Група: Лео, Ней та Роузвони врятували мене, тому що бачили в мені не те, що з мене вийшло, а те, що могло б вийти. І коли вони побачили цю версію мене, вона проявилася і для мене. Мені стало зрозуміло, що якщо я не проживатиму це життя для себе, то дуже швидко опинюся в місці, звідки немає вороття. Мені не хотілося стати черговим членом нашої родини, який злажає, пробачте, але ні.
Але поступово, поступово, за цей рік грання на барабанах і зависання з людьми, які, як виявилося, мої друзі, контроль за тим, що я їм, почав слабшати. Мене це жахало. Було страшно, але також і прикольно, бо в мене були друзі, і музика, і танці, і сміх, і гуляння всю ніч без перерви, відвідування клубу за клубом, бару за баром і виття на місяць.
Не надто схоже на здоровий спосіб життя, але для мене він саме таким і був. Що більше було репетицій, то більше в мені було здоровя та сили. Думки про їжу перестали мені дошкуляти, і в мою звичку увійшло їсти тоді, коли хочеться, і здавалося, що саме стільки мені й треба. Що більше моє істинне «я» заповнювало мене зсередини, то більше це збігалося з тим, що було зовні.
То не був здоровий спосіб життя, то був щасливий спосіб життя, а також усвідомлення того факту, що, попри те як мені хочеться турботи мами й тата, я вже не потребую її. Я можу подбати про себе самостійно. Я дбаю про себе та Ґрейсі. Мені вдається це краще, ніж будь-коли вдавалося їм.
Господи, я так зациклююсь на собі, вже остогидло.
Зайву вагу переможено, хворобливу худорлявістьтеж. Зараз моє тіло вгодоване, як собака мясника. Ну ж бо, Редлі, відпусти це, зараз є важливіші проблеми.
Я просто хочу побачити Ней.
Лео чекає на мене на розі. Лео та його приятелі, з якими він спілкувався до групи і час від часу зависає і тепер, що добре, тому що я нормально почуваюся з ними, а вонизі мною. Лише поряд із дівчатами я виїдаю собі мозок чайною ложечкою. Я нормально йду? Хоча б щось із того, що я кажу, не лайно? Зі мною весело? Я невдаха? Всі ті думки проносяться на максимальній швидкості, ганяючи по колу в моїй голові. Коли я поряд із дівчатами, які мені подобаються, мені доводиться навіть нагадувати собі, як ходити. Я кажу собі: «Це твої ноги, дурбецело, вони ступають одна перед одною».
А потім мені спало на думку: «Чорт, я памятаю, як Лео й ті чуваки лякали мене до смерті, особливо коли брат Лео, Аарон, ще ходив до школи». Мені завжди було цікаво, чи носять вони в наплічниках зброю і як їм вдається так жувати жуйку, що одразу складається враження, ніби вони завжди перемагають у бійках і вже вбили кілька нікчем, а їхні трупи скинули в річку. На додачу, майже в день свого девятнадцятиліття, Аарон потрапив до вязниці за те, що порізав якогось типа у фаст-фуді, завдавши йому тяжких тілесних ушкоджень.
Та Леоне Аарон. І тепер, йдучи з ними до школи, знаєте, що я відчуваю? Я відчуваю, що вони майже такі самі, як я. Тільки вищі. Але, чорт забирай, майже будь-хто вищий за мене.
Привіт,каже Лео, коли я підходжу.
Привіт,киваю я, і ми всі по черзі киваємо одне одному, поки я вливаюся в їхній гурт і йдуяк мені подобається це уявляти,наче худорлявий і невисокий Девід Боуї з купою охоронців. Сонце гріє мені спину та шию, і навіть дим із машин сьогодні пахне приємнішебезугавний звук транспорту, вищання гальм, ревіння двигунів, лайка велосипедистів, радіо, увімкнене на повну гучність,мій улюблений міський фоновий гомін.
Три найкращі гітаристи?питає в мене Лео.
Ну, ясна річ, Гендрікс, потім Мей і Слеш.
От лайно.Лео, дивлячись на мене, хитає головою.Гендрікс нехай. Але, трясця, Мей? Трясця, Слеш?
Так, трясця, Мей і Слеш, трясця Брайан Мей, трясця, найкращий гітарист усіх часів.
Ти несповна розуму, бро. Ти ще скажи, що Філ Коллінзнайкращий барабанщик
Ну Де ти був учора?питаю я його.
Та у тебе ж, дебілоїд.
Та ні, потім, онлайн. Ми з Роуз трохи початилися.
А. Мені треба було з мамою поговорити.
Дідько.
Ага.
Лео замовкає. Він з тих людей, у кого всі думки відбиваються на обличчі, і думки його невеселі.
Якраз тоді, коли здається, що гірше вже не буде
Що?
Аарон виходить.
Більше він нічого не каже, але більше й не треба.
Дідько.
Ми йдемо мовчки, даючи можливість шуму міста заповнити тишу. До того, як Аарон потрапив до вязниці, Лео проводив із ним багато часу, рівнявся на нього, ішов за ним, куди б той не кликав, і часом це заводило його в жахливі місця. Аарону було начхати на те, що він зіпсував, і саме це робило його таким страшним. Думаю, колись, дуже давно, він був звичайним хлопчиком, але в досить юному віці він почав водитися зі старшими дітьми цього району, і вони зробили з нього негідника, від чого йому знесло гальма. Деякі люди потрапляють у такі компанії, і це їх не надто змінює, а в декого, як-от у Аарона, щось перемикається в голові.
Вони так глибоко занурюються в це, що вже не здатні побачити світ таким, яким він був до того. Вони зламані. Він почав падати на дно й певний час тягнув за собою Лео.
Та версія Леотой Лео, з яким ми почали грати рік тому, був злий і похмурий. Люди бояться йоготак мені принаймні здавалося. Він постійно йшов по краю прірви: банди, до яких мав стосунок Аарон, наркотики, якими він торгував, невеличкі послуги, які він час від часу виконував за готівку. Те, що знав Лео, могло всмоктати тебе так швидко й так глибоко, що ти не помічав, що тонеш, аж поки не ставало запізно. Те, що Аарон зник із його життя, було найкращим, що сталося з Лео. Уперше в житті він отримав можливість розібратися, ким він був без навіювань старшого брата. Якби Аарон був поряд, Лео ніколи б не залишився в «Дзеркальці, моєму дзеркальці» і не грав би на повітряній гітарі, стоячи на дитячій гірці в парку. Аж ніяк.
Аарон виходить, і це означає, що він знову буде за головного. Чи принаймні намагатиметься.
То що сказала твоя мама?
Мені на думку спала єдина фраза, і та якась дурна.
Вона сказала, що не хоче, щоб він жив із нами, але він її син. Сказала, щоб я не мав із ним жодних справ, щоб не дозволяв йому впливати на моє навчання, як це було колись. Сказала, щоб я не дав затягти себе в халепу, ніби він весь такий поганий, а я просто янгол.
То ти нормально до цього поставився?Я намагаюся не дивитися на нього.
Так, він мій брат, тож усе гаразд,каже Лео, але частка секунди, на яку він замислюється над відповіддю, змушує мене сумніватися.
Агов!на всіх парах до нас підлітає Роуз у сонцезахисних окулярах і зі скуйовдженим волоссям.
Бодун після татового віскі?питаю я.
Я не винна, що в мене дорослі смаки,усміхається вона.Мені було потрібно. Розумієш, я досі не можу повірити. Коли Ней зникла, я ще могла вмовляти себе, що з нею все гаразд. Але тепер повний триндець.
Я всю ніч думав про Ней,каже Лео.Не могла вона сама таке з собою зробити, щось тут не те, правда ж? Памятаєте кінець останньої чверті? Вона змінилася, припинила фарбуватися і вдягатися як анімешниця, і все таке інше. Вона начебто світилася. За день до того, як зникнути, вона ще світилася, так? Мені ж не здається, правда?
Ні, так і було,погоджуюсь я.Наприкінці минулого року вона була постійно на підриві, весь час писала дуже хороші пісні, більше, ніж ми встигали записувати. Не було нічого, нічого, взагалі нічого такого, щоб вона захотіла ну, ви розумієте.
Тож,каже Роуз,виходить, що, коли вона зникла, з нею сталося щось збіса погане. Тільки таке пояснення підходить, так? Щось настільки страшне, з чим вона не могла жити.
Ми всі зупинилися, навіть не помітивши цього, намагаючись уявити, що це могло бути.
Привіт!голос такий схожий на Наомі, що ми всі підстрибуємо. ЦеАшира. Друзі Лео йдуть далі.
Ми перезираємося: вона чула, про що ми говорили?
Привіт, Аш.Роуз ніяково посміхається. Стиснула губи й не знає, що сказати.
Слухайте, це трохи дивно, та Джекі подумала, що ви, народ, захочете прийти до нас сьогодні після лікарні. Повечеряти, може. У лікарні вона ніяк не може допомогти, тож намагається відволікатися.
Якимсь дивом Аш нашкрібає сил на тінь посмішки наприкінці речення. Здається, вона коштує їй чималих зусиль.
Думаю, це невдала ідея, але в цьому вся Джекі, їй здається, що смачною їжею можна владнати будь-що. І думаю, у вашій присутності їй буде краще. Ну ніби здається, що все знову буде гаразд, розумієте?
Звісно,кажу я трохи непевне, спершу глянувши на Лео, а потімна Роуз, які кивнули на знак згоди.
Я знаю, що буде ніяково і взагалі до біса жахливо,зітхає вона, опустивши очі, і підборіддя в неї тремтить.Джекі каже, що в будинку надто тихо. А в мене немає друзів, яких можна запросити на обід. Чи взагалі друзів. Ніхто не знає, що мені сказати.
Чорт, пробач, Аш.Роуз простягає до неї руку, але віднімає її, так і не доторкнувшись. Аш завжди справляє враження людини, яка не хоче, щоб її торкалися.
Це не твоя провина.Ашира знизує плечима, підводячи очі й зустрічаючись зі мною поглядом, і мені здається, що вона хоче сказати щось іще, але тільки мені.Я й до того не дуже вміла спілкуватися з людьми.
Ми були повелися як свині,хитає головою Лео.Ми мусили підтримати тебе. Не знаю навіть, ми трохи розгубилися.
Ну, концерт, який ви влаштовуєте в сенсі, це добре. Маєте на що перемкнути увагу.Аш вичавлює посмішку.А я намагаюся впоратися з цим по-своєму. Тож Джекі буде рада побачити вас і нагодувати донесхочу. Якщо витримаєте.
Звісно,кажу я.Я сумую за стравами Джекі.
Ти як?Роуз нарешті перетинає невидиму лінію навколо Аш і бере її за руку так, як вміє тільки вона,ламаючи кордони й не лякаючись того, що чекає там на неї.
Все гаразд.Аш обережно забирає руку.Тато вчора всю ніч просидів біля неї, повернувся вранці, стан у неї стабільний, тож Побачимося вже в лікарні, мабуть.
Ми втрьох спостерігаємо за тим, як Аш іде геть, схиливши голову набік, і волосся розвівається за нею зі швидкістю, з якою її жене вперед потреба знайти місце, де можна поплакати на самоті.
Мені ніколи не спадало на думку сходити до них,каже Роуз, коли продзвенів шкільний дзвоник і ми зрозуміли, що на подвірї лишилися тільки ми.Чи спитати, як справи в Аш.
Нікому з нас це не спадало на думку.Лео кладе руку їй на плече, вона повертається до нього, на кілька секунд притуляючись чолом до його підборіддя. Він цілує її в маківку й відпускає так, ніби нічого й не сталося, і в якомусь розумінні так воно і є, проте мені, щоб дотягнутися до голови Роуз, треба підрости сантиметрів на тридцять, і коли я бачу, як вона нахиляється до нього, серце виривається мені з грудей.
Агов там! Два слова.Містер Сміт підбігає до нас по бетонному подвірю.Підете потім до лікарні?
Ага,каже Роуз,звісно, а ви?
Напевне, ні. Але тримай мене в курсі, Роуз, гаразд?
Звісно,Роуз усміхається.
Річ у тім, що я забув, що до того, як усе сталося, місцеве радіо хотіло прийти і записати вашу репетицію для реклами концерту. А тепер мені треба поговорити із батьками Наомі, можливо, варто це відкласти.
Ні.Роуз кладе йому долоню на руку, ніби заспокоюючи.Ні, ми щойно говорили з Аш, і вона сказала, що вони «за». Не треба відкладати.
То ви дасте інтервю?питає він.
Напевне,кажу я.
Лео киває.
Гаразд, добре, ідіть до класу. Якщо запізнитесь, валіть усе на мене, ага?
Так, сер,усміхається Роуз, схиливши голову набік.А ви зваліть усе на мене, якщо спізнетесь, ага?
І Роуз, не забудь підійти до мене пізніше, поговорити щодо хору,кричить він, прямуючи через двір. Іскри флірту Роуз відстрибують від нього, як горошини від стіни, та Роуз і досі посміхається.
Нащо ти це робиш?питає Лео, коли ми заходимо всередину.І хор?
Їм потрібна крута солістка, очевидно, для якогось конкурсу.Роуз мелодійно сміється, підходячи близько до Лео та опускаючи вії.І взагалі, я не можу стримати своїх природних чарів, чоловіки просто не здатні встояти переді мною.
А може, це ти не можеш перед ними встояти?відрізає Лео, ступаючи від Роуз, і її тіло, позбавлене опори, зависає в повітрі. Він крокує на перекличку.
Що це з ним сталося?Роуз дивиться на мене, коли ми зупиняємося в коридорі.
Гамір і балаканина дітей, які заходять до класів, переходить у хряскіт дверей удалині й потім у тишупевний знак того, що ми офіційно запізнилися.
«Це ти з ним сталася»,думаю я, але не промовляю вголос.
Аарон повертається.
Дідько,насуплюється Роуз, скидаючи сумку з плеча з гуркотом, який відлунюється від стін.Аарон мудак, а Лео готовий йому зад лизати.
Я знаю,пробігаю долонями по виголеній потилиці.Я хвилююся за нього, але що ми можемо сказати? Що нам робити? Він молиться на цього Аарона.
Все буде гаразд.Роуз підбирає сумку з підлоги.Більше ми нікого не втратимо. Не на моїй зміні.
Я посміхаюся їй, у своїй уяві маючи вигляд одного із тих мультяшних персонажів, у яких із очей бризкають сердечки.
Що?каже Роуз, схиляючи голову, коли ми йдемо до класу.Що?
Нічого.
Мені подобається те, як вона проживає кожен момент, до кінчиків пальців, як вона все перевіряє, як буквально всьому кидає виклик, щопять хвилин завойовуючи трофеї.
Ну гаразд, як хочеш, я не можу стирчати тут і чекати, поки ти збереш себе докупи. Пізніше, невдахо!Вона простягає мені пальчик, ідучи геть коридором, і, майже дійшовши до кінця, горлає на все горло:
Я люблю тебе, Редлі!
Я знаю,кажу я. Заходячи нарешті до класу, я посміхаюся від вуха до вуха.
7
Нахуй.
Мені здавалося, що, коли вона повернеться, я щось відчую. Радість, сум, принаймні щось. Натомість ми втрьох просто сидимо біля її ліжка, нічого не кажемо і відчуттів у нас власне, жодних. Ми сидимо у вакуумі.
Ви тут.Джекі посміхнулася, побачивши нас, тож у нас є принаймні відчуття, що завдяки нам вона почувається краще.Їй потрібно, щоби поряд були ровесники, а не тільки її насуплена стара мама, яка навіває на неї тугу.Вона говорить так, ніби Ней сидить на ліжку, закочує очі й коментує все з властивим їй сарказмом.Усе добре, Ней, люба, до тебе прийшли друзі, чуєш?
Вона притискає мою долоню до щоки, і я посміхаюся їй.
Побудьте з нею, а я піду додому та приготую вам вечерю. Я буду рада, хоч якесь заняття. Поки ми вечерятимемо, Макс побуде тут, а потім ми знову поміняємося. Я більше не хочу, щоб вона була сама, розумієте. Вона була сама в тій воді, і отЇї голос от-от зірветься.
Усе гаразд, місіс Демір,каже Лео, серйозно і поважно, кладучи руку їй на плече, захищаючи її своїм великим і широким тілом.Ми тепер поряд, ось бачите? Ідіть, готуйте, ви готуєте найкраще у світі, тільки моїй мамі не кажіть, що я так вважаю.
Джекі киває та цілує його в щоку, потім уривчасто зітхає та цілує Ней у клаптик смаглявої шкіри на обличчі, який лишився неушкодженим.
Побачимося, маленька, не стоми себе спілкуванням,шепоче вона.
Здається, вона має кращий вигляд,каже Роуз, коли Джекі виходить.Вам не здається, що вона має кращий вигляд? Не такий холодний.
Колір її шкіри покращивсято була правда; якщо зосередитися на закритому оці й тому клаптикові навколо, вона мала такий вигляд, ніби просто дуже глибоко заснула. Якщо не дивитися більше нікуди.
І що треба робити? Поділитися з нею новинами?запитав Лео, запхавши руки глибоко до кишень.Нам треба з нею говорити, чи як? Це якось дивно.
Він підходить до дверей і притуляється до них, так ніби насправді хотів би опинитися по інший бік.
І що ми їй скажемо?відрізає Роуз.Що Парміндер і досі корова, а школа й досі грьобаний відстій?
На мить нам стає чути тільки шум машин і власне дихання.
Музика,кажу я, киваючи на телефон Роуз.Відкрийте «Туніфай». Вона викладала свої плейлісти у відкритий доступ, давайте запустимо один із них.
Так, музикаце хороша ідея.Роуз возиться зі своїм телефоном, відкриваючи додаток, через який ми всі слухаємо свої улюблені пісні.Пошукаю її плейлісти вона завжди їх так тупо називала, ви памятаєте хоч одну назву?
«Жодних виправдань» групи «Сам 41»,кажу я.Вона постійно слухала її перед літом. Її перший плейліст називався «Й НАХ М-дак».
Роуз шукає, і я чекаю, що зараз заграє музика, але натомість вона насуплюється та витріщається в телефон.
Це дивно
Що?
Відкрийте додатки в себе та пошукайте цей плейліст. Вона підписана НейСей01.
Я роблю, як вона каже, і бачу: під цією назвою випадає два плейлісти. Один створено Ней, у липні минулого року. Іншийу серпні, ті самі пісні в списку, але інший користувач. Я показую телефон Лео. Він знизує плечима та віддає його мені.