Це точно, відповів Чижов, і, як зясувалося, він теж усе бачив. Петрову скажи, дочка доходиться в трусах: весь рецидив облизується, шкода буде дівку.
Олексій погодився, уявно занотувавши собі це питання, але спитав про інше:
Так а чого не в нас збори?
Ну, ЧП ж по їхній частині, не по нашій. Якби на копальнях щось таке або не повернувся хтось, а такчиста уголовщина.
Все одно не розумію, а навіщо їм ви?
Вона ж по нам числиться, нагороджували стільки разів, от і поради сподіваються. Або щоб ніби я вирішив, а вони під козирок.
Олексій Ігнатович сумно похитав головою, заклав руки за спину й спробував змінити тему на щось більш приємне:
Так а що з відрядженням вашим?
Їду, але треба документи подавати, допуск отримати.
Таки в Америку?
Так, перший секретар збирає делегацію, місто-побратим у нас буде.
Сан-Франциско? помічник грайливо повернувся до Чижова, наче Малюк, який перепитує в тата-Свантесона, чи правда, що в них відтепер буде собака. Чижов посміхнувся:
Ні, Бетел. Там не по золоту побратим, по корінних.
Як-як?
Бе-тел!
Як Бетельгейзе? Що ще за Лас-Вегас?
Та через протоку Таке саме гімно.
Вони підійшли до масивної будівлі відділку міліції й вступили у великі деревяні двері, які відкрилися, чинячи спротив. Сержантик на прохідній підскочив, побачивши шановних гостей, віддав честь і натиснув якусь кнопку, що відізвалася в глибинах будівлі класичним довгим «кряяя».
Вони зайшли за решітку, що відділяла залу від коридору, і повернули праворуч, у напрямку кабінету Лебедєва, де й було призначено зустріч. Їхні кроки були єдиним джерелом звукуу відділку порожньо, з огляду на час це й зрозумілоустанова вже відпочивала, а тих, хто загуляє, сюди не заводять, для цього є окреме приміщення, що ховається від сторонніх очей на подвірї, між відділком і гаражем. Це логічно і зручно: якщо з КПЗ лунатимуть якісь зайві звуки, завжди можна завести машинутутешні кадри трималися своєї старої віри не менш міцно за деяких чукчів.
Лебедєв був у себечитав газету й пив чай, зрозуміло, що із залізної кружки. Він подивився поверх окулярів на представників геологорозвідувального управління, широко всміхнувся й посунув газету від себе:
Заходьте, товариші, заходьте.
Усмішка здавалася щирою, але чогось у ній не вистачаломожливо, виразності очей, а можливо, заважало розуміння того, хто тут господар і з чого він живе.
Про човен чули? спитав він, вказавши спочатку рукою на вільні крісла, а потім підборіддямна газету.
Про атомохід? для проформи перепитав Чижов, сідаючи та зморщуючись від болю в старих ногах. Так, Льоша передав доклад. Котрий це вже у них по Півночі?
Третій, відповів Лебедєв, уважно поглядаючи на гостей і вже не всміхаючись. Коли в Америку, Миколаїч?
Та яка там Америка! У нас тут свій Техас.
Так і є Так і є Гаразд, ми ще Саркісьянца чекаємо, але можемо й без нього починати, вважаю.
Лади.
Ой, схаменувся Лебедєв, забув, пробачте: чай будете? Я своїх відпустив, але можу й сам, по-старому, самоварчик поставити, чифірнемо?
Чижов підняв долоні:
Ні, спасибі, ми вже зранку, вважай, пів банки вклали.
Так, ну по суті щодо вашої орденоносиці ви вже в курсі? спитав господар кабінету й дістав з-під газети папку.
У загальних рисах
У загальних Ну, короче, синок її, як там його, дай Бог памяті, не суть, короче. Так, синок пішов на промисел у затоку, чистий туризм, узяв двох додіків зі стройотряду, які полосу закінчують. Вони замість бетон мішати вирішили на екзотику, значить
Чижов хитнув головою, показуючи, що про це вони знають. Олексій сидів мовчки і прямо, дивлячись у вікно, розуміючи, що говорять зараз не з ним.
Ну, вийшли вони та й вийшли, нічого кримінального, сезон дозволяє: якщо не по Червоній книзі, можна, а цим так взагалі По нашій лінії маю вказівку не чіпати, нехай, значить, на підкорм, це саме, але без зайвого. Лебедєв підняв обидва вказівні пальці догори, підкреслючи значення останніх слів.
Ну, і?..
Ну, і, значить, синок цієї Лілі вашої звалився з човна, за свідченням додіків: вони біля крижини сивуча брали, але не зрослось у них це діло
Звалився то й звалився, з ким не буває, це ж не вбивство, ледь помітно всміхаючись, сказав Сергій Миколайович, якому, вочевидь, не подобався ані Лебедєв, ані ситуація, яку вони мали обговорювати.
Та ясно, хто ж каже про вбивство? так само з легкою усмішкою парирував міліціонер. Ніякого вбивства немає Поки. Є нещасний випадок на полюванні Три.
Три?
Три.
Ну, я чув, що Ліля з колегою сина розібралась. Думав, з одним.
Ні, два. Лебедєв перегорнув сторінку справи й почав читати: «Як вдалося зясувати зі свідчень робітників стройотряду КМ89-Д Дяченко Олег Тарасович, шістдесят сьомого року, уродженець Первомайського Миколаївської області, Савін Олександр Якович, шістдесят пятого, Таштагол Кемеровської області, 22 липня цього року вони відправилися на полювання в поселенні Тавайваам з трьома місцевими жителями. Одного з них рекомендували друзі, яких вони утрудняються»
Утрудняються вони, незадоволено скривився він, закрив папку, зняв окуляри, дістав з пачки цигарку й почав шукати по столу сірники.
Олексій Ігнатович миттєво витягнув з кишені запальничку й подав міліціонеру. Той прикурив, роздивився її і, не повернувши власникові, поклав на стіл поруч із попільничкою:
Значить, Андрія цього, згадав, Лілін котрий, так їм хтось із будівництва порадив. Ці туристи, блядь, у робочий день зрулили з обєкта вашого обєкта
Вони в підпорядкуванні комсомолу, це по їхній лінії, у нас договірники.
Може бути, може бути. Не суть Значить, Андрій цей узяв із собою двох місцевих, а сам звалився з човна. Ну, а ці корінні, як їх там, не памятаю, тир-мир, бир-тир, двоє цих батирів з Таймиру, короче, давай його добивати. Типу, заведено так у них.
Не чув такого, здивувався Чижов і теж закурив. Лебедєв здвигнув плечима:
От-от, треба у когось із корінних уточнити, чого це вони своїх же, значить, контрапуплять. Я чув, что рятувати вони ніби в таких випадках не рятують, але щоб добивати? А двоє прогульників, ну, ці студенти-комсомольці, з переляку їм не завадили. Обидва показують, що відразу повернулись на базу, у них взагалі були трудодні ці зараховані, дільничний дивився. Та роздзвонили і сигнал пішов. А через два дні наш співчуваючий один товариш повідомляє, що на Тавайваамі два трупи. Ножові, обидва. І обоє з човна цього
Олексій Ігнатович відкашлявся й, спитавши очима дозволу в Чижова, почав:
У нас двадцять другого, ви ж знаєте, у Палаці піонерів нагороджували її, серед інших, за підсумками сезону. Отже, вночі сигнал пішов по ЧП, по Андрію, її сину. А Сатарова, ну, Лилєкей
Як-як? Лилєкей? перебив його міліціонер. А що це означає? спитав він і, не дочекавшись відповіді, сам знайшовся з нею: Карга стара в перекладі, ха! Хоча, якщо не плутаю, у нас і мужик один проходив, ніби теж Лилєкей.
Ну, у них буває, як у насОлександр, Олександра, зніяковів Олексій Ігнатович, відкашлявся й продовжив: Лілія грамоту отримувала за рекорд по промислу, а потім на прийом до Сергія Миколаїча попросилась. Ми її на ранок перенесли, вона в Альбіни ночувати лишилась.
Ага, вони ж давно почав Лебедєв, але раптом осікся, спіймавши зустрічний погляд Чижова. У коридорі знову почулося: «кряяя». Вони мовчали, чекаючи, за хвилину до кабінету постукали й зайшов начальник прикордонної служби Саркісьянцохайний лисий чоловік з чорними вусами.
Вітаю, промовив він, усівся на вільне місце й поклав кашкет на коліна.
Карен Давідич, я тут управлінню пояснюю щодо Лілі, сказав Лебедєв і махнув Олексію рукою, мовлявдавай, продовжуй.
Сигнал про ЧП вночі до мене дійшов, я подзвонив Альбіні, ледве додзвонився, попередив і попросив до нас Лілю привести, але нічого не говорити Слід було, напевно, вас одразу поставити до відома.
Слід було, твердо підкреслив міліціонер і шумно видихнув: Ну, і вона у вас втекла, коли дізналася?
Так, на жаль, утекла. Ми просто хотіли її притримати: все-таки горе, людина шанована, орденоносиця, активістка.
Ну, от ваша активістка з орденом тепер наш із Карен Давідичем генеральний вантаж, сумно підбив підсумки Лебедєв.
Перепрошую, мяко втрутився Чижов, а що ми мали робити? Ми ж по-людськи хотіли, притримати її, щоб дурниць не накоїла, відправити з супровідником, з похороном допомогти, якщо тіло знайдуть.
Саркісьянц прокашлявся, подивився на кашкет і спитав:
А що обшук дав?
Та нічого, скривився Лебедєв. Там бабуля на деменції, вже не базарить. Через перекладача каже: нічого не знаю, де моя дочка, де онук? За агентурними начебто лежить уже багато років, без сторонньої допомоги не встає.
А гвинта не знайшли? ніби мимохідь спитав Чижов, прочищающи люльку. Ми їй вручали минулого разу, з планкою нагородною.
Мосіна армійський? знову всміхаючись, перепитав міліціонер. Достойний карабін Ні, нагородного вашого не знайшли, тільки «тулка» стара під ліжком, але це дрібниці. Ви просто Дивні люди, от клянусь! Дурниць не накоїла? У неї ж ведмедів самих скільки десятків? Вона ж снайпер, плюс афектсин єдиний, мужика немає.
Ви не там проблеми шукаєте, роздратовано відповів за обох Чижов. У нас що, на території, крім Лілі, інших питань немає? Скільки цього сезону підсніжників зійшло по нашому району? Десять? Двадцять?
Прикордонник знову відірвався від споглядання стрілок на формених штанах й обізвався:
Щодо чоловіка, до речі, різне говорять, там діло давнє. Я що хочу сказати: у нас помічник воєнкома, Юра кульгавий, нібито її родич.
О, чого ж мовчиш? стрепенувся Лебедєв, надибав на настільному календарі чистий аркуш і посунув до прикордонника: Давай, Карен, пиши, що він, де він. На! Треба спостереження за ним поставити, раптом вийде на нього?
І ось що, подивився він на Чижова. Якби вони там поміж себе, мені сильно не горить. А тут два додіки, вона ж їх теж може прирізати! А мені телефонували вранці, кажуть, один з них племінник першого секретаря обкому, з Кемерова. З цими мені що робити? І, між нами, вам теж перепадеваш кадр тут влаштовує цю Сабру і Шатілу. Так що даю вказівку діяти як з особливо небезпечною, раптом щось
Чижов скривився, поправлючи ногу, подивився прямо в очі Лебедєву і сказав:
Баба вона хороша. Шкода її. І права вона, по-своєму. Але, якщо по-іншому не вийде У мене тільки буде проханнячко по карабіну. Коли візьмете, щоби планочку зняти. Там ствол чистий, без нічогогвинт із нових, по рознарядці отримували. Нехай тоді по справі проходить як особиста?
Лади, подумавши, погодився Лебедєв. Я подивлюся, що можна зробити. Значить, студентів цих, напевно, будемо відправляти, нехай вдома про моржів розказують, мені тут мокрого вистачить. Там борт буде післязавтра, цивільний, ось ним і відправлю. Карен, я міг би їх у себе поки потримати, але в нас усі камери забиті, морячки гуляють з рейсу, пакуємо пачками. У тебе ж там «губа» вільна?
Саркісьянц закивав головою й запитав:
Може, перекрити тундру, пости на дороги?
Ага, мало нам трупів? Що вони робити будутьстопарити автобуси і звіряти по карточці з Дошки пошани? Можеш хіба що на аеродром орієнтировку військовим дати, про всяк випадок. Прізвище й так уже в списку на розшук, але вона ж може під чужим паспортом дати драла. До речі, чорним цим своїм скажи, щоб раптом що підказали.
А суміжникам хто скаже?
Ти й скажеш, твої ж суміжники!
А якщо вона піде в тундру з кінцями?
Та нехай іде! Тобі ж головне, щоб не в секретку на Гудим! А як ти її вичислиш, вони ж для постового всі однакові! Нехай іде куди завгодно, лише б додіків цих не загребла. Я би взагалі на її місці до зими досидів, а потім по льоду в Америку подався.
У яку Америку? злякався прикордонник.
У Північну, блядь! гаркнув Лєбєдєв. Он Сергій Миколаїч її там зустріне, вмовить повернутися Під білу амністію, так? спитав він у Чижова, посміхаючись.
Ладно, сказав той і встав. Ми все вирішили: якщо вона до когось із моїх звернеться, всі в курсі, зразу вам напряму дзвонити.
Олексій Ігнатович теж піднявся, нахилився над столом:
Я запальничечку-то заберу.
Та забирайте, забирайте, відповів Лебедєв, але сміятися перестав.
12
Що більше справто менше думок. Лилєкей облаштовувала свій сховок капітальнообклала намет шкурами, склала з каміння вогнище, набила мяса і вялила його разом з рибою. У неї було вдосталь їжі й тютюну, тож могла спокійно перечекати час, коли її шукатимуть.
Вона сиділа й дивилася на тундру, курила, розмовляла з сином, пояснюючи, що робитиме далі, і так перебувала дні. Так треба, як ідеш на полюванняготуйся чекати стільки, скільки буде потрібно. А її полювання ще тривало, й останніх двох пасажирів їй буде взяти важко.
Прокинувшись сьогодні зранку, вона виколола собі на запястку правої руки дві крапки, по одній за кожного з винуватців того, що сталося. Якби Теюттін не був спросоння й першим кинув свою сокирку, він би не лише крапку на руку поставив, а й вимазав обличчя кровю, аби всі бачили. Та Лилєкей таких войовничих традицій не любила, так само як і людей, що їх дотримувалися, та духів, які свого часу все це вигадали.
Три старі крапки було ледь видно, і тому вона навела і їхстало пять. Треба додати ще дві, коли розбереться з цими чужинцями, потім обміняти половину піску на паперові гроші, лишити мамі, а самій іти на східнастане зима й можна буде перебратися в Америку, де, як казали розумні люди, із золотом можна дозволити собі будь-щокупити новий красивий дім, наприклад.
А там можна буде теж полювати. Або Або знайти собі хорошого непитущого чоловіка і спробувати жити далі. Хтозна, можливо, духи сподобляться на найбільше диво, віддячивши за те, що вона все зробила як слід. Якщо, правда, їй вдасться зробити все як слід.
Мама казала, що бабуся народила її дуже пізно, останньою з усіх своїх дітей. Та мама багато чого говориланаприклад, що не можна потрапляти у полон і треба встигнути вбити всіх своїх дітей, а потім себе. Лилєкей з дитинства боялася цієї розповіді, а тепер Тепер їй може допомогти тільки велике диво, якому раптом буде діло до жінки, яка не вгледіла хлопця з довгим чорним волоссям.
Сьогодні був третій день з того моменту, як вона пішла з дому. І Лилєкей вирішила, що знову залізе на сусідню сопку, з якої добре видно не тільки селище, а й пагорб, на якому вони завжди ховали своїх людей. Нехай вона й дещо посприяла смерті Теюттіна з Роптином, але треба хоч здалеку подивитися на похоронтак годиться.
Вона покурила вдосталь, бо на вершині хтось раптом зміг би побачити дим, і вирушила до свого оглядового майданчика. Пересвідчившись, що ніхто не зайняв її місце, Лилєкей залягла в невеличкій западині й зняла приціл із гвинтівки. Спочатку розшукала свій будинокіз труби йшов димщо ж, добре, хоч із мамою все гаразд. Що вона зараз робить? Ріже юколу на обід чи смажить коржики на нерпячім жирі? Мама вже давно майже не ходить, але по хаті пересувається, призвичаїлася.
Лилєкей сумно видихнула й посунула приціл трохи вліво, знайшла вагончик родичів Роптинатам теж тихо. Але біля яранги Теюттіна було людносхоже, вона все правильно розрахувала й саме зараз його готують до поховання. Мабуть, його якраз вбирають у найкращу кухлянку, збирають у мішок усе необхідне в дорогу. Потім покладуть поруч найкрасивіший спис і почнуть кружляти навколо тіла й ричати, удаючи, ніби вони не люди, а ведмеді Теюттін поважав старі ритуали і його проводжатимуть як слід.
За кілька годин втомилася навіть мошка, якій важко було втримуватися на вершині, але Лилєкей усе лежала і чекала. От нарешті маленькі плямки почали виходити з яранги. Винесли тіло, вклали його на возик і потягли вздовж води налівотам їм буде простіше піднятися до традиційного місця похованняневеличкої сопки, схожої на тюленя, який нахилився до води.
Церемонія зникла з очей і зявилася вже на плоскій і широкій вершині сусідньої сопки. Лилєкей підібралася, ніби зменшуючи площу тіла, її не мали тут помітити. Сонце світило в спину, тому відблиску прицілу там не помітять.
Розмістивши тіло, люди почали збирати хмиз для вогнища. Скориставшись паузою, вона ще раз перевірила вагончик родичів Роптинатам і досі жодного руху, жодної людини. Мабуть, малого таки повезли до рідного селища, а не стали ховати тут. Що ж, так правильно, і вона відчула повагу до родичів померлогодобре, коли люди роблять не так, як їм простіше, а так, як треба. Молодці.