледь не плачучи, запитала дівчина.
Десь на тиждень.
Це ж так довго!
Час мине швидко! Ось побачиш! Я повернуся, і ми знову будемо разом! заспокоював він дівчину.
І знову Марусина ходила до Ірини Гнатівни, щоб посумувати з нею разом за «нашими чоловіками», як казала сусідка. Вони багато часу проводили разом за розмовами, і Марусині надзвичайно приємно було чути, як жінка її називає «моя люба невісточка». З далекої країни Ростик зателефонував Марусині лише один раз, пославшись на те, що дзвінки дорогі, але й тій довгоочікуваній розмові вона була несказанно рада.
Коли чоловіки повернулися, Марусина заспокоїлася, але ненадовго. Вона якраз була в сусідів, коли Ростик їй сказав, що батько купив квитки, і вони завтра їдуть усією родиною на відпочинок у Карпати. Дівчина навіть рота розтулила спитати: «А як же я?!», але стрималася, мовчки проковтнула образу і почала збиратися додому.
Я зателефоную перед відїздом, сказав Ростик дівчині, коли вона була вже біля дверей.
Він не провів, не запросив увечері на побачення. Погане відчуття холодком пробралося в душу дівчини, проповзло мурахами по спині. Вона ще взувалася в коридорі, коли почула обурений голос Ірини Гнатівни:
Васю, як ти міг?! Чому не взяв квитки й на Марусину?
Хто вона нам?
Як хто? Ти ніби з неба звалився!
Марусинапросто сусідка, то чому я маю за власний кошт її катати? Сплачувати за її відпочинок?
Вонадівчина нашого сина і майже наша невістка! скрикнула жінка.
Казав сліпий «побачимо», це були останні слова чоловіка, які почула Марусина.
Немов ошпарена, вона вибігла з будинку, поквапилася додому. Образа стискала горло так, що важко було дихати. Дівчина чекала вечора. Хотілося почути заспокійливі слова коханого, щоб забути випадково підслухану розмову, але він не прийшов. Ростик зателефонував пізно ввечері і сказав, що стомився від зборів, а завтра вставати о четвертій ранку.
Ти не переймайся, я буду дзвонити, пообіцяв він.
Ростик телефонував Марусині раз на кілька днів, але в її душі лишилась образа. Дівчина втішала себе лише тим, що відпочинок закінчиться, і вони знову будуть разом.
«Я не маю права тримати образу, бо вона зжере мене зсередини», щоразу повторювала собі, але не відпускало, боліло.