Я довго вивчав це явище, аналізував багато літератури, поки не натрапив на дослідження, проведене Брундреттом. У ньому йшлося про те, що ми є складним функціональним організмом, тому більшість наших відчуттів формується на основі аналізу мозку, якому доносить інформацію імпульсами мережа нейронів, розміщена по всьому організму. Кожна людина забезпечена мережею рецепторів температуриблизько 10 на квадратний сантиметр, розташованих на глибині 0,2 міліметра під поверхнею шкіри. Ці рецептори надсилають імпульси в мозок, а їхня частота залежить від початкової температури шкіри та від темпу її зміни. Середній час, за який ми розпізнаємо відчуття тепла чи холоду з моменту отримання імпульсу, коливається в межах від 0,15 до 0,25 секунди. Наша шкіра здебільшого має товщину від одного до двох міліметрів (найтовстіша шкіра розташована на спині, а найтоншана повіках). Руки сприймають температуру 33 °C як нейтральну. Вона відповідає нормальній температурі рук за комфортних умов. Підвищення температури на кожні наступні 78 °C призводить до того, що сприйняття змінюється від відчуття води теплої, гарячої й дуже гарячої.
Від цієї позначки й потрібно було відштовхуватися. Мою теорію підкріплювали статті лікарів-дерматологів, які констатували, що 37 °C є оптимальною температурою для приймання душу, оскільки за такої температури судини не будуть безладно звужуватися або розширюватися, а кровообіг, відтак, не змінюватиметься.
Після прийому душу я висушую волосся, невеликою кількістю гелю акуратно вкладаю його. Після цього розпочинаю гоління. Хай якою є сьогоднішня мода, для мене ідеалом є лише поголене лице. Ні, можливо, комусь і личить легка щетина, борода чи вуса, але це точно не про мене. Після гоління я змащую шкіру кремом, аби зволожити її та наповнити корисними мінералами.
Зуби я чищу лише після сніданку. На сніданок я зварив два яйця та приготував тости. Спочатку обсмажив до хрусткої шкуринки квадратної форми хліб, зверху на нього поклав шар бринзи, в яку додав кріп, лимонний сік, кунжут та оливкову олію, а завершив прикрашання тонко порізаним авокадо. Навпроти тосту зявилася біла лінія з цифрами: 288 калорій, 9,5 грама білка, 21,1 грама жирів і 16,8 грама вуглеводів. Із кожним відкушеним шматком цифри зменшувалися, поки не вигулькнуло «0». Лише після цього я пішов чистити зуби й одягатися на роботу.
Коли ви вперше бачите людину, то аналізуєте її зовнішній виглядодяг, взуття, зачіску Якщо все це між собою гармонує, людина вам подобається. Далі в хід іде мова, манери, розум, людські якості. Проте хай якою не була б людина в душі, перше, на що ви звернете увагу, це зовнішній вигляд. Від того, як ми подаємо себе в суспільстві, може залежати все наше життя. Люди люблять очима. На жаль, одиниці помічають за гарною обкладинкою щось більше. Однак я намагаюся, щоб і зовнішній вигляд, і внутрішнє наповнення відповідали одне одному. Витрачаючи багато часу на свій довершений вигляд, я так само багато приділяю уваги тому, щоби бути наповненим чимось усередині.
Кожен мій костюм пошитий персонально для мене. Рівні шви, бездоганна тканина, досконалий крій Їх створено для мене. У таких костюмах я почуваюся іще більш упевнено. У них зручно, комфортно, це більше ніж просто одяг.
Сьогодні я зупинився на костюмі-трійці з дорогої, чудової шерсті перуанської вікуньї темно-синього кольору. Сорочку обрав світлу з голубим відтінком. Краваткупід колір костюма, а ще чорний пасок і класичні, проте зимового фасону туфлі. Поверх костюма я накинув пальто.
Мій сьогоднішній вигляд був готовий. Поглянувши на себе в дзеркало, я відразу побачив маленькі лінії, які відходили від кожної деталі мого образу і містили написи проценту їхньої досконалості. Я поправив волосся, і 99 % відразу перетворилися на 100 %. Краватка була не дуже добре завязана, але я її підправив і все стало ідеально. Ще раз провів рукою по тканині пальта: хоч показник і був 100 %, я мусив так зробити, ще раз усе перевірити. Щойно все сягнуло найвищої позначки, я вийшов із будинку.
Наступна деталь, якою я неабияк пишався та яка доповнювала мене повністю, це машина. Не просто машина, а чорна матова BMW бізнес-класу. Довершена елегантність, витримана в діловому стилі, та неабияка зручність. Я любив машину, вона повністю відображала мене: зовні мала суворий, без зайвих прикрас вигляд, тоді як усередині була зручною, довершеною та функціональною. У ній завжди витав приємний свіжий аромат, із легкими нотками натуральної шкіри. Умонтована панель приборів була зроблена з натурального дерева, залакована та декілька разів протертадо абсолютного блиску. Зручне керування робило кожну поїздку суцільним задоволенням. І, звісно, важлива для мене детальмашина була на ручному, а не на автоматичному керуванні. Суцільний контроль. Ми становили з нею одне ціле.
Однак я був навчений гірким досвідом. Перед тим як сісти за кермо, я оглянув її. Спочаткускільки повітря в колесах. Біля кожної деталі відразу виринула біла лінія, показуючи цифри, але я, попри це, перевіряв знову й знову кожен елемент. Спочатку колеса, потімчи працюють гальма, який звук видають гальмівні колодки, чи горять фари поворотів, аварійної зупинки та гальмування, чи достатньо мастила, засобу для очищення Незважаючи на досконалість цифр, я притлумлював невеликі напади паніки, щойно бачив свою машину. Хай якою б вона була ідеальною, треба памятати, що її складали неідеальні люди.
Лише після всіх перевірок я сів у машинутепер можна спокійно їхати на роботу. Та спершу надумав заскочити в офіс доставки по необхідну інформацію.
Зима забула, що вона зима. Сніг зник, асфальт був вологим від нещодавнього дощу, шмагав сильний пронизливий вітер, і здавалося, що сніг не випаде й на різдвяні свята. Люди, як завжди, кудись поспішали, заклопотані, зовсім змарнілі, сірі На що вони гайнують своє життя?
До служби доставки я дістався вчасно, як і планував, наперед розрахувавши, що дорога буде складною. Переді мною височіла будівля із чорної цегли, і лише яскраво-жовті вивіски із закликами зайти не давали змоги загубитися. Біля входу стояло чимало людей. Я оминув їх і ступив досередини, штовхнувши масивні двері. Гомін людей заповнював увесь простір (мабуть, перед святами тут просто аншлаг із пересиланнями). Я шукав поглядом вільну касу, де б міг поставити своє запитання, і не знаходивусі працівники були зайняті.
Добрий день, сер, привернула мою увагу юна дівчина.
Світла сорочка та жовта хустинка, завязана навколо її шиї, вказували на те, що дівчина тут працює. Пропускаючи повз увагу лінії, що утворилися з нічого, я спрямував погляд на її золотистий бейджик, на якому зазначалося, що Елізабет Браун працює старшим адміністратором. Я швидко всміхнувся їй і промовив:
Добрий день. Так, я був би вдячний за допомогу, ті самі ідеальні 0,48 секунди між словами.
Ігноруючи цифри, що так і волали правду, я не міг відвести від дівчини очей. Легка, ніжного кольору помада лише підкреслювала природній колір її губ, а натуральний макіяж на повіках і легкий штрих уздовж лінії вій чорним олівцем робили очі більш виразними.
Учора мені доставили лист. Маю свої документи та сам пакунок, продовжив говорити я, прикипівши поглядом до дівчини.
На віях небагато туші, мабуть, вони від природи такі густі та довгі. Я відразу помітив ці карі очі, відтінку розтопленого шоколаду. Брови ідеальної форми, мабуть, трохи підфарбовані олівцем. Так робила Неважливо.
Хотів би дізнатися відправника. На жаль, мене так і не повідомили про нього, адже передавали, власне, не персонально мені, а моєму помічнику, я ледь усміхнувся і похитав головою. Він новенький, не спитав одразу.
Щоки вкривав ніжний румянець, а тон шкіри був просто довершений, без жодної вади. Темно-шоколадного кольору волосся, акуратно зібране у хвіст, виблискувало під світлом ламп (на вулиці ще було зовсім темно). Така воназима.
А у відповідь би хотілося надіслати лист-подяку.
З її вуст не сходила усмішка. Вона так само привітно дивилася на мене, хоча я встиг зауважити, що дівчина мене оглядала. Мабуть, мій зовнішній вигляд не дав приводу хвилюватися, тому вона кивнула на мої слова і проговорила:
Звісно, сер. Як я можу до вас звертатися?
Ендрю Коваленко, додав я, мимоволі відповідаючи на її усмішку.
Містере Коваленко, пройдіть за мною, зараз ми пошукаємо у базі даних про доставку.
Ми попрямували до однієї з кас, закритої на технічне обслуговування (за компютером якраз завершували виправляти якісь технічні помилки). Дівчина подякувала працівникам і сіла за робочий стіл.
Прошу ваші документи, вона протягнула руку.
Так, я дістав із кишені свій паспорт і передав їй.
Дівчина взяла його до рук і дещо здивувалася, побачивши, що паспорт закордонний. Тоді, щоб уникнути зайвих запитань, я передав їй документи на візу.
Її постава була ідеально рівною, погляд зосереджений. Лише іноді дівчина ледь примружувалася, щось переглядаючи на екрані. Я спостерігав за нею, уперто ігноруючи просто нагромадження цифр. Дівчина востаннє натиснула на клавішу, і позаду неї запрацював принтер. Міс чи місіс, точно не відомо, Браун підвелася зі свого місця, знову подарувавши мені усмішку. Вона підійшла до принтера, взяла папери та повернулася назад.
Ось, прошу, тут вказано відправника та всю необхідну інформацію щодо відправлення.
Я вам дуже вдячний, це були щирі слова.
Ще раз усміхнувшись Елізабет, я опустив погляд на папери. Поряд із даними про відправника стояли імя та прізвище, які я не очікував побачити. Увесь позитив кудись зник, змінившись неймовірним здивуванням.
8,0 %
Адам Нейсклі.
Це мій колега. Точніше, колись він був ним, поки я не звільнив його. Справді жахливий жарт, просто нижче пояса. Невже він думав, що зачепить мене цим? Вирішив про себе заявити? Натиснути на сумління? Погано ж він мене знає Від усвідомлення, як усе тонко було продумано, записка у моїй кишені враз поважчала. Це повернуло мене до реальності. Втім, тепер усе ставало на свої місця: він міг просто почути слова дружини в один із тих разів, коли приходив до нас на вечерю. Це поліпшило мій стан, але я не до кінця заспокоївся. Адже від повернення колишніх демонів не варто чекати чогось хорошого. Минуле, воно не завжди приносить гарні новини.
Дякую ще раз промовив я.
Усе гаразд? дещо стурбовано перепитала Елізабет Браун.
Дивно, мені здавалося, що я контролював свою міміку, вона б не мала Погляд знову потягнувся до неї, Елізабет мала стурбований вигляд. Мабуть, я справді дав слабину. Тому знову всміхнувся та повністю опанував себе.
Звісно. Усе просто чудово. А ви врятували мене, я ще більше всміхнувся, помітивши, як вона розслабилася. Гарного вам дня.
І що ще більше здивувало мене, то це те, що я підморгнув їй, ховаючи папери до кишені. Мені здалося чи вона все ж почервоніла й тихо побажала мені хорошого дня навзаєм? Можливо, здалося. Проте це більше дивувало мене.
Я збирався їхати на роботу. На виході із приміщення, біля самих дверей, я майже зіштовхнувся з курєром. Ми вдарилися плечима, тож я розвернувся і поклав руку на спину чоловіка, сказавши:
Перепрошую.
Усе гаразд Ендрю?
Я легко впізнав цей голос і здивовано втупився в чоловіка. Це був Саман Хабіб. Ми з ним не раз перетиналися. Чому він одягнутий у форму працівника доставки? Жовтий жилет і бейсболка з логотипом відволікали мене від самого знайомоголінії повільно зявлялися у повітрі, показуючи зовсім невтішні цифри.
Саман, я простягнув руку, щоб привітатися. Неймовірна зустріч. Яким вітром тебе сюди занесло?
Рука часу торкнулась і його обличчя. На ньому проступили зморшки від напруженої роботи, проблем чи, можливо, важких думок. Їх точно не викликають радісні події, багато сміху та щирих усмішок. А мені хотілося думати саме про останнє
Не повіриш, Ендрю, він сумно всміхнувся і потиснув мені руку, вказівним пальцем показавши на логотип компанії, що красувався на кишені куртки. Працюю.
Його очі були сповнені втоми. Колись вони здавалися мені колодязями знань, вони вабили і затягували у свою глибину. Горіли ясніше від вогню, коли виникав світлий здогад, ідея. Зараз вони були інакшими, пізнали тягар життя, його важкий бік. Білки очей повністю помережили червоні капіляри. Напружена робота, недосип, неуважність до свого здоровя.
А як же юридична справа? Я не міг упоратися зі здивуванням: побачити тут цього чоловіка, справді талановитого в юриспруденції, було для мене ніби зустріти оперного співака в караоке-барі. Чи ти тут працюєш юристом?
Над верхньою губою Саман мав шрам. Ще й досі памятаю, звідки він. Не варто відкривати пляшку пива зубами. Рубець залишиться назавжди.
Ні, він став іще сумнішим. Працюю курєром.
Слухай. Це було як руйнування світу. Я відчув неспокій і неймовірне бажання йому допомогти. Тому я дістав із кишені візитівку й подав її Саманові. Зателефонуй мені, зустрінемось якось, поговоримо. Знаєш, у мене є вакантні місця в компанії. Я б міг тобі допомогти.
Хабіб узяв візитівку, зосереджено подивився на темно-синій, майже чорний папір із нанесеними на ньому тисненням і срібною фарбою контактними даними. Потім перевів погляд на мене та нібито збадьорився.
Дякую, Ендрю.
Ми розпрощалися. Мені стало неабияк сумно від того, що я побачив. Цифри, які йшли від Самана, ще й досі стояли перед моїми очима, хоч я вже був у дорозі на роботу. Цей ранок приніс доволі багато неочікуваних сюрпризів. Проте ці цифри Вони були жовтого кольору, давно я таких не бачив. Показник тримався на рівні 46 %, дещо трохи вище, а дещонижче. Мені не хотілося колись опинитись у таких межах.
Повернувшись думками до відправника записки, десь глибоко в душі я відчув невелику тривогу. Це не віщувало добра. Зважаючи на те, за яких обставин відбулося наше розставання Однак я прогнав ці спогади і вирішив дізнатися, де він зараз працює, щоби, навідавшись, зясувати, для чого він це зробив.
І навіть такого насиченого подіями ранку я однаково прибув до офісу першим. Хоча таки ні. Моя секретарка вже була на місці. Ми обмінялися привітаннями й усмішками. Зайшовши до кабінету, я відчув себе комфортно, ранкове напруження як рукою зняло. У цьому приміщенні все чудово облаштовано. Воно затишне та по-своєму ділове. Особливо я тішився вікнамизаввишки аж під стелю, вони займали всю стіну позаду робочого столу. З вікна відкривалася панорама мого улюбленого міста: старі гарні будинки, нестримна й бурхлива річка, зараз скута зимовим сном. Кімнату переповнювало світло, що лилося крізь вікна. Воно не лише додавало простору, а й робило миті перебування в кабінеті особливо приємними.
Я підійшов до шафи, замаскованої під дзеркало, і повісив туди пальто. Зачинив дверцята й у відображенні побачив, як навколо мене застрибали цифри. Довелося поправляти манжети піджака, пригладжувати волосся та комірець сорочки. Нарешті показники припинили стрибати і зупинилися на одному значенні. Біля шафи-дзеркала стояли шкіряний диван і невеликий скляний столик на деревяних ніжках. Із протилежного боку всю стіну закривала проста книжкова шафа, заповнена юридичними книгами та рідкісними сувенірами, які подарував мені Сашко. Він не дозволяв викинути їх, хоч мені ще й як свербіли руки.
Поверхня робочого столу також була скляноюмені подобалося відчувати простір, бачити, що відбувається навколо мене. До того ж це додавало приміщенню якоїсь невидимої, але відчутної чистоти. Усе доволі стримано, з переважанням чітких ліній, але водночас позначено якоюсь легкістю, повітряністю. Це було те, що я люблю.
Умостившись у неймовірно зручне крісло, я ввімкнув ноутбук. Комфорт мене трішки розслабив, але час повертатися до справи. Я міг довірити пошуки Адама Нейсклі секретарці, але не хотів зайвих запитань. А позаяк усі секретарі не тільки неймовірно цікаві, а ще й мають занадто довгий язик, я вирішив сам узятися за це. З нинішніми технологіями для того, щоби знайти когось і дізнатися, чим він займається, досить кількох кліків мишкою.
І справді, на це пішло не так багато часу. Я виписав адресу теперішнього місця роботи Нейсклі на папірець і почувався повністю задоволеним собою. Хоч і не хотілося ворушити минуле
Від не дуже світлих думок мене відірвав стукіт у двері. За кілька секунд ті відчинилися, і в їхньому просвіті постала збентежена секретарка. Це мене напружило. Разом із секретаркою незмінно зявилися цифри та лінії, на які я навчився не зважати.