Федько побачив Катрю й непомітно кивнув головою в бік дверей. Вона вийшла на вулицю із задушливого приміщення актової зали й вдихнула свіже повітря тихого вечора.
Ходімо до саду, шепнув їй на вухо хлопець і, не чекаючи відповіді, потягнув дівчину за собою. Ти сьогодні така чарівна, така красива!
Лише сьогодні?
Ні, ти завжди гарна, але сьогодні ти найгарніша.
Тут? У школі?
Так.
Лише в школі? спитала Катря й застигла в чеканні.
Федько обняв її, заглянув у вічі.
У всьому світі ти найкраща, прошепотів він.
Катря відчула його подих зовсім близько, і її серце шалено закалатало в грудях. Її губи торкнулися Федькових спочатку несміливо, потім сміливіше, ті мали приємний присмак лісових суниць, потім жадібно, гаряче.
Я кохаю тебе, прошепотів Федір.
Вона відповіла поцілунком.
Повтори, прошепотіла Катря, затамувавши подих.
Кохаю, кохаю тебе, до нестями кохаю, покриваючи поцілунками палаючі щоки, оксамитову шию, гарячі губи, шепотів він.
Люблю, люблю тебе, прошепотіла Катря. Єдиний мій, я кохаю тебе.
Завтра мої батьки поїдуть у справах до міста, там заночують. Прийдеш до мене ввечері? шепотів Федько, пестячи дівчину. У мене є касети із записами Пугачової і Леонтьєва. Прийдеш?
Не знаю.
Приходь. Послухаємо музику. Ти любиш Пугачову?
Я люблю тільки тебе
Коли закохані повернулися до зали, де гриміла музика, що долинала з касетного магнітофона «Маяк», який стояв на старому стільці, то всі вже танцювали, окрім Романа. Він стояв і про щось розмовляв з учителькою математики, що була їх класним керівником протягом останніх кількох років. Тут оголосили білий танець, і Катерина пішла прямісінько до Романа. Їй стало шкода свого старого вірного друга, і вона потягла його за руку на середину зали. Очі Романа засвітилися радістю й вдячністю, коли він тремтячими пальцями торкнувся красуні-подруги в танці.
Ну що, Ромчику? Скоро розлетимося?
Усе одно будемо бачитися. Я буду часто приїжджати, бо мати залишається сама, без помочі.
Будеш теслярем?
Так. Як мій батько. Дерево я люблю, відчуваю його. Думаю, що не помилився з вибором професії.
Катря дивилася на його світле волосся, і їй чомусь дуже закортіло торкнутися його й відчути, яке воно на дотик. Вона дуже добре знала, яке волосся у Федька. У нього воно було цупке, ніби дротина, а в Ромка Танець швидко закінчився, і Катря не втрималася, простягнула руку, потріпала його чуба.
Ну, бувай, Ромчику, кинула наостанок.
Волосся в нього було мяке та ніжне, як його погляд
6
Катря вийшла у двір після вечері, коли небо вже було всіяне міріадами зірок. Десь у садку, де темною величезною парасолькою височіла старезна яблуня, весело тьохкав соловейко, розважаючи співом подругу, та у траві лускотів коник. Серце несамовито калатало в грудях, коли дівчина тихенько, щоб не скрипіла, відчинила хвіртку й непомітно вислизнула на вулицю. Федько вже чекав її, сидячи на лавці, та лускав соняшникове насіння.
Добрий вечір, тихо сказала Катря, сідаючи поруч.
Привіт.
Як чудово!
Так. Дуже гарно.
Федір обійняв Катрю за плечі, ніжно пригорнув до себе. Його великі мякі долоні торкнулися її оголених рук, викликаючи вир незнайомих почуттів. Дівчина схилила голову на його плече й замріяно сказала:
Ось так би завжди бути поруч із тобою.
Ми будемо разом, Катрю.
Завжди?
Завжди. Ти розумієш, що ми створені один для одного?
Сподіваюсь, що так, майже пошепки відповіла вона й ще щільніше пригорнулася до хлопця.
Пішли до мене. Батьків немає вдома, то послухаємо музику, запропонував Федько.
А може, тут посидимо? Така тиха чарівна ніч
Катрю, невдоволено сказав хлопець, наслухатися соловїних пісень можна будь-коли, а побути вдома без батьків, послухати музику та подивитися телевізор удвох Така нагода трапляється не кожного дня.
Тоді давай сходимо до річки! Вночі вона зовсім інша, ніж удень. Кажуть, що можна навіть побачити русалку, яка виходить із води й сушить своє довге волосся під місячним сяйвом.
Катрю! дорікнув Федір. Не будь дитиною й не живи у світі казок. Поверни своє прекрасне обличчя до реального життя. І взагалі, дитинство для нас уже скінчилося, а ти все ще живеш десь там, де русалки і відьми, яких взагалі в природі не існує.
А мені здається, що щось, незвідане людиною, все ще залишилося.
Цими казками тебе дід годує?
Катря образилася й невдоволено відсунулася від Федька.
До чого тут мій дід?! Я свій розум маю!
Своїм сприйняттям світу ти мене, вибач, іноді так дратуєш! Він помовчав, деякий час посидів набундючений, а потім знову обійняв Катрю за плечі й торкнувся губами її шиї. Не сварімося. Добре?
Ми й не сварилися, посміхнулася дівчина, вмить забувши недавню образу.
Тоді йдемо до мене?
Катрі не дуже хотілося йти до Федора о такій пізній годині, але й сперечатися не могла. Вона підвелася й довірливо простягла йому руку.
Усе було як уві сні. Спочатку Катря бісилася, як дитина, витанцьовуючи під музику бітлів, потім вони танцювали повільний танець, і їх тіла були надто близько одне від одного, так що здавалося, ніби в грудях чути шалене калатання сердець. Потім Федір загасив світло, залишивши включеною лише світломузику, яку змайстрував власноруч. Під мерехтіння різнокольорових вогників вони забули про танець і дарували один одному палкі поцілунки. В якийсь час Катря відчула, що задихається від жару поцілунків, її тіло палало, і вона завмерла на мить, чекаючи заповітних слів.
Я тебе кохаю, передбачаючи її бажання, прошепотів Федько, і Катря підставила йому свої тремтячі губи для поцілунку.
Безмежна радість і ніжність охопили всю її душу, залили серце, і всередині у неї все затріпотіло й розкрилося назустріч любові. Катря не встигла отямитися, як зрозуміла, що опинилася на дивані з Федьком. Його руки ніжно та легенько торкнулися шиї, грудей, змушуючи тремтіти кожну клітинку її тіла. Вона ніжно подивилася на коханого й прикрила очі, бо відчула, як його руки стали більш владними, знімаючи з неї одяг. Катря хотіла сказати «ні», але приступ душевного збудження не дав їй цього зробити. Нестерпно захотілося стрімко летіти назустріч новому й незвіданому, і вона втратила звязок із реальністю, коли почала тремтячими пальцями поспіхом розстібати неслухняні ґудзики Федькової сорочки. Світ перестав існувати, він принишк і завмер, бо Катря хотіла лише одного: відчувати хлопцеві руки на своєму тілі та цілувати до безмежності його уста, що пахли стиглою суницею.
Ти пахнеш конвалією, гаряче прошепотів Федір, цілуючи напружені груди дівчини. Ти це знала?
Ні, прошепотіла вона у відповідь. Я кохаю тебе
Останні її думки розчинилися в лаві пристрасті, розтеклися по тілу, жар якого змішався з його жаром. Катря відчула, як нестерпне блаженство переповнило її до краю, і потягнулася до Федька. Вона встигла коротко скрикнути, але його губи враз покрили її крик. Їхні тіла й душі сплелися в одне ціле, понеслись у вирі пристрасті кудись вгору, далеко-далеко, туди, де живуть зорі
Коли Катря далеко за північ нишком поверталася додому, то чи їй здалося, чи насправді біля огорожі сусіда справа хтось стояв і палив цигарку.
7
Так уже трапилося, що всі однокласники Катрі виїхали із села на навчання, окрім неї. Як і було заплановано, вона вступила до педінституту на заочне відділення й пішла працювати вихователькою в дитсадок.
Дівчина з нетерпінням чекала вихідних, коли приїжджали в село її подруги й друзі. Ольга бувала тут рідко раз на місяць. Кожного тижня приїжджав до матері Роман, а Федько два рази на місяць. Коли не було Федора, то Катря по суботах і неділях ходила з Романом до сільського клубу в кіно й на танці. Разом вони поверталися додому й ще довго сиділи на лавочці біля двору дівчини, згадуючи дитинство та їхні пригоди. Роман мріяв про той час, коли закінчить навчання й зможе піти на роботу.
Відремонтую для мами хату, розмірковував він. Перекрию дах новим шифером, добудую велику веранду, підремонтую фундамент. А ще в садку збудую альтанку з дерева, пофарбую в яскраві кольори, а навкруги насаджу багато винограду, щоб заплівся навколо й утворив суцільне шатро.
Буде дуже гарно, погоджувалася Катря.
А ще огорожу нову треба зробити, мрійливо говорив Роман, але це вже, мабуть, залишу на потім.
Чому?
Бо піду до армії.
А як же тьотя Валя буде сама?
Чому сама? Ти ж будеш навідуватися?
Звичайно! відповіла Катря, не помічаючи безмежної ніжності в погляді хлопця.
Коли ж приїжджав Федір, то друзі втрьох, як і в дитинстві, йшли до клубу й разом усі поверталися. Дійшовши до воріт Катрі, Роман на мить затримувався, поспіхом висмалював цигарку і швидко йшов додому. І тоді закохані шукали місце, де можна було залишитися наодинці. Лише зорі та таємничий місяць були свідками їх палкого кохання
Осінь тисяча девятсот вісімдесят шостого року видалася мрячною та похмурою. Майже кожного дня густі тумани застилали село, верби, білою пеленою надовго зависали над річкою так, що навіть лісу не було видно, і неясні обриси хат ледь виділялися у мряці.
В один із таких днів мати повернулася додому з роботи, бо вивихнула руку й не змогла подоїти корів.
Оце тобі й на! бідкалася вона. Думала, що попрацюю місяць дояркою на підміні, підзароблю трохи грошенят. А тепер що буду робити? І людину підвела, і заробила, як Хома на вовні.
Я попрацюю за тебе, сказала Катря.
А як же твоя робота?
У мене ж відпустки ще два тижні залишилося. Ось я ними зараз і скористаюся.
Може, не треба? Чи не знайдуть кого в колгоспі, щоб корів видоїти?!
Навіщо шукати, якщо є я? посміхнулася Катря й запитала: Де твої фуфайка та чоботи?
Мати не стала сперечатися з донькою, бо знала: якщо Катря вже щось надумала, то все одно зробить по-своєму.
Уже за два дні від Катрі пахло силосом та молоком, як від справжньої доярки. Цей запах був настільки стійким, що його не можна було спекатися жодними засобами. Але Катря не зважала, бо це був запах її села, де вона народилася і вже вросла корінням.
Федько приїхав майже в обід, коли Катря повернулася додому після вранішнього доїння. Вона ще не встигла пообідати чи поснідати, бо йшла на роботу о пятій годині ранку, коли мати сказала, що її кличе Федько.
Катря похапки взула гумові калоші, бо надворі стояла непролазна грязюка, накинула на голову материну хустку, схопила курточку й швидко вискочила надвір.
Ти мене впізнаєш? засміялася вона, побачивши Федька.
А чому б і ні? Ти гарна у всьому, посміхнувся Федір. Що будемо робити?
Підемо до річки? Там поспілкуємося.
На вулиці така грязюка, що не пролізеш.
Пішли городами! Катря схопила Федька за руку, і не встиг той отямитися, як вона потягла його через свій двір та садок на город.
Та тут ще більше грязюки, сказав він.
Ну, то й що?! Треба ж нам десь побалакати чи до вечора чекати будемо?
Давай піду першим, запропонував Федір. А то застрягнеш прийдеться витягати тебе.
Він пішов стежинкою через городи вниз, туди, де починалися луки. Катря посковзнулася й стала ногою на скопану грядку. Нога одразу ж застрягла в землі, що від вологи стала схожою на болото.
У мене калоша дівчина винувато закліпала очима.
Я ж тобі казав, засміявся Федір.
Він підхопив її на руки й поніс. Одна калоша залишилася самотньо стирчати в багнюці, але для Катрі це було неважливо. Вона відчувала його дужі руки, що обережно, але надійно тримали її, чула стукіт його серця, відчувала гарячий подих і запах дорогого одеколону. А ще зовсім поруч були його губи, такі привабливі, жадані Вона не втрималася й припала до них, зриваючи солодкий поцілунок.
Федір поставив Катрю на землю й наказав:
Чекай мене тут. Зараз принесу твоє взуття.
Він, місячи грязюку новенькими туфлями, побіг туди, де залишилася калоша, і швидко з нею повернувся.
Давай ніжку, моє ти чудо, лагідно сказав, узуваючи Катрю.
Вони спустилися до річки, зупинилися під крислатою товстою вербою. Вода була каламутна й темна, не те що влітку. Навколо було сіро, непривітно, похмуро, бо вже кілька днів небо було в полоні важких хмар.
Федько обійняв дівчину за плечі.
Ну, як ти, Катрю?
Добре. Мати руку вивихнула, так я зараз взяла відпустку, що залишилася, і працюю за неї дояркою.
Ми ж домовлялися, що поїдемо влітку разом відпочивати на море на ці два тижні, дорікнув Федір.
Поїдеш сам, як захочеш. Навіщо мені море?
Катрю! Ти ріжеш мене без ножа! Ти ж не бачила моря, а повинна побачити, бо це не тільки здоровя, а й краса.
Ще встигну. Життя довге. А тут теж гарно.
Ой Катрю, Катрю, зітхнув Федір. Чому ти не така, як усі?
Бо я така одна, посміхнулася дівчина. Ось і все. Ти ж за це мене кохаєш? Чи не так?
За все! Я кохаю тебе за все й ладен тобі пробачити всі твої дивацтва.
У місті не такі дівчата?
Ти що, ревнуєш?
Запитую.
Звичайно, що не такі.
Устиг уже їх пізнати? Чи, може, й покохати?
Не будь дурненькою, Катрю. Ти найкраща і в селі, і в місті.
Федір засунув носа під хустку Катрі й поцілував у шию.
Ти пахнеш силосом
А чим же ще я повинна пахнути, коли працюю біля корів? спитала Катря й схаменулася: А конвалії? Моє тіло тепер не пахне конваліями?
Пахне. Пахне конваліями, відповів Федір і міцніше притиснув її до себе. Хіба важливо, чим ти сьогодні пахнеш? Важливо, що ти є в мене і я кохаю тебе до нестями.
Навіть у цій хустці?
Навіть у хустці.
І в калошах?
Так. І в калошах.
І ніколи не розлюбиш, чим би я не пахла?
Катрю, ну ти й дурненька, розсміявся Федір. Хочеш цукерку?
Хочу. Бо я ще й не снідала.
Федько дістав із кишені цукерку з написом «Кара-Кум», розгорнув обгортку, кинув її в річку. Темні, невдоволені води одразу ж підхопили її й кудись за течією понесли. Він поклав цукерку до рота дівчини й сказав:
Ти зараз схожа на голодне горобеня.
Спасибі, що не на ворону.
Може, підемо додому? Ти голодна, і холодно тут, сиро й мрячно.
Ходімо. Тільки підемо вже по дорозі, а не через городи.
Вони пройшли кілька кроків, і Катрю зненацька знудило.
Відвернися! закричала вона й чомусь виблювала.
Що з тобою? сполохано спитав хлопець. Чи отруїлася чим?
Не знаю, знизала плечима. Ніколи такого ще не було.
Удома, коли вона зїла тарілку борщу з індичатиною, її знову знудило й вирвало. І тут вдарила Катрі в голову здогадка, від якої зашуміло у вухах і несамовито закалатало в грудях серце. «Я вагітна», подумала злякано. Вона лягла в ліжко й до вечірнього доїння не вставала, думаючи про щось своє. А за два тижні Катря вже напевно знала, що завагітніла. Федько від такої новини спочатку розгубився, а потім сказав, що треба готуватися до весілля, хоча планував оженитися після закінчення інституту. Закохані домовилися, що кожен із них про весілля, яке мало відбутися, сповістять спочатку кожен своїм батькам.
8
Хоча в механізаторів колгоспу роботи вистачало у всі пори року, але восени день короткий, надворі темніє дуже рано, і батько повертався непізно. Коли вся родина зібралася за круглий стіл на багату на смачні страви вечерю, Катря сказала:
У мене є для вас новина.
Усі завмерли з напіввідкритими ротами.
Я виходжу заміж. За Федька, повідомила вона, недовго тримаючи в напруженні рідних.
Як? не втримався дід. Так рано? Ти ж іще дитина!
Мені вісімнадцять років, сказала Катря, і її обличчя торкнулася ледь помітна посмішка. Не така вже й маленька, як вам здається.
Куди, доню, ти поспішаєш? чомусь схлипнула мати й утерла очі кінчиком хустки.
Гм, відкашлявся батько. Це вже остаточне рішення?
Так! впевнено відповіла Катря.
Може, ти б, доню, ще погуляла? спитала мати. Тобі ще стільки вчитися, і Федькові теж.
Ми так вирішили!
Твій вибір, Катерино, підбив підсумок батько. Ми можемо лише сказати тобі нашу думку, а вибір робити маєш лише ти. Якщо ви вирішили так, то будемо готуватися до весілля.
Ти кохаєш його? спитала бабуся.
Дуже! Я дуже його кохаю! палко відповіла Катря й додала: І він мене також! сказала й зашарілася.
А до весни зачекати не маєте наміру? спитала бабуся.
Кохання не може так довго чекати, відповіла Катря, уникаючи зайвих питань. Так можна мені вважати, що ви всі не проти?