Ти ж знаєш, що вона зїсть тебе на сніданок. Найбезстрашніша вершниця в усій південній Ірландії, ось хто ця жінка. Досі їздила на полювання з хортами, доки Герцог не закульгав.
Я зламаю шию. І ви всі жалкуватимете.
Я так точно. Не зможу нести тіло всю дорогу назад лише однією рукою.
* * *
Але наступного ранку їй знову вдалося відкрутитися від Тома. Цього разу, однак, вона мала вагому підставу.
Так. Я маю поїхати майже на весь день, а місіс Г. буде дуже зайнята, тож я просила б тебе подбати про свого дідуся.
Її бабуся вбралася у свій «міський» одяг. Принаймні Сабіна припустила, що це її одяг для міста: уперше вона бачила її в чомусь, окрім твідових штанів і гумових чобіт. На ній була темно-синя вовняна спідниця невстановленого, але явно старого походження, темно-зелений кардиган поверх светра з круглим викотом, а понад усімусюдисуща стьобана зелена куртка. Бабуся також надягла на шию нитку перлів і зачесала волосся назад так, що воно лежало нерухомо, як завжди у старих людейхвилями, а не її одвічне сторчма.
Сабіна втрималася від бажання спитати, чи йде вона пиячити. Якось здогадалася, що бабуся не побачить у цьому нічого кумедного.
Куди ви їдете? спитала вона без цікавості.
До Енніскорті. На зустріч з інструктором, хочу продати йому одного з наших однорічних лошат.
Сабіна зітхнула з погано прихованою нудьгоюслова вилітали з її голови, не встигнувши там затриматись.
Отже, твій дідусь захоче пообідати рівно о першій. Він спить у своєму кріслі нагорі, тож потурбуйся розбудити його заздалегідь, принаймні за годину, адже він, імовірно, забажає привести себе до ладу. Місіс Г. приготує йому обід і залишить у малій кухні біля їдальні, і твій теж, щоб йому не довелося їсти на самоті. Але ти мусиш накрити на стіл, бо вона буде зайнята цього ранку, розноситиме падалиці по сусідах. Не турбуй Тома в стайняху хлопців багато роботи. І не пускай собак нагору. Учора Берті знову забрався в кімнату твого дідуся і зїв його щітку для волосся.
«Те ж мені, велика втрата, подумала Сабіна. Йому й чесати залишилося волосини дві».
Я повернуся після обіду. Усе зрозуміла?
Обід о першій. Не запізнюватися. Не турбувати Тома. Не турбувати місіс Г. Не пускати собак нагору.
Якусь мить бабуся дивилася на неї своїм на диво порожнім поглядом, так, що Сабіна не могла збагнути, чи помітила вона її бунтівний тон, чи це проходить повз її вуха, як-от у Сабіни з тим, що кажуть про коней. Потім бабуся натягнула на голову хустку, міцно завязала кінці під підборіддям і з коротким ласкавим прощанням до Белли, яка нетерпляче стояла біля її ніг, хутко вийшла крізь парадні двері.
Сабіна постояла в проході ще кілька хвилин, доки грюкіт дверей, розійшовшись луною, не затих, а тоді озирнулася навколо, гадаючи, чим себе зайняти. Здавалося, саме за цим заняттям і проминало чимало її часу тут. Усе те, що без зусиль насичувало її дні вдома, «MTV», інтернет, спілкування телефоном із друзями й просто безцільні прогулянки районом Кір-Гарді, щоб глянути, що відбувається навколо, усе було в неї відібрано, і залишився цей безкрайній порожній простір, який треба було чимось заповнити. Не так багато часу вона могла витратити на наведення ладу в себе в кімнаті (до того ж від цього бірюзового килима їй ставало фізично зле), а якщо не любиш коней, то що в біса лишалося?
Виходити надвір вона не хотіла, бо знала, що Том одразу почне чіплятися до неї, щоб покаталася на тому дурнуватому поні. Дивитися телевізор не могла, адже денні програми наганяли сум. А востаннє, коли потайки спробувала ввімкнути його ввечері, її барабанні перетинки в буквальному сенсі мало не луснули.
Тільки так твій дідусь може слухати новини, прокричала місіс Г., яка поспішила нагору дізнатися, що за шум. Краще облиш це.
Щовечора о девятій, де б Сабіна не була в будинку, до неї долинав громоподібний рев заставки новин. Її дідусь сидів, вдивляючись в екран, наче йому все одно важко було чути, а ті, хто був навколо, читали свої газети, чемно вдаючи, що не глухнуть.
І все ж, думала вона, повільно підіймаючись сходами з Беллою позаду, без бабусі було якось легше. Вона й не усвідомлювала, як нервувалася через присутність літньої жінки, доки її відсутність не відкрила цього доти невідомого відчуття спокою. Пів дня свободи. Пів дня нудьги. Вона не знала, що гірше.
Добру годину Сабіна провела, лежачи в ліжку, гучно ввімкнувши музику в навушниках і читаючи халтурну книжчину, яку принесла їй місіс Г. Ця жінка явно вирішила, що розуміє потреби юних дівчат, романи та щоб побільше тістечок, і, зважаючи на те, як почувалася Сабіна, місіс Г. розуміла все майже правильно. Це була не зовсім література. Однак там було багато пристрасних зітхань. Жінки поділялися на хвойд, які зітхали з погано прихованим жаданням за далекими героями-чоловіками, що саме намагалися врятувати світ, і непорочних дів, які зітхали зі стриманою тугою, коли ті самі герої вміло спокушали їх. Лише чоловіки насправді щось робили. Жінок або вбивали (хвойд), або чіпляли чоловіки (дів). І, попри всі зітхання, справжнього сексу там було відносно небагато: Сабіна спершу погортала сторінки, щоб перевірити. Можливо, це й означає жити в католицькій країні. Багато зітхань, а більше особливо нічого й не відбувається.
Як у тебе, Белло, казала вона, гладячи собаку в себе на ліжку.
Зітхання змусили її пригадати Діна Бакстера. Якось вона мало не поцілувала його. Не те щоб він був першим: вона цілувалася з багатьма хлопцями, а з деякими заходила й далі від поцілунків, хоча й не так далеко, як більшість її знайомих дівчат. Вона знала, що він фліртує з нею. Вони сиділи на стіні житлового масиву після заходу сонця, і він був зовсім близько й жартував з нею так, що вона штурхнула його, а він штурхнув її у відповідьусе це насправді було лише приводом, щоб торкнутись одне одного. І вона знала, що, напевно, вони поцілуються, і була не проти, адже він подобався їй уже давно й був хоч і кумедним, та не надто напористим і не з тих, хто потім розбовкує все своїм приятелям. До того ж він не вважав її дивачкою за те, що в її домі повно книг, а мати вдягається в секонд-хенді. Він навіть сказав деяким дівчатам відвалити, коли ті обізвали її «прибацаною» та «ботанкою» за те, що рано складала іспити й не курила. Але далі його занесло, і, замість штурхнути її у відповідь, він підняв її на руках, мов пожежник, наче збирався кудись нести, а вона запанікувала й загорлала на нього, щоб поставив її, а коли він розсміявся, вдарила кілька разів по голові дуже сильно. Після цього він впустив її, відступив і дивився на неї, тримаючись за своє почервоніле вухо, а потім спитав, що з нею таке. Та вона не могла пояснити, тож лише розсміялася, хоч їй хотілося плакати, і спробувала обернути все на жарт. Але він не сміявся. І відтоді між ними все було вже якось не так, а згодом, через тиждень, вона почула, що він зустрічається з Амандою Ґаллагер. Амандою, чорт би її забрав, Ґаллагер з її довгим супердівчачим волоссям, мякеньким і приємненьким одягом, дешевими парфумами. Мабуть, коли вона повернеться додому, та буде вже Амандою, трясця їй, Бакстер. Може, час забути про Діна Бакстера. Усе одно в нього на спині погана шкіра. Його сестра розповіла.
Сабіна похитала головою, відганяючи непрохані думки, і натомість стала думати про Тома. Вона завжди помічала, що стає легше, якщо думати про когось іншого. Він єдиний поблизу, бодай трохи показний із себе, вирішила вона. Власне, доволі симпатичний. Вона ніколи не зустрічалася зі старшими чоловіками, на відміну від її подруги Елі, яка казала, нібито «вони справді знають, що роблять». Але Сабіна не могла до кінця відкинути думку про його руку. Її непокоїло, що коли вони дійдуть до того, щоб поцілуватися (чи вони просто зітхатимуть, якщо вже він ірландець?) і скинути одяг, то вона може втекти від страху, побачивши його куксу. Сабіна була надто високої думки про нього, щоб отак образити.
Вона не знала, чи подобається йому. Начебто він завжди був радий її бачити і був не проти, що вона тиняється поряд. До того ж йому можна було розповісти абсолютно все. Але важко було уявити, щоб він піддався пристрасті чи дивився на неї із сильним бажанням. Він був якийсь надто відсторонений. Надто стриманий. Може, йому просто потрібен час. Може, у дорослих романтика працювала інакше.
Думка про дорослу романтику нагадала Сабіні про матір, і вона зіскочила з ліжка. Їй кортіло відволіктися.
У супроводі Белли, що тупцяла навколо, вона відчиняла шафи, вдихаючи цвілий запах речей, яких давно ніхто не торкався, і зазирала в їхні темні глибини. Бабуся з дідусем навіть мотлоху нормального не мали: в інших людей шафи забиті коктейльними сукнями, старими настільними іграми й коробками листів або електронними приладами, що давно не працюють. Вони ж тримали тут купи прілої вишитої білої білизни, скатертин абощо, зламаний абажур і якісь книги із заголовками на кшталт «Посібник із верхової їзди для дівчат» і щорічник «Банті» за 1967 рік.
Осміліла в змовницьки мовчазному домі, Сабіна вирушила досліджувати інші кімнати. У дідуся було зачинено, але між його спальнею та ванною розташувалася ще одна кімната, у якій вона досі не бувала. Повільно повернувши ручку, щоб не наробити шуму, вона відчинила двері й прослизнула всередину.
Це була чоловіча кімната, свого роду кабінет, але без атмосфери нещодавньої активності, як у робочому кабінеті внизу, з повними столами листів, журналів і кольорових каталогів, заповнених «племінними кіньми» з іменами на кшталт «Славетний Стрибун Джейк ІІІ від Славетного Фланкейка й Стрибунки Джемайми», і всі вони здавалися їй майже однаковими, хоча Том казав, що відмінності між ними оцінюють у десятки тисяч гіней. Цей кабінет зберігав атмосферу забуття, його напіврозсунуті фіранки висіли зовсім нерухомо, наче вирізьблені. Тут пахло цвілим папером і не вибитими килимами, а крихітні пилинки сяяли, підвішені в повітрі, коли вона рухалася. Сабіна мяко зачинила за собою двері й вийшла на середину кімнати. Белла з надією глянула на неї, а тоді зі скавчанням опустилася на килим.
Тут на стінах не було світлин із конямихіба малюнок із крикливим мисливцем, пожовкла, вставлена в рамку мапа Далекого Сходу й кілька чорно-білих світлин людей 50-х років, призначених закрити собою великий обсяг шпалер у стилі Вільяма Морріса. На вбудованих полицях біля вікна стояли коробки різного розміру, у деяких зверху лежали скручені рукописи, а посеред письмового стола стояв величезний макет сірого бойового корабля, вочевидь, зменшена копія справжнього. Праворуч від неї, на полиці з темного дерева, стояло багато книжок у твердих обкладинках, здебільшого про війну та Південно-Східну Азію, розбавлені парою збірок гумористичних коміксів і виданням у м'якій обкладинці, присвяченим післяобіднім бесідам. На верхній полиці була серія ветхих книжок у шкіряних палітурках, із чиїх корінців майже стерлася позолота.
Її увагу привернув інший бік кімнати. Два альбоми світлин у шкіряних палітурках спочивали на великій коробці. Судячи з того, як щедро згори було притрушено пилом, їх не чіпали роками.
Сабіна присіла й мяко витягла один з альбомів. На ньому була наклейка «1955». Схрестивши ноги, вона поклала його на коліна й розгорнула, пробуючи пальцем тонку тканину між усіма його цупкими сторінками.
Світлин було по одній на сторінці, і на першійїї бабуся. Принаймні вона гадала, що це бабуся. То було студійне фото молодої жінки на підвіконні, убраної в темний, трохи суворий жакет із крихітним комірцем, сукню того самого кольору, з ниткою перлів на шиї. Волосся, темно-руде, а не сиве, було вкладено хвилями, і в неї був макіяж тієї доби: густо підведені брови та вії, темні, акуратно окреслені губи. Попри все позування, вона здавалася трохи збентеженою, наче її впіймали за якимось підозрілим заняттям. На наступній фотографії вона була з високим молодим чоловіком. Вони стояли біля стенда з рослиною, він сяяв від гордощів, вона ж нерішуче тримала його під руку, утім немов заледве помічала. Цього разу вигляд у неї був не такий зніяковілий, упевненіший у собі, на диво гордовитий. Було щось у її поставі, у її високій стрункій постаті. Вона не горбилася, з трохи винуватим виглядом намагаючись приховати груди, як робила Сабінина мати.
У глибокому захваті Сабіна прогортала весь альбом. Ближче до кінця, окрім світлин її бабусі, яка мала найрозслабленіший вигляд на знімку з іншою, молодою, надзвичайно чарівною жінкою, були світлини немовляти у вигадливій хрестильній сорочці, якої зараз ніде не побачиш: суцільне хитромудре плетіння гачком із крихітними, обтягнутими шовком ґудзиками. Підпису не було, тож Сабіна впіймала себе на тому, що напружено дивиться на світлину, намагаючись збагнути, чи це усміхнене сповите немовляїї мама чи дядько Крістофер. Незрозуміло було навіть, хлопчик чи дівчинкасхоже, у цьому віці дітей одягали однаково.
Але в самій коробці почали траплятися по-справжньому цікаві речі: наклеєна на картон світлина бабусі (це точно вона, вирішила Сабіна) рука об руку із чарівною, нижчою на зріст дівчиною, обидві тримали маленькі британські прапорці й нестримно сміялися. Позаду нихвечірка чи гостина, більшість чоловіківкрасені в білій формі, як Річард Ґір у фільмі «Офіцер і джентльмен». Позаду них стояла таця з високими келихами, що наштовхнуло Сабіну на думку, чи не була вона тоді пяною, а золочені літери внизу оголошували, що цей західна честь коронації Її Величності Королеви Єлизавети ІІ в 1953-му. Це була історія! Якусь мить Сабіна нерухомо сиділа, перетравлюючи цю думку: її бабуся була там, де творили історію.
А далі була ще одна, менша фотографія. Серед зображень коней і невпізнаваних усміхнених облич на довгих тонких човнах була світлина маленької дівчинки, років шести, яка точно була її матірю. Вона мала рудувате кучеряве волосся Кейт і навіть у тому віці манеру стояти, зчепивши коліна. Дівча трималося за руки з маленьким хлопчикомможе, китайцем, а може, і ні і широко всміхалося з-під соломяного капелюха. Він здавався трохи соромязливішим і не смів дивитися просто в камеру, а горнувся до дівчинки, наче для заспокоєння.
«То ось як росла моя мама, думала Сабіна, пробуючи пальцем фарбу в тонах сепії.Посеред маленьких китайських хлопчиків і дівчаток». Вона завжди знала, що початок свого життя Кейт провела за кордоном, але лише зараз, дивлячись на її бліду бавовняну сукенку й капелюх, уявила це собі як щось екзотичне. Зацікавившись, вона почала гортати інші світлини, шукаючи ще зображень своєї матері.
Від благоговіння її миттєво пробудило гримання дверей унизу й приглушений вигукпевно, хтось кликав її на імя. Запанікувавши, вона стрибнула до дверей із Беллою назирці, відчинила й швидко зачинила їх за собою. Кинула оком на свій годинник. Було пів на першу.
Сабіна на мить зупинилася й пошепки попросила собаку її не виказувати («О господи, простогнала вона, усвідомивши, з ким говорить, ось до чого вони мене довели»), а тоді повільно спустилася сходами, на ходу обтрушуючи пил з долонь.
Місіс Г. була на кухні, уже у своєму фартуху.
А, ось і ти. Я спізнююся, Сабіно, усміхнулася вона. Мене затримали в Енні. Твій дідусь казав, що хоче на обід?
Ем-м, він узагалі небагато говорив.
Ну, добре, зроблю йому яйця пашот на тості. Він ситно поснідав, тож не захоче чогось надто важкого. А що хочеш ти? Те саме?
Так. Було б чудово.
Сабіна здригнулась, усвідомивши, що не розбудила дідуся за годину до обіду, як їй наказували. Вона стала підійматися нагору, відганяючи Беллу, яка знову спробувала увязатися за нею, і питала себе, чи варто, якщо він справді спізнюється, допомогти йому вдягтися. «Будь ласка, Господи, не змушуй мене його торкатися, молила вона, стоячи під дверима. Будь ласка, нехай він не згадує нічого про вмивання лежачих хворих, або нічні горщики, або все, що треба готувати для старих людей. І, будь ласка, Господи, нехай його зуби будуть на місці, інакше в мене буде істерика».
Е агов? гукнула вона крізь двері.
Відповіді не було.
Агов? Вона промовила гучніше, згадавши про його глухоту. Ді-дідусю?
О боже, він спить. Доведеться торкнутися його, щоб розбудити. Сабіна постояла за дверима й глибоко вдихнула. Не хотілося відчувати під пальцями цю воскову прозору шкіру. Старі люди викликали в неї дивне відчуття, навіть коли вона спостерігала за ними вдома. Вони здавалися надто вразливими, надто схильними до переломів і забоїв. Від одного погляду зблизька в Сабіни мимохіть підгиналися пальці ніг.
Вона подумала про реакцію бабусі на свою бездіяльність.