Уже й Петров поїхав з порожнім возиком, і люди в черзі зявилисячас минав. Нарешті двері відчинилися, Лілія підхопилася, але замість очікуваної Альбіни там показався Олексій Ігнатович, він подивився спочатку на чергу, потім на Лілію і мовчки поманив її пальцем.
Лишати речі в коридорі було боязко, тому вона схопила їх і зайшла до приймальні. Побачивши її, Альбіна встала й, дивлячись собі під ноги, вийшла до коридору. Лілія смикнулася було за нею, але секретарка зачинила за собою двері, і Олексій Ігнатович сказав: «Сідайте, сідайте», а сам сперся на стійку й склав руки на грудях.
Вона опустилася на найближче крісло і притисла до себе речі. Щось-таки сталося, невже це через соболів? Чи через інші хутра? Чи через військкомат?
Лілія, почав Чижов, Сатаров Андрій, сімдесят першого року, це ж ваш?
Мій, прохрипіла вона («цемоє, а цезовсім моє») і затряслася, наче голою опинилася на лютому морозі.
Мені дуже жаль, скривився цей високий статний чоловік. Учора у вас у Тавайваамі нещасний випадок стався, ваш син загинув.
Дриґота зникла сама собою, вона спробувала щось запитати, але не змогла.
Прийміть співчуття від імені почав цей чоловік, але клубок у горлі нарешті проковтнувся й вона змогла вимовити єдине слово: «Як?»
8
Теюттін завжди знав, що морські духи зліші за решту. Споконвіку люди жили тут, на березі, і на кожного, хто не повернувся з полювання на суші, припадало кілька тих, хто назавжди лишився у воді. Рахуйте самі: батька задрав ведмідьбуває, а дід з дядьками зникли давнього літа, десь далі затокою. Так само разом із човником колись щезнув і батько дружини. Лише один з дідів дожив до того, щоб його приспали родичі, і робити це довелося саме Теюттіну.
А брат Старший брат утонув на очах Теюттіна, коли того чи не вперше взяли з собою в море. Вони вшістьох полювали на старого моржа, який човгався по кризі, ричав й мотиляв величезними іклами, навіть не намагаючись утекти.
Ериквин нахилився, аби зачепити моржа гарпуномтоді, підтягнувши його до човна, можна було добити тварюку списами. Гак зачепив його десь у ділянці підборіддя, велетень почав стрибативсі вперлися ногами й тримали канат, але морж був занадто сильний для нихТеюттін відлетів на підошву і вдарився головою, а коли отямився й підскочив, брат уже був у воді.
Морж мотиляв головою, намагаючись позбутися гарпуна, а Ериквин бив руками по воді й намагався дістатися криги. Малий простягнув брату довгий спис, але дорослі вдарили його по руках. Давня віра стверджувала: якщо хтось упав під час полювання у воду, то цього захотіли боги, яким не слід заважати. А якщо той, що впав, почне чіплятися за човен, його слід відштовхнути й ударити по голові: морські духи зліші за решту.
Плавати ніхто не вмівнавіть влітку вода така холодна, що вже за кілька хвилин людина замерзає. Якби Теюттін міг, він стрибнув би тоді у воду й спробував допомогти брату забратися на ту кляту кригу, але його тримали, щоби не заважав. Тому він все бачив і все досі памятав.
Братова дружина з дітьми перейшла до яранги іншого чоловікадітей має бути багато, що більше виживето краще для всіх. Час минав, замість старих човнів з тюленевих шкір зявилися залізні моторки, Теюттін виріс, одружився сам і постійно ходив у море, але дітей із собою не бравнехай навчаються земних справ і полюють там, де можна стояти
Коли помічник Чижова сказав, що Омрин упав під час полювання з катера і йому не змогли допомогти, вона все зрозуміла. Син часто брав гроші з охочих взяти участь у дикому полюванні, а серед старателів таких вистачалоде ще зараз уполюєш моржа без нагляду й попри заборони? Залежно від кількості охочих Омрин добирав до екіпажу місцевих, і хто серед сусідів найуміліший? Теюттін
Той міг би й сам збирати туристів і водити такі човни, але тримався старих правил і погано розумів російську. На відміну від Омрина, який так легко сходиться із заїжджими людьми. Андрія, як вони його записали
Помічник щось розповідав про відомі йому трагічні випадки, але Лілія думала про своє, обравши собі ціль для поглядузалізну голову лисого чоловіка, що стояла на шафі. Голові все одно, а їй треба кудись дивитисякуди завгодно, аби не в очі цій людині, що повідомляє найгірші новини.
Значить, по-перше, треба знайти Теюттіна Він брехати не стане, коли сталося так, як вона гадає. Якщо не рахувати Лилєкей, він був єдиним дорослим у селищі, який принципово не вживав алкоголю. Старі навіть натякали, що безмужній жінці слід перейти до його яранги, стати його лимлимдругою дружиною, надто вони схожі. Давня віра не забороняла мати кількох жінок, особливо в скрутні часи, а радянська влада й не дізналася б, вони й так нас плутають щоразу. Але він їй ніколи не подобався. Ні-ко-ли.
Тіло не знайшли поки, сказав Олексій і розвів руками. Я повідомлю прикордонникам. Якщо знайдуть, тоді вже зараз організуємо машину, дамо вам супровідника, і прийміть ще раз
Лілія нарешті відвела погляд від залізної лисої голови й сказала:
Мені до туалету треба.
Вона поставила мішок на підлогу, але рюкзак узяла з собою і вийшла в коридор. Там серед черги сиділа Альбіна й витирала сльози хустинкою. Лілія мовчки повернула за ріг і зайшла до жіночого туалету.
Олексій вийшов за нею, підхопилася й Альбіна.
Ну що? спитала вона.
Сказавнещасний випадок. Треба розібратися на місці, зняти показання у цих хлопців зі стройотряду, а потім уже її відпускативона ж такого може накоїти! Не можна її відпускати.
Дикі люди, тихенько погодилася з ним Альбіна Ігорівна. Про чоловіка її чули?
Та, не дочекавшись відповіді, схаменулася:
Піду, напевне, до неї, поговорю.
Вона відчинила двері й смачно матюкнуласяу туалеті було відчинене вікно, а в нішах ліворучпорожньо. Перехилившись через підвіконня, вона подивилася на двіра там нікого, лише різкий південний вітер свище між будівлями, надолужуючи своє.
9
Вона звикла все рахувати в зірках: багатоце зоряне небо, а небагатокілька зірок, що зявляються першими. Лілія йшла вулицею, закинувши рюкзак за спину, і зірок перед очима все більшало й більшало: вона намагалася осягнути все, що сталося, і що їй тепер робити, і в якій послідовності.
Омрин загинув, і єдине, що їй лишалося, розібратися з тими, хто йому не допоміг. З тими, хто не врятував її дитину, з усіма, хто був поруч, і нехай морські духи навіть не пробують натякати на давні боргистара віра лишилася для тих, хто її тримається. А Лилєкей тепер було все однощо старе, що нове мали відповісти за смерть сина. Дурну, погану смерть.
Вона хутко йшла поміж бараків, рухаючись якнайдалі від вулиць, де її могли б знайти. А вони шукатимуть, бо ця влада не дозволяє чукчам вбивати одне одногоскільки таких випадків було, коли забирали в тюрму тих, на чиєму боці була правда і кров! Вона неодмінно дізнається, хто пішов учора з сином у море, і вбє їх усіх. А що буде потім, її вже ніяк не цікавило.
Біля крайнього барака, за яким починалися сопки, сиділи навпочіпки троє бічів і пили з пляшки, передаючи її по колу.
Слиш, хазяйка, дай курить! з посмішкою звернувся до неї один з них, але Лілія просто подивилася кудись углиб його голови й пішла далі.
Тут і серед дня могли напасти, а лихого люду на Півночі вистачалокожен третій, мабуть, табори топтав та й лишився. Колишні зеки завжди сідали саме такнавпочіпки, витягнувши руки вздовж землі. Але й луораветлани завжди так сиділи, і невідомо, хто від кого більше набрався й чого саме.
Ще вчора вона засікла б їх здалеку й оминула, тільки з ножем можна і не впоратися. Але сьогодні їй було все одно: що більше нарветьсято менше буде думок, менше справ, які зявлялися перед очима безкрайнім зоряним небом
Вирішила зайти до селища згори, огледітися, а потім уже вирішити, що робити далі. Хоча спочатку треба облаштувати собі сховок, десь неподалік. Як зробить справубуде де перечекати перші дні. А потім у них щось змінитьсяпожежа якась чи повінь, як завжди.
Маленька євражка висунулася з нірки й уважно подивилася на жінку, яка йшла схилом. Вона ніби посміхалася й кликала родичів подивитися на таке диво: «Нумо, погляньте, а це не та Лилєкей, що не догледіла єдиного сина?»
Шшш, трохи рипнулася жінка, і євражка миттю зникла.
За кілька хвилин вона знайшла місце під скельним козирком і вирішила зробити тут базу. Шкода, що мішок лишився в управлінні: там були консерви, але добре, хоч рюкзак прихопила. Тепер він буде подарунком самій собі: про братових дочок нехай сам брат і дбає, мамі вже не до подорожей, Юрі такого не требавін живе у місті, а більше більше нікого й немає.
Лилєкей зробила поміст із моху, застелила зверху кухлянку, а рюкзака поклала під голову. Викурила люльку й кілька годин поспалатак менше хочеться їсти, а полювати буде потім. Зараз їй знадобляться сили, десь ближче до ночі, коли всі винні позасинають.
З нірки неподалік вилізла євражка, подивилася на неї й побігла у своїх справах. Може, та сама, а може, й ні.
10
Сонце наблизилося до обрію, темніше вже не будеЛилєкей вийшла на верхівку сопки, з якої було видно широку смугу будівель біля води. Був би бінокль чи гвинтівка з оптичним прицілом, вона могла б роздивитися і знайти свій дім, капітальний, на відміну від більшості сусідів, вона ж була гарною мисливицею і дбала про родину.
Йшла обережно, нахиляючись до землі навряд чи хтось тут пильнує, але так спокійніше. Так звичніше й більше скидається на полювання на ведмедя чи лося, аніж на те, до чого вона наближається. Помаранчевий рюкзак лишився у сховку, а кухлянка така сама жовто-коричнева, як і все навколо, для того й шилася.
Скрізь підіймався димкурилися яранги й труби будинків, усі або ще вечеряли, або вже лягали. Влітку можна було не дотримуватися звичного розкладу, та й узимку тежспи хоч весь день, усе одно темно. Але люди жили за звичкою й лягали тоді, коли втомилися. Тільки чайки кричали, кружляючи над берегом, там, де завжди різали здобич, та собаки скрізь безперервно брехали.
Лилєкей спускалася по дузі, аби вийти так, щоб дорогу бачити в обидва боки. Жодна машина не проїхала, поки слідкувала за селищем, зараз вона б почула їх іще здалеку, але мусила бути обережноюніхто за неї цю справу не доробить. Нахилившись, швиденько перебігла дорогу й узяла ліворучтак, щоби йти не через селище, а підібратися з боку води.
Теюттін жив на самому березі щоб недалеко було тягти здобич до великого сараю, який притулився до яранги. Дим звідти вже не йшов, мабуть, усі спаликрива дружина, син і та донька, що вижила. Лилєкей приластила двох собак, які підбігли, щойно вона зявилася. Ті впізнали сусідку, від якої часто пахло мясом, і пішли, перевіривши, чи нема в неї раптом із собою чогось смачного.
Підібралася до яранги й прислухаласяніби тихо. Сиділа довго, вичікуючи, а потім дістала ніж, заправила його до рукава й тихенько потягнула двері на себе. Теюттін, як і слід було очікувати, лежав ближче до входу, десь посередині між дверима та центральним стовбуром. І він не спаву світлі, яке вона впустила за собою, велика фігура сіла й узялася за щось, що лежало поруч.
Лилєкей зазивно хитнула головою й виповзла задом через проріз. Не відразу, але зявився й господар. Він подивився на жінку, що стояла біля сараю, потім глянув навколочи не привела вона раптом когось із собою (а кого їй було брати, не Альбіну ж із Піткіним), погладив собак, що миттєво підбігли до входу, і нарешті підійшов.
Тивик, наказала вона й присіла. Він сів напроти, поклав перед собою невеличку сокиру, закурив папіросу й заговорив. Виходило, що Омрин узяв із собою двох студентів, по десять рублів з кожного. В поміч пішли Теюттін та Роптин, не той, що старий, а молодий, пастух.
Вони відійшли на човні Омрина, недалеко, і підбили невеличку нерпу. Але один з тих студентів так хотів на тюленя чи моржа, що пішли далі. І ще далі, аж поки не знайшли кілька сивучів. Обрали найменшого, відігнали решту й почали його гарпунити. Вони б упоралися, але Омрин так хотів зробити це яскраво, що не втримався в човні, не встигнувши навіть гарпуна встромити.
Той студент, що хотів на моржа, робив «чік-чік» (Теюттін показав руками, як саме), і Лилєкей зрозуміла, що йшлося про фото. Омрин так любив фотографуватисяколи випадала нагода й заможні заїжджі, він обовязково вдягав усе красиве й народне, щоб його сфотографували, і завжди просив, щоби картки йому надіслали в місто, до запитання, на пошту.
За його словами виходило, що Омрин сам помилився, що сам виненхизувався, аби добре вийти на цій картці Лилєкей важко зітхнула: «Некем», дістала люльку, упустила її, зітхнула ще раз, нахилилася підняти й одразу кинула ніж, знизу вверх, від землі й у горлянку.
Теюттін підскочив, рушив до неї, намагаючись підняти з землі сокиру, але його занесло вбік. Вона підхопила тіло, що падало, і притулила до сараю. Він дивився на неї, тримаючись за горло, і хрипів. Лилєкей ледве відігнула його руки, аби дістати ніж. Як зясувалося, вона трохи промахнулася, поціливши під кадик, але кров усе одно витікала, і чи не все одно, як швидко він помре?
Про всяк випадок вона натягнула рукав й затулила хутром йому рота, подивившись за спину, на ярангутам точно вже прокинулися й слідкують через двері, але не втручаються, бо це не їхня справа. Ця справаміж старою вірою та дитиною, яка так любила фотографуватися й пішла у воду з брудним волоссям. І мама тепер має про все подбати.
Він довго вмирав, цей Теюттін, сильний чоловік, нехай йому там, нагорі, більше пощастить. Лилєкей відняла рукав від рота, поклала тіло на землю, витерла ніж об його сорочку й перевірила серцемовчить. У яранзі, як і раніш, було тихо, вона нахилилася і шаснула за сарай. За сусіднім будинком випрямилася й пішла спокійно, ніби у справах. Та так воно, скоріш за все, й булоще багато справ, ще багато зірок на небі.
З малим Роптином вийшло ще простіше: це тобі не досвідчений мисливець і рибалка, а простий пастух, який ходив зі своїми родичами за стадом і на березі зявлявся тільки в путинунабрати ікри та риби, змінявши на шкури та роги. Він спав на батьківському подвірї, під навісом, що заміняв їм сарай, пяний і з дівчиною. Якою саме, розбиратися не було коли, та й неважливо. Вона, мабуть, теж добряче випила й навіть не відчула, як поруч хтось зявився.
Лилєкей спочатку тихесенько зайшла до вагончика, який був у родичів Роптина замість дому, але там його не було, тільки якась дитина прокинулася, але поки вона вдивилася у півтемряву, причина тривоги вже зникла. Добре, що Лилєкей здогадалася зазирнути під навіс: а ось і Роптин. Вона подумала, а чи не спитати в ньогобили сина баграми чи він сам
Теюттін би не сказавце вже особисте, а він гадав, що мав рацію, та, мабуть, сподівався на те, що мати визнає провину сина й мовчки піде. Ну, щось подібне мала нашептати йому стара віра, якої цей чоловік так тримався. Подумала трохи, вирішилані, не хоче вона цього знати, тому Лилєкей тихенько привітала хлопця: «Етті», затулила йому рота і всім тілом загнала ножа йому в серце.
Наостанок вона зайшла додомумама лежала спиною до дверей, озирнулася мокрим від сліз обличчям, придивилася й мовчки повернулася знов. Лилєкей усе вже знала й питати не було про що. Вона спокійно зібрала все необхідне, зняла зі стіни карабін, загорнула в капелюх усі патрони й склала до великого мішка, з яким взимку ходила на полювання.
Дістала з-під щілини під самою стелею гроші, розділила навпілчастину поклала на стіл і придавила ополоником. Підійшла до синового ліжка, зняла зі стіни фото, потримала в руках, потім повісила на місце, понюхала його подушку й вийшла, так нічого і не сказавши мамі.
11
За три дні Чижов з незмінним Олексієм Ігнатовичем вийшли з управління і рушили до бухти. Починався приємний літній вечір, й опинись зараз поруч із ними мешканець материка, він міг би вирішити, що не така вже й страшна ця Чукоткатепло, спокійно, ані вітру, ані мошки. Вулицею прогулювалося багато людей, більшість із них радо віталися із Сергієм Миколайовичем, немов бажаючи отримати від того благословіння на променад у вільний від роботи час.
Деяким начальник управління відповідав кивком голови, але більшість просто фіксував поглядомзнайомі чи незнайомі, тверезі чи пяні, безпечні чи зальотні?
Гагри просто, сказав Олексій Ігнатович, проводжаючи поглядом старшу дочку Піткіна, яка йшла назустріч із подругою, дівчина за останній сезон виросла, раптом перетворившись із бридкого каченяти на чаплю, яку мама випустила з дому в короткій спідниці, ледь не шортах.